Державне регулювання комерційних банків

ПЛАН Вступ.

Задачі та методи впливу НБУ на комерційні банки України.

Облікова ставка, як механізм регулювання грошово-кредитної сфери.

Операції НБУ на відкритому ринку.

Обов «язкове резервування коштів, як механізм впливу нбу на комерційні банки.

Особливості застосування нормативів ліквідності.

Особливості регулювання банківської діяльності в Україні.

Висновки.

1. ВСТУП Державне регулювання банківської діяльності в ринковій економіці здійснюється, насамперед, у рамках самої банківської системи і знаходить своє вираження у впливі на комерційні банки Центробанку. Воно необхідно для здійснення законодавчо визначених задач суспільного відтворення.

Державне регулювання комерційних банків — це комплекс заходів, яких вживають відповідні державні органи для підтримання стабільності та ефективності банківської діяльності, обмеження негативних наслідків різноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому та захист інтересів кредиторів і вкладників.

У банківській системі України НБУ визначений як головний банк країни і кредитор останньої інстанції. Він знаходиться в державній власності і служить основним суб «єктом державного регулювання функціонування комерційних банків. Центральний банк покликаний приводити їхню діяльність у відповідність із загальною економічною стратегією і виступає ключовим агентом державної грошово-кредитної політики.

2. ЗАДАЧІ ТА МЕТОДИ ВПЛИВУ НБУ НА КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ УКРАЇНИ.

Функції регулювання та банківського впливу у різних країнах світу виконує центральний банк держави або міністерство фінансів чи незалежне агентство. Центральний банк є основою фінансово-кредитної системи, чинним законодавством на нього покладається обов’язок стежити за станом і стабільністю фінансового сегмента економіки. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе Національний банк.

Загалом у світі надають перевагу опосередкованому економічному регулюванню банківських операцій, встановлення прямих заборон або лімітів здебільшого не допускається.

НБУ, як і Центробанк будь-якої країни, вирішує задачу контролю обсягу і структури грошової маси в обороті. Важливо, мати на увазі, що в ринковій економіці емісія грошей здійснюється переважно в процесі депозитно-судных операцій комерційних банків, що на відміну від Центробанку функціонуючі кредитні установи, безпосередньо пов «язані зі сферами виробництва і обертання. Саме через вплив на ці установи, зокрема на динаміку їхніх депозитів, на їх активні, насамперед позичкові, операції Центробанк регулює макроекономічні процеси.

Одна з ключових задач НБУ по керуванню грошово-кредитними відносинами — забезпечення надійності і підтримка стабільності банківської системи, що дозволяють уникнути руйнівних для економіки банкрутств банків. Надійність і стабільність банківської системи необхідна по наступним причинах:

без них узагалі неможливе виконання НБУ своїх задач;

комерційні банки відіграють істотну роль у процесі суспільного виробництва і від їхньої стабільності залежить розвиток економіки;

діяльність комерційних банків характеризується підвищеною фінансовою уразливістю через високу питому вагу в їх пасивних притягнутих засобах, у тому числі централізованих банківських кредитів.

Розглянута задача НБУ досягається в процесі рішення таких двох конкретних проблем, як регулювання ринку кредитних ресурсів і захисту вкладників комерційних банків від фінансових втрат, дуже ймовірних, поки банки ці ще дуже слабкі.

Вирізняють три основні види економічних методів регулювання: податкові, нормативні (коли розміри обмежень або пільг, що водяться, пов’язані з кількісними характеристиками операцій, які регулюються) і коригуючи (їм притаманні гнучкість та оперативність, можливість стимулюючого впливу залежно від ситуації). Для центрального банку держави оптимальними є нормативні та коригуючи методи, для фінансових органів — податкові.

Методи регулювання використовуються при застосуванні тих чи інших видів державного регулювання банківської діяльності. В економічній літературі зустрічаються різноманітні критерії класифікації видів регулювання діяльності комерційних банків. Вплив Центробанку на діяльність комерційних банків здійснюється по наступним основним напрямках:

Створення загальних законодавчих, виконавчих, судових умов, що дозволяють комерційним банкам реалізувати свої економічні інтереси.

Проведення мір грошово-кредитного регулювання, що роблять вплив на обсяг і структуру грошової маси в обороті через зміну розмірів ресурсів комерційних банків, що можуть бути використані для кредитних вкладень в економіку.

Встановлення економічних нормативів і нагляд за їхнім дотриманням з метою забезпечення ліквідності банківських балансів.

