Теоретичні основи дослідження системи оподаткування

Теоретичні основи дослідження системи оподаткування

Податки як основне джерело утворення державних фінансів через вилучення у виді обов «язкових платежів частини суспільного продукту відомі з незапам «ятних часів. Причому оподатковування як елемент економічної культури властивий усім державним системам як ринкового, так і неринкового типу господарювання. У зв «язку з цим про оподатковування можна говорити як про феномен людської цивілізації, як про її невід «ємну частину.

Історія податків нараховує тисячоріччя. Вони виступили необхідною ланкою економічних відносин з моменту виникнення держави і поділу суспільства на класи. За словами англійського економіста С. Паркінсона: «Оподатковування старе, як світ, і його початкова форма виникла, коли який-небудь місцевий вождь перегороджував устя ріки, місце злиття двох рік чи гірський перевал і стягував плату за прохід з купців і мандрівників » .

В. Пушкарьова в розвитку оподатковування виділяє три періоди, кожний з який характеризується тими чи іншими ознаками й особливостями.

1. Перший період розвитку оподатковування, що включає в себе господарські системи древнього світу і середніх століть, відрізняється нерозвиненістю і випадковим характером податків. Саме на цьому етапі податки і механізми їхнього стягування виникають у зародковому стані.

Виникнення податків відносять до періоду становлення перших державних утворень, коли з «являється товарне виробництво, формується державний апарат — чиновники, армія, суди. Саме необхідністю в утриманні держави і його інститутів і було обумовлене виникнення оподатковування.

Спочатку податки існували у виді безсистемних платежів, що носять переважно натуральну форму. Піддані несли повинності особистого характеру (панщина, участь у походах), а також сплачували податки продовольством, фуражем, спорядженням для армії. У Римській імперії й Афінах у мирний час податків не було і їхнє введення і стягування обумовлювалося настанням воєнного часу. По свідченнях істориків, перський цар Дарій (ІV в. до н.е.) брав податки навіть євнухами. Іншими словами, форми оподатковування визначалися суспільною потребою.

В міру розвитку і зміцнення товарно-грошових відносин податки поступово приймають майже повсюдно винятково грошову форму. Якщо колись податки стягувалися в основному на утримання палаців і армій, на зведення укріплень навколо міст, на будівництво храмів і доріг, то згодом податки стають основним джерелом доходів для грошового утримання держави.

Обов «язкові платежі древнього світу віддалено нагадували нині існуючі податки в їхньому сучасному розумінні. Це були скоріше квазиподатки поряд з іншими джерелами державних доходів: військовий видобуток, доміни (доходи від державного майна), регалії (окремі галузі виробництва і види діяльності, вилучені на користь держави). Квазиподатки являли собою перехідну ступінь до податків.

Однієї з перших організованих податкових систем, багато сторін якої знаходять висвітлення й у сучасному оподатковуванні, є податкова система Древнього Рима.

На ранніх етапах розвитку Римської держави податкові механізми використовувалися винятково для фінансування воєнних дій. Громадяни Рима обкладалися податками у відповідності зі своїм статком на підставі заяви про свій майновий стан і родиний стан (прообраз декларації про доходи). Визначення суми податку (ценз) проводилося спеціально обраними чиновниками.

В ІV-ІІІ вв. до н.е. розвиток податкової системи привів до виникнення як загальнодержавних, так і місцевих (комунальних) податків. Однак єдиної податкової системи в той період не існувало й оподатковування окремих місцевостей визначалося лояльністю місцевого населення до метрополії, а також успіхами у військових заходах держави. У випадку переможних воєн податки знижувалися, а порію скасовувалися зовсім і замінялися винятково контрибуцією.

