Проблема творчого потенціалу особистості у філософії освіти

Проблеми і протиріччя сучасності, що актуалізують проблему збереження світу вимагають осмислення на основі пошуку нових підходів, принципів, зміни поглядів, перегляду сутності низки понять, зміни цінностей сучасної цивілізації, культивування виключно раціональних орієнтирів технічного та технологічного прогресу людства, що визначало ХХ століття не лише виявило свою неспроможність у вирішенні глобальних проблем, а і екологічна криза, яка створює реальну загрозу виживанню людства.

Фрагментарне мислення, на засадах Ньютонівсько-Картезіанської парадигми призвело до технократичного розуміння зв’язків природи та людини, загострення антагонізму між розщепленою сутністю єдиного світу. Процеси глобалізації та уніфікації у світі супроводжуються «цивілізаційними розломами» [1], визначило епоху біфуркацій.

Виключення антропного принципу, протистояння детермінізму та функціональної доцільності показало, що зовнішня причинність, примусовість неминуче веде до розпаду структур, до хаосу і до загибелі Всесвіту. У низці досліджень існування та розвиток цивілізації ставиться в пряму залежність від наявності у сучасної людини творчого потенціалу. Американський психолог К. Р. Роджерс висловив переконання, що «розплатою за відсутність творчості буде не лише погане пристосування індивіда і групова напруженість, але і повне знищення всіх народів» [2, с. 164].

Причина необхідності теоретичної рефлексії творчого потенціалу особистості у системі філософії освіти зумовлюється тим фактом, що саме у просторі освіти відображаються всі процеси макросвіту, зокрема, суперечності сучасного людства, спричиняючи кризову динаміку освітнього процесу. Разом із цим, саме через системне осмислення сутності феномену творчого потенціалу особистості, виявляється можливість розвитку його засобами освіти та перспектива узгодження і гармонізації мікрота макросвіту.

Метою статті є філософська рефлексія сутності феномену творчого потенціалу на основі аналізу традиційних підходів у системі філософії, психології та методології вчення Живої Етики.

Проблема потенціалу людини належить до числа провідних філософських проблем із неминущою актуальністю, постановка та вирішення якої у руслі філософського знання має значний вплив на історію пізнання, пробудження і реалізацію творчої сутності людини. Останнім часом відбувається переосмислення проблеми потенціалу людини, формується низка ідей, які носять плідний в методологічному плані характер і здатні поглибити наявні уявлення, зокрема: ідея космогенезу людини і «всеоживленості» космосу (В. Казначеєв, В. Налімов); концепція індивідуальної «ноосфери» людини, ідея полісистемності природи людини; ідея потенційного як належного і його єдності із сущим, яка дозволяє розуміння людини як співтворця і розуму природи (О. Субетто); ідея потенцій людини як вироблених ходом її історії як космобіопсихосоціокультурного створіння (Ю. Волков, В. Полікарпов); проблеми духовності та духовного потенціалу особистості (О. Субетто, С. Анісімов, М. Каган, М. Мамардашвілі, та інші); ідея потенційного як універсального, необмеженого, сутнісного в можливостях людини (О. Краєва, В. Табаков). детермінізм ноосфера особистість По-новому побачити проблему здібностей дозволяють дослідження в області психології загальних здібностей (В. Дружинін, В. Шадріков). У зарубіжних дослідженнях впливовими у вирішенні проблем потенціалу людини є екзистенційно-герменевтичний підхід і феноменологічний метод (Х. Г Гадамер, Е. Гуссерль, Ж. П. Сартр, М. Хайдеггер та інші), психоаналітичні ідеї (З. Фрейд, К. Юнг, Е. Фромм), концепції, які розглядають знання та інтелект як основу духовного життя (К. Поппер, Д. Гелбрейт, Т. Кун, А. Тоффлер та інші). Багато західних авторів приділяють увагу проблемі потреб людини в рамках своїх теорій (А. Маслоу, Е. Фромм, Д. Гелбрейт, А. Печчеї та інші). Найбільш поширеним є розподіл потреб на природні і надбіологічні і розгляд їх як відокремлених та роз'єднаних.

