1 .Види та методи управління ЗЕД. 2. Вплив правового регулювання на ЗЕД

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з ЗЕД Види та методи управління ЗЕД Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначає зовнішньоекономічна політика держави на тому чи іншому етапі. Як звичайно та країна, яка провадить ЗЕД, дотримується або політики вільної торгівлі, або протекціоністської політики. Перша характери­зується мінімальним втручанням у процеси ЗЕД, у цьому випадку тор­гівля розвивається на засадах дії ринкових сил, попиту і пропозиції. Вважають, що за цих умов краще гарантовані ті вигоди, які забезпе­чує міжнародне економічне співробітництво.

У разі протекціоністської політики — внутрішній ринок захища­ють від іноземної конкуренції за допомогою митних бар'єрів та ін­ших економічних і політичних важелів.

У разі недосконалої конкуренції на світовому ринку вміло прове­дена протекціоністська політика є обґрунтованою. Протекціонізм у міжнародній торгівлі допомагає: дещо зменшити вплив на національ­ну економіку негативних тенденцій, що є на світовому ринкузахис­тити від іноземної конкуренції національні галузі економіки, які ще не зміцнілисприяє збільшенню зайнятості населеннядає змогу реа­лізувати внутрішні програми економічного розвитку, збільшувати доходи уряду. Водночас, протекціонізм, створюючи різні перешкоди на шляху міжнародного товарообміну, може завдати значної шкоди національній економіці, зменшити її ефективність і конкурентоспро­можність. Тому уряди країн, регулюючи ЗЕД, найчастіше дотриму­ються політики поміркованої. Це дає змогу значно зменшити негатив­ний вплив протекціонізму. Порівняно відкритим вважають торговельний режим, якщо середній рівень митного оподаткування імпорту менше 25%. Зазначимо, що у разі високих, протекціоністських бар'є­рів партнери по торгівлі можуть застосувати такі самі заходи й ефек­тивність захисної політики може бути зведена нанівець.

Державне регулювання ЗЕД в Україні повинне забезпечувати та­ке: захист економічних інтересів країни та інтересів суб'єктів цієї ді­яльностістворення однакових можливостей для суб'єктів ЗЕД у роз­витку всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм влас­ності та самостійному визначенні напрямів використання доходів та вкладення інвестиційзаохочення конкуренції та ліквідацію монопо­лізму в сфері ЗЕД. У кінцевому результаті регулювання повинне під­порядковувати цю діяльність розвитку економіки України, насампе­ред забезпечити її збалансованість і рівновагу на внутрішньому рин­ку, сприяти структурним змінам у виробництві, створювати сприят­ливі умови для входження країни в міжнародний поділ праці.

Регулюючи зовнішньоекономічне співробітництво, держава та її органи не можуть безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів, що діють у цій сфері, за винятком випадків, коли таке втручання передбачене законами.

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі:

тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів;

нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД.

У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні та­рифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту — це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.

Адміністративними важелями є ембарго (повна заборона зовніш­ньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні ви­моги до товарів (упакування, маркування, добровільні обмеження експорту, бюрократичні ускладнення митних процедур (запрова­дження підвищених вимог до якості, санітарних та інших стандартів). Серед нетарифних важелів регулювання ЗЕД важливу роль відігра­ють валютні обмеження, тобто регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютними цінностями, яка може обмежувати зовніш­ньоекономічну діяльність або її стимулювати.

Важливим напрямом державного регулювання ЗЕД є регулюван­ня ввезень і вивезень капіталу. Воно спрямоване на ефективне вико­ристання іноземного капіталу для розвитку національної економіки.

Регулювання ввезень капіталу з-за кордону має двоякий характер. З одного боку, держава зацікавлена у залученні іноземного капіталу, особливо інвестицій, а тому створює для цього відповідний клімат за допомогою гарантій від націоналізації, переведення прибутків, репат­ріації капіталу, надання різних пільг, а з іншого — провадить політику обмеження впливу закордонного капіталу на національну економіку. Іноземні інвестиції в Україну можна робити у вигляді:

іноземної валюти, яку НБУ визначає конвертованою;

валюти України — у разі реінвестицій в об'єкт первинного інвес­тування або в інші об'єкти інвестування;

будь-якого рухомого або нерухомого майна і пов’язаних з ним майнових прав;

акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав, виражених у конвертованій валюті України;

грошових вимог і права на вимоги виконання договірних зо­бов'язань, гарантованих першокласними банками;

будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвер­тованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора і міжнародними торговельними звичаями та експертною оцінкою в Україні;

прав на ведення господарської діяльності, у тому числі прав на використання природних ресурсів, поданих відповідно до законодав­ства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтвердже­на згідно з законами країни інвестора або міжнародними торговель­ними звичаями.

