Історія створення та розвитку локальних мереж

Учреждение образования.

Брестський державний технічний университет.

Кафедра ЕОМ і системы.

РЕФЕРАТ.

По дисципліни «Введення ЄІАС у специальность».

На тему.

Історія створення та розвитку локальних сетей.

Выполнил:

студентка грн. АС-16.

Лиса Ніна Ивановна.

Проверил:

Савицький Юрій Викторович.

Брест 2002.

Содержание…2.

Введение

…3.

Поняття обчислювальної сети…4.

До першої ЛВС…6.

Перші ЛВС…7.

Поява Ethernet…8.

Трохи про творця Ethernet…9.

Хронологія розвитку Ethernеt…10.

Типи мереж Ethernet…16.

Укладання… …17.

Використана литература…18.

Комп’ютери з’явилися торік у життя непогані давно, але будь-хто може з твердої упевненістю сказати, майбутнє - за комп’ютерними технологиями.

Процес розвитку самого персонального комп’ютера з постійно увеличивающимся прискоренням, у зв’язку з ніж у недалекому майбутньому комп’ютери стануть обов’язковим і незамінним атрибутом будь-якого підприємства, офісу і більшості квартир.

Причиною такого інтенсивному розвиткові інформаційних технологій є зростаюча потреба у швидкою й якісної обробки інформації, потоки якої з недостатнім розвитком суспільства ростуть, як сніжний ком.

Однією із найперспективніших нині областей дослідження є розробка про нейрокомп’ютерів, заснованих на виключно молекулах ДНК певного виду водоростей, і здібних зберігати величезні обсяги інформації щодо сучасного ПК при мінімальних розмірах самих носіїв информации.

Великий успіх у останнім часом отримали звані віртуальні технології, що дозволяють з великою точністю моделювати фізичні явища, процеси, предмети, а як і їхню взаємодію в сукупності. Такі технології використовують у різних галузях діяльності человека.

Комп’ютери надійно увійшли до сучасний світ, у всі сфери людської роботи і науки, цим створюючи потреба у забезпеченні їх різним програмним обеспечением.

Об'єднання комп’ютерів у мережі дозволило значно підвищити продуктивності праці. Комп’ютери використовують як для виробничих (чи офісних) потреб, так обучения.

Нині локальні обчислювальні мережі (ЛВС) отримали дуже широке распространение.

Метою моєї роботи є підставою огляд історії виникнення та розвитку ЛВС. Я постаралася простежити історію розвитку ЛВС з прикладу Ethernet.

Поняття обчислювальної сети.

Обчислювальна мережу — ЗС [network] - це сукупність ЕОМ, об'єднаних засобами передачі. Кошти передачі у ВР у випадку складаються з таких елементів :

V зв’язкових ЭВМ,.

V каналів зв’язку (супутникових, телефонних, волоконно-оптических).

V коммутирующей апаратури та інших. Залежно від удалённости ЕОМ, які входять у ЗС, мережі умовно поділяють на локальні й глобальные.

Локальна мережу — ЛВС [local area network — LAN] - це група пов’язаних друг з одним ЕОМ, розміщених у обмежену територію, наприклад, у будинку. Відстані між ЕОМ в локальної мережі може становити кількох кілометрів. Локальні мережі развёртываются зазвичай, у рамках деякою організації, тому їх називають також корпоративними сетями.

Розвиток локальних обчислювальних мереж викликано кількома причинами: об'єднання комп’ютерів до мережі дозволяє значно заощаджувати грошові кошти рахунок зменшення витрат за зміст комп’ютерів (досить певне дискове простір на файл-сервере (головному комп’ютері мережі) із встановленими у ньому програмними продуктами, використовуваними кількома робітниками станціями); локальні мережі використовувати поштову скриньку передачі повідомлень інші комп’ютери, що дозволяє у найбільш стислі терміни передавати документи з однієї комп’ютера в інший; локальні мережі, за наявності спеціального програмного забезпечення, служать в організацію спільного використання файлів (приміром, бухгалтери на кількох машинах можуть обробляти проводки одному й тому ж таки бухгалтерської книги).