Розвиток державних інститутів Рима об «єктивно привело до проведення імператором Августом Октавіаном (63 року до н.е. — 14 року н.е.) кардинальної податкової реформи, у результаті якої з «явився найперший загальний грошовий податок, так називаний «трибут ». Контроль за оподатковуванням стали здійснювати спеціально створені фінансові установи. Основним податком держави виступив поземельний податок. Податками обкладалися також нерухомість, раби, худоба й інші цінності. Крім прямих з «явилися і непрямі податки, наприклад, податок з обороту — 1%, податок з обороту при торгівлі рабами — 4% і ін.

Вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальну функцію, але і функцію регулятора тих чи інших економічних відносин.

Загальна ж кількість податкових платежів у Древньому Римі досягало більш 2000.

Наступні податкові системи в основному повторювали у видозміненому виді податкові системи стародавності.

Цікаво відзначити, що багато принципів визначення об «єктів оподатковування і підходи по встановленню тих чи інших податкових зборів збереглися до наших днів. Якщо порівнювати податкові системи Древнього Рима і сучасної України, то ряд платежів вражають своєю схожістю.

Древній Рим Україна.

дорожнє мито податок на користувачів автодоріг.

податок на спадщину податок на майно, що переходить.

у порядку спадкування.

податок на вино, на пшеницю, на огірки, на мило акцизи на окремі групи товарів.

мита ввізні і вивізні мита.

збір на спорудження статуй податок на рекламу.

збори з повій, миловарів, торговців ліцензійні збори за право здійснення виду діяльності.

збір на утримання бань комунальний податок.

На щастя, Україна не успадкувала такі екзотичні римські податки як збір на золотий вінок для вираження цезарю вірнопідданньських почуттів, збір за ярлик для ослів чи збір за прикладання печатки. Цікаво відзначити, що відомий афоризм «Гроші не пахнуть «також зв «язаний з податками. Це фразу вимовив римський імператор Тит Флавій Веспасіан (9−79 р.м.), що ввів податок на відхожі місця. Так імператор відповів на запитання — навіщо ти береш податок за це.

У Європі XVІ-XVІІ ст. розвиті податкові системи були відсутні. Повсюдно податкові платежі мали характер разових вилучень, причому періодично парламенти держав надавали правителям повноваження, в основному надзвичайні, по стягуванню тих чи інших видів податків. Збором податків займалися так називані відкупники, що викуповували встановлені податки в держави, вносячи суму податку в скарбницю цілком. Далі, заручившись державними повноваженнями і застосовуючи примус за допомогою помічників і суботкупщиків, відкупник здійснював збір податку з населення, з врахуванням свого прибутку, який де коли досягав однієї четвертої від ціни відкупу.

2.Другий період розвитку оподаткування. Однак розвиток європейської державності об «єктивно вимагало заміни «випадкових «податків і інституту відкупників стрункою, раціональною й обґрунтованою системою оподатковування. Саме наприкінці XVІІ - початку XVІІІ ст. настає другий період розвитку оподатковування. У цей період податки стають ведучим джерелом дохідної частини бюджетного устрою.

У цей період відбувається формування перших податкових систем, що включають у себе прямі і непрямі податки. Особливу роль грали акцизи, стягнуті, як правило, у міських воріт із усіх ввезених і вивезених товарів, а також подушний і прибутковий податки.

Розвиток демократичних процесів у європейських країнах знайшло своє відображення в питаннях встановлення і введення податків. Так, в Англії в 1215 року в «Великій хартії вільностей «було уперше встановлене, що податки вводяться тільки за згодою нації: «Ні щитові гроші, ні посібники не повинні стягуватися в королівстві нашому інакше, як по загальній раді королівства нашого ». Даний принцип був повторений і в 1648 році, а в 1689 році Білль про права остаточно закріпив за представницькими органами влади затверджувати всі державні витрати і доходи.

В Франції парламент став затверджувати бюджет і податки тільки в 1791 році після Великої французької революції.

