Кронштадське повстання

У 1920 г. громадянської війни майже закінчилася. Населення сподівалося на полегшення свого становища. Але політика «військового комунізму» не пом’якшилася. Продотряды як і відбирали у селян все «надлишки» зерна. Мізерні пайки отримували й робочі. Невдоволення країни наростало, хвилювання спалахували то там, то тут. 24 лютого 1921 року почали страйку робочих Петрограда. Страйкували під гаслами: «Хліба!», «Нехай працюють ті, хто має комісарські пайки!». Хвилювання суворо придушили, призвідників арестовали.

Дізнавшись звідси, відкрито обурилися моряки Кронштадта, яких називали «вродою і є гордістю» Жовтня. Команди лінкорів «Петропавловськ» і «Севастополь» прийняли резолюцію з економічними вимогами. 2 березня матроси та інші жителі міста обирали тимчасовий ревком (ВРК) з 15-ти людина. Крім моряків до неї ввійшли четверо робочих, санітар і директори школи. Головою ревкому став матрос Степан Петриченко.

Повсталі вважали, що продовжують справа Лютого і Жовтня. У Лютому скинули царя, в Жовтні - позбувшись буржуазії. «Але повна шкурников партія комуністів захопила владу у своїх рук, усунувши робітників і селян, в ім'я яких діяла. Настав час скидати комиссародержавие. Зірке супутникове годинниковий соціальної Революції - Кронштадт — не проспав. Він був у перших лавах Лютого і Жовтня. Він перший підняв прапор повстання за Третю Революцію трудящих. Настав час справжньої влади трудящих, влади Рад» — так писала газета повсталих «Вісті ВРК».

3 березня радянські газети повідомили, що у Кронштадті спалахнув білогвардійський заколот на чолі з С. Петриченко та генерал Козловським. Справді, цей колишній генерал-майор був одним із повсталих кронштадтцев, але з них було невідомо про існуванні. Враження всю країну це повідомлення справило потрясающее.

Повсталі хотіли мирне розв’язання подій і вислали одну одною дві делегації на переговори. Обидві вони заарештували, а згодом і розстріляні. Л. Троцький направив кронштадцем вимога «негайно скласти зброю». «Тільки, безумовно, сдавшиеся можуть на совість Радянської Республіки», — писав он.

7 березня місто почали обстрілювати. З цього приводу ревком заявив: «Фельдмаршал Троцький, весь у крові робочих, першим відкрив вогонь по революційному Кронштадту…».

Повсталі із яким нетерпінням чекали, як сприйме їхні вимоги Х з'їзд партії, розпочатий 8 березня. З'їзд зробив перший крок було назустріч селянству — скасував продрозкладку. Це була одна з головних вимог кронштадцев. Тоді стосовно самим повсталим курс залишився непримиренним. Ленін зауважив, що Кронштадт «найнебезпечніший, ніж Денікін, Юденич і Колчак, все разом узяті». Триста делегатів з'їзду вирушили на штурм Кронштадта.

Більшовикам потрібно було провести небувалу у військовій історії операцію: силами піхоти взяти морську фортеця! Але зволікати було: лід з дня на день ставав тонше. Ще трохи часу і Кронштадт був би неприступным.

Першу спробу штурму, вночі на 8 березня, повстанці відбили. Маршал Іван Конєв, учасник подій, згадував: «Становище було складне, настрій збаламучену, деякі курсанти відмовлялися наступати, деякі артилеристи відмовлялися стріляти». Кілька червоноармійських полків заявили, що «не бажають воювати проти братьев-матросов». Заходи до таким застосовувалися нещадні: їх роззброювали, кожної десятої розстрілювали чи пропонували «змити ганьба кров’ю», йдучи на напад у перших лавах. У ніч на 17 березня почався другий, вирішальний штурм Кронштадта. Наступали просувалися тихо, одягнені в білі маскувальні халати. До фортеці кригою шлях стояв неблизький — близько 20 км. Але кронштадцы помітили які штурмують, коли котрі з нього вже підійшли до міським стінах. Тоді фортеця опромінилася спалахами пострілів: усі знаряддя і кораблі стріляють. Тільки пополудні нападникам із величезними втратами вдалося прорватися у місто через головні ворота. Вуличні бої йшли до ночі. 18 березня весь Кронштадт був у руках красноармейцев.

Частина повсталих, близько 8 тис. людина, вирвалося з фортеці і зникла до Фінляндії. Серед минулих виявилися Петриченко і Козловський. Там вони здалися фінським властям.

До літа я 1921 р. більш 2100 кронштадтцев, узятих у полон, розстріляли. «Миндальничать з тими мерзотниками не припадати», — з обуренням говорив Павло Дибенко, сам колишній матрос. Розстрілювали їх у льоду перед фортецею. У табору відправили понад 6450 людина. За рік більшість їх звільнили по амнистии.