Документи про позбавлення виборчих прав як джерело вивчення соціально-політичної ситуації в роки НЕПу (на матеріалах Поділля)

Однією з найбільш міфологізованих сторінок вітчизняної історії є період нової економічної політики. В більшості людей, які пам’ятають радянський період, зі школи сформувалось уявлення про нього як про час героїчного подолання наслідків першої світової та громадянської воєн і «процвітання», зумовленого успіхами НЕПу. Особливо партійно-радянська влада прагнула утвердити в свідомості громадян тезу про розквіт ''соціалістичної демократії". При цьому вона воліла не акцентувати уваги на тому, що це була «демократія» не для всіх, а лише для будівників держави диктатури пролетаріату. З відновленням демократичної української держави стало можливим вивчення всіх сторін зазначеної проблеми як у загальноукраїнському, так і в регіональному контекстах. Окремі її аспекти досліджено зокрема у студіях В. Москаленка, Н. Кузьминець, О. Стадник. Метою цієї статті є аналіз списків позбавлення виборчих прав у межах дослідження соціально-політичної ситуації 1920;х рр. на Поділлі.

Виборча система, яка існувала в 20-ті рр. ХХ ст., базувалася на нормах Конституції УСРР 1919 р. й визначала, що «Українська Соціялістична Радянська Республіка є організація діктатури працюючих і експльоатуємих мас пролетаріяту і біднійшого селянства для перемоги над їх віковими гнобителями й експльоататорами капіталістами й поміщиками». Відповідно до цього, право вибору мали «незалежно від релігії, народности, осілости, стану і т. п. слідуючі громадяне УС.Р.Р., які до дня виборів осягли 18 років: а) всі, що здобувають засоби до життя продукційною і загальнокорисною працею, а також особи, заняті домашнім господарством, забезпечуючи першим можливість продукційної праці, себто ріжні робітники і служачі, заняті в промисловосте, торговлі, сільськім господарстві та инш., селяни й козаки рільники; б) солдати Червоної Армії і матроси Червоної Фльоти; в) громадяне, що не входять в категорії, переведені н. п. а) і б) за утратою працездатності, відповідно засвідченої.

Увага: І. Місцеві Ради можуть по постанові Центральної влади зменшувати усталену в цій ст. норму віку.

Увага: 2. Чужинці, які належать до робітничої кляси і трудового селянства, користуються також виборчим правом".

Оскільки УСРР проголошувалася державою трудящих, то позбавлялися активного та пасивного виборчого права: «а) особи, що користуються найманою працею з корисною метою; б) особи, які живуть на нетрудові прибутки, а саме прибутки з підприємства, з маєтків і т. п.; в) приватні торговці, комерційні посередники;

• — ченці і духовні настоятелі церквей і релігійних культів;
• — служачі і агенти колишньої поліції окремого корпусу жандармів і охоронних відділів, а також члени панувавшого в Росії дому; е) особи, визнані усталеним ладом божевільними, а рівно особи, що перебувають під опікою;
• — особи, засуджені за користливі та ганебні вчинки на реченець, усталений законом, або судовим вироком". З розвитком нової економічної політики коло осіб, позбавлених виборчих прав, розширювалося за рахунок осіб, які займалися торгівлею, орендою, промислами.

Перші вибори до Рад різних рівнів на Поділлі були проведені у червні 1921 р. Було обрано близько 2 тис. сільських Рад. Вибори проводилися на принципах нерівного, непрямого права при відкритому голосуванні за визначений список кандидатів у депутати. В містах кандидатури до списку, серед яких домінували робітники та червоноармійці, «схвалювалися на зборах трудових колективів та організацій». На селі, де опорою радянської влади були комітети незаможних селян (КНС), перед ними «було поставлене завдання з оволодіння виконкомами сільських рад шляхом забезпечення їхньої участі у виборчих комісіях і перевірці списків виборців». Відтак, пропозиції до списку кандидатів у депутати затверджувалися «на загальних зборах комнезамів… За їх вимогою, зі списків виключалися і позбавлялися виборчих прав кандидати, що становили будь-яку небезпеку для більшовицького режиму». Оскільки масовий повстанський рух на Поділлі лише зароджувався, то вибори супроводжувалися позбавленням активного і пасивного виборчого права лише заможних елементів. Так, у с. Шляхова Бершацького повіту «виборчим правом тоді користувалися 1542 чоловіка, а 62 — куркулі та їх прихвосні - були позбавлені прав обирати до Рад».