Вплив Центробанку на діяльність комерційних банків може здійснюватися методами, що носять як сугубо економічний (непрямий), так і економіко-адміністративний (прямий).

Превентивні заходи застосовуються для уникнення тієї чи іншої економічної ситуації (наприклад кризи неплатежів тощо). До цих заходів зокрема належать:

вимоги щодо розміру та структури власного капіталу;

вимоги щодо ліквідності банку;

диверсифікація банківських знаків (максимальний розмір позики на одного позичальника та інші види диверсифікації).

обмеження виконуваних операцій.

Для зниження ризику функціонування можуть бути встановленні обмеження на деякі види діяльності комерційних банків або на окремі види активних операцій.

Так, доволі часто обмежується право банків на безпосереднє володіння нерухомістю у зв’язку з високим ризиком та низьким рівнем її ліквідності. У деяких країнах (наприклад у США) банкам не дозволяється мати цінні папери підприємств, вартість яких зазнає великих коливань. Також існують обмеження прав гарантування на розміщення окремих цінних паперів або на надання кредитів особам, які мають доступ до конфіденційної інформації(інсайдерам).

Фактична дія превентивних заходів реалізується шляхом затвердження обов’язкових до виконання норм. У свою чергу норми поділяються на функціональні та інституційні і призначені для регулювання ризиків за операціями комерційних банків.

Інституційні норми відображаються у відносних величинах, які регулюють в основному організаційні питання, визначення цілей кредитування, операційну діяльність, порядок проведення ревізій тощо.

На відміну від інституційних, функціональні норми мають визначене цифрове значення і можуть мати загальний або селективний характер. Загальні методи, є переважно непрямими, що стосуються кредитного ринку в цілому. Селективні - спрямовані на конкретні види кредиту (визначаються коефіцієнти ризику за окремими операціями банку). Їхнє призначення пов «язане з розширенням приватних задач (скажемо, обмеження видачі деяким банкам позичок чи видачі окремих видів останніх). Селективні методи відносяться до прямих способів регулювання діяльності комерційних банків. Найбільш популярні з загальних методів впливу, застосовувані в закордонній банківській практиці:

облікова (дисконтна) політика;

операції на відкритому ринку;

зміна норм обов «язкових резервів банків.

Ці методи використовуються й у практиці діяльності НБУ.

Протекційні заходи вживають для захисту від уже існуючої (загрозливої для банку) ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, збитки, банкрутство. Тобто за допомогою цих заходів здійснюється захист банків та їх клієнтів від можливих наслідків фінансових ускладнень. До протекційних заходів належать:

створення та функціонування фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

формування комерційними банками резерву для відшкодування можливих втрат за позичками та іншими активами;

рефінансування комерційних банків центральним банком;

цільова допомога інших державних органів тощо.

Спеціальними проекційними заходами передбачається використання різних видів резервних фондів або інших коштів цільового призначення. Залежно від окремого банку і конкретної ситуації можуть застосовуватися так звані договірні дії, зокрема підтримка регулюючими органами окремих банківських установ у вигляді рефінансування, надання гарантій, купівлі акцій тощо.

Два зазначені вище способи регулювання банківської діяльності, безперечно тісно пов’язані між собою: протекційні заходи підвищують довіру вкладників до банківської системи, впливають на стабільність макроекономічних показників господарської діяльності; превентивні - забезпечують ефективність перших.

3. ОБЛІКОВА СТАВКА, ЯК МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СФЕРИ Серед регулювання грошово-кредитної сфери Центробанками особливе місце належить дисконтній ставці, що є оперативним інструментом державного впливу на ринок позичкових капіталів (і в залежності від його стану може змінюватися протягом року). В умовах ринкових відносин централізоване регулювання рівня дисконтної ставки додає визначену спрямованість руху кредиту по горизонталі (банк-позичальник) і по вертикалі (Центробанк — комерційний банк). Офіційна дисконтна ставка служить орієнтиром для ринкових процентних ставок; її зміна по наданим Центробанком кредитам збільшує або скорочує пропозицію кредитних ресурсів, регулює тим самим і попит на них.

Виходячи з дисконтної ставки, визначаються ставки, стягнуті комерційними банками по своїх позиках, і розміри відсотків, виплачуваних вкладникам по депозитах і інших рахунках. Підвищення (в антиінфляційних цілях) облікового відсотка, тобто політика «дорогих грошей «обмежує для комерційних банків можливість одержати позику в Центробанкові й одночасно збільшує ціну грошей, наданих у кредит комерційними банками. В результаті кредитні вкладення в економіку скорочуються і, отже, гальмується подальше зростання виробництва. Курс же на зниження дисконтної ставки, політика «дешевих грошей », навпаки, виступає фактором розгортання кредитних операцій і прискорення темпів економічного розвитку.