До того ж, у деяких сферах діяльності просто неможливо уникнути ЛВС. До таких сферам ставляться: банківську справу, складські операції великих компаній, електронні архіви бібліотек та ін. У цих сферах кожна їх робоча станція у принципі неспроможна зберігати всієї необхідної інформації (переважно, через надто великої її обсягу). Мережа дозволяє зареєстрованим на файл-сервере користувачам отримувати доступом до інформації, до котрої я їх допустять оператор сети.

Основні області застосування локальних сетей.

V Автоматизація адміністративної управлінської діяльності, організація «електронних офісів», у яких замість паперового документообігу використовується електронна пошта; V Автоматизація виробництва — автоматизація технологічних процесів, інформаційне забезпечення оперативно керувати виробництвом, планово-экономическое управління виробництвом; V Автоматизація наукових і розробок; V Автоматизація навчання, підготовки й перепідготовки кадрів; V Автоматизація учрежденческой деятельности.

До першої ЛВС.

Важко нині не визнати, що його двигуном розвитку локальних обчислювальних мереж у світі є міжнародний Інститут інженерів по електротехніці і радіоелектроніки (IEEE).

Історія його починається у дев’ятнадцятому столітті, в 1884 р., коли грунтувався Американський інститут інженерів по електротехніці (AIEE). Наступний крок було зроблено 1912;м, і знову у США: Інститут радіоінженерів (The Institute of Radio Engineers) створив свій комітет стандартів. У 1958 р. спочатку об'єдналися комітети стандартів Американського інституту інженерів по електротехніці та Інституту радіоінженерів, потім у 1963 р. і самі ці інститути, породивши IEEE.

Коли 4 жовтня 1956 р. у СРСР було запущено перший штучний супутник Землі, президент США Ейзенхауер скликав американських учених, щоб вони пояснили Білому Дому, як забезпечити перевага США у науці й технічному розвитку. Вчені запропонували створити нове утворення всередині Міністерства оборони, яка стала фінансувати перспективні наукові проекти. Розуміючи, що вирішити проблему співробітництва вчених і Міністерства оборони США, міністр Нейл Мак-Элрой організував нове агентство — Advanced Research Projects Agency (ARPA). Перед ним була поставили завдання займатися космічної проблематикою. Це агентство і стало генератором ідей, що призвели десятиліття з лишком до створення мережі ARPANET, та був до всього наступному мережному буму.

ARPA функціонувало як державна дослідницька організація, не мала власних лабораторій: воно фінансувало дослідження, які проводилися у державних і приватні інститути вони і припускали використання у майбутніх військових додатках. Комп’ютерні науки, які почали становлення тим часом, отримали заступництво ARPA. У 1962 р. ARPA створило новий департамент технологій обробки інформації (Information Processing Techniques Office, IPTO), що було доручено вивчити технології контролю та управління. Цей департамент і керував розробками області комп’ютерних наук. Першим директором IPTO був психолог, фахівець із поведінки людини, співробітник Массачусетського технологічного інституту під назвою Джозеф Карл Ликлайдер (Joseph Carl Licklider). Під його керівництвом IPTO фінансував дослідження, у кількох раптово що виникли областях комп’ютерних наук, зокрема в комп’ютерних мережах. Ці праці й виробництвом призвели до створення ARPANET в 1969 р., коли IPTO очолював вже нового директора Роберт Тейлор (Robert Taylor).

У 1961 р. роботу, присвячену комутації пакетів і що стала темою для майбутньої дисертації опублікував Массачусетському технологічному інституті Леонард Клейнрок (Leonard Kleinrock); це перша згадка про комутації пакетів. Сенс цій технології у тому, що з передачі інформації на невизначено велику відстань протягом невизначено великого часу через невизначене кількість проміжних вузлів блок переданого повідомлення має бути укладений в капсулу, що містить всі дані про повідомленні, для того щоб проміжний вузол міг визначити її подальше напрям, а прийомний вузол — прийняти Європу і перевірити целостность.

У 1963 р. США було створено Інститут інженерів по електротехніці і радіоелектроніки (IEEE) — що став головного розробника масових стандартів у сфері ЛВС. Тоді ж захистив дисертацію Леонард Клейнрок, майбутній творець Інтернету й головний теоретик.

