Міжнародні економічні відносини

Міжнародні економічні відносини

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИЧОК МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН.

АНТИДЕМПІНГОВЕ МИТО — різновид мита, що покликане протидіяти ввезенню до країни товарів за заниженими цінами, тобто за цінами нижче «нормальної вартості» товарів. У якості «нормальної вартості» в більшості випадків розглядається ціна, встановлювана за звичайних умов торгівлі на аналогічний товар, призначений для споживання в країні, що його експортує. Величина антидемпінгового мита становить різницю між «нормальною вартістю» товару та його ціною, запропонованою експортером. Порядок використання антидемпінгового мита регулюється ГАТТ/ВТО, правила якої дозволяють застосовувати антидемпінгове мито в тому разі, якщо демпінг загрожує завдати матеріальної шкоди промисловості країни-імпортера або затримати її розвитов. В інших відношеннях застосування антидемпінговиого мита не рекомендується, крім випадків, коли надаються прямі або непрямі субсидії на виробництво або експорт демпінгового товару.

БРЕТТОН-ВУДСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА — міжнародна валютна система, що сформувалася після другої світової війни та базувалася на пристосуванні національних валютних систем до валютних систем провідних у той час держав, насамперед США. Стійкість американського долара забезпечувалася тоді безперечним економічним лідерством США та їхнім монопольним володінням величезним золотим запасом. Таким чином, після війни потрібне було створення міжнародної валютної системи, яка б відповідала економічній та політичній обстановці, яка склалася. Післявоєнна валютна система була юридично оформлена на Бреттон-Фудській конференції ООН в 1944 році у вигляді статуту Міжнародного Валютного фонду. Його фундаментальні приципи: збереження за золотом статусу засобу кінцевого врегулювання міжнародних розрахунків за менших масштабів його монетарного використання у зв" язку із запровадженням у світовий грошовий обіг резервних валют — долара США та, в більш обмежених масштабах, англійського фунта стерлінгів: вільна конвертованість національних валют як основа багатосторонньої системи розрахунків, фіксовані валютні паритети вдоларах або в золоті. Ринкові курси валют могли відхилятися від паритетів в межах 1%, міждержавне валютне регулювання повинен було здійснюватися через МВФ. Сутність Бреттон-Вудської валютної системи полягала у встановленні стабільних валютних курсів, що піддаються незначним коливанням. Країни-члени МВФ зафіксували курси своїх валют у доларах або золоті, а долар зі свого боку був пов" язаний з золотом (35 доларів за 1 унцію золота). Тому національна ціна золота в доларах стала основою всіх цінових розрахунків у світовому капіталістичному господарстві. Всі світові ціни почали встановлюватися в доларах. Міжнародні платіжні засоби повинні були складатися з золота та долара США (поряд із фунтом стерлінгів) у якості основної резервної валюти. Центральні банки капіталістичних країн могли обмінювати наявні у них долари у СШа на золото за твердо фіксованим курсом. Бреттон-Вудська система була добре задумана, але могла ефективно працювати лише за умови стійкості основної резервної валюти. Але ця умова врешті-решт не була дотримана. В 50−60-ті роки платіжний баланс США здебільшого зводився з від" ємним сальдо, а це позначало, що кількість доларів, що перебувало в руках іноземців, швидко зростала при виснаженні золотих резервів США. Спроможність США зберігати конвертованість долара у золото ставала неможливою. У 1971 році був офіційно припинений обмін доларів на золото, що позначало крах Бреттон-Вудської валютної системи.

ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ (ВВП) — один з узагальнюючих статистичних показників розвитку національного господарства, основний показник у системі національних розрахунків. ВВП являє собою сукупну ринкову вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів та послуг як у матеріальному, так і в нематеріальному виробництві за певний статистичний період (як правило, за рік). Під кінцевим виробництвом розуміються товари та послуги, що купуються для кінцевого використання, а не для перепродажу або подальшої переробки. Продаж проміжної продукції не враховується при підрахуванні ВВП. Це позначає, що ВВП можна визначити, підраховуючи та сумуючи додані вартості, створені всіма фірмами в економіці. Додана вартість — це ринкова ціна обсягу продукції, виробленої фірмою, з відніманням вартості використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів тощо. Це виробничий метод підрахунку ВВП. Крім того, існують методи розрахунку ВВП по прибутках та по витратах.

ВАЛОВИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ (ВНП) — один з узагальнюючих статистичних показників, що використовуєтья у системі національних розрахунків. В системі національних рахунків ВНП розраховується тими ж методами, що і ВВП, на відміну від якого ВНП виражає кінцеві результати економічної діяльності представників даної країни незалежно від їх місця перебування (в країні або за її межами). ВНП визначається шляхом додавання до ВВП трансферних платежів та факторних прибутків (дивіденди, проценти, зарплатня, рента), що отримують громадяни та фірми-представники даної країни в інших країнах, та віднімання аналогічних прибутків іноземних громадян та фірм, що перебувають у країні.

ВАЛЮТА — термін, що служить для позначення грошових одиниць, що використовуються у міжнародному платіжно-розрахунковому обігу. Даний термін може вживатися в декількох значеннях: 1) під валютною розуміють також тип грошової системи в залежності від бази її забезпечення (золота, срібна, паперова). В сучасних умовах для більшості країн характерна грошова система, що базується на кредитних грошах (банкноти, векселі, чеки та інші боргові зобов" язання), що використовуються і в розрахунках з іноземними контрагентами, 2) іноземна валюта — грошові знаки іноземної держави, що беруть участь у міжнародному платіжному обігу, 3) наднаціональні рахункові грошові одиниці та платіжні засоби (СДР, ЕКЮ), емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації. В залежності від режиму використання валюти поділяються на: а) конвертовані, що вільно обмінюються на будь-яку іноземну валюту, на сьогоднішній день до них відносятья долар США, німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів, японська йєна та деякі інші валюти промислово розвинених країн. Саме вони становлять основну частину світових валютних резервів., б) частково конвертовані валюти, тобто конвертовані не по всіх валютних операціях чи не для всіх власників, в) неконвертовані (замкнені), що використовуються лише в межах даної країни. Валюта різних країн має неоднаковий режим конвертованості, тому деякі держави (наприклад, США, Японія) можуть застосовувати у міжнародних розрахунках як іноземну, так і свою національну валюту. Інші країни можуть використовувати для міжнародних платежів тільки іноземну валюту.

ВАЛЮТНЕ КОТУВАННЯ — метод встановлення та публікації курсу іноземної валюти. Валютне котування здійснюється центральним банком або найбільшими комерційними банками відповідно до діючих законодавчих норм та практики подібних операцій. Валютне котування проводиться прямим або непрямим способом. У більшості країн застосовується пряме котування іноземної валюти, за якого за одиницю приймається іноземна валюта і до неї прирівнюється та чи інша кількість національних грошових одиниць. Непряме котування іноземних валют практикується у Великобританії та деяких країнах, що раніше були її колоніями, недавно почала використовуватися США для деяких валют. При цьому способі за одиницю приймається національна валюта і до неї прирівнюється певна кількість одиниць іноземної валюти.

ВАЛЮТНИЙ КУРС — ринкове співвідношення валют різних країн, ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни або в міжнародних платіжних засобах (ЕКЮ, СДР тощо). В основі курсів конвертованих валют лежить валютний паритет. Одначе збіг валютного курсу з валютним паритетом — явище в сучасних умовах рідкісне. Валютний курс залежить від ряду факторів: купівельної спроможності співвідносних грошових одиниць, рівня інфляції у відповідних країнах, співвідношення попиту та пропозиції даних валют та валютних ринках тощо. Велику роль для країни відіграє стан торгівельного та платіжного балансів. Якщо останні розвиваються у від" ємний бік, то курс національної валюти даної країни зазвичай падає. За активного торгівельного та платіжного балансу курсу іноземних валют на валютному ринку даної країни падають, а курс національної грошової одиниці підвищується, тому в багатьох дуржавах поряд з офіційним валютним курсом існує вільний, або ринковий, валютний курс. Офіційний валютний курс встановлюється центральним банком країни або спеціальним державним органом і на законодавчому рівні фіксує вміст національної валюти в інших грошових одиницях за суворого обмеження коливань ринкових курсів.За офіційним паритетом здійснюються розрахунки національних банків та інших національних валютно-фінансових організації між собою та з міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Ринковий валютний курс складається на валютних ринках, за ним також здійснюються розрахунки між приватними особами, підприємствами, фірмами, що беруть участь у зовнішньоторгівельному обігу. Різновидом вільного ринкового курсу є плаваючий валютний курс.