У дослідженнях О. Краєвої цілісний потенціал людини представлений як діалектична єдність сутнісних сил: потреби і здібності - інтегральних складових потенціалу людини. Виявлена дослідницею двоаспектність потреби і здібності: потреба споживання і творення, здібність споживання і творення дозволила поглибити і принципово змінити погляд на потребу і здібності людини на основі тотожності. Потреба постає як внутрішній момент здібності, а здібності - як внутрішній момент потреби. У потребі розкривається її діяльна якість. У здібності - її самопокладання через задоволення однієї і виникнення іншої потреби [3].

Специфіка системної організації здібностей і потреб людини як основа цілісного бачення їх співвідношення дослідженнях І. Беляєва [4]. Автор розглядає здібності і потреби людини і їх співвідношення в природноорганічному, соціально-особистісному і духовнодушевному аспектах. Вагомим внеском у розробку проблеми нашого дослідження є виявлення системного механізму становлення індивідуального цілісності людини, що являє собою єдність поперемінно діючих парціальних механізмів, еволюційно-інволюційного і біфуркаційного.

Стан розробленості проблеми і процес її переосмислення вимагають системного філософського аналізу творчого потенціалу людини.

Ключове значення в проблематиці потенціалу людини має проблема співвідношення потреби і здібності. Розробка цієї проблеми розкриває механізм дії та формування потенціалу людини, витоки і механізм формування та активності особистості. Ця проблема має два ключових аспекти: визначення функцій тієї й іншої сили в цьому співвідношенні і визначення закономірно стей цієї взаємодії та їх співвідношення з закономірностями становлення та розвитку особистості.

Е. Фромм представляє ситуацію таким чином: «Справа в тому, що людське існування настільки суперечливе, що його можна описувати тільки за допомогою протилежних категорій, які в кінцевому рахунку зводяться до основної біологічної дихотомії між інстинктами, яких людині бракує, і самосвідомістю, якої буває надмірно.

Екзистенційний конфлікт людини створює певні психічні потреби, які у всіх людей одинакові. Кожна людина змушена долати свій страх, свою ізольованість у світі, свою безпорадність і занедбаність і шукати нових форм зв’язку зі світом, в якому вона хоче знайти безпеку і спокій. Я визначаю ці психічні потреби як «екзистенційні потреби», оскільки їх причини криються в умовах людського існування … Різні способи задоволення екзистенційних потреб проявляються в таких пристрастях, як любов, ніжність, прагнення до справедливості, незалежності та правди, в ненависті, садизмі, мазохізмі, деструктивності, нарцисизмі. Я називаю їх пристрастями, укоріненими у характері, або просто людськими пристрастями, оскільки вони в сукупності складають характер людини (особистість)" [5, с. 196−197].

Таким чином, внутрішня суперечливість особистості постає у Фромма подібно до психоаналізу як конфлікт між інстинктами і самосвідомістю, а також — як взаємодія екзистенційних потреб і способів їх задоволення. Про взаємодію потреби і здібності, про їх функції в системі особистості безпосередньо мови не ведеться, хоча Е. Фромм розглядає творчу потребу і творчу здібність (потреба і здібність дії, події) як провідні для особистості, досліджує спонукальні сили людини.

Концепція особистості, запропонована З. Фрейдом лягла в основу досліджень людини, у яких потреби відокремлювалися від здібностей, від діяльності і розглядалися як ірраціональний чуттєвий потяг. У пошуках причин тих явищ, які відбуваються із особистістю, дослідники, як правило, звертаються виключно до потреби, а сутність потреби вбачають в інстинктивних потягах.

Це пов’язано з тим, що для економічного суспільства характерним є культивування споживчих потреб і редукція творчих потреб і здібностей. Ця закономірність неминуче позначилася і на уявленні про особистість в науці.

Мета і сутність буття людини — вільна свідома діяльність — перетворена в цих умовах в працю як засіб існування і задоволення споживчих потреб. Звідси — ефект «біологізації» як в бутті людини, так і в концепціях людини, особистості, які відображають це буття, прояснюють і механізм дії цієї закономірності і закабалення особистості споживчими потребами. Фетишизовані, містифіковані ці потреби самі починають здійснювати репресивний вплив на особистість. Як продукт пригнічення, редукції універсальних творчих можливостей людини, споживчі чуттєві потяги в свою чергу не дають їм розвиватися і все більше закріпачують індивідів процесом праці. Більш того, в західній літературі визнано, що потреби індивіда економічного суспільства не є по суті потребами самої особистості.