Іноземні інвестиції в Україні є в таких формах:

часткова участь у підприємствах, створених спільно з українськи­ми юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

створення підприємств, які повністю належать іноземним інвес­торам, а також філій та інших відособлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання ними у повну власність уже діючих підприємств;

придбання нерухомого і рухомого майна, зокрема, будинків, квар­тир, приміщень, устаткування, транспортних засобів та інших об'єк­тів власності, шляхом одержання майна або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно або за участю українських юридичних і фі­зичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України.

Крім того, іноземні інвестиції можуть бути і в інших формах, не заборонених законодавством України.

Для іноземних інвесторів на території України запроваджено на­ціональний режим інвестиційної і господарської діяльності. Він ви­значений як режим економічних відносин між державами, за якого одна держава створює фізичним і юридичним особам інших держав економічні умови для їхньої діяльності не гірші, ніж, умови в яких діють національні фізичні та юридичні особи.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не перед­бачає іноземним інвесторам пільгових умов для господарської діяль­ності. В ньому не визначені податкові пільги або податкові канікули чи пільги і для підприємців, які мають велику частку іноземних інве­стицій. Це одна з причин того, що іноземні інвестиції повільно над­ходять в економіку України.

Згідно з законодавством на території України можна створювати вільні (спеціальні) економічні зони. У таких зонах запроваджено спе­ціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосу­вання законів України.

З огляду на багатогранність зовнішньоекономічної діяльності та її важливість в Україні створена ціла система державного регулювання цієї сфери. Його проводить Україна як держава в особі органів у ме­жах їхньої компетенції, недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати тощо), які діють на підставі статутних документів, а також самі суб'єкти зовнішньо­економічної діяльності на засадах відповідних координаційних угод, укладених між ними.

ЗЕД в Україні регулюють за допомогою:

Законів України і передбачених ними актів митного (тарифного) і немитного регулювання, які видають державні органи України в ме­жах їхньої компетенції;

економічних методів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та інших) у межах законів України;

рішень недержавних органів управління, які приймають згідно з їхніми статутними документами у межах законів України;

договорів, укладених суб'єктами ЗЕД, які не суперечать законам України.

Органи державного регулювання ЗЕД:

1. Верховна Рада України. У її компетенцію входить:

прийняття, зміна, анулювання законів;

затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики;

затвердження структури органів державного регулювання ЗЕД;

укладання міжнародних договорів;

запровадження спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяль­ності на території України;

затвердження списку товарів, експорт та імпорт яких підлягає лі­цензуванню або заборонений.

2. Кабінет Міністрів України:

визначає методи зовнішньоекономічної політики України;

координує діяльність міністерств, державних комітетів і відомств щодо регулювання ЗЕД;

координує роботу торговельних представників України в інших державах;

приймає нормативні акти з питань ЗЕД;

веде переговори й укладає міжнародні договори;

виносить на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо організації міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання ЗЕД;

забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

вживає заходів щодо раціонального використання грошей Держав­ного валютного фонду України.

3. Національний банк України:

зберігає і використовує золотовалютний резерв України;

відстоює інтереси України у відносинах з центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами інших держав і укладає з ними банківські угоди;

регулює курс національної валюти щодо грошових одиниць інших держав;

веде облік і розрахунок за наданими та одержаними державними кредитами і боргами, проводить операції з централізованими валют­ними ресурсами, які виділяють з Державного валютного фонду Ук­раїни в розпорядження НБУ та ін.

4. Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України:

забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики у разі виходу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на зовнішній ринок, координує їхню діяльність;

проводить контроль за дотриманням усіма суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

вживає заходів нетарифного регулювання ЗЕД, реєструє окремі види контрактів та ін.

5. Державне управління митного контролю України провадить митний контроль в Україні.

6. Антимонопольний комітет України контролює дотримання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного за­конодавства.

Органи місцевого управління та територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України провадять регулювання ЗЕД у межах своєї компетенції, передбаченої законами «Про зовнішньоекономічну діяльність» та «Про місцеві Ра­ди народних депутатів України та місцеве самоврядування».