Цікаво відзначити, що багато історичних подій починалися в результаті податкових конфліктів. За словами Н. Тургенєва: «Податки, чи, правильніше сказати, дурні системи податків, були одною з причин як видно з історії, що нідерландці зробилися незалежними від Іспанії, швейцарці від Австрії, фрісляндці від Данії, і, нарешті, козаки від Польщі… » .

Крім того, боротьба північноамериканських колоній Англії за незалежність (1775−1783 р.р.) була багато в чому обумовлена прийняттям англійським парламентом закону про гербовий збір (1763 рік), що торкався інтересів майже кожного жителя колоній, тому що податками обкладалися вся комерційна діяльність, судова документація, періодичні видання і т.д. Початок безпосередніх воєнних дій повсталих, історики відносять до епізоду так називаного «Бостонського чаювання «(1773 рік), коли англійський уряд надав Ост-Індійській компанії право безмитного ввозу у північноамериканські колонії. Митні пільги фактично поставили цю компанію поза конкуренцією і завдали серйозного удару по позиціях місцевих торговців. У грудні 1773 року група колоністів проникнула на прибулі в Бостонский порт англійські кораблі і викинула в море велику партію товарів, що загострило конфлікт між метрополією і колоніями.

Одночасно з розвитком державного оподатковування починає формуватися наукова теорія оподатковування, основоположником якої є шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723−1790 р.р.). У своїй роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів «(1776 рік) він уперше сформулював принципи оподатковування, дав визначення податковим платежам, позначив їхнє місце у фінансовій системі держави, а також визначив, що податки для платника є показник волі, а не рабства.

3.Третій період розвитку оподатковування починає свою історію в XІ ст. і відрізняється зменшенням кількості податків і великим значенням права при їхньому встановленні і стягуванні. Поступово в суспільстві поряд з розвитком фінансової науки відбувається становлення науково-теоретичних поглядів на природу, проблеми і методики оподатковування. Жодна економічна школа, жодна фінансова теорія не обійшли своєю увагою питання фіскалітета. В другій половині XІ в. багато держав почали спроби втілити наукові погляди на практиці.

Однак, як відзначає В. Пушкарьова, вінцем фінансової науки виявилися податкові реформи, проведені після Першої світової війни, цілком обґрунтовані науковими принципами оподатковування. Саме тоді була закладена конструкція сучасної податкової системи, у якій прямі податки і, насамперед, індивідуальний прибутково-прогресивний податок, зайняли ведуче місце6.

У той же час варто визнати, що людство дотепер не придумало ідеальної податкової системи. Фінансова наука і понині не може однозначно відповісти на багато податкових питань, а постійні податкові реформи практично у всіх розвитих країнах свідчать про перманентний процес створення справедливої, розмірної й обґрунтованої системи оподатковування.

Суть з точки зору сучасних підходів.

Найважливіше місце в діловому житті підприємця займають відносини, що виникають із приводу сплати податків. Вони торкаються як сфери бізнесу, коли зайде мова про сплату податків із прибутків, так і приватну сферу, коли справа стосується податків з особистих доходів. Як правило; - підкреслює А. Маршал, «існує загальне правило: коли деякий податок натискає на будь-який фактор, що використовується однією групою осіб у виробництві товарів чи послуг, призначених для продажу іншим особам, він веде до стримування виробництва. Це у свою чергу приводить до перекладання значної частини податкового тягаря на споживачів… » .

На сьогодення існують декілька податкових теорій, розглянемо сучасні теорії. Кейнсианська теорія, була заснована на розробках англійських економістів Джона Кейнса (1883−1946 р.р.) і його послідовників. Центральна думка цієї теорії полягала в тому, що податки є головним важелем регулювання економікою і виступають однією з доданків її успішного розвитку. На думку Дж. Кейнса, викладену їм у його книзі «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей «(1936 рік), економічний ріст залежить від грошових заощаджень тільки в умовах повної зайнятості. Однак повної зайнятості практично неможливо досягти. У цих умовах великі заощадження заважають економічному росту, оскільки вони не вкладаються у виробництво і являють собою пасивне джерело доходу. Для того щоб усунути негативні наслідки, зайві заощадження повинні вилучатися за допомогою податків.

