Розділ 1. Теоритичні питання організації та формування ґендерної компетентності студентської молоді у навчально-виховному процесі внз

СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ ҐЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ

Потреба у перегляді поглядів змісту та процесу навчального і виховного процесу в суспільних інститутах (дитячих садках, школах та вищих навчальних закладах) з позиції ґендеру виникли відносно нещодавно, наприкінці минулого століття. Поштовхом для цього послугувала зміна суспільної думки та поглядів на роль чоловіка і жінка у сучасному суспільстві, а також активна діяльність громадськості на створення відповідних умов для рівноцінної реалізації представників обох статей у всіх сферах життя.

Для нашої країни рішення проблеми ґендерної рівності та побудови процесів навчання та виховання на засадах ґендеру є відносно новим, проте багато дослідників і наукових діячів вже присвятили свої наукові праці для вивчення та розробки програм, щодо рішення цієї країни. На сьогоднішній день можна виділити наступних вчених, що вивчали проблематику ґендеру та ґендерного виховання, а саме В. Агєєв, Д. Колесов, Л. Хрипкова, Я. Коломінський, М. Мелтас, І. Кон, Д.Ісаєв, В. Каган, Т. Рєпіна, В. Кравець, Л. Штильова, а такі вчені як Т. Голованова, І. Мунтян та О. Цокур у своїй дослідницьких роботах розглянули умови впровадження ґендерного підходу до виховання студентської молоді та її професійної підготовки. Важливий внесок у розробку концепції ґендерного підходу в освіті зробили: О. Вороніна (проблеми теорії та методології ґендерних досліджень, визначення їх місця в системі підготовки студентів); І. Кльоцина (шляхи ґендерної соціалізації особистості з урахуванням вікових особливостей, розробка ґендерної проблематики для студентів з метою подолання ґендерних стереотипів у студентів). [18.265−267].

Окрім цього в педагогіці окремо проводилися ґендерні дослідження в наступних напрямах: ґендерний підхід у навчанні (О. Каменська, О. Константінова та Р. Сабіров), ґендерна соціалізація в освіті (А. Смірнова, Є. Ярська-Смірнова), вплив ґендерних стереотипів на виховання і освіту (Л. Надолинська), ґендерні аспекти освіти та керування нею (Н. Єрофєєва, О. Чеснокова), проблеми розробки теорії і методики ґендерних досліджень в системі підготовки студентів (О. Вороніна). 7.194].

Проблематика ґендерного виховання молоді розглядалася у відомих творах різноманітних філософів і педагогів на протязі багатьох століть. Говорячи про античний період гендерних досліджень, звично назвати таких відомих його представників як Аристотель та Платон.

Так з точки зору Платона Афінського суспільне виховання дітей може бути покладено як на чоловіків, так і на жінок. Хоча природа жінки інша, ніж у чоловіка, про те це не впливає на її здатність виконувати будь-які обов’язки на рівні з чоловіком. Жінки, в залежності від їх можливостей, могли бути філософами і навіть воїнами. Точка ж зору Аристотеля на виховання і можливості представників обох статей, була протилежної відносно думки Платона. Цей античний філософ вважав, що чоловік і жінка, маючи різну природу свого походження не можуть бути рівними, саме тому вони повинні мати різні знання і вміння. Кожний з них виконує свої «природні» обов’язки, не втручаючись при цьому в справи одне одного.

При подальшій розробці виховних концепцій відношення відомих мислителів до проблеми статі згодом перемістилося з сфери роздумів і філософії в сферу суспільних відносин. На думку багатьох філософів-вихователів XVIII—XIX вв., зміст існування двох різних статей полягає в продовженні людського роду. Можна зустрітити різні підходи до проблеми ґендерного виховання в ідеях просвітителів, педагогів, суспільних діячів минулого.

Так, відомий французький філософ Жан-Жак Руссо виступив з революційними ідеями виховання жінок, хоча він і не вважав, хлопчиків і дівчаток потрібно виховувати в однакових умовах. Він стверджував, що у чоловіків і жінок різні чесноти: жінці слід бути сором’язливою, хитрою, кокетливою, а чоловіку — відвертим, прямим, сумлінним. Руссо виступав проти того, щоб дівчаток вчили лише веденню домашнього господарства і вихованню дітей. Французький філософ підкреслював, що природа, яка подарувала жінці витончений розум, вимагає, щоб жінка мислила, мала власну думку та проявляла турботу про свій розумовий розвиток.

Клод Гельвецій робив наголос на рівності чоловіків і жінок в отриманні освіти. Анатомічні відмінності - не повід для висновку, що жінка має низький рівень розумового розвитку і не здатна навчатися. Йоганн Генріх Песталоцці також дотримувався позиції загального виховання для хлопчиків і дівчат та вважав, що зміст виховання полягає в поступовому розвитку здібностей відповідно природним законам розвитку дитини.

