Президент України

Зміст.

Стор.

Введення 2.

1. Поняття, види і статус глави держави. 4.

2. Конституційний статус Президента України 7.

2.1. Реалізація конституційного статусу у нормах Основного Закона України. 7.

2.2.Взаємодії Президента України з іншими органами державної влади. 15.

3. Зміст актів Президента та їх характеристика.

Висновок Список використаної літератури. 16.

Введення.

Ми є свідками досить чіткого юридичного оформлення ще однієї галузі влади — президентської. Вона почасти нормотворчествує, почасти керує, почасти дозволяє суперечки. Але все це робиться в правових рамках для реалізації своїх головних задач — підтримки стабільності державної системи, цивільного світу в суспільстві, охорони конституційного ладу, суверенітету і цілісності держави.

Ціль роботи: показати специфічну роль інституту президента в умовах формування цивільного суспільства, політичного плюралізму, організації державної влади на нових принципах, зробити розгорнуту картину поняття статусу Президента України.

Політична необхідність такої фігури випливає, насамперед, з потреби забезпечити стійкість системи керування державними справами. Інститути державної влади, навіть при наявності розвитий правової системи, не повинні (у всякому разі, на нинішньому витку цивілізації) залишатися без авторитетного арбітра, що, не складаючись з цими інститутами у відносинах влади — підпорядкування, проте, забезпечує погоджене їхнє функціонування, оперативно виводить державну систему з можливих тупикових ситуацій, що не завжди мають форму правової суперечки. Тим самим цей арбітр забезпечує необхідну єдність державної влади в умовах поділу влади. Говорячи по-іншому, інститут президента покликаний «цементувати» державу, тобто забезпечувати стійкість механізму влади.

Якщо інші державні структури законодавствують, керують, здійснюють правосуддя, то головна задача президента — уособлювати державу усередині країни і зовні.

Принципове значення, особливо в даний час, має аналіз конституційно — урегульованих взаємин президента з виконавчою владою, парламентом, судовими органами, їхнього порівняння з практикою і визначення тенденції їхнього розвитку.

Разом з тим, передчасно розглядати інститут Президента як устояну сукупність конституційних норм і сформованої практики. З часу створення (1991р.) він постійно розвивається, змінюється і здобуває нові риси. Багато повноважень і функції Президента одержали необхідну конкретизацію в поточному законодавстві України, нормативних указах Президента і рішеннях Конституційного Суду. Причому мова йде не про наділення додатковими, повноваженнями Президента, а, головним чином, про розмежування компетенції основних органів, що здійснюють державну владу в Україні.

Поняття, види і статус глави держави.

Термін «президент» походить від латинського Praesidens, що буквально означає «сидячий перед». У сучасному значенні президент — це одноособовий глава держави, що одержує свої повноваження шляхом виборів.

Історичні корені інституту президентства ідуть у стару римську екстраординарну магістратуру, створену на випадок виникнення надзвичайних небезпек, що загрожують існуванню держави.

У ХХ столітті такі грандіозні по своїх масштабах потрясіння, як революції, світові війни, розпад колоній, привели до утворення безлічі незалежних держав і в більшості з них був заснований посада президента. В даний час нараховується близько 150 країн, у яких главою держави є президент.

Посада глави держави існує при усіх формах правління. У монархічних державах — це спадкоємний монарх, у республікахвиборний президент. Держава має потребу в існуванні посадової особи, що забезпечує конституційний порядок, стійкість і наступність механізму влади, а також вище представництво в міжнародних відносинах. Це і є глава держави, наділенний звичайно широкими повноваженнями у сфері взаємин із законодавчою, виконавчою і судовою владою і виступаючий як своєрідний символ держави й офіційний представник народу. Глава держави покликаний зміцнювати державну владу, забезпечувати конституційним шляхом дозвіл усіх криз і конфліктів між органами державної влади.