Однак з розгортанням антибільшовицького повстанського руху та поступовим зміцненням, унаслідок впровадження НЕПу, середняцьких та заможних селянських господарств, ставлення до складання списків осіб, позбавлених виборчого права, ставало все жорсткішим. Це було тим більше необхідно, що соціальна опора радянської влади на селі - бідняки й значна частина середняків, «придушених податковим пресом», проігнорувала вибори 1923 р. Явка на них склала «всього 38% виборців». Щоб якось вплинути на ситуацію, в 1924 р. було «розширено соціальну базу виборців за рахунок так званого неорганізованого населення — кустарів і ремісників, прийняті заходи для наведення порядку в процедурі виборів. Вибори анульовувалися, як-що в них брало участь менше 35% виборців або надходили скарги». В той же час, на практиці досить часто вибори, «при явці менше 30% виборців, скасовувались і на лютий 1925 р. призначались перевибори». економічний політика виборчий український Одночасно, спільною постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 10/ІХ-24 р. «Про осіб, позбавлених виборчих прав» від виборчого процесу усувалися носії ворожої більшовизму ідеології: «Члени правління Релігійних общин (члени приходського, церковні старости і всі загалом Уповноважені релігійних товариств), нарівні з монахами та монахинями, священнослужителями і духовнослужащими всіх культів, а також їх дружини, позбавлені виборчих прав».

Відповідно до цієї постанови, на місцях до списків, позбавлених виборчих прав, зараховувалися «служителі релігійного культу (священики та рабини), члени церковної ради», «члени сімей службовців релігійного культу, бувші монахи». Зазначимо, що траплялися випадки позбавлення виборчих прав вірних протестантських церков — «сектантів» за радянською термінологією. Так, у містечку Гусятин серед «позбавленців» виявилися «сектанти-суботники». Коли ними «були заявлені скарги про неправільне позбавлення виборчих прав», то Чемеровецький райвиборчком 27 вересня 1924 р. змушений був визнати, що заявники, «згідно конституції, мають право виборчого голосу, а тому рахувати заліченими в список виборців».

Ретельним чином відслідковувалися та позбавлялися виборчого права особи, яких радянська влада вважала своїми ворогами: «бувші петлюровці, старорежімні урядники, поліцейські стражники, службовці польської жандармерії, контрабандисти», а також «учасники антирадянських повстань, агітатори, провокатор протів сов». Разом з тим, як показує аналіз документів, найбільший відсоток (42,2%) позбавленців припадав на єврейське населення містечок, яке переважно займалося, за сучасною термінологією, підприємницькою діяльністю. Зокрема в містечку Зіньків Кам’янець-Подільської округи, в якому з 7 тис. мешканців біля 3 тис. були євреї, в 1924 р. у список, позбавлених виборчих прав, були включені 1112 (тут і далі підрахунки наші) євреїв і 38 українців. Понад 90% євреїв-позбавленців були зазначені в списках як «торговці». У Кам’янці-Подільському 1924 р. з 31 тис. мешканців, виборчого права були позбавлені «2480 осіб, з них: українців — 300, німців 4, греків — 1, естонців — 1, інгушів — 1, росіян — 17, поляків — 86, євреїв — 2070. За професійним складом: без професії - 15, дом. господарки — 69, домовласники 94, служителі культу — 101, архітектор — 1, вільна професія — 1406, торговців — 794». Звертає на себе увагу неймовірна кількість осіб «вільної професії», до якої на той час відносили адвокатів, артистів, художників тощо. Для порівняння, серед 1706 позбавленців у Старокостянтинові така професія відсутня. Селян переважно позбавляли виборчих прав через наступні причини: «орендар млина і члени його родини, свящ. і члени їх сімей, члени ради реліг. громади та члени їх сімей, живе на нетрудові доходи (торг.)», а також «службу в армії чи міліції гетьмана чи Петлюри, самогоноваріння та контрабанду».

