Використання економічних мультиплікаторів для прогнозування та регулювання економічних явищ

Використання економічних мультиплікаторів для прогнозування та регулювання економічних явищ.

Бюджетно-податкова політика, що використовує як головні.

інструменти податки та державні витрати, може застосовуватися для досягнення таких макроекономічних цілей, як забезпечення повної зайнятості, стримування цін та забезпечення загального добробуту. Проаналізуємо, як через бюджетно-податкову політику можна обмежити зростання безробіття та інфляцію.

На одному етапі аналізу ми не ставимо питання, звідки беруться кошти для державних витрат. Ми ігноруємо також ту обставину, що державні витрати можуть «витісняти «приватні заощадження та інвестиції. До речі, до таких абстракцій вдався і сам Дж.М.Кейнс. Отже, ми припускаємо, що державні витрати не зменшують інших компонентів сукупних витрат.

Повернемось до нашого завдання: розрахувати, якими мають бути державні витрати, щоб забезпечити повну зайнятість. При.

цьому ми виходимо із залежності ?G ?Y.

Між засобом? G та метою? Y «знаходиться «мультиплікатор

(примножувач ефекту засобу? G). Ефект мультиплікатора в даному разі пояснюється так: державні витрати збільшують обсяг продажу товару та послуг, це спричиняє додатковий попит на фактори виробництва, зростання реалізації факторів виробництва означає збільшення доходів і споживання, що, у свою чергу, зумовлює нове збільшення обсягу продажів. Формалізуємо ці зв «язки:

G Sales D (K, L) Inc C Sales Y.

Графічно ефект мультиплікатора втілюється у тому, що.

відрізок КЕ1 (величина G) нашого графіка менший, ніж відрізок.

YuYf (величина приросту продукту).

Отже, ?Y = My/G ?G, відповідно ?G = ?Y/My/G.

Для визначення? G скористаємось спрощеним мультиплікатором My/G = 1/1-c ". Нагадаємо, що у попередній темі був запропонований трохи складніший мультиплікатор: My/G=1/1-c «(1-t).

Для розрахунку задамо, що с «= 0.8 і пам «ятаймо, що.

необхідний нам приріст продукту становить (4000 — 3200 = 800).

одиниць. Отже, ?G = 800/1/(1−0/8) = 160 одиниць.

Альтернативним до державних витрат засобом фіскальної.

політики є інший засіб тієї ж таки політики, а саме: більш ліберальне оподаткування. Для врахування дії цього фактора слід розрізняти сукупний попит і доход, що залишається у розпорядженні споживачів після оподаткування (YT). Зрозуміло, що завдяки податкам у споживачів залишається менший доход, а отже, скорочуються і їхні споживчі витрати. Тобто за будь якого обсягу ВНП збільшення податків спричиняє зменшення споживання.

Нам уже відомо, що в межах фіскальної політики держава може вдатись до ще одного засобу: державних трансфертів. Допомога у вигляді трансфертів, безумовно, впливатиме на споживання. Адже трансфери збільшують доход, що лишається в розпорядженні домогосподарств. На перший погляд здається, що кожна одиниця державних витрат на соціальні трансферти збільшує споживання саме на одиницю. Але необхідно враховува ти, що домогосподарства розподіляють надходження у вигляді соціальних трансфертів на споживання і заощадження. Отже,.

трансферти збільшують доход домогосподарств, але те, як вони вплинуть на розмір споживання, залежить від граничної схильності до споживання. Формалізуємо це твердження у такий спосіб:

Y = c «(Y + G?) + I + Gs, де G? — соціальні трансферти;

——-;

незмінна.

величина.

Gs — витрати держави на то;

вари та послуги.

Продиференціювавши рівняння по G?, отримаємо мультиплікатор впливу соціальних трансфертів на продукт:

Мy/Gr = c «/1-c «= ?Y/?G?

Нехай с «= 0.8; тоді для повної зайнятості, тобто.

збільшення обсягів виробництв на 800 одиниць, треба збільшити.

соціальні трансферти на 200 одиниць (за умови, що інша частина державних витрат — закупівлі товарів та послуг — залишиться на попередньому рівні.

У яких же випадках державні витрати спричиняють інфляцію?

Відповідно до нашого графіка, повне використання ресурсів пе;

редбачає створення продукту в обсязі Yf. Продукт Yi за.

