Естетичний ідеал. 
Естетичний смак

Реферат на тему:

Естетичний ідеал. Естетичний смак У філософії та естетиці від І. Канта існує традиція, у межах якої естетичний смак означає здатність людини естетично оці­нити дійсність і мистецтво.

З цього приводу доцільно згадати латинське висловлювання:

«У кожного свій смак». Але стародавні римляни додавали: «Про смак не сперечаються, якщо він є». У Стародавньому Римі існу­вав культ естетичного смаку навіть за часів правління кривавого Нерона.

Але в цілому протягом усієї історії людства про смак спере­чаються, і досить жваво. Хоча слід відзначити що, дійсно, не дискутують про якість фізіологічного смаку: хтось віддає пере­вагу солодкій їжі, хтось — солоній, комусь подобається черво­ний колір, комусь — зелений тощо. Однак усі ці аспекти життє­діяльності людини не мають суспільного значення у таких відно­шеннях:

— естетичний смак належить до суспільної, соціальної сфе­ри, тому що означає соціальну спроможність людини, яка фор­мується як результат виховання та навчання;

— естетичний смак є важливою характеристикою особистіс-ного становлення та пов’язаний з рівнем самовизначення людської індивідуальності. Тому естетичний смак — не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення певних естетичних цінностей. Отже, естетичний смак означає здатність до індивідуального відбо­ру естетичних цінностей, що визначає напрям естетичного (і не тільки естетичного) саморозвитку особистості;

— естетичний смак — показник цілісності людської індиві­дуальності, оскільки сприяє формуванню особистості. Це здійснюється, коли людина досягає віку 13−20 років, а естетичний смак тоді є навряд чи не найголовнішим засобом об'єкти­вації особистості. Для молоді цілком природним вважається бажання акцентувати на тому боці життя, який виразно та рель­єфно стверджує її як самобутність. Це — зовнішній вигляд, пе­реваги у музиці, літературі, мистецтві в цілому, поведінці. Часто це прагнення набуває спотворених форм. Так виникає молодіж­на субкультура, згідно з законами якої юнаки та дівчата ще досить умовно освоюють засоби і прийоми створення індиві­дуального стилю життя, здійснюють пошуки гармонійних відно­син з собою та оточуючими. Але не завжди цей закономірний процес позитивно сприймається суспільством: так сталося з куль­турою (хоча часто вона зветься контрабо антикультурою) хіпі, панків, рокерів, металістів тощо;

— відсутність естетичного смаку або зловживання мірою, яка зв’язується з певним рівнем його розвитку, свідчить або про «усеїдність» людини, тобто про нездатність до особистісного відбору, або про «дурний» (поганий) смак, тобто в цьому випад­ку відбір ведеться за незначними, неістотними критеріями;

— естетичний смак співвідноситься з художнім смаком, який розвивається на основі естетичного у процесі спілкування з ми­стецтвом та рівень якого підвищується завдяки художній освіті та вихованню;

— дискусії з приводу того, які цінності найбільш важливі, якщо мається на увазі якість естетичного смаку — особистісно або суспільне значущі, в кожному окремому випадку зумовлені конкретним комплексом суспільних обставин, соціальною ди­ференціацією суспільства, яка створює моделі естетичного сма­ку різних верств населення;

— естетичний смак не залишається незмінним. Суспільні відносини та особливості світу людини впливають на розвиток або деградацію особистісного естетичного смаку. Про це свідчать зміни переваг щодо добору або характеру творів мистецтва (літе­ратурних чи музичних) тощо;

— все ж таки залишається невизначеною проблема відбору критерію, за яким оцінюється якість естетичного смаку. Існує такий критерій або ні… Виходити при розв’язанні цієї пробле­ми слід з того, що являє собою оцінка, яка лежить в основі естетичного смаку. Вона (естетична оцінка) засновується не тільки на якості предмета, який оцінюється, а й на якості, здібностях того, хто оцінює, своєрідності його почуттів, особливостях інте­лекту, його загальній культурі, рівні освіти, соціальній належності. Усе це визначає особистісну якість — естетичну інтуїцію. В свою чергу, якість естетичної інтуїції зумовлює якість творчо­го уявлення, тобто здатність охоплювати образ «цілого», не пе­редуючи його логічній деталізації, аналітичній діяльності розу­му, спроможності передбачати те, що вже є, але ще не здобуло відображення у вигляді поняття.

