Конституційний Суд України

Конституційний Суд України

ЗМІСТ.

Вступ…3.

Розділ І. Історія конституційного контролю…5.

1.1 Конституційний контроль як вид державної діяльності…5.

1.2 Історія створення Конституційного Суду в Україні…6.

Розділ ІІ. Конституційний Суд — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні…14.

2.1 Основні принципи діяльності Конституційного Суду України…14.

2.2 Конституційний Суд України в системі судової влади України…15.

Розділ ІІІ. Порядок діяльності Конституційного Суду і процедури розгляду ним справ…21.

3.1 Форми звернення до Конституційного Суду…21.

3.2 Розгляд справ Конституційним Судом України…27.

Висновок…35.

Список використаних джерел…36Вступ.

Конституція України закріпила здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Всі три види державної влади є самостійними, кожна з них діє в межах своєї компетенції, встановленої конституцією і законами України. Існування судової влади поруч із законодавчою і виконавчою є ознакою демократичної держави. Основне призначення судової влади — забезпечення реалізації принципу верховенства права.

Згідно з Конституцією України (ст.124), судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (ст.147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як основного Закону держави на всій території України.

Інститут конституційного правосуддя існує в переважній більшості сучасних країн. Це пов" язано зокрема з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з визначальних рис якої є верховенство права і його головного джерела — конституції. Верховенство конституції означає підпорядкованість їй як усіх інших джерел права, так і усіх гілок влади, у тому числі законодавчої. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства конституції є судовий конституційний контроль.

Дана тема є актуальною, оскільки однією з необхідних ознак правової держави є забезпечення ефективного контролю за непорушністю законів і, перш за все, Конституції України.

Мета курсової роботи дати характеристику діяльності Конституційного Суду в Україні, розглянути основні етапи створення органу конституційного контролю в нашій державі, вияснити і проблеми Конституційного Суду України. Вивченням діяльності Конституційного Суду в Україні займалися Євірафова Є., Савчин М., Скомороха В., Тесленко М…

Дана курсова робота складається з трьох розділів, підрозділів, висновку, списку використаної літератури. В першому розділі розглянуто історичний розвиток конституційного контролю в світі та історію створення Конституційного Суду в Україні. В другому розділі визначено принципи діяльності Конституційного Суду в Україні, розглянуто порядок формування, його склад, функції та повноваження. В третьому розділі дано характеристику форм звернення до Конституційного Суду і процедури розгляду ним справ. Порядок організації й діяльності Конституційного Суду в України, процедури розгляду ним справ визначаються Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. Розділ І. Історія розвитку конституційного контролю.

1.1 Конституційний контроль як вид державної діяльності.

Проголосивши Конституцію своїм Основним Законом, що має вищу юридичну силу, держава для досягнення задекларованої мети (стану, за якого не повинні появлятися акти, що суперечать положенням чинної Конституції) створює систему охорони за допомогою права самої Конституції і систему охорони Конституції.

Конституційний контроль як особливий вид державної діяльності виник у 1803р. у США, коли Верховний Суд цієї держави оголосив, що федеральна Конституція — найвищий закон країни і будь який закон Конгресу, що протирічить Конституції може бути визнаний судом неконституційним. З часом такий порядок був запроваджений в низці держав американського і Європейського континентів (Бразилія, Уругвай, Норвегія, Греція). Вже після першої Світової війни у Європі сформувався новий підхід до здійснення конституційного контролю, який досить активно став поширюватися і на інших континентах .

У різних державах (залежно від політико — правових умов, традицій державотворення, рівня правової культури населення) дану проблему пробують розв" язати по-різному. Здебільшого вдаються до використання досить поширених систем правової охорони Конституції, центральними елементами якого виступають органи конституційного нагляду або органи конституційного контролю.

На теперішній час існують дві системи конституційного контролю:

1. Американська система, яка історично склалася першою, полягаю у тому, що конституційність законів та інших нормативних актів у процесі розгляду конкретних справ мають право перевіряти суди загальної юрисдикції, які можуть визнавати певний закон неконституційним. Якщо у подальшому така справа доходить до розгляду у Верхвному Суді країни, рішення останнього щодо відповідності спірного закону конституції стає обов" язковим для всіх судів у державі. У разі підтримки Верховним Судом рішення про неконституційність закону його застосування судами припиняється, а парламент такий закон відміняє.

2. Європейська система передбачає вилучення повноважень про конституційність законів і підзаконних актів з компетенції загальних судів і створення в межах даної держави єдиного спеціального органу конституційного контролю (конституційної юрисдикції). Цей орган може мати різне найменування: Конституційний трибунал (Польща), Вищий Конституційний суд (Єгипет), Федеральний Конституційний Суд ФРН. Встановлення Конституцією України і Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996р. єдиного органу конституційної юрисдикції - Конституційного Суду — означає, що в нашій державі склалася європейська система конституційного контролю і в ній не може існувати будь якого іншого органу, уповноваженого давати висновки щодо відповідності чи невідповідності конституційним принципам законів і підзаконних актів, а також дій тих чи інших учасників суспільних відносин.

1.2 Історія створення Конституційного Суду в Україні.

3 другої половини 80-х років XX ст. у житті радянського суспільства і держави — Союзу РСР зароджуються не зворотні процеси у сфері політики, економіки, демократії, громадських інститутів, національної свідомості, прав і свобод людини і громадянина тощо. Вони потребували істотних змін, виходячи із принципів вільного і всебічного розвитку особистості людини, справедливості, верховенства права, громадянського суспільства, гармонізації відносин між громадянином і державою, виходячи із пріоритету цінностей людини і громадянина.

Національний інтерес кожного з народів у складі Союзу зберігся, не розчинився у ньому. Свідченням цього є декларації про державний суверенітет, прийняті республіками ще за часів перебування в союзній державі. Цих процесів не могли не помічати ні керівники Комуністичної партії, ні керівництво радянської держави, ні її органи. Вони в тій чи іншій формі вимушено погоджувалися з демократизацією державного і суспільного життя, запровадженням певною мірою оновлених принципів організації і діяльності державних органів, утворенням у їх системі структур, що десятиліттями успішно функціонували в розвинених країнах Заходу, проте аж ніяк не сприймалися в Союзі, в суспільстві розвиненого соціалізму.