Потреби значною мірою нав’язуються їй з боку виробництва: рекламою, навіюванням, фетишизацією, маніпуляцією свідомістю [6, с. 236]. Таким чином, розширюється спектр споживацьких потреб індивіда в поєднанні із односторонньою діяльнісною функцією його в суспільстві, що не приносить дійсної свободи особистості, і навіть навпаки, — впливає на її розвиток.

Особистість опиняється під невротичним пресом в пошуку якогось сублімаційного виходу для своїх змістовних проявів, оскільки природна для неї потреба в універсальній самореалізації, самоздійсненні в діяльності постійно пригнічується необхідністю забезпечити своє існування або задовольняти свої потреби, які нескінченно розширюються, завдяки розвитку виробництва, часто є надуманими, неприродними, чи то й просто нездоровими. У психоаналізі все це визнали результатом пригнічення інстинктів. Однак, очевидно, що сутність відчуження людини є значно глибшою, аніж через пригнічення сексуальних інстинктів, на яке звернув увагу З. Фрейд [7].

Проблема виявлення сутнісних характеристик потенціалу людини із необхідністю виводить до вирішення проблеми духовного потенціалу особистості, визначення духовності, а також, проблеми потреби і здібності як складових культури особистості, розвитку та саморозвитку особистості. Все вищевикладене визначає ту важливу методологічну роль, яку може і повинен зіграти філософський аналіз проблеми творчого потенціалу у вирішенні проблеми людини в сучасному світі. У цьому зв’язку особливе значення має інтеграція різних світоглядних підходів, їх доповнюваність і «взаємотолерантність».

Перш з все необхідно зупинитися на проблематиці потенціалу, яка розгортається в рамках людинознавства як загальної теорії людини, і без якої постановка проблеми потенціалу була б неповною. Якщо філософія формулює основні положення щодо потреб або здібностей, здійснює концептуальне і методологічне осмислення проблеми потенціалу людини, то загальна теорія людини розгортає його конкретно-змістовний аналіз. Історикофілософський досвід осмислення потенціалу людини дозволяє визначити семантичний континуум його тлумачення на основі протиріч, які склали проблему потенціалу: природне-духовне, матеріальне-ідеальне, біологічне-соціальне.

Певне розуміння сутності потенціалу людини тісно переплітається із показниками зовнішнього і внутрішнього, суб'єктивного і об'єктивного, суб'єктного та об'єктного змісту в потенціалі людини. Означений спектр проявляється не лише у перебігу загально філософських роздумів про природу пізнавальної діяльності людини, але і безпосередньо при розробці категорій потреби і здібності.

Поступово в ході філософського осмислення потреби і здібності людини окреслилася проблема індивідуальної особистісної специфіки. Вона полягає насамперед у визначенні характеристик, властивих потенціалу людини на відміну від інших живих організмів та інших систем, що мають подібні прояви. Панування тенденції розглядати потребу як загальну категорію в сучасній науковій літературі досить поширене, навіть автори, які бачать в потребі специфічне соціальне утворення фактично не визначають її сутності і мало відрізняють від суті взаємодії з середовищем всіх живих організмів.

Одне з центральних місць проблема здібностей і проблема потреб займає у психології, що визначено самим характером предмета психології. Сучасні психологічні підходи до розуміння особистості ґрунтуються на визнанні особливої інтегруючої ролі потреб і здібностей особистості. Усі психічні утворення об'єднуються, таким чином, в групи: ті, які виступають як збудники поведінки — потреби, і ті, які складають виконавчу підсистему особистості - здібності.

До числа ключових проблем, які вирішує психологічна наука в процесі дослідження потенціалу людини, слід віднести наступні. Це, по-перше, проблема природи потенціалу людини. Саме у вирішенні цього питання психологи розходяться в трактуванні потреби і здібності. Проблема потенціалу в психології, також як і сама ця наука, що вийшла з надр природознавства, несе на собі значною мірою відбиток фізіологічного, біологічного підходу, що накладає відбиток на дослідження та інтерпретацію проблем у психології.

