Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу

Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу

Зазначені інститути охоплюють своїм впливом найбільш суттєві сторони підприємницької діяльності. Так, інститут права власності як форма конкретизації економічних відносин регулює взаємодію суб «єктів підприємництва в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, надання послуг, виконання робіт за умови обмежених ресурсів, впливає на спосіб їх використання (землі, праці, устаткування, джерел енергії, технічних знань) для створення різних товарів та їх розподілу між членами суспільства.

На макрорівні економічної системи інститут права власності визначає параметри застосування корисних властивостей матеріальних об «єктів підприємствами, розпорядження його майном, розподіл доходів, розв «язання проблем організації виробництва і споживання.

Господарські рішення, дії та поведінка економічних суб «єктів визначаються правовими актами або господарською необхідністю. Разом з тим господарські рішення і дії зачіпають інтереси господарюючих суб «єктів, тому необхідно узгоджувати інтереси і дії сторін. Результатом такого узгодження є договір. Він забезпечує дво або багатосторонній вибір підприємництв і регулює поведінку контрагентів у ситуаціях за певними, відомими їм ознаками й згідно з логікою тих видів підприємницької діяльності, якими вони займаються.

Договір є лише одним з правових інститутів, які регулюють і унормовують підприємницьку діяльність, формують поведінку економічних суб «єктів. Не менш важлива роль таких їхніх складових, як юридична особа та майнова відповідальність. Правовий інститут юридичної особи регулює взаємовідносини між банківським і промисловим капіталом, оформляє різні колективні інтереси та ін. Майновою відповідальністю визначається така важлива сторона підприємницької діяльності, як відшкодування втрат, викликаних правопорушеннями. Це необхідна умова функціонування будь-якої системи господарювання, що ґрунтується на товарно-грошових відносинах.

Отже, відіграють винятково важливу роль ці правові інститути у забезпеченні найбільш суттєвих параметрів, аспектів і напрямків підприємницької діяльності.

У країнах Заходу ці правові інститути формувалися кілька століть, пройшовши тривалий шлях еволюції. В нинішніх умовах вони постають як важлива складова формування того середовища, в якому здійснюється підприємницька діяльність. Для вітчизняних підприємців, які долають перші етапи своєї діяльності, буде корисно ознайомитись з теоретичними та практичними здобутками правознавців у цій сфері господарювання.

Юридична особа.

У післявоєнний період відбувається істотна зміна правового статусу громадян зарубіжних країн у сімейних і майнових відносинах. Із законодавства вилучаються положення, що закріплюють нерівність громадян за ознаками статі, соціальної належності, раси, національності, ставлення до релігії тощо. Особливо помітні досягнення в питаннях ліквідації правової дискримінації жінок, позашлюбних дітей. Ці зміни є, безсумнівно, результатом переоцінки існуючого раніше стану відносин. Таким чином, утверджується принцип рівності всіх і кожного перед законом.

Збільшується кількість нормативних актів, спрямованих на захист навколишнього середовища, охорону інтересів споживачів товарів і послуг. Ліберальнішим стало сімейне законодавство, розширено права заміжніх жінок, поліпшено становище позашлюбних дітей.

Вплив основних закономірностей розвитку господарського життя безпосередньо позначився не тільки на правовій регламентації такого різновиду суб «єктів цивільного права, як цивільні особи. Зміни торкнулися і одного з основних інститутів приватного права — юридичної особи, його функцій, системи юридичних осіб, внутрішньої організації цих утворень та їхнього статусу.

У найбільш загальному вигляді юридична особа визначається західним правом як організація або заклад, який є самостійним учасником цивільних правовідносин. Цивільне законодавство західних держав або взагалі намагається не давати визначення юридичної особи, або законодавець обмежується найбільш загальними і стислими формулюваннями. Так, ст. 52 Швейцарського цивільного укладення 1907 р. визначає юридичних осіб як «об «єднання осіб, що мають корпоративну організацію, і самостійні заклади, утворені для будь-якої особливої мети ». Найбільш розгорнуті визначення юридичної особи містяться в цивільних кодексах країн Латинської Америки. Наприклад, Цивільний кодекс Чилі 1855 р. дає таке формулювання: «юридичною особою є фіктивна особа, здатна здійснювати права, нести суспільні зобов «язання і вступати в правові і неправові відносини ». Це визначення відтворюється в цивільних кодексах Колумбії, Сальвадору й Еквадору.

