Розміщення продуктивних сил Південного економічного району

Реферат на тему:

" Розміщення продуктивних сил Південного економічного району" .

ПЛАН.

1. Місце Південного економічного району в економіці України.

2. Економічна оцінка природно-ресурсного й виробничого потенціалів Південного економічного району.

3. Населення, трудові ресурси району і проблеми їх ефективного використан­ня.

4. Особливості формування і функціонування територіально-виробни­чого комплексу району.

4.1. Промисловість.

4.2. АПК Південного економічного району.

5. Транспортний комплекс Південного економічного району.

6. Актуальні проблеми району (економічні, соціальні, екологічні).

Вступ.

Вивчення розміщення продуктивних сил економічних районів є вкрай важливим для розуміння особливостей розвитку народногосподарствого комплексу певного регіону, досліджуючи принципи та закони розміщення різних галузей того чи іншого економічного району можна визначити головні закономірності розміщення продуктивних сил, та можливостей їх покращення. Вивчення Південного економічного району України є вкрай необхідним, оскільки даний район має великі перспективи і займає в економіці України досить важливе місце. Даний район багатий на рекреаційні ресурси, має вихід в світовий океан, а це зумовлює цікавість його дослідження та вивчення з точки зору науки РПС.

1. Місце Південного економічного району в економіці України Площа — 113,4 тис. км-. Населення — 7604 тис. чол. (на 1.01.2003 р.).

Склад — Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська і Херсонська області, м. Севастополь.

Південний економіч­ний район розташований на півдні України і займає переважно територію рівнинної Причорноморської низовини. Територія району простяглася Із сходу на захід від східної межі Криму до річки Дунай на 600 км, а з півночі на південь — на 420 км. За адміністративно-територіальним поділом (на 01.01.98р.) до його складу входить 77 районів. На території економічного району 54 міста, 137 містечок, 1223 сільські ради.

Південний економічний район має досить вигідне геогра­фічне положення. Через його територію проходять важливі залізничні, річкові та повітряні шляхи, які сполучають економічні райони України з багатьма зарубіжними країнами.

Район розташований на перетині державних і міжнародних морсь­ких шляхів Азовсько-Чорноморського басейну. Його причорноморське положення сприяє розвиткові портового та рекреаційного господарства.

У районі розвинені машинобудування, багатогалузева харчова про­мисловість, високотоварне сільське господарство з великою часткою зернових посівів, садів, виноградників, тютюну та ефірно-олійних куль­тур. На район припадає 20,6% валового збору зерна, 26,7% соняшнику, 14,6% м’яса.

Значним є вклад регіону у виробництво морських та річкових су­ден, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, металорізальних верстатів, електродвигунів. Тут сконцентровано майже 90% виробництва вин, 45% - консервів країни.

2. Економічна оцінка природно-ресурсного й виробничого потенціалів Південного економічного району Район займає степову частину території, яка прилягає до Чорного і част­ково до Азовського морів. Рельєф його — переважно хвиляста рівнина, яка поступово знижується з півночі на південь до узбережжя морів, а на Крим­ському півострові, навпаки, підвищується на південь, до Кримських гір. Більшість території займає Причорноморська низовина, тільки невелика північно-західна частина району сягає півдня Подільської височини.

Причорноморська низовина поблизу Перекопського перешийка переходить у Північно-Кримську. Найскладніший і найрізноманітніший в геоморфологічному і ландшафтному відношенні Кримський півострів, де виділяється три частини: гірський Крим, рівнинний і своєрідно грядово-хвилястий Керченський півострів. Гори займають майже 5% території району. Вони розташовані на Кримському півострові трьома пасмами уз­довж узбережжя Чорного моря.

У межах Одеської області рівнина густо помережана ярами та бал­ками. У нижній течії Дніпра, на лівому березі, простягліїся сипкі піски, які місцями утворили кучугури до 4 — 6 м заввишки.

У цілому рельєф району не створює значних перешкод для механі­зації польових сільськогосподарських робіт, будівництва промислових споруд, розширення міст і містечок, шляхового будівництва, а невеликий загальний нахил поверхні сприяє іригаційному будівництву.

Клімат району в цілому помірно теплий. Причорноморська низо­вина і степовий Крим характеризуються помірно континентальним кліматом з теплим літом (середньомісячна температура липня 21−23°С) і помірною зимою (середня температура січня — мінус 1−5°С). Гірський Крим має помірний, а Південний берег Криму — середньоземноморський клімат з м’якою зимою і теплим м’яким літом. Важливим кліматоутворювальним фактором Південного берега Криму є Кримські гори, які перешкоджають проникненню холодних повітряних мас з півночі. Рівнинна частина тери­торії району відкрита на північ, звідси надходять маси холодного повітря. Внаслідок цього тут спостерігаються різкі коливання температури. Чорне море впливає лише на клімат прибережної смуги, де бризи врівноважують коливання температури й підвищують вологість повітря.

Безморозний період триває від 160 — 170 днів до 250 днів на рік на Південному березі Криму, вегетаційний період- 215 — 297 днів.

Опадів на рівнинах випадає від 300 — 350 мм (у степовому Криму) до 450 мм (на півночі району). Лише в гірському Криму випадає значна кіль­кість опадів. Наприклад, на західному схилі гори Ай-Петрі їх випадає більш як 1000 мм за рік. Максимум опадів на рівнинах влітку. Часто бувають посухи, що супроводяться суховіями та пиловими бурями, які завдають значної шкоди сільському господарству.

Гідрографічна мережа району відносно негуста, але його перетина­ють найбільші ріки України-Дніпро, Дністер, Дунай. Дніпро з притоками — важлива транспортна магістраль, а також джерело водопої Іачання та гідроенергії півдня України. В районі Каховки в 1952р. споруджено гідро­електростанцію, у зв’язку з чим створено велике Каховське водосховище 240 км завдовжки і 20 — 25 км завширшки, об'ємом близько 19 млрд м3 води.