Одним із таких новоутворених державних органів і був Комітет конституційного нагляду СРСР, який проіснував з травня 1989 по серпень 1991 р. Фактом появи в системі органів державної влади Союзу цього органу хоч не прямо, але опосередковано стверджувалася необхідність такої структури, визнавалося насамперед, що такий широко пропонований гарант прав та свобод людини і громадянина, первинне ядро усіх державних органів та об" єднань громадян, підприємств, установ і організацій, як Комуністична партія насправді вже не має такого значення.

Комітет конституційного нагляду СРСР було утворено в умовах розпаду союзної держави та з метою формально-юридичного впливу на тенденції, які визначилися в суб" єктах федерації і розвивалися в напрямі здобуття ними реальної незалежності і суверенітету шляхом мирного виходу зі складу Союзу РСР.

Утворення Комітету конституційного нагляду СРСР можна розцінювати як своєрідний етап у становленні і розвитку такого органу конституційної юрисдикції в Україні як Конституційний Суд. За короткий період існування цього органу багатьма народними депутатами України, практичними працівниками, науковцями, політичними рухами, громадянами була усвідомлена необхідність у такому органі в незалежній Українській державі, з урахуванням того негативу, викривлень, які насправді були закладені і юридичне закріплені в основі організації і діяльності Комітету.

Найголовнішим чинником, однією з передумов створення Конституційного Суду України був захист Конституції України, яку ще належало прийняти, та прав і свобод людини і громадянина, які ще необхідно було закріпити і гарантувати новим Основним Законом держави. Тобто необхідним був контроль за додержанням Конституції, прав і свобод людини і громадянина не із боку того органу — Верховної Ради України, який її прийняв, а незалежного, неупередженого і функціонально самостійного, тобто органу конституційної юрисдикції, судового захисту. Такий орган відігравав би конструктивну, стабілізуючу роль у житті суспільства і держави, забезпечував би рівність перед законом громадянина і держави в особі її органів, посадових осіб, так само як й органів місцевого самоврядування.

Законом про внесення змін до Конституції Української РСР від 27 жовтня 1989 р. передбачалося утворення Комітету конституційного нагляду Української РСР. Організація і порядок діяльності Комітету мали визначатися відповідним законодавством Союзу РСР та УРСР щодо конституційного нагляду! Склад Комітету повинен був обиратися Верховною Радою УРСР. Пропозиції про персональний склад Комітету міг представляти Верховній Раді Української РСР її Голова. Голова Комітету, його заступник та сім членів Комітету мали обиратися строком на десять років з числа спеціалістів у галузі політики, на чому слід наголосити особливо, і права. Особи, які могли бути обрані до Комітету, не мали права як входити одночасно до складу органів, акти яких були підпорядковані Комітету, так і бути народними депутатами. Основне у їх статусі — при виконанні обов" язків бути незалежними і виконувати лише вимоги Конституції СРСР і формально-юридично Конституції УРСР.

За змістом і формою повноваження Комітету конституційного нагляду Української РСР були аналогічними Комітету Союзу, але в межах республіки та з огляду на союзне законодавство. Суб" єктами права звернення до Комітету були сам Комітет (його власна ініціатива), Верховна Рада України (за її дорученням), Президія Верховної Ради УРСР, Рада Міністрів УРСР (за їх пропозиціями). Комітет розглядав питання за зверненнями про відповідність Конституції УРСР проектів законів, Конституції УРСР і законам — постанов і розпоряджень уряду УРСР, актів місцевих рад, інших державних органів і громадських організацій республіки.

За Конституцією УРСР контроль за додержанням Конституції УРСР здійснювала Верховна Рада УРСР та її Президія, а нагляд за додержанням законів, актів місцевих органів державної влади і громадських організацій — Прокуратура Української РСР.

Повноваження ж Комітету конституційного нагляду УРСР зводились до висновку при виявленні суперечності акта цих органів (або його окремих положень) Конституції або законам УРСР і відправленні його тому ж органу для усунення допущеного порушення. Позитивним у цьому процесі було те, що в такому разі зупинялося виконання (а не дія) оспорюваного акта або його окремих положень. Комітет мав також право входити з поданням до Верховної Ради УРСР та Ради Міністрів УРСР про скасування актів підзвітних їм органів чи службових осіб, що суперечили Конституції або законам УРСРу.

Усе це, видавалося не повинно було викликати будь-яких заперечень, тим більше у такий складний історичний період розвитку суспільства і держави, крім одного: щодо юридичної сили таких висновків Комітету конституційного нагляду. Про це в Конституції УРСР — не зазначено. Тож висновок Комітету міг бути і проігнорований, оскільки це був висновок органу нагляду, а не контролю. У цьому відгомін, якщо не сказати відбиток чи компроміс політичної влади Комуністичної партії, влади радянської держави: урізноманітнити форми, але не зміст самої влади.

Заслуговує на увагу положення змін до Конституції УРСР щодо тлумачення законів Української РСР. Негативним у повноваженнях Комітету конституційного нагляду УРСР слід розцінювати право законодавчої ініціативи у Верховній Раді УРСР. У разі його реалізації таке право можна було би розцінювати як політичну діяльність Комітету або втягування його у політику. Хоч із питань внутрішньої роботи таке його право було б прийнятним і корисним. Як відомо, дані положення змін до Конституції УРСР так і не були реалізовані ні в законодавстві, ні на практиці. Змінилися часи, і Україна здобула незалежність. Не будучи пов" язаними союзним законодавством, народні депутати України внесли зміни до Конституції УРСР щодо органу конституційної юрисдикції: нині такого статусу набуває Конституційний Суд України!

Передбачалося, що Конституційний Суд України обирається строком на десять років у складі Голови, його заступника та 23 членів Суду. Згодом, у 1992 р. кількість членів Суду була зменшена до 12. Кандидатури для обрання та призначення на посади представляв Верховній Раді України її Голова, а за Законом Укураїни «Про Конституційний Суд України» 1992р. — і Президент України. Важливо відмітити той факт, що за змінами до Конституції України особи, обрані до Суду, не могли одночасно входити до складу інших державних органів, але тільки тих, діяльність і акти яких були «піднаглядними» Конституційному Суду України, а також не могли бути народними депутатами чи належати до будь-яких політичних партій і рухів.

