Масова свідомість і масова культура

Масова свідомість і масова культура

Кононенко О. В Велика кількість публікацій у науковій та науково-популярній літературі, а також у засобах масової інформації, говорить про те, що проблематика масової свідомості займає одне із центральних місць у житті сучасного суспільства. Активно розвиваються соціологічні, філософські та культурологічні концепції масової свідомості. Об'єднуючим початком вчень і теорій, що відображають дану предметну область у цей час, є теза про домінування масових цінностей у всіх сферах сучасного суспільного та культурного життя.

Суттєвим і вагомим аргументом, що підтверджують актуальність обраної теми дослідження, є сама соціальна практика. XX століття стало часом розгортання бурхливих і численних масових рухів, прилучення більшості населення до загального утворення, активного, небаченого раніше, вторгнення інтересів і смаків «людину маси» в елітарні раніше сфери культури та політики.

Загальною особливістю для більшості досліджень західних авторів у дослідженні масових явищ аж до середини XIX століття була екстраполяція емпірично спостереження характеристик мас на більш широкі та внутрішньо складні явища, спільності (народні маси, великі групи класи), низька оцінка діяльності народних низів, заперечення їх творчої, конструктивної ролі в історичному процесі, визначення цієї ролі як пасивної, другорядної або ж стихійно-руйнівної.

Під впливом окремих елементів такої тенденції осмислення масових явищ сформувався й ряд напрямків західної соціальної науки XIX XX століття, акцентується увага на проблеми «маси»: різні варіанти теорії еліти, що орієнтуються на вивчення правлячої еліти та визначення зв’язку ролі мас (Р.Михельс, Г. Моска, В. Парето; Дж. Гелбрейта, К. Мангейма; ряд ідей Д. Белла, Ч. Міллса); ніцшеанський напрямок, що акцентує погляд на масу як нетворче, неестетичного та неетично, а також так звані теорії «масового суспільства» епохи розвинутих індустріально-капіталістичних відносин XX століття.

У центрі уваги марксистської школи, включаючи її більш пізні варіанти, виявилася не стільки маса, як явище соціально-психологічне або соціокультурне, скільки діяльність більших соціальних груп, класів, розглянутих у якості суб'єкта політичної боротьби й об'єкта пропаганди, носія революційної свідомості й комуністичних переконань.

Початок дослідження феноменів маси й масової свідомості був пов’язане з іншими напрямками суспільствознавчої думки що з часом збігся зі становленням соціальної психології як наукової дисципліни в останній третині XIX століття. Майже одночасно в Росії та у Франції М. Михайловським, Г. Тардом, пізніше Г. Лебоном були встановлені основні закономірності поведінки індивіда, зміни в його психіці при включенні до складу натовпу. Надалі різні аспекти цього підходу розроблялися представниками психоаналітичної школи (3.Фрейд, Е. Фром). С. Московичі слідом за Г. Лебоном, 3. Фрейдом і Е. Фромом спрямовує свій дослідницький інтерес в область масової свідомості, реконструюючи й модифікуючи підходи даних авторів. Його заслугою прийнято вважати введення в науковий оборот понять «віртуальний натовп», «віртуальне село».

Особливий інтерес представляють роботи Х. Ортега-і-Гассета. Його постановка питання про проблему масової свідомості в індустріальну епоху ставить еліту та творчу інтелігенцію в протиставленні з «людиною маси». Своєрідні положення для розуміння специфіки сучасної соціальної маси, співвідношення маси та індивіда висунули Г. Маркузе, О. Тоффлер, М. Шелер, К.Ясперс.

У радянську епоху проблеми «маси» і «масової свідомості» довгий час розвивалися як альтернативні, периферійні. Поняття «маса» розглядалося як теоретичний і ідеологічний антипод поняття «клас», у роботах низки авторів ставилося під сумнів саме його право на існування в мові науки.

Поряд з об'єктивними труднощами у вивченні зазначених предметів (новизна, складна структура), у радянській науці мали місце й проблеми, породжені ідеологічним тиском. Зовнішня подібність термінів «маса» і «маси», «масова свідомість» і «свідомість мас», при значній розбіжності в їхньому змісті, об'єктивно стала серйозною перешкодою для виходу марксистської соціології на нову проблематику. Позитивна традиція вживання даної термінології бере свій початок лише з 1960;х років і пов’язана, насамперед, з іменами Б. Грушина й А.Уледова.

