Рекреаційний потенціал Узбекистану

Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу Кафедра туристичного бізнесу Курсова робота Рекреаційний потенціал Узбекистану Харків, 2010

Вступ

Ласкаво просимо до Узбекистану — оазис світу, на землю, де зустрічаються стародавність і сучасність! Узбекистан — країна, розташована в центрі Великого Шовкового шляху, на території величезного центральноазіатського регіону з історією, що нараховує чи не мільйон років. Узбекистан — це держава з унікальною культурною спадщиною, різноманітними видами мистецтва та традиційних ремесел, менталітетом населення, його фольклором, кухнею. Все це вигідно відрізняє його від сусідніх країн і регіонів.

Останнім часом інтерес до Узбекистану, як до туристського напрямку, значно зріс, і відповідно, з року в рік збільшується спектр туристичних послуг, що надаються місцевими туроператорами для залучення більшої кількості мандрівників. Основна маса подорожуючих по Узбекистану — це жителі країн Європейського Співтовариства, а також деяких держав Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Обьект нашого дослідження було детальне ознайомлення з рекреаційним потенціалом Узбекистану.

Задачі нашого дослідження:

1. Ознайомитись з основними відомостями країни;

2.Виявити природні та природно-антропогенні ресурси;

3. Ознайомитись з суспільно-історичними рекреаційними ресурсами.

Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків; містить 26 сторінок тексту, 13 рисунків, 1 таблиця, 3 додатки. Список використаних джерел включає 10 найменувань літератур, 7 електронних публікацій.

Розділ 1. Загальні відомості

1.1 Загальна характеристика території

Географічне положення — держава знаходиться в центральній і північно-західній частинах Середньої Азії, в межиріччі Амудар'ї і Сирдар'ї.

Столиця — Ташкент (2,166 млн осіб).

Територія республіки простяглася із заходу на схід на 1425 км, а з півночі на південь — на 930 км, і становить 447,4 тис. кв. км. Узбекистан межує з Афганістаном — 137 км, Казахстаном — 2203 км, Киргизстаном — 1099 км, Таджикистаном — 161 км, Туркменістаном — 1621 км. На північному заході омивається Аральським морем. Більша частина країни розташована в межах Туранської низовини, значну частину якої займає пустеля Кизилкум. На північному сході та півдні - передгір'я та відроги Тянь-Шаню і Гіссаро-Алаю (висота до 4643 м), між ними розташовані міжгірські западини: Ферганська, Зеравшанська, Чирчик-Ангренська та інші.

Адміністративний поділ — 12 областей (вілоятів), одна автономна республіка і одне місто; Андижанська область (столиця — м. Андижан); Бухарська область (Бухара); Джизакська область (Джизак); Ферганська область (Фергана); Каракалпакська Автономна Республіка (Нукус); Кашкадар'їнська область (Карші); Хорезмська область (Ургенч); Наманганська область (Наманган); Навоїйська область (Навої); Самаркандська область (Самарканд); Сирдар'їнська область (Гулістан); Сурхандар'їнська область (Термез); м. Ташкент; Ташкентська область (Ташкент).

Найбільші міста: Самарканд (365 тис. жителів). Наманган (362,3 тис. жителів), Андижан (319,9 тис. жителів), Бухара (238,2 тис. жителів), Нукус (191,2 тис. жителів), Карші (190 тис. жителів), Фергана (182,3 тис. жителів).

1.2 Офіційні символи

Державний прапор Закон «Про Державний прапор Республіки Узбекистан» ухвалено 18 листопада 1991 року на восьмій сесії Верховної Ради Республіки Узбекистан. Символіка Державного прапора Республіки Узбекистан продовжує кращі традиції, властиві прапорам могутніх держав, які існували на території країни, і відображає природні особливості республіки, національну і культурну самобутність народу.

Небесно-блакитний колір на прапорі - символ блакитного неба і чистої води. Білий колір — символ миру, чистоти і означає добре побажання, щоб шлях був чистий і світлий. Червоні смуги — це життєві сили, що пульсують у кожній живій істоті, символ життя. Зелений колір — уособлення благодатної природи. Півмісяць відповідає багатовіковій традиції народу Узбекистану. Півмісяць і зірки — символ безхмарного неба.

Державний герб Закон «Про Державний герб Республіки Узбекистан» ухвалено 2 липня 1992 року на десятій сесії Верховної Ради Республіки Узбекистан. У центрі герба зображений птах Хумо з розкритими крилами — символ щастя і волелюбності. У верхній частині герба знаходиться восьмигранник, що символізує знак утвердження республіки, всередині - півмісяць із зіркою. Зображення Сонця — побажання, щоб шлях держави був осяяний яскравим світлом. Одночасно воно вказує на унікальні природно-кліматичні умови республіки. Колосся — символ хліба насущного, стебла з коробочками бавовни, що розкриваються, — основне багатство сонячної Землі, яке прославило її в усьому світі. Колосся і коробочки бавовни, перевиті стрічкою Державного прапора, означають консолідацію народів, які проживають у республіці.

Державний гімн Закон «Про Державний гімн Республіки Узбекистан» ухвалено 10 грудня 1992 року на одинадцятій сесії Верховної Ради Республіки Узбекистан. Слова Абдулли Аріпова, музика Мутала Бурханова.