4. ОПЕРАЦІЇ НБУ НА ВІДКРИТОМУ РИНКУ Регулюючі заходи НБУ сьогодні пов «язані з централізованим кредитом, що став ключовим важелем впливу НБУ на грошову масу й економіку в цілому.

До загальних методів грошово-кредитного регулювання, добре відомим із закордонної банківської практики, відносяться й операції Центробанку на відкритому ринку. Мова йде про покупку і продаж по заздалегідь установленому курсу цінних паперів, в тому числі державних, формуючих борг країни. Це вважається найбільш гнучким методом регулювання кредитних вкладнень і ліквідності комерційних банків.

Операції Центробанку на відкритому ринку впливають на обсяг вільних ресурсів, що є в наявності у комерційних банків, це стимулює скорочення або розширення кредитних вкладнень в економіку, одночасно впливаючи на ліквідність банків (відповідно зменшуючи чи збільшуючи її). Цей вплив здійснюється за допомогою зміни Центробанком ціни покупки чи продажу цінних паперів в комерційних банків.

При твердій реструкційній політиці, спрямованій на відтік кредитних ресурсів із грошового ринку, Центробанк зменшує ціну покупки, тим самим збільшуючи чи зменшуючи її відхилення від ринкового курсу.

5. ОБОВ «ЯЗКОВЕ РЕЗЕРВУВАННЯ КОШТІВ, ЯК МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ НБУ НА КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ Важливий інструмент регулювання макроекономічних пропорцій шляхом впливу на обсяг вільних ресурсів банків — мінімальні та обов «язкові резервні вимоги Центробанку. Виконання резервних вимог Центробанку означає для комерційних банків заморожування засобів, що негативно позначається на їх діяльності в умовах високої інфляції.

Фонд обов «язкових резервів створений для того, щоб при необхідності забезпечити можливість комерційним банкам виконати перед клієнтами свої зобов «язання по поверненню раніше притягнутих коштів за рахунок того, що частина цих засобів депонується і не використовується банками як кредитні ресурси.

НБУ, змінюючи норми обов «язкових резервів, впливає на кредитну політику комерційних банків і стан грошової маси в оберті. Так, наприклад, зменшення норми обов «язкових резервів дозволяє комерційним банкам у більш повній мері використовувати сформовані ними кредитні ресурси, тобто збільшити кредитні вкладення в народне господарство. Однак варто враховувати, що така політика веде до росту грошової маси в оберті й в умовах спаду виробництва викликає інфляційні процеси. І навпаки підвищення норм обов «язкових резервів скорочує кредитний потенціал комерційних банків, що обмежує їхню здатність вести активні операції.

Відповідно до світової банківської практики норма обов «язкових резервів може диференціюватися в залежності від виду, величини і терміну внесків і депозитів. Зокрема, по нетермінових вкладах, коли клієнт може в будь-який час вилучити свої кошти, або по внесках з незначними термінами збереження й у великих сумах можливості комерційного банку по виконанню своїх зобов «язань перед клієнтами знижуються, оскільки кредити, надані за рахунок ресурсів, звичайно мають більш тривалий термін повернення. Тому резервування частини таких внесків повинно бути вищим, ніж внесків із тривалими термінами збереження.

На величину норм обов «язкових резервів впливають також рівень розвитку банківської системи, стан економіки в цілому. Так, у країнах з розвитою банківською системою, яка функціонує в умовах стабільної економіки, норми обов «язкових резервів встановлюються на відносно тривалий час.

Національним банком України використовуються система показників для регулювання діяльності комерційних банків (зокрема, з метою забезпечення їх платоспроможності). Вона охоплює доволі широке коло нормативів, які нині поділяють на чотири групи: нормативи капіталу, ліквідності, ризику та відкритої валютної позиції. Виконання банківськими установами кожного з цих нормативів тією чи іншою мірою позначається на можливостях кредитування.

6. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМАТИВІВ ЛІКВІДНОСТІ.

Важливе значення для регулювання кредитної активності банківських установ мають групи нормативів ліквідності та кредитного ризику.

".

A.

x2403x0A03&x460B.

x2403x0A03&x460B.

x2403x0A03&x460B.

