Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Як показав історичний досвід другої половини ХХ століття, однією з найнебезпечніших загроз людству та сучасній світовій цивілізації є локальні війни і збройні конфлікти. Вони й надалі у близькому майбутньому будуть дестабілізуючим фактором міжнародного та внутрішнього життя. Отже, ґрунтовне вивчення досвіду локальних війн і збройних конфліктів залишатиметься важливим завданням забезпечення безпеки та підтримання обороноздатності держав і народів, зокрема й України.

Війни, що відбулися в другій половині ХХ століття, становлять інтерес як суто історичний, так і з погляду воєнного мистецтва, поскільки в них виникали та знаходили свій розвиток як нові, так і вже існуючі засоби збройної боротьби, методи, принципи, форми і способи ведення воєнних дій, тощо. Досвід підготовки та ведення операцій в ході цих війн, а також їх уроки не втратили свого значення до сьогодення і мають бути творчо використані в сучасних умовах. Саме тому вивчення та осмислення цього досвіду на етапі реформування та розвитку Збройних Сил України набуває особливого значення. Він є повчальним з погляду вивчення способів підготовки та ведення наступальних, оборонних, десантних і протидесантних операцій (боїв) в умовах різноманітної місцевості та на приморських напрямках, причому за значної переваги однієї із сторін над іншою в засобах збройної боротьби. Вивчення воєнно-політичного і суто військового аспектів війн та збройних конфліктів зазначеного періоду важливе й для визначення дієвих заходів щодо зміцнення національної безпеки та оборони нашої держави, сучасних пріоритетів у військовому будівництві, оперативній та бойовій підготовці військ, для вироблення практичних рекомендацій щодо підготовки держави і Збройних Сил до можливих воєнних дій.

Разом з тим, слід зазначити, що в Україні зазначені аспекти по теперешній час залишаються ще недостатньо дослідженими. У вітчизняній історіографії наукові праці з цієї проблематики практично відсутні, що безумовно свідчить про актуальність і важливість розробки обраної автором теми наукового пошуку та зумовлює сутність наукового завдання, яке вирішується в даному дослідженні.

Наукове завдання дисертаційної роботи полягає у вивченні еволюції воєнного мистецтва у воєнних конфліктах другої половини XX століття, виявленні основних факторів, що впливають на нього, закономірностей і тенденцій його подальшого розвитку з метою вироблення рекомендацій воєнному і воєнно-політичному керівництву держави щодо використання історичного досвіду у теорії і практиці воєнного будівництва в Україні.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності до планів наукової і науково-технічної діяльності Генерального Штабу ЗС України, Національної академії оборони України (НАОУ), а також Українського інституту воєнної історії. Безпосередньо вона пов’язана із плановою комплексною науково-дослідною роботою — шифр «Універсум», що виконується на замовлення начальника Генерального Штабу ЗС України, а також програмами навчальних дисциплін кафедр стратегії, оперативного мистецтва, тактики, історії війн і воєнного мистецтва НАОУ.

Метою дисертаційної роботи є об'єктивний аналіз розвитку воєнного мистецтва у воєнних конфліктах другої половини ХХ ст. Для реалізації поставленої мети дисертантом визначені такі завдання:

• — з`ясувати стан наукової розробки та охарактеризувати джерельну базу дослідження;
• — розкрити історичні умови та фактори, які впливали на розвиток воєнного мистецтва (стратегії, оперативного мистецтва і тактики) у воєнних конфліктах другої половини ХХ століття;
• — показати роль і місце провідних країн світу в локальних війнах і збройних конфліктах зазначеного періоду;
• — показати особливості розвитку воєнного мистецтва у воєнних конфліктах;
• — виявити важливі закономірності і тенденції у розвитку збройної боротьби у воєнних конфліктах другої половини ХХ століття;
• — надати пропозиції та рекомендації щодо застосування історичного досвіду для подальшого будівництва і розвитку Збройних Сил України.