Геодеомаграфічна характеристика країни Узбекистан — найбільш населена республіка Середньої Азії. У країні проживають близько 25 млн. чол.

Густота населення в Узбекистані є високою — 56,2 особи на один кв. км. Найбільш густо населеним районом країни є Ферганська долина.

Що до етнічного складу, у республіці проживають представники більше 100 націй і народностей. Основну частину населення становлять узбеки — близько 80%, на частку росіян припадає менше 5,5%. З інших етнічних груп проживають таджики (5%), казахи (3%), каракалпаки (2,5%), татари (1,5%) і киргизи (1%). Офіційною мовою країни є узбецька (нею користуються 74,3% населення). Поширеною, особливо в містах, залишається російська мова (користуються 14,2% населення), таджицькою мовою розмовляють 4,4% населення. Інші етнічні групи розмовляють своєю рідною мовою.

У містах проживає менше ніж половина населення країни — 41%, у селах — 59%. Найбільше місто Узбекистану — Ташкент, столиця країни, з населенням понад 2,5 млн. жителів. Більше половини росіян проживають у Ташкенті і становлять близько 30% його жителів.

Друге за величиною місто — Самарканд (404 тис. жителів). Самарканд був столицею Узбецької РСР до 1930 року.

Ряд великих міст знаходиться у Ферганській долині: Наманган (423 тис. жителів), Андижан (348 тис. жителів), Фергана (200 тис. жителів), Бухара (255 тис. жителів), Коканд (176 тис. жителів). Місто Бухара протягом тривалого часу було найбільшим культурним і політичним центром узбецького народу.

Кількість населення столиці Каракалпатської республіки — Нукуса — становить близько 190 тис. осіб.

Структура населення за віком і статтю. Населення Узбекистану у віці до 14 років становить 36,3% всього населення країни, від 15 до 64 років — 59,1%, 65 років і більше — 4,6%. На 100 жінок в Узбекистані припадає 98 чоловіків (у віці до 15 років на 100 жінок — 103 чоловіка, від 15 до 64 років — 98 чоловіків, 65 років і більше — 67 чоловіків).

Характерною особливістю демографічних показників Узбекистану є високий коефіцієнт народжуваності - 26,10 на 1000 осіб. Коефіцієнт смертності становить 8,00 на 1000 осіб, коефіцієнт смертності немовлят — 71,92 на 1000 живих новонароджених, коефіцієнт міграції - (- 2,06) на 1000 осіб, річний приріст населення — 1,60%. Середня тривалість життя в Узбекистані - 63,81 рік (чоловіків — 60,24 роки, жінок — 67,56 років). Середній вік жителя Узбекистану — 24 роки. Середня кількість дітей у однієї жінки — 3,06.

Релігія в Узбекистані, це мусульмани — 88% віруючих (переважно суніти), прибічники православної церкви — 9%, інші - 3%. Нині в містах Узбекистану можна побачити діючі культові будівлі різних конфесій — мусульманські мечеті, православні церкви, іудейські синагоги, храми різних гілок католицької і протестантських церков.

Одним з основних чинників, що впливають на соціально-демографічне становище в країні, є сильний інститут сім'ї як основи суспільства. Для Узбекистану характерні низький рівень розлучень і високий рівень шлюбності. На 16,5 шлюбів припадає 1 розлучення. Середня кількість членів сім'ї - 5,5 осіб (у сільській місцевості - 6,1 осіб, у місті - 4,5 осіб).

1.3 Соціально-економічні умови розвитку рекреації

Узбекистан став на шлях соціально-економічних перетворень, спрямованих на створення стійкої соціально-орієнтованої ринкової економіки, відкритої світового господарства. Відмітна риса узбецької моделі реформ — орієнтація на досягнення кінцевого результату, що забезпечує зростання добробуту населення.

За класифікацією Світового банку Узбекистан входить до групи країн з низькими доходами. У 2009 обсяг ВВП становив 7666 млн. дол США — 0,2% світового ВВП, а доход на душу населення — 308 дол США. Наявність значної маси працездатного населення висуває на перший план питання забезпечення зайнятості. За 2002;2009 чисельність безробітних, зареєстрованих у службах зайнятості, зросла з 8,8 до 45,6 тис. чол., А рівень безробіття підвищився з 0,1 до 0,5%.

До кінця 2008р. на уповільненні темпів економічного зростання стали позначатися і недостатня глибина проведених перетворень, відставання в розвитку ринкової інфраструктури, низька ефективність багатьох приватизованих підприємств, відсутність прогресу в розвитку малого і середнього бізнесу, бюрократизація структур, створених для його підтримки, труднощі із залученням зовнішніх інвесторів і т. д. Розвиток нафто-і газовидобутку дозволило вже в 2008 відмовитися від імпорту нафти, а потім і стати нафтоекспортерів. Тим самим була вирішена задача забезпечення енергетичної безпеки.

Важливий напрямок структурної перебудови — розвиток транспортної системи. Основний вид транспорту — автомобільний.

Сектор послуг за темпами зростання випереджає інші сектори економіки. Із загального обсягу платних послуг у 2008 на побутові послуги, на послуги транспорту і житлово-комунального господарства доводилося 73,2%, на освітні - 5,7%, на медичні, санаторно-курортні - 2,7%, на культурні - 0, 8%.

