Сторінка шоста. 
Господарство

Одним із критеріїв неухильного економічного зростання Японії багато вчених вважають властиві японському народу риси, на перше місце серед яких ставлять разючу працьовитість, сумлінність, високий рівень освіченості та професійної кваліфікації.

Сучасна Японія має динамічні продуктивні сили, в яких нестача природних ресурсів компенсується високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу та сучасних методів організації виробництва, високим рівнем і розвитку науки й техніки. Держава й підприємці проводять активну діяльність на світовому ринку.

Японія брала участь у трьох великих війнах — російсько-японській і двох світових. Беззастережна капітуляція у Другій світовій війні, підписана Японією в серпні 1945 p., поклала початок повної реорганізації як політичного, так і економічного життя країни.

На момент закінчення Другої світової війни японська економіка була повністю зруйнована, більшість підприємств було закрито, в країні лютували інфляція і безробіття.

У період з 1946 до 1949 р. були проведені такі реформи: земельна реформа, що майже повністю ліквідувала поміщицьке землевласництво; знищені великі монополістичні концерни, а їх акції продані службовцям; грошова реформа — на зразок реформування німецької марки, що дозволило різко скоротити грошову масу, яка знаходилася в обігу, і зупинити інфляцію.

Військовий японський режим був ліквідований на початку 1946 р. Прийнята в 1947 р. нова конституція, що зберегла монархію, але позбавила імператора влади, поклала початок демократичним перетворенням.

Економіка Японії після Другої світової війни пройшла два етапи розвитку. В 50 — 60 роки склалися чи не найсприятливіші умови розвитку за всю історію Японії. Інтенсивно використовувалася висококваліфікована і водночас ще дешева робоча сила, активно впроваджувалися найновіші досягнення світового науково-технічного прогресу.

Війна, що почалася в червні 1950 p. в Кореї, відіграла визначальну роль у відновленні економіки Японії, яка на час воєнних дій перетворилася на своєрідний тил американської армії. Різко зріс попит на озброєння і воєнні матеріали, військові перевезення і послуги, продовольство та ін., що обумовило воєнно-промисловий бум в японській економіці. Надходження від американських воєнних замовлень у 1950 — 1953 pp. дозволили Японії покрити зовнішньоторговий дефіцит і розширити імпорт сировинних ресурсів.

Таким чином, війна в Кореї стала початком «японського економічного дива»: ВНП Японії під час війни зростав щорічно на 10%.

У 1968 р. Японія стала третьою державою світу, наблизившись за низкою показників до США і СРСР.

У 70—80 роки сприятливі чинники попередніх десятиліть вичерпали себе. Тільки кваліфікована робоча сила (але тепер уже одна з найдорожчих у світі), як і раніше, відіграє важливу роль. Японія від практики залучення іноземних технологій перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень.

На сьогодні країна має трудові ресурси з високим рівнем професійної підготовки, культури праці та професійної мобільності. Рівень продуктивності праці — один з найвищих у світі. Господарство має сучасну технологічну оснащеність, використовує сучасне устаткування і сучасні технології виробництва. Проблема нестачі природних ресурсів розв’язується шляхом впровадження енергота ресурсозберігаючих технологій у поєднанні з гнучкою політикою на зарубіжних ринках сировини. Як основні внутрішні ресурси розвитку використовуються ті можливості, які надає науково-технічний прогрес. Зовнішні ресурси розвитку утворюються за рахунок реалізації на світових ринках високоякісної і конкурентоспроможної продукції наукоєм-них галузей господарства, науково-технічної інформації та експорту капіталу.

Промисловість. Основою японської промисловості стали потужні корпорації, які входять до великих фінансово-монополістичних груп: Фуйо, Міцубісі, Суміто, Міцуї, Дайіті тощо. Основні виробництва зосереджені в руках великих концернів. Але водночас важливу роль відіграє діяльність і численних, малих та середніх підприємств.

Японська промисловість активно пов’язана зі світовими ринками. З одного боку, для її потреб довозиться 79% необхідного вугілля, 99% нафти, 98% залізної руди, 70% лісу, 100% фосфатів, бокситів, бавовни, вовни тощо. З іншого боку, на експорт витрачається половина вироблених автомобілів, майже 90% годинників, 95% відеомагнітофонів, 70% копіювальних машин, понад 50% телевізорів та калькуляторів, понад 40% верстатів тощо.

В Японії висока територіальна концентрація виробництва. В межах «Тихоокеанського промислового поясу», територія якого становить тільки ¼ частину площі країни, виробляється 4/5 промислової продукції Японії. Зона мегалополісів, особливо агломерації Кейхін (Токіо — Йокогама), Хансін (Осака, Кобе, Кіото), Тюкьо (Нагоя) є зосередженням наукоємних виробництв.

