Архітектоніка ПК

Міністерство освіти України.

Дніпропетровський національний університет.

РЕФЕРАТ.

Тема: «Архітектоніка ПЕОМ».

Виконав: студент групи.

ЕП-01−2.

Колесников В`ячеслав.

Перевірив:

Дрюченко Л.Д.

м.Дніпропетровськ.

2001р

ЗМІСТ: Основні блоки IBM PC 3 Периферійні устрою комп’ютера 3 Системна плата 5 Центральний процесор 5 Співпроцесор 7 Машинна пам’ять. 7 Кеш-пам'ять 9 Порти 9 CD-ROM, CD-R І CD-RW диски 10 Шина 11 Клавіатура 12 Монітор 13 Видеоадаптер 1Ошибка! Закладання не визначено. Миша і трекбол 16 Сканер 17 Цифрова фотокамера 18 Дигитайзер 18 Принтер 19 Плоттер 20 Звукова карта 20 мультимедіа 21 Список літератури 22.

Основные блоки IВМ РС.

Зазвичай персональні комп’ютери IВМ РС складаються частину тричастинного (блоков):

• системного блоку; • клавіатури, що дозволяє вводити символи в комп’ютер; • монітора (чи дисплея) — для зображення текстовій і графи-ческой информации.

Хоча з цих частин комп’ютера системний блок виглядає найменш ефектно, саме є в комп’ютері «головним», У ньому розташовуються все основні вузли комп’ютера:. електронні схеми упрявляющие роботою комп’ютера (мікропроцесор, оперативна пам’ять, контролери пристроїв тощо., див. ниже).

блок харчування, перетворюючий електроживлення мережі постійно струм низького напруги, подаваний на електронні схеми компьютера;

нагромаджувачі (чи дисководи) для гнучких магнітних дисків, використовувані для читання і запис на гнучкі магнітні диски (дискеты).

нагромаджувач на жорсткому магнітному диску, готовий до читання і запис на незнімний жорсткий магнітний диск (винчестер).

Периферийные устрою компьютера Человек обмінюється інформацією навколишнім світом через очі, вуха (рецептори), з допомогою голосу і рука (эффекторы). Комп’ютер ж обмінюється інформацією з зовнішнім світом завдяки різноманітним периферійним пристроям (зовнішнім пристроям). Периферійні устрою лише розширюють можливості комп’ютера, однак є його складовими частинами — комп’ютер буде гаразд працювати й у їхню відсутність. Периферійні устрою працюють, і ламаються незалежно від типу, і марки комп’ютера, до якого підключені. Тому, коли ставиться питання на кшталт Одні зовнішні устрою виводять назовні перероблену комп’ютером інформацію (наприклад, принтер чи монітор), інші, навпаки, виробляють засилання, введення інформацією комп’ютер (наприклад, клавіатура, сканер, миша). Устрою першої групи називаються пристроями виведення, а другий — пристроями введення. Зовнішні устрою введення перетворять інформацію до форми зрозумілу машині, після чого комп’ютер може служити її обробляти і запам’ятовувати. Зовнішні устрою виведення переводять інформацію машинного подання у образи зрозумілі людині. Тільки завдяки зовнішнім пристроям людина може спілкуватися із комп’ютером, і навіть з усіма під'єднаними щодо нього пристроями (вимірювальними приладами, верстатами, роботами тощо. буд.). З комп’ютером периферійні устрою взаємодіють з допомогою своїх адаптерів (контролерів). Зрозуміло, і зовнішня будова та адаптер повинні мати однаковий інтерфейс. Зазвичай, подробиці підключення до комп’ютера тієї чи іншої зовнішнього устаткування відбито у поданій щодо нього інструкції. Будь-яке зовнішнє пристрій будь-якої миті часу (якщо, звісно, він виключене) може або зайнято виконанням дорученої йому роботи, чи мати очікуванні нового завдання. Вплив швидкості роботи периферійних пристроїв на ефективності роботи з комп’ютером незгірш від, ніж швидкість роботи його центрального процесора. І, зрозуміло, швидкість роботи зовнішніх пристроїв від швидкодії процесора зовсім. Електронні устрою в багато разів швидше пристроїв електронно-механічних. У цьому главі йтиметься про стандартних, широко розповсюджувалися периферійних устройствах.

Ідея класифікації периферійних устройств.

