Образ жінки-матері у творах Тараса Шевченка

Образ жiнки-матерi у творах Тараса Шевченка.

Три тяжкие доли имела судьба…

И первая доля — с рабом повенчаться;

Вторая — быть матерью сына раба.

И третья — до гроба рабу покоряться.

И все эти тяжкие доли легли.

На женщину русской земли.

/ М. О. Некрасов /.

Перша половина ХIХ столiття. Росiя — пiд чоботом самодержав ства, у ярмi крiпаччини стогнуть люди. Крiпака можна продати, помiняти на собаку, до смертi засiкти рiзками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбiльш трагiчна доля жiнки-селянки, особливо — матерi-крiпачки. Т. Г. Шевченко бачив це з дитинства.

Там матiр добрую мою.

Ще молодую у могилу.

Нужда та праця положила…

А сестри… Сестри, горе вам,.

Мої голубки молодiї.

Для кого в свiтi живете?

Ви в наймах виросли, чужiї,.

У наймах коси побiлiють,.

У наймах, сестри, й умрете.

(«Якби ви знали, паничi… »).

Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спiткала доля Катерини. Знав багатьох нещасних жiнок. I доля матерi-страдницi стає одною з провiдних тем його творчостi (мабуть, другою пiсля теми боротьби).

Страждає героїня вiрша «Сон », яка збирає урожай з панської ниви, а власне дитя покинула без догляду «у холодку пiд снопом » .

Йому боляче бачити, що:

…А онде пiд тином.

Опухла дитина голодная мре,.

А мати пшеницю на панщинi жне…

(«Сон »).

Мати Лiлеї «…все журилась… i плакала «.

…та нашого злого пана.

кляла-проклинала. Та й умерла " .

(«Лiлея »).

Мати Марини днями i ночами просиджує перед вiкнами помiщиць кого будинку, не в змозi визволити доньку з пазурiв ласого пана («Марина »). Кров «ю обливається серце матерi Алкiда («Неофiти »), коли вона бачить, як дикi звiри розривають на аренi Колiзею її сина, її дитину.

Трохи м «якшою була доля з Ганною («Наймичка »), але i їй нелегко жити поряд iз сином, не признаючись, що вона його мати.

Причини цього горя трохи рiзнi. Переважно вони соцiальнi. Вiд панської необмеженої влади i сваволi страждають героїнi однойменних вiрша i поеми «Сон », всевладний пан занапастив матiр Лiлеї, бiжить.

у поле за донькою, яка збожеволiла, знечещена паном, i гине разом з нею мати Марини.

Часом причини страждань жiнки-матерi релiгiйно-соцiально-психо логiчнi. Алкiд («Неофiти ») приймає нову релiгiю, яка несе справедливiсть, — християнство, перших християн переслiдують — i вiн гине. Але релiгiйна тема звучить тут ширше: мати розумiє, що син бореться за правду i справедливiсть, тому страждає, але не дорiкає йому.

Якого ж порятунку шукають героїнi творiв Шевченка? Де його шукають? Частiше всього вони — покiрнi жертви, що мовчки сраждають i гинуть. Покiрно йде мати Iвася («Сон »), «щоб дожать до ланового ще копу », все, на що вона здатна — це мрiя-сон про волю. Проклинаючи (але не бiльш) пана вмирає мати Лiлеї. Лише благає пожалiти її дочку мати Марини.

Не протестує i Ганна («Наймичка »), але вона шукає порятунку в людськiй добротi, пiдкинувши дитину заможним лiтнiм селянам. I не помиляється. Адже це простi люди з серцем i душею, що вмiють любити i спiвчувати.

Свiдомiший протест матерi Алкiда: втративши сина, вона продовжує його справу, несе синове слово — слово правди людям i проклинає тирана.

Отже, показавши страждання безправної, хоч i прекрасної («нiчого кращого немає, як тая мати молодая ») жiнки-матерi, поет нiби кличе: «Давайте ж щось зробимо, щоб не каралася так гiрко людина, мати, вiд якої - все найпрекраснiше на землi! Порвiмо кайдани! «I тодi:

Врага не буде супостата,.

А буде син, i буде мати,.

I будуть люди на землi.