Партизанське спрямування СРСР роки ВВВ

ДО ВОЙНЫ.

З 1932 року у оперативних планах прикордонних округів в початковий період війни важлива роль відводилася партизанським формуванням. Ними передбачалося, у разі, якщо військам противника вдасться заглибитися на форумі нашу територію, на відстань близько 100 кілометрів від державного кордону, повинні були напоротися на наші укріпрайони і ув’язнути у боях з їхньої подоланню. Саме тоді на окупованій території з першого дня початку бойових дій в партизанські формування починають організовані дії з систематичного порушення допомогою залізничних і інших комунікацій противника. Витративши що у військах запас боєприпасів, продовольства, пального й інших коштів, противник буде змушений спілкуватися відступити. Партизанські формування також переміщаються, зокрема межі на території СРСР, постійно залишаючись на теренах супротивника й продовжуючи проводити диверсии.

Відповідно до планом генерального штабу РСЧА вздовж західного кордону обладнуються десятки схованок з озброєнням і боєприпасами. Про масштабі цих робіт можна судити з такого факту.

За час існування Центральним штабом партизанки у роки Вітчизняної Війни було перекинено в тил противника 98,5 тисяч одиниць стрілецької зброї, на территории.

Білорусі лише у 100-кілометровій прикордонної смузі в початковий період війни було таємно заскладировано понад 50 тисяч гвинтівок, 150 кулеметів, десятки тонн мінно-вибухових коштів. Приблизно таке ж кількість зброї та боєприпасів боєприпасів, зокрема мінно-вибухових коштів було інвестовано підготовлено до застосування з початком війни у Ленінградському військовий округ. Розвідувальним управлінням Українського військового округи у тайники було закладено, крім вітчизняного зброї, 10 тисяч японських карабінів, близько 100 кулеметів, безліч хв, гранат, різних боєприпасів. Деякі бази були готові поза СССР.

Почалася інтенсивна підготовка спеціально відібраних військових і цілих підрозділів до дій на теренах противника зі спеціальними завданнями. Власне підготовка кадрів до ведення партизанської війни тривала з громадянською війни. До 1932 року існувало три навчальних школи, де готували фахівців із ведення партизанської війни: дві школи при IV (розвідувальному) Управлінні штабу РСЧА і жодна при ОГПУ.

Школа ОГПУ у Харкові готувала переважно диверсантов-подпольщиков для дій зі нелегальних позицій. Школа IV Управління в Куперске готувала групи з 10−12 людина, котрі відвідують територію з районів Західної України та Білорусі, протягом 6 місяців. Велика школа Народного комісаріату оборони з підготовки офіцерських кадрів до ведення війни партизанськими методами, і навіть офицеров-организаторов партизанської боротьби був у містечку Грушки під Киевом.

Восени 1932 року у Ленінградському військовий округ проводилися спеціальні вчення, у яких військові партизанські формування, сформовані із випускників партизанських спецшкіл, показали ефективність дій на теренах противника. Там вперше організовані диверсійні дії на залізницях із застосуванням експериментальних противопоездных хв. Понад 500 випускників партизанських спецшкіл брали участь у Бронницких навчаннях під Москвою. В.

1933 року у Українському військовий округ проводять спеціальні навчання з залученням диверсійних загонів і авіації. За результатами роблять висновок, що заздалегідь навчені підрозділи при управлінні з центру може провести раптову і широкомасштабну операцію, що паралізувала б, усе комунікації у західних області України и.

Білорусі, зайняті умовним противником…

Однак у червні 1937 року вища військові керівники, хто десятиліттями допускав можливість ведення бойових дій в біля СРСР, в приказе.

Наркома оборони Маршала К.Є. Ворошилова про «Розкритті Наркоматом внутрішніх справ зрадницької, контрреволюційної військової фашистської організації у РСЧА «були звинувачені у цьому, що «намагалися підірвати мощь.

Червоній Армії та підготувати її поразка у разі войны.