Устрою введення, виведення і ввода/вывода Системная плата Системная (головна, «материнська ») плата (motherboard, system board) — основна та складна плата в комп’ютері. На ній встановлюються мікросхема центрального процессора1, модулі внутрішньої пам’яті, електроніка, управляюча роботою шины2 і вмонтовані рознімання для підключення плат розширення. Електроживлення їм системна плата бере від блоку харчування комп’ютера. Кожна «материнська» плата розрахована на конкретний тип центрального процесора і певні швидкості його роботи. Усі системні плати зроблено з урахуванням стандартних форм-факторов (типорозмірів), визначальних їх довжину, і ширину, і навіть розташування ними компонент. Найбільшого поширення набула мають форм-факторы AT, BabyAT, ATX, LPX, NLX.

Центральный процесор Центральний процесор (CPU) можна не перебільшуючи вважати мозком комп’ютера. Він управляє роботою всієї машини. Такий мікропроцесор є квадратну інтегральну мікросхему, (тож слову «процесор» часто додають приставку «мікро»). Він взагалі вміє виконувати арифметичні дії (наприклад, складати, множити, ділити, будувати вересня ступінь, обчислити значення синуса тощо. буд.), забезпечуючи досить високу точність обчислень. Ще центральний процесор вміє виробляти логічні операції (порівняти на рівність, на збіг дві умови) і виконувати операції з перетворенню даних. Саме вміння процесора виконувати логічні операції призвела до того, що суто обчислювальні можливості комп’ютера стали відходити другого план, але в перший стала виходити здатність комп’ютера збирати, зберігати і переробляти (в основному, упорядкувати) інформацію. Операції, що їх процесором, називаються машинними командами чи інструкціями процесора. Тож якщо собаці можна надати команди на кшталт «сидіти», «лежати», «апорт», то команди процесору — це «скласти Проте й У», «помножити На 255″ тощо. буд. Саме з команд процесору і полягає всяка програма. Набір машинних команд в кожній марки процесора свій власний, відмінний від набору процесора будь-який інший системи чи моделі. Тому, інколи можна чути, кажуть: » …така-то програма написана для такого-то процесора". У одних процесорів багатший набір дій (система команд), в інших — порівняно невеличкий. Хоч би скільки будь-яка команда не виконувалася, ця сума цього зношується. Зазвичай, швидкодія процесора (обчислювальну потужність) висловлюють через усереднений кількість операцій в секунду чи через тактову частоту в МГц (Mhz). Тактова частота — це внутрішній ритм роботи процесора. Вона відповідає рівню промислової технології, через яку виготовлявся даний процесор. Вона також характеризирует з комп’ютером. Збільшення частоти — основних тенденцій розвитку мікропроцесорів, центральний процесор — один із швидкодіючих вузлів комп’ютера. Тактовые імпульси генерує вмонтований в комп’ютер тактовий генератор, витримують частоту їх повторення з великою точністю. Існують комп’ютери, у яких можуть одночасно працювати кілька процесорів. Це дає збільшення продуктивності машини та збільшує її надійність. Такі машини називають многопроцессорными (мультипроцессорными).

Сопроцессор Співпроцесор (копроцессор) (coprocessor) — це спеціальний допоміжний процесор, який установлюють в комп’ютерах до виконання спеціальних операцій, «незручних» з різноманітні причини, центральному процесору. У принципі, використання співпроцесора підвищує продуктивність комп’ютера, оскільки співпроцесор працює паралельно з центральним. Сопроцессоры можуть установливаться й у різні додаткові устрою. Найпоширеніші математичні сопроцессоры (арифметичні процесори) (math-coprocessor), на вирішення приватних, складних математичних обчислень і графічні сопроцессоры (graphics-coprocessor), що прискорюють формування изображений.