Важливим джерелом валютних надходжень може стати іноземний туризм. За своїми рекреаційних ресурсів Узбекистан займає 10−11-е місце у світі, в країні більше 3 тис. пам’яток історії та культури. Прийнята державна програма розвитку туризму до 2005. За 1993;2000 потік туристів, в основному з Російської Федерації, країн СНД, Франції, Німеччини, Японії, збільшився втричі. Перспективи цього сектора пов’язані з розвитком інфраструктури туризму, розширенням валютної бази турпідприємств, вдосконаленням механізмів управління туристичним бізнесом.

Економічна політика держави спрямована на формування ринкових структур, перегляд відносин власності, створення нової фінансової і банківської системи, перетворення системи управління, забезпечення динамічного розвитку на основі переважно власних ресурсів, економічної та екологічної безпеки, інтеграцію в глобальну економіку. Головний зміст соціальної політики — захист інтересів людини і сім'ї, підвищення добробуту населення, забезпечення зайнятості, реалізація людського потенціалу, підтримання соціальної злагоди. Розвиток багатовекторних зовнішньоекономічних зв’язків — невід'ємна складова частина стратегії переходу до ринку. Узбекистан встановив торгово-економічні відносини більш ніж з 140 державами світу.

Розділ 2. Природні та природно-антропогенні рекреаційні ресурси

2.1 Ландшафтні ресурси

За характером рельєфу Узбекистан поділяється на рівнинну та передгірську і гірську частини. Передгірська й гірська частини включають гірські хребти Тянь-Шаню й Гіссаро-Алаю та міжгірські западини, що їх розділяють. Висота хребтів — до 4 тис. м. та більше. На крайньому північному сході простягаються хребти Західного Тянь-Шаню: Каржантау, Угамський, Пскемський, Чаткальський та Курамінський. Ферганська котловина, Ташкентсько-Голодностепська передгірська рівнина відокремлюють від цієї групи хребтів Туркестанський хребет (Гіссаро-Алай) та його західний відріг — Мальгузар і продовження його хребет Нуратау. Південніше розташована Санзаро-Нуратинська западина, відокремлена від розташованої на південь від неї Самаркандської улоговини горами Актау, Каратау та ін. На крайньому півдні республіки знаходяться Кашкадар'їнська й Сурхандар'їнська западини, розділені Гіссарським хребтом та його відрогом — горами Байсунтау; зі сходу Сурхандар'їнська западина обмежена хребтом Бабатаг.

Водні ресурси незмінно важливі для республіки. Поверхневі води на території республіки розподіляються вкрай нерівномірно. На великих рівнинних районах, які займають приблизно дві третини території Республіки Узбекистан, джерел води дуже мало. У той же час гірські райони, розташовані на сході Узбекистану, сильно порізані широкою мережею річок. Таке нерівномірний розподіл поверхневих вод по районах республіки характеризується кліматичними та географічними особливостями Узбекистану. Найбільші річки як Узбекистану, так і всієї Середньої Азії - Амудар’я і Сирдар’я. Загальна довжина Амудар'ї складає 1437, Сирдар'ї - 2137 кілометрів.

Озер на території республіки мало. Найбільш велике з них — Аральське. Оскільки воно займає досить велику площу, його стали називати морем. Серед інших порівняно великих озер можна назвати Судочье і Арнасайское.

За останні десятиліття в межах республіки виникли штучні озера-водосховища, такі як Чарвакское, Ахангаранское, Туябугузское, Південно-Сурхандар'їнської, Чімкурганское та ін Вони здійснюють сезонне регулювання стоку і за своїм характером відносяться до водосховищам іригаційного призначення.

Флора і фауна Пустельні рівнини характеризуються великою кількістю плазунів. У піщаних пустелях — геккони, піщана й вухата круглоголовки, сітчата ящурка, піщаний удавчик. Крім піщаної, в глинистій і кам’янистій пустелях живуть степова агама, варан, черепаха, на півдні - ефа. Багаті піски ссавцями, особливо гризунами: мохноногий тушканчик, полуденна й велика піщанки, тонкопалий ховрашок; з хижаків — барханний кіт. У пустелях з твердими ґрунтами — червонохвоста піщанка, тушканчики, бухарська полівка, жовтий ховрашок. Із птахів для піщаних пустель найбільше характерні саксаульна сойка, пустельний ворон, сорокопуд і кам’янка.

Ландшафти пустельної зони визначають рослинні групи з переважанням ксерофільних напівчагарників (переважно полину й кураю), рідкостійні групи з деревоподібних лободових, а також деяких деревоподібних або чагарникових псамофільних бобових, гречкові тощо. Основні рослини кам’янистих або гіпсових пустель — напівчагарник біюргун, полин і курай, чагарниковий саксаул і колюча чагарникова берізка. Рослинність піщаної пустелі представлена піщаною осочкою, білим саксаулом, різноманітними чагарниками з родини гречкових, чагарниковими астрагалами і кураєм, піщаним злаком аристиду, однорічним кураєм тощо. Для солончакових і глинистих пустель типові чорносаксаульники й зарості тамариксів. По долинам рік — тугайна рослинність з деревинних (тополі, верби, лоха), чагарникових (тамарикси, дереза, галімодендрон) і трав’янистих (тростяник, еріантус, куничники, верблюжа колючка, солодка, інколи дика цукрова тростина) формацій.

