Податкові теорії та їх застосування в сучасній системі оподаткування України

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Податки в економічній теорії
• 1.1 Сутність класичної теорії податкових відносин
• 1.2 Роль кейнсіанської школи в теорії податків
• 1.3 Основні поняття теорії монетаризму
• Розділ 2. Аналіз еволюції теорії податків
• 2.1 Порівняльна характеристика кейнсіанської школи і монетаризму
• 2.2 Аналіз факторів, що впливають на еволюцію бюджетно-податкової політики на сучасному етапі
• 2.3 Оцінка рівня розвитку бюджетно-податкової політики на сучасному етапі на рівні місцевих бюджетів
• Розділ 3. Податкові теорії та їх застосування в сучасній системі оподаткування України
• 3.1 Основні особливості сучасних податкових теорій
• 3.2 Синтез податкових теорій в сучасній системі оподаткування України
• Висновки
• Список використаної літератури
• Додатки

Вступ

Податки є не лише головним джерелом доходів бюджету, але й потужним фінансовим інструментом регулювання економіки. Здійснюючи регулювання економіки через податки, держава шляхом зменшення або збільшення маси податкових надходжень, зміни ставок податків і форм оподаткування, надання податкових пільг може сприяти створенню умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, стимулювати інвестиційну, інноваційну й підприємницьку активність.

Становлення податкової системи в Україні розпочалося без належного теоретичного обґрунтування. За основу використовувалися західні моделі оподаткування, але при цьому не враховувалися специфічні особливості соціально-економічного розвитку країни, пов’язані з глибокою деформацією інфраструктури економіки України, рівнем розвитку сучасних форм грошового обігу в Україні і в західних країнах. Всі ці фактори визначають нестабільний характер податкової політики і справляє негативний вплив на розвиток макро — і мікроекономічних процесів у державі.

Податкова політика виявилася відірваною від структурної політики, яка в нинішніх умовах повинна бути основою економічної політики, створила значні податкові навантаження на товаровиробників, обумовила вилучення обігових коштів підприємств, спричинила зростання цін на продукцію, відкрила легальні і нелегальні шляхи для ухилення від сплати податків. Фактично податки на сьогодні використовуються як пасивний інструмент для забезпечення загальнодержавних потреб.

Для підвищення дієвості податкового механізму в державному регулюванні економіки країни необхідно посилити наукове обґрунтування податкової політики, з метою забезпечення економічного розвитку, розвитку науки, освіти і культури, охорони здоров’я та дотримання прав людини.

Виникнення багатьох теоретико-методологічних проблем та практичних протиріч з приводу оподаткування, що загострилися у зв’язку з розробкою Податкового кодексу вимагає поглиблення дослідження економічної суті податків, їх еволюції розвитку і ролі у ринковій економіці, функцій податків і принципів формування податкової політики, методів оцінки податкового навантаження та його перерозподілу, взаємодії податків з іншими елементами економічної системи тощо.

Найбільш вагомими роботами в теорії податків є праці класиків Дж. Кейнса, Е. Селігмана, А. Сміта, у яких сформульовано основоположні принципи оподаткування, що не втратили своєї актуальності і в сучасних умовах. Сучасні макрота мікроекономічні аспекти теорії оподаткування, викладені в розробках відомих зарубіжних учених, — Е. Аткінсона, Бланкарта, Р. Масгрейва, Самуельсона, Дж. Стігліця.

Значний внесок у розвиток теоретичних проблем формування та функціонування механізму державного регулювання економіки, а також податкової системи як основного його засобу в умовах переходу від централізовано-керованої до ринкової економіки, удосконалення механізму функціонування податків в Україні належить вітчизняним ученим: О. Амоші, О. Василику, В. Вишневському, В. Геєцю, І. Лукінову, І. Луніній, П. Мельнику, А. Соколовській, В. Суторміній, В. Федосову, М. Чумаченку, Л. Шаблістій, російським ученим: В. Пушкарьовій, Д. Чернику, Т. Юткіній та іншим.

Актуальність теми. У 90-х рр. минулого століття Україна була вимушена практично з нуля будувати власну систему оподаткування. Вона мала водночас як відповідати вимогам ринкової системи господарського регулювання, так і виходити зі специфічних рис трансформаційних процесів, що відбувалися в українській економіці. Недосконалість нормативних актів у сфері оподаткування, часто некритичне копіювання досвіду розвинутих країн, невпинне загострення трансформаційної кризи призвели до формування в країні складної, заплутаної, суперечливої та неефективної податкової системи. Кроки, які останнім часом зроблено Україною у напрямі модернізації податкової системи, не знімають потреби в підготовці та здійсненні її більш ґрунтовних перетворень, спрямованих на формування передумов та стимулів для запровадження інноваційної моделі соціально-економічного розвитку.

В умовах переходу до ринкової економіки важливим завданням економічної політики держави є створення й забезпечення функціонування в країні ефективної податкової системи. Як економічна форма та важливий регулятор взаємовідносин між громадянами, з одного боку, та державою — з іншого, податкова система в ринкових умовах стає, по суті, єдиним гнучким засобом державного впливу на економічну активність громадян і контролю за формуванням і розподілом грошових доходів населення. Ефективно виконувати цю функцію вона може лише за умов забезпечення цілеспрямованого її регулювання як на етапі формування, так і на етапі практичної реалізації через відповідні інститути законодавчої й виконавчої влади. Таким чином, податкова система, виступаючи фактором впливу на стан економічної діяльності громадян, та як наслідок — на економіку країни, потребує регулювання з боку державних органів.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження, формування та оцінка податкової політики, виходячи з положень класичної, кейнсіаньскої та монетаристської економічних теорій.