Через війну репресій 1937;1938 років навчені і підготовлені, як його тоді називали, кадрові радянські диверсанти були поголовно знищені. Вціліли ті, хто на початок масових розстрілів було відправлено у Іспанію. Усі партизанські лави були розформовані, а тайники із зброєю, боєприпасами і мінно-вибуховими засобами демонтовані. Самі терміни «диверсія », «диверсійна діяльність » ,.

" диверсант «тощо. стали застосовуватися винятково в негативному сенсі програми та лише стосовно ворогам. Подальший розвиток Летючедесантних військ пішло лінією нарощування можливостей ведення бойових дій на тилу противника лише у формі загальновійськового бою під час проведення Червоною Армією наступальних операций.

Отже, теорія і практика радянської військової мистецтва напередодні Великої Отечественной.

Війни перестала розглядати партизанські, диверсійні чи інші спеціальні дії тилу противника як важливу складової частини збройної боротьби. Питання підготовки й ведення спеціальних дій не відпрацьовувалися на військових іграх і командно-штабних навчаннях, було з оперативних планів генерального штабу і прикордонних військових округів, були включені у зміст бойової підготовки військ та сил.

РККА.

Зневажливе ставлення до питань організації диверсійних дій на західному напрямку було викликане зокрема недостатнім розумінням сутності німецької стратегії «блискавичної війни «про значне, а часом — вирішального впливу технічного і матеріального забезпечення ведення бойових дій в німецько-фашистськими войсками.

Партизанство у роки Вітчизняної Войны.

У оперативній розробці до плану «Барбаросса », составленной.

Управлінням військової економіки та військової промисловості 13 лютого 1941 року, першої проблемою, з якою зіштовхнеться Німеччина на разі затяжний війни, було названо транспортна проблема.

У листопаді 1940 року, розрахунки генерал-квартирмейстерской служби показали, що німецьку армію почне Східну кампанію маючи запаси пального всього у перші місяці операції, у своїй возимый запас пального на дивізії забезпечував запас ходу 100 км. Забезпеченість боєприпасами: у кожному піхотної дивізії - 500 тонн, або двоє боєкомплекту (в танкових дивізіях — три); цього не бракувало на 10 днів із щоденному витратах в 0,2 боєкомплекту. У наступні 10 днів передбачалося постачання боєприпасами з розрахунку по 0,3 боєкомплекту щодня. Продовольства: всього — 20 сутодач, їх у дивізії 6 сутодач. Подальше постачання войск)[39].

Аналіз німецьких воєнно-економічних і бойових можливостей, проведений радянським військовим керівництвом підтверджував, що Німеччина не неспроможна вести тривалу війну із колишнім Радянським Союзом. Проте від цього робився висновок лише у тому, що почнеться війна, німці насамперед прагнутимуть захопити Україну і від'їздять інші багаті сировинними ресурсами райони країни. Висновок, що необхідно організувати вплив найбільш вразливим місцем військового протиборства — тилове і технічне забезпечення німецьких військ, — зроблений був. Через війну широкомасштабні систематичні дії тилу противника для знищення запасів та зрив постачання військ противника боєприпасами, паливно-мастильними матеріалами, продовольством та інші предмети тилового і технічного забезпечення по залізним і шосейних дорогах, як спеціальна завдання будь-якого роду войск.

Організація партизанських дій на теренах німецьких військ радянським політичним керівництвом із початком війни розглядалася переважно не як завдання Збройних Сил, бо як одне з завдань партійних і радянських органів. 29 червня 1941 року, тобто. за тиждень від початку вторгнення, вийшла Директива Раднаркому СРСР і ЦК ВКП (б) партійним і з радянським організаціям прифронтових областей, де, зокрема вказувалося: «У зайнятих ворогом районах створювати партизанські загони і диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, для розпалювання партизанської війни усюди, і скрізь, для вибуху мостів, доріг, псування телефонного та телеграфної зв’язку, підпалу складів тощо. У захоплених районах створювати нестерпні умови для ворога та усіх її посібників, переслідувати і знищувати їх у кожному кроці, зривати всі ці заходи ». З погляду організації збройного опору на теренах противника дана директива була гаслом, оскільки ніякої керівної партійної чи державної структури, настановленим «розпалювання партизанської війни «завчасно створено не было.