2.2 Біокліматичні ресурси

В Узбекистані різко континентальний клімат. Як правило жарко на півдні і холодно на півночі. Середня температура в грудні на півночі -8 ° С (18 ° F), а на півдні 0 ° C (32 ° F). Однак украй нестійка температура може опуститися до -35 ° C (-31 ° F). Влітку температура сягає 45 ° C (113 ° F) і вище. Низька вологість. Навесні (з квітня по червень) та восени (з вересня по жовтень) найкращий час для подорожей. Осінь — час збирання врожаю і всі ринки заповнені свіжими фруктами. Якщо ви зацікавлені в подорожі по пустелі, найкращий час — це літо (липень і серпень). Останнім часом на Узбекистан сильно вплинуло глобальне потепління і висушене Аральське Море, які принесли снігові вітряні зими замість помірних низьких опадів, що дозволяють подорожувати взимку (табл.2.1.).

2.3 Гідромінеральні ресурси

Узбекистан має в своєму розпорядженні унікальні природно-кліматичні фактори для оздоровлення населення. Практично всі санаторії використовують природно-лікувальні (мінеральні води, бруду, повітряний і водний басейни) В Узбекистані неймовірна кількість оздоровчих курортів та санаторіїв. На сьогоднішній день тут функціонують 17 санаторіїв Санаторій «маленький світ» — розташованому в 30 км від Шахрисабза, в передгір'ях Зарафшанского хребта в долині річки Аксу. В цьому санаторії використовуються водо-і грязелікування, теплолікування парафіном і озокеритом. Тут виявлені багато гідромінеральних ресурсів: сірководнева вода типу мацестінскіх в санаторії «Чіміон», йодобромна в «Чартаке» і «Ніхоле», хлоридно-натрієві типу вод курортів Саки, Євпаторія в санаторіях «Чінабад», «Турон», «Бустон», «Ботаніка», «Сітора Мохі-Хоса», «Касансай». Унікальні родонові води, аналогічні П’ятигорський, відкриті в Самаркандської області (санаторій Абу Алі ібн Сіно). Вони використовуються у вигляді питного лікування, ванн, зрошень.

Таблиця 2.1

2.4 Природно-антропогенні рекреаційні ресурси

На території країни створено більше 10 заповідників, найбільш великими з яких є Чаткальскій і Міраклінскій. А також: Заамінський заповідник, Нуратинський заповідник, Кизилсуйський заповідник, заповідник Арал-Пайгамбар, Кизилкумський заповідник, заповідник Бадайтугай, Зарафшінський заповідник, Абдусаматський заповідник, Каракулський заповідник, заповідник Варданзи, Арнасайський заповідник та Угам-Чаткальскій державний природний національний парк.

2.4.1 Національні природні парки

Угам-Чаткальскій державний природний національний парк створено в 1990 р. в Ташкентської області на гірських відрогах Західного Тянь-Шаню на площі 574,6 тис. га, з них вкритих лісом 56,4 тис. га, пасовища і сінокоси займають 177,3 тис. га, поливні землі - 1,61 тис. га, скелі і оголені схили — 329,4 тис. га.

Організований з метою збереження унікальних ландшафтів, використання їх у рекреаційних цілях, а також впорядкування господарської діяльності розташованих тут землекористувачів і землевласників (рис. 2.1., дод. А).

Заамінскій національний парк розташований на території Заамінского району Джіззакской області Республіки Узбекистан на відстані 25 км від районного центру Зааміна (в 55 км від міста Джіззака).

Протяжність з Півночі на Південь — 30 км, зі Сходу на Захід 17 км. Створений він 8 вересня 1976. Площа — 24 110 га, в тому числі покритих лісом — 12 130 га; лісові землі - 16 783 га, нелісові - 7327 га.

Заамінскій національний парк організований з метою збереження, відновлення і рекреаційного освоєння унікальних гірничо-арчевих екосистем. Виділено дві зони — рекреаційна і буферна. Наявність потужного гірничого бар'єру на півдні і південному сході Туркестанського хребта, а також широко відкрита північна частина, справляють істотний вплив на мікроклімат парку.

2.4.2 Природні заповідники

Чаткальский заповідник — найстаріший державний заповідник на території Узбекистану організований у 1947 році. Його площа 35,2 тис.га. Він розташований на схилах Чаткальского хребта в Західному Тянь-Шані (Ташкентська область, Паркенскій район). Дуже мальовнича, малодоступна територія з обривистими скелями, осипами, красивими гірськими вершинами, проднімающіміся до висоти понад 4600 м над рівнем моря. Ущелини глибокі, з кришталевими потоками води.

Територія заповідника представлена двома відокремленими ділянками — Башкизилсайскім і Майдантальскім, відокремленими один від одного перевалами. Майдантальскій ділянку важкодоступний, дістатися туди можна тільки верхи або пішки. Рослинний світ заповідника представлений 40 видами деревно-чагарникових форм. Частина їх є ендемії Західного Тянь-Шаню. Значна частина схилів покрита природними заростями арчи. У заповіднику її два види, по берегах річок — березові гаї (рис. 2.2., дод А).

Заамінський заповідник створений в 1960 р. з метою збереження унікальних природних арчового лісів з властивим їм тваринним і рослинним світом. Його площа 10,5 тис. га, з них 4161 га покритий лісом. Заповідник знаходиться в Джізакскій області Узбекистану.