Досягнення цієї мети зумовило вирішення таких завдань:

1) аналіз теорій податкових відносин: класичної, кейнсіанської та монетаризму;

2) порівняльна характеристика податкових теорій на прикладі кейнсіанської школи та монетаризму;

3) аналіз факторів, що впливають на еволюцію бюджетно-податкової політики та оцінка її рівня розвитку на сучасному етапі;

4) розгляд основних особливостей сучасних податкових теорій та їх вплив на систему оподаткування України.

Об'єктом дослідження є класична й кейнсіанська теорії податкових відносин та монетаризм.

Предмет дослідження є еволюція теорій податків.

Методи дослідження. Теоретична й методологічна основа роботи ґрунтується на положеннях економічної науки, викладених у працях зарубіжних і вітчизняних учених, зокрема тих, що спеціалізуються у сфері податкової теорії.

Розділ 1. Податки в економічній теорії

1.1 Сутність класичної теорії податкових відносин

Податкова політика поєднує в собі дві суперечливі функції-мети:

фіскальну (наповнення державної казни доходами);

стимулюючу (розвиток ефективних економічних відносин).

Головне завдання фіскальної функції - зібрати якомога більше податків до бюджету, стимулююча функція орієнтована на помірне обмеження податкових зборів для того, щоб бізнес «не зачахнув», а розвивався далі.

Важливість грамотного проведення податкової політики і її значний вплив на національну економіку за останні 30 років була визнана широкими кругами суспільства і оцінена по гідності. Основи ж системного підходу до податків були закладені приблизно 230 років тому класиком економічної теорії Адамом Смітом.

Спроби описати оподаткування як систему робилися і раніше (наприклад, Франсуа Кене або Уїльямом Петті в «Трактаті про податки»), проте заслуга А. Сміта в тому, що він, проаналізувавши праці своїх попередників, зміг вперше збудувати достатньо чітку картину податкової системи. Він негативно ставився до податків, він вважав, що це є вилучення народних ресурсів, які можна було б використовувати на створення нової продукції та підвищення продуктивності праці. Отримання доходів з цього джерела, на його думку, неефективне, тому що призводить до обмеження накопичення капіталу, зростання національного доходу та розвитку продуктивних сил. Він вважає, що непрямі податки підвищують не тільки ціну виробу, а й витрати підприємства, а це може призвести до зменшення обсягів виробництва та реалізації. Податок на заробітну плату об'єктивно знижує споживчу спроможність споживачів, попит на ринку товарів і послуг, пропозицію виробників і негативно впливає на стан економіки держави.

А. Сміт, як і решта представників класичної школи, визнавав за податком тільки фіскальну функцію. На його думку, податки є «необхідними злом», оскільки вони пригноблюють підприємницьку активність і не дають повною мірою розвинутися економіці, але в той же час вони необхідні для підтримки держави.

Ще один представник класичної школи Давід Рікардо, при всій його нетерпимості до податків (відома його репліка, висловлена їм в 1819 г. на засіданні в Палаті Общин: «Я ворог всякого прибуткового обкладення. Самим кращим податком є найменший податок.»), також приділяв їм велику увагу в своїх роботах.

" Податки — це лихо, яке призводить до зниження виробництва та інвестиційної активності, споживання, попиту. Тому держава повинна постійно знижувати їх та використовувати на підвищення добробуту громадян" .

Сприймаючи податки як якусь штучну перешкоду на шляху створення і накопичення первинного капіталу, класики все-таки визнавали право податків на існування, розглядаючи їх як «плату суспільства державі за послуги, що забезпечують його стабільний розвиток.» .

Інший зміст має теорія швейцарського економіста Ж. Сімонда де Симонді, сформульована у праці «Новий початок політекономії» (1819). Вона полягає в тому, що громадяни прагнуть багатства та розкоші. А головною метою багатства є отримання благ. Тому за допомогою податків кожен громадянин купує у держави блага. Отже, податки потрібно сприймати як винагороду за захист громадян, який повинна надавати держава. Але податки, які сплачує громадянин, повинні бути справедливими і відповідати тій вигоді, яку надає суспільство, а також витратам, які воно має при їх складанні. Тому кожен платник податку бере участь у загальних витратах, які здійснюються для нього, додаючи, таким чином, податковій політиці, крім фіскальної спрямованості, певні соціальні риси. Зароджений в надрах класичної школи постулат: «сплативши податки, ти вносиш свій внесок до побудови сильної держави і розвиненого суспільства» став непорушною основою людського буття.

Таким чином спочатку податкова теорія була створена (і довгий час панувала) у рамках класичної економічної школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. — Б. Сей та ін.), в основі якої була концепція пріоритету пропозиції як фактора, що визначає попит через стан ринку ресурсів. Для цієї школи характерне твердження про автономний характер ринкової рівноваги, яка встановлюється автоматично, шляхом переміщення виробників у галузі національного господарства, і незадоволеним попитом (недостатньою пропозицією).

Ставлення класичної школи до ринку як універсального та єдино — ефективного регулятора економічних процесів мало наслідком ставлення до держави лише як до носія управлінської і військової функцій, ігноруючи її соціальну та економічну роль. Оподаткування при цьому розглядалося винятково як спосіб створення фінансової бази для виконання цих двох функцій.