При різних формах правління повноваження глави держави виглядають неоднаково. В одних країнах функції глави держави номінальні, в іншіх — вони уособлюють реальну владу. Але при всіх умовах глава держави зберігає власні повноваження, тобто вищі представницькі функції як усередині країни, так і поза нею, ці функції нікому не підконтрольні і не підзвітні. Представницька функція спричиняє визначені владні повноваження — наприклад, підписувати міжнародні договори, призначати своїх повноважних представників у регіонах країни та інші.

Конкретне положення розділу держави і його фактична роль у житті країни визначається в кожній країні в залежності від політичних умов і історичних традицій. У державах парламентської монархії (Великобританія, Японія й ін.) наприклад, глава держави царює, але не керує, і його функції зовні виглядають тільки як представницькі. Настільки ж слабко вони виражені в республіках парламентського типу (ФРН, Італія). Але якщо держава обирає тип президентської (США) чи напівпрезидентської (Франція) республіки, то вона свідомо йде на створення сильної влади президента республіки. Ця влада може прямо зливатися з виконавчою владою й очолювати її (CША) чи стояти як би поза основною владою.

Коли говорять про положення розділу держави в системі органів державної влади, то мають на увазі співвідношення його функцій із законодавчою і виконавчою владою. У демократичній правовій державі завжди діє принцип поділу влади, що припускає, що владне повноваження будь-якої посадової особи відноситься до однієї з трьох влад — законодавчої, виконавчої чи судовий. Функції глави держави стикаються з усіма трьома владами (Президент в області законодавства, наприклад, має право вето, у відношенні судової влади глава держави вправі призначати суддів чи здійснювати помилування), але все-таки його основні функції не можна віднести до законодавчій чи судовій.

Інша справа — взаємини глави держави з виконавчою владою. Навіть у тих країнах, де він не входить у жодну з трьох влад (ФРАНЦІЯ) чи про його статус у Конституції взагалі не говориться (ФРН), юридична наука і практика визнають його главою виконавчої влади — тому що ніякій посадовій особі не можна мати функції і владні повноваження будь якої влади. У той же час при такім положенні, що не заперечує принцип поділу трьох влади, утвориться особливий статус глави держави, що випливає з його власних повноважень, обов «язку виступати гарантом Конституції і здійснювати вище представництво.

Президентська влада в республіках президентського типу — це завжди єдиноособність влади. Глава держави не тільки не поділяє свою владу з іншими обличчями, але й у силу принципу поділу влади діє незалежно від законодавчої і судової влади. Президент одержує свій мандат від народу і тому не може контролюватися з боку парламенту. Він вправі сам комплектувати склад уряду (з визначеною участю парламенту).

Отже, на мою думку, сильна президентська влада ніяк не підриває демократичний характер правової держави — навпроти, вона за певних умов є єдино можливим інструментом збереження конституційного порядку.

2. Конституційний статус Президента України.

2.1 Реалізація конституційного статусу в нормах Основного Закону України.

Конституційний статус реалізується в нормах Конституції(яка є Основним Законом України), що визначають функції і повноваження глави держави. Ці два поняття дуже близькі, але не тотожні. Під функціями розуміються найбільш важливі загальні обов «язки глави держави, що випливають з його положення в системі органів державної влади. Повноваження ж випливають з функцій і складаються з конкретних прав і обов «язків глави держави з питань, віднесених до його компетенції. У тій мірі, у якій функції і повноваження належать винятково главі держави (тобто не поділяються з парламентом, урядом, судовими органами), вони називаються прерогативами глави держави (наприклад, пропонувати парламенту кандидатуру на посаду глави уряду, привласнювати вищі військові звання).

Функції глави держави не можуть бути конкретизовані повноваженнями в повному обсязі. Тому в глави держави завжди є нерозкриті в Конституції повноваження, що виявляються в екстраординарних непередбачених випадках, одержуючи де-факто визнання чи можно парламенту спираються на судове тлумачення Конституції.

