Партизанское рух у війні 1812

Міністерство образования.

Російської Федерации.

Р Є Ф Є Р, А Т.

По истории.

На тему:

Партизанський спрямування Вітчизняної війні 1812 года.

Виконав: Розумний Сергей.

Учень: школи № 15 клас 9 «А «.

Перевірив: Глушкова Л.И.

р. Тюмень 1999 г.

— 2;

Причини появи партизанської войны.

Партизанський рух було яскравим вираженням народного характеру Великої Вітчизняної війни 1812 року. Спалахнувши після вторгнення наполеонівських військ у Литву й Білорусь, вона з дня на день розвивалося, приймало дедалі активніші форми і став грізної силою. Спочатку партизанське рух було стихійним, представляло собою виступи дрібних, розрізнених партизанських загонів, потім воно перехопило цілі райони. Стали створюватися великі загони, з’явилися тисячі народних героїв, висунулися талановиті організатори партизанської боротьби. Чому ті ж безправна селянство, немилосердно угнетаемое крепостниками-помещиками, піднялося боротьбі свого, начебто, «визволителя»? Ні про яке звільнення селян від кріпацтва чи поліпшення безправного становища Наполеон і думав. Якщо спочатку і вимовлялися багатообіцяючі фрази про звільнення кріпаків і навіть говорили необхідність випустити якусь прокламацію, це була лише тактичним ходом, з допомогою якого Наполеон розраховував застрашити помещиков. Наполеон розумів, що звільнення російських кріпаків неминуче при;

— 3- вів до революційні наслідки, що він боявся найбільше. Так і відповідало його політичним цілям ніби беручи Росію. На думку соратників Наполеона, нього було «важливо зміцнити монархізм у Франції та важко було проповідувати революцію у Россию"1.Первые ж розпорядження адміністрації, заснованої Наполеоном в зайнятих областях, направлялися проти кріпаків, на захист помещиков-крепостников. Тимчасовий литовське «уряд», підлегле наполеонівському губернатору, у одному з перших постанов зобов’язало всіх селян взагалі сільських жителів беззаперечно коритися поміщикам, як і виконувати всі роботи і повинності, а тих, хто ухилятися, потрібно було суворо карати, залучаючи при цьому, якщо цього зажадають обставини, військову силу. Іноді початок партизанки в 1812 р. пов’язують із маніфестом Олександра від 6 липня 1812 р., хіба що разрешавшем селянам розпочати зброя терористів-камікадзе і активно входитимуть у боротьбу. У дійсності ситуація була інакша. Не чекаючи розпоряджень начальства, жителі з наближенням французів сягало ще лісу й до на болота, часто залишаючи своє житло на розграбування і спалення. Селяни швидко зрозуміли, що навала французьких завойовників ставит.

1 Історія Франції т.2 М., 1973.

— 4- в ще більше важке і принизливу позу, ніж те, у якому вони перебували доти. Боротьбу з іншими поневолювачами селяни пов’язували також із надією на звільнення їхню відмінність від фортечної зависимости.

Селянська война.

На початку війни боротьба селян набула характеру масового залишення сіл й сіл і населення лісу й до райони, віддалені військових дій. І це була пасивна форма боротьби, вона створювала серйозні труднощі, щоб наполеонівської армії. Французькі війська, маючи обмежений запас продовольства та фуражу, швидко випало гострий недолік їх. Не забарилося позначитися на погіршенні загального стану армії: стали гинути коня, голодувати солдати, посилилося мародерство. Ще Вільно загинуло більше 10 тисяч коней. Французькі фуражири, що посилаються в села за продовольством, зіштовхувалися лише з пасивним опором. Один французький генерал після війни писав у своїх мемуарах: «Армія могла харчуватися тільки тим, що добували мародери, організовані в цілі загони; козаки і щодня вбивали багато нашим людям, які наважувалися відправити ся на поиски"1.

1 Жилин П. О Загибель наполеонской армії у Росії М., 1974.

— 5- У селах відбувалися сутички, зокрема із стріляниною, між французькими солдатами, посланими за продовольством, і селянами. Такі сутички відбувалися частенько. Саме таких боях створювалися перші селянські партизанські загони, зароджувалася більш активну форму опору народу — партизанська борьба.