Це пов’язано також із тим, що феномен людського потенціалу настільки багатогранний, що представляє величезний інтерес для цілого ряду наук, в тому числі і природних — фізіології, генетики та інших. Безперечно, їхні дані в цій галузі необхідні, але проблема полягає в тому, що деякі напрямки цих наук претендують на те, щоб замінити собою психологічне вчення про потреби і здібності.

Проблема складу потенціалу передбачає вирішення питання про одиниці або модуси сформованих потреб і здібностей. Певні дані в цій області психологія має. Однак вони не утворили ще системного уявлення про склад потенціалу.

Слід зазначити, що поняттями «потенціал», «потенція», «потенційний» позначаються подібні процеси в природі та житті людини. Потенціал (від лат. Potentia — сила, можливість) — тлумачиться як фізичне поняття, що характеризує величину потенційної енергії в певній точці простору (фіз., тех.). У переносному значенні - сукупність засобів, умов, необхідних для ведення, підтримки, збереження чого-небудь [8].

Категорія «потенція» має давню традицію. У філософії Арістотеля «проблема матерії і форми найтіснішим чином переплетена з проблемою можливості і дійсності (потенції та акту). Матерія завжди представляє можливість тієї чи іншої речі, але дійсністю остання стає лише в результаті активної, ціленаправленої дії форми. Як природна, так і людська сфера підпорядкована цій безупинній взаємодії можливості і дійсності. І тут доречно згадати, що філософія основоположника томізму Фоми Аквінського сповідує арістотелівську традицію в погляді на світ. Тому поняття «потенція» має важливе значення в томізмі.

В якості потенції, чистої можливості буття розглядається матерія сама по собі. Вона не володіє дійсним буттям. Справжньою дійсністю є бог, чистий акт. Поняття «потенція», таким чином, має в даному випадку дуже місткий зміст і носить загальний характер. Мислителі різних філософських течій схильні використовувати поняття «потенціал», «потенція» як загальні філософські категорії.

Таким чином, потенціал людини виявився вплетеним у загальну універсальну «потенційність» світу. Можливості людини здійснюються, стають дійсністю у взаємозв'язку з універсальними можливостями світу, які виявляють значний вплив на характер потенціалу людини. Разом із тим очевидний і той факт, що мислителі минулого, виходячи з ідеї творення світу, значною мірою генералізували на універсальну «потенційність» світу ті характеристики, які властиві потенціалу людини.

Синтезом філософських і природничо-наукових уявлень про світ і людину є вчення Живої Етики [9]. Згідно із переконанням авторів Живої Етики, головним фактором життєдіяльності та еволюції індивіда і соціуму (як і всієї природи) є його енергообмін із навколишнім середовищем. Ключова роль у процесах енергоінформаційного взаємодії живих систем із Космосом належить психічній енергії.

Психічна енергія вважається одним з основних факторів, що обумовлюють духовно-моральний і креативний потенціал свідомості і активно впливають на всі аспекти соціального буття. Слід зазначити, що ідея енергообміну як основи еволюції живих систем висловлювалася в науці і філософії ще до появи вчення Живої Етики. Як відзначали В. Казначеєв і Е. Спірін [10], вже до початку XIX століття було експериментально встановлено, що живі організми здатні виловлювати з Космосу електромагнітні потоки і переробляти їх енергію, в першу чергу в процесі.

фотосинтезу, на що звернув увагу ще Тімірязєв. Про взаємодію живих організмів із космічними енергіями писав у своїх роботах і А. Чижевський. Дослідником був сформульований закон квантитативно-компенсаторної функції біосфери [11].

У давніх міфологічних та релігійно-філософських уявленнях цей космопланетарний енергообмін отримав віддзеркалення в ідеї всеєдності Природи і людини, як її частини. У вченні Агні Йоги уявлення про енергообмін як головний фактор еволюції мають системний і аргументований характер.