Президент є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Констітуції Украіни, прав і свобод людини і громадянина. Він є носієм верховної державної влади і вищим представником держави у її відносинах із іншими країнами.

В Україні пост Президента було введено через рік після прийняття Декларації про державний суверенітет 12.07.1990р. і майже незабаром після схвалення Верховною Радою Концепції нової Конституції України. За Законом «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР» від 5-го липня 1991 р., яким тогочасна Конституція була доповнена главою 12 «Президент Української РСР», Президента було визнано найвищою посадовою особою української держави і главою виконавчої влади.

Статус Президента, його повноваження та місце, яке він посідає в політичній системі держави, визначається передусім конституційними нормами. Введення конституційного інституту Президенства було пов‘язане з необхідністю зміцнення системи центральних органів влади, забезпечення їх цілеспрямованої діяльності в складний період набуття Україною незалежності. Перший Президент незалежної України був обраний всенародно 1 грудня 1991 р. (Кравчук Л.М.) одночасно із проведенням всенародного Референдуму, що підтвердив Постанову Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. про проголошення України незалежною суверенною державою.

За роки з часу впровадження в Україні поста Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений, як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України Президент визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади. Цей статус було підтверджено Конституційним договором 1995 р.

За чинною Конституцією:

«Президент є главою держави і виступає від її імені». А вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (Ст. 113 Конституції).

Заміна статусу Президента як найвищої особи держави на статус глави держави має принципове значення. Адже глава держави уособлює державу в цілому. Якщо інші державні структури виконують в державному механізмі певні функції - законодавствують, управляють, здійснюють правосуддя, то Президент репрезентує державу вцілому як в середині країни, так і за рубежем.

Визначення Президента виключно як глави держави обумовлює надання йому певних повноважень по відношенню до інших органів, що входять до всіх гілок державної влади. Конституцією передбачено виконання Президентом більше тридцяти важливих функцій. Наприклад, як гарант дотримання Конституції Президент може скасовувати акти Кабінету Міністрів та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У зазначених Конституцією випадках (якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися) Президент припиняє повноваження Верховної Ради України. В свою чергу Верховна Рада має право на усунення Президента з посади в порядку процедури імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Таким чином Конституція України містить багато суттєвих положень відносно посади Президента України, його повноважень, взаємовідносин з іншими органами влади та посадовими особами. Важливо також зазначити, що в Конституції передбачено процедуру так званої «контрасигнатури», коли укази і розпорядження Президента набувають чинності лише з моменту підписання їх відповідними посадовими особами виконавчої влади. Такий порядок досить поширений у сучасному світі.

Як глава держави Президент має постійно інформувати широку громадськість, депутатів про основні напрямки політики держави, про чергові завдання які поступають на шляху її розвитку. Саме в цьому плані Конституція встановлює, що Президент «звертається з посланням до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України».

Президент України має важливі повноваження в різних сферах державного життя. Ряд своїх прав він здійснює в тісній взаємодії з Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, причому право остаточного рішення може залишатися за ним.

Перерахування всіх діючих повноважень Президента України, зайняло б не менш 2-аркушів, тому має сенс обмежитися на основних моментах відправлення влади Президентом України.

Діюча Конституція України ставить інститут президентства на перше місце серед інших державних органів. Український президент наділений великими реальними повноваженнями, що застосовує самостійно, юридично незалежно від інших державних органів, але взаємодіючи з ними. Він не підлеглий і не підзвітний ніякому органу влади, одержуючи свої повноваження від народу на основі Конституції України, не несе за свій політичний курс, проведену політику, за свої законні дії політичної відповідальності перед парламентом. Виключення складає лише юридична відповідальність його у випадку обвинувачення в державній чи зраді здійсненні іншого тяжкого злочину з дотриманням складної, у кілька етапів, процедури відмови, здійснюваної на засіданні Верховної Ради україни.Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (відповідно до ст. 111 Конституції України).