Дії селянських партизанських загонів носили як оборонний, і наступальний характер. У районі Вітебська, Орша, Могилева загони селян — партизанів робили часті денні і нічні нальоти на обози противника, убивали фуражирів, брали в полон французьких солдатів. Наполеон змушений було частіше й частіше нагадувати начальнику штабу Бертье про великі втрати в людей та суворо наказував виділяти дедалі більше військ для прикриття фуражирів. Найбільш широкого розмаху партизанська боротьба селян в серпні на Смоленської губернии. Она почалася Красненском, Поречском повітах, потім у Бельском, Сычевском, Рославльском, Гжатском і В’яземському повітах. Спочатку селяни побоювалися озброюватися, вони боялися, хіба що їх не притягнуто до ответственности. В р. Білому і Бельском повіті партизанські загони нападали на пробиравшиеся до них партії французів, знищували їх або забирали в плен.

— 6- Керівники сычевских партизанів справник Богуславській і майор в відставці Ємельянов озброювали свої загони відібраними у французів рушницями, встановили належний лад і дисципліну. Сычевские партизани протягом двох тижнів (із 18-ї серпня до 1 вересня) 15 раз нападали на ворога. Упродовж цього терміну вони знищили 572 солдата й узяли в полон 325 людина. Жителі Рославльского повіту створили кілька кінних і піших партизанських загонів, озброївши їх піками, шаблями і рушницями. Вони лише захищали свій повіт від противника, а й нападали на мародерів, пробиравшихся у сусідній Ельненский повіт. Багато партизанських загонів діяло в Юхновском повіті. Організувавши оборону річкою Вугру, вони перепиняли шлях противнику в Калузі, надавали істотну допомогу армійському партизанству загону Дениса Давидова. Успішно діяв найбільш великий гжатский партизанський загін. Його організатором був солдатів Єлизаветградського полку Федір Потопів (Самусь). Поранений у одному з ар'єргардних боїв після Смоленська, Самусь був у тилу супротивника й після одужання відразу ж потрапити наблизився до організації партизанського загону, чисельність якого невдовзі досягла 2 тисяч чоловік (за іншими даними 3 тисячі). Його ударну силу становила кінна група в 200 людина, збройних і одягнених у лати французских.

— 7- кірасирів. Загін Самуся мав своєї організації, у ньому було встановлено сувора дисципліна. Самусь ввів систему оповіщення населення про наближенні ворога у вигляді дзвонів та інших умовних знаків. Часто у разі села порожніли, з іншого умовному знаку селяни поверталися з лісів. Маяки і дзенькіт дзвонів різного розміру повідомляли, що й в коком кількості, на конях або пішими треба у бій. У одному з боїв учасникам цього загону вдалося захопити гармату. Загін Самуся завдав значної шкоди французьким військам. У Смоленської губернії їм знищено близько 3 тисяч ворожих солдатів. У Гжатском повіті активно діяла й інший партизанський загін, створений зі селян, на чолі якого стояв Єрмолай Четвертак (Четвертаков), рядовой Київського драгунського полку. Він був поранений у бою під Царево — Займищем, узято в полон, але удалося втекти. З селян сіл Басманы і Задново він організував партизанський загін, який спочатку налічував 40 людина, але незабаром дорівнював 300 людина. Загін Четвертакова став як захищати села від мародерів, але нападати на противника, завдаючи йому великі потери.

У Сычевском повіті прославилася своїми відважними діями партизанка Василиса Кожина.

— 8- Є багато фактів і цікавих даних те, що партизанські селянські загони Гжатска і інших ра-йонів, які перебували вздовж основний дороги на Москву, завдали великі неприємності французьким військам. Особливо активізувалися дії партизанських загонів під час перебування російської армії у Тарутине. Саме тоді вони широко розгорнули фронт боротьби в Смоленської, Московської, Рязанської і Калузької губерніях. Не проходило дня, аби те в одному, то іншому місці партизани не робили нальоту на двигавшийся обоз противника з продовольством або розбили загін французів, чи, нарешті, не нагрянули раптово на розташувалися селі французьких солдатів та офицеров.