Спочатку активний інтерес дослідників до розробки поняття «масова свідомість» сполучався з досить неясними й суперечливими виставами про суб'єкта цієї свідомості «маси». В одних випадках суб'єктами-носіями масової свідомості були більші соціальні групи, класи (Г.Г. Дилигенський), в іншому народні маси, тобто, «вся маса членів суспільства» (І.В. Люминарський). Одні автори бачили сутність масової свідомості в його практичному характері, інші ототожнювали з повсякденною свідомістю, треті аналізували його функціонування на рівні суспільної думки. Велика кількість робіт була присвячена вивченню суб'єктів масової свідомості в розвинених капіталістичних та розвиваючих країнах світову, які розглядали проблеми ідеологічного впливу та ідейного маніпулювання масовою свідомістю.

Дослідження Б. Грушина дали потужний поштовх подальшим розробкам в області масової свідомості. Однак у якості суб'єкта масової свідомості він виділяє різного роду соціальні спільності (а не індивідів), різноманітний та нестійкий характер яких не дає конкретні дослідження, прогноз та виявлення загального. Загальним для всіх видів мас виявляються лише подібні форми прояву масова поведінка, реакції.

В 1990 роки до питань, які пов’язаних з масовою свідомістю, звертається значне число авторів. Деякі з них розглядають окремі аспекти й характеристики, конкретно-історичні форми маси й масової свідомості, певних проблем (А.Кара-Мурза). Інші ж претендують на цілісний розгляд об'єкта дослідження, розробку методологічних проблем (Г.Юсифова).

Найбільший інтерес становлять роботи Г. Афанасьєвої і М.Кирилова. Аналізуючи велику кількість вітчизняної й закордонної літератури, Г. Афанасьєва ставить завдання виділення масової свідомості в особливе поняття соціальної філософії. М. Кирилов висловлює припущення про те, що визначати поняття маси необхідно в зіставленні з поняттям еліти. Автор також вважає, що масова свідомість «фундамент, коренева система суспільної свідомості взагалі». Продовжуючи розробку проблеми, М. Кирилов визначає масу як «єдиний спосіб поведінки та свідомості», у чому сходиться з Б.Грушиним. У той же час М. Кирилов уявляє масу, як сукупного опонента суб'єктів керування.

За останні роки в ряді публікацій і дисертаційних робіт проводиться дослідження історичних і групових етнічних, професійних та інших форм масової свідомості, що свідчить про ріст дослідницького інтересу до проблеми масової свідомості, про зміцнення позицій, пов’язаних із цією проблемою.

Змістовні підстави масової свідомості визначаються найбільш примітивними світоглядними установками, виробленими в процесі розвитку повсякденної свідомості, та в рамках повсякденності, що й виражаються у вигляді соціальної віри в певну картину світу й місце людину в ньому, із властивими їй аксіологічними установками. Найбільше яскраво масова свідомість проявляється в суспільно значущих проблемних ситуаціях як однотипна реакція більшості (негативна або позитивна).

Основним способом формування масової свідомості в XX столітті виступала масова культура, а головним способом маніпулювання їмідеологія як її раціоналізована складова.

Основою феномена «масової культури» є об'єктивні характеристики свідомості «людини маси», розкриті Х. Ортега-і-Гассетом: прагнення спрощувати, зводити до повсякденних схем поведінки будь-які явища й дії; прагнення бути «схожим на всіх» у всіх значимих відносинах заради почуття соціальної захищеності; прагнення пояснювати всі проблеми чиїмось ворожим відношенням і т.п. [1]. Масова культура є основним засобом відтворення масової свідомості.

Нерідко масова культура визначається як псевдокультура, яка не має позитивного світогляду, виховання, художній або естетичний зміст. Метою «масової культури» є не стільки заповнення дозвілля, зняття напруги, стресу в людини індустріального й постіндустріального суспільства, скільки стимулювання споживчої свідомості, що у свою чергу формує особливий тип пасивного, некритичного сприйняття цієї культури в людині. Все це створює особистість, яка досить легко піддається маніпулюванню. «Масова культура» більшою мірою орієнтується не на реалістичні образи, а на штучно створювані образи (імідж) і стереотипи. У рамках таких її жанрів як детектив, вестерн, мелодрама, мюзикл, комікс які створюються, як спрощені «версії життя».

