Боротьба проти американських агресій в Південному В`єтнамі 1954-1975 рр

Після підписання Женевських угод дві в`єтнамські держави не зробили кроків до возз`єднання.

США, котрі з часів другої світової війни мали в цьому регіоні особливі політичні інтереси, взяли курс на увіковічення розколу країни, посадивши на пост прем`єр-міністра свого ставленика. Призначені на 1956 р. загальнонаціональні вибори, а також всі спроби ДРВ почати з керівництвом Сайгона переговори про з`єднання були зірвані американцями і їх маріонетками.

ДРВ обрала шлях збройного приєднання Півдня країни. У грудні 1960 р. згідно з рішенням комуністів ДРВ був утворений Національний фронт визволення Південного В`єтнаму (НФВПВ), що поставив своїм завданням вигнання американського агресора і повалення маріонеткового режиму. На південь «стежкою Хо Ші Міна» почали перекидати військові підрозділи, зброю, техніку. «Стежка» була розгалуженою системою доріг загальною довжиною 16 тис. км., які обплутували гори і джунглі В`єтнаму, Лаосу, Камбоджі (Кампучії). Прокладався нафтопровід, кабелі зв`язку, стаціонарні ремонтні бази, автомобільні батальйони. Виникали партизанські загони, в 1961 р., з`єднавшись в цілу армію, визволили ряд районів. Тут була встановлена влада народу, земля передавалась селянам.

США прагнучи перетворити Південний В`єтнам свою основну базу в Індокитаї надавало допомогу сайгонському керівництву. З 1954 по 1961 р.р. американці основну увагу приділяли формуванню, озброєнню, і навчанню південно-в`єтнамської армії, котрою фактично керували 2700 американських військових радників. Але в 1961 р. США перейшли до ведення «особливої війни» і було створено, спеціальне військове командування США, розширювалась участь в каральних операціях американських ВПС і спеціальних антипартизанських підрозділів. Вздовж границі Південного В`єтнаму і в місцях партизанського руху створювались «мертви зони», де за допомогою сильнодіючих ядохимікатів знищувались ліси і сільськогосподарські посіви.

Не дивлячись на це у січні 1963 р. збройні сили комуністів, які спочатку дотримувались тактики партизанської війни, вперше у відкритому бої перемогли війська Республіки В`єтнам. Ці події прискорили падіння уряду Дьєму. У листопаді 1961 р. стався державний переворот, Дьєма було вбито і до влади прийшов тимчасовий уряд. До 1965 р. у Сайгоні відбулося 13 переворотів поки до влади не прийшов Ван Тхієу.

У в`єтнамському вузлі поступово спліталися інтереси великих держав: Китаю, СРСР, США. Перший мав негласну домовленість з ДРВ про введення своїх військ у разі висадки американського десанту на Півдні. Лідер СРСР Микита Хрущов неодноразово заявляв про «готовність радянського народу виконати свій інтернаціональний обов`язок. що братньої соціалістичної країни». Американська адміністрація, у свою чергу, оголосила боротьбу з комуністичною експансією в усіх країнах світу.

У серпні 1964 р. втручання США переросло у війну проти ДРВ. У Токійській затоці (сучасна назва Балбо) кораблі ДРВ напали на два американські есмінці. результатом токійського інциденту стало прийняття «Токійської резолюції» конгресом США, яка дала можливість американському президентові вдаватись до будь-яких дій у В`єтнамі - аж до використання збройних сил.

Американські військово-повітряні сили почали бомбардувати «стежку Хо Ші Міна». Однак незабаром командування зрозуміло, що ефективніше знищувати вантажі і транспорт у портах та містах ДРВ, ще до того, як вони потраплять у джунглі. З лютого 1965 р. літаки розпочали систематичні бомбардування міст ДРВ, а у березні на Півдні висадився американський десант. Узбережжя ДРВ обстрілювали війська з кораблів 7-го американського військового флоту.

У зв`язку з загостренням радянсько-китайських відносин і орієнтацією в`єтнамських комуністів на Москву, КНР відмовився подати обіцяну ДРВ допомогу. СРСР натомість підтримав її найсучаснішою зброєю. Безвідплатна допомога ДРВ у роки війни коштувала Радянському Союзові щоденно 1,5 млню крб.