На захід від Дніпра протікає Південний Буг протяжністю 220 км, який впадає у Бузький лиман. Глибини останнього дають змогу заходити сюди великотоннажним морським суднам.

Інші судноплавні річки — Дністер і Дунай — при впаданні в Чорне море утворюють великі дельти. Зона Дунайських плавнів перспективна для розвитку високоінтенсивного багатогалузевого сільського господар­ства.

Дельти річок закінчуються лиманами, які утворилися внаслідок по­ступового опускання суші й затоплення морськими водами балок та річкових долин. Гирла малих річок відокремлені від моря косами й пере-сппами і утворили солоні закриті лимани або солоні озера. Багато солоних озер і в степовому Криму (Сиваш, Сакське, Чокракське). У дельтах річок утворилися плавні - заболочені площі із заростями очерету та чагарників. У плавневій частині Дунайського гирла є кілька значних прісноводних озер (Китай, Катлабух, Кугурлай та ін.). Гірські річки Криму невеликі за про­тяжністю і площею водозбору, але мають велике падіння. Після дощів у горах чи танення снігу вони розливаються, а влітку багато їх пересихає. Навіть р. Салгир, яка вважається найзначнішою у степовій частині Кри­му, в цей період року нагадує звичайний потік.

Енергетичне значення кримських річок невелике, їх води викорис­товуються для зрошування земель та водопостачання міст і сіл. На ріках Альма, Бельбек, Бік-Карасу, Чорна, Салгир споруджено водосховища Альмінське, Бахчисарайське, Білогірське, Чорнорічинське, Сімферополь­ське, з яких беруть воду для зрошення садів і полів.

Виняткове народогосподарське значення мають Чорне й Азовське моря. На їх узбережжях розміщені великі промислові центри й порти — Одеса, Миколаїв, Херсон. У водах цих морів водиться промислова риба (кефаль, скумбрія, пеламіда, камбала, осетрові, оселедці, бички), найбіль­ший вилов якої в Керченській протоці, коли восени вона йде з Азовського у води більш теплого взимку Чорного моря. Мілководне Азовське мореодне з найбагатших у світі на органічні кормові ресурси, що і сприяє роз­множенню морської фауни. Багато риби і в дельті Дунаю. У північно-західній частині Чорного моря росте водорость філофора, з якої виготовляють агар-агар, котрий застосовують у харчовій промисловості.

Грунти району різноманітні. Розміщення грунтів у районі має чітко виражений зональний характер. У північно-західній частині поширені опідзолені чорноземи, у степовій зоні - малогумусові чорноземи й темно-каштанові слабосолонцюваті грунти. В долинах Дунаю та Дніпра переважають мулувато-болотяні грунти. Гірський Крим вкритий бурими лісовими, а також місцями гірсько-лучними та гірсько-торф'яними грун­тами. На Південному березі Криму грунти червоноземного типу. Грунти району мають добру структурну будову і при застосуванні правильних аг­ротехнічних методів обробки та зрошування дають стійкі високі врожаї. Грунтово-кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства, а теплий клімат і приморське положення — перетворенню району на вели­ку здравницю.

Більшість території району розташована у степовій зоні, лише на північному заході частина її лежить у лісостеповій, а в Криму — у гірській та субтропічній зонах. Природна рослинність більшості території району — степова. Лісом зайнято не більше 1,5 — 2,5% території. Лише Південне узбережжя Криму і гірський Крим заліснені. У бапках і ярах трапляються переліски з клену, ясена, дуба та кущів — бересклету, шипшини, кизилу. Лише в низовинах Дніпра, Дунаю, Дністра та деяких інших річок є великі зарості очерету — доброго матеріалу для виробництва теплоізоляційних плит. Особливий інтерес він становить як сировина для виробництва це­люлози.

У районі значні родовища корисних копалин, які становлять основу для розвитку промисловості. Це залізні руди, флюсові вапняки, солі Сива­ша, різні види будівельних матеріалів (граніт, вапняки, мергелисті глини та ін.). Найбільше значення має залізна руда, виявлена в багатьох пунктах району (в Одеській області - Фрунзенська магнітна аномалія, в Херсонсь­кій — Високопільське та Приазовське родовища). Однак головна роль належить Керченському басейну. Інші родовища нині промислового зна­чення не мають. Балансові запаси руди сягають 2,8 млрд т (майже 14% промислових запасів руди України). Поклади її залягають на невеликій глибині (5−25м), що дає змогу видобувати її відкритим способом, у муль-дах, серед яких найбільше значення мають: Ак-Манайська, Салинь-Ойсульська, Казенська, Оссовінська, Баксинська, Комиш-Бурун-ська. Північна, Ельтиген-Ортельська і Киз-Аульська. Руди Керченських родовищ відносно бідні за вмістом заліза (всього 28−30%) і потребують збагачення. Керченські руди містять домішки марганцю, ванадію, фосфо­ру і миш’яку. При їх переробці можна виробляти оксид ванадію (V), а також фосфатшлак — цінне добриво. Розмелений фосфатшлак із вмістом оксиду фосфору (V) (12−18%) рівноцінний суперфосфату, але при цьому дешев­ший у 4 рази.

Найбагатші на залізо Ельтиген-Ортельська, Комиш-Бурунська, Пів-нічна і Киз-Аульська мульди. Дві перші, починаючи з 1936р., розробляються Комиш-Бурунським залізорудним комбінатом. Промисло­ве освоєння їх пояснюється тим, що вони добре розвідані і найбільші. Крім того, має значення вигідне транспортно-географічне положення, яке дає змогу використовувати морський транспорт для перевезення руди на «Азовсталь», а в протилежному напрямкудонецьке вугілля.

У районі більше половини республіканських запасів флюсових вап­няків. Основні родовища їх — Балаклавське й Старокримське. Запаси їх становлять сотні мільйонів тонн. Крім того, флюсові вапняки виявлено в Нижньому Придніпров'ї. Щороку в районі видобувають близько 6 млн т флюсів, які відправляють на металургійні заводи Донбасу та Придніпро­в'я. Висока механічна міцність вапняків Балаклавської групи дає змогу використовувати їх в якості будівельного та облицювального матеріалу, заповнювача бетону для покриття доріг та інших цілей.