Установка ведення відкритої збройної боротьби із добре оснащеними і підготовленими частинами німецької армії прирікало партизанські загони на розгром і з надзвичайно великі потери.

Однією з причин їхнього неправильного вибору цілей і завдань партизанських загонів і диверсійних груп у тилу противника був механічне перенесення форм партизанської боротьби з громадянською війни налаштувалася на нові умови розпочатої війни. Якщо за років громадянську війну озброєння партизанських загонів і протиборчих їм частин регулярних військ, крім артилерії, було переважно однаковим (кулемети, гвинтівки, гранати, шаблі), то в.

1941 року противник мав дуже багато танкових і механізованих сполук і частин, які за підтримки авіації і артилерії мали переважною перевагою у відкритому бою з партизанами. Тому, тоді як громадянську війну «партизанські загони займали міста «і могли розгромити супротивника у відкритому бою, чи до початку Другої світової війни» вони це переважно утратили.

Що більше був партизанський загін, що вплутався у відкритий в бій із німцями, тим було противнику застосувати сучасні засоби ураження і знищити партизанське формирование.

10 липня 1941 року Державний Комітет Оборони направив головнокомандувачем військами напрямів К.Є. Ворошилова, С.К.

Тимошенко, С. М. Будьонному, і навіть командувачем округами, фронтами і арміями, головам РНК і секретарям ЦК союзних республик.

Постанова № ГКО-83сс мови за підписом І. Сталіна, де предписывалось:

" Зобов’язати главкомов частіше розкидати з літаків на теренах німецьких військ невеликі листівки над своєю підписом із закликом вимагати до населення громити тили німецьких армій, рвати мости, развинчивать рейки, підпалювати лісу, піти у партизани, постійно турбувати німцівгнобителів. У заклику вказувати, невдовзі прийде Червона Армія й звільнить їхнього капіталу від німецького гніту ". Громити тили німців, в такий спосіб, мали не спеціальні частини Збройних Сил, а беззбройне мирне населення окупованих областей, яке закликали до самоорганізації для збройної боротьби на захоплених территориях.

8 липня 1941 року начальник генерального штабу Сухопутних войск.

Німеччини генерал-полковник Ф. Гальдер робить таку запис у власному щоденникові: «Вагнер (генерал-квартирмейстер) представив доповідь про стан з постачанням. Воно скрізь цілком задовільний. Робота залізниць перевершила всі наші ожидания.

Лише за ділянці Брест — Мінськ пропускну здатність залізниці трохи нижче очікуваної. Виконання найближчих оперативних завдань в матеріально-технічному відношенні цілком забезпечене. Автотранспорту великої вантажопідйомності предосить ". Тільки із першого по 16 серпня о німецькі війська було доставлене 340 ешелонів з боєприпасами, тобто. стільки боєприпасів, яке передбачалося всім планом.

" Барбаросса ". Примітно, що до цьому часу група армій «Центр «від ударів авіації, з технічних та інших причин втратила третину свого автотранспорту великий грузоподъемности.

Партизанських дій на шосейних дорогах противником не відзначається, хоча переважна більшість німецького автотранспорту великої вантажопідйомності ще зайнята перевезеннями боєприпасів та інших предметів постачання від кордону до Днепра.

18 липня 1941 року, коли німецьких військ вже були оккупированы.

Прибалтику, майже вся Білорусь, західна частина населення України, вийшла сеймова постанова ЦК ВКП (б) «Про організацію боротьби на теренах німецьких військ », де партизанські дії, як і, розглядалися як збройна форма політичних змагань. У ньому підкреслювалася роль партійного керівництва та висувалася завдання: " …розгорнути мережу наших більшовицьких підпільних організацій захопленій території керівництво усіма діями проти фашистських окупантів ". Для керівництва партизанської боротьбою розгорнулася організаторська робота, спрямована, передусім, створення партійних комітетів на окупованій території, і до кінця 1941 року у тилу противника діяло 18 підпільних обкомів, більш 260 окружкомів, міськкомів, райкомів та інших підпільних партійних организаций.