Податкова теорія монетаризма була висунута в 50-х роках професором економіки Чикагського університету Мілтоном Фрідменом і заснована на кількісній теорії грошей. На думку її автора, регулювання економікою може здійснюватися через грошовий обіг, що залежить від кількості грошей і банківських процентних ставок. При цьому податкам не приділяється така важлива роль, як у кейнсианських економічних концепціях. У даному випадку податки поряд з іншими механізмами впливають на грошовий обіг. Зокрема, через податки вилучаються зайва кількість грошей. У теорії монетаризма і кейнсіанській теорії податки зменшують несприятливі фактори розвитку економіки. Однак якщо в першому випадку цим фактором є зайві гроші, то в другому — зайві збереження.

Теорія економіки пропозиції сформульована на початку 80-х роках американськими вченими М. Бернсом, Г. Стайном і А. Леффером у більшому ступені чим кейнсіанська теорія розглядає податки в якості одного з факторів економічного розвитку і регулювання. Дана теорія виходить з того, що високе оподатковування негативне впливає на підприємницьку й інвестиційну активність, що в остаточному підсумку приводить і до зменшення податкових платежів. Тому в рамках теорії пропонується знизити ставки оподатковування і надати корпораціям усілякі пільги. Таким чином, зниження податкового тягаря, на думку авторів теорії, приводить до бурхливого економічного росту.

Одна з основних проблем оподатковування знайшла своє відображення в теорії перекладання податків. Причому питання про перекладання податків дотепер є одним з найменш розроблених питань в оподатковуванні і це з врахуванням того, що її практичне значення дуже величезне. Суть теорії перекладання заснована на тім, що розподіл податкового тягаря можливо тільки в процесі обміну, результатом якого є формування ціни. Саме через обмінні і розподільні процеси юридичний платник податку здатний перекласти податковий тягар на іншу особу — носія податку, що і буде нести весь тягар оподатковування.

Наприкінці 19ст. професор Колумбійського університету Едвін Селігмен (1861−1939 р.р.) у своїй книзі «Перекладання і падіння податків «(1892 рік) виклав основні положення перекладання податків і вказав два їхніх різновиди:

 перекладання з продавця на покупця (як правило, це відбувається при непрямому оподатковуванні).

 перекладання з покупця на продавця (непрямі податки у випадках, коли ціна на який-небудь товар неймовірно велика через високі ставки (наприклад, акцизів), що істотно обмежує попит на цей товар).

Проблема перекладання податків остаточно не вирішена дотепер. За словами сучасних американських економістів К. Макконелла і С. Брю: «Податки не завжди виходять з тих джерел, що підлягають оподатковуванню. Деякі податки можуть бути перекладені. З цієї причини необхідно точно визначити сферу можливого перекладання основних видів податків і виявити кінцеві пункти, куди податки переміщаються ». На думку інших західних економістів Р. Масгрейва і Д. Мінза від 30 до 50% податків, що сплачуються капіталістами, перекладається ними на споживачів. Проблема перекладання особливо актуальна в даний момент і в Україні.

Таким чином, для точного визначення тенденцій перекладання кожного податкового платежу необхідно враховувати природу податку, а також всі економічні і політичні умови його стягування.

Функції податків.

Якщо розглядати функції податків у суспільстві, то в першу чергу необхідно відзначити, що в податках безпосередньо реалізується їхнє соціальне призначення як інструмента вартісного розподілу і перерозподілу доходів держави. У той же час, необхідно відзначити, що на практичному рівні оподатковування виконує кілька функцій, у кожній з яких реалізується те чи інше призначення податків. Взаємодіючи, дані функції утворять систему.

Розглядаючи сучасну систему оподатковування, можна зробити висновок про те, що на даному етапі податки виконують наступні основні функції: фіскальну, розподільну (соціальну), контрольну, заохочувальну, регулюючу.