CГрупа нормативів ліквідності налічує три основні показники: нормативи миттєвої ліквідності, норматив загальної ліквідності, а також норматив співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку.

Згідно із цими нормативами змога комерційного банку виконувати свої платіжні зобов «язання оцінюється шляхом зіставлення окремих його активів з іншими статтями балансу, причому норматив встановлено як певне мінімальне значення активів стосовно цих статей.

Так, коефіцієнт миттєвої ліквідності, який обчислюється як співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі комерційного банку і поточних рахунків, винний бути не нижчим, ніж 20%. Це означає, що на кожну гривню залучених на поточні рахунки коштів має припадати як мінімум 20 копійок активів у вигляді залишків готівки в касі та коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку.

Норматив загальної ліквідності, що розраховується як співвідношення загальних активів і загальних зобов «язань банку, має бути не меншим, ніж 100%. Його економічний зміст полягає в достатності активних вкладень для погашення зобов «язань банку перед клієнтами.

Норматив співвідношення високоліквідних і робочих активів банку визначає питому вагу високоліквідних активів у робочих активах банківської установи. Він винний бути, не меншим, ніж 20%. Нагадаємо, що до високоліквідних активів належать кошти в касі банку, кошти до запитання і на строкових депозитах у НБУ, боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком, а також кошти до запитання і строкові депозити, розміщені в інших комерційних банках. До складу робочих активів, окрім перелічених вище, входять всі види кредитних вкладень, дебіторська заборгованість інших банків та клієнтів, вкладення в цінні папери, в асоційовані та дочірні компанії, а також деякі інші види активів (по суті це чисті активи без залишків на транзитних і регулюючих рахунках). Даний показник відображає якість розміщення комерційним банком коштів, визначаючи свого роду рівень мобільності вкладень у разі потреби виконання зобов «язань перед клієнтами. Інакше кажучи, 20 копійок кожної гривні розміщених банком ресурсів мають перебувати у вигляді первинних і вторинних резервів, які можуть бути в будь-який момент використані для погашення платіжних зобов «язань перед вкладниками та кредиторами.

Вищезазначену систему показників навряд чи можна вважати оптимальною з огляду на фундаментальний принцип підтримання стійкості комерційного банку на фінансовому ринку. Йдеться про необхідність підтримання оптимального співвідношення між строками депозитів і розміщенням коштів в активних операціях банку. Розглянута ж група нормативів ліквідності на практиці не виключає можливості спрямування банком залучених на короткі строки ресурсів у довгострокові кредитні вкладення, а також не усуває потенційної небезпеки підриву ліквідності банківської установи. Тому для ґрунтовнішої характеристики ліквідності варто було б використовувати й показники, що передбачали б узгодження сум і строків можливого вивільнення кредитів, інших вкладень банку та вимог, які можуть бути пред «явлені власниками коштів з яких сформовано ресурси комерційного банку.

У загальних рисах схему розрахунку таких показників можна відобразити за формулою:

КЛі = (К/Д) * 100%,.

де КЛі, — коефіцієнт ліквідності і-тої групи, К — заборгованість за кредитами, наданими комерційним банкам, Д — обсяг коштів, залучених банком на депозити.

Зазначені коефіцієнти слід розраховувати для відповідних сум ресурсів і вкладень, класифікованих за строками. З цією метою їх необхідно розподілити на чотири основні групи: до 3 місяців; від 3 до 6 місяців; від 6 місяців до року; понад рік. Критерієм для оцінки дотримання банком збалансованості ресурсів і вкладень за строками, а відтак і ліквідності його балансу в цілому, є значення розрахункових коефіцієнтів, які не перевищують 100%.

Зрозуміло, подібні коефіцієнти не можуть дати повноцінної інформації про платоспроможність банку, не відображають якісного аспекту портфеля кредитних вкладень (для цього їх потрібно диференціювати за групами ризику залежно від якості забезпечення і виду позичальника). Водночас вони слугують надійною основою для прийняття керівництвом банку оптимальних рішень щодо управління ресурсною базою та кредитно-інвестиційним портфелем. Так, якщо фактичні значення коефіцієнтів перевищують нормативні, це вказує на необхідність активізації роботи банку щодо вдосконалення власної депозитної політики з метою розширення ресурсного потенціалу для забезпечення потреб ринку у відповідних кредитних послугах. Якщо ж відповідні значення показників набагато нижчі від 100-відсоткового рівня, це свідчить про недостатньо активну кредитну політику банківської установи, її неспроможність у повному обсязі задіяти сформованим ресурсам в прибуткових сферах, що в підсумку негативно позначається на рентабельності банку в цілому.