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо доде ржання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Відповідно до ст. 108 Конституції України повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

відставки;

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров «я;

усунення з поста в порядку імпічменту;

смерті.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров «я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підстав і письмового подання Верховного Суду України за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку (ст. 110 Конституції).

Глава держави володіє, таким чином, недоторканністю, що забезпечує підвищену захищеність, стійкість президентської влади. Природно, Президент України повинний реалізовувати державну владу відповідно до Конституції України, не виходячи за рамки своїх повноважень, виконуючи закони України, у тому числі і при визначенні їм основних напрямків внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Аналіз конституційних повноважень Президента України, їх співвідношення з повноваженнями Верховної Ради, Кабінету Міністрів, інших державних органів свідчить, що Україну не можна віднести ні до парламентського, ні до президентського типу республік — це республіка змішаного типу, що є характерним для багатьох інших країн світу (Фінляндія, Казакхстан, Франція).

Конституційний статус Президента детально обумовлен у V розділі Констітуції України та Закону України «Про вибори Президента України». Де сказано, що Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п «ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Хоча буквальне тлумачення Конституції дає підстави стверджувати, що особа, яка була обрана Президентом України і двічи підряд обіймала цю посаду, може і в третє балотуватись на цей пост за умов, якщо між її попередньою легіслатурою і цими виборами хтось інший посідав пост Президента. Наприклад двострокові вибори на пост Президента України теперешньго Президента Кучми Л.Д.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об «єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядов ої ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Запровадження в Україні інституту президентства відбувалось одночасно з виданням закону про вибори Президента. Цей закон врегулював весь спектр питань, пов‘язаний з виборами Президента. Зокрема в ньому були визначені вимоги, що ставляться до кандидата у Президенти, принципи участі громадян у виборах, організація і проведення виборів, підрахунок голосів після виборів тощо. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев’яноста днів з дня припи нення повноважень. Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради Украї ни.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п «ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.

Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

У статус Президента України також входить його право на штандарт (прапор), оригінал якого знаходиться в його службовому кабінеті, а дублікат піднімається над резиденцією Президента як у столиці, так і над іншими резиденціями Президента під час перебування у них.

Як і в будь-якій іншій державі, Президент України працює, спираючись на велике число помічників, радників і ін. Відповідно до Закону України «Про адміністрацію Президента України» з метою більш повного забезпечення здійснення Президентом України своїх конституційних повноважень та підвищення ефективності державної діяльності створена та працює Адмініпрацютрація Президента України.

Вона містить у собі велику кількість управлінь з питань внутрішньої, економічної. Зовнішньої полвтики, державне-правове управління, управління пресслужбами, справами та богато інших.

Президент самостійно призначає і зміщає співробітників апарата, дає їм доручення і визначає ділянки роботи.

Без перебільшення можно сказати, що стрижневою основою характеристики правового статусу будь-якого засновуваного Конституцією України державного органа є:

(встановлена в ній дефініція, що узагальнено визначає його функціональне призначення;

(місце, що йому приділяється в системі органів державної влади. Остання ознака хоча і є похідною, але має самостійне правове значення, оскільки в ньому виражається лежача в основі Конституції України концепція побудови системи державної влади.

Виходячи з цього, відправними правовими встановленнями стосовно до аналізу статусу Президента України є Ст. 102 Конституції України і місце глави, присвяченої Президенту України в тексті Конституції. Це необхідно для того, щоб особа, яка займає вище положення в державі, мало ясні права й обов «язки і не могло, виходячи за встановлені межі, своїми діями породжувати погрозу конституційним правам і свободам громадян. Стійкість конституційного ладу, цивільний світ і реальність прав і свобод громадян у вирішальній ступені залежать від балансу і гармонії між поводженням глави держави й інших органів влади.