Південний район добре забезпечений сировиною для бу­дівельної індустрії-вапняками, глинами, кварцовими пісками, гранітами, мармуром, мергелем, каоліном, вулканічними туфами. Тут міститься 84% запасів вапняку, 100% - діориту, 94% - мармуру від загальних по країні. Будівельні матеріали поширені скрізь, але особливо багаті на них АР Крим та Одеська область.

Серед природних ресурсів багато озер і лиманів, води яких містять солі натрію, хлору, брому, особливо Сиваша, ресурси якого практично невичерпні. Солі озер і лиманів є цінною сировиною для хімічної промис­ловості.

На території району виділяється Причорноморсько-Кримська наф­тогазоносна область, у якій відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запасами газу 14,3 млрд м3. Найбільші з них Голицинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське. На дні Чорного моря, особливо біля о. Зміїного (Одеська область), геологи ви­явили ряд перспективних газових І нафтових родовищ (підземних і водночас підводних структур). Іншими видами палива район забезпечений недоста­тньою мірою. Прояви покладів кам’яного вугілля виявлено в Бахчисарайському районі АР Крим, бурого вугілля — в Єланецькому райо­ні Миколаївської області, Белградському районі Одеської та біля Рені. Однак промислового значення вони не мають. В якості місцевого палива використовують торф, поклади якого є в Голопристанському й Цюрупинському районах Херсонської області, Вознесенському та Ново-одеському районах Миколаївської області.

Велике значення мають лікувальні грязі, ропа та джерела мінераль­них вод. Кращі лікувальні грязі в Куяльницькому та Хаджибейському лиманах Одеської області і Сакському озері АР Крим. Лише в Криму налі­чується понад 100 різних за складом і дією на людський організм мінеральних джерел. Джерела мінвод є в інших областях, зокрема поблизу Одеси та Херсону.

3. Населення, трудові ресурси району.

і проблеми їх ефективного використан­ня Середня густота населення в районі становить 64,5 осіб/км2 (по Україні - 83 особи/км2). З ряду причин (історичне минуле, неоднаковий ступінь господарського освоєння території, різноманітність природних умов) для району характерні великі територіальні відмінності в розміщенні й густоті населення. Найбільша густота населення в АР Крим (83 особи/км2) та Оде­ській області (77 осіб/км2), найменша — в Херсонській (44 особи/км2). Сільського населення менше в степовій частині материкової України (до 20 осіб/км2). У містах економічного району проживає 4,7 млн чол. (64%). Найвища частка міського населення в Миколаївській області (66,1%), найменша — в Херсонській (61,5%). Найбільші центри району — Одеса (1020 тис. чол.), Миколаїв (512 тис.чол.), Севастополь (351 тис.чол.), Херсон (356 тис.чол.), Сімферополь (339 тис.чол.), Керч (164 тис. чол.). Поступо­во міста втрачають населення внаслідок зниження рівня природного приросту та збільшення кількості мігрантів.

Коефіцієнт народжуваності в регіоні коливається від 8,0%о в АР Крим (в Сімферополі мінус 6,9%о) до 9,8%о у Херсонській області (при середньому по Україні 9,1%о). Коефіцієнт смертності тут один з найниж­чих в Україні- 13,7%о (присередньореспубліканському 15,2%о). Природний приріст скрізь від'ємний і становить від мінус 5,0%о у Херсонській області до мінус 6,1%о в Одеській. Дитяча смертність висока в Одеській області та АР Крим (відповідно 16,7 і 15,7%о) і трохи нижча в Херсонській та Мико­лаївській областях (15 і 14,2%о).

У районі один з найвищих показників працездатного населення -57,2% (по Україні 55,9%).

Частка дітей у районі більша, ніж у середньому по Україні, на 1%, найменше людей пенсійного віку (20,4%). Чоловіків набагато менше, ніж жінок (880 на 1000 жінок), — цей показник найнижчий серед економічних районів України У галузях суспільного виробництва зайнято 3 млн 312 тис. осіб, з них 25,6% - у промисловості, 33,2% - в сільському господарстві, 28% - у невиробничій сфері. З розвитком індивідуальної та кооперативної форм трудової діяльності, впровадженням нових форм господарювання, орга­нізації праці, особливо оренди, пов’язане виникнення нових проблем у сфері зайнятості, зокрема збільшенням частки безробітних. Проте рівень безро­біття в районі нижчий, ніж в інших районах України (10,6% при республіканському 11,3%, а в Одеській області - 7,9%). Безробітних жі­нок вдвічі більше, ніж чоловіків.

За етнічно-національною ознакою населення виділяються два регі­они1 західний (Одеська область) — багатонаціональний та південний (Миколаївська і Херсонська області, АР Крим) — малонаціональний В Оде­ській області проживає 1433 тис. українців (54,6% від усього населення), 719 тис. росіян (27,4%), майже 430 тис. представників інших національно­стей (18%): болгар — Іббтис. (6,3%), молдаван — 144 тис. ^5,5%), євреїв -69 тис. (2,6%), гагаузів -27 тис. (1%), білорусів -21 тис. (0,8%). У східній та південно-східній частинах регіону частка українців і росіян (у Криму росі­ян і українців) дуже висока — 93 — 96%, а представників інших національностей — мінімальна. Українці найчисленніші в Миколаївській (1004 тис., або 75,6%) і Херсонській (937 тис., або 75,8%) областях, росіяни — в Криму (1629 тис., 67,0%). Багато росіян також на Миколаївщині (256 тис., 19,4%) і Херсонщині (249 тис., 20,2%), тут вони на другому місці за чисельністю після українців. У Криму українців 662 тис. (26,5%). Значно зросла чисельність кримських татар, що переїхали з різних місць СНД на постійне місце проживання в АР Крим (до 330 тис.). На Миколаївщині мешкає багато молдаван (17 тис., 1,3%), білорусів (50 тис., 2,1%), кримсь­ких татар (38 тис., 1,6%), євреїв (18 тис., 0,7%), татар (11 тис., 0,4%), караїмів (1 тис.), на Херсонщині - білорусів (13 тис., 1,0%), євреїв (7 тис., 0,8%), кримських татар (6 тис., 0,5%).