Машинная пам’ять Пам’ять комп’ютера (memory) — поняття широке, хоча очевидно, що те місце, де комп’ютер зберігає дані користувача. Пам’ять поділяється на зовнішню, довгострокову пам’ять і оперативну (внутрішню, системну, основну чи ОЗУ), значно більше швидку. Зовнішня пам’ять буде розглянута пізніше, а цієї главі зупинимося лише з оперативної пам’яті. Оперативна пам’ять — це найкраще місце, куди процесор кладе і звідки вибирає дані у процесі їх опрацювання. Якщо ж порівнювати зовнішню і внутрішню пам’ять за швидкістю доступу до збереженим у яких даним, то виявиться, що швидкість внутрішньої пам’яті, реалізованої на мікросхемах, сталася на кілька порядків більше, ніж в зовнішньої. Власне, пам’ять є самостійним пристроєм, як, наприклад, процесор. Організація внутрішньої пам’яті має схожість із пчелиными стільниками, що перебувають з величезної кількості однакових осередків. У кожній осередку може зберігатися суворо певна кількість бітов (в IBM-сумісних персональні комп’ютери кожна осередок пам’яті зберігає по 8 біт інформації). У машин, число осередків пам’яті сягає десятків мільйонів (мегабайтів). Усі осередки мають порядковий номер чи, інакше кажучи, адресу. Процесор використовує ця адреса для звернення до потрібної йому осередку. Виконуючи програму, комп’ютер з допомогою процесора звертається до за потрібне осередків право їх вмістом чи записує в них нові дані. Під час читання — інформація в осередку пам’яті залишається старої, не руйнується, а під час запису старе вміст може замінитися новим. Пам’ять, у якій значення осередків під час запису у яких замінюється новим, називається RAM (Random Access Memory) — пам’ять з довільним доступом. Пам’ять, в осередки яких неможливий записати нових значень називається ROM (Read Only Memory) — постійне запам’ятовуючий пристрій чи ПЗУ. Дані в таку пам’ять зазвичай записує завод-виготовлювач комп’ютера. Писати й читати осередки пам’яті можна необмежена кількість раз. Час чтения/записи залежить від технології виготовлення мікросхем пам’яті і сьогодні становить усього кілька наносекунд. Це час надає впливом геть швидкість роботи комп’ютера, на ефективність його роботи. Річ у тім, що мікропроцесор працюючи швидше, ніж мікросхеми пам’яті простоює, поки закінчиться процес записи чи читання даних. Відповідно, що швидше мікросхеми пам’яті, тим менше процесор витрачає в неодружену, отже то швидше виконуються програми. Можна сказати, що швидкодію і ємність (максимальний обсяг одночасно збережених даних) — дві найважливіші характеристики пам’яті будь-якого типу. Комп’ютера можна додати (наростити) оперативну пам’ять, щоправда, в обумовлених кожної моделі межах. Дані оперативному пам’яті зберігаються не постійно, лише поки комп’ютер включений й працює. При вимиканні або ж збої електроживлення, все вміст оперативної пам’яті буде втрачено. Відразу після включення комп’ютера його оперативна пам’ять порожня, у ній нічого немає. Конструктивно, внутрішня пам’ять виконано вигляді групи мікросхем (модуля пам’яті) і поміщається всередині системного блоку на системної платі. Плати, на яких встановлено мікросхеми пам’яті, різняться числом контактів, наприклад, 30 чи 72 контакту. Крім описаної вище «динамічної» пам’яті, існують мікросхеми «статичної» постійної пам’яті, дані у яких зберігаються після відключення харчування. Існують різновиду постійної пам’яті, вміст яких можна «стерти» ультрафіолетовим світлом. Такий тип пам’яті називається EPROM.

Плата модуля комп’ютерної пам’яті Організація пам’яті компьютера Кэш-память Кэш-память (cache-memory) — це сверхоперативная пам’ять. Вона значно швидше звичайній оперативної пам’яті, але вже менше за обсягом. Кеш-пам'ять доступна лише процесору, що зберігає у ній проміжні і найчастіше використовувані дані. Це дозволяє процесору витрачати менше на доступом до даними і зараз звільнятися й інших робіт. Усе це вкупі прискорює виконання програм. Інакше висловлюючись, кэширование — це організація зберігання найуживаніших даних в спеціально відведеної при цьому частини пам’яті з максимально швидким доступом. Кеш-пам'ять вбудована всередину мікросхеми мікропроцесора називається кешпам’яттю першого рівня, а встановлена поза нею — кэш-памятью другого уровня.