Державні органи, які регулюють ЗЕД, керуються законами і нор­мативними актами, прийнятими Верховною Радою України, Указами Президента і Декретами Кабінету Міністрів. Серед них основополож­ними є Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування». Декрети Кабінету Міністрів Украї­ни «Про систему валютного регулювання і контролю», «Про єдиний митний тариф» та ін.

Важливим засобом регулювання ЗЕД є оподаткування. Згідно із законодавством України, зокрема Законом «Про внесення змін до За­кону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 p., ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових плате­жів) і пільги щодо оподаткування не можуть бути запроваджені або змінені іншими законами України, крім законів про оподаткування. Мета та напрями регулювання експортно-імпортних операцій обумов­лені переважно в законодавстві про податок на додаткову вартість, акцизний збір, мито.

Зокрема, Законом України «Про податок на додану вартість» від З квітня 1997 p. № 168/97-ВР визначено об'єктом оподаткування опе­рації платників податку з: продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашен­ня кредиторської заборгованості заставодавцяввезення (пересилан­ня) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (переси­лання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотекиви­везення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами мит­ної території України.

Загальна ставка податку запроваджена в розмірі 20%. Однак пода­ток за операції з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України, обчислюють за нульовою ставкою (ст. 6.2). У тому числі за нульовою ставкою опода­тковують операції з:

— поставки для заправлення або постачання морських (океансь­ких) суден, які:

використовують для навігаційної діяльності, перевезення пасажи­рів або вантажів за плату, іншої комерційної, промислової або рибо­ловецької діяльності провадженої за межами територіальних вод України;

застосовують для рятування або надання допомоги у нейтральних або територіальних водах інших країн;

входять до складу Військово-Морських Сил України і їх відправ­ляють за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

— поставки для заправлення або постачання повітряних суден, що:

виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи пере­везення пасажирів або вантажів за плату;

входять до складу Військово-Повітряних Сил України і їх відправ­ляють за межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового базування;

— поставки для заправлення (дозаправлення) та постачання косміч­них кораблів, а також супутників.

За нульовою ставкою, відповідно до п. 6.2.2 Закону оподаткову­ють продаж робіт (послуг), призначених для використання та спожи­вання за межами митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції з:

надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт морських або повіт­ряних суден, які використовують на міжнародних маршрутах або лі­ніях, а також космічних кораблів або супутників чи їхніх частин або окремих функцій;

надання послуг персоналу з обслуговування морських, повітряних та космічних об'єктів;

надання послуг з передавання авторських прав, ліцензій, патентів, прав на використання торгових марок та юридичних або економічних знань, а також опрацювання даних та інформатики для нерезидентів;

надання послуг з організації реклами і публічних зв’язків за ме­жами України, забезпечення персоналом нерезидентів України, куль­турної, спортивної, освітньої діяльності за межами України;

надання послуг з туризму на території України в разі їх продажу безпосередньо або з посередництвом нерезидентів, із застосуванням безготівкових розрахунків.

За нульовою ставкою, відповідно до п. 6.2.4 Закону, оподаткову­ють надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та ванта­жів за межами митного кордону України, а саме: від пункту за межа­ми державного кордону України до пункту проведення митних про-цедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці);

від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону Україниміж пунктами поза межами митного кордону України.

Нульова ставка оподаткування означає, що ПДВ з оборотів щодо продажу вказаних товарів, робіт, послуг не нараховують, і водночас платник податку має право ввести до складу податкового кредиту (від­шкодовувати) суми податку, отримані в ціні придбаних товарів, сиро­вини, матеріалів, робіт, послуг, які використані для виготовлення і продажу товарів, робіт, послуг, оподаткованих за нульовою ставкою.

У разі проведення товарообмінних (бартерних) операцій за зовніш­ньоекономічними контрактами ПДВ з оборотів щодо продажу това­рів, робіт, послуг не нараховують, однак суми ПДВ, отримані в ціні придбаних товарів, сировини, матеріалів, робіт, послуг, які викорис­тані для виготовлення і продажу товарів, робіт, послуг, експортова­них за товарообмінними (бартерними) контрактами до складу подат­кового кредиту не вводять, а вводять їх до складу валових витрат платника податку (тобто збільшують вартість отриманих (придбаних) товарів, сировини, матеріалів, робіт, послуг).

Вартість імпортних товарів, робіт, послуг, включаючи мито, митні збори та акцизні збори, нараховані на ці товари, за винятками, прямо наведеними в Законі та вказаними в переліку товарів критичного ім­порту, розробленому Кабінетом Міністрів України, є об'єктом оподат­кування.