На сучасному етапі розгортається національне відродження насе­лення Криму, причому не лише українського, а й кримсько-татарського, грецького, караїмського, єврейського тощо.

4. Особливості формування і функціонування територіально-виробни­чого комплексу району Сучасна спеціалізація господарства Південного економічного району склалася переважно відповід­но до природних та економічних умов. Раніше цей район розвивався в аграрному напрямі (зернове господарство). Розвивались галузі промис­ловості з переробки сільськогосподарської продукції, виробництва сільськогосподарських знарядь праці, суден, видобутку залізної руди. Пі­зніше структура промисловості змінилася (машинобудування, галузі важкої і харчової промисловості, у сільському господарстві розширено площі під технічними культурами, виноградниками, садами).

4.1. Промисловість За вартістю валової продукції на першому місці ха­рчова промисловість, на другому — машинобудування, на третьому — легка.

До паливно-енергетичного комппексу Причорноморського економі­чного району належать видобуток, виробництво, транспортування, розподіл і використання палива та виробництво електроенергії. Зовсім не­давно біля Каркінітського півострова (північно-західна частина Криму) в шельфі Чорного моря відкрито потужне родовище газу. За підрахунками вчених, при налагодженні видобутку газу на цьому родовищі, а також ін­ших родовищах Крим через 1−2 роки зможе повністю забезпечити себе власним газом. Прогнозні запаси газу Азовського і Чорного морів оціню­ються в 7млрд м3.

Дослідженням і пошуком нових нафтових та газових родовищ у районі займаються Державний науково-дослідний проектно-розвідуваль­ний інститут «Шельф» (м.Сімферополь), нафтогазорозвідувальна експедиція (м.Феодосія). В районі працюють два нафтопереробних заво­ди — в Одесі й Херсоні, які виробляють моторне й дизельне пальне, гас, бітум, мастила тощо.

В електроенергетиці значну роль відіграє Каховська ГЕС (352 тис. кВт). Діють теплові електростанції в Херсоні, Одесі, Миколаєві, Керчі, Сімферополі, СевастополіПівденно-Українська АЕС у Миколаїв­ській області.

Перспективи розвитку Південного економічного району пов’язані з будівництвом нової ТЕЦ у Криму та розробленням енергозбе­рігаючих технологій, використанням нетрадиційних джерел енергії (вітрової, геотермальної, сонячної). У 1986 р. поблизу с. Щолкіно була введена в дію перша у світі сонячна електростанція (СЕС) потужністю 5000 кВт. У Криму функціонують кілька вітроустановок невеликої потуж­ності. Вітрова Східно-Кримська електростанція потужністю 12,5 тис. кВт розміщена на території Ленінського району. Функціонують і нарощують потужності Донузлавська, Сакська, Судацька, Асканійська вітрові елек­тростанції.

Обладнання зв’язку, радіоапаратуру, кабелі, дріт виготовляють на підприємствах «Електрон», «Фотон» (Сімферополь) — в концерні «Мусон», на заводі ім. Калмикова — апаратуру радіопеленгації автоматичну, космі­чну техніку зв’язкуна заводі «ЛАСПІ» (Севастополь), Одеському заводі «Промзв'язок» — радіолокаційні та навігаційні системи й апаратуру війсь­кового призначення, радіоапаратуру професійну. Керченський завод «Альбатрос» випускає обладнання для зв’язку, супутникові приймальні пристрої, кабель, дріт.

Оптичне, фото-, кінематографічне обладнання продукують у Сева­стополі (НВО «Електрон»), Одесі (КІНАП) — поліграфічне устаткування, світлокопіювальні й електронногравірувальні автомати — в Одесі.

Галузь приладобудування району випускає апаратуру для досліджен­ня морських глибин, земних надр, оптичні прилади, лазерну апаратуру, а в останні роки розширюється випуск унікального медичного обладнання, комп’ютерної техніки. Найбільшими виробниками такої продукції є сева­стопольський і феодосійський приладобудівні заводи, завод «Гідроприлад», Севастопольське НВО, «Електрон» і «Квант», сімферо­польське НВО «Оргтехавтоматизація», НДІ функціональної мікроелектроніки, заводи «Альбатрос», «Ера» та ін.

Хімічна промисловість працює здебільшого на власній сировині (ропа, солі озер і лиманів), частково використовує привізну. Найбільші підприємства — одеський суперфосфатний, Сакський і Красноперекопсь-кий хімічні, Одеський хіміко-фармацевтичний та фарбовий заводи, Севастопольський «Хімпром», Сімферопольський «Хімік». Працює Крим­ський завод діоксиду титану (Красноперекопськ), реконструйовано Красноперекопський хімзавод, збудовано Південносиваський магнезито­вий завод (магнезійний порошок для чорної металургії України).

Неорганічні кислоти й ангідриди виробляють на Припортовому заводі (Комінтернівський район) і Котовському автогенному заводах (Оде­ська область). У Херсоні працює фірма «Екологія Дніпро ЛТД», яка займається виробництвом екологічно чистих добрив. Мінеральні добрива виготовляють на Сакському хімзаводі і ВО «Титан» (Краснопе­рекопський район) — напівфабрикати з пластмас (листи, труби, трубопроводи, шланги) — на херсонському заводі «Дельта». Там же, а та­кож на заводі пластмас у Сімферополі, фабриці «Алустон» (м.Алушта), заводах «Полівтор» (Красноперекопськ), «Таврія» (Ялта) виробляють тару й інші вироби з пластмас. Еумові вироби продукують на заводах гумових виробів у Херсоні та Одесі, а також в АР Крим на заводі «Металіст» (міс­течко Леніне). Виробництво медичних виробів з полімерних матеріалів (одноразові шприци, крапельниці та ін.) налагоджено в акціонерному то­варистві «Еемопласт» (м.Білгород-Дністровський).