1. Фіскальна функція є основною функцією оподатковування, за допомогою якої реалізується головне призначення податків: формування і мобілізація фінансових ресурсів держави, а також акумулювання в бюджеті засобів для виконання загальнодержавних чи цільових державних програм. Всі інші функції оподатковування можна назвати похідними по відношенні до цієї. У всякому разі, поряд з чисто фіскальними цілями податки можуть переслідувати й інші мети, наприклад економічні чи соціальні. Тобто фінансові цілі, будучи самими істотними, не є винятковими.

2. Розподільна (соціальна) функція податків складається в перерозподілі суспільних доходів між різними категоріями населення. Як відзначає професор Л. Ходов, через оподатковування досягається «підтримка соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між доходами окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними » .

Іншими словами відбувається передача засобів на користь більш слабких і незахищених категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на більш сильні категорії платників.

За словами шведського економіста К. Еклунда: «Велика частина державного виробництва і послуг фінансується від зібраних податків і потім розподіляється більш-менш безкоштовно серед громадян. Це стосується освіти, медичного обслуговування, виховання дітей і ряду інших напрямків. Ціль — зробити розподіл життєво важливих засобів більш рівномірним » .

У підсумку відбувається вилучення частини доходу одних і передача його іншим. Яскравим прикладом реалізації фіскально-розподільної функції є акцизи, установлювані, як правило, на окремі види товарів і в першу чергу предмети розкоші, а також механізми прогресивного оподатковування. У деяких соціально-орієнтованих країнах (Швеція, Норвегія, Швейцарія) майже на офіційному рівні визнається, що податки являють собою плату високоприбуткової частини населення менш дохідній за соціальну стабільність.

3. Контрольна функція податків. Через податки держава здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю організацій і громадян, а також за джерелами доходів і витратами. Завдяки грошовій оцінці сум податків можливо кількісне зіставлення показників доходів з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкової системи, забезпечується контроль за видами діяльності і фінансових потоків. Крім того, через контрольну функцію оподатковування виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику.

4. Заохочувальна функція податків. Порядок оподатковування може відбивати визнання державою особливих заслуг визначених категорій громадян перед суспільством (надання податкових пільг учасникам Великої Вітчизняної війни, Героїв СРСР і т.д.). Однак дана функція являє собою просте пристосування податкових механізмів з метою реалізації соціальної політики держави і є скоріше супутньої, чим ведучої.

5. Регулююча функція податків. Вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальне призначення — у деяких випадках їм придавалось і функції керування соціальними процесами. Однак питання про місце і значення податків як регулятора тих чи інших суспільних відносин до цих пір не має одностайної оцінки.

Відповідно до класичної теорії податків (теорія податкового нейтралітету), розробленої Адамом Смітом (1723−1790 р.р.), Давидом Рікардо (1772−1823 р.р.) і їхніми послідовниками податки — є один з видів державних доходів, що повинні покривати витрати по утриманню уряду. При цьому яка-небудь інша роль (регулювання економіки, страховий платіж, плата за послуги й ін.) податкам не приділялася. А. Сміт вважав, що оскільки в умовах ринку частка прямих доходів держави (від державної власності) істотно зменшується, то основним джерелом покриття зазначених вище витрат повинні стати надходження від податків. Що стосується фінансуванню інших витрат (будівництво і утримання доріг, утримання судових установ і т.д.), то вони повинні покриватися за рахунок мита і зборів, що сплачуються зацікавленими в цьому особами. При цьому вважалося, що, оскільки податки носять безоплатний характер, то мита і збори не повинні розглядатися як податки.

Саме в даний момент варто визнати, що регулююча функція податків спрямована в першу чергу на досягнення за допомогою податкових механізмів тих чи інших задач фінансово-економічної політики держави.