1.2 Роль кейнсіанської школи в теорії податків

У 30-і роки XX ст. втручання держави в економіку науково обґрунтував англійський економіст Дж. Кейнс. Згідно з його теорією головне завдання економічної політики держави полягає в управлінні сукупним попитом, а основним інструментом проведення політики управління попитом є державний бюджет, який розглядався ним як стабілізуючий чинник відтворення.

Економічна теорія, яка отримала відображення в працях Дж.М. Кейнса, була створена з урахуванням економічної реальності кризового та посткризового стану національних економік у 20−30 рр. ХХ століття.

податкова теорія україна оподаткування Взагалі, в кінці XIX — початку XX ст. економічний розвиток передових промислових країн і розвиток фінансової науки зокрема призвів до виникнення питання про використання податкової політики держави в цілях підвищення ефективності національної економіки. Переломним моментом стала Велика депресія, що вибухнула в 30-х рр. XX ст. у США.

За ситуації, коли американський ринок захлинався у власній безпорадності і безвихідності, а в країні володарювало безробіття й інфляція на тлі кризи перевиробництва, держава узяла на себе повноваження по виправленню ситуації. Не остання роль в державній допомозі відводилася податковій політиці.

Згідно антикризовій програмі Д. М. Кейнса, податки були вбудовані в систему макроекономічних регуляторів ринку і використовувалися як інструмент кон’юнктурного регулювання економіки. Концепція кейнсіанського «ефективного сукупного попиту» зв’язала державні витрати і податки через ефект мультиплікатора з динамікою основним макроекономічних показників — національним доходом, фондом накопичення, фондом споживання.

Концепція кейнсіанської теорії заснована на понятті «ефективного попиту», тобто попиту, рівень якого забезпечує максимально повну відповідність пропозиції. На противагу класичній школі кейнсіанство припускає, що сукупний попит створює сукупна пропозиція. Такий підхід до визначення пріоритетів, базуючись на великому та переконливому статистичному матеріалі, супроводжується висновком про те, що вільна ринкова економіка не має у своєму розпорядженні механізму, який би забезпечив рівновагу попиту і пропозиції на рівні повного використання ресурсів. Це може бути досягнуте у будь-якому, у тому числі й кризовому, стані економіки. Термін «ефективний попит» означає, що останній може забезпечуватися лише за участі держави шляхом постійного та цілеспрямованого регулювання економіки різними засобами, у тому числі й через систему оподаткування [5, c.364].

Регулювання попиту через оподаткування в теорії Кейнса базується на положенні про те, що збільшення податків призводить до скорочення попиту через зменшення розмірів доходу і одночасно через споживчі витрати та збереження пропорції, яка визначається відношенням максимальної вартості до споживання і максимальної вартості до збережень. Підвищення рівня оподаткування скорочує приватні сукупні витрати на величину, меншу порівняно з обсягом приросту податків, та призводить до зменшення величини рівноважного національного доходу (ефективного попиту). При цьому виникає ефект податкового мультиплікатора, відповідно до якого зниження ефективного попиту у випадку підвищення податків є більшим за нього. Тобто висновок полягає в необхідності використання для державного регулювання економічного зростання цілеспрямованого управління дефіцитом бюджету, а не податкових джерел [13, с. 190].

Кейнсіанська теорія державних фінансів відкинула догмат збалансованого бюджету, легалізуючи бюджетні дефіцити для стимулювання економіки. Так, в умовах кризи або депресії держава повинна скорочувати податки і збільшувати витрати державного бюджету, допускаючи бюджетний дефіцит, і, таким чином, створювати додатковий попит у стагнаючій економіці.

При високій кон’юнктурі фінансова політика повинна стримувати попит шляхом підвищення податків і обмеження витрат. Бюджетні дефіцити могли зберігатись і при зростаючому виробництві для стимулювання економіки, досягнення найбільших темпів зростання.

Дж. Кейнс вважав, що держава може сприяти досягненню відповідності між платоспроможним попитом і обсягом виробництва за допомогою упорядкування державних витрат, регулювання позичкового процента й податків. Він відзначав, що серйозні зміни в податковій політиці (поряд зі змінами процента) можуть викликати зміни у споживанні, підкреслюючи, що люди схильні збільшувати його із зростанням доходу, але не в тій мірі, в якій він зростає. З цього положення було зроблено висновок про те, що необхідним є державне втручання, спрямоване на стягнення за допомогою податків доходів, розміщених поза банківською системою, і відповідно, фінансування за рахунок цих коштів інвестицій та поточних державних витрат. Урядовий попит повинен, на думку Дж. Кейнса, мультиплікувати (примножувати) виробництво, обмін, зайнятість [15, с. 207].

Важливою складовою кейнсіанської теорії у частині оподаткування є наявність обґрунтування використання прогресивних податків як автоматичного регулятора економічного розвитку. Існує очевидна необхідність регулювання збережень як джерела інвестицій, а отже, й економічного зростання. Невиправдано великі збереження в умовах неповної зайнятості є пасивним джерелом доходів і не трансформуються в інвестиції, що визначає необхідність їх вилучення (фактично перерозподілу) у вигляді податків для повернення у виробничий, економічний обіг. З цієї точки зору, саме прогресивні податки, які діють за схемою «збільшення/зменшення доходів — збільшення/зменшення податкової ставки», забезпечують випередження обсягів і темпів податкових надходжень над темпами і обсягами доходів, що певною мірою відповідає необхідному інвестиційному перерозподілу. Таким чином, обсяг доходів бюджету у частині податків може формуватися як функція двох аргументів: податкової ставки і ВВП. Це дозволяє за рахунок прогресивного оподаткування гнучко та оперативно, без тривалого перегляду основних положень податкового законодавства реагувати на об'єктивні циклічні коливання економічного росту.