Таким чином, естетичний смак — здатність до індивіду­альної оцінки та добору естетичних ценностей, яка визначає можливість особистості до саморозвитку.

59. Естетичний ідеал Естетична свідомість в цілому, її будь-який елемент іманентно містять у собі взірець, орієнтир, духовну мету, яка і є есте­тичним ідеалом. Слово «ідеал» — грецького походження. У пе­рекладі - це гра, поняття, зразок, уявлення. Необхідність в ідеалі як особливій формі регулювання людської діяльності по­в'язана з наявністю в природі людини, що розуміється як «відкритість світу», такого моменту, який в класичній філософії розглядається як момент розвитку духа. Цей момент має вира­ження в орієнтації людини на взірець належного, на цінність, на основі якої відбувається постійний вихід людини за власні межі, здійснюється процес самовдосконалення. На відміну від будь-якого соціального ідеалу естетичний існує не в абстрактній, а в чуттєвій формі, тому що тісно пов’язаний з емоційним, чут­тєвим ставленням людини до світу. В цьому полягає перша особ­ливість естетичного ідеалу.

Друга особливість визначається різними засобами співвідно­шення естетичного ідеалу з дійсністю. Ідеалістична естетика ви­являє відірваність естетичного ідеалу від сутності його природи і тому наполягає на незбагненності його усвідомлення та досяг­нення. У противагу цій точки зору В.Г. Бєлінський писав про те, що «ідеали — це не вільна гра фантазії, не вигадка, не мрія, але в той же час ідеали — не список з дійсності, а угадана розумом та відтворена фантазією можливість того чи іншого явища"'.

Третя особливість естетичного ідеалу пов’язана з характером відображення дійсності в ідеалі. Естетичний ідеал, без сумніву, відтворює її особливим чином, але не пасивно, а творчо, що визначається вмінням особистості або суспільства відкинути наносне, випадкове, неістотне. Звідси випливає визначення есте­тичного ідеалу. Естетичний ідеал — відображення сутності предмета, але сутності найглибшого порядку, яка містить у собі найвищу форму розвитку реальності, що дана емоційно.

Наступна, четверта, особливість полягає у співвідношенні об'єктивних якостей дійсності та особливостей внутрішнього світу людини. Вищим ступенем розвитку реальності є її соціальна форма, а її носієм — людина як сукупність суспільних відносин. Естетичний ідеал суспільства, який відбивається через людину в чуттєвих формах, втілює у собі головні, визначні суспільні відно­сини даного суспільства. Тому естетичний ідеал — це діалектич­на єдність об'єктивного та суб'єктивного.

Об'єктивне зумовлюється тим, що ідеали народжуються і ре­ально існують у самій дійсності як тенденції суспільного роз­витку незалежно від ступеня їх усвідомлення (ступінь усвідом­лення виявляє зв’язок з конкретно-історичними обставинами).

Суб'єктивне визначається якостями цілей, ідей, носіями яких виступають певні суспільні сили, здатні побачити наявність та­ких тенденцій життя у зародженні, усвідомити їх і сприяти тому, щоб через мистецтво, яке вони створюють, або інші види творчості ці тенденції зрозуміла більшість.

Особливістю естетичного ідеалу є й те, що він (як будь-який соціальний, наприклад соціально-політичний, ідеал) визначає пер­спективу розвитку суспільства, його інтереси та потреби, а та­кож інтереси та потреби окремої людини. В. Г. Плеханов нази­вав ідеал дійсністю наступного дня, коли здійснюється синтез сьогодні та завтра.