На думку авторів Живої Етики, оволодіння людством високим (у порівнянні з іншими видами живих істот) рівнем психічної енергії тим самим накладає на нього і особливу місію щодо природного світу, що виявляється в необхідності позитивного, еволюційного застосування цієї сили. Найважливіша місія людства, на думку авторів Агні Йоги, полягає саме в здійсненні гармонійного енергообміну з Космосом і продукуванні позитивного, еволюційного типу психічної енергії, що сприяє еволюції світобудови: «…людство є акумулятором і трансмутатором високої енергії, яку ми домовилися називати психічною. Значення людства в тому, щоб трансмутувати у свідомості цю енергію і шляхом ієрархії спрямовувати її у вищі сфери» [9, с. 296].

Таким чином, творці Живої Етики підкреслюють масштабну місію людства щодо всієї планети, яка передбачає і відповідну, гідну розумних істот ступінь відповідальності соціуму за характер його діяльності на планеті. Невиконання людиною її найважливішою творчої місії, тим паче, неправильне, інволюційне використання нею потенціалу психічної енергії (у разі її застосування для досягнення егоїстичних і антидуховних цілей) здатне принести шкоду в глобальному масштабі. Екологічна рівновага на планеті може бути відновленою лише за умови усвідомлення суспільством взаємозв'язку між культурою його творчого потенціалу і станом навколишнього середовища.

Потенціал кожного індивіда має бути реалізований в його творчій активності, — залежно від рівня духовноморального розвитку людини або в руйнівній, або в творчій формах її поведінки. Але щоб звернути потенціал на культурні, творчі завдання, його потрібно належним чином виховати, звернувши свідомість людей до творчості, а не до руйнування.

Список використаних джерел

• 1. Скотна Н. Особа в розколотій цивілізації: освіта, світогляд, дії. — Львів: Українські технології, 2005. — 384 с.
• 2. Роджерс К. Творчество как усиление себя // Вопр. психол. — 1990. — № 1. — С.164−168.
• 3. Краева О. Л. Диалектика потенциала человека: Монография. -М.; Н. Новгород: Нижегород. гос. с.-х. академия, 1999. — 192 с.
• 4. Беляев И. А. Целостность человека в аспекте взаимосвязи его способностей и потребностей: монография / И. А. Беляев. — Оренбург: ОГИМ, 2011. — 360 с. — http://elibrary.ru/item.asp?id=18 513 947
• 5. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. — М.: Республика, 1994.
• 6. Гэлбрейт Д. К. Жизнь в наше время: Воспоминания. — М.: Прогресс, 1986.
• 7. Фрейд З.

  Введение

  в психоанализ: Лекции. — М.: Наука, — 455 с.

• 8. Толковый словарь русского языка / Под ред. Д. Н. Ушакова. — М.: Гос. ин-т «Сов. энцикл.»; ОГИЗ; Гос. изд-во иностр. и нац. слов, 1935;1940. — (4 т.).
• 9. Агни Йога: Живая Этика. В 5-ти томах (комментарии, приложение, глоссарий). — Москва, 2004.
• 10. Казначеев В. П., Спирин Е. А. Космопланетарный феномен человека: проблемы комплексного изучения. — Новосибирск: Наука, 1991.
• 11. Чижевский А. Л. Земное эхо солнечных бурь. — М., 1976.

Анотація

Проблема творчого потенціалу особистості у філософії освіти. Коновальчук В. І., кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри психології, Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників (Україна, Черкаси).

Досліджено проблему творчого потенціалу людини у системі філософії освіти. Філософський аналіз потенціалу людини актуальний тим, що здатний дати концептуальне знання про людські сили і якості, на сучасному рівні їх пізнання і визначити стратегічні напрямки реалізації. Філософське вчення про творчий потенціал людини є центральною ланкою у системі антропології і має важливе значення для подальшого розвитку цілісних знань про людину. Традиційно потенціал людини розглядається як її потреби і здібності, які є внутрішньою частиною її буття і її інтегральними якостями. Зважаючи на вихідне значення поняття «потенціал» — сила, можливості, запаси, — доцільним є використання методології Живої Етики, яка представляє собою синтез філософських і природничо-наукових уявлень про світ і людину. Згідно Живій Етиці, основу творчого потенціалу складає психічна енергія, яка обумовлює духовно-моральний і креативний потенціал свідомості і активно впливає на всі аспекти соціального буття особистості.

Ключові слова: потенціал, творчий потенціал, потреби, здібності, психічна енергія, духовність.