Торішнього серпня 1964 р. Пауль Баран (Paul Baran), співробітник корпорації RAND, опублікував меморандум «On Distributed Communications: IX Security, Secrecy, and Tamper-Free Considerations », де висловив ідею побудови розподіленої мережі передачі, де немає управляючого центру. Роботи за замовлення ВПС США. Проте практичну реалізацію ідеї незалежно від цього здійснив через три роки в Великобританії Дональд Дэвис.

За рік агентство ARPA Міністерства оборони США фінансувало вивчення праці комп’ютерів у спільній мережі як поділу часу. Перші ЛВС.

Першу у світі ЛВС створив 1967 р. Дональд Девіс (Donald Davies) у Національній фізичної лабораторії Великобританії (British National Physics Laboratory). Доти він брав що у експериментах по створенню цифрових комп’ютерів, і навіть очолював групу, яка збирала перекладені з російської англійською науковими статтями по комп’ютерної тематике.

На початку 70-х мережу працювала з пікової швидкістю 0,25 Мбіт/с, обслуговуючи близько 200 користувачів. Надалі Дональд Девіс став відомим фахівцем у сфері захисту. Зокрема, 1989 р. він видав монографію «Security for Computer Networks » .

У 1968;го р. в Лабораторії Белла дослідник У. Чу (W. W. Chu) вводить термін «Asynchronous Time Division Multiplexing «- так зароджується технологія ATM. У тому ж році». Міністерство оборони США схвалило чорнової варіант стандарту MIL-STD-1553 — це був першим у світі стандарт на ЛВС. На Швеції Олаф Содерблюм з IBM розробив мережу Token Ring.

У 1969;му дослідження, финансировавшиеся IPTO, директором що його цей час був Роберт Тейлор, призвели до того, що у Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі Леонард Клейнрок створив ARPANET — перший вузол майбутнього Інтернету. Його творці було розбито на дві групи. Перша працював у університетах і доходи приватних компаній відповідала за розвиток мережевих технологій, необхідні функціонування ARPANET. Друга ж група складалася з дослідників в IPTO, виконували роль адміністративних директорів. Окремі обличчя на цю групу потрапляли з дослідницьких інститутів, та його робота обмежилася керівництвом України й розподілом финансов.

Через рік, 1970 року, на Гавайських островах Норман Абрамсон (Norman Abramson) створив мережу ALOHA — прообраз майбутніх і Ethernet, і IEEE 802.11. Це була перша група у світі пакетна радіомережа, использовавшая дивовижно простий метод доступу до середовища передачі: пакети передавалися в ефір, коли він їх виникала необхідність. Якщо за що час поверталося надіслане такою простою методом підтвердження отримання, то повідомлення вважалося допровадженим. Якщо підтвердження не спадало, йшла повторна спроба передачі. Поява Ethernet.

На початку 1973 р. одній із північних баз ВПС США минуло нараду, у якому серед інших взяли участь усі головні діючі обличчя на області комп’ютерних мереж: Ларрі Робертс (ARPA), Норман Абрамсон (творець мережі ALOHA), Боб Меткалф (Robert Metcalfe, майбутній винахідник Ethernet), Льон Клейнрок і Фоуад Тобаги (Fouard Tobagi) (обидва — відомі теоретики, фахівці з галузі теорії ймовірності та мереж масового обслуговування). Обговорювалися протоколи доступу до передачі. У своєрідною «таємницею вечері «, яку через тридцять років розповів Ф. Тобаги, виявилися дивовижно далекосяглі наслідки. По ньому база ВПС чомусь змінює свою назву на Rockwell International, а Боб Меткалф 22 травня подає у фірмі Xerox записку з пропозицією створити Ethernet!

Перша ЛВС Ethernet, створена Бобом Меткалфом і Девідом Боггсом в дослідницькому центрі PARC (Palo Alto Research Centre) фірми Xerox, працювала зі швидкістю 2,944 Мбіт/с і з'єднувала друг з одним два комп’ютера. Ці комп’ютери мали власні імена «Майкельсон «і «Морли «- під назвою двох учених (Michelson і Morley) ХІХ століття, довели, що «ефіру «(ether) не существует.