2.2. Взаємодії Президента України з іншими органами державної влади.

Прийняття Конституції України 1996 року було покликано перебороти смугу політичної кризи і протистояння всіх галузей державної влади. Логіка побудови нової Конституції України відповідає принципу поділу влади, прийнятому в країнах як із класичної президентський, смішаною так і з парламентарною системою правління. Згідно ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи всіх галузей влади самостійні, здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до Законів України. При цьому поділ влади не тільки не виключає, але, навпроти, передбачає координацію зусиль різних галузей влади і їхня взаємодія у встановлених Конституцією України межах і формах. Президент країни забезпечує погоджене функціонування і взаємодія органів державної влади.

При цьому конституційна модель президентської правління в Україні і принципи взаємодії влади виглядають таким чином, що шляхом «здержек» і «противаг» забезпечується запобігання перетворення інституту Президента в режим особистої влади, яка могла бути непідконтрольної народу, здатної ігнорувати інші галузі державної влади України. Проблема полягає в тім, щоб наповнити цю модель реальним соціальним змістом, юридично і фактично гарантувати суспільство від авторитаризму. Необхідні для цього правові умови в діючій Конституції маються. Як би ні були широкі повноваження Президента, вони небезмежні. Ці повноваження сполучаються з повноваженнями інших органів державної влади, а відносини Президента й органів законодавчої і виконавчої влади України, органів державної влади суб «єктів країни характеризуються не тільки правами, але і взаємною відповідальністю.

3. Зміст актів Президента України та їх характеристика.

Президент України видає укази і розпорядження, що по своїх правових властивостях поділяються на нормативні й індивідуальні. До нормативного відносяться укази і розпорядження — які мають правові норми, будучи обнародуваними вони здобувають державно-владний характер, тобто стають обов «язковими для виконання всіма громадянами, посадовими особами, державними органами. Правові норми являють собою загальні правила поведінки людей, тобто відносяться не тільки до того чи іншого випадку, а пропонують можливість свого кількаразового застосування.

До індивідуального відносяться укази і розпорядження Президента, що стосуються конкретних чи відносин осіб. Наприклад, укази Президент про присвоєння різних почесних звань конкретним діячам науки, мистецтва і так далі. Такого роду укази не містять яких-небудь загальних правил, тобто юридичних норм. Укази і розпорядження Президент України обов «язкові для виконання на всій території України. Видавані Президентом правові акти не повинні суперечити Конституції законам України.

Акти Президента, що носять нормативний правовий характер набирають сили на всій території України одночасно після закінчення семи днів після їхнього офіційного опублікування, якщо при прийнятті акта не встановлений інший термін.

Як гарант Конституції України Президент може приймати не суперечні Конституції України і державним законам нормативні укази по широкому колу питань, що заповнюють пробіли в законодавстві. Він вправі приймати визначені Основним Законом міри у відношенні актів, що суперечать Конституції України, які порушують права і свободи людини і громадянина. Президент України може скасувати постанови і розпорядження Уряду України у випадку їхнього протиріччя Конституції та діючому законодавству (і указам Президента). До його компетенції входить припиняти дію рішень органів виконавчої влади суб «єктів України у випадку їхнього протиріччя Конституції, діючим законам та міжнародним зобов «язанням за порушення прав і свобод людини і громадянина до прийняття рішення по цьому питанню відповідним судом. Глава держави може звернутися в Конституційний суд України із запитом про відповідність Конституції зазначених в Основному законі України нормативних актів державних органів країни і її суб «єктів. Президент забезпечує (відповідно до Конституції) здійснення повноважень державної влади на всій території України, гарантуючи її цілісність і суверенітет.

Здійснюючи свої повноваження, Президент України видає два види актів: укази і розпорядження. Вони є обов"язковими до виконання на теріторії України. (ст. 106 Конституції).