У Звенигородському повіті селянські партизанські загони знищили й узяли в полон більш 2 тисяч французьких солдатів. Тут прославилися загони, керівниками яких були волосної голова Іван Андрєєв і сотенний Павло Іванов. У Волоколамському повіті партизанськими загонами керували відставний унтер-офіцер Новиков і рядовий Немчинов, волосної голова Михайло Федоров, селяни Яким Федоров, Філіп Михайлов, Кузьма Кузьмін і Герасим Семенов. У Бронницком повіті Московської губернії селянські партизанські загони об'єднували до 2 тисяч человек.

— 9- Вони неодноразово нападали великі партії супротивника і розбивали їх. Історія зберегла нам імена найуспішніших селян — партизанів з Бронницкой округи: Михайла Андрєєва, Василя Кирилова, Сидора Тимофєєва, Якова Кондратьєва, Володимира Афанасьєва. Найбільш великим селянським партизанським загоном до Підмосков'я був загін Богородских партизанів. Він налічував у своїх лавах близько 6 тисяч жителів. Талановитим керівником цього загону був фортечної селянин Герасим Курін. Його загін та інші менші загони як надійно захищали всю Богородскую округу від проникнення французьких мародерів, а й брали збройну боротьбу з військами противника. Так, 1 жовтня партизани під керівництвом Герасима Куріна і Єгора Стулова стали до бою з цими двома ескадронами супротивника і, майстерно діючи, розгромили их.

Селянські партизанські загони отримували допомога з боку головнокомандувача російської армією М. І. Кутузова. З задоволенням і є гордістю Кутузов писав Петербург: «Селяни, горя любові до Батьківщині, влаштовують між собою ополчення… Щодня приходять вони в Головну квартиру, просячи переконливо вогнепальної зброї та боєприпасів патронів захисту від ворогів. Прохання цих поважних кресть.

— 10- янь, істинних синів батьківщини, задовольняються в міру можливості та його постачають рушницями, пістолетами і патронами"1.

У період підготовки контрнаступу з'єднані сили армії, ополчення і партизанів сковували дії наполеонівських військ, завдавали шкоди живої силі ворога, знищували військове майно. Смоленська дорога, яка єдиною охоронюваної поштової трасою, яка з Москви захід, постійно піддавалася нальотам партизанів. Вони перехоплювали французьку кореспонденцію, особливо цінну приносили у Головну квартиру російської армии.

Партизанські дії селян були високо оцінені російським командуванням. «Селяни, — писав Кутузов, — з що прилягають до театру війни сіл завдають супротивнику найбільший шкода … Вони у безлічі вбивають ворогів, а узятих у полон доставляють до армии"2. Лише селяни Калузької губернії вбили й узяли в полон більше шести тисяч французів. При взяття Вереї відзначився селянський партизанський загін (до 1 тисяч чоловік), очолюваний священиком Іваном Скобеевым.

Крім безпосередніх бойових дій, треба сказати участь ополченців селян в разведке.

1 Платонов С. Ф. Учебник історії для середньої школи М., 1994. 2 Платонов С. Ф. Учебник історії для середньої школи М., 1994.

— 11;

Армійські партизанські отряды.

Поруч із освітою великих селянських партизанських загонів та його діяльністю, великій ролі у війні зіграли армійські партизанські отряды.

Перший армійський партизанський загін був со-здан з ініціативи М. Б. Барклая де Толли. Его командиром був генерал Ф. Ф. Винценгероде, який очолив об'єднані Казанський драгунський, Ставропольський, Калмицький і трьох козацьких полку, які почали діяти у районі р. Духовщины.