Із даного положення випливає висновок, що Конституційний Суд України розцінювався як орган, що здійснює функції нагляду, а не контролю. Хоч, зокрема за ст. 114І Конституції України у разі визнання Судом указів Президента України такими, що суперечать Конституції і законам України, вони вважаються нечинними, а у разі порушення Президентом України Конституції і законів України (ст. 114) він навіть за висновком Конституційного Суду України міг бути зміщений з посади Верховною Радою України.

Істотним як для органу конституційної юрисдикції, було положення Основного Закону (ст. 112), що особи, обрані до Конституційного Суду України, при виконанні своїх обов" язків були незалежними і підкорялися тільки Конституції України.

Дані конституційні положення були реалізовані частково в Законі України «Про Конституційний Суд України», прийнятому З червня 1992 р., але так і не були реалізовані в практиці суспільних відносин, за винятком одного положення — обрання Голови Конституційного Суду України.

Законом Конституційний Суд України визначався як незалежний орган судової влади, на який покладався обов" язок забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, та охорону конституційних прав і свобод особи і, таким чином, забезпечувати «конституційну законність і верховенство Конституції України».

У цілому і в своїй основі цей Закон був значним досягненням як політиків, науковців, практичних працівників, так і законодавчого органу. Він ми" би відіграти неабияку роль у стабілізації політичних обставин в суспільстві і державі. Однак даний Закон залишився лише політичним документом, який засвідчив своїм існуванням перемогу певних політичних сил на рівні ухвалення Закону. Першооснова розвитку суспільних відносин ним була визначена, проте ці ж політичні сили самі і блокували його реалізацію в тій частині, яка від них залежала — обрання складу Конституційного Суду України.

Своєрідним етапом у розвитку органу конституційної юрисдикції в Україні є період, протягом якого діяв Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, укладений 8 червня 1995 р. Ним на рівні Основного Закону були сформульовані багато в чому нові підходи до питань організації та діяльності Конституційного Суду України.

Вперше в Україні у Договорі закріплюється принцип верховенства права, а також положення, що всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають здійснювати свої повноваження, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини, забезпечення яких — обов" язок держави. Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність визначалася як одна із засад подальшого суспільного життя в Україні.

Зазнають змін, уточнень і положення про Конституційний Суд України, який входив, за Договором, до судової системи України, розцінювався як незалежний орган судової влади. Його повноваження — забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав та свобод людини і громадянина. Щоправда, офіційне тлумачення законів України було прерогативою Верховної Ради України, а тлумачення Конституції України взагалі не передбачалося. Отже, питання законності у його діяльності відпадали, за винятком указів Президента України: вони повинні були відповідати Конституції! законам України.

Елементи новизни з" явилися в питаннях призначення суддів та Голови Суду. Кандидатуру для призначення Верховною Радою України Голови Конституційного Суду України мали подавати спільно Президент України та Голова Верховної Ради України. І далі половину складу суддів мав призначати Президент України, а половину — Верховна Рада України за поданням її Голови. Заслуговує на увагу і той факт, що Президія Верховної Ради України позбавлялася права здійснення конституційного контролю, а Конституційний Суд України — права законодавчої ініціативи.

Безперечно, наведені положення Договору були прогресивними, але реалізація їх в практиці суспільних відносин, по суті, не передбачалася, оскільки нова Конституція України мала бути прийнята в строк не пізніше одного року з дня підписання Конституційного договору. Проте вони відіграли неабияку роль при підготовці та прийнятті Основного Закону держави 1996 р.

За новою Конституцією України судово-правова реформа у сфері діяльності судів загальної юрисдикції мала бути проведена протягом п" яти років. І це, до речі, при тому, що у цих судів — величезний досвід як в організації своєї роботи, так і самої роботи. За розділом XV «Перехідні положення» Конституції України для формування Конституційного Суду України відводилося лише три місяці після набуття нею чинності. І тут слід віддати належне як парламенту, так і тим, хто підготував проект нового Закону України «Про Конституційний Суд України» і уже в перших числах липня подав його на розгляд до Верховної Ради України, а остання його невідкладно розглянула і прийняла. Відтак 18 жовтня 1996 р. у системі органів державної влади України з" явився новий, давно очікуваний від дня незалежності орган судової влади — Конституційний Суд України.

В Основному Законі йому відведено окремий розділ. Крім того, на нього поширюється і ряд конституційних положень розділу «Правосуддя». Серед них слід відмітити те, що віднині судочинство в Україні здійснюється і загальними судами, і Конституційним Судом України, а його рішення ухвалюються іменем України і є обов" язковими на території України. Характерна їх ознака полягає в тому, що вони є остаточними і не можуть бути оскаржені, на відміну від рішень судів загальної юрисдикції.

Таким чином в Україні було створено орган конституційного контролю на який було покладено завдання які Конституційний Суд виконує шляхом вирішення питань щодо відповідності Конституції чинних Міжнародних договорів.Розділ ІІ. Конституційний Суд — єдиний орган.

конституційної юрисдикції в Україні.

2.1 Основні принципи діяльності Конституційного Суду України.

Закон України «Про Конституційний Суд України» (ст.4) чітко закріплює основні пнринципи діяльності, тобто ті ідеї, які покладено в основу діяльності Конституційного Суду України. До них відненсено:

верховенство права означає, що у своїй повсякденній діяльності Конституційний Суд України керується виключно принципами, які містяться у Конституції та Законі України «Про Конституційний Суд України», а приймаючи рішення по конкретних справах, бере до уваги обставини, які обумовлені правовими приписами.

положення, які містяться у будь-яких інших джерелах (документах, прийнятих політичними партіями та іншими об" єднаннями громадян, виступах політичних і державних діячів тощо) не мають для Конституційного Суду обов" язкового значення, а тому аніяк не можуть впливати на організацію його роботи та зміст прийнятих ним рішень,.

незалежність діяльності Конституційного Суду України — означає абсолютну недопустимість впливу у будь якій формі на його діяльність і зміст прийнятих рішень з боку державних чи недержавних структур або їх посадових осіб, включаючи Верховну Раду та Президента України,.