Отже Закон «Про податок на додану вартість» має на меті стиму­лювати експорт (особливо в розрахунках за валюту) та зробити дорож­чим імпорт.

Таку ж мету має і законодавство зі справляння акцизного збору. У Декреті Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 груд­ня 1992 p. № 18−92 зазначено, що акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні монопольні товари (продукцію), який входить до ціни цих товарів (продукції). Платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності - виробники підакцизних товарів (продук­ції), а також суб'єкти підприємницької діяльності, що імпортують під­акцизні товари (продукцію), громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України відповідно до законодавства.

Водночас згідно зі ст. 5 Декрету акцизний збір не справляють у разі реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту.

Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 p. № 4−93 «Про Єдиний митний тариф України» виконавчій владі в особі уряду надано змогу оперативно реагувати на імпортні потоки товарів шля­хом регулювання ставок ввізного мита. У разі експорту товарів мито не справляють.

Законодавство України передбачає усунення подвійного оподат­кування для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном, входить до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується під час визначення розміру податку.

Суми податку на дохід (прибуток), одержані за межами території України, її континентального шельфу та виняткової (морської) еко­номічної зони, сплачені юридичними особами, їхніми філіями, відді­леннями за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховують під час сплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. У цьому випадку розмір зарахованих сум не може перевищу­вати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні, стосовно доходу (прибутку), одержаного за кордоном.

Доходи, одержані за межами України фізичними особами з по­стійним місцем проживання в Україні, входять до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.

Суми податку з доходів фізичних осіб, сплачені за кордоном від­повідно до законодавства іноземних держав громадянами з постійним місцем проживання в Україні, зараховують під час сплати ними подат­ку з доходів фізичних осіб в Україні. У цьому випадку розмір зарахо­ваних сум податку з доходів, сплачених за межами України, не може перевищувати суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті цими особами в Україні.

Суми податку на нерухоме майно (нерухомість), сплачені за кор­доном відповідно до законодавства іноземних держав фізичними осо­бами, які постійно проживають в Україні, за об'єкти, що перебувають за її межами, зараховують під час сплати ними податку на об'єкти в Україні. У цьому випадку розмір зарахованих сум податку, сплачених за межами України, не може перевищувати суми, що підлягає сплаті цими особами в Україні.

Зарахування сплачених за межами України сум податків, зазначе­них у частинах першій-третій цієї статті, провадять за умови письмо­вого підтвердження податкового органу відповідної іноземної держа­ви щодо факту сплати податку та наявності міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна й запобі­гання ухиленням від сплати податку.

Найважливішим засобом економічного регулювання зовнішньої торгівлі є митний тариф — систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни.

В Україні діє єдиний митний тариф, визначений відповідним за­коном.

Ставки митного тарифу — це податки, які збирають у випадку перетину товарами митного кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.

Головні функції митного тарифу такі:

захист національних виробників від іноземної конкуренції;

забезпечення надходження коштів у державний бюджет;

поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;

поліпшення стану платіжного балансу.

В Україні застосовують такі види мит:

ввізні. Вони є найпоширенішим методом обмеження імпорту. Ними обкладають усі товари, які ввозять в Україну;

транзитні.

Вивізні мита в Україні сьогодні не застосовуються.

Ставки митного тарифу поділяють на такі:

преференційні - застосовують до товарів, імпортованих з держав, що утворюють з Україною економічні інтеграційні угруповання — зо­ни вільної торгівлі, митний союз та ін.;

пільгові - застосовують до товарів країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;

повні - застосовують до товарів із решти країн.

За способом нарахування мита бувають:

адвалерні, які нараховують у відсотках до митної вартості товару (митна вартість товару включає ціну товару за рахунком-фактурою, а також такі фактичні витрати, як транспортування, страхування та ін­ше до перетину митного кордону. Визначають за офіційним курсом іноземної валюти, запровадженим НБУ);

специфічні, які нараховують у визначеному розмірі до одиниці вимірювання товару (маси, площі, об'єму та ін.);

комбіновані, які об'єднують специфічні й адвалерні мита. За характером походження мита поділяють так:

автономні, які вводять постановами державної влади країни неза­лежно від будь-яких угод з іншими державами;

конвенційні, які запроваджують у процесі укладання договору з іншою країною і фіксують у цьому договорі. Є також і специфічні види мит, зокрема такі:

спеціальні. Застосовують для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших дер­жав;