Справжньою грозою для французів був загін Дениса Давидова. Цей загін утворилася з ініціативи самого Давидова, підполковника, командира Охтирського гусарського полку. Разом зі своїми гусарами він відступав у складі армії Багратіона до Бородіну. Жагуче бажання принести ще більшу користь боротьби з загарбниками спонукало Д. Давидова «просити собі окремий загін». У цьому вся намір його зміцнив поручик М. Ф. Орлов, який прийшов в Смоленськ для з’ясування долі що у полон важко пораненого генерала П. А. Тучкова. Після повернення з Смоленська Орлов розповів про безпорядках, поганий захисту тилів у французькій армії. Під час проїзду по зайнятою наполеонівськими військами території вона зрозуміла, наскільки уразливі французские продоволь ственные склади, охра;

— 12- няемые невеликими загонами. У той самий короткий час він побачив, як важко боротися без узгодженого плану дій летючим селянським загонам. На думку Орлова, невеликі армійські загони, спрямовані в тил противника, міг би завдати йому великої шкоди, допомогти діям партизан.

Д. Давидов звернувся з проханням до генерала П. І. Багратіона дозволити їй організувати парті занский загін для дій на теренах ворога. Для «проби» Кутузов дозволив Давидову взяти 50 гусар і 80 козаків і вирушити до Медынену і Юхнову. Отримавши своє розпорядження загін, Давидов почав сміливі рейди тилами противника. У перших сутички у Царьова — Займища, Славкого він домігся успіху: розгромив кілька загонів французів, захопив обоз з боеприпасами.

Восени 1812 р. партизанські загони суцільним рухомим кільцем оточили французьку армию. Между Смоленськом і Гжатском діяв загін підполковника Давидова, посилений двома багатьма козацькими полками. Від Гжатска до Можайска оперував загін генерала І. З. Дорохова. Капітан А. З. Фигнер зі своїми летючим загоном нападав на французів дорогою від Можайска до Москви. У районі Можайска і південніше діяв загін полковника І. М. Вадболь ского у складі Маріупольського гусарського полки та 500 казаков. Между Боровском і Мо;

— 13- сквой дороги контролювалися загоном капітана А. М. Сеславина. На Серпуховскую дорогу був висланий з цими двома багатьма козацькими полками полковник М. Д. Кудашив. На Рязанської дорозі перебував загін полковника І. Є. Єфремова. З півночі Москву блокував великий загін Ф. Ф. Винценгероде, який, виділяючи від дрібні загони до Волоколамску, на Ярославську і Дмитрівську дороги, перепиняв доступ військам Наполеона в північні райони Підмосков'я. Основне завдання партизанських загонів було сформульовано Кутузовим: «Оскільки нині осіннє час настає, через що лідери руху большою армиею робиться цілком важким, те й зважився я, уникаючи генерального бою, вести малу війну, бо роздільні сили противника й урізався помилку його подають мені більш способів винищувати його, і, перебуваючи нині у 50 верст Москви із головними силами, віддаю від немалозначні частини вчених у напрямі до Можайску, Вязьмі і Смоленску."1.

Армійські партизанські загони створювалися з козацьких військ та були неоднаковими своєю чисельністю: від 50 до 500 людина. Їм ставилися завдання сміливими і раптовими діями в тилу противника знищувати його живу силу, вдарити по гарнізонах, підхожим резервах, виводити з строя.

1 Орлик О. В. «Гроза дванадцятого року … «М., 1987.

— 14- транспорт, позбавляти ворога можливості добувати собі продовольство і фураж, ознайомитися з пересуванням військ та доносити це у Головний штаб російської армії. Командирам партизанських загонів вказувалося основний напрям діянь П. Лазаренка та повідомлялися райони дій сусідніх загонів в разі проведення спільних операцій. Партизанські загони діяли у складних умовах. На початковому етапі траплялося багато труднощів. Навіть жителі навколишніх сіл і сіл спочатку з біль шим недовірою ставилися до партизанам часто беручи за солдатів противника. Нерідко гусарам доводилося переодягатися в мужицькі каптани і відрощувати бороди. Партизанські загони не стояли одному месте, они постійно перебувають у русі, причому никто, кроме командира, заздалегідь не знав, коли і куди попрямує загін. Дії партизанів були раптові і стрімкі. Налетіти, як сніг на голову, і швидко сховатися стало основним правилом партизан. Отряды нападали деякі команди, на фуражирів, транспорти, відбирали зброя терористів-камікадзе і роздавали його селянам, брали десятки і сотні полонених. Загін Давидова ввечері 3 вересня 1812 р. вийшов до Цареву — Займищу. Не доходячи 6 верст до села, Давыдов направив туди розвідку, яка встановила, що в ній перебуває великий французький обоз зі снарядами, охоронюваний 250 всадниками.