Таким чином, фіскальна політика розвинених країн демонструвала в цей період усвідомлену послідовну тенденцію використання системи податкових надходжень як інструмент, здатний достатньо ефективно забезпечити перерозподіл ВВП. А в законодавчих актах більшості країн навіть з’явилися положення, що «офіційно» визнають той факт, що оподаткування здатне виконувати не тільки фіскальні функції, але і застосовуватися при здійсненні державного регулювання як усередині країни, так і на зовнішньому ринку.

Державними орієнтирами стали: створення «суспільства добробуту» з могутнім державним сектором і обмеженими соціальними витратами, які фінансувалися б за рахунок податків.

В економічній літературі критика кейнсіанської теорії з позиції сучасного стану економіки аргументується, зокрема, такими положеннями:

у зв’язку з тим, що інфляція набуває хронічного характеру через зміни у виробництві (інфляція попиту), необхідне втручання у напрямі покращання пропозиції ресурсів, а не попиту на них;

відкритість сучасної економіки призводить до того, що податкове стимулювання попиту активізує іноземні інвестиції, які завдають збитків національним.

Ці аргументи не відповідають ситуації, що склалася сьогодні в економіці. По-перше, політика глобальної соціальної допомоги населенню за рахунок державних фінансових ресурсів, яка сьогодні реалізується на практиці, не дозволяє об'єктивно говорити про переважання інфляції витрат над інфляцією попиту, тобто цілеспрямоване формування кейнсіанського ефективного попиту, зокрема, за рахунок податкових важелів, виглядає актуальним.

По-друге, загрози переважання іноземних інвестицій фактично не існує через несприятливий інвестиційний клімат. Разом з тим, залучення іноземних інвестицій через систему податкових заходів слід розцінити позитивно.

Тобто використання базових кейнсіанських положень (у поєднанні з іншими теоретичними розробками) здатне забезпечити ефективний розвиток оподаткування.

1.3 Основні поняття теорії монетаризму

Пануючий з початку 80-х років у розвинених капіталістичних країнах неоконсерватизм охоплює три основні напрямки нової неокласики:

монетаризм, пов’язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. Лише послідовна політика забезпечення господарства грошима, на думку монетаристів, може створити впевненість економічних агентів у неінфляційному розвитку економіки та сприяти рівномірному інвестуванню з мінімальним ризиком;

економічну теорію пропозиції, згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й відриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;

теорію раціональних очікувань, згідно з якою економічні аспекти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур тому що заздалегідь ураховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін) політику уряду.

Найрішучіше проти Дж.М. Кейнса і кейнсіанців у 60-ті роки виступив Мільтон Фрідмен. В економічній літературі цей виступ дістав назву неокласичної (монетаристської) контрреволюції (на противагу кейнсіанській революції).

У широкому розумінні монетаризм — це всі економічні доктрини що надають грошам першочергового значення та пов’язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Саме такі концепції реалізуються сьогодні в різних формах у господарській політиці США та інших розвинених країнах. Проте «монетаристське відродження» не було випадковою відповіддю на жорстку інфляцію 70-х років чи просто реакцією на кризу кейнсіанства. В основі сучасних монетаристських концепцій лежить кількісна теорія грошей, яка виникла ще в XVI ст. та згідно з якою рівень товарних цін тим вищий, чим більше грошей в обігу. Монетаризм значно розширив можливості неокласичної теорії, додавши до неї емпіричні дослідження на основі економіко-статистичних моделей

У сфері практичної реалізації монетаристських концепцій також можна виокремити кілька елементів, а саме: перебудову бюджетного механізму, відмову від бюджетного впливу на виробництво, зменшення бюджетних витрат, регулювання певних сфер господарства, послаблення юридичної регламентації господарської діяльності, приватизацію окремих секторів економіки, скорочення соціальної інфраструктури та соціальних програм.

М. Фрідмен і його прихильники виходили з припущення, що розширення капіталістичного відтворення в довгостроковому періоді можливе лише за умови приросту грошової маси в обігу. Вони вважали, що попит на гроші постійно збільшується, а пропозиція їх надзвичайно нестабільна, часто має суб'єктивний характер. Тому на початку 70-х років М. Фрідмен виступив за законодавче регулювання грошової маси державою (Центральним банком) для того, щоб щорічно збільшувати кількість грошей в обігу на 3−5% («грошове правило» монетаризму). Він визнавав за грошима монопольну роль у коливаннях національного доходу й висунув тезу: «Гроші мають значення» .

Монетаристи відродили лозунг природного рівня безробіття, яке не піддається зниженню в довгостроковому плані, і були противниками соціальної допомоги безробітним. Базуючись на постулатах кількісної теорії грошей, вони розробили однофакторну модель інфляції, яку вважали виключно грошовим феноменом.