ВАЛЮТНИЙ ПАРИТЕТ — законодавчо встановлюване співвідношення між грошовими одиницями двох країн, тобто між їхніми національними валютами. Раніше співвідношення валют встановлювалося в залежності від кількості чистого золота, яке вони вміщували. В сучасних умовах Статут МВФ передбачає визначення валютного паритету на базі СДР. Валютни паритет національних грошових одиниць лежить в основі їхніх валютних курсів.

ВАЛЮТНИЙ РИНОК — особливий інституціональний механізм, що опосередковує систему стійких відносин, пов" язаних зі здійсненням операцій купівлі-продажу іноземної валюти. На ньому здійснюють операції різні господарчі суб" єкти — банки, торгівельно-промислові та регіональні організації, приватні особи. Вихід на валютний ринк може переслідувати багатоманітні цілі: здійснення міжнародних розрахунків, зміну структури валютних резервів, вилучення спекулятивного прибутку з різниці курсів окремих валют, захист від валютних та кредитних ризиків. Більша частина валютних угод (до 95%) припадає на міжбанківський (оптовий) ринок, що являє собою мережу зв" язків між банками, що вповноважені провадити валютні операції. Валютні ринки на даний момент перебувають під більшим чи меншим контролем держави, яке через центральний банк визначає норми продажу та купівлі валют, регулює кредити в іноземній валюті та здійснює інші види втручання в валютні операції банків.

ВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ — централізовані запаси золота та іноземної валюти, що зберігаються у центральних банках та валютно-фінансових органах держав. Структурними елементами валютних резеріві є резервна (ключова) валюта, СДР (спеціальні права на запозичення), резервна позиція країни у Міжнародному валютному фонді. На даний момент значну частину світових валютних резервів становлять ключові валюти, тобто національні грошові одиниці провідних держав, насамперед долар США, німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів, японська йєна. Валютні резерви використовуються у якості резервних засобів для міжнародних розрахунків за наявності дефіциту платіжного балансу країни та для підтримання валютних курсів в умовах їхніх різких коливань, зокрема за валютної інтервенції.

ГАТТ/ВТО — Генаральна угода з тарифів та торгівлі/Всесвітня торгівельна організація — міжнародна організація, що діє на основі багатостороннього міжурядового договору, який регулює режим взаємної торгівлі та торгівельну політику країн-учасниць. В ГАТТ/ВТО представлені не тільки промислово розвинені країни, а й країни, що розвиваються — в цілому близько 150 держав. Більшість з них — повноправні учасники ГАТТ/ВТО, решта — учасники де-факто або мають статус спостерігачів. Головними принципами ГАТТ/ВТО, зафікосваними в її статуті, є: багатосторонність зовнішньої торгівлі, створення режиму найбільшого сприяння, зниження митних тарифів та інших бар" єрів у зовнішній торгівлі, взаємність поступок країн-учасниць, здійснення торгівлі на приватноправовій основі. Основні задачі організації: перегляд та зниження ставок митних тарифів, скасування кількісних обмежень у зовнішній торгівлі, а також деяких інших нетарифних обмежень, зниження або усунення бар" єрів на шляху торгівлі продукцією окремих галузей (зокрема, промисловими товарами), послаблення аграгного протекціонізму, вживання заходів з обмеження демпінгу тощо. Головним органом є щорічна конференція, керівним органом — Рада ВТО.

ЕКСПОРТ — ввезення товарів, технологій, капіталів за кордон для використання та реалізації їх на зовнішньому ринку. Під експортом товарів — відповідно до методології ООН — розуміється і статистично враховується: 1) вивезення з країни товарів, вироблених, вирощених або видобутих у країні, 2) вивезення з країни товарів, раніше вивезених з-за кордону та підданих переробці на території даної країни, 3) вивезення товарів, раніше ввезених, переробка яких відбувалася під митним контролем, 4) вивезення за кордон раніше ввезеного товару, не підданого у країні експорту якійсь переробці - реекспорт. Предметом реекспорту найчастіше є товари, реалізовані на міжнародних аукціонах та товарних біржах, 5) реекспортними є також операції з вивезення товарів з територій вільних торгівельних зон та приписних складів. Вони також враховуються митною статистикою як експортні операції. При реекспортних операціях вигідно використовувати вільні торгівельні зони, так як товарі, що ввозяться або перебувають на їх території, звільняються від мита, податків та зборів, і якщо ці товари не ввозяться в дану країну, а вивозяться з вільної торгівельної зони до іншої країни, то вони також пропускаються без дотримання всіляких митних формальностей. В той самий час товар може бути відремонтований, перемаркований, упакований або просто збережений протягом потрібного часу. Якщо товар доставлений для імпорту і забракований покупцем, тов ін повернеться до себе у країну або до іншої країни без витрат на мита та збори.

