Місто і село: диспаритет у товарному забезпеченні на прикладі діяльності Укоопспілки у другій половині 1940-1980 рр

Актуалізовано проблему нерівноправного забезпечення товарами масового споживання мешканців села в УРСР у другій половині 1940;х — на початку 1980;х рр. у порівнянні із містом. Здійснена спроба проаналізувати роль споживчої кооперації України у цьому процесі, виокремити причини перманентного товарного дефіциту в сільській місцевості УРСР в повоєнний період. Використання споживчої кооперації як окремої системи для забезпечення села товарами і послугами не допомогло подолати відставання села від міста у цій галузі.

Ключові слова: місто, село, товарне забезпечення, споживча кооперація, післявоєнний період.

Одним із основних сюжетів на яких побудована новітня історія України є діалектичне протистояння і взаємодія міста і села як певних соціокультурних феноменів. Особливо гостро ця діалектика проявилась із встановленням на українських землях радянської влади, політика якої по відношенню до села носила яскраво виражений дискримінаційний характер. Найбільшої виразності це протистояння набуло в роки суцільної колективізації та голодомору 1932;33 рр., коли за рахунок села держава вирішувала актуальні економічні проблеми, використовувала його матеріальні і людські ресурси не забезпечуючи натомість їх повноцінного відтворення в рамках адекватної соціальної політики. З цього часу радянська влада в повній мірі підпорядкувала собі систему соціального забезпечення на селі, частиною якої було забезпечення товарами народного споживання. Саме ця складова державної соціальної політики здійснювалась через систему споживчої кооперації, яка стає основою товаропровідної мережі на селі. На сучасному етапі проблема нерівноправного розподілу соціальних благ між містом і селом залишається актуальною, тому доцільною на нашу думку залишається потреба вивчення проблем товарного забезпечення українського села в епоху, що передувала добі Незалежності. Діяльність споживчої кооперації України в повоєнний період вже висвітлювалась у ряді розвідок, проте робота Укоопспілки як одного із елементів диспаритетного розподілу товарів між містом і селом не виступала предметом окремого дослідження [1; 2; 3].

Споживча кооперації України завжди мала переважно аграрний характер, що було природньою характеристикою даної економічної системи, адже Україна довгий час залишалась країною із переважно сільським населенням. В радянські часи «аграрний характер» споживчої кооперації починає набувати рис цілеспрямованої політики. Держава використовує мережу Укоопспілки у підтримці своїх експериментів на селі. Переломним моментом в даній політиці була суцільна колективізація, що встановила вектор розвитку села на наступні десятиліття і визначила затребуваність споживчої кооперації для нового колективізованого села. Так, у вересні 1935 р. була прийнята постанова ЦК ВКП (б) та РНК «Про роботу споживчої кооперації на селі» згідно якої споживча кооперація УСРР зосередила свою діяльність виключно на обслуговуванні сільського населення [4, с.380]. Подальші заходи державних і партійних органів ще більше «заганяли» інфраструктуру споживчої кооперації України в аграрний сектор.

Відразу після закінчення ІІ світової війни населення зіткнулось із значним дефіцитом продовольства і промислових товарів. Особливо гостро ця проблема проявила себе в Україні, яка протягом 1946;47 рр. переживає ще одну хвилю голоду. Проте держава, як і в попередні роки, рятує в першу чергу місто, великі промислові центри, що мали для радянської влади стратегічне значення. Свідченням цього є постанови уряду і партії, які залучали споживчу кооперацію до забезпечення продовольством міст. Так, 9 листопада 1946 р. була прийнята постанова Ради міністрів СРСР «Про розгортання кооперативної торгівлі в містах і селищах продовольчими і промисловими товарами і збільшення виробництва харчової продукції та товарів широкого вжитку кооперативними організаціями», а також постанова «Про заходи по розширенню торгівлі споживчої кооперації в містах і робітничих селищах» від 10 липня 1948 р. Проте ці законодавчі кроки влади скоріш за все були тактичним відступом влади спрямованим на подолання продовольчого дефіциту в містах і не означали повнозначного допуску кооперативної мережі до торгівлі в містах. В подальшу уряд і партія почали законодавчо звужувати можливості торгівлі споживчої кооперації в містах про що свідчать постанова Ради міністрів СРСР від 08 серпня 1949 р., а також — постанова Центроспілки від 09 вересня 1949 р., згідно яких міська роздрібна мережа Укоопспілки і заклади громадського харчування повинні бути передані міністерству торгівлі. Порядок передачі і компенсації основних фондів споживчої кооперації регулювався окремою постановою [5]. В деяких випадках виконання цих постанов супроводжувались конфліктами між господарюючими суб'єктами. Так, в окремих містах України разом із торгівельними закладами споживчої кооперації установам міністерства торгівлі були передані і складські приміщення, що викликало протести в керівництві Укоопспілки і звернення із цього приводу до Ради міністрів УРСР [6, арк.124].