Пізніше Меткалф сформулював так званий закон Меткалфа, який був вірою і правдою, коли треба було обгрунтувати необхідність створення ЛВС: вартість ЛВС зі зростанням числа вузлів зростає лінійно, а цінність — пропорційно квадрату числа вузлів. Трохи про творця Ethernet.

Боб Меткалф мав досить багату біографію на момент створення свого дітища. Він народився Брукліні в 1946 р. у ній техніка по ракетним гироскопическим системам. Будучи учнем класу, він виконав свою першу «наукову працю «- з запчастин залізниці, що йому спорудив підвалі вдома батько, сконструював пристрій, виконувало підсумовування двох чисел. Це пристрій шкільні вчителі назвав «комп'ютером ». Здібності Меткалфа були такі, що у останньому класі школи міг відвідувати спеціальні курси в Колумбійському університеті для особливо обдарованих, де познайомився з першого мини-ЭВМ фірми DEC PDP-8 і намагався писати нею програму. З цією періодом пов’язаний потішний і знаменний епізод. Як сказав Меткалф, чудовий день, прийшовши у університет, то побачив, що вкрали. А коштував він 30 тис. дол. Жахаючись, що доведеться все життя розплачуватися за зникнення, Меткалф знайшов таки вступив у собі сил зателефонувати до DEC та повідомив про що сталося біді. На наступного дня в університеті з’явилася людина, який відповідав за маркетинг, яка надала комп’ютер. за таким прийшли двоє фахівців зв’язків із громадськістю. Ними себе, начебто збиралися відкривати Всесвітню виставку. Вони заявили, що фірму DEC зробила першим у світі комп’ютер, досить маленький у тому, що його можна було УКРАСТЬ!

У Массачусетському технологічному інституті Меткалф займався теорією пакетної передачі (тема його докторську дисертацію), а ще, взяв участь у процесі створення мережі ARPANET. Отож, перейшовши у невеличку фірму Xerox до команди, займалася проектуванням лазерного принтера, він отримав завдання розробити систему зв’язку комп’ютера з цим майбутнім на принтері (як і одному зі своїх інтерв'ю пояснює сам Боб Меткалф: «Позаяк був мережним опудалом »). Обсяг інформації, яке належало вивести на сторінку принтера, становив приблизно Мбит, а друкувати треба було з одній сторінці в секунду, отже, необхідна швидкість передачі через мережу мала перевищити 1 Мбіт/с. Виходило, що протоколи типу RS-232 не годилися і було щось більш продуктивне. Хронологія розвитку Ethernet.

У 1977 р. в японські вчені М. Токоро (Mario Tokoro — в наступному віце-президент компанії Sony) і Ко. Тамару (Kiichirou Tamaru) розробили спосіб використання Ethernet в радіоканалі (Acknowledging Ethernet). У процесі передачі радіоканалом неможливо здійснити прийом інформації, отже, неможливо й встановити, мала місце колізія. Автори запропонували після закінчення прийому інформаційного блоку повідомлення посилати у відповідь невеличкий пакет підтвердження. Відсутність такого підтвердження і мало казати про колізії. Ця робота стала першої сходинкою до сучасних радіо ЛВС IEEE 802.11 і IEEE 802.15.

Рівно рік Міжнародна організація стандартизації розробила семиуровневую модель відкритої мережевий архітектури, що стала своєрідним «перекладачем «для різнорідних мережевих розробок: зрозуміли, як вони співвідносяться друг з одним. У тому ж 1978 р. з’явився перший варіант стандарту ARINC-429, до нашого часу справно службовець авіації. Топологія ЛВС відповідно до ним була проста: практично точка — точка, оскільки у кручений парі шини лише одне пристрій мало право передавати, інші (які може бути кілька) мали тільки слухати. Якщо була потрібна двунаправленный обмін, прокладали другий канал ЛВС. Так само просто здійснювалося і кодування сигналів: позитивний імпульс означав передачу одиниці, негативний — нуля.

У 1979 р. США три фірми — Xerox, DEC і Intel — об'єднали свої зусилля, щоб стандартизуйте Ethernet. Сталося це з посередництві Боба Меткалфа, який вважає цю об'єднання навіть більше важливою своєї заслугою, ніж винахід самої Ethernet. Аргументи, «добившие «конкуруючі боку, були прості: об'єднання докладає зусиль до стандартизації багаторазово збільшувала загальний збут виробів і підвищувало прибуток кожної компании.