Фармпрепарати та сировину для них виготовляють в Центрі біоме-дичних проблем (Сімферополь), НВО «Сплав» (Миколаїв), на вітамінному заводі (Одеса). Одеському підприємстві з виробництва бактеріальних пре­паратів та біофабриці «Біостимулятор» (Одеса). Мале підприємство Ітер/ БЕТА Інвест (Херсон) спеціалізується на виробництві низькокалорійного замінника цукру. Духи, косметику виготовляють на СП «Арома» (Бахчи­сарай) — ефірні масла, екстракти — «Ефірмасло» (Сімферополь) — ефірні масла, духи — комбінат «Кримська роза» (Сімферополь). Хімічну продукцію для косметики, парфумерії, мийні засоби, мило виробляє українсько-грецька фірма «Херсонес ЛТД" — лаки, фарби, оліфу, емалі - заводи «Спектр» (Се­вастополь), побутової хімії (Сімферополь).

Целюлозно-паперова промне повість зосереджена в Цюрупинську та Ізмаїлі. Спочатку вона орієнтувалася на власну сировинну базу (очерет), але така орієнтація була не зовсім виправданою (відсутність надійної тех­ніки для збирання очерету), тому нині працює здебільшого на привізній сировині та паперовій макулатурі, частково на очеретяній сировині.

Промисловість будівельних матеріалів недостатньо розвинена, у зна­чних кількостях в районі добувають лише вапняк-черепашник. На заводах виготовляють залізобетонні вироби, м’яку покрівлю, лінолеум тощо. Це­мент виробляють на Бахчисарайському (АР Крим), Ольшанському (Миколаївська область), Одеському та інших заводах.

Будівельний гіпс, вапно та вироби з гіпсу випускають Миколаївсь­кий глиноземний завод, мале підприємство ДАО (Миколаїв) — керамзитОдеський керамзитовий заводблоки пустотілі й литі - керамічний завод (Одеса) — бетонні вироби — заводи в Ялті та містечку Гаспрі (АР Крим) — плитку облицювальну — завод керамічних виробів (Херсон) — вироби з во­локнистого цементу — «Силікальцит» (Одеса), Горячівка (містечко Красні Окни Одеської області), цементні вироби — українсько-німецьке спільне підприємство «Ялуниг» (Ялта).

На Одеському комбінаті дахових матеріалів виробляють дахові по­криття. Санітарні вироби із склоподібного фарфору, металу виготовляють заводи монтажних заготовок (Сімферополь) та «Сантехніка» (містечко Тарутине Одеської області). Скляний комбінат «Кварц» у Керчі виробляє скло, скловироби, скловолокно, ізоляційні матеріали з скла. Столярні вироби виготовляють на механічному заводі в Севастопо­лі, двох деревообробних заводах в Бахчисараї. В Бахчисараї випускають також фанеру, дошки, збірні дерев’яні будинки.

У легкій промисловості виділяється текстильна галузь. Південний економічний район виготовляє близько 20% від загальної кількості тканин у країні. Найвідоміші підприємстваХерсонський баво­вняний комбінат, Одеська конопле-джутова фабрика, вовняні фабрики Одеси й Татарбунар. Є трикотажні комбінати в Миколаєві, Одесі, Херсо­ні. Взуття виготовляють в Одесі, Сімферополі, Миколаєвісумки, валізи, ремінці, пояси — на Одеському заводі хромових шкір та на Сімферополь­ській шкіргалантерейній фабриці. В районі працює до 20 швейних фабрик, у тому числі в Сімферополі спільна українсько-турецька фірма «Лачин ЛТД», українсько-німецька фірма «Сара». Музичні інструменти виготов­ляють на фабриці «Гама» (Одеса) — парасольки — в Одесііграшки дерев’яні, металеві, пластмасові, механічні, електричні, електронні - в Одесі та Фео­досіїметалевий посудна Ізмаїльському Інструментальному заводі.

Харчова промисловість району працює на місцевій сировині. Широ­ко розвинені консервна, молочна, ефіроолійна, рибна, м’ясна, тютюнова галузі. На харчову промисловість припадає майже половина продукції промисловості району. М’ясна промисловість представлена м’ясокомбі­натами в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Ізмаїлі, Сімферополі, Керчі, Первомайську, Вознесенську. Маслоробна, сироварна галузі розміщені рі­вномірно по всій території регіону В Одесі працює потужний олійно-екстрактовий завод та єдиний в Україні завод олій з кісточок фру­ктів. Плодоконсервна промисловість включає два херсонських, три сімферопольських, ізмаїльський та одеський заводи. Рибоконсервні заво­ди є в Керчі, Генічеську, Ялті, Кілії, Білгород-Дністровському, Херсоні, Красноперекопську, Севастополі. У районі виробляється більшість вин України. Раніше тут працювало понад 20% виноробних підприємств, най­більші й найвідоміші з них — в Ялті, Алушті, Судаку, Сімферополі, Феодосії, Старому Криму, Одесі, Ізмаїлі, Білгород-Дністровському, Херсоні та ін. У період так званої «боротьби з алкоголізмом» частину з них закрили, виноградники вирубали, тару знищили. Нині виноробні й виноградарські підприємства та господарства починають відроджуватись.

У районі є великі елеватори (Миколаїв, Херсон, Одеса). Менше роз­винена цукрова промисловість, що зосереджена переважно в Первомайському, Вознесенському, Одеському районах. Кондитерська про­мисловість розвинена в Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Херсоні.

Виробництвом тютюнових виробів займається Феодосійська тютю­нова фабрика.