Таким чином у повоєнний період споживча кооперація України зосереджує свою діяльність майже виключно на сільській місцевості. Станом на 1966 р. із 45,5 млн. населення України споживча кооперація обслуговувала 20,4 млн. сільського населення та 4,8 млн. — міського. Державна торгівля обслуговувала населення обласних центрів, великих міст обласного підпорядкування, шахтарських і промислових селищ, де були великі промислові підприємства (шахти, металургійні комбінати). Споживча ж кооперація обслуговувала майже все сільське населення, невеличкі міста і селища міського типу [7, арк.158]. Основною діяльністю Укоопспілки в цей період було забезпечення сільського населення різноманітними товарами як продовольчими, так і промисловими. Офіційні видання того часу присвячені діяльності як споживчої кооперації СРСР, так — і роботі Укоопспілки переможно проголошували про успіхи в організації торгівлі на селі, зростання планових показників, поліпшення культури обслуговування і т.д. Архівні ж документи, особливо протоколи засідань первинних осередків, зборів пайовиків окремих товариств говорять про значні проблеми у товарному забезпеченні сільських мешканців. Так, учасники зборів пайовиків Талалаївського сільського споживчого товариства по ділянці в хуторі Хомівка відзначали нерегулярний завіз хлібу, відсутність кирзових і ялових чобіт та інших товарів [8, арк.47]. Ті ж самі проблеми обговорювались на зборах пайовиків по ділянці в селі Пашківка того ж товариства та Лосинівського товариства по ділянці в селі Степ. Також багато пайовиків скаржились на відсутність будівельних матеріалів, робочого одягу, товарів для школи (зошити, підручники, олівці). Причини цих проблем розкриваються якщо проаналізувати ряд документів, що зберігаються у Центральному архіві вищих органів влади та державного управління України. Мова йде про листування керівництва Укоопспілки та державного і партійного керівництва УРСР. Так, у листі голови правління Укоопспілки до голови уряду УРСР В. В. Щербицького, що датується 1962 р., йдеться про те, що протягом багатьох років не задовольняється попит сільського населення на найважливіші товари народного споживання, а заявки торгівельних організацій споживчої кооперації не виконуються. У довідці Укоопспілки за 1972 зазначається, що заявки організацій споживчої кооперації на вовняні тканини задовольняється на 14,7%, бавовняні тканини — 45,8%, льняні - 58%, меблі - 62,4%, фарфоро-фаянсовий посуд — 61,4%, пиломатеріали — 10,9%, цемент — 24,7%, шифер — 28%, також не забезпечені замовлення на багато інших товарів [9, арк. 19]. З метою поліпшення ситуації керівник споживчої кооперації УРСР М. П. Сай просить голову уряду встановити такий порядок розподілу товарних ресурсів між містом і селом, який би відповідав мінімальним потребам мешканців села [10, арк.2−3]. В іншому листі вже до керівництва Держплану УРСР голова правління Укоопспілки ставить фактично те ж саме питання: про незадоволений попит мешканців села на промислові і продовольчі товари [10, арк.73−75]. Ще в одному листі на ім'я заступника голови Держплану УРСР йдеться про те, що всі ресурси товарів за рахунок понадпланового виробництва міністерством торгівлі направляються в промислові області України, де питома вага споживчої кооперації є незначною. Обласні ж управління торгівлі в свою чергу направляють товари міським торгівельним організаціям ігноруючи споживчі товариства. Тому правління Укоопспілки такий порядок розподілу понадпланових товарних ресурсів вважало несправедливим і просило Держплан в майбутньому вказувати розподіл товару окремим рядком по державній і кооперативній торгівлі. В тому ж році окремим листом на ім'я секретаря ЦК КПУ О.І. Іващенка керівництво споживчої кооперації України висловлювало занепокоєння із того приводу, що споживчій кооперації до 1962 р. зовсім не виділялось легкових автомобілів і лише після настійливих вимог Укоопспілки міністерство торгівлі виділило у 1962 р. для реалізації спеціалістам сільського господарства 2000 легкових автомобілів і це при тому що мешканцям міст щороку продавалось по 10−12 тис. автомобілів [10, арк.144−145]. У листі від 1963 р. на ім'я першого секретаря ЦК КПУ М.В. Підгорного зазначалось, що пропорції розподілу товарних ресурсів між містом і селом не враховують зростаючі потреби сільських мешканців [11, арк.2]. У 1968 р. у листі на ім'я голови уряду УРСР знову піднімається питання про невідповідність обсягів товарних поставок селу його реальним потребам. Так, при тому що споживча кооперація обслуговує 55,8% населення України, фонди холодильників для села становили лише 19,5%, пральних машин 30%, телевізорів — 38,5% [12, арк.4]. Завершувався цей лист традиційно, проханням доручити Держплану, міністерствам і відомствам, що займаються виробництвом товарів народного споживання, наростити обсяги виробництва, а до міністерства торгівлі - розглянути пропозицію Укоопспілки про додаткове виділення для сільського населення товарів за рахунок фондів державної торгівлі. Подібні ж листи функціонери Укоопспілки направляли і безпосередньо у галузеві міністерства. Так, у 1969 р. у листі на ім' я міністра місцевої промисловості Укоопспілка висувала обґрунтовані претензії щодо невиконання підприємствами згаданого міністерства заявок споживчої кооперації на постачання різноманітних товарів для села [13, арк. 20].