наявних у суспільстві ресурсів створений бути не може. Отже,.

витрати на рівні продукту Yi не можуть мати товарного забез;

печення і втіляться у зростанні цін.

Якщо причиною перевищення державних витрат стали.

надмірні закупівлі товарів та послуг, то для відповіді на питання, на скільки одиниць слід зменшити останні, треба скористатися мультиплікатором Мy/c = 1/(1-c "). Припустимо, що при повній зайнятості можна виробити продукт в обсязі 4000 одиниць. Надмірні сукупні витрати гарантують реалізацію 4400 одиниць. Гранична схильність до споживання с «= 0.8. Щоб визначити, на скільки одиниць необхідно скоротити державні закупки, треба:

?Y 400.

G = ———— = - ————- = - 80.

1/(1-c ") 1/(1−0/8).

Отже, в даному випадку подолання інфляційного розриву вимагає скорочення державних закупівель на 80 одиниць.

Якщо ж надмірні державні витрати втілились у соціальних трансфертах, то для аналогічних розрахунків користуються іншим мультиплікатором:

c «1-c «0.2.

Gt = - Y: ——- = - Y * —— = - 400 * —- = - 100.

1-c «c «0.8.

Отже, для скорочення інфляційного розриву соціальні трансферти треба скоротити на 100 одиниць.

Порівняння впливу двох елементів державних витрат засвідчує, що вплив соціальних трансфертів є слабшим. Звідси висновок: більш ефективним засобом обмеження інфляції є скорочення державних закупівель.

Іншим фіскальним засобомобмеження інфляції є збільшення податків. При цьому споживання зменшується на ту саму величину, на яку збільшуються податки. Обгрунтованим є припущення, що під впливом зростання податків люди намагаються зберегти попередні рівні споживання за рахунок скорочення заощаджень.

Отже, гранична схильність до споживання повинна зрости. Наприклад, нехай вона збільшиться з 0.8 до 0.85. Щоб відповісти на питання, як треба збільшити податки, щоб скоротити виробництво на 400 одиниць, доцільно застосувати мультиплікатор податків з новим значенням граничної схильності до споживання:

1-c «0.15.

?T = ?Y * —- = 400 * —— = 71.

c «0.85.

Результати розрахунку дають підстави для висновку про досить значний вплив на подолання інфляції такого фіскального засобу, як збільшення податків.

Світовій економічній науці відома система муль;

типлікаторів, які, як уже зазначалося, поєднують цілі та засоби (інструменти регулювання). Без урахування мультиплікаторів не розробляється жодна державна програма.

Наведемо приклади деяких мультиплікаторів.

Мультиплікатор державних витрат дає можливість оцінитивплив витрат держави на величину ВНП. Для виведення його скористаємося формулою макрорівноваги:

Y = C + I + G.

Врахуємо, що С = с «(1 — t) Y,.

де с «- гранична схильність до споживання;

t — частка податків у сукупних доходах.

Тоді.

Y = c «(1 — t) Y + I + G.

—;

незмінна.

величина.

Продиференцюємо отримане рівняння по G:

dY 1.

My/g = —— = ——————;

dG (1-c «(1-t)).

Тут My/g показує, як зміниться Y при зміні G на одиницю.

Надамо змінним с «та t таких значень: с «= 0.8, t =0.2,.

підставимо їх у формулу мультиплікатора:

Отримаємо: My/g = 2.8.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні державних витрат на одиницю, ВНП збільшується на 2.8 одиниць.

Мультиплікатор податків оцінює вплив розміру податків на обсяг ВНП. Для виведення його знову скористаємося формулою макрорівноваги, але будемо виходити з того, що.

С = с «(Y — T), де Т — загальнавеличина податкових над;

ходжень;

(Y — T) — доход після оподаткування.

Матимемо:

Y = c «(Y — T) + I + G.

незмінна.

величина.

Зробивши прості перетворення і продиференціювавши рівняння по Т, дістанемо:

dY c «.

My/t = —— = - ——;

dT (1-c ").

Тут Мy/t показує, як зміниться Y призміні T на одиницю.

Надамо с «значення 0.8. Матимемо: My/t = - 4.

Отриманий мультиплікатор показує, що при збільшенні загальної величини податків на одиницю, ВНП зменшується на 4 одиниці.