Аналізуючи цей аспект податкових відносин, представляється необхідним виділити стимулюючу, дестимулюючу і відтворювальну підфункції оподатковування.

Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних явищ. Вона реалізується через систему пільг і звільнень. Нинішня українська податкова система надає широкий набір податкових пільг малим підприємствам, підприємствам інвалідів, сільськогосподарським виробникам, організаціям, що здійснюють капітальні вкладення у виробництво і благодійну діяльність і т.д.

Історія також знає приклади введення спеціальних податків для досягнення конкретних тих чи інших економічних результатів. Так, у 1948 році у Франції був установлений «винятковий податок для боротьби з інфляцією ». Його економічна мета — зменшити надлишкову купівельну спроможність і була відбита в самій назві.

Дестимулююча підфункція навпроти спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів, наприклад через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики. Це виявляється через введення підвищених ставок податків (наприклад, для казино), установлення податку на вивіз капіталу, підвищених митних тарифів, податку на майно, акцизів і ін.

Можна назвати також відтворювальну підфункцію, що призначена для акумуляції засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю підфункцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду і т.д.

У той же час, фіскальна і регулююча функції суперечливі не тільки самі по собі - вони також суперечать один одному. Зокрема, фіскальний компонент здобуває велике стабілізуюче значення, коли тягне за собою зниження загального податкового тягаря. Це можливо тільки шляхом перерозподілу податкової ваги між платниками, що безпосередньо вимагає врахування регулюючих механізмів оподатковування. Однак у будь-якому випадку, податок не має на меті підриву власної основи: податок існує для одержання засобів і не повинний обмежувати, гнітити джерело цих засобів. Він не призначений для обмеження, заборони, конфіскації, покарання. Так, збільшенню митних імпортних тарифів викликається в основному протекціоністсько-політичними розуміннями, а підвищене оподатковування ігорного й алкогольного бізнесу обумовлено платоспроможністю, а не заборонними мірами.

Однак представляється, що значення податкових механізмів у регулюванні і керуванні економікою держави все-таки досить перебільшена. На думку деяких суспільних діячів податки є ледве чи не єдиним регулятором усіх фінансово-економічних процесів у суспільстві. Однак розвиток тих чи інших економічних процесів у суспільстві підкоряється своїм закономірностям, у яких податкам відведене все-таки аж ніяк не вирішальне значення.

У цьому зв «язку можна погодитися із С. Пепеляєвим, на думку якого податок у сучасних умовах установлюється з метою одержання бюджетного доходу, тому вплив на поводження платника податків з метою домогтися якого-небудь результату не може бути основною метою податку. Однак якщо які-небудь податкові платежі починають виконувати регулюючі функції, не переслідуючи фінансової мети, то вони перестають виступати податками в строгому розумінні слова.

Так, що стимулююча функція податків впливає на економічне поводження суб «єктів більш ніж опосередковано, побічно, через деякі аспекти мотивації. Податок аж ніяк не стимулює заробляння грошей і сам по собі не спонукує заробляти, він лише претендує на частину заробленого. Якщо який-небудь вид бізнесу споконвічно неприбутковий і неефективний, його розвитку не допоможуть ніякі податкові пільги і звільнення.

Наприклад, українське сільське господарство завжди користалося колосальними пільгами практично по всіх податках, однак цей «суперпільговий «режим не став основою для прогресу і процвітання вітчизняного аграрного сектора. Податкове стимулювання інвестицій у відриві від інших економічних факторів також не приносить результату, оскільки інвестиційні процеси обумовлені не податковими пільгами, а потребами розвитку виробництва і розширення бізнесу. У цьому зв «язку представляється справедливим твердження В. Потапова про те, що податкові стимулятори вторинні.

Однак у ряді випадків наявність податкових пільг може послужити додатковим (але все-таки не основним) аргументом на користь тієї чи іншої діяльності чи ділової активності.