У заповіднику виростає кілька сотень видів рослин. Також велика різноманітність тваринного світу. Птахами собливо багата арчовога зона.

Однією з визначних пам’яток заповідника є величезні, високі червоні камені на галявині в Кизил-атаксае різної химерної форми, що нагадують сфінксів. У заповіднику в 1978 мешкало приблизно 120 центральноазіатських козерогів, 10 белокоготних ведмедів, 6 Туркестану рисей, одна пара чорного лелеки.

Міракінскій заповідник організовано в 1976 р. в Кашкадар'їнській області (Шахрісабзкій район, г. Міракі). Його площа 46 000 га. Він розташований на північно-західних відрогах Гіссарського хребта, Паміру-Алая, в басейнах річок Аксу і Танхаздарья, на висоті від 1800 до 4300 м над рівнем моря.

Міракінскій заповідник поєднує елементи Паміро-Алайському та Індо-Гімалайської флори і фауни. Навесні дуже красива низькогірський зона, де цвітуть ефемери і ефемероїди — тюльпани, маки, цибуля, Еремурус. У другій половині червня вони змінюються хрестоцвіті, губоцвітих, горечавковимі. Схили гір покривають покривають різні види шипшин, барбарису, жимолості. На алювіальних грунтах ростуть тополі, алича, волоський горіх. Основними лесообразущімі породами середньогір'я є Арча, клен, мигдаль, глід, жимолость, тополя, яблуня, чагарники — таволга, барбарис, смородина, шипшина. По долинах річок добре розвинений травостій; зонтичні на таких ділянках виростають до 2−2,5 м. Вище по схилах ростуть тонконіг, типчак, пирій, осока, крестовнік, полин, Еремурус. У високогір'ї рослинність представляють акантолімон, мохи, лишайники. Вище 3600 м виростає стланіковая форма арчи. Цілий ряд рослин флори заповідника має високу харчову, лікарську і декоративну цінність. Найбільш відомі ревінь Максимовича, цибуля-анзур, кмин, солодка, ефедра, ферули, обліпиха, Унгерн, меліса, звіробій, зізіфора, мати-й-мачуха, тюльпани, ірис, Еремурус, алича, барбарис, смородина. Особливий інтерес в якості лікарських рослин представляють види з родин орхідних і аройнікових.

Заповідник Арал-Пайгамбар на річці Амудар'ї заповідан з 1971 р. острів Арал-Пайгамбар (Сурхандар'їнської область); загальна площа 3043 га, з них 964 га вкриті лісом. Заповідник створений для збереження еталона Тугайовий лісу з його тваринним населенням, характерним для верхньої частини заплави Амудар'ї. З XII-XIII ст. острів став місцем паломництва, так як, за переказами, на ньому похований один з мусульманських святих, над могилою якого було побудовано мечеть Зулькіфль. Відвідання цього острова і мечеті мусульманами тривало до 50-х років XX століття. З цієї причини острів був оголошений недоторканним місцем. Його назва перекладається як «острів пророка».

узбекистан ресур рекреація екологічний

2.4.3 Пам’ятки природи

Дзюркотлива печера знаходиться в 20 км від селища Хумсан на плато Гіза. Вона розташована в воронкоподібному заглибленні, на дні якого у виході сірих вапняків є отвір майже прямокутного перерізу 1×1 м, далі йде старий хід заввишки до 1,5 м. Підлога завалена брилами, а верхня частина має правильну форму аркоподібну, довжина ходу — 20 м. Тунель переходить в основну частину печери (рис. 2.3., дод А).

Аркутсай — оголення лісових порід. Об'єкт знаходиться в 3 км на захід від Хумсана, на правому березі Угама. Розріз являє собою стінку зриву невеликого зсуву. Це — товща перешаровуються лісовидними суглинками четвертинного періоду. Унікальність розрізу полягає як в чіткій видимій картині залягання порід, так і у великій потужності розрізу — понад 80 м.

2.5 Екологічний стан території

· Територія, на якій стан навколишнього середовища в Узбекистані повністю відповідає екологічним вимогам, становить усього 27%. Вогнища екологічної напруженості є практично у всіх областях. Найбільш несприятливими є території Республіки Каракалпакстан, Хорезмського, Ферганській і Навоїйській областей. Серед проблем навколишнього середовища для території Узбекистану найбільше значення мають: недостатня забезпеченість населення чистою питною водою; брак прісної води; забруднення поверхневих і підземних вод; засолення, деградація грунтів; забруднення повітря; накопичення твердих відходів; забруднення продуктів харчування; зменшення біологічної продуктивності та скорочення видової різноманітності співтовариств; підтоплення територій; руйнування пам’яток культури.

2.6 Забезпеченість природними та природно-антропогенними рекреаційними ресурсами

На карті світу небагато держав, які б мали такі багатства, якими володіє земля Узбекистану.

Характерний дуже нерівномірний розподіл рік по території Узбекистану. Особливо бідна ними рівнинна частина. Виходячи на рівнини, ріки втрачають свої води на зрошення, інфільтрування, випаровування і, поступово висихаючи, часто закінчуються сліпими долинами. У горах — розгалужена мережа річок.

Такі природні ресурси дають змогу для розвитку багатьох видів туризму.