Економічна теорія пропозиції, яка доповнила собою монетарні форми й методи регулювання економіки, також залишалась у межах неоконсервативних пріоритетів. Вона була створена після кризи 1974 — 1975 рр. Розробники та прихильники теорії пропозиції - економісти Артур Лаффер, Р. Манделл, П. Робертс, журналісти Дж. Гілдер і Дж. Ванніскі, конгресмен Дж. Кемп. На їх погляд, систематичне втручання держави у господарське життя, її політика доходів, зайнятості, соціального забезпечення справляють руйнівний вплив на економіку. Таке втручання відкидається, а роль держави обмежується здійсненням політики, що сприяє вільній господарській діяльності, а також підтримці необхідного рівня грошової маси, проведенню кредитних заходів, обмеженню соціальних витрат. Прихильники теорії пропозиції категорично відкидають ідею нарощування бюджетних витрат для стабілізації або формування попиту, кваліфікуючи її як чинник дестабілізації економіки і стимулювання інфляції. При цьому підкреслювалось значення економії державних витрат і збалансованості бюджету. Виходячи з існування тісного зв’язку між інфляцією і зростаючими державними витратами, прихильники цієї теорії вважали цей зв’язок подвійним:

1) постійне зростання бюджетного дефіциту тягне за собою монетаризацію державного боргу;

2) вплив податкового тягаря на фактори пропозиції (працю, заощадження та інвестиції).

Отже, на їх думку, скорочення державних витрат повинно було сприяти боротьбі проти інфляції і, в той же час, створити умови для успішного здійснення податкової реформи. Крім того, значне збільшення соціальних витрат — результат економічної політики демократичних партій — означає спрямування більшої частини ресурсів на споживання, зменшує можливість економічного зростання. Теорія «економіки пропозиції» за допомогою одночасного скорочення податків і державних витрат мала намір вирішити головне завдання: зменшити державне втручання в економіку, уповільнити інфляцію і збільшити темпи економічного зростання. Але не завжди скорочення податків і державних витрат при наявності великого бюджетного дефіциту сприятиме оздоровленню державних фінансів. У цій теорії недостатньо розроблені питання, пов’язані з нестачею доходів, проблемами соціальної політики, витратами на воєнні цілі, зростанням безробіття, спадом темпів економічного зростання [9, с. 205 — 216].

Таким чином, монетаризм і економічна теорія пропозиції доповнюють один одного. Проте якщо монетаристи головний акцент роблять на регулюванні кількості грошей, то прихильники економіки пропозиції особливого значення надають використанню податкових інструментів регулювання.

Уявлення про стимулюючий вплив зниження податків на інвестиційну діяльність теоретично обґрунтовується за допомогою відомої кривої Лафера:

Рис. 1.3.1 Крива Лафера [12, c.23].

де: К — податкова ставка на доходи;

R — загальна сума податкових надходжень;

K1 — ставка податку, яка забезпечує максимальні податкові надходження;

R1 — максимальний об'єм податкових надходжень до бюджету.

Зростання податкових ставок лише до певної межі підтримує зростання податкових надходжень, потім це зростання трохи сповільнюється і далі йде або таке ж плавне зниження доходів бюджету, або їх різке падіння.

Граничною ставкою для податкового вилучення до бюджету А. Лафер вважає 30% сум доходів, у межах якої збільшується сума доходів бюджету. А ось при 40−50% -му вилученні доходів, коли ставка податку потрапляє в «заборонену зону» дії, скорочуються заощадження населення, що спричиняє за собою незацікавленість в інвестуванні в ті або інші галузі економіки і скорочення податкових надходжень [12, c.41].

І навпаки, зниження податків, на його думку, стимулює розвиток економіки. Це призводить до того, що доходи держави збільшуються не за рахунок розширення податкової бази, а за рахунок збільшення податкової ставки і податкового тягаря. Деякими аспектами цієї теорії скористався уряд США при проведенні податкової реформи в 20−60-і роки XX ст., а потім, з урахуванням нових розробок, — у 80-і роки.

Монетаризм і економіка пропозиції суттєво вплинули на економічну політику й ідеологію уряду Р. Рейгана, особливо щодо ефективності соціальних програм, значення ринку, характеру й меж втручання держави в економічні процеси. Результати реалізації цих теоретичних настанов наприкінці 80-х, на початку 90-х років виглядали більше позитивними, ніж негативними: стабілізувався рівень безробіття, знизились інфляція й відсоткові ставки, тривала структурна перебудова американської економіки, проведено податкову реформу.

Отже, аналізуючи та поєднуючи позиції усіх трьох теорій: класичної та кейнсіанської - досить радикальних та монетаризму — більш лояльної по відношенню до державного втручання у регулювання економічних відносин, можна уявно скласти образ підходящої для України системи оподаткування та системи макроекономічного регулювання. Адже на думку автора поодинці дані теорії не є довершеними і не придатні, принаймі сьогодні в Україні. Наприклад, абсолютно саморегулюючий ринок (за Смітом) та надмірне втручання держави у регулювання ринку (за Кейнсом) — це крайнощі, необхідне поєднання цих умов. Лише у синтезі окремих положень даних теорій можна знайти більш-менш актуальний для України варіант макроекономічного регулювання.

Розділ 2. Аналіз еволюції теорії податків

2.1 Порівняльна характеристика кейнсіанської школи і монетаризму

Податки — це обов’язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона обирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку — позбавленою будь-якого сенсу.

Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки — на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки на бороду, вікна, двері тощо.

Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.