4.2. АПК Південного економічного району Сільське господарство має зерново-тваринницький напрям з широ­ко розвиненими садівництвом і виноградарством. У структурі сільськогосподарських угідь 81% ріллі, понад 13% пасовищ і 1% сіножа­тей. Майже половина посівних площ зайнята зерновими культурами (найбільша частка в структурі посівних площ України), 35,5%- кормови­ми, 10,4% - технічними, 4,4% - картоплею та овочами. Взагалі частка продукції сільського господарства в районі становить майже 17%.

За останні роки в структурі посівних площ району сталися помітні зміни, які виражені в підвищенні частки кормових і зменшенні частки зер­нових культур, дещо зросли посіви технічних культур. Собівартість основної продукції сільського господарства в районі нижча, ніж у серед­ньому по Україні.

Землеробство району спеціалізується на вирощуванні пшениці (май­же третина від збору в Україні), кукурудзи, соняшнику та ін. Соняшник вирощують повсюдно, цукрові буряки-у північній частині. Культивують також ефіроолійні (казанлицька й червона троянди, ірис, лаванда, шавлія мускатна) — тютюн, гірчицю, лікарські рослини, південні коноплі та овоче­во-баштанні культури (томати, баклажани, кабачки, огірки, перець, дині, кавуни). На поливних землях вирощують рис, бавовник, деякі лікарські рослини.

У районі поширені сади та виноградники Найбільше плодів збира­ють в АР Крим та Одеській області Вирощують кісточкові - абрикоси, вишні, черешні, сливизерняткові - яблука, груші.

В АР Крим провідними культурами є озима пшениця, кукурудза, рис, соя і тютюн. Область займає перше місце в Україні за валовим збо­ром рису та сої і друге-тютюну Значні площі зайняті посівами соняшнику й ефірно-олійних культур (рис. 29). За площею виноградників і валовим збором винограду область посідає друге місце в Україні.

У Миколаївській області головна зернова культура — озима пшени­ця Вирощують також ячмінь, кукурудзуз технічних — соняшник, цукрові буряки (в північних районах), коріандр, рицину, сою. Овочівництво роз­вивається переважно на поливних землях. Значні площі під плодово-ягідними насадженнями, у південних районах — під виноградом.

В Одеській області основна зернова культура — озима пшениця, ви­рощують також ячмінь, кукурудзу, рис, сою. Область займає четверте місце в Україні за валовим виробництвом рису. У північних і центральних райо­нах вирощують соняшник, на півночі - цукрові буряки, у південно-західних районах займаються виноградарством та овочівництвом.

У Херсонській області основна зернова культура — озима пшениця. Велике значення мають також кукурудза, ячмінь, зернобобові культури, рис, просо. Основною технічною культурою є соняшник. Серед овочевих культур переважають помідори, перець солодкий, баклажани, кабачки. Провідні кормові культури — кукурудза на силос, зелений корм, люцерна, кормові коренеплоди тощо. Однією з високорозвинених галузей сільсько­господарського виробництва є виноградарство.

У Південному районі у 2003 р. було вироблено 20,5% про­дукції зернових і зернобобових культур, 18,2% овочів і картоплі, 26,9% соняшнику, 2,7% цукрових буряків від обсягу виробництва їх у країні (табл. 93). Виробництво продукції рослинництва в 2003 р. порівняно з 2002 р. значно знизилось: зерна — на 1504 тис. т, картоплі - на 306,5 тис. т, овочівна 251,6 тис. т.

У структурі валової продукції сільського господарства продукція рослинництва в 2003 р. становила 52,6% і зменшилася порівняно з показ­ником 1991 р. на 36,9%.

Другою основною галуззю сільськогосподарського виробництва в Причорноморському економічному районі є тваринництво, яке має моло­чно-м'ясний напрямок. На 01.01.98 р. в районі було 12,5% поголів'я великої рогатої худоби, 12,4% свиней, 41,7% овець, 17,2% птиці. Тут виробляється 14,1% м’яса, 12,4% молока, 16,4% яєць від загальних показників по краї­ні (табл. 94).

В АР Крим найвищого рівня розвитку набуло м’ясне птахівництво. Розвинені також скотарство молочно-м'ясного напрямку, свинарство, вівчарство.

У Миколаївській області головними галузями тваринництва є мо­лочно-м'ясне скотарство, а також свинарство, птахівництво, вівчарство, допоміжними — кролівництво, бджільництво і рибництво на основі риб­них ресурсів Чорного моря.

В Одеській області тваринництво переважно м’ясо-молочного на­прямку — скотарство, птахівництво і свинарство. Розвинене також рибне господарство.

У Херсонській області серед галузей тваринництва провідне місце займає скотарство м’ясо-молочного напрямку. Велике значення мають також свинарство, тонкорунне вівчарство і птахівництво. На Чорному й Азовському морях, на Дніпрі розвинене рибництво. Виробництво тварин­ницької продукції в районі 2003 р. проти 1991 р. зменшилося на 51%.

За наведеною вище спеціалізацією сільського господарства окремих областей в Причорноморському економічному районі можна виділити такі сільськогосподарські зони виноградарсько-зерново-олійна із садівництвом та молочно-м'ясним тваринництвом — південні райони Одеської, Миколаївської, Херсонської областей і Степовий Кримзерново-олійна з виробництвом цукрових буряків і молочно-м'яс­ним тваринництвом — північні райони Одеської. Миколаївської і Херсонської областейовоче-молочна приміського типу — навколо Одеси. Миколаєва, Херсонавиноградницько-тютюнова з молочно-м'ясним тваринництвом (ві­вчарством) — передгір'я Криму, Південний берег Криму.

У районі зрошується велика площа земель. Діють Краснознам’ян-ська в Херсонській області, Інгулецька в Миколаївській, Татарбунарська в Одеській, Північно-Кримська в АР Крим зрошувальні системи.

5. Транспортний комплекс У районі розвинені всі види транспорту. Найбільша густота залізниць в Одеській області (34,6 км на 1000 км2). Головні залізничні вузли — Одеса, Херсон, Каховка, Миколаїв, Вознесенськ, Сімферополь, Джанкой.