ЄВОПЕЙСЬКЕ ЕКОНОМІЧНЕ СПІВТОВАРИСТВО — об" єднання ряду європейських держав, що прагнуть до економічної інтеграції за часткової відмови від своїх національних суверенітетів. Економічна інтеграція — це процес зближення та взаємопереплетення економік декількох країн з однорідними соціально-економічними системами, спрямований на створення єдиного господарчого організму. Європейське економічне співтовариство було юридично оформлено Римським договором 1957 року та від початку включало шість країн: ФРН, Францію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург та Італію. У 1973 році до нього ввійшли Велика Британія, Данія та Ірландія, у 1981 році - Греція, у 1986 році - Іспанія та Португалія. В основі економічної політики ЄЕС лежать наступні принципи: вільний торгівельний обмін, вільна міграція робочої сили, свобода вибору місця мешкання, свобода надання послуг, вільне переміщення капіталів та вільний платіжний обіг. Першим кроком до реалізації цих принципів було створення зони вільної торгівлі, що передбачало взаємне скасування митних тарифів, експортних та імпортних квот та інших зовнішньоторгівельних обмежень. Одночасно з цим почала провадитися єдина митна політика відносно третіх країн, що не є членами ЄЕМ (так званий «митний союз»). Реалізація вказаних вище принципів призвела б до створення в рамках ЄЕС єдиного ринку товарів та послуг, робочої сили та капіталу. Одначе на практиці всередині ЄЕС існують вагомі суперечності. Головним з них є наявність різних податкових систем з неоднаковими ставками оподаткування, передусім у сфері непрямих податків. Важливим етапом у розвитку «Спільного ринку» було створення Європейської валютної системи. Хоча в цьому випадку найбільш очевидним є прагнення більшості країн-членів ЄЕС провадити свою власну незалежну валютну політику. Звісно, валютна та податкова політика — ключові ланки суверенітету кожної країни, тому саме тут очевидним є суперечність між прагненням до об*єднання Європи та бажанням окремих країн зберегти якомога більшою мірою свій власний суверенітет. Крім ЄЕС, існує європейське об" єднання вугілля та сталі, а також Європейське об" єднання по атомній енергії. Ці три об" єднання відомі під назвою Європейського Співтовариства. Існує ряд наднаціональних органів, що здійснюють керівництво ЄЕС. Рада міністрів (законодавчий органі), Комісія Європейського Співтовариства (виконавчий орган), Європейський парламент (здійснює контроль за діяльністю Комісії та затверджує бюджет), Суд Європейського співтовариства (найвищий судовий орган), Європейська Рада (до її складу входять глави урядів країн-членів ЄЕС), Європейське політичне співробітництво (комітет, у складі якого налічується 12 міністрів закордонних справ і один член Комісії Європейського Співтовариства. Посилення ролі останнього органу свідчить про прагнення країн-учасниць не тільки до економічної, а й до політичної інтеграції.

ЄВРОВАЛЮТА — тимчасово вільні грошові кошти, що представлені у валюті якоїсь країни (зазвичай конвертованій), що розміщуються організаціями або приватними особами в банках, які перебувають за межами країни-емінента цих валют та використовуються для кредитних операцій. Тимчасово вільні грошові кошти зазвичай тримають у тих валютах, найбільш стабільний розвиток курс яких очікується в майбутньому. Найчастіше менеджери віддають перевагу німецьким маркам та швейцарським франкам. Євровалюта — це не готівка, а банківські рахунки, представлені в тій чи іншій валюті. Євродолар, швейцарський єврофранк, німецька євромарка — це одноіменна валюта на рахунках банків, що перебувають не в США, Німеччині або Швейцарії, тобто не в країнах походження цих валют. Ці гроші можуть переміщуватися з однієї країни до іншої в залежності від величини процентної ставки та співвідношення валютних курсів. Сукупність операцій з євровалютою утворює євроринок.

ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА — форма організації валютних відносин між країнами-членами ЄЕС (Європейського економічного співтовариства), що склалася на основі спільної домовленості у 1979 році з метою забезпечити стійке співвідношення курсів національних валют цих країн та обмежити себе від різких коливань валютних курсів, пов" язаних з нестабільністю долара США — основної резервної (ключової) валюти світу (курс американського долара протягом року може коливатися на 30−40%). Ядром Європейської валютної системи є спеціально спроектована Європейська валютна одиниця — ЕКЮ, що базується на корзині національних валют. Національні валюти країн-членів ЄЕС мають право коливатися навколо ЕКЮ в межах 2,25%. Виняток становить лише італійська ліра, коливання якої можуть досягати 6% в той та інший бік. Якщо коливання валютних курсів починають перевищувати встановлене граничне відхилення, то національні валютні банки зобов" язані продавати або купувати валюти країн-членів ЄЕС в будь-якій кількості. В рамках Європейської валютної системи розроблений спеціальний механізм надання кредитної та взаємної фінансової допомоги урядам, що переживають фінансові труднощі при підтриманні курсу своєї валюти в межах граничних відхилень.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ФОНД ВАЛЮТНОЇ СПІВПРАЦІ (ЄФВС) — спеціальний фінансовий фонд ЄЕС, важлива ланка Європейської валютної системи. ЄФВС формується за рахунок внесків кожної з країн-учасниць Європейської валютної систеими — золотих та доларових резервів. Кошти ЄФВС використовуються для надання кредитної та фінансової допомоги урядам тих країн-учасниць, що переживають труднощі при підтриманні ринкового курсу своєї валюти у межах узгодженого діапазону відхилень. Відповідно до принципів Європейської валютної системи національні валюти країн-членів ЄЕС мають право коливатися навколо ЕКЮ в межах 2,25% (6% для італійської ліри). Якщо відхилення від курсу національної валюти якоїсь країни виходить за ці межі, ЄФВС надає їй допомогу посередництвом кредитування (до трьох місяців із правом продовження на такий самий термін) або фінансування на термін від 2 до 5 років.

ЄВРОРИНОК — вторинний (денаціональний) кредитно-грошовий ринк, що виникає на основі національних ринків провідних країн та функціонує поряд із міжнародним валютним ринком. Він об" єднує різні операції з євровалютою, тобто з валютою, розміщеною у банках за межами країни її походження. Різниця між євроринком та міжнародним валютним ринком полягає в тому, що в процесі торгівлі валютами на валютнх ринках купівля-продаж валюти здійснюється в країні її походження, а на євроринку операції з продажу-купівлі валюти здійснюються поза країною-емінантом цієї валюти. Якщо, приміром, французький банк бере кредит у доларах США у банку в Нью Йорку, то торгівля валютою здійснюється на міжнародному валютному ринку, якщо ж цей банк отримує аналогічний кредит в Амстердамі, то торгівля відбувається на євроринку. Євровалютний бізнес зосереджений в основних фінансових центрах капіталістичного світу, таких як Нью Йорк, Лондон, Цюрих, Женева, Франкфурт-на-Майні, Париж, Токіо, а також Сингапурі та Гонконзі.

ЗОЛОТИЙ СТАНДАРТ — міжнародна грошова система, за якої роль всезагального еквіваленту відіграє золото, а в обігу перебувають золоті монети або розмінні на золото грошові знаки. Склалася в ХІХ столітті та проіснувала до 30-х років ХХ століття. За золотого стандарту в основі валютних курсів лежить золотий вміст валют, тому відсутні різкі коливання курсів. Паперові гроші вільно розмінюються на відповідну кількість золота, завдяки чому вони не знецінюються в порівнянні з ним. Вважалося, що в країні прийнятий золотий стандарт, якщо вона виконує наступні умови: встановлює певний золотий вміст своєї грошової одиниці, дотримується жорсткого співвідношення між своїми золотими запасами та внутрішньою пропозицією грошей, не перешкоджає вільному експорту та імпорту золота. Система золотого стандарту мала свої переваги. Так, стабільність валютних курсів сприяла зниженню невизначеності та ризику і тим самим стимулювала зростання обсягів міжнародної торгівлі. Золотий стандарт автоматично вирівнював дефіцити та активи платіжних балансів. Ця система не дозволяла державам фінансувати свої витрати за рахунок інфляції, оскільки збільшити кількість золота важко. Одначе золотий стандарт може функціонувати тільки до того моменту, поки одна з країн, що бере участь у міжнародному товарообігу, не вичерпає свої золоті запаси, так як у якості офіційних резервів в цій системі виступає лише золото. Після першої світової війни відбулися зміни, що підірвали систему золотого стандарту. По-перше, уряди та деякі банки отримали можливість розширювати обіг паперових грошей, що призвело до зростання інфляційних процесів в багатьох провідних країнах, по-друге, впало значення Лондона як світового банкіра. Багато країн накопичили значні запаси англійських фунтів стерлінгів та розмінювали їх у лондонських банках на золото, перекачуючи золотий запас Великобританії, і в 1931 вона, виявившися неплатоспроможною, скасувала своє зобов" язання обміну паперових банкнот на золото. До цього моменту вже почалося значне коливання валютних курсів, багато країн здійснили девальвацію своїх валют. Після другої світової війни було створено Бреттон-Вудську валютну систему.