Проте не слід забувати, що податки є ще й дуже небезпечним інструментом у розпорядженні держави. Адже без наукової концепції податкової політики вони можуть гальмувати економічний розвиток держави.

Концепція податкової політики держави повинна містити обґрунтовані висновки щодо впливу оподаткування на результати господарської діяльності підприємств та організацій, обсяг, напрямки й характер інвестицій, розмір і структуру фонду споживання, галузеву й територіальну структуру економіки.

Податкові системи економічно розвинутих країн спираються на детально розроблену теорію податків. Її творцями є видатні представники економічної науки: Адам Сміт, Давід Рікардо, Джон Кейнс, Поль Самуельсон, Кнут Віксель, Йозеф Шумпетер, Джеймс Б’юкенен, Фрідмен та багато інших. Пошук шляхів удосконалення податкових систем триває. З цією метою було проведено аналіз теорій податків, а саме: кейнсіанства та монетаризму (Таблиця 2.1.1.).

Таблиця 2.1.1.

Порівняльний аналіз кейнсіанської школи і монетаризму.

Аналізуючи кейнсіанську теорію можна сказати, що це теорія державного регулювання економіки. Кейнс показав неможливість безмежного зниження норми відсотка з метою стимулювання інвестицій.

Сучасний рівень податків залежить від сукупного і ефективного попиту, що забезпечений грішми, тобто від реальних витрат на придбання товарів та послуг. У зв’язку з цим звертається увага на проблему реалізації та показується, що неузгодженість саме у сфері попиту і створює у капіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів, що труднощі з реалізацією якраз й призводять до порушень процесу відтворення. Національний дохід витрачається на споживання і нагромадження, складається з особистого та виробничого попиту. Особисте споживання складає близько 2/3 всіх закуплених товарів та послуг. Кейнс розглядав дохід, що є у розпорядженні, як першочерговий фактор, що визначає структуру споживацьких витрат. Витрати на споживання зростають у міру збільшення цього доходу. Людина схильна споживати менше із зростанням її доходу — «основний психологічний закон» .

Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій є норма відсотку і норма очікуваного прибутку. Інвестиції можуть здійснюватися лише у тому випадку, якщо очікуваний прибуток буде вищим, аніж відсоток, що сплачується в рахунок отримання позики. Необхідна умова нормального розвитку економіки та її перебування у стані рівноваги полягає у тому, щоб вакуум, утворюваний внаслідок розриву між рівнем доходу та споживання заповнювався збільшенням інвестиційних витрат, котрі покликані поглинути все зростаючий обсяг заощаджень. Це можливо тільки тоді, коли інвестиції = заощадженням. Заощадження здійснюють споживачі, а інвестиції - виробники.

Цілісна картина економічної системи відповідно може бути представлена такою схемою. Сукупний попит становить суму витрат суспільства на споживання та очікуваних витрат суспільства на інвестиції. Існує єдиний рівень національного доходу, при якому сукупні витрати суспільства (сукупний попит) = національному прибутку (сукупній пропозиції). Це і є необхідний рівень рівноваги національного доходу. Економічна система не зможе досягти рівноваги за будь-якого іншого рівня національного доходу, бо в цьому випадку плани покупців не будуть співпадати з діями виробників.

Від Кейнса бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного накачування грошей в економіку, що є доповненням до загального потоку витрат і компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання національного доходу. Основним стратегічним напрямом економічної політики держави повинна стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння тому, щоб максимально можливо заощадження перетворювалися у капіталовкладення. При загрозі економічного спаду уряд може протидіяти цьому шляхом скорочення податків, збільшення трансфертних платежів чи підвищення видатків на оборону, розвиток інфраструктури або інші цілі. При загрозі інфляції уряд може підвищити податки, зменшити трансфертні платежі, відкласти заплановані державні закупівлі. Зміна рівня рівноваги національного доходу відбувається більшою мірою, ніж зміни висхідного рівня автономних витрат, що його викликали. Це поняття у макроекономічній теорії відоме як мультиплікаційний ефект.

Мультиплікатор витрат визначається як відношення відхилень від рівноважного доходу до початкової зміни у випадках (на інвестиції), що викликали цю зміну:

DY=DI (1/ (1-r)), де (2.1.1.)

Y — приріст доходу;

I — приріст інвестицій, що викликав приріст доходу;

r — «гранична схильність до споживання»;

1/ 1-r — це і є величина мультиплікатора, що виражена через «граничну схильність до споживання».

За даних обставин може бути встановлено певне співвідношення між доходом та інвестиціями, яке слід назвати мультиплікатором. Виходячи з цієї формальної алгебраїчної залежності - зростання інвестицій автоматично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання національного доходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора.

Що стосується монетаризму, то це сучасна економічна теорія, в якій гроші та грошова маса розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика — найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Головні ідеї теорії:

1) економіка саморегульована, державне втручання шкідливе;

2) причина криз — нестача грошової маси;

3) приріст грошової маси на 1−2% має випереджувати зростання обсягів виробництва, контроль за грошовою масою — основна і чи не єдина державна економічна функція;

4) соціальні програми мають бути скорочені до мінімуму.

