Про регіональні характеристики преси в умовах унітарної України

Про регіональні характеристики преси в умовах унітарної України Закон «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [1] передбачає формування унікального для нашої країни явища багаторівневої організаційної структури діяльності друкованих мас-медіа в суспільстві. Феноменом такої організації є 5 ступенів системи функціонування кожного друкованого органу на інформаційному ринку держави: засновник — видавець — творчий колектив (редакція) — розповсюджувач — споживач як чинник аудиторії (див.: [2, 100−113]).

Інша річ, що можливими можуть бути варіанти розподілу «грунтується» обов’язків між конкретним структурним представником у цій схемі (про владні хитрощі детальніше див.: [3, 16−19]). Проте сама легальна наявність багатоступеневості в діяльності друкованих мас-медіа дає можливість говорити про цікаві тенденції в практиці функціонування періодичних видань.

Явище суверенності друкованих мас-медіа безпосередньо пов’язане з її незалежністю від будь-якого зовнішнього силового впливу. Однак у міру політичної та економічної індиферентності по відношенню до неї з боку засновника, видавця та розповсюджувача це поняття стає відносним. Як частина, як елемент системи демократичних інститутів, друковані мас-медіа самі зазнають певної регламентації і, в свою чергу, виступають фіксатором легітимних повноважень інших соціальних структур суспільства.

У перші роки існування України як незалежної держави преса зазнала по-справжньому революційних змін. Основним джерелом цих змін стала деструкція старої системи економічного існування друкованих мас-медіа. Преса, фінансована державою, перетворилась на пресу, фінансовану іншими суб'єктами суспільства, — насамперед це стосується недержавних друкованих медіа. Щоправда, із формуванням моделі влади під нині діючого Президента України ситуація різко змінилася (див.: [4, 59−61]).

Українська преса спроможна віддзеркалювати саме те, про що ніколи не могла писати преса радянського періоду: настрій і стан своїх споживачів, різноманітність палітри їхніх уподобань, бажань, інтересів (особливо наголошуємо, що в цих своїх роздумах ми абстрагуємося від проблеми владної та політичної структуризації сучасної української преси). Ця обставина і є першоджерелом усіх змін в українських друкованих мас-медіа, причому змін як на краще, так і на гірше. Відбулися суттєві зрушення в усіх сторонах діяльності друкованих видань — від зміни назви, стилістики макетування, добору шрифтів до самої суті подачі будь-якого матеріалу.

Натомість варто звернути увагу на те, що при відтворенні змін у функціонуванні друкованих мас-медіа виробилася стереотипна схема оцінки суспільно-політичної діяльності конкретної газети чи журналу. Насамперед, загальновідомою є тенденція ділити періодику на «хорошу» — державотворчу, українську, і «погану» — російську. При цьому практика свідчить про те, що сама по собі мова видання не є визначальним фактором політичної оцінки конкретного представника друкованих мас-медіа (наприклад, у Харкові: україномовне видання «Слобідський край» стабільно вміщує матеріали, спрямовані на розвиток СНД, а російськомовні «События» проводять часто, в досить крайніх формах, антиімперську політику.

рунтуєть кряж"), ніж до деяких тернопільських чи тим паче луцьких газет. Цікаво, що подібну аналогію можна провести й на «горизонтальному» рівні періодики: львівська «Молода Галичина» знаходить майже повний політико-ідеологічний аналог не у «Волині молодій», а в харківській газеті «Время», що взагалі не є молодіжним виданням.

Отже, політичні, типологічні, творчі системи й стилістика друкованих медіа не можна однозначно ділити на «берег лівий» — «берег правий». Поділ відбувається за куди складнішою схемою, визначним грунтується для якої є соціальна характеристика регіону.

Говорити про поділ за тематичною, типологічною, творчою специфікою регіональних друкованих мас-медіа в контексті не лише існування, а й функціонування системи координат «Захід України — Схід України», «україномовне видання — російськомовне видання» було б не цілком коректно, хоч протилежність таких координат за ознакою суспільно-політичної, громадської орієнтації насправді існує: наприклад, для друкованих медіа сільськогосподарських регіонів України, які є антагоністами ідеологічного порядку — при тому, що їхні творчо-організаційні моменти є близькими.

Щодо мовних показників, то антагонізм навіть манери викладу матеріалу в різних регіональних видання глибший, ніж за ознакою суто ідеологічною. Це свідчить про те, що творчо-організаційна специфіка друкованих медіа лімітована не територіально чи мовно. Доцільніше говорити про лімітацію власне соціальних характеристик певного регіону.

Творчі характеристики конкретного видання — надто чутливий механізм реакції на читацький попит, і нові, ринкові умови існування періодики зазнали найбільше змін саме там, де відбулися найбільші зміни в самих соціумах. Швидкий розвиток нових ринкових структур, зміна самої системи зайнятості населення, зокрема, перехід значних груп працездатного населення до сфери послуг, торгівлі, непрямі виробничі сфери є типовою рисою саме індустріальних регіонів.

Це явище виплодило зовсім нові читацькі уподобання чи тенденції, новий попит читацького ринку, що грунтується на двох засадах: інформувати та розважати. Саме це спонукало регіональну пресу розбудовувати свої видання за принципом: «Усі Жанри хороші, окрім нудного». Звідси й потягнувся ланцюжок творчих та тематико-типологічних експериментів, напрям яких є принципово однаковим, — незалежно від того, йдеться про Львів, Донецьк, Одесу чи Харків.

Наслідком таких процесів є формування трьох принципових характеристик друкованих медіа України. Кожній з них притаманні свій соціальний попит, свій споживач як чинник аудиторії, своя творча структура.

Література.

1. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 1. — С. 1−15.

2. Фінклер Ю. Українські мас-медіа крізь призму теорії еволюції // Реалії та перспективи українського книжкового ринку: Збірка статей. — Львів, 1997.

3. 3Іванов В. Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації // Українське журналістикознавство. Випуск 1. — К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2000.

4. Фінклер Ю. Українське книговидання: між суспільною рефлексією та державним регулюванням // Збірка матеріалів науково-практичної конференції «Квалілогія книги». — Львів, 2000.