Розділ 3. Суспільно-історичні рекреаційні ресурси

3.1 Пам’ятки історії та культури

Узбекистан — країна стародавньої культури, яка дала світу прекрасні зразки архітектури. Східні автори докладно описали забудову стародавніх міст (Бухара, Самарканд, Хіва та інші). Згадуються палаци правителів, житла знаті, ринки, мечеті, медресе, мавзолеї, заміські палаци, що потопають в зелені садів.

3.1.1 Архітектурно-історичні ресурси

Ічан-калу — обьект, який входить до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО з 1990 року. Розташований у центрі міста стародавньої Хіви. Відповідно з середньовічними архітектурними традиціями Хіва розділена на внутрішню частину — Ічан-Кала, де знаходиться близько 60-ти історичних пам’яток, і на зовнішню частину-Дішан-Кала, де населення Хіви живе і працює. Ічан-Кала — це цілий місто-музей. Він був побудований кілька століть тому. Внутрішній місто оточене стіною з чотирма воротами, зверненими в бік чотирьох сторін світу (рис. 3.1., дод. Б).

Бухара являє собою справжнє місто-музей з більш ніж 140 грандіозними архітектурними пам’ятками, серед яких — цитадель Арк, мавзолей Ісмаїла Самані (9−10 ст.), Пій-Калян (12−16 ст.), Кош-медресе (16 ст.). Бухара — обьект, який входить до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО з 1993 року.

Одне з важливих якостей Бухари, що визначили унікальність і високий ступінь збереження її пам’яток — розвиток міста в межах обмеженій території протягом кількох століть. Завдяки цьому в Бухарі склалася і збереглася до наших днів характерна для середньоазіатського міста система забудови, що включає як типові житлові приміщення, так і видатні пам’ятки архітектури. На території міста-музею Бухари перебуває нині майже 150 історико-архітектурних пам’яток, що відбивають її історію протягом 15 століть. Серед них понад 20 мечетей, близько 30 духовних училищ (медресе), а також мавзолеї, караван-сараї, Ханако і т.д. Одна з яскравих пам’яток цього міста — криті торгові вуличні перехрестя (рис. 3.2., дод Б).

Шахрисабз — обьект, який входить до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО з 2000 року. В історичному центрі Шахрисабза зосереджені видатні архітектурні пам’ятники і цілі квартали древні, що несуть свідоцтва багатовікової історії цього міста. Ці пам’ятники і квартали відносяться до періоду розквіту міста за часів Тимура і Тимуридів в XIV-XV ст. (рис. 3.3., дод Б).

Найбільш відомі пам’ятники Шахрисабза:

· руїни палацу Тимура — Аксарай;

· усипальниця Тимура Дорус-Сіадат;

· мечеть Кок-Гумбез;

· комплекс мавзолеїв Гумбезі-Сейідан;

· торговий купол Чорсу.

3.1.2 Культові споруди

Мавзолей Ісмаїла Самані

Унікальним і неповторним архітектурним пам’ятником на території Середньої Азії є мавзолей Ісмаїла Самані в Бухарі: мавзолей Саманидів, зведений на рубежі IX-X століть (892−907 рр.). Це династична усипальниця, зведена еміром Ісмаїлом Самані. Вона являє собою кубічну будівлю, перекритий напівсферичним куполом. Для додання легкості важкого купола по кутах розставлені чотири маленьких куполи. Товсті стіни (до 1,8 м) оберегти пам’ятку від руйнування протягом більше тисячоліття. Мавзолей не має фасаду, тобто його боки однакові. Такий тип споруди називається центричні композицією. По верху мавзолею проходить наскрізна галерея, яка має сорок віконних прорізів. Вона надає легкість цього чудового пам’ятника і ще більш розвантажує його купол.

Мавзолей Ісмаїла Самані за стилем і конструкції відображає дух своєї епохи і поряд з іншими пам’ятниками монументального зодчества Середньої Азії є величезним внеском у скарбницю світової культури.

3.1.3 Музеї та музейні комплекси

На території Узбекистану неймовірна кількість музеїв присвячених художній майстерності, фото-мистецтву, астрономії, археології, ремеслу.

Державний Музей мистецтв Узбекистану є одним з найбільших музеїв в Середній Азії, який був заснований 1918 році на базі невеликої колекції з 500 експонатів. Це були твори російської та західноєвропейського мистецтва — живопис, скульптура, художня меблі, порцеляна, бронза.

В експозиції музею представлені найцінніші експонати античного і ранньосередньовічного мистецтва Узбекистану, архітектурний декор, вишивки, килими, тканини, медночеканние вироби, золоте шиття, ювелірне мистецтво та інше (Рис. 3.4., дод. Б).

Музей пам’яті жертв репресій є єдиним у своєму роді на території СНД. У ньому представлено все, пов’язане будь-яким чином з репресіями і переслідуванням народу Узбекистану. Придушення народно-визвольних рухів царської Росією, в подальшому радянським режимом, знищення найбільш активних верств населення та інтелігенції під егідою боротьби з басмачеством (багатіями) та контрреволюційною діяльністю, насильницьке виселення з країни, Сталінські репресії - всі ці страхітливі події відображені в експозиції музею (Рис. 3.5., дод Б).

Музей Олімпійської слави був створений Постановою Кабінету Міністрів Республіки Узбекистан 14 серпня 1996 року.