Масова культура має чітку світоглядну програму. Масова культура потужний засіб впливу на суспільну свідомість для нівелювання поглядів і смаків під складений стереотип. Масова культура це натуралізм, що відіграє на примітивній чуттєвості, її природа товар для ринку; ставка на видовище приводить до моральної нерозбірливості; її спрямованість утилітарно-розважальна [2;3;4].

Основним недоліком багатьох досліджень масової культури є те, що в ній вивчаються, насамперед, її ідеологічна функція або естетичні компоненти, найчастіше із суб'єктивної точки зору автора, з позицій його авторських переваг. Подібний, досить спрощений підхід до масової культури не тільки є гносеологічно безперспективним, але й не в змозі пояснити внутрішні механізми найсильнішого впливу масової культури на сучасне суспільство, його культурну й навіть політичну динаміку.

У феномені масової культури можна виділити її соціо культурні функції: розважальну, соціалізації та ідеологічну, покликані однаково ефективно впливати як на маси, так і на еліту.

Реалізація ідеологічної функції полягає в наданні «масовій людині» зрозумілих для неї й потрібних для ідеологізаторів схем інтерпретації й пояснення всього, що відбувається в суспільстві, схемних висновків і прийняття рішень, організаційних проектів і планів дій. Це може здійснюватися й через соціализаційну й розважальну функції. У суспільстві постійно відбувається боротьба за маси інституціональними засобами; особливо велика роль держави, що маніпулює свідомістю широких мас.

Суб'єктивно-психологічною підставою механізму «масової свідомості» є патерналізм, що розуміється як уроджене, неусвідомлюван, що має міфологічне коріння властивість мислення людини «долати труднощі» найбільш простим способом (наприклад, у вигляді надії на абсолютного героя, вождя). У якості ж суб'єктивно-психологічної заснування механізму «масової культури» можна запропонувати «феномен краси» [5], суть якого в тому, що предмет вважається прекрасним, якщо він викликає захоплення і співпереживання у більшості. Цей «феномен» може бути поясненням того, що масова культура, є єдиним способом збагнення світу для тієї частини населення, яка відповідає роль «людини маси», запропонованому Х. Ортега-і-Гассетом. Безумовна перевага ідеологічної функції в масовій культурі радянського суспільства формували таке розуміння художнього твору як в автора, так і в його читача, глядача, що сприйняття його було спрямовано не на вироблення власної позиції для описуваної ситуації, а на безумовне наслідування абсолютній нормі поведінки (сприйняття, відчування, мислення, дії). Це й визначило основні якість масової культури радянського періоду.

Економічна й соціальна криза обумовили розвал соціальної структури й радянської системи цінностей. Це означало вибух індивідуалізму, нездатного створити нову систему цінностей. Тому в епоху перебудови змістом добутків масової культури стають «маргінальні» типи особистості.

Виниклий у ході інноваційних перетворень суспільства на пострадянському просторі духовно-ідеологічний вакуум, створений ідеологічною роз'єднаністю, усе більше заповнюється продуктами західного маскульту. На тлі дестабілізації соціальних інститутів і духовної сфери суспільства проступає силует «людини маси» західного зразка, позбавляючи можливості трансляції досвіду вітчизняної культури на молоді покоління, що може привести до її стагнації й занепаду. Проблема погрози втрати культурної самобутності народу в умовах «культурного імперіалізму» є однієї важливих зі злободенних для вітчизняної соціальної й філософської науки.

Таким чином, можна констатувати, що на сьогоднішній день не існує розгорнутого аналітичного концепту масової культури, з одного боку, задовольняючого реальній практиці, тобто здатного виступити робочим принципом при аналізі й оцінці явищ сучасної культури, з іншого боку відповідного до сучасного рівня філософсько-культурологічного знання, тобто, що включає, а, що не ігнорує ті розумові моделі, які акумулювалися в посткласичному пізнавальному досвіді.

масовий свідомість соціологічний культура.

Список використаних джерел

• 1. Ортега-і-Гассет X. Повстання мас / Х. Ортега-і-Гасет// Питання філософії. 1989.-№ 3.-С. 119−154
• 2. Енциклопедія «Культурологія. XX століття» / Ред., сост. і авт. Проекту С.Я.Левіт. -Спб., 1998. Т. 2.
• 3. Короткий словник з соціології / Ред. Піча В.М., Хоронжий А. Г., Климанська Л. Д. та ін. -M., 1997.
• 4. Енциклопедичний словник з культурології. M., 1997.
• 5. Сімонов П. В. Мозок і творчість / П.В.Сімонов // Питання філософії. 1992. № 11.