Порты Порти зв’язку (ports) служать для поєднання комп’ютера та зовнішніх пристроїв, як-от миша, принтер, клавиатура1 тощо. буд. Часто до портів підключають різні вимірювальні прилади, датчики. Існують порти двох типів — послідовні (комунікаційних, серіальні) (serial ports) і паралельні. Оскільки, них з комп’ютером може взаємодіяти будь-яке пристрій, (за умови, що його підтримує протокол порту), і паралельні, і найпослідовніші порти ще називають універсальними. Про зовнішні устрою, які підключаються до послідовним портам, кажуть, що вони теж мають «послідовний» інтерфейс, а про які підключаються до паралельним портам — «паралельний» інтерфейс. Усі порти можуть налаштовуватися на задану швидкість передачі і прийому інформації. Більшість настільних комп’ютерів мають два послідовних порту, званих COM1 і COM2 для підключення зовнішніх пристроїв, порти COM3, COM4 для пристроїв, вбудованих всередину системного блоку, проте його можна встановити і більше послідовних портів. До послідовним портам традиційно підключаються модем і миша. Послідовними порти називаються оскільки передають інформацію послідовно біт за битому. Крім послідовних в комп’ютері, зазвичай, є порти паралельні - LPT. Через такий порт комп’ютер може посилати влаштуванню групу біт інформації одночасно. Принтер зазвичай підключається саме до рівнобіжному порту. Рознімання портів для зовнішніх пристроїв укріплені задній панелі системного блока.

Разъемы портів задній панелі системного блока.

CD-ROM, CD-R І CD-RW диски CD-ROM диски (лазерно-оптические диски) призначені для зберігання великих обсягів інформації, та на відміну від жорстких дисків їх легко заміняти один в інший. Вони компактні (діаметр диска 4.7 дюйма), надійно зберігають записану ними інформацію. Записи такого диска зручно тиражувати. Видимої різниці між компакт-дисками із записом музики, відео чи якоїсь інший інформації немає. В одному компакт-диску можна зберегти інформації, скільки приблизно і 500 дискетах. Інформація на диску розташовується не так на кільцевих доріжках, як в магнітних дисків, але в однієї, закрученої в спіраль. Проте CD-ROM диски можуть бути записані лише одне раз. Виробити запис інформації можна на спеціальні диски CD-WORM (Write Once Read Many) — Запис Однократна — Читання Багаторазове, CD-R (Compact Disk Recordable) — Записываемый Компакт Диск чи CD-RW (Compact Disk ReWritable) — Компакт Диск Припускає Перезапис. Дані з компакт-диска зчитуються і далі передаються в комп’ютер порціями. Швидкість роботи дисководу компакт-дисків — одну з основних характеристик CD-дисководов (CD-накопителей, CD-проигрывателей), висловлюване в кілобайтах за секунду (Kb/s, Кб/с). Можуть зустрітися восьми, десяти чи двадцатичетырех швидкісні моделі дисководів (позначається 2х, 4х, 8x, 10x, 24x, 32х, 40х, 48х …), що означає зчитування і передачу даних дисководом комп’ютера зі швидкістю 8, 10 чи 24 рази більшою «нормальної». Існують моделі дисководів для вбудовування всередину системного блоки і мають власний корпус (зовнішній дисковод). Індикатор на лицьової панелі дисководу показує - працюємо з компакт-диском чи нет.

Лицьова панель CD-дисковода Лицьова панель CD-дисковода Шина После складання з комп’ютером, і всі його адаптери виявляються пов’язаними між собою безліччю сполук (простіше, проводами (лініями)). Якби було можливе зв’язати їх, разом, вийшов би товстий джгут чи шина. Шина (bus) — це головне магістраль, через яку відбувається інформаційному обміну про між пристроями комп’ютера. У цьому кількість інформації переданої за прийом залежить від ширини шини. Час необхідне однократного зчитування чи записи даних із дротах шини (операції введення та виведення даних), називається циклом шини. Перші шини були шириною (розрядністю) 8 біт, потім у 16-бит й у 32-бита. Сьогодні поширені шини шириною 64-бита, а незабаром в 128 і більш біт. Комп’ютери часто класифікують саме з ширині шины.

По команді процесора дані може бути обрані з оперативної пам’яті, де вони зберігалися, і відправлені деякому адаптеру. Тоді лініях шини спочатку передасться адресу осередки пам’яті, та був передадуться обрані дані. Зрозуміло, що вищий пропускну здатність шини, її швидкість, ніж ширше шина даних (що більше біт даних передається відразу), тим производительней виявляється робота комп’ютера загалом. Нижче гаразд зростання швидкості передачі перераховуються стандарти організації шини: ISA (Industry Standard Architecture) EISA (Extended Industry Standard Architecture) MCA (MicroChannel Architecture) VLB (Vesa Local Bus) PCI (Peripheral Component Interconnect.