антидемпінгові. Відповідно до правил ГАТТ/ВТО вводять з ме­тою захисту від демпінгу. Їх застосовують у випадку виявлення фак­тів демпінгу, тобто імпорту на територію України за ціною, яка є сут­тєво нижчою від їхніх конкурентних цін у країні-експортері. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різницю між конку­рентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявле­ною ціною у разі його ввезення на територію України або різницю між ціною об'єкта демпінгу з України і середньою ціною українсько­го експорту подібних товарів;

компенсацйні. Застосовують у випадку ввезення на територію України товарів, для виробництва й експорту яких використано суб­сидії, якщо такий імпорт завдає шкоди вітчизняним виробникам по­дібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмір субсидії.

Спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита вводять лише пі­сля спеціального розслідування, яке провадить Міністерство зовніш­ньоекономічних зв’язків і торгівлі України.

Практикують також сезонні мита, які запроваджують на окремі товари на період не більше чотирьох місяців.

Від обкладання ввізними митами в Україні звільнені товари, які ввозять: за договорами про вільну торгівлюу межах виробничої коо­перації країн СНДза угодами щодо надання Україні міжнародної технічної і гуманітарної допомогиза угодами між Україною і США про гуманітарне і техніко-економічне співробітництвоза угодою між Україною і ЄС щодо реалізації проектів технічної допомоги за про­грамою TACISза програмою технічної допомоги, яку надає Україні уряд Канади.

Згідно із Законом України «Про єдиний митний тариф» від обкла­дання імпортним митом також звільнено транспортні засоби, які ви­конують міжнародні валютні перевезеннявалюту України, іноземну валюту, цінні паперитовари, які імпортують всеукраїнські та міжна­родні об'єднання громадян, що постраждали від Чорнобильської ка­тастрофи, та ін. Перелік решти товарів, які у разі імпорту в Україну не обкладають митами, наведено у Класифікаторі звільнень від об­кладання ввізним митом.

До економічних методів регулювання зовнішньоторговельних операцій належить і зміна валютного курсу національної грошової одиниці. Зокрема, девальвація національної валюти сприяє збільшен­ню експорту і гальмує імпорт товарів. Ревальвація валюти, навпаки, стримує експорт товарів і стимулює їхній імпорт.

Поряд з економічними методами регулювання зовнішньоторго­вельних операцій застосовують методи адміністративні, передусім ліцензування і квотування експорту та імпорту у випадках, коли погір­шений стан платіжного балансу, порушена рівновага щодо окремих товарів на внутрішньому ринку, потрібно забезпечити певну пропор­цію між імпортною та вітчизняною продукцією тощо.

Ліцензування ЗЕД ведуть у таких формах:

дозвіл на те, щоб займатися зовнішньоекономічною діяльністю;

дозвіл на проведення певної експортно-імпортної операції.

В Україні застосовують такі види ліцензій: генеральнуразову (індивідуальну) — відкриту (індивідуальну).

Генеральна ліцензія — це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару і/або з певною країною (групою країн) упродовж періоду дії режиму ліцензування щодо цього товару.

Разова ліцензія (індивідуальна) — це разовий дозвіл, який має іменний характер. Його видають для виконання кожної окремої опе-рації конкретним суб'єктом зовнішньоторговельної діяльності на пе-ріод, потрібний для виконання цієї операції.

Відкрита ліцензія (індивідуальна) — це дозвіл на експорт (імпорт) товару впродовж певного періоду часу (однак не менше одного міся­ця) з зазначенням його загального обсягу.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видає Міністерство зовніш­ньоекономічних зв’язків і торгівлі України, а ліцензії на операції з переміщення валютних цінностей з метою інвестицій або надання кредитів суб'єктам ЗЕД — Національний банк України.

Ліцензування зовнішньоторговельних операцій тісно пов’язане з кількісним обмеженням цих операцій — квотами на імпорт та експорт окремих товарів. Квотування є гнучким методом регулювання зовніш­ньоторговельної діяльності, оскільки його провадить Кабінет Мініст­рів і воно не потребує прийняття відповідних законів. Квоти — це граничний обсяг певних товарів, які дозволено експортувати або ім­портувати.

В Україні застосовують такі квоти: глобальні, групові, індивідуальні.

Глобальні квоти — це квоти, запроваджені для товару (товарів) без визначення конкретних країн, куди товар (товари) експортують або із яких його імпортують.