Об'єктом дослідження є воєнні конфлікти другої половини ХХ ст.

Предмет дослідження — воєнне мистецтво у воєнних конфліктах другої половини ХХ ст. війна конфлікт збройний історичний.

Хронологічні рамки обмежені завершенням Другої світової війни (1945 р.) і кінцем ХХ ст., що зумовлено суттєвими змінами у розвитку форм і способів збройної боротьби.

Методи дослідження. При вивченні теми основними стали принципи воєнно-історичної науки — історизм, об`єктивність, дослідження явищ у їхньому розвитку, взаємозв`язку та взаємозалежності. З метою об`єктивного осмислення означених вище явищ і процесів широко застосовувалися системний підхід, загальнонаукові та спеціальні методи, насамперед проблемно-хронологічний, історико-логічний та порівняльно-історичний методи.

Особливе місце належало історичному та логічному методам, як спеціальним у галузі історичної науки. Застосування історичного методу дозволило розкрити хід воєнних дій, встановити їх результати та наслідки і на цій основі виявити основні історичні умови та фактори, що впливали на їх хід і результати, узагальнити бойовий досвід воюючих сторін, визначити характерні риси та особливості воєнного мистецтва другої половини ХХ ст., виробити рекомендації щодо використання набутого досвіду в сучасних умовах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному висвітленні задачі, яка ще не стала предметом поглибленого вивчення в Україні. Вперше у вітчизняній історіографії розглянуті аспекти, пов’язані з поглядами військово-політичного керівництва держав — учасниць воєнних конфліктів на будівництво і застосування збройних сил, виникнення і розвиток збройних формувань воєнно-політичних організацій в цих країнах, дана оцінка впливу стану військово-промислового комплексу воюючих сторін на характер збройної боротьби, виявлені основні закономірності і тенденції еволюції воєнного мистецтва, намічені головні напрями розвитку збройної боротьби у війнах майбутнього, тощо.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані результати, зроблені висновки та пропозиції сприятимуть подальшому розвитку воєнно-історичної науки, теорії воєнного мистецтва (насамперед, у розв`язанні завдань, пов`язаних із застосуванням військ та угрупувань у локальних війнах і збройних конфліктах, спеціальних і миротворчих операціях), теорії та практики розбудови Збройних Сил України, можуть використовуватися у бойовій та оперативній підготовці військ і офіцерських кадрів, зокрема у вищих військових навчальних закладах. Вважаємо, що фактичний матеріал, уміщений у дисертації, також стане в нагоді у процесі написання профільних монографій, навчальних і довідкових праць, присвячених історії війн та воєнному мистецтву.

Особистий внесок здобувача. Одержані результати та публікації у фахових виданнях здійснені автором особисто.

Апробація результатів дослідження здійснювалась автором у вигляді виступів на науково-практичному семінарі «Локальні війни та збройні конфлікти: розвиток теорії і практики» (Київ, 2005), на науково-практичних конференціях: «Україна — НАТО» (Київ, 2005), «Війни ХХІ ст.» (Київ, 2006), на засіданнях відповідних кафедр, тощо. Матеріали дослідження використовувалися також під час занять зі слухачами Національної академії оборони України з навчальних дисциплін «Історія війн і воєнного мистецтва», «Стратегія національної безпеки і оборони України», «Оперативне мистецтво», «Тактика».

Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення в семи наукових статтях, із них п’ять у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України, загальним обсягом 2,1 авт. аркуша. Додатково результати дисертації опубліковані в матеріалах НДР — шифр «Універсум».

Структура роботи відповідає меті та завданням дослідження. В її основу покладено принцип проблемно-хронологічного викладу. Вона складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків (обсяг тексту основної частини дисертації 180с.), списку використаних джерел та літератури (15с., 213 найменувань) і додатків (38с., 8 додатків). Загальний обсяг дисертації 233с.