Ширина шины Клавиатура Клавиатура (keyboard) — стандартне пристрій введення, призначене для ручного введення. На клавіатурі можна натиснути як одну, і одночасно кілька клавіш. Користувач натискає на клавіатурі клавішу, що означає певний символ, контролер клавіатури перетворює код натиснутій клавіші в відповідну послідовність бітов і передає їх комп’ютера. Якщо клавішу утримувати натиснутої, то через невеличкий інтервал часу після введення символу клавіатура повторюватиме його автоматично (автоповтор). Користувач може налаштувати час затримки до початку автоповтора та її частоту. Відображення на екрані комп’ютера, набраного на клавіатурі символу, називається луною. Якщо після натискання клавіші на екрані символ не відобразився, кажуть, відлуння виключене. Звичайна сучасна клавіатура для PC має, зазвичай, 101−104 профільні кнопки, серед яких був алфавитно-цифровые клавіші друкованої машинки, необхідних введення тексту, клавіші управління курсором і кілька спеціальних клавіш, які полегшують введення різних команд. Зустрічаються самі розмаїття різноманітних форм клавіатур. У переносних моделей, місце розташування і форма окремих клавіш не може змінюватися залежно від фирмы-изготовителя клавіатури. З погляду користувача найпомітнішими характеристиками клавіатури є чутливість її клавіш до натискання, м’якість їх ходу і відстань між клавішами. Залежно від смаку, одні користувачі воліють клавіатури з жорстким, глибоким натисканням, інші, навпаки, з м’яким. Проте, фахівці рекомендують вибрати клавіатуру з м’яким ходом клавіш. З іншого боку, клавіатура із регульованим нахилом і опорою для рук, що знижує їх стомлюваність при тривалій праці. На довговічність клавіатури вказує кількість натискань, що вона розрахована витримати. На системному блоці або безпосередньо до на клавіатурі може бути замок, дозволяє її замкнути. Коли клавіатура зачинено, вона фактично відключена від комп’ютера, і розблокувати її тільки назад відкривши ключем. Більшість моделей клавіатур мають шнур з'єднання з комп’ютером, але є і бездротові модели.

Принцип клавіатурного ввода.

Фрагмент клавіатури із зазначенням кодів клавиш Монитор Монитор (дисплей) (monitor) для комп’ютера — стандартне пристрій виведення. Можна зустріти монітори з діагоналлю екрану й в 14-дюймов (36 див), 15- дюймів (39 див), 17-дюймов (49 див), в 21-дюйм (54 див), полностраничные монітори (Full-Page), на екрані яких поміщається ціла сторінка формату A4 і багато інших. Чим більший діагональ монітора, тим він дорожче. Монітори бувають як кольорові, і однотонні (монохромні), у яких зображення виходить завжди одного кольору, але з різними відтінками яскравості. Будь-яке зображення на екрані монітора утворюється з величезної кількості світних різними квітами точок, званих пікселями (цю назву походить від PICture CELL — т. е. елемент картинки). Піксель — саме дрібне, може бути відображене на екрані. Чим менший розмір такий точки (зерна) (0.33 мм, 0.28 мм, 0.18 мм т. буд.), тим чіткіше, контрастніше зображення, тим прочитати найдрібніший текст, отже, і від напруга очей. Взагалі, якість зображення через монітор багато в чому визначає те почуття комфорту чи дискомфорту, яке Ви відчуваєте при працювати з комп’ютером. Є двох принципу дії моніторів: з кінескопом (електронної променевої трубкою) — CRT (Catode Ray Tube) і екраном на рідких кристалах — LCD (Liquid Crystal Display). Рідкокристалічні дисплеї мають кілька меншу яскравість, але де вони компактні і споживають менше електроенергії, тому, їх встановлюють в переносні комп’ютери, де велике значення важать і габарити машини. Серед рідкокристалічних дисплеїв зустрічаються дисплеї DSTM і CSTNT, звані пасивної матрицею, ТFT-дисплеи, іноді звані активної матрицею. Вони відсутні типові для моніторів на кинескопах спотворення. Вочевидь, у майбутньому вони витиснуть монітори на кинескопах. Зараз майже всі CRT монітори мають спеціальне анти-бликовое покриття, який зменшує шкідливий для очей відбитий світло вікон та освітлювальних приладів. Більшість із них рівні ультрафіолетового і гама випромінювань перебувають у межі встановлених медичних норм — LR (Low Radiation). Монітори з захистом від статичного електрики, маркуються AS (Anti-Static). Якщо доповнення встановити захисний екран (фільтр), він крім іншого може знімати й електромагнітний випромінювання. І тому щодо нього обов’язково потрібно під'єднати заземляющий провод.