Ознаки юридичної особи, які можна вивести з норм законів, судових рішень і доктринальних досліджень, зводяться до такого:

• юридична особа існує незалежно від складу учасників, причому таке існування у принципі безстрокове;

• вона має самостійну волю, що не збігається з волею окремих учасників;

• юридична особа має майно, відособлене від майна учасників;

• вона несе самостійну відповідальність за своїми зобов «язаннями закріпленим за нею майном;

• юридична особа має право укладати від свого імені угоди, дозволені законом;

• вона може звертатися з позовом і відповідати в юрисдикційних органах від свого імені.

Певна річ, ці ознаки ніколи не розглядалися як деякий юридичний еталон, вони значною мірою умовні. Але якщо узагальнити перелічені властивості, то визначити юридичну особу можна передусім як колективне утворення — організацію.

Таке трактування має своє історичне пояснення. Юридична особа з «явилася як форма задоволення суспільної потреби в механізмі централізації капіталів, необхідних для реалізації великих підприємницьких проектів. Найбільш адекватно названа функція втілилася в акціонерному товаристві, що й дотепер залишається основним найважливішим різновидом юридичної особи. За допомогою юридичної особи здійснюється процес зрощування банківського і промислового капіталів, утворення великих компаній на національному і міжнародному рівнях. Нині дедалі більшого значення набувають інші функції юридичної особи, котрі, хоча і були відомі раніше, використовувалися мало. Найважливішою з них є функція обмеження підприємницького ризику розмірами майна, внесеного в юридичну особу.

Інститут юридичної особи використовується також з метою оформлення різноманітних колективних інтересів не лише в майновій сфері. Це такі просвітницькі, релігійні та інші подібні структури, які діють у вигляді юридичних осіб. Юридичні особи можуть бути створені для захисту інтересів окремих прошарків і груп населення. Як юридичні особи функціонують профспілки, молодіжні, жіночі, спортивні й інші організації, товариства споживачів тощо.

Однак поняття юридичної особи слід виводити не через встановлення тих загальних ознак, що притаманні всім зазначеним різновидам юридичних осіб, а через виокремлення основної економічної мети зазначеного інституту. Саме через функції юридичної особи зрештою і формувалися його ознаки.

Оскільки тривалий період основною функцією юридичної особи була централізація власності, то найбільш характерною її ознакою називали те, що це організація кількох осіб. Зараз таке трактування юридичної особи викликає серйозні заперечення: у господарській практиці західних країн внаслідок централізації капіталу звичайним явищем стало виникнення юридичних осіб, що складаються з одного учасника (фізичної чи юридичної особи). Наприклад, у ФРН на початок 70-х років із 42 000 товариств з обмеженою відповідальністю приблизно 9300, тобто 22%, були компаніями однієї особи. У ФРН 1968 року було прийнято закон, що допускає створення акціонерних товариств з єдиною особою, а відповідно до закону 1980 р. одній особі дозволяється утворювати і товариство з обмеженою відповідальністю. Цей же акт легалізував практику заснування особливого різновиду командитного товариства, в якому повним учасником товариства з обмеженою відповідальністю є одна особа, а командитистом — ця ж фізична особа. Наприкінці 70-х років понад 40% командитних товариств у Західній Німеччині були такими організаціями. У Франції законом 1985 р. фізичній або юридичній особі надано право створювати товариство з обмеженою відповідальністю, яке називається «одноособовим підприємством з обмеженою відповідальністю ». У США законодавства про корпорацію практично всіх штатів допускають створення і функціонування корпорацій з однієї особи. В інших країнах Заходу визнання компаній з однієї особи здійснюється непрямо. Створення корпорації однією особою заборонено, але якщо внаслідок якихось подій у компанії залишається один учасник, вона автоматично не припиняє свого існування, а продовжує законно функціонувати або протягом певного терміну, або за умови поширення на єдиного члена необмеженої відповідальності за боргами корпорації (Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія).