У квітні 1965 р. до В`єтнаму прибули радянські ракетні підрозділи. У першому ж бою під Хайфоном радянські ракетники збили 3 американські літаки. У подальшому військові підрозділи СРСР були виведені з ДРВ.

На ті місця прибув кількатисячний контингент воєнних радників: за офіційними даними їх налічувалось 5 тис., за оцінками радянських ветеранів в`єтнамської війни — 15 тис. чол.

Американський експедиційний корпус налічував близько пів мільйона воїнів. Починаючи з 1965 р. у сухий сезон, який триває в Індокитаї з жовтня по березень, війська США та республіки В`єтнам спільно проводили «стратегічні контрнаступи», однак вони не принесли відчутних результатів. Партизанські з`єднання комуністів знищити не вдалось.

С 1966 р. проти сайгонського уряду почали виступати буддисти, які становили більшість населення Південного В'єтнаму (до 10,5 млн. осіб із 15 млн. населення). Вони дедалі наполегливіше вимагали миру, дехто навіть спалював себе живцем, щоб привернути увагу світової громадськості.

Тим часом, американські війська продовжували бомбардувати Північний В`єтнам, сподіваючись зламати волю ханойського уряду. Сухопутна армія США не перетинала 11-ї паралелі, проте бойові дії ставали дедалі масштабнішими. Мільйонній сайгонській армії і 50-ти тисячному експедиційному корпусу США протистояло (за даними американського уряду) 50 тис. північно-в`єтнамських вояків. І до 200 тис. солдатів національного Фронту Визволення.

Війна стала надзвичайно запеклою. Громадськість світу вразила акція взводу лейтенанта Коллі, якій розстріляв усіх жителів та спалив селище Сонгмі. За цей злочин офіцера було засуджено судом США.

У в`єтнамській війни США вперше застосували кулькові бомби і напалм. Для знищення зелені джунглів застосовувалась токсична речовина (Оранж). Тяжкі екологічні наслідки відчутні дотепер Проте ДРВ готова була до останку боротися проти іноземної агресії. 31 січня 1968 р. почався наступ північно-в`єтнамських, який засвідчив, що сподівання США на перемогу марні.

На весні 1968 р. було досягнуто домовленості про початок попередніх переговорів, але переговорний процес виявився складним і тривалим. Президент Ніксон взяв курс на затягуванні переговорів і навіть розширив військові дії на Лаос і Камбоджу.

Хоча уряди цих країн заявили про свій нейтралітет. вони не спроможні були контролювати прикордонні з В`єтнамом райони. Там активно діяли партизанські загони Народно-революціонних партій Лаосу (комуністичних за своєю суттю) та компартії Камбоджі. Крім того через територію цих країн пролягала «стежка».

Лише 16 січня 1969 р. в Парижі почала роботу конференція за участю чотирьох делегацій: американської, південно-в`єтнамської з одного боку, північно-в`єтнамської та від Національного Фронту Визволення з іншого.

Тим часом під тиском світової громадськості, широких верств населення у самих США американський уряд розпочав виведення американських військ із В`єтнаму.

США витрачали на війну у В`єтнамі 25−27 млрд. дол. щорічно, отже в країні проходили широкомасштабні рухи проти війни у В`єтнамі. По всій країні розгорнулись марші і демонстрації, компанії відхилення від призиву в армію, і спалювання призивних карточок. Найбільш ярким проявом цього руху була облога військового відомства США, що продовжувалася на протязі декількох діб. Джонсон мусив оголосити згоду наведення мирних переговорів з ДРВ.

Нарешті в січні 1973 р. у Парижі було підписано угоду про припинення війни і відновлення миру у В`єтнамі.

Залишившись один на один з комуністичними силами південно-в`єтнамські війська невдовзі зазнали поразки. Маріонетковий режим, що залишився в Сайгоні після відходу американських військ намагався закріпити свої позиції, застосовував репресії, і підривав план мирного об`єднання країни. Весною 1975 р. в`єтнамські патріоти нанесли удар по Сайгону. не дивлячись на мільйонну армію, повністю озброєною американською технікою, анти націоналістичний сайгонський режим упав під ударами збройних сил в`єтнамських патріотів. День 30 квітня 1975 р. став днем тріумфальної перемоги, завершивши тридцятирічний період боротьби в`єтнамського народу за незалежність.