колегіальність — означає, що аніяке рішення Конституційного Суду України на може бути прийнято одноособово його Головою чи кимось із суддів Конституційного Суду. Конституційний Суд України є колегіальним органом, в якому група осіб (суддів Конституційного Суду) спільно обговорюють і вирішують питання що віднесені до його компетенції. Колегіальність дозволяє рахувати значення і думки усіх суддів Конституційного Суду в обговоренні та вирішенні питань що розглядаються, і тим самим сприяє глибокому та різнобічному їх розгляду, виробленню оптимального рішення,.

рівноправність суддів — означає відсутність якихось переваг у будь-кого з суддів Конституційного Суду України, включаючи Голову Конституційного Суду України, під час розгляду конкретних справ. На практиці це означає, що при прийнятті рішення кожен із суддів має один голос,.

принцип гласності - вимагає забезпечення широкого інформування у засобах масової інформації про роботу Конституційного Суду України та зміст його рішень,.

повний і всебічний розгляд справ та обгрунтованість прийнятих рішень — вимагає від Конституційного Суду України необхідності враховувати об" єктивні обставини справи та думки всіх зацікавлених сторін, глибоко їх аналізувати та відповідно мотивувати кожне з положень прийнятого по справі рішення.

2.2 Конституційний Суд України в системі судової влади України.

Конституція України (ст. 55) закріплює, що захист прав і свобод людини та громадянина здійснюється судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових, службових та інших осіб. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, судова гілка влади є одним з найефективніших засобів захисту прав людини і громадянина від правопорушень, її завдання — відновлення порушених прав і свобод. За років радянської влади судовий механізм захисту прав людини був декларативним і недієвим, а сам суд не був гілкою влади і залежав від партійних структур. Нині держава спрямовує всі зусилля для того, щоб цей вид захисту прав людини став найдієвішою формою захисту, як це реалізується в країнах зі сталою демократією. Створено конституційно-правові передумови для здійснення неупередженого правосуддя. Так, має місце матеріальна, фінансова, кадрова незалежність суду, що сприяє здійсненню правосуддя на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, вирішує всі питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Конституційний Суд складається звісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада України та з" їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду. Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Призначаються судді Конституційного Суду терміном на дев" ять років без права бути призначеним на повторний строк.

До повноважень Конституційного Суду відносяться прийняття рішень та дача висновків у справах щодо:

— конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, в тому числі що стосуються прав людини і громадянина,.

— відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на «їх обов» язковість, в тому числі щодо прав, свобод та обов" язків людини і громадянина,.

— додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України,.

— офіційного тлумачення Конституції та законів України, в тому числі питання забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Повноваження Конституційного Суду мають певні межі. До його компетенції не належать питання щодо законності актів органів державної виконавчої влади (крім актів Кабінету Міністрів України), органів влади Автономної Республіки Крим (крім Верховної Ради Автономної Республіки Крим) та органів місцевого самоврядування, деякі інші питання, що віднесені законодавством до компетенції судів загальної юрисдикції.

Забезпечення прав, свобод та обов" язків людини і громадянина багато в чому залежить від правильної організації роботи Конституційного Суду. Конституція України, закони та акти.

Конституційного Суду встановлюють порядок організації і функціонування його внутрішньої діяльності. Ці документи вміщують правові норми, що визначають порядок: а) утворення і діяльності посадових осіб і органів, б) провадження у справах, в) фінансування Конституційного Суду і Секретаріату Конституційного Суду (далі — Секретаріату), в) діловодства, г) внутрішнього розпорядку.

Серед посадових осіб Конституційного Суду, що обираються (призначаються), можна виділити: а) голову Конституційного Суду, б) його заступників, в) голів постійних комісій, г) секретарів колегій, д) керівника Секретаріату. Голова Конституційного Суду (далі — Голова) обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду (спецзасіданні) зі складу його суддів шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк не пізніше двомісячного строку з дня, коли посада Голови стала вакантною.

Голова має повноваження, що передбачені Законом та доповнюються Регламентом. Він очолює Конституційний Суд та організовує його діяльність. До його повноважень, передбачених законом, належать:

— організація роботи колегій суддів Конституційного Суду, комісій та Секретаріату,.

— скликання і проведення засідань, пленарних засідань Конституційного Суду,.

— розпорядження бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності Конституційного Суду відповідно до кошторису, ним же затвердженого,.

— здійснення інших повноважень, передбачених чинним законодавством і актами Конституційного Суду, що регламентують організацію його внутрішньої роботи.

Разом з тим слід зазначити, що Регламент Конституційного Суду передбачає додаткові повноваження Голови.

Голова має двох заступників (далі — заступники Голови). Вони виконують за дорученням Голови окремі його повноваження. У разі відсутності Голови або неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов" язки виконує заступник, який є старшим за віком, а за відсутності обох заступників обов" язки Голови виконує найстарший за віком суддя Конституційного Суду.

Заступники Голови обираються за пропозицією Голови на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів у такому порядку:

— на спецзасіданні з числа суддів Конституційного Суду не пізніше двомісячного строку з дня, коли посада стала вакантною,.

— повноважним є спецзасідання, якщо на ньому присутні не менш як дванадцять суддів Конституційного Суду,.

— відкритим голосуванням на спецзасіданні затверджується форма бюлетеня для голосування по виборах заступника Голови та форма протоколу голосування,.

— до списку кандидатур вносяться судді Конституційного Суду, яких запропонував Голова і які дали згоду балотуватися на цю посаду. Кандидатури заслуховуються на спецзасіданні,.

— їх список затверджується відкритим голосуванням і оформляється протоколом, який підписується головуючим,.

— на спецзасіданні з числа суддів Конституційного Суду обирається комісія для організації та проведення виборів у складі трьох суддів (з числа суддів, що не балотуються на посаду заступника Голови), яка організує проведення виборів. Заступники Голови наділяються окремими повноваженнями Голови за його розпорядженням.

Для попереднього розгляду конституційних подань і звернень у складі Конституційного Суду утворюються дві колегії суддів, що вирішують питання щодо відкриття провадження у справах за: а) конституційними поданнями, б) конституційними зверненнями. Рішення про утворення колегій суддів Конституційного Суду, затвердження їх складу та призначення секретарів колегій приймається на засіданні Конституційного Суду протягом першого місяця кожного календарного року. Секретар Колегії суддів призначається з числа суддів, які входять до складу Колегії, та очолює її. Він призначається на строк повноважень Колегій відкритим голосуванням з числа кандидатур, запропонованих суддями відповідної Колегії.