Мультиплікатор процентної ставки оцінює вплив процентної ставки на величину ВНП. Виведення мультиплікатора теж розпочнемо з формули макрорівноваги, але тепер врахуємо дві обставини:

С = с «(1 — t) Y,.

I = eY — ki, де е — частка заощаджень у ВНП;

і - ставка процента;

k — коефіцієнт щільності зв «язку між інвестиціями та.

ставкою процента. Знак «- «перед к означає, що зв «язок.

обернений: і_ _ І_.

Тепер формула Y = C + I + G набуде такого вигляду:

Y = c «(1 — t) Y + eY — ki + G.

незмінна.

змінна.

Здійснивши перетворення і продиференціювавши по і, матимемо:

DY k.

My/i = —— = - —————-;

di 1-c «(1-t)-e .

Тут My/i показує, як зміниться Y призміні і на одиницю.

Нехай с «= 0.8; t = 0.2; e = 0.1; k = 0.3. Підставивши ці значення, матимемо м = - 1.15.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні ставки процента на одиницю Y зменшується на 1.15 одиниць.

Грошовий мультиплікатор відображає залежність грошової.

пропозиції від грошової бази.

Для виведення мультиплікатора скористаємося основними.

залежностями сфери грошового обігу. Грошова пропозиція скла;

дається з готівки та депозитів:

s.

M = C + D, де С — готівка;

D — депозити.

Грошова база — це готівка на руках у населення та у.

банківськихрезервах:

B = C + R, де В — грошова база,.

С — готівка,.

R — банківські резерви.

Для перетворення наведених формул скористаємося віднос;

ними показниками (коефіцієнтами):

C.

d = —-, де d — коефіцієнт розподілу доходів населення.

D.

на готівку та депозити;

R.

r = —-, де r — норма банківських резервів, тобто час;

D.

тина депозитів, що зберігається у резервах.

Тоді C = d * D, R = r * D.

Підставимо значення С та R у формули:

MS.

MS = d * D + D = D (d + 1); D = ——;

d+1.

B.

B = d * D + r * D = D (d + r); D = —-;

d + r.

Після простих перетворень матимемо:

d + 1.

MS = ———- * B.

d + r.

Продиференціювавши по В, дістанемо:

s.

d M d + 1.

mMs/B = ——— = ——-;

d B d + r.

Надамо d та r таких значень: d = 0.1; r = 0.2.

Підставивши ці значення у формулу мультиплікатора, матимемо: mMs/B = 3.7.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні грошової бази на одиницю, грошова пропозиція зросте на 3.7 одиниць.

Після розгляду чотирьох мультиплікаторів можна зробити деякі узагальнення:

1. Розрахунки мультиплікаторів грунтуються на фундаментальних макроекономічних залежностях. У трьох перших прикладах була використана загальна формула балансування ВНП та суми основних елементів сукупних витрат, у четвертомуформули грошової рівноваги.

2. Як цілі та засоби їх досягнення можуть розглядатись різні величини. У перших трьох прикладах ціллю виступав ВНП, а засобом впливу були G, T та i. У четвертому прикладіяк ціль аналізувалася пропозиція грошей Ms, а засобом слугувала грошова база В.

3. Оскільки кожен із мультиплікаторів дає певні кількісні залежності, то він може бути використаний для прогнозування. Третій висновок заслуговує особливої уваги. Проте одразу виникає запитання: наскільки точними будуть прогнози, побудовані на підставі економічних мультиплікаторів?

Оскільки для розрахунку самих мультиплікаторів використовуються значення інших змінних, то прогнози щодо впливу кожного із засобів на мету будуть настільки точними, наскільки правильними є уявлення про перелічені змінні. А ці уявлення в більшості випадків формуються на підставі результатів обробки статистичної інформації. Із перелічених змінних лише показник r (норма банківських резервів) не потребує такої обробки, оскільки він визначається центральним банком країни для всіх іншихбанків. Інші змінні: с «- гранична схильність до споживання, t — частка податків в доходах, е — частка заощаджень, к — коефіцієнт щільності зв «язку між інвестиціями та ставкою процента, d — коефіціент розподілу.

доходів на готівку та депозит — одержуються статистичним шляхом.

Саме наявність реальних статистичних даних щодо перелічених та інших змінних перетворює макроекономічну модель на.