ІМПОРТ — ввезення товарів, послуг, технологій та капіталів з-за кордону для використання та реалізації їх на внутрішньому ринку. Відповідно до методології ООН під імпортом товарів розуміється (і враховується статистикою): 1) ввезення в країну товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника або країни-посередника для споживання (особистого або виробничого) всередині даної країни, 2) ввезення в країну товарів іноземного походження для їх переробки з метою подальшого вивезення з даної країни, 3) ввезення з-за кордону раніше вивезени вітчизняних товарів, що не були піддані там переробці - реімпорт. До імпорту відносяться товари, не продані на аукціоні, забраковані покупцем тощо, 4) ввезення товарів для переробки під митним контролем. Наприклад, певна країна є експортером рибних консервів, але вимушена імпортувати оливкову олію, тому олія ввозиться до неї з певною метою — переробки та експорту консервів. Переробка здійснюється безпосередньо під митним контролем, а імпорт звільнюється від мита, 5) ввезення товарів з приписних складів та вільних торгівельних зон.

МИТНИЙ ТАРИФ — сукупність розмірів мита, встановлених для оподаткування різних товарів, які провозять через кордон даної митної території. Митний тариф містить списки товарів, оподатковуваних митом, при чому товари згруповані в залежності від ступеню обробки (мінерально-сировинні, сільськогосподарські, промислові). За своєю структурою митні тарифи поділяються на прості та складні. Простий митний тариф передбачає оподаткування товару за єдиною ставкою мита. Складні митні тарифи складаються з двох або більше ставок мита: максимальних, що поширюються на товари тих країн, з якими дана країна не перебуває в торгівельно-договірних відносинах, та пільгових ставок — мінімальних, проміжних, преференційних, що застосовуються до товарів тих країн, з якими наявні подібні договірні відносини.

МИТО — це різновид непрямих податків, які накладаються на товари, цінності та майно, яке провозять через митний кордон певної території, і які збираються митницею відповідної країни за ставками, встановленими для даної території митним тарифом. Мито може накладатися на товари, що ввозяться, вивозяться, а також транзитні. За способом стягнення розрізняють адвалорні мита, що вираховуються у формі твердих ставок на встановлену одиницю товару (штуку, вагу, об" єм, довжину тощо). В залежності від мети, переслідуваної стягненням мита, воно поділяється на фіскальне (таке, що дає прибуток державі), протекціоністське (таке, що затруднює ввезення іноземних товарів до країни та захищає національне виробництво від іноземної конкуренції), преференційне (таке, що створює сприятливі митні умови для однієї або декількох країн), антидемпінгові (такі, що перешкоджають ввезення до країни товарів за демпінговими цінами.

МІЖНАРОДНА ВАЛЮТНА СИСТЕМА — форма організації міжнародних валютних відносин, що склалася на основі міжнародної домовленості та являє собою сукупність інструментів та органів, за допомогою яких здійснюється платіжно-розрахунковий обіг держав, які входять до цієї системи. Основними елементами міжнародної валютної системи є: грошова маса, за допомогою якої здійснюються міжнародні розрахунки, валютний курс, міжнародні валютні ринки: наднаціональні інститути, що займаються регулюванням міждержавних валютних відносин. Перша міжнародна валютна система — Бреттон-Вудська — сформувалася після другої світової війни і базувалася на пристосуванні національних валютних систем до валютних систем провідних у той час держав, насамперед до національної системи США. В сучасних умовах діють Ямайська валютна система, заснована не на валютних системах окремих країн, а на законодавчо закріплених міждержавних принципах, а також Європейська валютна система, що забезпечує стійке співвідношення курсів національних валют держав — членів ЄЕС.

МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД (МВФ) — одна з найбільших міжнародних економічних організацій, що регулює основні правила міждержавних відносин у валютній сфері, центральний орган міжнародної валютної системи. МВФ, що є спеціалізованою установою ООН, був створений у 1944 році в рамках Бреттон-Вудської валютної системи. Штаб-квартира МВФ розташована у Вашингтоні. Основні задачі МВФ: стабілізація валютних курсів, сприяння конвертованості валют, надання країнам — членам МВФ кредитів для врегулювання дефіцитів платіжних балансів, встановлення між країнами-членами МВФ багатосторонньої системи платежів по поточних операціях, надання консультативної допомоги з фінансових та валютниї питань країнам, що входять до МВФ, та випуск СДР. Членами МВФ є більш ніж 150 держав, з внесків яких (у розмірі відповідних квот) складається його фінансова база. Розмір квоти залежить від рівня розвитку та місця тієї чи іншої країни у світовій економіці. Величиною квоти визначається кількість голосів, яку посідає дана країна в керівних органах МВФ: Раді Управляючих та Директораті. Останній регулює повсякденну діяльність МВФ, Рада Управляючих приймає нових членів, переглядає квоти, затверджує зміни валютних паритетів країн-членів, розподіляє чистий прибуток МВФ. Останнім часом МВФ займається не тільки валютними проблемами, а й намагається впливати на розвиток господарчих курсів національних урядів країн-учасниць, особливо посередництвом надання кредитів.

ПЛАВАЮЧИЙ ВАЛЮТНИЙ КУРС — різновид нефіксованого валютного курсу, що передбачає використання ринкового механізму валютного регулювання, один з структурних принципів сучасної міжнародної валютної системи. Плаваючий валютний курс базується на певній свободі вибору державами режиму валютного курсу шляхом його ув" язування з динамікою курсів окремих валют інших держав або набору валют — «валютної корзини». Для регулювання різких коливань курсів національних валют країни, що входять до Європейської валютної системи, практикують узгодження відносних меж взаємних коливань валютних курсів.

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС — вільний балансовий рахунок, що показує підсумок поточних операцій із зовнішнім світом (баланс поточних операцій) та сальдо руху капіталів та валютних коштів країни (баланс фінансових операцій з капіталом) як різницю між сумарними платежами за кордон та отриманими виплатами з-за кордону. Платіжний баланс показує співвідношення між сумою всіх платежів, здійснених даною країною іншим країнам, та сумою всіх надходжень, отриманих нею за певний (зазвичай річний) період. Обидві частини платіжного балансу взаємопов" язані. Дефіцит балансу поточних операцій позначає, що експорт товарів та послуг недостатній для оплачування імпорту товарів та послуг. Здійснити фінансування цього дефіциту можна, або взявши позику за кордоном, або продавши за кордон матеріальні та фінансові активи своєї країни, що відбивається на балансі фінансових операцій з капіталом. Отже, дефіцит балансу поточних операцій фінансується припливом грошових надходжень за рахунок фінансових операцій з капіталом, і навпаки, додатнє сальдо першого рахунку супроводжується купівлею зарубіжних матеріальних та фінансових активів, тобто відпливом грошових коштів за другим балансом. Незбалансованість платіжного балансу за поточними операціями та рухом капіталів регулюється зміною офіційних резервів. В сумі сальдо рахунку поточних операцій, сальдо рахунку фінансових операцій з капіталом та зміна офіційних резервів повинні становити нуль: це позначає, що платіжний баланс в підсумку має бути зведений без залишку.

РЕЖИМ НАЙБІЛЬШОГО СПРИЯННЯ — режим економічних відносин між державами, закріплений спеціальною умовою у міжнародних договорах, відповідно до якого одна держава зобов" язується надати іншій такі ж права та пільги, що надані нею або будуть надані у майбутньому будь-якій третій державі. Таким чином, режим найбільшого сприяння не позначає для окремо взятої держави якихось особливих пільг або привілеїв, а передбачає лише рівний з окремими державами, тобто недискримінаційний статус. Зазвичай режим найбільшого сприяння практикується в міждержавних торгівельно-договірних відносинах і позначає порядок у світовій торгівлі, за якого рівень митних тарифів та зборів, які стягуються при імпорті товарів з держави, яка користується цим режимом, не повинен перевищувати аналогічні мита та збори, стягувані з товарів будь-якої іншої країни. Включені у торгівельні договори та угоди умови про режим найбільшого сприяння можуть стосуватися не тільки вивезення та ввезення товарів, але й інших елементів зовнішньої торгівлі: судноплавства, правового становища фізичних та юридичних осіб за кордоном, внутрішніх податків, що накладаються на виробництво та обіг імпортованих товарів. Режим найбільшого сприяння — один з головних принципів, покладених в основу діяльності ГАТТ/ВТО.