— 15- Загін на узліссю виявили французькими фуражирами, які помчали в Царево — Займище попередити своїх. Але Давидов назву їм цього. Загін пішов у гонитву за фуражирами і майже водночас і увірвався до села. Обоз та її охорона захопила зненацька, спроба невеличкий групи французів чинити опір була швидко пригнічена. 130 солдатів, 2 офіцера, 10 візків з продовольством та фуражем опинилися у руках партизан. Иногда, заздалегідь знаючи місце розташування противника, партизани робили раптовий наліт. Так, генерал Винценгероде, встановивши, що у селі Соколове перебуває застава з цих двох ескадронів кавалерії і трьох рот піхоти, виділив із свого загону 100 козаків, які стрімко ввірвалися до село, знищили більш 120 чоловік і взяли в полон 3 офіцерів, 15 унтер-офіцерів, 83 солдата.

Загін полковника Кудашива, встановивши, що у селі Микільському перебуває близько 2500 французьких солдатів, раптово обрушився на противника, уничтожил понад сто чоловік і 200 взяв у свої плен.

Найчастіше партизанські загони влаштовували засідки і нападали на транспорт супротивника у шляху, захоплювали кур'єрів, звільняли російських полонених. Партизаны.

— 16- загону генерала Дорохова, діючи по Можайской дорозі, 12 вересня схопили двох кур'єрів з депешами, сожгли 20 ящиків зі снарядами і взяли його в полон 200 людина (зокрема 5 офіцерів). !6 вересня загін полковника Єфремова, зустрівши колону противника, направлявшуюся до Подольску, напав її у і полонив більш 500 человек.

Загін капітана Фигнера, перебуваючи завжди у близи військ противника, швидко знищив навколо Москви майже всі продовольство, підірвав артилерійський парк на Можайской дорозі, знищив 6 знарядь, винищив до 400 людина, взяв у свої полон полковника, 4 офіцерів і 58 солдат.

Пізніше партизанський лави були зведені у трьох великих партії. Один із них під керівництвом генерал-майора Дорохова, перебувала з п’яти батальйонів піхоти, чотирьох ескадронів кавалерії, двох козацьких полків при восьми гарматах, 28 вересня 1812 року взяла р. Верею, знищивши частина французького гарнизона.

— 17;

Заключение

.

Війна 1812 р. невипадково отримав назву Вітчизняної. Народний характер цієї війни найяскравіше виявився у партизанському русі, котрий відіграв стратегічну роль перемозі Росії. Відповідаючи на закиди на «війні за правилами», Кутузов говорив, що такі почуття народу. Відповідаючи на лист маршала Бертье, він писав 8 жовтня 1818 г.:"Трудно зупинити народ, запеклий всім, що він бачив; народ, що у продовження років не знав війни у своїй території; народ, готовий жертвувати собою для Родины…"1. Діяльність, спрямовану залучення народних мас до активної брати участь у війні, струменіла з інтересів Росії, правильно відбивала об'єктивні умови війни" та враховувала ті широкі возможности, которые проявилися у національно — визвольної войне.

1 Жилин П. О. Загибель наполеонской армії у Росії. М., 1974.

Запровадження Я вибрав цієї теми для свого реферату тому що вважаю дії 1812 року дуже важливими історія нашої Соціалістичної батьківщини. Цю тему часі посій день так як героїчні дії партизанських загонів нічого не винні забуватися подростающим поколінням по сьогодні. Під час створення реферату я вивчив безліч матеріалу що з Великої Вітчизняної Війною 1812 г, моєї завданням було підібрати літературу, вивчити її, узагальнити полученые знання і набутий викласти в реферате.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ Жилин П. А. Гибель наполеонівської армії у Росії. М., 1974. З цієї книжки я взяв інформацію про стані наполеонівской армії під час великої вітчизняної війни. Про ущербах які принесли партизанські загони. Історія Франції, т.2. М., 1973. З цій книжці брав інформацію про діях наполеонівской армії в часи війни. Орлик Про. У. «Гроза дванадцятого року…». М., 1987. У цій книзі з’ясували поочереднасть дій, подій. Дії партизанських загонів в часи війни. Їх тактика. Платонов З. Ф. Підручник російської історії для середньої школи М., 1994. У цьому вся підручнику я взяв базові дані, які глибше розглядав з допомогою інший литературы.