Збільшення зображення на екрані монитора.

Управління монітором розміром і становищем картинки.

Можливі спотворення картинки на экране Видеоадаптер Картинку на екрані комп’ютер формує завдяки адаптеру монітора (видеоадаптеру, графічної адаптеру, видеоплате, відеокарті). Зображення на екрані дисплея формується і зберігається у пам’яті видеоадаптера. Видеоадаптер може бути зроблений на окремої друкованої заробітній платі і уставлятися в розняття розширення, а може й одразу бути присутніми при системної платі (onboard). У видеоадаптера є дві режиму роботи: текстовий і графічний. У першому — зображення на екрані може лише з символів кодовою таблиці ASCII, тоді як у другому — картинка, яка видимою на екрані монітора, як мозаїка вибудовується з багатьох пикселей. Кількість кольорів та число точок за горизонталлю і вертикалі, які можна одночасно побачити на екрані, залежить про можливостей конкретного видеоадаптера, від обсягу встановленої у ньому пам’яті (видеопамяти).

|Обсяг |Разрешен|Возможно | |відеопам'яті |не |квітів | |1Мбайт |640×480 |16 млн. | |800×600 |65 тис. | | |1024×768 |256 | | |2Мбайт |640×480 |16 млн. | |800×600 |16 млн. | | |1024×768 |65 тис. | | |4Мбайт |640×480 |16 млн. | |800×600 |16 млн. | | |1024×768 |16 млн. | | |8Мбайт |Від |16 млн. | | |1024×768| |.

(16 мільйонів квітів, точніше 16 777 216 відтінків інакше називають True-Color, а 65 тисяч квітів, точніше 65 535 відтінків інакше називають Hi-Color). З іншого боку, видеоадаптеры різняться за швидкістю роботи, що особливо помітно під час перегляду за комп’ютером ігор й видеофильмов.

Мышь і трекбол С допомогою миші (mouse) користувач вказує (вибирає) крапку чи графічний об'єкт на екрані монітора. І тому миша дозволяє вільно переміщати з усього екрану графічний покажчик, причому форма курсору миші залежить від конкретної програми. Роздільна здатність миші - те мінімальне відстань, після переміщення яким, вона вважає, що опинилася у новому становищі, і перемістить свій графічний курсор. Сучасні миші мають розрізнювальну здатність від 1/250 до 1/2500 дюймів. Пристрій миша (маніпулятор миша) дозволяє істотно скоротити роботу людини з клавіатурою у частині управління курсором і віддачі команд. Для роботи з цими програмами, як графічні редактори, видавничі системи чи електронні таблиці, миша просто незамінна. Усі сучасні операційні системи активно використовують миша для віддачі команд. У миші то, можливо одна, два чи три клавіші. В окремих трехкнопочных моделей, середня клавіша дублює ліву. Кнопки миші немає спеціального преопределенного призначення. Яке дію виконане буде при натисканні тієї чи тієї інший кнопки залежить від конкретної програми. Різні моделі мають різної чутливістю, т. е. м’якістю при натисканні кнопок. Миші з різким натисканням, зазвичай, менш довговічні. Миші бувають і з послідовним інтерфейсом підключення до комп’ютера, і з паралельним. Форма мишки більш эргономична, коли її довжина порівняти з довжиною долоні. Трекбол (trackball) — це «миша навпаки». Кулька, що у миші переміщається по площині столу, тут обертається руками. Трекбол зручний тим, які займає на столі проти мишею менше місця. Більшість переносних комп’ютерів оснащені вбудованим трекболом.