Загальна довжина автомобільних шляхів — 25,4 тис. км, у тому числі з твердим покриттям — 23,9 тис. км. Основні автомобільні шляхи держав­ного та міжнародного значення: Миколаїв — ОдесаКишинівМиколаївХерсон — СімферопольМиколаїв — КіровоградМиколаїв — Кривий РігРені - Ростов-на-ДонуОдеса — Ізмаїл. Діє міжміська тролейбусна лінія Сімферополь — Ялта (майже 79км).

Морський транспорт забезпечує переважно каботажні перевезення, має державне й міжнародне значення. Головні порти — Одеса, Херсон, Ге-нічеськ,.Скадовськ, Миколаїв, Очаків, Севастополь, Керч, Феодосія, Ялта, Євпаторія. Іллічівські портовики представляють Україну в такій важли­вій справі, як освоєння і розвиток транспортних коридорів. Працюють паромні лінії Іллічівськ — Варна, Іллічівськ — порти Туреччини, Іллічівськ — Поті. Євразіатський транспортний коридор включає Іллічівський мор­ський торговий флот. На базі Дунайського пароплавства створено ліхтерну транспортно-виробничу систему, що забезпечує ефективне перевезення вантажів з придунайських міст Європи в порти Південно-Східної Азії та інших регіонів без їх перевантаження. Судноплавство здійснюється Дніп­ром (річкові порти — Херсон, Нова Каховка, Гола Пристань), а також І Південним Бугом, Інгулом та Інгульцем (порти Миколаїв, Вознесенськ).

Район вивозить машини, металеві вироби, металургійну сировину, мінеральні добрива, продукти нафтопереробки, будівельні матеріали, уста­ткування для харчової промисловості, сільськогосподарські машинизавозить кам’яне вугілля, нафту, ліс, лісоматеріали, чорні та кольорові метали.

Територією Південного економічного району проходять траси нафтопроводів Кременчук — Херсон, Снігурівка — Одесагазопро­воду Шебелинка — Одесааміакопроводу Тольятті - Одеса. Аеропорти державного та міжнародного значення є в Одесі (два), Сімферополі, Ми­колаєві та Херсоні.

Південний район має велике значення у вирішенні пробле­ми нафти в Україні. Опрацьовуються кілька варіантів транспортування нафти. Найоптимальнішим є доставка її в порти Одеси танкерним флотом з країн Близького Сходу та південного Середземномор’я і перевантажен­ня в Одесі та перекачування нафтопроводами на нафтопереробні заводи Херсону, Кременчука й Лисичанська. Частково нафта перероблятиметься на Одеському нафтопереробному заводі, для цього буде проведена його реконструкція. Ця схема транспортування нафти забезпечуватиме еконо­мічну незалежність України завдяки можливості закупівлі нафти в багатьох державах і транспортування її безпосередньо в Україну без транзиту через інші країни. Після закінчення будівництва нафтопроводу Одеса — Броди можуть бути збільшені поставки нафти через територію України в Європу. Наявна мережа нафтопроводів здатна транспортувати нафту з Одеси по Україні. Однак потрібно будувати другу нитку нафтопроводу, поси­лювати ряд нафтопроводів для великого обсягу нафти: Одеса — Снігурівка (з 19 до 45 млн т) і Снігурівка — Кременчук (з 26 до 37 млн т), а також переобладнувати польові станції для реверсу нафти.

6. Актуальні проблеми району (економічні, соціальні, екологічні).

Од­нією з актуальних проблем посушливого Причорномор’я є проблема водних ресурсів, оскільки в районі немає необхідної кількості власних во­дних джерел. Важливою є також проблема пошуку, розвідування та освоєння нових родовищ нафти й газу в прибережній частині та акваторії Чорного й Азовського морів.

Основними напрямками перспективного розвитку Південного економічного району є вдосконалення його спеціалізації як індустріально-аграрного району, важливого транспортно-морського й ре­креаційного регіону з розвиненим курортно-туристським господарством.

Перспективним є забезпечення Кримського півострова енергоресу­рсами, переважно за рахунок нетрадиційних, екологічно чистих джерел енергії, зокрема розміщення вітрових енергоустановок (на Ай-Петрі, Ка-раби-яйла, Арабатській стрілці та в Західному Криму). Північна, східна й західна частини Кримського півострова перспективні для спорудження мережі станцій геотермального енергопостачання сільських районів рів­нинного Криму, рекреаційних підприємств Саксько-Євпаторійського курорту, населених пунктів Керченського півострова.

Національний склад населення району налічує більш як 100 націо­нальностей і народностей, що створює передумови для розвитку етнічного туризму. Для болгарських, турецьких, німецьких, грецьких, чеських гро­мадян, чиї предки жили колись у Криму, на Одещині та в інших областях, розроблено нові тури. Паломницьким цілям можуть слугувати святі місця різних конфесій.

Новим у туристичній індустрії Південного району стає зелений (сільсь­кий) туризм. Район має всі можливості для розвитку нетрадиційних форм туризму: спелеологічного, скалолазання, кінного, велосипедного, дельта­планеризму, гірсько-пішохідного, мисливського, вертолітного, прогулянок на яхтах, підводного (з аквалангом) та ін.

Собівартість туристичних послуг у Причорномор'ї досить висока, що пов’язано із значними витратами на оренду приміщень, землі тощо.

Розвиток іноземного туризму в Криму стримується слабкою мате­ріальною і технічною базою. Необхідне будівництво нових підприємств і модернізація існуючих. Зона іноземного туризму може розширюватися за рахунок показу об'єктів м. Севастополя, Феодосії, Старого Криму, Суда­ка, Бахчисарая і Керчі.