Загальна площа музею складає 2121 кв. метра, в тому числі площа експозиційних залів — 1073. Кількість експонатів основного фонду — 2088, з них 1005 знаходяться у постійній експозиції.

У музеї експонується велика кількість раритетних медалей, кубків, пам’ятних монет, знаків, факелів, сувенірів, поштових марок, художніх полотен, спортивного інвентарю та одягу, друкованої продукції, пов’язаних з історією Олімпійських та Азіатських ігор, чемпіонатів світу, континенту, престижних міжнародних змагань.

Основною метою музею є розробка планування та організація виставкових заходів, що представляють вищі досягнення наших спортсменів в Олімпійських іграх та міжнародних змаганнях (Рис. 3.6.).

Муйнакскій краєзнавчий музей його перші промисли в гирлі річки Аму-Дар'ї, на півдні Аральського моря виникли в 1890 році.

Після перемоги Великого Жовтня вся рибна промисловість півдня Аралу була націоналізована і в 1925 році був створений Аралрибтрест, до якого увійшли Муйнакскій і Ургінскій рибозаводи., На базі яких створено Муйнакскій рибоконсервний комбінат.

У 1932 році питома вага продукції рибної промисловості в загальному обсязі промислової продукції каракалпацької АРСР складає 58.7%.

На виконання постанови СЕК СРСР від 16 червня 1931 «Про консервної промисловості» в 1933 році в Муйнак почалися роботи з будівництва рибоконсервного комбінату потужністю 10 млн. банок на рік, які були завершені в 1941 році.

За роки Великої Вітчизняної Війни Муйнакскій рибоконсервний комбінат поставив фронту і тилу 60.2 тисячітонн рибопродукції і 43.5 туб рибних і м’ясних консервів.

У післявоєнний період рибокомбінат оснащується сучасною технікою, поліпшується організація праці, в результаті чого вироблення консервів доводиться до 21.5 туб на рік.

3.1.4 Етнографічні ресурси

Національна кухня Республіка Узбекистан унікальна не лише своїм географічним положенням та кліматичними умовами, але й особливим ставленням до їжі, до її приготування, своїм неудаваним вмінням прийняти гостей. «Гість у дім — Бог у дім» , — кажуть тут. І незалежно від матеріального становища, вас у будь-якій узбецькій сім'ї щиро зустрінуть і обов’язково пригостять хорошим чаєм і смачним пловом.

Вміння організувати й провести застілля тут доведено до досконалості. Дійсно, східна кухня, застілля — одні з головних складових того, що ми називаємо святом життя. Підраховано, що лише рецептів приготування узбецького плову існує більше ста. У кожній місцевості його готують по-своєму: кокандський плов не переплутаєш з ташкентським або бухарським. Гіждуванський шашлик — з наманганським, ферганську шурпу — с кашкадар'їнською. А так, як смажать свіжу рибу в Хорезмі, — ніде не смажать!

Навруз — весняне свято Нового року, дружно відзначають усі народи на Великому Шовковому Шляху. День весняного рівнодення 21 березня — самий розумний вибір дати святкування Нового року. Він прив’язаний до природних умов континенту і реальним астрономічним подіям, а не до придуманим людиною календарями. Він сповіщає радісну пробудження природи після зими, коли сонце входить в знак Овна, і хлібороби починають посівні роботи.

3.2 Біосоціальні ресурси

Са’дулла Асадуллаевіч Абдуллаєв — художник, живописець, заслужений діяч мистецтв Узбекистану, академік Академії мистецтв Республіки Узбекистан, професор, народився в сім'ї інтелігента, в Ташкенті 9 травня 1945.

Володимир Іванович Бурмакін — Академік, Заслужений діяч мистецтв Узбекистану народився 9 січня 1938 р. у Ташкенті.

Творити нову природу, вилучати з глибини підсвідомості нестримну фантазію, вплавлівая її в нестримному вариві фарб на пружний, стримуючий натиск і агресію полотно, суть художника. Його духовність виросла з природи, взявши з неї найцінніше, це — усвідомлення життя.

Рафаель Матевосян народився 31 січня 1924. Художник Узбекистану.

Його популярність, зробивша крок далеко за межі Ташкента і Нукус — у Нью-Йорк і Делі, Берлін і Лондон, а також інші міста світу, не дивує. Матевосян здобув її своїм талантом і натхненням, ставши справжнім літописцем Аралу. І, оспівуючи, а своїх картинах красу цього рідкісного куточка природи, художник повідав нам і про його сумну долю. Серія полотен, створена за довгі роки творчості, по-своєму унікальна, оповідаючи про перетворення блакитного Аралу через нерозумну діяльності людини в життєву пустелю.

3.3 Подійні ресурси

У Ташкенті щороку відбуваеться туристична ярмарка «Туризм по Шовковому шляху». Одне з головних завдань виставки «Туризм по Шовковому шляху» — демонстрація широкого спектру туристських послуг в Центральній Азії та за її межами, а також інших можливостей туристської галузі.

Державні свята

1 січня — Новий рік Новий Рік в Узбекистані зустрічають два рази на рік. Перший раз за європейським стилем — 1 січня, а другий 21 березня. Обидва цих дні є вихідними.