Мышь Сканер Сканер (scanner) — пристрій, що дозволяє вводити в комп’ютер зображення. У сканер закладається аркуш паперу з цікавлячим зображенням, пристрій зчитує його й пересилає комп’ютера вже у цифровому вигляді. Швидкість зчитування (швидкість введення) — одне з важливих характеристик сканера, виражається зазвичай кількістю сканируемых станиць на хвилину (pages per minute, ppm). Принцип роботи сканера простий: вздовж аркуша із зображенням плавно просувається потужна лампа і лінійка з безліччю розташованих у ньому в один ряд світлочутливих елементів. Кожен такий елемент виробляє сигнал, пропорційний яскравості відображеного з його ділянки папери світла, (світлі місця сканируемого зображення відбивають вулицю значно більше світла, ніж темні, покриті фарбою). Ручні сканери користувач сам веде по поверхні зображення чи тексту. Вони цілком підходять на сканування невеликих чорно-білих фотографій. Фундаментальна обізнаність із такими сканерами вимагає відомої тренування рук. Роздільна здатність сканерів (маю на увазі плоскі сканери) визначається розміром ділянки зображення, сприйманого сканером як одну точку. Тому, навіть дуже хорошому сканері неможливо отримати абсолютно на точну копію зображення. Чим більший відтінків кольору може сканер, тим він краще. Це правда й у чорно-білих (битональных), напівтонових монохромних й у кольорових сканерів. Слід додати, що ручний сканер і пристрій читання штрихових кодів — не те й теж. Настільні (планшетні) сканери випускаються для конкретний формат аркуша. Так, кажуть: " …в мене зараз сканер А4, але хотілося б кольорової А3″.

Сканування об'єкта комп’ютером і людським глазом.

Картинка, сканированная з різними разрешением Цифровая фотокамера Цифровая фотокамера працює як і будь-який звичайний фотоапарат, та на відміну від звичайного фотоапарата зняті кадри зберігає не так на плівці, тоді як у внутрішньої пам’яті апарату. За бажання, з пам’яті їхні можна стерти. Знімки в цифровому вигляді можна переслати з апарату в комп’ютер, з'єднавши їх спеціальним шнуром. Відрізняються цифрові апарати, передусім, якістю одержуваних зображень і кількістю кадрів, які зберігаються памяти Дигитайзер Дигитайзер — пристрій для введення таких графічних даних, як креслення, схеми, плани тощо. п. Він з планшети і з'єднаний з нею визира чи спеціального «карандаша».

Принтер Основное призначення принтерів (printer) — створювати листку папери чи плівці «тверду «копію документа чи графічного зображення. До використанню підходять листи формату, який принтер розрахований чи меншого формату. Максимальний формат часто виносять до назви і хлопці кажуть: принтер А4 чи принтер А3. Найпоширеніші принтери матричні, лазерні і струменеві Матричні принтери схожі за принципом дії з друкованої машинкою. Друкуюча голівка формує зображення символів з багатьох точок, поворухнувши голками по барвної стрічці. Поліграфічне якість матричних принтерів низьку якість і вони досить гамірні під час роботи. Струйный принтер формує зображення, завдаючи через капіляри на папір чорнило, а лазерний принтер — розподіляє поверхнею папери спеціальний порошок (заправку) і запікає його. Ці ненаголошені типи принтерів практично безшумні. У принципі так, якість друку має три категорії: Draft (низьку якість, чорнової режим), Medium (середнє якість) і High Quality (високе якість). Моделі принтерів характеризуються дозволом (числом точок на дюйм — dpi), форматом аркуша» й швидкістю (число друкованих листів на хвилину — ppm). Чим дозвіл вище, краще якість друку. Ще однією вагомою характеристикою принтера вважатимуться витрата матеріалів, лазерним принтером — порошку, струйным на принтері - чорнила, матричним принтером — фарбуючих стрічок. Якщо принтер, крім друку літер здатний якісно друкувати зображення, то ми не залежно від типу дії, вона називається графічним принтером. Для прискорення роботи, принтер має власну пам’яттю (іноді значних), у якій тримає образ те, що вже підготовлена для друку. У документації кожного принтера зазвичай повідомляється мінімальна ширина полів, що він залишає зліва, справа, зверху і знизу від краю сторінки до початку виведення тексту. Приміром, сучасні лазерні принтери що неспроможні друкувати поля менше, ніж 0.25 дюйма. Існують моделі принтерів, як односторонньої, так двосторонньої печати.

Список типових повідомлень від принтера.

|Сообщение|Значение | |READY |Принтер готовий до прийому даних | |PAPER OUT|Бумага скінчилася чи встановлено неправильно | |PAPER JAM|Бумага зам’ялася | |ON LINE |Принтер готовий до прийому даних | |NLQ |Включений режим якісної друку | |DRAFT |Включений режим чорнової друку | |FORM FEED|Перевод сторінки | |LINE FEED|Перемещение папери однією рядок | |CONDENSED|Печать стиснутим шрифтом | |PAUSE |Тимчасова зупинка друку | |LOAD/EJEC|Eсли папір не завантажена, папір просувається принтером на | |T |стартову позицію (LOAD), і якщо вже завантажена, то вивантажує | | |аркуш із принтера (EJECT) |.