Серед вітчизняних педагогів вплив на впровадження ґендерних принципів у педагогіку мали К. Д. Ушинський, він виступав проти патріархального підходу у вихованні, стояв на позиціях загального виховання дівчат і хлопців, виступав за рівність прав чоловіків і жінок; А. Макаренко вказував, що основна позначка статевого виховання має полягати у формуванні гармонійних відношень між жінками і чоловіками у сім'ї (у юнаків — глибоку повагу до жінки, шану до жіночих чеснот; в дівчат — повагу до себе і почуття жіночої гідності.).

На сучасному етапі поняття «ґендерне виховання» в широкому спектрі розуміння трактується наступним чином:

Гендерне виховання — педагогічнадіяльність учителя (педагога), спрямована на дотримання принципів гендерної рівності в навчально-виховному процесі, що робить можливим різнобічний особистісний розвиток дівчат і юнаків, реалізацію їх схильностей і можливостей. Реалізація гендерного підходу в педагогіці полягає в оволодінні обсягом знань, необхідним учням для звільнення від упереджень, що стосуються статей, пом’якшення відповідних стереотипів і набуття досвіду асертивної поведінки. Гендерне виховання складається з навчання, освіти (пропаганди і поширення гендерних знань і гендерної культури), стимулювання гендерної самоосвіти. [19.2−5].

В вузькому сенсі поняття «ґендерне виховання в ВУЗі» — означає послідовне, заплановане формування ґендерної свідомості і поведінки студентів, засноване на збереженні статевої ідентичності в умовах рівних прав та можливостей незалежно від біологічної статі.

Задача ґендерного виховання полягає у формуванні правильної ґендерної ідентичності через подолання ґендерних стереотипів, підготовка до сімейних стосунків і прийняття особливостей поведінки людей з різним набором феміно-маскулиних якостей. [7.197].

Ціль ґендерного виховання полягає в цілеспрямованому створенні умов, що сприяють ідентифікації особистості як представника певної статі, закріпленню гендерних ролей, відтворенню відповідного соціального досвіду, формування гендерної культури особистості. Зміст виховної роботи з формування гендерної культури особистості полягає у створенні в учнів уявлень про роль і життєвому призначення чоловіків і жінок у сучасному суспільстві; засвоєнні учнями знань про сутність і зміст понять «ґендер», «ґендерні стереотипи», «ґендерні ролі»; формуванні розуміння, прийняття та готовності до виконання своєї ґендерної ролі, ціннісного ставлення до своєї статевої приналежності, любові, шлюбу, материнства і батьківства; недискримінаційного ставлення до представників обох статей, прагнення до досягнення розуміння у взаєминах. [12.87].

Отож, аналізуючи основні задачі ґендерного виховання можемо зробити висновок, що формування ґендерної ідентичності є важливим ключовим моментом у процесі ґендерного виховання, оскільки саме вона програмує свідомість людини на виконання певної лінії поведінки притаманній певній статевій ролі приписаною їй суспільством на основі вже утворених історичних стереотипів.

Саме поняття «ґендерної ідентичності"можна трактувати наступним чином:

Ґендерна ідентичність — усвідомлення себе пов’язаним з образом мужності і жіночності, що діють в даній культурі на даному етапі історичного періода. [7.196].

Ґендерна ідентичність — базова структура соціальної ідентичності, яка характеризує людину (індивіда) з точки зору його належності до чоловічої чи жіночої групи, при цьому найбільш значуще, як сама людина себе категоризує. [23.89].

Формування ґендерної ідентичності починається ще з самого дитинства, але у саме у юнацькому віці в процесі навчання починають формуватися основні погляди на подальше життя та діяльність у суспільному та сімейному житті відповідно до тієї статевої ролі, з якою себе ідентифікує студент, так подальша діяльність хлопців направлена на пошук роботи та побудови кар'єри, в той же час як дівчата бачать своє майбутнє здебільшого у ролі матері та домогосподарки. Хтось може сказати, що цьому нема нічого поганого, але насправді таке бачення у дівчат свого подальшого майбутнього призводить до зниження у них мотивації до навчання і здобуття знань, які в подальшому являють головний фундамент для побудови кар'єри та здобуття відповідного статусу у суспільстві.

Ще відомий психолог Е. Еріксон зазначає, що вирішальним моментом для жіночої розвитку цільної жіночої ідентичності слугує перехід від юності до зрілості, коли молода жінка, не важливо якої професії, при яку раніше піклувалися батьки, залишає родину і присвячує себе коханню до чужої людини та формуванню родини. Саме на цей період припадає навчання у вищих навчальних закладах, а це означає, що особи, що включені у навчально-виховний процес мають змогу сформувати адекватну ґендерну ідентичність і дівчини, допомогти їй знайти себе. [7.196].