4 липня тієї самої 1979 р. Боб Меткалф з допомогою фірми DEC заснував компанію 3Com (потрійна абревіатура від COMputer COMmunications COMpability — сумісність комп’ютерних комунікацій). У завдання компанії входило виробництво мережного устаткування, відповідного майбутньому стандарту Ethernet.

У вересні 1979 р. опубліковано робота, присвячена приоритетно-кодовым методам доступу до шині ЛВС, явившая собою жодну з перших спроб радикального звільнення від колізій в Ethernet (J. Capetanakis, «Tree Algorithms for Packet Broadcast Channels »). Спільний працю DEC, Intel і Xerox завершився 30 вересня 1980 р. опублікуванням роботи з стандартизації Ethernet, першого варіанта буде цього стандарта.

Далі розвиток Ethernet йшло «семимильними шагами»:

. березень 1981 — фірмою 3com представлений Ethernet — трансивер.

. вересень 1982 — перший мережевий адаптер для персонального компьютера.

. 1983 — поява специфікації IEEE 802.3, визначено шинна топологія мережі 10base5 (товстий Ethernet) і 10base2 (тонкий Ethernet). Швидкість передачі 10 Мбит/сек. Визначено граничне відстань між точками одного сегмента — 2, 5 км.

Товстий Ethernet — мережу на товстому коаксіальному кабелі, що має діаметр 0,4 дюйма і хвилеве опір 50 Ом. Максимальна довжина кабельного сегмента — 500 м.

Прокладка самого кабелю майже однакова всім типів коаксіального кабеля.

Для підключення комп’ютера до товстому кабелю використовується додаткове пристрій, зване трансивером. Трансивер приєднаний безпосередньо до мережному кабелю. Від неї до комп’ютера йде спеціальний трансиверный кабель, максимальна довжина якого 50 м. На обох його кінцях перебувають 15-контактные DIX-разъемы (Digital, Intel і Xerox). З допомогою одного розняття здійснюється підключення до трансиверу, з допомогою іншого — до мережевий платі компьютера.

Трансиверы звільняють від виробничої необхідності підбивати кабель до кожного комп’ютера. Відстань від комп’ютера до мережного кабелю визначається довжиною трансиверного кабеля.

Створення мережі з допомогою трансивера зручне. Він може у будь-якому місці в буквальному значенні «пропускати» кабель. Ця проста процедура займає бракує часу, а одержуване з'єднання виявляється дуже надежным.

Кабель не ріжеться на шматки, може бути прокладати, не переймаючись точному месторасположении комп’ютерів, та був встановлювати трансиверы в потрібних місцях. Кріпляться трансиверы, зазвичай, на стінах, що передбачено їх конструкцией.

За необхідності охопити локальної мережею площа велику, чому це дозволяють аналізовані кабельні системи, застосовується додаткові устрою — репитеры (повторювачі). Репитер має 2-портовое виконання, тобто. може об'єднати 2 сегмента по 185 м. Сегмент підключається до репитеру через Т-коннектор. До одного кінцю Т-коннектора підключається сегмент, але в іншому ставиться терминатор.

У «тенета може бути більше чотирьох репітерів. Це дозволяє їм отримати мережу максимальної протяжністю 925 м.

Існують 4-портовые репитеры. До одного такому репитеру можна підключити відразу 4 сегмента.

Довжина сегмента для Ethernet на товстому кабелі становить 500 м, до одному сегменту можна підключити до 100 станцій. За наявності трансиверных кабелів до 50 м довжиною, товстий Ethernet може одним сегментом охопити значно більшу площа, ніж тонкий. Ці репитеры мають DIX-разъемы і можуть підключатися трансиверами, як до кінця сегмента, і у будь-якій іншій месте.

Дуже зручні суміщені репитеры, тобто. підходящі й у тонкого й у товстого кабелю. Кожен порт має пару рознімань: DIX і BNC, але можуть бути використані одночасно. Якщо потрібно об'єднувати сегменти на різному кабелі, то тонкий сегмент підключається до BNC-разъему одного порту репитера, а товстий — до DIX-разъему іншого порта.