Для курортів Причорномор’я в цілому характерні: відсутність ком­плексності в їх розвитку (рекреація випадає з економічної структури району) — низький рівень зовнішнього рекреаційного потокунерівномір­ний розподіл потоку рекреантів на території й концентрація його на більш освоєних територіяхяскраво виражена сезонність потоку рекреантіввід­сутність єдиної рекреаційної політики будівництва й управління курортамислабка транспортна забезпеченість курортівконцентрація місцевого на­селення на найбільш цінних у рекреаційному відношенні територіяхслабкорозвинена, вузькоспеціалізована економічна база міст-курортів. Ма­теріально-технічна база не в змозі забезпечити належні умови праці, побуту, відпочинку населення та вільний розвиток рекреаційного господарства.

Діяльність об'єктів портово-промислового комплексу в прибереж­ній зоні Чорного та Азовського морів негативно впливає на природне середовище.

Найбільшими забруднювачами навколишнього середовища в районі є хімічні, металургійні, нафтопереробні комбінати, а також підприємства харчової промисловості і житлово-комунальне господарство. Нині зусил­лями природоохоронних органів України викид стічних вод більшості підприємств в морську акваторію припинено завдяки організації замкну­того циклу водогосподарської діяльності. Крім того, створено природоохоронне обладнання для локального очищення різних категорій стічних вод, які містять нафтопродукти, в морських торгових портах і на деяких судноремонтних заводах.

Заходи з охорони навколишнього середовища проводяться, проте коштів на них виділяється занадто мало, застаріле обладнання часто спричинює залпові аварійні викиди, що створює передумови для тоталь­ного забруднення прибережних акваторій, морського дна і берегової зони нафтопродуктами, технічними мастилами, важкими металами, поверхне­во-активними речовинами та іншими інгредієнтами.

Розвитку сільськогосподарського виробництва великої шкоди за­вдає активна ерозія грунтів, прискорені їх лінійне розмивання та площинне змивання. На зрошуваних землях розвиваються вторинне засолювання, підтоплення. Спостерігається замулювання водойм. Узбережжя Чорного та Азовського морів зазнають абразії, зсувів тощо. Важливими заходами боротьби з цими негативними процесами є контурне землевпорядкуван­ня, створення полезахисних, водоохоронних та протиерозійних лісосмуг, комплексна меліорація, лісовідновлення, поліпшення лук, берегоукріплен­ня, терасування селенебезпечних гірських схилів.

Негативно впливають на природне середовище також рекреаційна діяльність, стихійний відпочинок, туризм, їх хаотичний розвиток завдає шкоди природі, особливо на берегах морів, озер, рік, на гірських схилах і терасах Криму. Наслідками неорганізованого туризму часто бувають на­копичення різноманітних відходів, лісові пожежі, що призводять до порушення природних екосистем.

З метою збереження різноманітності природно-територіальних ком­плексів та генетичних ресурсів тваринного і рослинного світу, проведення наукових досліджень на території Причорноморського економічного ра­йону створено ряд заповідників, заказників, заповідно-мисливських господарств. Найбільші заповідники — «Асканія-Нова» (площа 33,3 тис. га) і Чорноморський (площа 87,3 тис. га), включені в 1984 р. ЮНЕСКО в міжнародну мережу біосферних заповідників. Державними заповідника­ми України є Карадазький (площа 2,9 тис. га), Ялтинський гідро-лісовий (14,6 тис. га). З чотирьох заповідно-мисливських господарств України два розміщені в райолі - Азово-Сиваське (34,1 тис. га) та Кримське (42,9 тис. га), де проводиться робота щодо збільшення та регулювання кі­лькості цінних мисливських тварин, а також розселення їх по різних районах, вивчаються природні умови місць їх проживання, охороняються рідкісні та зникаючі види, здійснюється акліматизація окремих видів мис­ливської фауни.

Висновки

Південний економічний район має досить вигідне геогра­фічне положення. Через його територію проходять важливі залізничні, річкові та повітряні шляхи, які сполучають економічні райони України з багатьма зарубіжними країнами.

Район розташований на перетині державних і міжнародних морсь­ких шляхів Азовсько-Чорноморського басейну. Його причорноморське положення сприяє розвиткові портового та рекреаційного господарства.

У районі розвинені машинобудування, багатогалузева харчова про­мисловість, високотоварне сільське господарство з великою часткою зернових посівів, садів, виноградників, тютюну та ефірно-олійних куль­тур. На район припадає 20,6% валового збору зерна, 26,7% соняшнику, 14,6% м’яса.

Значним є вклад регіону у виробництво морських та річкових су­ден, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, металорізальних верстатів, електродвигунів. Тут сконцентровано майже 90% виробництва вин, 45% - консервів країни.

Збалансований розвиток різних інфраструктурних ланок господар­ства курортних комплексів, удосконалення управління ними, забезпечення охорони рекреаційних ресурсів і всього навколишнього середовища — це основні завдання народногосподарського комплексу району.

Використана література.

1. 1.Размещение производительных сил / Под ред. В. В. Кистанова, Н. В. Копилова. -М.: Экономика, 1994.

2. 2.Регіональна політика України / Під ред. Н.Г. Курдюкової. -К.: Наук. думка, 1995. -165 с.

3. 3.Розміщення продуктивних сил / За ред. Є. П. Качана — К.: Вища шк., 1997. — 350 с.

4. 4.Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Г. П. Баб’як, В. Я. Брич, М. П. Дусановська та ін.- За ред. Є.П.Качана. — К.: Вища шк., 1999. — 375 с.

5. 5.Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. — К., Юридична книга, 2001. — 552 с.

6. 6.Розміщення продуктивних сил: Навч.-метод, посібник для самостійного вивчення дисципліни / С. І. Дорогунцов, Я. Б. Олійник та ін. — К.: КНЕУ, 2000. — 76 с.

7. 7.Розміщення продуктивних сил: Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін.- За ред. Ковалевського О. Л. — К.: Тов. «Знання», КОО, 1998. — 546 с.

8. 8.Розміщення продуктивних силНавч. посібник / За ред. В. В. Ковалевського, В. Ф. Семенова, О. Л. Михайлюк та ін. — К.: Либідь, 1996.

9. 9.Соціально-економічна географія України / За ред. О. І. Шаблія. -Львів: Світ, 1994.