Ґендерна ідентичність формується на основі ґендерних стереотипів — образів жінок і чоловіків та їх ролі у суспільстві, вони розповсюджуються на всіх представників суспільства, в незалежності від особистих особливостей; стереотипи схематизовані, емоційні чітко забарвлені і основані на ґендерних переконаннях. Колись вони слугували засобом для підтримання ієрархії чоловіків, зараз же вони є на думку багатьох запорукою стабільності та порядку. Тому більшість сучасних дівчат і жінок прагнучи не втратити це почуття не хочуть нічого змінювати, але це явище має по собі інший негативний бік.

Окрім цього процес ґендерної ідентичності розподіляє дівчат і юнаків на групи відповідно до своєї статі, такі групи не рідко укріплюють свою внутрішню солідарність за рахунок підкреслення негативних якостей представників інших груп і створюють для себе образ зовнішнього ворога. Спроби принизити чоловіків стають для жінок джерелом підтримання і збереження почуття гордості за свою стать в суспільстві, яке цінує їх менше, ніж чоловіків.

Як наслідок цього з розвитком діяльності за впровадження ґендерної рівності дівчата і жінки у нашій країні міцно ідентифікуючи себе в якості представниць своєї ґендерної групи почали активно підтримувати цю політику, в той час як юнаки і чоловіки, які також міцно ідентифікують себе з представниками своєї ґендерної групи, майже не підтримують політику ґендерної рівності. Як наслідок цього жінки фокусуючи увагу на особливостях свого тендеру ефективно підтримує і впроваджує політику рівності, чоловіки розуміючи це як боротьбу проти їх контролю, а це означає, що до поки відношення жінок до чоловіків як до членів іншої групи буде викликати с боку чоловіків негативну реакцію, яка буде перешкоджати налагодженню соціальної взаємодії цих ґендерних груп, про досягнення ґендерної рівності годі і говорити. [4.75−77].

Тому ще одним важливим компонентом ґендерного виховання, окрім формування правильної ґендерної ідентичності є налагодження стосунків між представниками двох окремих ґендерних груп і юнацький вік є для цього найбільш сприятливим на мою думку, оскільки молодь вже достатньо усвідомлює свою приналежність до певної ґендерної групи і стоїть на шляху діяльності відповідно до своєї ролі, але в той же час у юнаків і дівчат ще не так сильно виражений вплив на них ґендерних стереотипів та намагання підкреслити власний статус за рахунок приниження представника іншої ґендерної групи. Юнацький період це той самий благодатний період, коли представники обох статей чудово знаходять спільну мову між собою, мають власну думку і не схильні підпадати під вплив суспільної думки, так ґендерні стереотипи бачення ролі жінки і чоловіка в них вже сформувалися, але вони не мали практичного закріплення у реальному житті: під час праці та сімейного життя. Саме це і дає змогу викоренити зі свідомості студентів вже утворенні стереотипи та направити їх діяльність на досягнення у тісній співпраці та взаєморозумінні ґендерної рівності та створення умов для повноцінної реалізації у всіх сферах життя представників обох статей у процесі навчально-виховного процесу у ВНЗ.

Але окрім співпраці з педагогами і вихователями у процесі ґендерного виховання студентів важливу роль має підтримка та надання порад кваліфікованими спеціалістами у цій справі, такими як соціальний педагог та психолог.

Завданнями соціально-педагогічного і психологічного супроводження гендерного виховання є:

• · Психологічне просвітництво студентів і педагогів по всьому спектру ґендерних проблем;
• · Діагностика формування ґендерної складової особистісного розвитку учнів;
• · Консультування студентів, батьків і педагогів з питань гендерних відмінностей та ґендерних відносин;
• · Корекційно-тренінгова робота з розвитку ґендерної самосвідомості учнів та ґендерної толерантності, отримання та засвоєння досвіду ефективної гендерної взаємодії і подолання негативних наслідків гендерних стереотипів.

І на останок можемо зробити висновок про те, що на сучасному етапі впровадження ґендерного виховання студентської молоді в процесі аналізу психолого-педагогічної літератури свідчить о існуванні цілого ряду розбіжностей між процесами гуманізації змісту освіти і недостатньою розробкою питань ґендерного виховання студентів. Назріває потреба пошуку шляхів вдосконалення системи ґендерного виховання не тільки в загальноосвітніх школах, але й в ВУЗах. Одним з таких шляхів подолання цієї проблеми на мою думку є формування у студентів ґендерної компетентності.