В усіх державах великого поширення набула практика товариств-фасадів, у яких капітал фактично належить одній особі — материнському товариству, а невелика кількість акцій розподіляється з єдиною метою — виконати вимоги закону про мінімальну кількість акціонерів. Нарешті, діють і компанії з однієї особи, правомірність яких не викликає сумнівів у жодного західного юриста. Це так звані публічні корпорації, тобто державні юридичні особи, що діють на засадах комерційного розрахунку, а єдиним їхнім учасником є держава.

Виправдовуючи існування компаній з однієї особи, західні автори доходять висновку, що для сучасної юридичної особи немає необхідності ні в особливій волі, ні в особливих інтересах, відмінних від волі й інтересів окремих її учасників. Достатньо лише наявності певною мірою відособленого майна. Власне кажучи, західні дослідники тлумачать таке правове явище з позицій відомої теорії цільового майна — різновиду теорії фікції.

Наскільки взагалі колективний субстрат притаманний юридичній особі? З економічної точки зору немає якихось принципових розходжень для виокремлення людей в одну категорію, а організацій — в іншу як учасників суспільних відносин обміну. К. Маркс використовував правовий термін «особа «для позначення в цих суспільних відносинах обміну сторони, абстрагованої від індивідуальних особливостей. Він наголошував: «Особи існують тут одна для одної лише як представники товарів, тобто, як товаровласники » .

За сучасних умов гігантського усуспільнення власності створилося становище, коли економічно доцільно і необхідно використовувати як функціонуючий капітал не весь капітал, що належить тому чи іншому власникові, а тільки його частину. Тому в межах єдиного фонду власності можуть діяти кілька (безліч) юридичних осіб. Але цей факт не може не впливати на правосуб «єктність цих осіб, що й спостерігається нині на практиці в Україні і меншою мірою — у законодавстві західних країн.

Варто наголосити, що юридична особа — самостійний суб «єкт права — здебільшого вже не є економічно самостійним суб «єктом. Відносини економічної залежності, коли вони були скоріше винятком, між правилом, могли просто ігноруватися правом. Нині становище докорінно змінилося. Заперечення, ігнорування зазначених відносин може завдати шкоди «публічному порядку » .

Вже в період Першої світової війни відносини фінансової залежності, контролю суди почали враховувати при визначенні національності юридичної особи. У міжнародному приватному праві почали проводити межу між національністю юридичної особи та її особистим статусом. Відносини економічної субординації враховувалися у сфері оподаткування, у трудових відносинах тощо. Сучасне законодавство західних країн змушене відступити від одного з наріжних принципів цивільного права. Наприклад, акціонерний закон ФРН 1965 р., регулюючи відносини між пов «язаними підприємствами, дозволяє головному підприємству за наявності підприємницького договору давати залежному підприємству обов «язкові для нього вказівки. Залежне підприємство, у свою чергу, не має права ухилятися від їх виконання. Реальні взаємини в економіці змушують цивільне право регулювати відносини юридично (а не тільки фактично) нерівних суб «єктів права. Внаслідок цього ставиться під сумнів і традиційне визначення цивільного права як сукупності норм, що регулюють майнові відносини, які виникають по горизонталі між рівноправними учасниками товарного обороту. Відмова від принципу рівності учасників майнових відносин перед законом можлива, тому що цей принцип завжди мав і тим більше зараз має підпорядковане значення стосовно основного принципу західної економічної і правової системи — принципу захисту приватної власності.

Для з «ясування того, як позначилися на інституті юридичної особи ці метаморфози, доцільно розглянути статус залежної юридичної особи, капітал якої цілковито або значною мірою належить іншій компанії.