Репитеры дуже корисні, але зловживати ними годі, оскільки вони призводять до уповільнення роботи у сети.

[pic].

Шинна топологія — товста сеть.

Тонкий Ethernet використовує кабель типу RG-58A/V (діаметром 0,2 дюйма). Для маленькій мережі використовується кабель з опором 50 Ом. Коаксіальний кабель прокладається від комп’ютера до комп’ютера. Кожен комп’ютера залишають невеличкий запас кабелю у разі можливостей його переміщення. Довжина сегмента 185 м, кількість комп’ютерів, підключених до шині - до 30.

Після приєднання всіх відрізків кабелю з BNC-коннекторами (BayonelNeill-Concelnan) до Т-коннекторам (назва зумовлено формою розняття, схожій букву «Т») вийде єдиний кабельний сегмент. На його обох кінцях встановлюються термінатори («заглушки»). Термінатор конструктивно є BNC-коннектор (він також надягається на Т-коннектор) з впаянным опором. Значення цього опору має відповідати значенням хвильового опору кабелю, тобто. для Ethernet потрібні термінатори з опором 50 Ом.

Шинна топологія — тонка мережу Переваги: У топології «шина» вихід із ладу окремих комп’ютерів не наводить усю мережу до зупинки. Недоліки: Кілька важче знайти несправність в кабелі і за обриві кабелю (єдиного для в усій мережі) порушується робота всієї сети.

. 1985 — випущена друга версія специфікації IEEE 802.3 (Ethernet.

II), де було внесено невеликі зміни у структуру заголовка пакета. Сформована жорстка ідентифікація Ethernet пристроїв (МАС — адреси). Було створено список адрес, у якому будь-який виробник може зареєструвати унікальний диапазон.

(це вже коштує лише $ 1250).

. Вересень 1990 — IEEE стверджує технологію 10baseT (вита пара) з фізичною топологією зірка, і концентраторами (hub).

Логічний топологія CSMA/CD не змінилася. У основу стандарту лягли розробки Synoptics Communications під загальним названием.

LattisNet.

Ethernet на кручений паре.

Вита пара — це два ізольованих дроти, скручених між собою. Для Ethernet використовується 8-жильный кабель, що з чотирьох кручених пар. Для захисту від впливу навколишнього середовища кабель має зовнішнє изолирующее покрытие.

Основний вузол на кручений парі - hub (у перекладі називається накопичувачем, концентратором чи навіть хаб). Кожен комп’ютер може бути підключено до нього зі допомогою свого сегмента кабелю. Довжина кожного сегмента має перевищувати 100 м. На кінцях кабельних сегментів встановлюються рознімання RJ- 45. Одним розніманням кабель підключається до хабу, іншим — до мережевий платі. Рознімання RJ-45 дуже компактні, мають пластмасовий корпус і вісім мініатюрних площадок.

Хаб — центральне пристрій у мережі на кручений парі, від цього залежить її працездатність. Розташовувати їх треба в легкодоступном місці, аби якомога було легко підключати кабель та стежити за індикацією портов.

Хаби випускаються на різну кількість портів — 8, 12, 16 чи 24. Відповідно, до нього можна підключити стільки ж компьютеров.

Зіркоподібна топологія Переваги: При поєднанні типу «зірка» легко шукати несправність в мережі. Недоліки: Воно який завжди надійно, оскільки з експлуатації центрального вузла можуть призвести до зупинки сети.

. 1990 — фірма «Kalpana «(згодом швидко куплена разом із розробленим комутатором CPW16 початківцям гігантом «Cisco ») пропонує технологію комутації, засновану на відмовиться від використання поділюваних ліній зв’язок між усіма вузлами сегмента.

. 1992 — початок застосування комутаторів (swich). Використовуючи адресну інформацію, що є у пакеті (МАС адресу), комутатор організує незалежні віртуальні канали між парами вузлів. Комутація фактично непомітно для користувача перетворює недетерминированную модель Ethernet (з конкурентної боротьбою за смугу пропускання), до системи з адресної передачею данных.