Узнал яку важливу стратегічну роль цієї великої війні грали партизанські загони. Вони найяскравіше висловився дух патріотів вони ціною свого життя захищали батьківщину. Героїзм них спонукав мене глибше, точніше дізнатися дії партизанських отрядов.

У моєму рефераті містяться знаючі глави: 1. Причини появи партизанської войны… стр. 2 Висновок: Боротьба за батьківщину таки головною причиною виникнення партизанських загонів, люди розуміли що дозволить після захоплення хи батьківщини становище не поліпшиться, а погіршиться 2. Селянська война… стр. 4 Висновок: Селянські партизанські загони завдали величезні збитки французкому війську. 3. Армійські партизанські отряды… стр. 11 Висновок: Робили нальоти на загони пративника і виконували розвідувальні операції. 4.

Заключение

…стр. 17.

З, А Щ І Т, А Тема мого реферату «Партизанський спрямування вітчизняної війні 1812 року. «Цю тему я вибрав бо вважаю дії 1812 року дуже важливими в нашої батьківщини. З іншого боку, тема захисту батьківщини завжди була, є і актуальною. Хоч би скільки книжок був написано про защитниках батьківщини їх написано ще й дуже багато, і вони завжди хвилюватимуть розум і серця багатьох поколінь. Щоб розкрити тему реферату, поставив за мету зібрати, як Можна більше інформації про партизанському русі у вітчизняній війні 1812 року, узагальнити отримані відома і викласти їх у своєму рефераті. Я вивчив значна частина серйозної літератури. Жилин П. А. Гибель наполеонівської армії у Росії. М., 1974. З цієї книжки я взяв інформацію про стані наполеонівської армії під час великої вітчизняної війни. Про ущербах які принесли партизанські загони. Історія Франції, т.2. М., 1973. З цій книжці брав інформацію про діях наполеонівської армії під час війни. Орлик Про. У. «Гроза дванадцятого року…». М., 1987. У цій книзі з’ясували поочереднасть дій, подій. Дії партизанських загонів в часи війни. Їх тактика. Платонов З. Ф. Підручник російської історії для середньої школи М., 1994. У цьому вся підручнику я взяв базові дані, які глибше розглядав з допомогою іншої літератури. У процесі роботи над рефератом поставив собі такі: Розкрити причини виникнення партизанської війни, описати селян скую війну, розкрити тактику партизанських загонів. На погляд, я впорався зі поставленими метою та завданнями. У рефераті міститься чотири глави: 1. Причини появи партизанської войны… стр. 2 2. Селянська война… стр. 4 3. армійські партизанські отряды… стр. 11 Заключение… стр. 17 Після кожної глави роблячи відповідні висновки. Робота над рефератом розширила знання і кругозір на тему «Партизанський спрямування вітчизняної війні 1812 року ». Я дізнався, яку важливу стратегическою роль цієї великої війні грали партизанські загони. Вони найяскравіше висловився дух патріотів, які ціною свого життя захищали батьківщину. Героїзм них спонукав мене глибше, точніше дізнатися дії партизанських отрядов.

Отже, війна 1812 року випадком отримала назва Вітчизняної. Народний характер цієї війни найяскравіше виявився у партизанському русі, котрий відіграв Стратегічну роль перемозі Росії. Відповідав на закиди на «війні за правилами », Кузницов говорив, що такі почуття народу. «Важко зупинити народ, запеклий всім, що вона бачила », народ що у продовженні років не знав війни у своїй території; народ готовий жертвувати собою для батьківщини… «Діяльність спрямовану залучення народних мас до участі у війні, струменіла з інтересів Росії, правильно відбивала об'єктивні умови війни» та враховуючи ті широкі можливості, які виявилися в національно — визвольної войне.