Повноваження Президента України, у межах яких скріплюються підписами його акти Прем"єр-міністром України і міністром, відповідних за акт та його виконання слідуючі:

1) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

2) приймає рішення про визнання іноземних держав;

3) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

4) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

5) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

6) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

7) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

8) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

9) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

10) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації ѕ з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

11) призначає третину складу Конституційного Суду України;

12) утворює суди у визначеному законом порядку;

13) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

Проекти указів та розпоряджень Президента передбачають прийняття постанов, розпоряджень Кабінету Міністрів України. Вони вносяться як додаток до проекту відповідного указу, а розпорядження Кабміна до відповідних зв «язаних з ним проектів постанов, розпоряджень Уряду України.

Проекти указів, розпоряджень Президента, що передбачають прийняття постанов, розпоряджень Кабінету Міністрів України, після їхнього узгодження у встановленому порядку з зацікавленими органами державної влади підлягають обов «язковому узгодженню в Верховній Раді України. .

Укази і розпорядження Президента і розпорядження Уряду України підлягають обов «язковому офіційному опублікуванню, крім актів і окремих їхніх положень, що містять зведення, що складають державну чи таємницю зведення конфіденційного характеру.

Акти Президента підлягають офіційному опублікуванню у офіційних джерелах, таких як «Урядовий кур"єр», «Відомості Верховної Ради України», «Голос України», ооб"яви по радіо та телебаченню.

Укази і розпорядження Президента обов «язкові для виконання на всій території України.

На основі підзаконої правонормотворчості Презедент своїми Указами регламентує систему місцевих державних адміністрацій.

Відповідно до них з метою зміцнення єдиної системи виконавчої влади, її здатності треба проводити соціально-економічні перетворення по висновку країни з кризи, здійснювати ефективну регіональну політику, захищати права і свободи людини і громадянина, боротися зі злочинністю.

Відповідно до Ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Одне з повноважень Верховної Ради (ст. 85 Конституції) є прийняття законів.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п «ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгл яду.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов «язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Проблема співвідношення указу і закону заслуговує того, щоб на ній зупинитися докладніше.

Тут відбита інша концепція призначення актів Президента, а саме: у тому випадку якщо якесь питання вже урегульоване законом, Президент зобов «язаний з ним вважатися. Однак якщо питання в законі не урегульований, Президент вправі його врегулювати своїм актом.

Причому на практиці можуть виникати такі ситуації:

а) питання юридично не урегульоване, і неясно, яким актом це повиннео бути зроблено — законом, указом Президента, постановою Кабінету Міністрів України і т.д.;

б) питання ще не урегульоване, але зрозуміло, що він є предметом закону. На думку Президента України, він вправі видавати свій нормативний акт не тільки в першій ситуації, але і в другий — для заповнення правового пробілу на той період, поки закон ще не прийнятий, а суспільні відносини настійно вимагають регулювання.

На мою думку, в теперішній час все частіше існуватиме розходження між указами та актами Президента.

Розходження між ними установити досить складно. Здавалося б, треба виходити з того, що указ — акт більш широкої дії, що має нормативний характер, а розпорядження — документ більш частки, конкретного призначення. Але це не так. Нерідко нормативними є й укази, і розпорядження. Причому іноді для регулювання подібних питань використовуються то укази то розпорядження. Правда, останнім часом спостерігається все-таки тенденція до використання для нормативного регулювання суспільних відносин форми указів. Крім того, для визначених питань ненормативного характеру стійкою формою є не розпорядження, а указ (наприклад, у відношенні нагородження, надання громадянства України, виходу з громадянства, помилування й ін.). Тому границя між актами Президента часом умовна.

Але, на мій погляд, мабуть в одній ситуації форма указу вживається дуже часто. Зв «язано це з регулюванням найбільш важливих суспільних відносин, особливо якщо вони не урегульовані законом; указ Президента в даному випадку як би заміняє законодавче регулювання.

Висновок.