Взявши на XIV з'їзді ВКП (б) курс на індустріалізацію, більшовики одночасно поставили за мету «ліквідацію капіталістичних елементів». Відтак, 18 грудня 1926 р. інструкцією ВУЦВК уСрР та РНК «Про вибори до Рад» виділялося дванадцять категорій осіб, які підлягали позбавленню виборчого права: «I — Особи, що користуються найманою працею в сучасний момент, II — особи, які користувались найманою працею раніш, III — особи, що живуть на нетрудовий прибуток в сучасний момент, IV — особи, що жили на нетрудовий прибуток раніш, V — приватні крамарі й посередники в сучасний момент, VI — приватні крамарі й посередники раніш, VII — службовці релігійних культів і манахи в сучасний момент, VIII — службовці релігійних культів і манахи раніш, IX — службовці й агенти бувшої поліції, X — засуджені судом, XI — божевільні та підопічні, XII — члени сімей, що знаходяться на утриманні осіб, позбавлених виборчого права.

Відразу після ухвалення цього документу були надруковані й розіслані до всіх сільських і міських Радах спеціальні друковані бланки «Поіменних списків осіб, що їх позбавлено виборчого права». На виконання цієї інструкції всі районні лікарні отримали обіжники від окрінспектур охорони здоров’я з вимогою «в терміновому порядку дати в Райвиборчкоми відомости про божевільних хворих, що в Вас зареєстровані».

Крім того, райвиборчкоми отримували від Окрвідділів ДПУ «списи політнеблагонадійного елементу, котріх на період переведення виборів необхідно позбавити виборчих прав, как лиц лишенных права голоса согласно инструкции § 23 п."3». Виборчкоми так часто захоплювалися позбавленням виборчих прав, що кількість позбавленців перевищувала число самих виборців.

Наприклад, у «містечку Жванчик Кам’янецької округи на 118 виборців у 1928 р. припадало 224 позбавленці, в той час, як у м. Калюс, де економічний стан майже однаковий, маючих право голосу 456, позбавленців 182 чол.». Таке ставлення обурювало громадян і ставало причиною численних заяв з проханням про відновлення виборчих прав. Це було необхідним, з огляду на те, що позбавленці обкладалися додатковими податками та повинностями. Їхні заяви розглядали районні та окружні виборчкоми. До них додавалися: витяг з протоколу засідання Ради, яка позбавила особу виборчого права; анкета особи, позбавленої виборчих прав законом або вироком суду; скарга заявника на відмову відновити його порушені виборчі права; довідка про майновий стан".

Так, у вересні 1927 р. до Кам’янець-Подільського окружного виборчкому звернувся із заявою про поновлення виборчих прав мешканець с. Гути Маковецької І. Солярик. Окрвиборчком, після відповідного висновку юрисконсульта, постановив: «Повертаючи при цьому листування по заяві гр-на с. Гути Маковецької Солярика Івана… щодо відновлення його в виборчих правах, Секретаріат ОВК повідомляє, що згідно п. „а“ § 4 закону від 18/ХІІ-26 р. (інструкція по виборах до рад) хлібороби позбавляються виборчих прав тільки в тім разі, коли вони вживають найману працю в такім обсягові, що поширує їхнє господарство за межі трудового і що тримання пастуха підлітка для того щоб пас худобу не можна підвести під цей пакт, бо через це господарство не поширується й праця його використовується для хатнього обслуговування, а не з метою визискування, а тому, на підставі п. „ж“ § 5 вищезазначеного закону, необхідно внести до списка осіб, що мають виборчі права, коли не мається инших причин для позбавлення його таких». Зазначимо, що зазвичай такі заяви залишалися без задоволення.

Зокрема на засіданні Кам’янецького Окрвиборчкому 7 — 8 березня 1929 р., із 109 розглянутих заяв, задовольнили лише три. Це змушувало найбільш наполегливих звертатися до організаційно-інструкторського відділу ВУЦВК. В окремих випадках їх клопотання задовольняли, як от: «З приводу прохання гр. Г авриньова Вікт. Ів. мешк. с. Кормільча Лянцкорунського району щодо відновлення йому виборчих прав, Оргінстр ВУЦВК’у повідомляє, що за постановою Президії ВУЦВК’у з 9/ р. (протокол ч. 17/318 п. 8) гр. Гавриньова В.І. виборчі права відновлено. Сповістіть про це просителя, а копію повідомлення надішліть до ВУЦВК’у».

Таким чином, аналіз списків осіб, позбавлених виборчих прав, неспростовно доводить послідовний і непримиренний характер боротьби більшовицько-радянської влади проти своїх ідейних та класових ворогів під час проведення виборів до Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.