Робота з мовою програмування С

C — універсальна, процедурна, імперативна мова програмування загального призначення, розроблена у 1972 році Денісом Рітчі у Bell Telephone Laboratories з метою написання нею операційної системи UNIX.

Хоча С і було розроблено для написання системного програмного забезпечення, наразі вона досить часто використовується для написання прикладного програмного забезпечення для мікроконтролерів. На мові С програмується велокомп’ютер.

С імовірно, є найпопулярнішою у світі мовою програмування за кількістю вже написаного нею програмного забезпечення, доступного під вільними ліцензіями коду та кількості програмістів, котрі її знають. Версії компіляторів для мови С існують для багатьох операційних систем та апаратних архітектур. C здійснила великий вплив на інші мови програмування, особливо на C++, яка спочатку проектувалася, як розширення для С, а також на Java та C#, які запозичили у С синтаксис.

Як і більшість імперативних мов, заснованих на традиції АЛГОЛ, C має можливості для структурного програмування і дозволяє здійснювати рекурсії, у той час, як система статичної типізації даних запобігає виникненню багатьох непередбачуваних операцій. У С увесь виконуваний код міститься у функціях.Параметри функції завжди передаються за значеннями. Передача параметрів за вказівником реалізовується шляхом передачі значення вказівника. Гетерогенні сукупності типів даних (структури) дозволяють пов’язаним типам даних бути об'єднаними і маніпулювати ними, як єдиним цілим.

C також має такі специфічні властивості:

• — змінні можуть бути прихованими у вкладених блоках;
• — слабка типізація; наприклад, символи можуть використовуватися, як цілі числа;
• — низькорівневий доступ до оперативної пам’яті шляхом перетворення машинних адрес вказівники;
• — вказівники на функції і дані підтримують динамічний поліморфізм
• — масив індексів як вторинне поняття, визначається у термінах арифметики вказівників;
• — стандартизований препроцесор C для макроозначення, включення файлу з джерельним кодом, умовної трансляції, і т. д.;
• — комплексна функціональність, як то I/O, маніпуляція рядками, і делегування математичних функцій бібліотекам;
• — відносно невелика кількість зарезервованих слів (32 у С89, і 37 у C99);
• — лексичні структури, які нагадують B більше за ALGOL;

Мова програмування С використовує бібліотеки, як основний засіб свого розширення. У С, бібліотека — набір функцій, котрі містяться в одному файлі. Кожна бібліотека, за звичай має заголовочний файл, в якому містяться прототипи функцій, присутніх у бібліотеці, яка може використовуватися, а також декларації спеціальних типів даних і макро-символів, що використовують ці функції. Для того, щоб програма використовувала бібліотеку, заголовний файл цієї бібліотеки має бути оголошений вгорі файлу із сирцевим кодом, і бібліотека має бути злінкованою з програмою, що у багатьох випадках вимагає спеціальної опції для компілятора (наприклад, -lmath). Загальною бібліотекою С є стандартна бібліотека С stdlib. h, що вказана у ISO та ANSI C стандартах, і розповсюджується з кожним сучасним компілятороммови С.

Іншим загальним набором функцій стандартної бібліотеки С є той, що використовується застосунками. Проектувалися вони для UNIX-подібних систем, у першу чергу, для забезпечення інтерфейсу до ядра. Ці функції деталізуються у різноманітних стандартах, на кшталт POSIX та Single UNIX Specification.

Відтоді, як С набула великої популярності, для неї було написано чимало інших бібліотек. Бібліотеки часто пишуться на С, оскільки компілятори C ґенерують ефективний об'єктний код; пізніше програмісти створюють інтерфейси до бібліотек таким чином, що ті можуть використовуватися високорівневими мовами, на кшталт Java, Perl та Python.