Монетаризм Фрідмена — це сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрідмен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей». Важливим принциповим підходом до дослідження механізмів розвитку сучасного капіталізму, за Фрідменом, є визнання необхідності економічної свободи, що зумовлює всі інші свободи в суспільстві. Економічна свобода, завдяки якій реалізується ідея суспільної рівноваги, є невід'ємною від ринкової системи, що перебуває в процесі постійного розвитку. Основною та визначальною рисою ринкової системи залишається вільна конкуренція, яка має пронизувати всі сфери суспільного життя, щоб забезпечувати умови автоматичного саморегулювання економіки. Ідея економічної свободи реалізується невтручанням держави в економіку та зменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави і є матеріальною основою державних «вмонтованих стабілізаторів». Державне втручання в економіку, підкреслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуляторів, що сприяють встановленню рівноваги, воно орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які непередбачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибраного напрямку.

Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що альтернативи ринковому механізму не існує.

2.2 Аналіз факторів, що впливають на еволюцію бюджетно-податкової політики на сучасному етапі

Виходячи з того, що основоположна ідея даної роботи — це аналіз еволюції податків як економічної категорії та податкових теорій, яка у свою чергу є теоретичною базою еволюції бюджетно-податкової політики, доцільно проаналізувати, які практичні причини впливають на формування бюджетно-податкової політики. Для цього використовуємо метод апріорного ранжирування.

На підставі логіко-економічного аналізу відберемо фактори (Х_j), що впливають на бюджетно-податкову політику на сучасному етапі (залежний показник (Y)):

1. Економічний стан у країні

2. Бюджетний дефіцит

3. Рівень інфляції у країні

4. Досвід зарубіжних країн

5. Податкова політика, що проводиться у країні

6. Досконалість законодавчої бази у сфері оподаткування

7. Менталітет населення

8. Приналежність країни до Євросоюзу

9. Податкова етика

10. Доходи населення

11. Пріоритети держави

12. Політичний стан у країні.

На еволюцію бюджетно-податкової політики впливає багато факторів, але наведені, я вважаю, справляють найбільший вплив. Для виявлення ступеню впливу Х_j на Y проведемо опитування респондентів у кількості 15 чоловік.

Респондентами даного опитування були спеціалісти у сфері оподаткування, фінансів та економіки в цілому. Опитування було проведене серед викладачів кафедри оподаткування, фінансів, економічної теорії.

Про компетентність респондентів свідчить досвід роботи — 3−25 років.

Кожному респонденту була запропонована анкета (додаток А), в якій перераховувались фактори, що впливають на еволюцію бюджетно-податкової політики.

Фактору, який на думку даного респондента, найбільш впливає на досліджуваний показник, присвоюється ранг 1 і т.д. За результатами анкетного опитування складемо зведену анкету — матрицю рангів (табл.2.2.1.).

Таблиця 2.2.1.

Матриця рангів

Після заповнення зведеної анкети проведемо перевірку виконаних розрахунків. Для цього перевіримо контрольну суму по всіх графах:

(2.2.1.)

де x_ij — ранг j-го фактора i-го респондента;

n — кількість факторів.

Результати обчислень наведемо в табл.2.2.2.

Далі обчислимо суми всіх стовпців. Вони повинні бути однаковими між собою та дорівнювати контрольній сумі.

Оцінимо, з точки зору опитуваних респондентів, ступінь впливу відібраних факторів на еволюцію податків. Для цього в зведеній анкеті підрахуємо суму кожної строки. При цьому сума всіх строк повинна дорівнювати сумі всіх стовпців, тобто:

(2.2.2.)

Таблиця 2.2.2.

Матриця стандартизованих рангів

Фактор, який з точки зору опитуваних респондентів найбільше впливає на досліджуваний показник, має найменшу суму рангів, а фактор, що найменше впливає - найбільшу суму рангів.

Побудуємо гістограму розподілу сум рангів впливу відібраних факторів на еволюцію бюджетно-податкової політики на сучасному етапі, основуючись на отриманих сумах рангів по строках. При цьому на осі абсцис відкладаються відповідні фактори, а на осі ординат — їх відповідні суми (рис. 2.2.1.).

Рис. 2.2.1 Гістограма розподілу сум рангів впливу відібраних факторів на еволюцію бюджетно-податкової політики.

Аналізуючи побудовану гістограму розподілу сум рангів, бачимо, що присутня тенденція зростання сум рангів. Отже, згрупуємо відібрані фактори за ступенем їх впливу на еволюцію бюджетно-податкової політики.

Так, до групи найвпливовіших факторів відносяться: економічний стан в країні; досконалість законодавчої бази у сфері оподаткування; податкова політика, що проводиться в країні; бюджетний дефіцит; рівень інфляції у країні.

Друга група факторів включає: приналежність країни до Євросоюзу; доходи населення; досвід зарубіжних країн; менталітет населення.

Третя група факторів включає: податкову етику; політичний стан у країні; пріоритети держави.

Оцінимо ступінь узгодженості думок всіх опитаних респондентів. Необхідність проведення даного оцінювання пояснюється тим, що вищеназвані результати дослідження мають сенс, якщо середній ступінь узгодженості думок опитаних респондентів є невипадковим.

Для цього необхідно знайти значення коефіцієнта конкордації, який розраховується за формулою (3). При цьому, якщо коефіцієнт конкордації дорівнює одиниці, то думка експертів повністю співпадає, а якщо коефіцієнт конкордації дорівнює нулю, то збігу думок експертів немає.

(2.2.3.)

де W — коефіцієнт конкордації; m — кількість експертів, що приймали участь в дослідженні; n — кількість факторів, що впливають на досліджуваний показник. Для розрахунку коефіцієнту конкордації необхідно знайти величину S, яка розраховується за формулою:

(2.2.4.),, де (2.2.5.)

x_ij — ранг j-го фактора у i-го експерта.