Специфіка естетичного ідеалу виявляється в особливих зв’яз­ках з суспільними та моральними ідеалами людини та суспіль­ства, що відтворюється в історичному характері естетичного іде­алу. У свою чергу, естетичний ідеал зумовлюється обставинами матеріального життя суспільства, умовами соціального суспіль­ного буття, розвитком естетичної діяльності та мистецтва. Цей взаємозв'язок рельєфно виступає у порівнянні конкретно-істо­ричних типів естетичного ідеалу, наприклад античного та серед­ньовічного. Античний естетичний ідеал втілює уявлення про досконалу, ідеальну людину, яка є синтезом прекрасного зовні­шнього (тіло, обличчя тощо) та внутрішнього (думки, почуття, наміри). Середньовічний ідеал декларує відторгнення від дійсності.

Ідеал — Бог, що втілює абсолютну довершеність, його не може досягти окрема людина, але при цьому кожен повинен прагну­ти до досягнення недосяжного ідеалу все життя.

Подальші зміни змісту естетичного ідеалу можемо простежи­ти, аналізуючи його відтворення в скульптурних зображеннях міфо­логічного Давида. Якщо «Давид» Донателло ще зберігає в собі риси середньовічного способу осмислення людини, де акцент ро­биться на внутрішньому, духовному, то «Давид» Мікеланджело настільки красивий фізично, як і духовно. У Новий час віднайде­на в добу Відродження гармонія між тілом і духом, подібна Бо­гові людина губиться, «Давид» Берніні - втілення бентежної людини, яка опинилися в епіцентрі боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, що перекручують та спотворюють її. Від арис­тократичного достоїнства та мужньої впевненості у своїх силах не залишається нічого, тому «Давида» Берніні часто називають «плебейським Давидом». Дпофеоз відчаю невпевненості в собі і безнадійності буття людини у XX ст. символізує «Давид» Дж. Макку.

Естетичний ідеал за певних історичних обставин спрямова­ний не у майбутнє, а в минуле, що складає ще одну особливість естетичного ідеалу (наприклад ідеалізація вітчизняної історії XVI-XIX ст.). Завдяки своїй почуттєво переконливій формі ес­тетичний ідеал сприяє утворенню міфів у свідомості людини чи суспільства і у такий спосіб неначе заступає цю дійсність. 'На­приклад, радянський кінематограф ЗО-50-х років (фільми «Сви­нарка та пастух», «Багата наречена», «Світлий шлях» тощо) ство­рював подобу веселого та легкого життя поряд з тим, що дійсно відбувалося навкруги.

У суспільстві естетичний ідеал виконує такі функції: мобілі­зує людську енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяль­ностістворює можливість випереджати дійсність, зазначаючи тенденцію майбутньоговиступає як норма, зразок та як необхід­не (те, що має бути), є вищим об'єктивним критерієм оцінки всього, з чим зустрічається людина у навколишньому світі, всьо­го, що знаходиться у сфері її інтересів. У естетичному ідеалі об'єднуються реальне та ідеальне. Завдяки цій здатностей діа­лектичне поєднувати у собі ідеальне та реальне людина оцінює дійсність та визначає її естетичну цінність.

Отже, естетична свідомість виникає не на суто природній та не на двох окремих — природній ті соціальній — підставах, а тільки у процесі суспільно-історичної практики, яка має на меті перетворення буття за законами краси.

Естетична свідомість відтворює творчу сутність суспільно-тру­дової діяльності людини в усьому різновиді форм прояву, у тому числі й у мистецтві.

Висновки Потреби людей у створенні досконалого, піднесеного, що да­вало 6 їм духовну насолоду, викликали до життя мистецтво та естетичну свідомість. Специфіка естетичної свідомості визна­чається її предметом, художньо-образним способом відображен­ня дійсності і функціями. Це відображення здійснюється на буденно-психологічному та духовно-теоретичному рівнях. В ос­нові естетичного ставлення людини до світу, її естетичної ак­тивності лежить соціально-культуротворча діяльність, яка не може обмежуватись сферою художньої творчості, а має поширювати­ся на всі сфери суспільного життя.