На секретаря Колегії суддів покладаються певні повноваження, а саме: а) він очолює Колегію та організовує її роботу з питань розгляду конституційних подань та конституційних звернень, б) головує на засіданні Колегії, в) вносить пропозицію на засіданні Конституційного Суду про заміну судді доповідача у справі в разі його неможливості брати участь у підготовці та розгляді матеріалів справи за конституційним поданням, конституційним зверненням, г) вносить на розгляд Конституційного Суду пропозицію щодо тимчасового введення до складу Колегії судді Конституційного Суду з іншої Колегії у разі неможливості проводити протягом тривалого часу засідання Колегії через відсутність кворуму, д) звітує щоквартально про роботу Колегії на засіданні Конституційного Суду, ж) вирішує інші питання організації роботи Колегії.

Для здійснення допоміжної роботи з питань організації внутрішньої діяльності, Конституційний Суд на своєму засіданні утворює з числа суддів постійні комісії, що є його допоміжними робочими органами. Положення про постійні комісії Конституційного Суду затверджується ним на пленарному засіданні. Роботою постійної комісії керує її голова, якого призначає Голова Конституційного Суду на трирічний строк.

Конституційний Суд може утворювати на своїх пленарних засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов" язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права. Пропозицію подає суддя-доповідач Конституційного Суду. Тимчасова комісія створюється з числа фахівців відповідних галузей права для додаткового дослідження матеріалів справи. Ухвалу про утворення тимчасової комісії приймають судді Конституційного Суду на пленарному засіданні. В ній встановлюється строк для підготовки висновку. Конституційний Суд передає тимчасовій комісії матеріали справи для ознайомлення та надає на її запит додаткові матеріали, необхідні для формулювання нею висновку. Такий висновок повинен містити відомості про її членів, їх фах, місце роботи, вчений ступінь та наукове звання, а також про справу, з якої дається висновок, зміст висновку, дату подання висновку, підписи членів комісії. Якщо член тимчасової комісії не погоджується з висновком у цілому або з окремими його положеннями, він подає окремий висновок або ж викладає свою думку з окремих питань. Якщо Конституційний Суд вважає положення, викладені у висновку тимчасової комісії, недостатніми для повного з" ясування обставин справи або за наявності суперечностей у висновку, він може постановити ухвалу про проведення додаткових досліджень тим самим складом тимчасової комісії або утворити тимчасову комісію в іншому складі. Висновки тимчасових комісій за будь-яких обставин додаються до матеріалів справи та оцінюються на пленарному засіданні Конституційного Суду.

Важливим для організації роботи є порядок провадження по справі. Процесуальний порядок провадження по справах має певні стадії: а) звернення до Конституційного Суду, б) попередній розгляд звернень, в) розгляд звернень на пленарних засіданнях, г) прийняття і введення в дію актів Конституційного Суду. Розділ ІІІ. Порядок діяльності Конституційного Суду.

і процедури розгляду ним справ.

3.1 Форми звернення до Конституційного Суду.

Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України, а також клопотання Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Суб" єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом у випадках перевірки конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим є: а) Президент України, б) не менш сорока п" яти народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), в) Верховний Суд України, г) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, д) Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Суб" єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом у випадках відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов" язковість є: а) Президент України, б) Кабінет Міністрів України. Щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту є Верховна Рада України. Суб" єктами щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є: а) Президент України, б) не менше сорока п" яти народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), в) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, г) Верховний Суд України, д) Кабінет Міністрів України, е) інші органи державної влади, є) Верховна Рада Автономної Республіки Крим, ж) органи місцевого самоврядування.

У конституційному поданні повинно бути зазначено:

— повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та законом,.

— відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням,.

— повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (уразі публікації) правового акта, конституцій-ність якого (окремих його положень) оскаржується чи який потребує офіційного тлумачення,.

— правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні,.

— дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб" єкти конституційного подання,.

— перелік матеріалів та документів, що додаються. Подання та документи і матеріали до нього подаються у.

трьох примірниках.

Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та Законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Суб" єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом є: а) громадяни України, б) іноземці, в) особи без громадянства, г) юридичні особи.

У конституційному зверненні повинно бути зазначено:

— прізвище, ім" я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи,.

— відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням,.

— статті (окремі положення) Конституції України або Закону України, тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом,.

— обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України,.

— дані щодо інших документів та матеріалів, на які посилаються суб" єкти конституційного звернення,.

— перелік документів та матеріалів, що додаються. Звернення, документи і матеріали подаються у трьох примірниках.

Слід зазначити, що положення п. 1 ст. 150 Конституції України встановлюють вичерпний перелік суб" єктів безпосереднього звернення до Конституційного Суду з питань конституційності законів України та актів Президента України, Кабінету Міністрів України і правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Громадяни права на таке звернення не мають. Крім того, громадяни не можуть звертатися до Конституційного Суду зі скаргами на будь-яке рішення виконавчих органів або судів загальної юрисдикції.

З іншого боку, наші громадяни мають право як ініціювати розгляд окремих питань у Конституційному Суді, так і бути безпосередніми учасниками судового провадження при розгляді цих питань. Йдеться про напрями діяльності Конституційного Суду, що випливають із повноважень, зазначених у п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України і п. 4 ст. 13 Закону про Конституційний Суд, тобто про офіційне тлумачення Конституції та законів України. Це найширші повноваження, оскільки важко визначитися з «їх межами та відокремити не за формою, а за змістом конституційне подання щодо конституційності законів від конституційного звернення з питань дачі висновків щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Вказані повноваження стосуються всього масиву чинних і таких, що відповідають Конституції, законів. Тобто важко передбачити кількість звернень до Конституційного Суду, адже відповідно до ст. 43 Закону про Конституційний Суд коло суб» єктів, які мають право на таке звернення, майже не обмежене. Це і громадяни України, й іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (вітчизняні та з-за кордону), що мають будь-який інтерес щодо застосування законів України і потребують роз" яснення щодо нюансів його застосування до відповідних правовідносин.