Результати обчислень занесемо в табл.2.2.2.

Отримаємо значення S = 18 627.

Тоді коефіцієнт конкордації дорівнює:

.

Оцінимо значущість коефіцієнту конкордації за критерієм Пірсона (), який підпорядковується розподілу з числом ступенів свободи n — 1 за наступною формулою:

. (2.2.6.)

.

Число ступенів свободи = n — 1 = 12 — 1 = 11.

Оскільки розраховане значення = 95,52 більше табличного _табл = 25 для 5% -го рівня значимості для числа ступенів свободи 11, то можна говорити про значущість коефіцієнту конкордації. Відповідно нульову гіпотезу про випадковість у збігу думок опитуваних експертів необхідно відкинути. Коефіцієнт конкордації w = 0,58 [0,5; 1]. Отже, думки експертів досить узгоджені й наші дослідження мають об'єктивний характер. Тобто на останньому етапі виконання аналізу, використовуючи метод апріорного ранжирування, був оцінений ступінь впливу згрупованих факторів на еволюцію бюджетно-податкової політики на сучасному етапі.

Отже, в результаті аналізу, відібрані фактори було згруповано за ступенем їх впливу на досліджуваний показник. До факторів, що найбільше впливають на еволюцію бюджетно-податкової політики відносяться: економічний стан у країні; досконалість законодавчої бази у сфері оподаткування; податкова політика, що проводиться в країні; бюджетний дефіцит; рівень інфляції у країні.

2.3 Оцінка рівня розвитку бюджетно-податкової політики на сучасному етапі на рівні місцевих бюджетів

Сьогодні вже багато чого змінилось від часів панування перших податкових теорій, але ефективність нинішньої бюджетно-податкової політики напряму залежить від їх еволюції та взаємодії. Адже, по суті, наша податкова система — це результат багатовікової еволюції перших податкових теорій. Отже, говорячи про ефективність бюджетно-податкової політики на сучасному етапі, ми також побічно характеризуємо результат еволюції податкових теорій.

Характеристика ефективності бюджетно-податкової політики на рівні місцевих бюджетів дає більш точні та обґрунтовані результати, адже місцеві бюджети є найчисленнішою ланкою бюджетної системи країни. За кошти місцевих бюджетів фінансуються найзначніші заходи держави у сфері економіки та соціальної політики. За рахунок місцевих бюджетів утримуються учбові заклади, заклади охорони здоров’я, здійснюються виплати з соціального захисту і соціального забезпечення сімей з дітьми, ветеранів війни і праці, інших незахищених верств населення, утримуються будинки-інтернати, фінансуються молодіжні програми. Місцеві бюджети відіграють значну роль у забезпеченні функціонування установ культури та спорту, засобів масової інформації, транспорту і т.п. Отже, оцінимо рівень розвитку місцевих бюджетів за допомогою таксономічного аналізу.

Для виконання даного завдання будуть цікаві податкові надходження до бюджету країни, а також офіційні трансферти і надходження з цільових фондів. Тому було відібрано показники, що впливають на ефективність бюджетно-податкової політики (додаток Б). Для дослідження було відібрано адміністративно-територіальні одиниці України, а саме: усі 24 області, АР Крим, міста Київ та Севастополь.

Враховуючи виконаний відбір показників, що впливають на ефективність бюджетно-податкової політики (додаток Б), можемо побудувати матрицю спостережень (Х) досліджуваної множини заданих одиниць w = 27, які описуються відібраними n = 6 ознаками (показниками), у вигляді вираження:

(2.3.1.)

де w — число одиниць;

n — кількість ознак, що характеризуються;

x_ik — значення ознаки k для одиниці i.

Виконаємо стандартизацію ознак за формулою (2.3.2.) та результати ознак внесемо в табл.2.3.1 Кожному показнику в табл.2.3.1 присвоєно відповідний порядковмй номер:

податкові надходження на душу населення, грн. /особ. — 1;

податкові надходження від діяльності малих підприємств, млн. грн. — 2;

обсяг надходжень місцевих податків і зборів, млн. грн. — 3;

податковий борг по зобов’язанням місцевих податків і зборів, тис. грн. — 4;

податкові надходження в місцеві бюджети на душу насел., грн. /особ. — 5;

кількість суб'єктів господарської діяльності в регіоні на 1000 чоловік населення, од. — 6.

(2.3.2.)

причому, (2.3.3.)

(2.3.4.)

де k = 1, 2, …, n;

x_ik — значення ознаки k для одиниці I;

— середнє арифметичне значення ознаки k;

S_k — стандартне відхилення ознаки k;

Z_{ik -} стандартизоване значення ознаки k для одиниці i.

Виконаємо диференціацію ознак матриці спостережень на стимулятори та дестимулятори. Ознаки, які позитивно впливають на рівень розвитку досліджуваних об'єктів, є стимуляторами, а ознаки, які негативно впливають — дестимуляторами.

Таким чином, аналізуючи таблицю, виділимо стимулятори і дестимулятори, які впливають на ефективність розвитку місцевих бюджетів на сучасному етапі в межах адміністративно-територіальних одиниць, що були проаналізовані.

Таблиця 2.3.1.

Розрахунок модифікованого таксономічного показника рівня розвитку місцевих бюджетів