З даного Постанови і наказу Наркома оборони Головному політичному управлінні РСЧА і политуправлениях фронтів було організовано 10-те відділи, а политотделах армій — 10-те відділення в організацію партийно-массовой роботи серед населення окупованих і політичного керівництва партизанським рухом. «Позаяк у той час немає ніяких допомог і наставлянь з питань організації та тактики партизанської боротьби, — згадував впоследствии.

П.К. Пономаренко, — Головне політичне управління жовтні 1941 року розіслало армійським политорганам «Інструкцію з організації дрібних місцевих партизанських загонів », складену під час громадянської війни й інтервенції проти в Радянській Росії «. Відсутність статутів, наставлянь та інших керівних документів з підготування й ведення партизанських дій, тактиці дій партизанських загонів і диверсійних груп стало важливий чинник, впливає вплинув на вибір форм спеціальних дій. Незнання засад з підготування й ведення спеціальних дій змушувало партизанів шукати найоптимальнішу структуру організації зусиль і коштів, виробляти спеціальні форми їх бойового застосування вже час бойових дій нести великі потери.

Питання підготовки, виведення і підприємливості керівництва партизанськими загонами на теренах противника виходили також рамки розвідувального забезпечення операції, і бою. Розведывательные відділи фронтів і армій намагалися направити діяльність партизанських загонів і диверсійних груп лише з вирішення завдань, покладених на розвідку. Цей недолік, зокрема, був позначений постанові смоленського обкому ВКП (б) від 11 листопада 1941 року за аналізі стану партизанки у сфері: «Командування армій, дивізій та полків направляють діяльність партизанських загонів й використовують їх однобічно, лише розвідки, що обмежує ініціативу партизанських загонів та його командирів для знищення живої сили, матеріальної частини, транспорту, й шляхів противника ». Отже, наявність і відомча приналежність органу управління спеціальними діями була істотним чинником, впливає вплинув на вибір завдань і форм бойового застосування партизанських загонів і диверсійних груп у тилу противника.

Із початком війни стало очевидним необхідність широкого розгортання диверсійних дій партизанськими загонами на комунікаціях супротивника й підготовки відповідних спеціалістів. У 1941 року створили Оперативно-навчальний центр Західного фронту з підготовки партизанів до проведення диверсій. Невдовзі аналогічні наукові центри й школи з підготовці партизан-диверсантов було створено інших фронтах.

Відсутність в складі партизанських загонів минеров-подрывников гальмувало розвиток виробництва і широке застосування таких ефективних способів диверсій як катастрофа поїздів, пристрій засідок із застосуванням мін та керованих фугасів, знищення об'єктів із допомогою мін та фугасів, керованих на радіо, диверсій із застосуванням мін-сюрпризів та інших спеціальних акцій із застосуванням мінно-вибухових средств.

Застосування диверсій як засобу дій в широких масштабах, ще, не за можливе внаслідок відсутності у достатню кількість мін та зарядів, спеціально пристосованих до застосування на комунікаціях противника. Табельні міни які були на озброєнні Червоною Армією, виявилися важко застосовними на теренах противника. Вони повинні були громіздкими, важкими і конче потребували значного часу на встановлення та маскировку.

Одночасному проведенню узгоджених по мети, місцеві і часу спеціальних акцій у формі удару перешкоджало також відсутності зв’язку партизанських загонів з Центром через брак засобів зв’язку й радистів. «До червня 1942 року у тилу ворога діяло 387 врахованих партизанських загонів і груп, них тільки 37, тобто. 10% мали радіостанції для зв’язки України із Командуванням ». Недостатня кількість минеров-подрывников, радистів і спеціального озброєння позбавила змоги на початковому етапі знають війни залучити до тилу противника такій формі спеціальних дій, як удару залізничним комунікацій. Лише з мері надходження у партизанські загони спеціальних мінно-вибухових засобів і підготовлених західних спеціалістів стали збільшуватися масштаби диверсійних дій. Так, за даними головною залізничної дирекції групи армій «Центр «кількість партизанських нальотів на об'єкти залізничного транспорту у першій половині 1942 року була: січень — 5, лютий — 6, березень — 27, квітень — 65, травень ;

145; кількість подорвавшихся на мінах паровозів становила: в феврале.