. 1993 — специфікації IEEE 802. 3x, з’являється повний дуплекс контроль сполуки для 10baseT, специфікація IEEE 802. 1p додає групову адресацію і побачили 8-го — ми уровневую систему приоритетов.

. У червні 1995 запроваджено Fast Ethernet стандарт IEEE 802. 3u (100BaseT).

Технологія Fast Ethernet IEEE 802.3U.

Швидкість передачі 100 Мбіт/с. Fast Ethernet організується на кручений парі чи оптоволокне.

У «тенета Fast Ethernet організуються кілька доменів конфліктів, але з обов’язковим урахуванням класу повторителя, що у доменах.

Репитеры Fast Ethernet (IEEE 802.3U) бувають двох класів та різняться по затримки в мкс. Відповідно, у сегменті (логічному) то, можливо до двох репітерів класу 2 і тільки репитер класу 1. Для Ethernet (IEEE 802.3) мережу підпорядковується правилу 5−4-3−2-1.

Правило 5−4-3−2-1 говорить: між будь-якими двома робітниками станціями не має бути понад п’ять фізичних сегментів, 4 репітерів (концентраторів), 3 «населених» фізичних сегментів, 2 «населених» межрепитерных зв’язків (IRL), і всі має становити собою один коллизионный домен (25,6 мкс).

Фізично з концентратора «зростає» багато дротів, але логічно це все один сегмент Ethernet і тільки коллизионный домен, у зв’язку з ним будь-який збій однієї станції віддзеркалюється в роботи інших. Оскільки всі станції змушені «слухати» чужі пакети, колізія відбувається у межах всього концентратора (насправді інші порти посилається сигнал Jam, але ці не змінює суті). Тому, хоча концентратором — ця сама дешеве будова та, здається, що його вирішує всі проблеми замовника, радимо поступово відмовитися від цього методики, надто за умов постійного зростання вимог до ресурсів мереж, і переходити на комутовані мережі. Мережа їх 20 комп’ютерів, зібрана на репитерах 100 Мбіт/с, може працювати повільніше, ніж мережа з 20 комп’ютерів, включених в комутатор 10 Мбіт/с. Коли раніше вважалося «нормальним» присутність у сегменті до 30 комп’ютерів, то нинішніх мережах навіть 3 робочі станції можуть завантажити весь сегмент.

. У 1999;му р. альянс GEA зумів розробити специфікацію гигабитовой мережі із довжиною сегмента 100 м під час використання як середовище передачі неэкранированной кручений пари. Стандарт називається 1000Base-T і є продовжувачем традицій формату 100Base-T4.

Типи мереж Ethernet.

|Название |Фізична топологія і |Швидкість | | |кабель |передачі | | | |Мбіт/с | |10Base2 |Шинна, тонкий коаксіальний |10 | |10BaseS |Шинна, товстий коаксиальный|10 | |Fast Ethernet|Звездообразная, вита пара |100 | |Gigabit |Зіркоподібна, |1000 | |Ethernet |опто-волоконний | | | | | |.

Заключение

.

Дотримуючись речей, якого прогресу змогли мережні технології досягти останніми роками, неважко здогадатися, що у найближчим часом швидкість передачі на локальній мережі зросте мінімум удвічі. Звичний десятимегабитный Ethernet, довгий час котрий обіймає чільні позиції активно витісняється сучаснішими й суттєво швидшими технологіями передачі данных.

У цьому історію можна закінчити — Ethernet прийняв цілком сучасні обриси. Розвиток технології у цьому, звісно, не остановилось.

Использованная литература.

1. Андерсон До. Минаси М. Локальні мережі. Повне керівництво: К.:

СТОЛІТТЯ+, М.: ЭНТРОП, СПб.: КОРОНА принт, 1999. — 624 с.

2. Косарєв В. П. Ерёмин Л. В. Комп’ютерні системи та мережі. — М.:

Фінанси і статистика, 1999. — 464 с.

3. М. Олифер, У. Олифер. Базові технології локальних сетей.

4. Э. А. Якубайтис, «Информатика-электроника-сети». М., «Фінанси і статистика», 1989.

5. Матеріали сайту internet.

6. Матеріали сайту docs.gets.ru.

7. Матеріали сайту faqs.org.ru.

———————————;

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].

[pic].