Європейська система центральних банків і європейський центральний банк

Реферат на тему:

Європейська система центральних банків і європейський центральний банк.

Історія створення

Європейської системи центральних банків і Європейського центрального банку.

Ідея створення Європейського центрального банку (ЄЦБ) виникла ще понад 10 років тому, а в 1988 р. Комітет «За валютний союз в Європі» опублікував детальні пропозиції щодо механізму функціонування ЄЦБ. Подальшого розвитку проект ЄЦБ дістав у доповіді Ж. Делора, представленій у квітні 1989 р. У доповіді було розроблено питання щодо мандата, організаційної структури, функцій і статусу вищого органу валютного союзу — Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), яка складається з ЄЦБ і центральних банків країн — членів ЄВС.

Однак комітет Ж. Делора визначив лише загальні риси майбутнього інституту, а ґрунтовнішу його розробку здійснив комітет управляючих центральними банками і Валютним комітетом ЄЄ. До грудня 1989 р. вони майже повністю підготували проект статуту ЄЦБ.

Статут ЄСЦБ і ЄЦБ було прийнято у рамках Маастрихтського договору.

25 травня 1998 р. уряди 11 країн — учасниць ЄВС обрали президента, віце-президента і чотирьох членів виконавчої дирекції, їхні повноваження стали чинними 1 липня 1998 р. Цей день вважається днем створення Європейської системи центральних банків і Європейського центрального банку, який розташовується у Фран-кфурті-на-Майні (у Німеччині).

1 січня 1999 р. разом із запровадженням єдиної валюти евро почала функціонувати Європейська система центральних банків.

Формування статутного капіталу і резервів

Європейського центрального банку С/татутний капітал ЄЦБ становить 5 млрд евро. Єдиними акціонерами ЄЦБ є національні центральні банки (НЦБ) Європейського валютного союзу. Квоти країн-учасниць залежать від обсягу ВВП і чисельності населення (табл. 5). Найбільшу частку в капіталі ЄЦБ з країн єврозони має Німеччина (24,5%), на другому місці з великим відривом стоїть Франція (16,8%). Найменша квота припадає на Фінляндію (1,4%), Ірландію (0,85%) і Люксембург (0,15%).

Країни, що не увійшли до європростору (OUT-Countries), вно-сять до капіталу ЄЦБ 5% від їх очікуваної квоти як компенсацію його операційних витрат.

Встановлено, що між центральними банками країн-членів розподілятиметься лише 80% прибутку ЄЦБ, а решта 20% призна-чається для підтримки його валютних резервів. Такий механізм розподілу прибутку запроваджуватиметься поступово протягом 5 років з метою пом’якшення ефекту перерозподілу прибутків цен-тральних банків Австрії, Німеччини, Бельгії, Нідерландів та Ірландії на користь інших центральних банків.

Для формування резервів ЄЦБ національні центральні банки країн — членів ЄВС повинні передати ЄЦБ частину своїх валютних і золотих резервів у розмірі близько 40 млрд евро, 15% цієї суми планувалося надати до 1 січня 1999 р.

Національні центральні банки продовжують управляти част-кою резервів, яка не надійшла до ЄЦБ. Проте будь-які операції з іноземними резервними активами можна здійснювати лише з дозволу ЄЦБ, що обмежує можливості центральних банків країн-членів.

Організаційна структура Європейської системи центральних банків

Європейська система центральних банків не є юридичною особою і не має власних керівних органів. Системою керують два органи ЄЦБ: Керівна рада і Виконавчий комітет (рис. 1).

Керівна рада (Governing Council) складається з членів Виконавчого комітету і керівників національних центральних банків країн — учасниць ЄВС. Основні обов’язки Керівної ради:

• прийняття рішень щодо кредитно-грошової політики ЄВС;

• розробка заходів і визначення інструментів монетарної політики.

Керівна рада не підпорядковується національним органам і органам ЄС. Рішення ухвалюються простою більшістю голосів, кожен член ради має один голос. У спірних ситуаціях право вирішального голосу надається президентові.

Голоси країн у Керівній раді розподіляються пропорційно до часток їхнього капіталу в статутному капіталі ЄЦБ.

До виконавчого комітету (Executive Board) входять президент, віце-президент ЄЦБ і чотири члени, які компетентні у сфері валютних відносин і банківської справи й обираються главами держав і урядів ЄС за рекомендацією міністрів економіки і фінансів. Основні завдання Виконавчого комітету:

• здійснення кредитно-грошової політики згідно з рішеннями Керівної ради;

• розробка директив для центральних банків країн-членів згідно з повноваженнями, делегованими Виконавчому комітету Керівною радою;

• координація монетарної політики країн — членів ЄВС.

Усі члени Виконавчого комітету призначаються на строк 8 років без права поновлення. Виконавчий комітет підпорядковується Європейському парламенту і Раді міністрів країн — членів ЄС.

До організаційної структури ЄСЦБ входить також Генеральна рада (General Council), яка складається з президента, віце-президента ЄЦБ і представників національних центральних банків усіх 15 країн ЄС. Генеральна рада успадкувала повноваження Європейського монетарного інституту і до її обов’язків належать:

• збирання і надання статистичної інформації;

• встановлення обмінних курсів валют країн ЄС, що не входять до зони евро;

• підготовка річних звітів ЄЦБ;

• розробка правил стандартизації банківських операцій національних центральних банків ЄС;

• взаємодія країн ЄВС з іншими країнами ЄС.

Генеральна рада існуватиме доти, доки всі країни ЄС не увійдуть до валютного союзу.

Центральні банки країн, що не приєднались до зони евро, є асоційованими членами ЄСЦБ з правом дорадчого голосу. Вони не беруть участі в розробці кредитно-грошової політики і втіленні її в життя, а також зберігають певну автономію, сприятливу для дотримання національних інтересів. Окремі винятки для НЦБ Великобританії і Данії були застережені ще статтями Маастрихтської угоди.

Список використаної літератури.

1. 1.Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: Маркетинг, 2000.

2. 2.Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ. вузів. — К.: Знання, 1999.

3. 3.Весь мир: энцикл. справ. — Минск: Литература, 1998.

4. 4.Дахно І. І. Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2000.

5. 5.Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.

6. 6.Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.

7. 7.Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.

8. 8.Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. — М.: Междунар. отношения, 2000.

9. 9.Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.

10. 10.Международные экономические отношения / Под общ. ред. В. Е. Ры-балкина. — М., 1998.

11. 11.Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. — М.: Изд-во МГУДело и сервис, 1998.

12. 12.Мировая экономика / Под ред. В. К. Ломакина. — М.: АНКИЛ, 1998.

13. 13.Мировая экономика: Учебник / Под ред. А. С. Булатова. — М., 1999.

14. 14.Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В. В. Козик та ін.- Львів: Львівська політехніка, 1999.

15. 15.Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособие. — 2-е изд., испр. и доп. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 1999.