На думку керівництва Укоопспілки причини недостатнього забезпечення села товарами масового споживання полягали у неадекватному плануванні розподілу товарів між системами (державної і кооперативної торгівлі) та у неповному виконанні цих планових показників. Заступник голови правління Укоопспілки А. Реприцев зазначав, що Держплан УРСР співставляючи баланс грошових доходів і видатків населення складає план постачання товарних ресурсів окремо по місту і селу (по державній і кооперативній системі торгівлі) і подає на затвердження в Раду міністрів; втілює цей план в життя міністерство торгівлі, яке не завжди враховує випереджаючі темпи росту товарообігу на селі. Клопотання ж правління Укоопспілки про перегляд існуючих пропорцій і додаткового виділення товарів споживчій кооперації не задовольнялись.

Врешті-решт ситуація, яка склалась із товарним забезпеченням села, настільки загострилася, що в 1960;х — першій половині 1970;х рр. почалась справжня «паперова», бюрократична війна Укоопспілки із міністерством торгівлі УРСР. Керівництво споживчої кооперації неодноразово у своїх зверненнях до ЦК КПУ прямо звинувачувало керівництво міністерства торгівлі, зокрема міністра Г. Л. Сахновського в ігноруванні інтересів споживчої кооперації і села. Його наступник Старунський В. Г. схоже теж не дуже перейнявся проблемами торгового забезпечення села, про що свідчить лист голови правління Укоопспілки, в якому знову висловлювалось «настійливе прохання» виділити для кооперативної торгівлі додаткові товарні ресурси [14, арк.13]. Щоб вирішити проблему забезпечення населення товарними ресурсами, Держпланом згідно постанови «Про розподіл товарних ресурсів по областях і торгівельних організаціях Української РСР та заходи по збалансуванню грошових доходів населення і товарообороту в 1975 р.» було запропоновано в якості експерименту ринкові фонди тканин, швейних, трикотажних виробів, взуття та головних уборів направити в одну із областей без виділення окремо споживчій кооперації, а безпосередній розподіл міждержавною і кооперативною торгівельними мережами повинно було здійснювати обласне управління торгівлі. Міністерство торгівлі, Укоопспілка та відділ товарообороту Держплану УРСР повинні були надавати консультаційну та методичну допомогу обласному управлінню у здійсненні розподілу. Проте рівень постачання товарними ресурсами українського села продовжував залишатись на більш низькому рівні у порівнянні із містом увесь повоєнний період.

Таким чином, можна відзначити, що незбалансованість у забезпеченні сільського населення товарами народного споживання була невід'ємною складовою соціально-економічної системи радянської економіки. Натомість мешканці міст і промислових центрів не відчували у порівнянні із селом настільки серйозних труднощів у цій сфері власного буття. Виділення в радянській централізованій економіці окремої структури (споживчої кооперації), яка покликана була займатися забезпеченням сільського населення товарами і послугами, не призвело до ліквідації відставання села у доступі до основних соціальних благ. Отже, можемо констатувати, що незважаючи на всі гучні декларації офіційної пропаганди політика по відношенню до села в цій сфері продовжувала залишатись дискримінаційною.

товарний дефіцит сільський радянський.

Список використаних джерел

• 1. Клок Василь. Розвиток споживчої кооперації в УРСР в кінці 1960 — на початку 1970;х рр. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ujrn/soc_gum/nztnpu_ist/2012₂ /Article/24_Klok. pdf
• 2. Михальський Юрій. Вплив реформ А. Косигіна на розвиток української споживчої кооперації [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ujrn/soc_gum/NZTNPU_ist/2012₂/ Article/25_Mykhalskyj. pdf
• 3. Кендус Олександра. Криза системи споживчої кооперації УРСР в кінці 1970;х — на початку 1980;х рр. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ujrn/soc_gum /nztnpu_ist/2012₂/Article/26_Kendus. pdf
• 4. Історія споживчої кооперації України: підручник [для студентів кооперативних вузів] / [Аліман М.В., Бабенко С. Г., Гелей С. Д. та ін.]. — Львів: Укоопспілка, інститут українознавства НАНУ, 1996. — 383 с.
• 5. О порядке расчетов между государственными органами и кооперативными (общественными организациями за передаваемые предприятия здания и Постановление СНК СССР и ЦК ВКПб от 5 мая 1940 г. № 667). — Режим доступу: http://www.libussr.ru/doc_ussr/ussr_4240. htm
• 6. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО). — Ф.296. — Оп.8. — Спр.454.
• 7. Там само. — Спр.2825.
• 8. Відділ забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині. — Ф.6334. — Оп.2. — Спр.72.
• 9. ЦДАВО. — Ф.296. — Оп.8. — Спр.3971.
• 10. Там само. — Спр. 2093.
• 11. Там само. — Спр.2228.
• 12. Там само. — Спр.3175.
• 13. Там само. — Спр.3397.
• 14. Там само. — Спр.4118.