Отже, громадяни України мають право на особисте звернення до Конституційного Суду, але не зі скаргою, а зі зверненням дати офіційне тлумачення норм Конституції України або законів України. Тобто ні Конституція України, ні закон не позбавили громадянина права на звернення до Конституційного Суду, однак встановлено межі, в яких фізична приватна особа повинна діяти, не доводячи до абсурду своє конституційне право на скаргу, коли неприборканий потік звернень фактично дезорганізував би діяльність цієї інституції та виголосив її головне завдання — забезпечення конституційності у діяльності органів державної влади, перетворивши цю інституцію у чергове бюро з питань розгляду скарг. Такий механізм, особливо в умовах своєрідного розуміння своїх прав з боку окремих категорій громадян, є дуже необхідним.

Закон «Про Конституційний Суд» (ст. 94) визначає, що підставою для конституційного звернення щодо офіційної інтерпретації положень Конституції та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції або законів України судами України, іншими органами державної влади чи місцевого самоврядування за умови, що суб" єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод. Виходячи зі змісту положень цієї норми, можна стверджувати, що визначальним моментом в ній є суб" єктивна оцінка людиною ситуації, що сталася з нею під час застосування органами виконавчої влади або судами загальної юрисдикції норми чи кількох норм законів або Конституції України. Перевага надається не об" єктивному праву, а суб" єктивній оцінці людини щодо правозастосовчої діяльності державних органів. У цьому саме і полягає методологія правової держави щодо переваги інтересів людини над інтересами держави, однак лише в тих ситуаціях, коли владні структури протиправно діяли щодо громадянина.

Реалізуючи своє повноваження щодо офіційного тлумачення, Конституційний Суд повинен орієнтуватись на ту норму, яка вказує, що таке звернення до Конституційного Суду можливе лише за неоднозначного застосування положень Конституції або законів України і які саме органи це здійснювали. Тобто до повноважень Конституційного Суду належить попереднє з" ясування підстав для формального звернення — чи мало місце неоднозначне застосування норм законів. Крім цього, предметом попередньої оцінки Конституційного Суду може бути твердження про те, чи призвело, чи може призвести таке неоднозначне застосування норм законів до порушення конституційних прав і свобод суб" єкта звернення.

Отже, звернення, які громадяни можуть подавати до Конституційного Суду, принципово відрізняються від звичайних скарг як за змістом, так і за формою. Якщо до звернень у державні установи (на зразок скарг) законодавство України не передбачає якихось чітко визначених формальних вимог, крім апеляційних та касаційних скарг у судах загальної юрисдикції, то зовнішні вимоги до конституційного звернення зазначені у законі. Викладені формальні вимоги до звернення особливо чітко відрізняють зміст конституційного звернення від звичайного звернення і тим паче від скарги. Ці норми орієнтують на обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України. Звернення іншого змісту, що надійшли від громадян до Конституційного Суду, просто не можуть бути прийнятими за мотивами непідвідомчості. Про це слід знати всім, хто бажає звернутися до цього органу.

Конституційне подання або конституційне звернення в будь-який час до дня його розгляду на пленарному засіданні може бути відкликане за письмовою заявою суб" єкта, який його направив до Конституційного Суду. Для припинення провадження у справі за конституційним поданням, конституційним зверненням, що відкликається, на засіданні Конституційного Суду приймається процесуальна ухвала.

У відкритті конституційного провадження може бути відмовлено у разі:

— відсутності встановленого Конституцією та Законами України права на конституційне подання, конституційне звернення,.

— невідповідності конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією та законами України,.

— непідвідомчості Конституційному Суду питань, порушених у конституційному поданні, конституційному зверненні.

Порядок відкриття провадження у Конституційному Суді за конституційним поданням чи конституційним зверненням закріплюється в законі. Ухвалу про початок провадження приймає Колегія або Конституційний Суд на їх засіданні. Колегія у справах за конституційними поданнями більшістю голосів суддів, які входять до її складу, приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді або про відмову в такому провадженні. У разі прийняття такої процесуальної ухвали ця справа вноситься на розгляд пленарного засідання Головою Конституційного Суду. У такому самому порядку Колегія суддів Конституційного Суду в справах за конституційними зверненнями приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі або про відмову в такому провадженні.

Будь-яка з Колегій під час підготовки справи, Конституційний Суд у процесі провадження у справі мають право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем" єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів загальних судів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об" єднань громадян і окремих громадян необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються розгляду справи. Як Колегії, так і Конституційний Суд під час підготовки справи та в процесі провадження у справі можуть призначати експертизу і вирішувати питання щодо залучення до участі в конституційному провадженні експертів. Вони також мають право викликати посадових осіб, експертів, свідків, представників за законом та уповноважених за дорученням, громадян, участь яких повинна забезпечити об" єктивний і повний розгляд справи. За ухилення без поважних причин від явки у Колегію чи в Конституційний Суд та відмову надати необхідні документи, матеріали чи інші відомості або їх умисне приховування винні несуть юридичну відповідальність відповідно до чинного законодавства. Після відкриття провадження справу розглядає Конституційний Суд на пленарному засіданні. Строк розгляду в справах за конституційним поданням не повинен перевищувати трьох місяців, а у випадках, визнаних Конституційним Судом невідкладними, — одного місяця. Строк провадження у справах за конституційним зверненням не повинен перевищувати шести місяців. Обчислення строків провадження розпочинається з дня прийняття процесуальної ухвали щодо відкриття конституційного провадження у справі. Дату розгляду справи Конституційним Судом визначає його Голова.

3.2 Розгляд справ Конституційним Судом України.

Організаційно-правовими формами роботи Конституційного Суду є засідання та пленарні засідання. Засідання скликається з ініціативи Голови, його заступників, Колегії, постійних комісій чи не менше трьох суддів Конституційного Суду не пізніше як у двотижневий строк з дня ініціативи про його скликання. Про дату скликання та порядок денний засідання керівник Секретаріату доводить до відома суддів та учасників засідання не пізніше як за п" ять днів до дня скликання засідання. Порядок денний засідання визначається Головою та затверджується на засіданні Конституційного Суду. На засіданнях розглядаються всі питання, що потребують вирішення Конституційним Судом, крім тих, що вирішуються на його пленарних засіданнях відповідно до закону. Засідання є повноважним, якщо на ньому присутні не менше одинадцяти суддів Конституційного Суду.