8 березня — День жінок

21 березня — Свято Навруз У всі часи серед самих радісних подій у житті людей був прихід весни. По-різному відзначали його різні народи. Але все — як свято відродження природи, торжества життя, надій на щедрий урожайний рік.

9 травня — День пам’яті і почестей

1 вересня — День Незалежності;

1 жовтня — День вчителя і наставника;

8 грудня — День Конституції;

Перший день релігійного свята «Руза хайіт» (Ійд-ал-Фітр);

Перший день релігійного свята «Курбан хайіт» (Ійд-ал-Адха).

Дуже популярним і престижним став Міжнародний музичний фестиваль «Шарк тароналарі». Вперше він відбувся в 1997 році в Самарканді з ініціативи глави держави Ісламу Карімова. Місце проведення фестивалю обрано не випадково — з урахуванням значущості Самарканда — стародавнього центру Великого шовкового шляху і зберігача творчої спадщини узбецького народу — не тільки для регіону Центральної Азії, а й інших країн Сходу і Заходу. Успіх першого фестивалю, на якому змагалися виконавці традиційної народної музики з двадцяти дев’яти країн, перевершив всі очікування, а п’ятий Міжнародний музичний фестиваль «Шарк тароналарі», що пройшов у серпні 2005 року, зібрав рекордну кількість учасників і глядачів з більш, ніж п’ятдесяти держав. Глядачам запам’яталися російська група майстрів горлового співу «Уран Хай» з алтайської Республіки Тива, виконавиця народних пісень Сімара Іманова з Азербайджану, музиканти з Китаю та Індії. Всіх підкорили узбецькі виконавці найдавнішого національного музичного жанру «маком» .

3.4 Забезпеченість суспільно-історичними рекреаційними ресурсами

Із зростанням міст, збільшенням міського населення, розширенням внутрішньої і міжнародної торгівлі пов’язане будівництво численних караван-сараїв уздовж караванних доріг. Серед культових споруд багато мечетей: головна соборна міська (джума-мечеть), заміська (намазгох) і внутрішньоквартальна (гузарна), медресе і мавзолеї. Для багатьох мавзолеїв характерний геометричний узор, який відрізняється великою різноманітністю і багатством, застосовувалися фігурна цегельна кладка, теракотові плити з багатим орнаментальним різьбленням тощо.

Висновки

Узбекистан — країна найбільших міст із сотнями архітектурних пам’яток різних епох. Самарканд, Бухара, Хіва, Шахрисабз, Термез і Коканд відомі всьому світу. Ці міста, ровесники Риму та Вавилону, бо були колись найбільшими центрами науки і культури. У них стікалися кращі уми і руки того часу. Світ був вражений розкішшю і пишністю палаців, мінаретів, мечетей, мавзолеїв, створених знаменитими зодчими минулого. Відомі всьому світу пам’ятники стародавньої архітектури ще пам’ятають часи завоювань Олександра Македонського і Чингісхана. На жаль, доводиться визнати, що багато хто з цих шедеврів просто не дійшли до теперішнього часу, або являють погляду оточуючих лише свої величні руїни … Але навіть ті будівлі, що дивом збереглися, чудово відтворюють картину далекого минулого. Великий Шовковий шлях, одне із самих значних досягнень в історії світової цивілізації, також пролягав через ці міста. Для забезпечення комфортного і безпечного перебування туристів в цих історичних містах, і до цього дня наповнених духом старовини, було докладено багато зусиль. У зв’язку з цим відкривається велика кількість нових готелів і гостьових будинків, нові ресторани та кафе досягають рівня міжнародних стандартів, сучасні транспортні засоби, від легкових автомобілів до комфортабельних туристських автобусів, перевозять все більшу кількість туристів.

Список використаних джерел інформації

1. Аширов С. А., Цой В. А. «Західний Тянь-Шань: подорож до витоків» 1983.

2. АН УзССР Інститут Археології «Стародавності Чарвака» Ташкент — 1976.

3. Бартольд, В. В. Історія культурного життя Узбекистану. Ізд. Акад. Наук СРСР., Л. 1927.

4. Волосевич А. О. «Зарафшанський заповідник» Газета «Дзеркало XXI» № 35 за 2−8 сентября 2004 г.

5. Дудара І.М., Попов В. А.,. Абдуразаков В. А «Памятники природи Узбекистану» «Узбекистан» 1980.

6. «Заповедні території Узбекистану» «Узбекистан», 1980.

7. Іванін, М.І. Хіва і річка Аму-дарья, з картою та малюнками. СПб., 1873.

8. Колбинцев А.І. «Ташкентский оазис» «Узбекистан» Ташкент 1983.

9. Труди Чаткалського біосферного національного заповідника. Випуск 5″. «Узбекистан». Ташкент 2004

10. Труди Чаткалського заповідника". «Узбекистан». Ташкент 1972

11. http://www.stranymira.msk.ru

12. http://www.orexca.com/rus/tashkent_museum_art.shtml

13. http://jahon.mfa.uz/ARHIV/2002/4/11 042 002.htm

14. http://www.uzbektourism.uz/activities/arts_culture/national_celebrations

15. http://www.advantour.com/rus/uzbekistan/khiva/itchan-kala.htm

16. http://www.sairamtour.com/uzbekistan/uzbekistan_history_r.html

17. http://avestaarttour.com/image/tour/ek5.jpg