Отже, запропонована система коефіцієнтів ліквідності може мати подвійне функціональне призначення: з одному боку, служити інформаційною базою для прийняття управлінських рішень щодо управління активами й пасивами комерційного банку, а з іншого — бути засобом забезпечення його ліквідності шляхом підтримання належного співвідношення між строками депозитів і обсягами розміщених коштів у кредитних та інших активних операціях.

7. ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ.

Основні питання регулювання банківської системи в Україні відображені в інструкції № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» НБУ. Згідно з цим документом комерційні банки повинні дотримуватися ряду обов’язкових економічних нормативів. Перша їх група стосується питань визначення розміру та категорії капіталу банку.

Оцінка достатності капіталу банку є важливим показником його надійності. Недотримання цих нормативів та низька якість активів внаслідок занадто ризикованої кредитної політики призвели значну кількість українських банків до встановлення щодо них режиму фінансового оздоровлення, а деякі банки взагалі припинили діяльність. Так, за станом на 01.10.2002 зі 191 зареєстрованого банку в Україні більше 10 працювали в режимі фінансового оздоровлення, а 36 банків перебували в стадії ліквідації, з них 16 ліквідується за рішенням НБУ та 16 за рішенням господарських судів, і лише 4 за рішенням зборів акціонерів. Питома вага проблемних банків в українській банківській системі значна. Тому регулюючі органи насамперед ставлять відповідні вимоги щодо мінімального розміру банківського капіталу і тим самим проводять відповідну кваліфікаційну межу, яка є необхідною для банківської діяльності. Також встановлено вимоги щодо забезпечення мінімально достатнім капіталом залежно від ризиків діяльності банку, тобто при розрахунку капітал коригується на структуру ризиків активних операцій банку.

Так, мінімальний розмір капіталу українських банків згідно з нормативом повинен становити на 1 січня 2000 року суму, еквівалентну 2 млн. ЕКЮ. Більше 20% банків на 01.01.2000 не виконують цих вимог НБУ. Чи не є норматив занадто високим для вітчизняних банків? На мою думку — ні. Адже саме такий мінімальний розмір капіталу відповідає міжнародним стандартам банківської діяльності та сприяє інтеграції країні у міжнародну господарську систему.

Важливе значення у процесі регулювання діяльності банків мають показники ліквідності. Ліквідність банку полягає у його спроможності своєчасно виконувати свої зобов’язання перед клієнтами і вкладниками. У банківській практиці існують два основні шляхи управління ліквідністю. Це насамперед формування певної частки активів у ліквідній формі, тобто у формі готівкових грошових або короткострокових державних зобов’язань. Але слід зауважити, що цьому способові притаманні також негативні риси. Наприклад, може зменшитися обсяг доходів банку.

Ще одним способом підтримки достатнього рівня ліквідності є створення відповідної структури пасивів банку, що дає змогу зменшувати залежність від нестійких і тому, як правило, дорожчих джерел.

Використовується також метод оперативного маніпулювання з наданням та отриманням міжбанківських позик залежно від стану ресурсної бази банку. На зниження загальної ліквідності можуть впливати стан та обсяги позабалансових зобов’язань банківської установи, які також доцільно прогнозувати і контролювати.

Експрес-аналіз дотримання комерційними банками України обов’язкових економічних нормативів за станом на 01.01.2000, проведеного по 191 банку виявив: допускалися порушення нормативів 56 банків. А, вивчаючи формування резервів за активними операціями у 2002 році, можу сказати що кількість таких банків зменшилася. Отже, спостерігається тенденція до формування в необхідному обсязі резервів за активними операціями всіма банками.

Останні роки банківська система України розвивається швидкими темпами, про що свідчить хоча б зростання загальних активів банків за 2001 рік на 20,3% (збільшення відбулось в основному за рахунок зростання кредитних операцій та вкладнень у цінні папери). Важливу роль у цьому зростанні відіграє НБУ (тобто державне регулювання комерційних банків). Так, наприклад, зменшення облікової ставки у 2001 році призвело до зменшення процентної ставки за кредитами з 32,1% у 2000 до 31,1% у 2001 році, але водночас відбулося зниження процентної ставки за депозитами з 13,5% у 2000 році до 11,2% у 2001. Це сприяло зменшенню витрат банків.