Конституційний Суд на своїх засіданнях:

— затверджує Регламент, Положення про Секретаріат, архів, бібліотеку та інші самостійні структурні підрозділи Конституційного Суду, вносить зміни та доповнення до них,.

— призначає, за поданням Голови, керівника Секретаріату та приймає рішення про звільнення його з посади,.

— приймає рішення про утворення постійних комісій, затверджує їх персональний склад,.

— розглядає пропозиції щодо обсягу фінансування Конституційного Суду та затверджує проект кошторису на кожний фінансовий рік,.

— затверджує структуру і штатний розпис Конституційного Суду,.

— заслуховує щоквартально інформацію Голови про використання бюджетних асигнувань,.

— приймає рішення про дострокове звільнення з посади Голови та його заступників,.

— приймає рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду у випадках, передбачених законом,.

— заслуховує щоквартально звіти керівника Секретаріату та керуючого справами Конституційного Суду,.

— приймає у разі необхідності рішення про невідкладність відкриття конституційного провадження за конституційним поданням у конкретній справі,.

— приймає рішення щодо персонального складу делегацій Конституційного Суду та їх керівників,.

— дає згоду на призначення заступників керівника Секретаріату, керівників самостійних структурних підрозділів та їх заступників, керівників інших структурних підрозділів,.

— вирішує інші питання, що не є предметом розгляду пленарного засідання.

При здійсненні своїх повноважень на засіданнях Конституційний Суд приймає рішення. Таке рішення приймається, якщо за нього проголосувало більше половини суддів Конституційного Суду, які брали участь у засіданні.

Крім засідань Конституційний Суд проводить і пленарні засідання. На своїх пленарних засіданнях Конституційний Суд розглядає справи, провадження в яких відкрито за конституційними поданнями та конституційними зверненнями, а також інші питання, віднесені до розгляду Конституційним Судом на його пленарних засіданнях чинним законодавством. Пленарне засідання Конституційного Суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менше дванадцяти суддів Конституційного Суду. Порядок проведення пленарних засідань Конституційного Суду встановлюється законами, Регламентом та іншими актами Конституційного Суду, що регламентують організацію його внутрішньої роботи. На пленарних засіданнях Конституційний Суд:

— приймає рішення та дає висновки у справах за конституційними поданнями та конституційними зверненнями,.

— затверджує положення про постійні комісії,.

— приймає рішення про утворення тимчасових комісій, затверджує їх персональний склад та призначає голів цих комісій.

Рішення (висновок) Конституційного Суду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше десяти суддів Конституційного Суду.

Пленарне засідання Конституційного Суду скликається з ініціативи Голови, його заступників, Колегії суддів та постійних комісій або не менше трьох суддів Конституційного Суду. Його скликає Голова не пізніше як у двотижневий строк з дня надходження ініціативи про його скликання. Про дату скликання та порядок денний пленарного засідання Конституційного Суду керівник Секретаріату повідомляє суддів Конституційного Суду та його учасників не пізніше як за десять днів до дня скликання засідання. Порядок денний пленарного засідання визначається Головою і затверджується на засіданні. На пленарному засіданні головує Голова Конституційного Суду, а за його відсутності — старший за віком заступник Голови. За відсутності заступників — головує старший за віком суддя Конституційного Суду. Головуючий забезпечує додержання порядку при проведенні пленарних засідань. Учасники та присутні у залі засідань попереджуються про необхідність додержання встановленого порядку. При виявленні неповаги до Конституційного Суду або перешкоджанні проведенню його пленарного засідання (чи засідання) порушника може бути притягнуто до встановленої законом відповідальності. За пропозицією головуючого Конституційний Суд виносить про це ухвалу. Порушник випроваджується із зали засідань.

Засідання та пленарні засідання Конституційного Суду протоколюються. Пленарні засідання фіксуються технічними засобами. Протоколи засідання, пленарного засідання підписуються головуючим та суддями Конституційного Суду, які брали в них участь, і передаються протягом десяти днів з дня прийняття рішення (давання висновку) чи прийняття ухвали для ознайомлення суддям Конституційного Суду, які не брали в них участі. Забезпечує ведення протоколів засідань та пленарних засідань Секретаріат.

На пленарних засіданнях Конституційний Суд приймає рішення та висновки. Так, Конституційний Суд за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та тлумачення Конституції і Законів України приймає рішення. Він може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині. У разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням .чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі та які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку в справі, Конституційний Суд визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними. Рішення Конституційного Суду повинно мати чітко визначений законом зміст і містити:

а) найменування рішення, дату і місце прийняття, його номер,.

б) персональний склад суддів Конституційного Суду, які брали участь у розгляді справи, в) перелік учасників судового засідання, г) зміст конституційного подання, д) повну назву, дату прийняття, порядковий номер, за яким органом, посадовою особою прийнято правовий акт, конституційність якого розглядається, е) положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд при прийнятті рішення, є) мотивувальну частину рішення, ж) резолютивну частину рішення, з) обов" язкове зазначення того, що рішення Конституційного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає.

Висновки Конституційний Суд дає у справах з питань: а) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов" язковість, б) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, в) відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроектів про внесення змін до неї. У висновку Конституційного Суду зазначається: а) його найменування, дата і місце дачі, номер, б) персональний склад суддів Конституційного Суду, які брали участь у розгляді справи, в) перелік учасників судового засідання, г) зміст конституційного подання, конституційного звернення, д) положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд при дачі висновку, е) мотивувальна частина висновку, є) резолютивна частина висновку, ж) те, що висновок Конституційного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає.

Рішення та висновки вважаються прийнятими, якщо за це на пленарному засіданні проголосувало не менше десяти суддів Конституційного Суду. Ці акти приймаються після поіменного голосування шляхом опитування суддів Конституційного Суду. Пропозиції суддів до проекту рішення чи висновку голосуються у порядку надходження. Судді не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки мотивуються письмово, підписуються окремо суддями, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею рішення та висновку є обов" язковим. Суддя, який підписав рішення чи висновок, може викласти у письмовій формі свою окрему думку і додати її до рішення чи висновку Конституційного Суду.

Рішення і висновки видаються державною мовою, повинні бути підписані не пізніше семи днів після прийняття чи дачі. Вони офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після «їх підписання і разом з окремою думкою суддів публікуються у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України і рівною мірою є обов» язковими до виконання.