По-перше, юридично залежна особа порівняно з традиційною юридичною особою не є більше сукупністю власників капіталу, що функціонує в межах цієї юридичної особи. Якщо раніше присвоєння прибутку власниками відповідного капіталу відбувалося усередині самої юридичної особи, то зараз воно здійснюється ззовні. Отже, і воля залежної юридичної особи формується не органами юридичної особи, а головною компанією. При цьому остання керується, природно, інтересами усієї фінансової групи, а не інтересами юридичної особи. Справжньою юридичною особою в традиційному розумінні залишається тільки головне товариство.

По-друге, відносини між залежною і головною юридичною особою будуються не на засадах рівності, а на принципах панування і підпорядкування. Їх не можна вже характеризувати винятково як відносини товарно-грошові, це також відносини управлінські, відносини, що формуються усередині господарської організації.

Відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції — це процес, який був установлений К. Марксом в акціонерних товариствах і який нині набирає нових форм. Якщо на стадії промислового капіталізму функції капіталіста-підприємця здійснювали управляючі, то нині нерідко сама юридична особа використовується в цій ролі іншою юридичною особою (власником капіталу). Суто організаційні відносини, що раніше існували в рамках юридичної особи, тепер стали відносинами усередині об «єднання, але між самостійними з правового погляду суб «єктами права.

У цивілістичній доктрині юридична особа традиційно визначалася як учасник товарного обміну. Не перестає вона ним бути й зараз, одночасно виступаючи і як учасник організаційних відносин. Навряд чи в цьому випадку його можна називати юридичною особою. Не випадково тому в багатьох західних дослідженнях постає проблема персоніфікації іншого утворення — підприємства.

Мабуть, жодному інституту західні юристи не приділяли останнім часом стільки уваги, як підприємству. «Чим було підприємство для торгового права в 1807 році? — ставлять запитання французькі автори Шампо і Пеллюссо і самі ж відповідають на нього: —Нічим. Чим воно стає? Всім ». Поява у правовому регулюванні господарської діяльності фігури підприємства порівнюється з приходом до політичної влади наприкінці XVIII ст. третього стану. Настає, на думку зазначених дослідників, ера «підприємства », яка торкається всіх сфер діючої правової системи. Багато західних юристів визначають торгове право як сукупність норм, що регулюють організацію і діяльність підприємства. Безліч законодавчих розпоряджень адресується тепер не громадянам, комерсантам, юридичним особам, а підприємствам. Наприклад, Закон про акціонерні товариства ФРН 1965 р. присвятив спеціальну книгу регламентації відносин між пов «язаними підприємствами. У Франції новий законодавчий акт у сфері неспроможності 1985 р. називається Законом про судове відновлення і судову ліквідацію підприємств. Багато нормативних актів в адміністративному, фінансовому, податковому, трудовому праві використовують термін «підприємство ». Підприємство почало фігурувати в текстах міжнародних угод і конвенцій.

При цьому виникає низка колізій, які стосуються змісту цього поняття, співвідношення останнього та юридичної особи.

Слід зазначити, що поняття «підприємство «має економічне походження і є передусім економічною категорією. Західні автори порізному визначають підприємство. Для деяких з них підприємство — це первинний осередок господарської системи, для інших — колектив робітників та службовців, для третіх — «економічна єдність, в якій поєднуються і координуються людські та матеріальні фактори господарської діяльності «. В західній економічній літературі домінує точка зору на підприємство як на місце поєднання різних факторів виробництва: природних ресурсів, праці і капіталу. Поява підприємства в економічному житті, перетворення його на найважливіший інститут сучасної господарської системи не стали несподіванкою для науки. Централізація капіталу, усуспільнення виробництва спричинюють відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, а цей процес проявляється в тому числі у відомому відокремленні підприємства від підприємця, у розширенні відносної автономії підприємства.

У сфері цивільного і торгового права проблема підприємства зводиться звичайно до дилеми — вважати підприємство об «єктом права чи ж визнати за ним статус особливого суб «єкта?