Групові квоти — це квоти, запроваджені для товару (товарів) з ви­значенням групи країн, куди товар (товари) експортують або із яких його імпортують.

Індивідуальні квоти — це квоти, запроваджені для товару (това­рів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) можна екс­портувати або з якої його можна імпортувати.

Одним із важливих завдань регулювання ЗЕД є диверсифікація зовнішньоторговельних зв’язків, яка дасть змогу ліквідувати надмір­ну (від 20 до 90%) залежність економіки України від монопольного імпорту стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сиро­винних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галу­зей національного виробництва.

2. Вплив правового регулювання на ЗЕД Законом України «Про економічну самостійність України» від З серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди. Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські зв’язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання (ст. 12 Закону).

Зазначений Закон закріплює принципи, якими керуються українські та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності:

а) принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

б) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

в) принцип юридичної рівності і недискримінації;

г) принцип верховенства закону;

д) принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

е) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке. До нього входять:

— фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на її території;

— юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

— об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

— структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

— спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території;

— інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При цьому всі зазначені суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України «Про підприємництво», а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрація цих представництв здійснюється у порядку, встановленому ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» .

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати будь-які її види, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. До видів зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, належать:

— експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

— надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності і навпаки. Серед цих послуг — виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські, консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні та ін.;

— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інші види кооперації з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

— кредитні та розрахункові операції, створення банківських, кредитних та страхових установ як за межами України, так і на її території;

— спільна підприємницька діяльність, у тому числі створення спільних підприємств;

— підприємницька діяльність, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності;

— організація та здійснення діяльності у галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів тощоорганізація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України;

— товарообмінні (бартерні) операції;

— орендні, у тому числі лізингові, операції;

— операції з придбання, продажу та обміну валют на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

— інші види зовнішньоекономічної діяльності.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення ВЕЗ має постанова Кабінету Міністрів України «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» від 14 березня 1994 р. № 167і, якою зазначену Концепцію було схвалено.

Згідно із Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-пра-вових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

o зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко) та митні склади;

o комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких — розвиток імпортозамінних виробництв;

o науково-технічні зони — це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів — технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

o туристично-рекреаційні зони — це ВЕЗ, які створюються у регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (у тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

o банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

o зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють ВЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв’язки із зовнішнім ринком). Залежно від місцезнаходження ВЕЗ поділяються на зовнішні (розміщені на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Статус і території ВЕЗ, а також строк, на який вона створюється, визначає Верховна Рада України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони. ВЕЗ створюються Верховною Радою України з ініціативи Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевих державних адміністрацій. Порядок їх створення, перелік та зміст необхідних для створення документів визначаються статтями 5−7 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» .

Управління ВЕЗ має певну специфіку, яка полягає в тому, що структура, функції та повноваження органів управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на її території. Проте незалежно від типу ВЕЗ їх органами управління є місцеві ради та місцеві державні адміністрації у межах своїх повноважень (їхні функції та повноваження щодо управління ВЕЗ визначені ст. 10 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон») — орган господарського розвитку і управління ВЕЗ, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності (функції цього органу, визначені ст. 11 зазначеного Закону, можуть бути покладені на одного із суб'єктів економічної діяльності ВЕЗ).

На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності ВЕЗ поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції.

Оскільки ВЕЗ є тимчасовим утворенням, вона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо цей термін не буде продовжено Верховною Радою України. За поданням Президента України або Кабінету Міністрів України ВЕЗ може бути ліквідована достроково. У будь-якому разі ВЕЗ вважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію. Держава відповідно до законодавства України гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при її ліквідації.

Список рекомендованої літератури.

1. 1.Ансон В. Договорное право / Пер. с англ. — М., 1984.

2. 2.Богатых Е. А. Гражданское и торговое право. — М., 1996.

3. 3.Віннис О. Господарські товариства та виробничі кооперативи: правове.

4. 4.Знаменский Г. Л. Хозяйственное законодательство Украины. Формирование и перспективы развития — К.: Наукова думка, 1996.

5. 5.Зобов'язальне право: теорія і практика: Навч. посібник для судентів юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О. В. Дзери. — К, 1998.

6. 6.Кибенко Е. Р. Корпоративное право: Учебное пособие. — Харьков: Эспада, 1999.

7. 7.Шершеневич Г. Курс торгового права. — Спб., 1908. — Т. 1.

8. 8.Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. — М., 1993.

9. 9.Щербина В. С. Попередження господарських правопорушень. — К., 1993.