— 5 (ремонту 2), у березні - 5 (2), у квітні 13 (6), у травні 25 (13); кількість сильно ушкоджених й цілком виведених з експлуатації вагонів: січень — 0, лютий — 0, березень — 57, квітень — 45, травень — 166.

Отже, наявність або відсутність спеціально підготовленого і оснащеного особового складу, і навіть спеціального озброєння було з вирішальних чинників, які впливають масштаби диверсійної праці та форми спеціальних дій на теренах противника.

Торішнього серпня 1941 року першим секретарем ЦК КП (б) Білорусі П.К.

Пономаренко було розроблено та відправлено І.В. Сталіну записка «До питання постановці диверсійної роботи «у ворога. Проте у грудні її був викликаний у Москві, де йому запропонували ознайомитися із пропозиціями щодо організації партизанки, розроблені недавно створеним Управлінням із формування партизанських частин, загонів і груп головного управління формирований.

(Главупраформ) НКО. Про нерозумінні даним управлінням сутності, цілей і завдань партизанських дій свідчить такий факт. Главупраформом НКО пропонувалося створити на неокупованої території Дону, Кубані и.

Терека 6−7 кавалерійських дивізій чисельністю 5483 людини кожна, зведених у «1-шу кінну армію народних месників «загальною чисельністю в.

33 000 людина, і навіть п’ять партизанських дивізій з приволзьких, уральських і сибірських партизанів, об'єднаних в «1-шу стрілецьку партизанську армію народних месників «загальною чисельністю понад 26 000 людина. У записці підкреслювалося, що оперативне використання партизанських армій є доцільним великої масою, т.к. «у своїй бійці діють сміливіше, рішучіше і самостійним ». Ці партизанські армади пропонувалося виводити в тил противника через лінію фронту для подальших дій німецькій тилу. Абсурдність таких пропозицій, їх явне невідповідність реальним умовам війни була тоді очевидною і серйозно розглядалася до ВКП (б), тому аргументований їх спростування вимагало проведення великого об'єму праці та часу. У остаточному підсумку вони були відхилені, і П.К.

Пономаренко запропонували розпочати організації Центрального штабу партизанського движения.

Проте вже кінці січня 1942 рік у рішенню ДКО робота зі створення партизанських загонів було зупинено. Як з’ясувалося згодом, тодішнє керівництво НКВС подало І.В. Сталіну записку, де вважало недоцільним наявність такого органу управління і виражало сумнів щодо ефективності й можливості широкомасштабних партизанських диверсій. Диверсійні дії з порушення роботи тилу противника, підкреслювалося в записці, можуть проводити лише повністю надійні і кваліфіковані диверсанти, минулі підготовку в НКВД.

Торішнього серпня 1942 року було створено одна інженерна бригада спеціального призначення РВГК й поодинці інженерному батальйону спеціального призначення до кожному фронті. Нездатність інженерних військ організувати перекидання підривників в глибокий тил противника повітряним шляхом, надзвичайна складність виведення груп через лінію фронту пішим порядком обмежили бойове застосування диверсійних підривних команд гвардійських минерных частин і з'єднань переважно найближчим тилом противника.

Разом про те оперативна обстановка і очевидна доцільність рішення застосування дрібних підрозділів ПДВ на теренах противника підштовхували командування фронтів відходити від прийнятого шаблону і, попри виправдатись нібито відсутністю керівних документах ПДВ спеціальних бойових завдань, все-таки ставити диверсійні завдання десантникам до дій на теренах противника поза тактичного чи оперативного взаємодії з військами, діючими на фронті. Так, вже у липні - серпні 1941 року командування Південно-Західним фронтом використало у Києва кільком значно меншим десантів зі складу 212 і 104 повітряно-десантних бригад. На десантників покладалися завдання підриву мостів на залізничних і шосейних дорогах, знищення складів із боєприпасами, порушення управління військами й досвід роботи тилу противника, ведення розвідки. Склад груп коливався від 3−5 до приблизно 40−50 людина. Групи таємно проникали району об'єкта, раптово нападали нею і швидко відходили. Виконавши це завдання, десантники або виходили в розташування своїх військ, або переходили на становище партизан.