Плоттер Плоттер (плотер) (plotter) — пристрій для відображення векторних (тобто які з безлічі окремих ліній) зображень на папері, кальці, плівці та інших подібних матеріалах. Плоттеры забезпечуються змінними котрі пишуть вузлами з чорнилом різних кольорів чи який заміняє їх ножем для різання папери. Графопостроители може бути мініатюрними, але може бути настільки великими, що на них можна викреслити кузов автомобіля чи деталь літака на натуральну величину.

Звуковая карта Звукова карта (sound card, sound blaster) — цей прилад для якісного відтворення звуку через акустичні колонки чи навушники, оскільки слабкий вмонтований в комп’ютер динамік добре відтворювати звук неспроможний. Звукові карти зазвичай дозволяють записати звук з мікрофона, з лінійного виходу магнітофона чи іншого джерела. Звукова карта може бути власної друкованої заробітній платі і уставлятися в розняття розширення або відразу бути присутніми при системної платі. Для доповнювала звукову карту акустичної системи основними характеристиками є смуга пропускання неискаженного звуку і вихідна мощность.

Звукова карта.

Деякі прийняті обозначения Мультимедиа мультимедіа — це нова інформаційна технологія, що дозволяє одночасно проводити операції з нерухомими зображеннями, видеофильмами, анимированными графічними образами, оповіддю та звуковим супроводом. мультимедіа дозволяє одночасно впливати на слух і зір людини, цим підвищуючи обсяг переданої в одиницю часу інформації. У перекладі з англійської мови «мультимедіа» означає: багато середовищ (текст, звук, відео, графіка). мультимедіа здатна об'єднувати текст, звуки, музику, мова, шумові ефекти, відеозображення, фрагменти мистецьких та документальних фільмів, відео кліпи, телевізійне зображення, анімацію, мультиплікацію, діаграми, карти, таблиці, малюнки, картини, фотографії, слайди, схеми, креслення тощо. на єдину барвистішу інтерактивну програму, ділову рекламу, презентацію, інтерактивну енциклопедію, навчальну програму, словник, електронну книжку, гру, казку тощо. Зауважимо, що наразі немає чітко сформульованого поняття «мультимедіа». У багатьох літературних джерелах початкова уявлення про мультимедіа автори дають шляхом описи існуючого програмного забезпечення, апаратного складу мультимедійних комп’ютерів, і сфери їхньої використання. Мультимедійні комп’ютери часом називають мультимедиа-системами. Мультимедиа-системы успішно застосовують у сфері освіти (зокрема при дистанційному і заочному навчанні), у видавничому діяльності (електронні книжки, журнали, довідники, енциклопедії), у бізнесі (реклама, презентації), в інформаційних центрах (бібліотеки, музеї), в індустрії розваг тощо. По які встановилися нині уявленням мультимедійний комп’ютер у своїй мінімальної конфігурації має утримувати звукову мапу і звукові колонки (чи головний телефон — навушники). Перелік додаткових пристроїв, які можна під'єднані до мультимедійної комп’ютера, надзвичайно широкий. Найчастіше згадуються програвач лазерних дисків, мікрофон, MIDIклавіатура для электромузыкального інструмента (синтезатора), телевізійний адаптер. З іншого боку, до комп’ютера часом підключають такі устрою: аналогоцифрові і цифроаналоговые перетворювачі для перекладу безперервних аудіоі видеосигналов у цифровій еквівалент і навпаки, спеціальні процесори (видеопроцессоры) для перетворення звичайного телевізійного сигналу до виду, воспроизводимому електронно-променевою трубкою дисплея, декодеры для взаємного перетворення телевізійних сигналів різних стандартів, устрою для стискування данных.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: 1. Руденко В. Д. Практичний курс інформатики Київ «Фенікс» 1997р. 2. Левин А. Самовчитель роботи з комп’ютері Москва «Винити» 1995 р. 3. Фигурнов В. Е. IBM PC для користувача Москва «Инфра-М» 1995 р. 3. Интернет ресурс internet 4. Інтернет ресурс internet 5. Інтернет ресурс internet.