Важливою рисою географії важкої промисловості стало формування великих міжгалузевих комплексів-комбінатів. Найпотужніші об'єкти виникли по сусідству з трьома головними агломераціями. Наприклад, в агломерації Кейхін — це комбінати в Йокогама, Кавасакі, Гої, Касіма; в Хансін — комбінати в Хіробата, Сакаї, Анеґасакі; біля Наґої — комбінати в Йоккаїті. Ланцюжок комбінатів виник на узбережжі Внутрішнього Японського моря: Мідзусіма, Івакуні, Токуямя, Оїтатаін.

Японія — лідер світової чорної металургії (112,7 тонн сталі у 2004 р). Тут діють майже два десятки металургійних заводів повного циклу, найбільші — у Кавасакі, Тіба, Токай, Хіробата, Фукуяма, Кітакюсю. В хімічній промисловості основу галузі становлять 16 нафтохімічних комплексів; найбільші — у Касіма, Гої, Йоккаїті, Мідзусіма, Сакаї. За розмірами енергоспоживання, Японія посідає четверте місце у світі, хоч на 90% залежить від імпорту енергоносіїв, у тому числі й нафти імпортується 240 млн тонн, вугілля довозиться понад 110 млн тонн.

У світовому виробництві машин і устаткування частка Японії становить понад 10%. Машинобудівні фірми освоїли всю номенклатуру продукції галузі. Провідні машинобудівні концерни є основою експортної бази Японії, адже за межі Японії вивозиться ¼ продукції машинобудування. Провідними галузями японського машинобудування є електромашинобудування (1/3 продукції галузі), де половину продукції дає радіоелектроніка; транспортне машинобудування, в якому провідне місце посідає автомобілебудування (понад 10 млн. автомобілів у 2004 році) та суднобудування; загальне машинобудування з великими фірмами, що виробляють промислове устаткування і верстати.

В Японії створений потужний науково-виробничий комплекс. Це дає змогу розглядати виробництво наукоємної та технічно складної продукції як основний напрям спеціалізації країни в міжнародному поділі праці. Науково-виробничий комплекс має високий рівень територіальної концентрації. Так, на агломерацію Токіо — Йокогама припадає 60% наукових розробок і близько 40% продукції галузей високої технології. Важливу роль відіграють також Осака, Кіото і Наґоя. Перспективним напрямом покращення територіальної організації цього комплексу є створення системи технополісів — науково-промислових зон, оснащених сучасною інфраструктурою і науково-дослідними підприємствами. Створене перше «наукове місто» — ІДу-куба, створюється ще 19.

Агропромисловий комплекс. В агропромисловому комплексі Японії зайнято майже ¼ економічно активного населення, з них тільки 5,8% — у сільському, лісовому господарстві та рибальстві. АПК країни забезпечує близько 56% потреб у продовольстві (від рослинництва та тваринництва), але якщо до цього додати продукцію морських промислів (а морепродукти — винятково важливий компонент японської національної кухні), то рівень самозабезпечення країни продовольством можна оцінити в 70%.

Земель, придатних для землеробства, в Японії вкрай мало. Обробляється понад 5 млн. гектарів, на яких працює близько 3,7 млн чоловік. Середні розміри фермерського господарства — трохи більше від одного гектара. За останні десятиліття відбулася серйозна перебудова виробничої структури агробізнесу. Виділяються три галузі спеціалізації: рисосіяння (країна дає 15 млн тонн рису), плодоовочівництво, тваринництво (виробляється 3,5 млн тонн м’яса). Потреби в продукції інших галузей країна забезпечує за рахунок імпорту. Довозиться 9/10 пшениц і (близько 5,8 млн тонн), уся кукурудза (20 млн тонн), 92% бобів і сої (5 млн. тонн), 80% цукру, близько 1/3 жирів та 1/5 м’яса.

В Японії склалися яскраво виявлені зони приміської і зональної спеціалізації сільського господарства. Важливою зоною приміської спеціалізації (м'ясо, молоко, овочі, фрукти, квіти) є територія мегалополісу Токайдо від долини Канто до долини Кінкі. Інші спеціалізовані зони — «рисовий пояс» Японії — на північному сході та узбережжі Японського моря; північний схід Хоккайдо, що спеціалізується на молочному тваринництві та буряківництві; центральний високогірний район, який перейшов від шовківництва до вирощування овочів і фруктів. Південні зони субтропічного землеробства склалися на тихоокеанських узбережжях Сікоку і Кюсю.