Копії рішень і висновків надсилаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб" єкту права на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді.

За необхідності Конституційний Суд може визначити у своєму рішенні чи висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов" язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Він має право зажадати від органів, на які покладається обов" язок забезпечити виконання актів, письмового підтвердження виконання рішення, додержання його висновку. Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду тягнуть за собою відповідальність згідно з законами України.

У разі виявлення нових обставин по справі, що не були предметом її розгляду, але які існували на час розгляду і прийняття рішення або дачі висновку в справі, Конституційний Суд може відкрити нове провадження у справі.

Діяльність Конституційного Суду фінансується з Державного бюджету України. При складанні проекту Державного бюджету України на кожний наступний рік Голова Конституційного Суду подає пропозиції до Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України щодо обсягу фінансування Конституційного Суду і проект відповідного кошторису.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду здійснює його Секретаріат на чолі з керівником. Положення про Секретаріат, його структура і штати затверджуються Конституційним Судом. Керівника Секретаріату призначає Конституційний Суд за поданням його Голови з числа громадян, які мають право на обіймання посади професійного судді. Він не може належати до політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої у вільний від основної роботи час. Кандидатура на цю посаду обговорюється на засіданні Конституційного Суду. У тому разі, якщо запропоновану кандидатуру відхилено, Голова Конституційного Суду пропонує іншу кандидатуру. Рішення про призначення керівника Секретаріату приймається відкритим голосуванням більшістю присутніх на засіданні Конституційного Суду. Повноваження керівника Секретаріату визначаються Положенням про Секретаріат Конституційного Суду. Керівник та інші посадові особи Секретаріату є державними службовцями.

Матеріали діяльності Конституційного Суду зберігаються в його архіві. Матеріали справ, щодо яких Конституційний Суд прийняв рішення або дав висновок, зберігаються в його архіві сто років. Оригінали рішень та висновків зберігаються в архіві безстроково. Інші матеріали щодо діяльності Конституційного Суду зберігаються в його архіві на загальних підставах, визначених законодавством України. Положення про архів затверджується Конституційним Судом. Для забезпечення Конституційного Суду нормативно-правовими актами, науковою та іншою спеціальною літературою утворюється бібліотека Конституційного Суду. Положення про бібліотеку затверджується Конституційним Судом. Друкованим органом Конституційного Суду є «Вісник Конституційного Суду України».

Отже, Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції здійснює свою організаційну діяльність відповідно до чинного законодавства та організаційно-правових актів, що приймає Конституційний Суд, забезпечуючи права, свободи і обов" язки людини та громадянина. Він не може виходити за межі своєї діяльності та не дублює діяльність інших органів правосуддя.Висновок.

Конституційний контроль, тобто забезпечення відповідності законів та інших правових актів конституції, запроваджено в усіх сучасних демократичних державах. Він здійснюється, як правило, спеціальними державними органами, серед яких у Європі вже порівняно давно перевага віддана органам конституційної юрисдикції - конституційним судам.

Вперше в українській історії, такий багатий на безаконня та несправедливість, Конституційний Суд створено відповідно до Конституції. Це має сприяти стабілізації і зміцненню конституційного ладу в Україні, утвердженню принципу верховенства права та найвищої юридичної сили Конституції, прямої дії її норм, забезпеченню її конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Головною проблемою, з якою зіткнувся Конституційний Суд України, стало протиріччя між стратегічним курсом, що його обрало суспільство, і тими глибокими формаційними перетовореннями, які охопили економічну, політичну, соціальну, юридичну сфери життя.

Стара радянська конститційно-правова доктрина виявилася нездатною обслуговувати вимоги соціального розвитку. В цій ситуації Конституційний Суд України змушений діяти, з одного боку, як складова державного механізму, з іншого — як науковий центр розвитку конституційно — правової думки.

Отже, Конституційний Суд України є спеціальним органом правосуддя і водночас органом державної влади нарівні з такими конституційними органами, як Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України.Список використаних джерел.

1. Конституція України.-К, 1996.

2. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996р.//Відомості Верховної Ради України.-1996;№ 49.

3. Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996р.//Відомості Верховної Ради України.-1996;№ 47.

4. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів /Автори-упорядники: С. В. Линецький, М.І.Мельник, А. М. Ришелюк.-К.:Атика, 2000;898с.

5. Бойко В. Ф., Євдокімов В.О., Юлдашев О. Х. Право людини на правосуддя (судове право України): Навч. посібн.- К.:Варта, — МАУП, 2003 — 256 с.

6. Годованець В. Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій-К.: МАУП, 2001;216с.

7. Євграфова Є. Акти Конституційного Суду в системі національного законодавства // Право України — 2001 — № 11 — с. 17 — 19.

8. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. % К.: Пааламентське від-во, 1999. -280с.

9. Колодій А.М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні: навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

10. Колодій А.М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посібн.-К.: Юрінком Інтер, 2003 — 336с.

11. Конституційне право України /За ред. проф. В.Ф.Погорілка — К.: Наукова думка, 1999 — 734с.

12. Кравченко В. В. Конституційне право України: навч. посіб. — К., 1998. — 320с.

13. Лисенков С. Л. Конституція України: Матеріали до вивчення — К.: Либідь, 1997 — 160с.

14. Нор В., Стецюк П. Конституція — Основний Закон України в запитаннях і відповідях — Львів-Київ: Кальварія — Абрис, 1996 — 48с.

15. Органи державної влади України /За ред В.Ф.Погорілка: Монографія — К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 2002 — 592с.

16. Основи конституційного права України / За ред. В.В.Копєйчикова К.: Юрінком, 2000 — 288с.

17. Савчин М. Конституційний Суд України у механізмі гарантування прав і свобод людини // Право України — 1992 — № 10 с. 35 — 38.

18. Скомороха В. Конституційний Суд України: досвід і проблеми // Право України — 1999 — № 9 — с.8−13.

19. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч посібн /Відп. ред Я. Кондратьєв.-К.: Юрінком Інтер, 2002 — 320с.

20. Тесленко М. Правова природа актів Конституційного Суду України // Право України — 2002 -№ 2 — с. 6 — 9.

21. Тесленко М. Про місце конституційного суду в системі вищих органів державної влади // Право України — 1999 — 10 с.3−5.