Важливо сказати, що відбуваються позитивні зрушення у структурі банківських активів, спрямовані на зменшення неробочих, проблемних активів та збільшення ліквідних активів. Такі якісні зміни є передумовою стабільного та врівноваженого розвитку банківської системи в Україні.

Графік 1.

За станом на 01.01.2002. як можна побачити з графіку структура активів банків була такою. Високоліквідні активи становили 7 905,4 млн. грн. (17% від суми загальних активів), кредитний портфель — 30 386,7 млн. грн. (64%), вкладення в цінні папери — 3373,9 млн. грн. (7%), дебіторська заборгованість — 2039,5 млн. грн. (4%). Основні засоби та нематеріальні активи — 3061,6 млн. грн. (6%), інші активи — 1003,5 млн. грн. (2%).

8. ВИСНОВКИ З метою підвищення стійкості комерційних банків на фінансовому ринку й розширення їх можливостей щодо організації кредитування клієнтів доцільно було б внести зміни до окремих показників групи нормативів ризику. Йдеться передусім про обмеження максимального розміру кредитів, наданих інсайдерам, а також максимального розміру отриманих міжбанківських позик, що є необхідною умовою для вирішення двох завдань: з одному боку — стимулювання банків до більшої диверсифікації активів і зниження впливу інсайдерів на прийняття рішень щодо надання позик, а з іншого — обмеження залежності комерційних банків від ресурсів, залучених на міжбанківському ринку, якому зазвичай притаманна нестабільність кон «юнктури.

Зауважимо, що нормативи центрального банку і, зокрема, норматив ліквідності, мають узагальнений характер і призначені для комплексної оцінки діяльності комерційних банків із боку держави. Порушення цих показників можуть свідчити про наявність у банків окремих проблем або про передумови їх виникнення, тому потребують від органу нагляду проведення детальнішого вивчення та аналізу операцій банку-порушника з метою запобігання його ризиковій діяльності.

Необхідно розглянути можливість встановлення Національним банком України індивідуальних нормативів для комерційних банків, кредитна політика яких відповідає загальноекономічним завданням реформування реального сектора господарства, передбаченого урядовими програмами. Основними показниками, що можуть бути диференційовані, є норматив співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку, максимальний розмір ризику на одного позичальника, норматив «великих «кредитних ризиків.

Для управління ліквідністю з боку самого банку потрібне застосування ним більш розширеної системи показників та коефіцієнтів ліквідності. Так, у зарубіжній практиці для оцінки ліквідності комерційного банку використовуються дані не лише про залишок активних вкладнень або зобов’язань за станом на певну дату, а й про обороти — «потік» величин, які порівнюються. Банкам необхідно систематично (щотижня, краще — щодня) аналізувати дані про ліквідність у динаміці. Це пов’язано з необхідністю постійного моніторингу стану ліквідності у зв’язку зі змінами умов діяльності банку, стану кредитного, фондового ринків, зовнішньоекономічних факторів.

Вищезазначені заходи, дотримання оптимальної структури активів допоможуть банкам сформувати і підтримувати адекватний запас ліквідності (міцності), сприятимуть підвищенню стабільності кредитної установи.

Підсумовуючи розглянуті вище напрями вдосконалення регулятивного механізму впливу центрального банку на діяльність комерційних банків шляхом встановлення економічних нормативів, слід зазначити, що ця сфера є одним із базових елементів побудови оптимальної організації управління кредитним процесом у його зовнішньому прояві (тобто в аспекті виконання комерційними банками вимог НБУ). Повноцінне, гнучке застосування не лише економічних, а й окремих адміністративних важелів грошово-кредитної політики є оптимальним в умовах перехідної економіки.

Список використаної літератури:

Михасюк К. «Державне регулювання економіки», К., 2000.

Конопатська Л. Горячек І. «Регулювання діяльності комерційних банків"/ Вісник НБУ, липень 1998 № 7.

О. Кірєєв, В. Кротюк, Г. Карчєва «Основні тенденції в діяльності банків України в 2001 році"/Вісник НБУ січень 2002 № 1.

О. Дзюблюк «Основні напрями оптимізації регулятивного впливу на кредитну діяльність банківських установ в умовах перехідного періоду «/Вісник НБУ, серпень 2000 № 9.

PAGE.

PAGE 1.

Загальні норми Селективні норми.

Інституційні норми Функціональні норми Договірні заходи Спеціальні заходи Превентивні заходи Протекційні заходи Державне регулювання банківської системи.