РЕЗЕРВНА (КЛЮЧОВА) ВАЛЮТА — національні грошові одиниці що посідають провідну позицію у світовій економіці і належать країнам, що відіграють провідну роль в міжнародних розрахунках та викристовуються як основа для вираження валютних курсів. Національні валюти, що є ключовими в міжнародному платіжно-розрахунковому обігу, накопичуються та зберігаються у центральних банках та валютно-фінансових органах інших держав у якоітс резервних засобів для міжнародних розрахунків. Відповідно до Бреттон-Вудської валютної системи резервною валютою були долар США та англійський фунт стерлінгів. Зараз долар США продовжує посідати провідні позиції у якості резервної валюти, одначе значну частину світових валютних резервів становлять також німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів та японська йєна.

СДР (SPECIAL DRAWING RIGHTS) — міжнародна грошова одиниця розрахунків, емісія якої здійснюється юридичним рішенням МВФ. СДР не мають власної вартості та реального забезпечення, вони використовуються для безготівкових розрахунків шляхом запису на спеціальних рахунках та в якості розрахункової одиниці МВФ. Їхнє головне призначення — роль валютного еталону, що виконує свої задачі, засновуючись на принципі багатовалютної корзини. Після скасування золотих паритетів всіх валют в середині 70-х років валютні курси більше не базуються на золотому вмісті валют, а фіксуються відносно СДР (а також долара США або ЕКЮ). На базі «корзини СДР» здійснюються валютні котування в Ямайській валютній системі. Обіг СДР зберігає ознаки кредиту, операції з ними приносять проценти.

ЯМАЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА — сучасна міжнародна валютна система, що базується не на валютних системах окремих країн (у тому числі США), а на законодавчо закріплених міждержавних принципах. В основу Ямайської валютної системи покладений принцип повної відмови від золотого стандарту: тепер жодна валюта не може мати золотого вмісту, всі золоті запаси країн та міжнародних фінансових інститутів заморожені. Одночасно запроваджений новий вид міжнародних платіжних засобів — СДР, що використовується для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках та у якості розрахункової одиниці МВФ. Усі країни-учасники Ямайської угоди преейшли від фіксованих валютних курсів, в основі яких лежав золотий вміст валют, до плаваючих валютних курсів, що вільно змінюються в певних межах під впливом попиту та пропозиції на валютних ринках. Ринок золота з основного грошового перетворився на різновид товарного ринку. Механізм дії сучасної валютної системи може бути представлений наступним чином. Країни-члени Міжнародного валютного фонду отримали певну частку СДР відповідно до часток в основному капіталі фонду. СДР функціонують тільки як розрахункові одиниці, за певних умов вони можуть бути конвертовані у національну валюту. З 1 січня 1981 року МВФ використовує спрощене котування СДР на основі середньозваженого курсу валютної корзини, що складається з наступних валют: долар США — 42%, німецька марка — 19%, французький франк, англійський фунт стерлінгів та японська йєна — по 13%. Питома вага валют визначена відповідно до питомої ваги у міжнародній торгівлі та платежах. В силу різної стійкості валют, а також регіональних інтересів на практиці зараз діють три основних види валют та валютних курсів: 1) валюти, що міцно прив" язані до однієї або декількох валют. Допускається коливання валютного курсу на 1%. Якщо національна валюта прив" язана до групи валют, то це позначає, що вибрана певна «корзина валют» або вякості основи для встановлення курсу використовуються СДР, 2) валюти, курс яких може коливатися відносно однієї або декількох валют в межах 2,25%. В цю ж групу потрапляє і ЕКЮ як засіб, що забезпечує валютну стабільність країн, що входять до ЄЕС. Таким чином, країни ЄЕС зберігають свої валюти відносно одне одного в суворо визначеному співвідношенні, а всі разом вони «плавають» відносно валют третіх країн, 3) валюти з вільно плаваючим курсом. Курс валют встановлюється щоденно в залежності від попиту та пропозиції на валютних ринках.