Політичне лідерство: сутність, теорії, класифікація

Реферат з політології.

Політичне лідерство: сутність, теорії, класифікація.

План.

Сутність політичного лідерства.

Теорії політичного лідерства.

Класифікація політичного лідерства.

Сутність політичного лідерства. Термін «ліоер «(від англ. leader) означає «керівник », «провідник ». Політичне лідерство є різновидом соціального лідерства і воно пов «язане з управлінням державними та суспільними процесами. У сучасній політичній науці с різноманітні визначення цього поняття, зокрема:

• політичне лідерство — це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів нації до дій;

• це відносини між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі над іншими;

• це постійний легітимний вплив владних осіб на суспільство, організацію чи групу.

Ознаки політичного лідерства:

• лідерство передбачає постійний вплив на оточуючих;

• політичний вплив повинен бути всезагальним і розповсюджуватися на усіх членів керованої спільноти;

• лідерство закріплюється у певних нормах, правилах, привілеях, повноваженнях.

У системі політичного лідерства виділяються три головні компоненти:

1) соціальні умови і чинники, які впливають на політичного лідера;

2) індивідуальні соціально-психологічні особливості лідера;

3) ресурси чи засоби, якими володіє лідер для здійснення політичної діяльності.

Теорії політичного лідерства. Проблема лідерства перебуває у центрі уваги дослідників упродовж багатьох століть. Ф. Ніцше вбачав у лідерстві вияви «творчого інстинкту », Г. Тард — наслідування послідовників, 3. Фрейд — наслідки ущімленого лібідо. До найважливіших теорій політичного лідерства належать теорія рис, ситуаційна теорія, психологічна теорія, марксистська теорія лідерства.

Теорія рис (Е. Богардус, Ф. Гальтон} пояси юс природу політичного лідерства видатними індивідуальними рисами людини, які рано чи пізно приводять її до влади. Серед цих специфічних рис — розвинений інтелект, сила волі, цілеспрямованість, організаторські здібності; компетентність та ін. Перелік та ієрархія соціальних якостей лідера змінюються.

Ситуаційна теорія (Р. Согділл, Т. Хілпюп та ін.) обґрунтовує ідею залежності поведінки лідера від соціальних умов. Лідерство конкретної особи є функцією ситуації. Особа, що с лідером в одній ситуації, зовсім необов «язково буде ним в іншій. Саме конкретні обставини зумовлюють необхідність у політичному лідерстві, визначають його функції та поведінку. Проте, ситуаційна теорія не враховує, що не тільки ситуація породжує лідера, а й сильна особистість спричиняє виникнення нової політичної ситуації.

Серед психологічних концепцій лідерства виділяються концепція 3. Фрейда, концепція Г. Лебона, концепція Е. Фромма та Т. Адорно.

• Концепція 3. Фрейда. Витоки лідерства знаходяться у людській психіці. 3. Фрейд пояснював лідерство несвідомим прагненням індивіда панувати над іншими. У психоаналізі 3. Фрейда це прагнення іменується «лібідо ». Він виділив дві категорії індивідів за критерієм їх ставлення до лідерства: ті, хто прагнуть до влади, і ті, хто відчувають внутрішню потребу у підпорядкуванні, покровительства.

• Концепція Г. Лсбона. Французький дослідник психології мас Г. Ле-бон поділив народ на лідерів і масу. Значення лідерів у суспільному житгі він сильно перебільшує, а роль натовпу, навпаки — недооцінює. На його думку, лідери можуть все, достатньо тільки їм навчитися володіти психологією маси. Натовп завжди шукає вождя і сам, як вважає Г. Лебон, прагне до підпорядкування.

• Концепція Е. Фромма та Т. Адорно. На думку Е. Фромма та Т. Адорно, індивіди, для яких влада є внутрішньою інстинктивною потребою, при певних соціальних умовах перетворюються у авторитарних вождів. Така особистість-лідер формується найчастіше у суспільствах, що охоплені системною кризою, у результаті якої існує атмосфера масового відчаю та неспокою. За цих обставин народ шукає спасителя і готовий довірити йому свою долю. Авторитарний лідер прагне підпорядкувати собі усі структури громадянського суспільства, є схильним до містики, демагогії, нетерпимий до проявів інакодумства та демократії.

Марксистські теорії при трактуванні природи політичного лідерства виходять із соціально-класових основ суспільства. На думку марксистів, політичні лідери з «являються як реакція на об «єктивну суспільну потребу. Якщо соціальна та історична ситуація потребує лідерів, то вони нєзмінно з «являються. Політичні лідери завжди виступають як представники певних класів.

Класифікація політичного лідерства. У політичній літературі зустрічаються різноманітні класифікації лідерства. М. Вебер у залежності від способів легітимізації влади виділяє гри типи лідерівтрадиційний, раціонально-легальний і харизматичний. В основі традиційного лідерства є віра підлеглих у те, що влада є законною, оскільки була завжди. Влада правителя пов «язана з традиційними нормами, на які він посилається. Правитель, який зневажає традиції, може втратити свою владу. Харизматичне лідерство засновується на вірі підданих у винятковий талант, дар, здібності лідера, який, на думку народу, покликаний виконувати певну, наперед визначену місію. Раціонально легальне лідерство здійснюється через демократичні процедури шляхом надання лідеру повноважень, які обмежуються законодавством і контролюються виборцями.

й орієнтується на створення принципово нової суспільної системи. Лідер-консерватор вважає, що існуючий суспільний лад є найраціональнішим, і його він прагне зберегти й зміцнити.

За стилем керівництва розрізняють авторитарне та демократичне лідерство. Авторитарне лідерство передбачає одноосібний керівний вилив на основі загрози застосування сили, а демократичне лідерство дає змогу усім членам групи брати участь у формуванні мети діяльності групи та керівництва нею.

Американський дослідник проблем політичного лідерства Р. Такер поділяє лідерів за мірою їхнього впливу на суспільство — «реальні «лідери і менеджери. «Реальні «- це лідери-герої, а менеджери — ті, хто майже не впливає на хід подій.

Дж. Берне виділяє лідерів-перетворювачів і лідерів-дільців. Перші діють в ім «я реалізації своїх глобальних поглядів, а другі - концентрують свою увагу на деталях, незважаючи на те, яким повинно стати суспільство в остаточному підсумку.

Як правило, «чисті «типи лідерів зустрічаються рідко; у кожному із них у певних пропорціях поєднуються риси кількох різновидів лідерства. Але домінування у їх поведінці певних якостей дозволяє віднести їх до певного типу.