Саме сьогодні, у настільки непростий для України час, у системі органів державної влади потрібно сильна владна рука, здатна дати можливість виконавчої влади, керуючись лише основною концепцією вихіду країни з кризи, а не всім тим різноманіттям політичних думок, що є присутніми сьогодні в законодавчому органі через наявність безлічі політичних партій, проводити політику реформ, будувати демократичну правову державу, розвивати міждержавні політичні й економічні відносини і т.д. І саме президент здатний дозволити всі розбіжності між органами законодавчої й виконавчої влади України, використовуючи для цього як єднальні процедури, так і силові важелі президентської влади — право одноособове прийняти рішення про відставку Кабінету Міністрів чи розпуску Верховної Ради.

Тверда й у той же час гнучка політика Президента, підбор для здійснення цієї політики нових кадрів в управлінські державні органи, незважаючи на політичні пристрасті й антипатії, дозволили виконавчої влади домогтися багатьох позитивних зрушень у сфері економіки і фінансів, внутрішній і зовнішній політиці держави, що у свою чергу підвищило довіру Заходу до Українських реформ.

Сьогодні Україна, на думку багатьох авторитетних західних політиків, уже включена у світову економіку. Проблеми в Україні є, проблеми залишаються і після спроб їхнього рішення різними галузями влади, але тільки від комплексної погодженої роботи всіх галузей влади сьогодні, у тому числі і від Президента, залежить — чи стануть потенційні можливості ніколи великої держави економічним чудом.

У чому найбільше яскраво відбивається модель сильного українського Президента? Можна виділити наступні фактори.

1. Президент обирається народом, отже, його повноваження залежать від народу, який довіряє Президенту вищі державні функції. Так, згідно ст. 103 Конституції України, Президент обирається всіма громадянами Україниї, котрі володіють активним виборчим правом, на загальних виборах. У силу цього він одержує мандат довіри не від парламенту, як наприклад у ФРН чи Італії, а від усього населення України.

2. Президент в Україні по конституційній моделі не входить у систему поділу влади, а стоє над усіма галузями влади. Це добре видно з зіставлення ряду норм. Згідно ст. 6 Конституції, державна влада в Україні здійснюється на основі поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Державну владу в Україні здійснюють Президент, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України і Конституційний Суд. Таким чином, Президент теж здійснює державну владу. Але яку з трьох? Законодавчу здійснює Верховна Рада України, виконавчу владу — Кабінет Міністрів України, судова влада, природно, належить судам. Залишається зробити висновок про те, що в Президента своя самостійна форма влади, що деякі дослідники охрестили президентською владою.

3 Виходячи зі сказаного, слід зазначити, що тільки Президент наділяється задачею забезпечення погодженого функціонування і взаємодії всіх інших органів державної влади.

4. У свою чергу можливості самого Президента, особливо стосовно Верховній Ради України, дуже значні: починаючи від послань, внесення проектів законів, що можуть бути визначені Президентом як першочергові, права вето щодо прийнятих Верховною Радою законів та скасування актів Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 106 Конституції), і закінчуючи повноважень Президента України по достроковому припиненню повноважень Верховної Ради якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (ст. 90 Конституції).

6. По існуючій конструкції у Президента є право на свою законотворчість, тобто на прийняття актів (насамперед указів), що під час відсутності законів вони регулюють суспільні відносини і діють доти, поки не з «являться відповідні закони; по ряду питань закони взагалі не приймаються, і регулювання здійснюється або самостійно Президентом, або з його доручення Верховною Радою України. Згідно ст. 105 Конституції Президент України видає укази і розпорядження, що обов «язкові для виконання на всій території України. Ні Кабінет Міністрів ні Верховна Рада не вправі їх скасувати. Але ці укази і розпорядження не можуть суперечити Конституції і державним законам. При виявленні такого протиріччя Конституційний Суд повноважний анулювати нормативні укази Президента, якщо рахує, що вони не відповідають Конституции України.