Так само не можна переоцінювати «новомодну «у даний час тезу «чим менше податки — тим вище економіка ». Дане твердження взяло свій початок в середовищі околополітичних економістів з легкої руки президента США Рональда Рейгана, що здійснив на початку 80-х років глобальну податкову реформу. Його неоднозначний податковий експеримент у даний момент у тих же США свідчить, що до податкових реформ «рейгономіки «відношення двояке, а в теорії оподатковування постулат «низькі податки — висока економіка «дотепер не доведений і не обґрунтований.

Навпаки багато закордонних економістів переконані, що різке і непродумане зниження податків може завдати серйозної шкоди економіці. Так, незважаючи на широке зниження податкових ставок у 80-і роки, в Америці стрімко зростав дефіцит державного бюджету, а норма заощаджень у 1986 році, у розпал податкової «рейгономіки », складала всього 3,9% - це найнижчий рівень цього показника серед усіх промислових країн того періоду.

Необхідно відзначити, що відповідно до теорії, зниження ставок податків може сприяти економічному росту різними шляхами. Так, зниження граничних податкових ставок може спонукати людей працювати більш напружено. Це виразно приведе до росту пропозиції робочої сили і збільшенню продуктивності праці.

Крім того, при низьких податках ростуть заощадження, і з «являється стимул до інвестування. Але це лише теорія, підтвердження якої більш ніж відносні. Так, прихильники зниження податків люблять посилатися на «стрибки росту », що у багатьох випадках мали місце за кожним скільки-небудь значним зниженням податків. Після їхнього зниження при Р. Рейгані на початку 80-х, говорять вони, пішли сім років прискореного економічного росту (з 1983 по 1989 р.). Але це — омана: протягом коротких періодів на темпи росту впливає безліч факторів, і тут у першу чергу слід зазначити хронологію циклу ділової активності. На цій підставі важко робити однозначні висновки про те, якою мірою зниження податків може сприяти економічному росту.

Як вважають фахівці економічне зростання доходів у США було також обумовлене тим, що в умовах низького оподатковування в багатих американців ослабшав стимул приховувати декларовані свої доходи і вони попадали у національну статистичну звітність. Таким чином, зовсім не просто розрахувати, чи дійсно зниження ставок прибуткового податку сприяло прискоренню економічного росту.

Необхідно враховувати, що загальновизнаною в теорії оподатковування виступає крива Лаффера (Laffer currve), що показує зв «язок між податковими ставками й обсягом податкових надходжень у бюджет. Відповідно до цієї кривої зниження ставок до граничної крапки оподатковування викликає пряме зниження надходжень у бюджет. У той же час підвищення ставок після граничної крапки спричиняє скорочення податкових доходів. Представляється, що саме цей аспект необхідно враховувати в першу чергу, розглядаючи питання про вплив розміру податків на темпи економічного розвитку, а не ставити в главу податкового реформування неперевірені і спірні положення.

Однак найбільше наочно регулююча функція податків виявляється при дестимулюючому податковому підході, коли ті чи інші заходи держави по жорсткості податкового гніта діють відразу і безпосередньо.

Істинність крилатого вираження «усе, що обкладається податком — убуває «не підлягає сумніву. Створення непомірного податкового тягаря практично завжди тягне спад виробництва в зв «язку з утратою його ефективності. Так, непомірний податковий гніт українського селянства в 30-х роках привів до його ліквідації за кілька років. Крім того, дестимулювання імпорту шляхом установлення підвищених митних тарифів (політика протекціонізму) також тягне різке скорочення ввозу тих чи інших товарів.

За допомогою податків держава дійсна здатна створити більш-менш сприятливі і конкурентноздатні умови для визначених ділових сфер. У той же час, не можна забувати, що при цьому відбувається податкове придушення інших сфер. У зв «язку з цим недооцінка, як і переоцінка державою соціального значення деяких виробництв неприпустимі, тому що в противному випадку неминуче порушується воля конкуренції і принцип справедливості.