7. Президент тримає в руках усі нитки внутрішньої і зовнішньої політики держави. Згідно ст. 106 Конституції він здійснює керівництво зовнішньою політикою, веде переговори і підписує міжнародні договори, ратифікаційні грамоти. Однак ці договори не набирають сили без їхньої ратифікації верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України шляхом прийняття законів .

8. Уряд України цілком можна назвати Урядом Президента України, оскільки Президент його цілком формує, направляє його діяльність і в будь-який момент вправі відправити у відставку, хоча для призначення Прем «єр Міністра України Президенту необхідна відповідна згода. При цьому не можна не відзначити, що ряд членів Кабінету Міністрів, що займають ключові посади, працює під безпосереднім керівництвом Президента (міністри закордонних справ, оборони, внутрішніх справ і ін.), Президент України призначає персональний склад органів виконавчої влади за поданням Прем"єр-міністра України (ст. 114 Конституції). Кабінет Міністрів України відповідний перед Президентом України (ст. 113 Конституції) .Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів. Президент призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах.

9.У країні існує вертикаль виконавчої влади, що включає зверху вниз (чи навпаки) усі структури, аж до глави сільського муніципального утворення (незважаючи на проголошене Конституцією України відділення органів місцевого самоврядування від органів державної влади). Вершиною цієї піраміди можна вважати Президента України.

10.У відповідності зі ст. 106 Конституції Президент є Верховним Головнокомандуючим Збройними Силами. Винятково Президенту належить право призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво в сферах національної безпеки та оборони держави .

Президент вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України.

Конституція надала Президенту право вводити на території України й в окремих її місцевостях надзвичайний стан. Однак та ж стаття ставить за обов «язок Президенту негайно сповістити про це Верховну Раду України.

Надалі необхідно розвивати правовий статус Президента України для зміцнення стабільності в країні. Також необхідно розвивати правове положення осіб, що пішли у відставку з посади Президента України. Це додасть впевненість у своєму майбутньому державним особам, що стоять на чолі України, а також завоює повагу до нашої країни в іноземців.

Список використаної літератури.

«Конституція України» від 28.06.1996р.

Закон УРСР «Про заснування поста Президента і внесення змін і доповнень до Конституції УРСР» від 05.02.1991р. // Відомості Верховної Ради України 1991р. № 33-Ст.445.

Закон України «Про вибори Президента України» від 05.03.1999р. -№ 474-XIV // Відомості Верховної Ради України, 1999 — № 14 -Ст. 81.

Закон України «Про представництво Президента України у Автономній Республіці Крим» від 02.03.200р. № 1524-III// Відомості Верховної Ради України, 2000р. -№ 21 — Ст. 158.

.Коментар до Конституції України — К.: Інститут законодавства Верховної Заради України. — 1998. — 412 с.

Конституційне право України. / за ред. проф. В.Ф. Погорілка — К.: «Наукова думка», 1999. — 549−630 с.

Авер"янов В."Державне управління. Теорія і практика." -Київ, 1998р.

Атаманчук В. «Теорія державного управління» курс лекцій, Москва, 1977р.

Бойко А. «Конституційне право України», Харків, 1998р.

Гудзь В.П., Рохлін А.Л. «Державне управління», Київ, 1999р.

.Кузнєцов И.Н. Компетенція вищих органів влади і керування СРСР. — М.: «Юридична література», 1970. — 87 с.

Колпаков А. «Адміністративне право України», -Київ, 1999р.

Оболенський М."Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування", монографія.Хмельницький, Поділля-1999р.

Тулузов М. А. «Бути Україні президентскою республікою» // журнал «Право України» № 6, 1998р.

Кулябін А. И. «Президентство — лучшая ли это форма исполнительной.

власти «// Государство и право. 1992. № 8.

PAGE.

PAGE 25.