Дії на теренах противника 4-го повітряно-десантного корпусу о январе.

1942 року завдання сприяння військам Західного фронту серед 9- і і 4-й танкової армій противника на схід Вязьми зрештою завершилися переходом до дій невеликими подразделениями.

Вимушені диверсійні дії протягом п’яти місяців десантників і вершників 1-го кавкорпуса генерала Бєлова по дезорганізації тилу противника змусили німців відвернути значні сили та провести у травні проти них спеціальну операцію «Ганновер-I ». А висадка 24 сентября.

1942 року повітряного десанту у районі на захід від Сычевки чисельністю близько 400 людина спочатку сприйняли німецьким командуванням як початок великої диверсійної операції у залізничних комунікаціях групи армій «Центр «і протягом днів серйозно вплинула характер перевезень противника.

Десантники-партизаны успішно виконували завдання надання сприяння військам, що потрапили у оточення. На жовтні диверсійна група у складі 20 добровольцев-десантников провела спеціальну акцію на аеродромі у Майкопа, де нальотом знищила 22 літака супротивника й за сигналом командира відійшла до пункту сбора.

Однак у основному здатність ПДВ до диверсионно-партизанской і той діяльність у тилу противника залишилася незатребуваною. Основними формами спеціальних дій ПДВ були спеціальні акції та диверсійні удари тактичного значения.

Сувора зима 1941/42 року виключно важкою для партизанських формувань. Створені на початку війни партизанські роти, батальйони, полиці та дивізії виявилися пристосовані до гнучким і маневреним діям з’являється невеличкими групами. Найбільш типовою організаційної одиницею став партизанський загін. Закінчилися запаси боєприпасів, зібраних з полів боїв. Більшість загонів і груп або не мали зв’язки й з Великий землею. Практично були відсутні фахівці мінно-вибухової справи, був самих мінно-вибухових средств.

Партизанські командири ще отримали досвіду організації партизанських дій, і найчастіше вплутувалася в невигідні їм відкриті бойові дії з частинами і підрозділами противника.

Разом про те провал блискавичної війни, величезних втрат автотранспорту, що розтягнулися комунікації, недолік пального й інші провали в тиловому і технічного забезпечення військ до початку зимы.

1941 року поставили німецьку армію до межі катастрофи. Деяким вищим військовим чинам вермахту ситуація представлялася настільки безнадійної, що 24 листопада начальник Управління над озброєннями й командувач армією резерву генерал-полковник Фромм у розмові з начальником генерального штабу генерал-полковником Гальдером висловлює думка про необхідність укласти перемир’я з Советским.

Союзом. З другого половини січня 1942 року внаслідок прийнятих гітлерівським керівництвом екстрених заходів залізничний транспорт.

Німеччини забезпечував перекидання сходові по 300 ешелонів щодня. У перерахунку місяць цей становила близько 9 тисяч ешелонів. Якщо прийняти це в основі дані радянської військової енциклопедії, що у перший рік тривають війни партизани робили загалом щомісяця 40 катастроф, тоді як у другої половини 1942 роки їхня частка кількість зросла до 300, на це знадобиться відповідно лише 0,44% і 3,3%. Проте цифри, виведені німецькими дослідниками цього питання виходячи з офіційних звітів залізничних дирекцій на окупованих територіях, зменшують навіть ці показники. Вивчення робіт німецького дослідника Ганса.

Поттгиссера[69], і навіть колишнього полковника вермахту, начальника служби групи армій «Центр «Германа Теске[70] показує, що 1941;42 рр. найбільш вразливим місцем німецькій військовій машины.

— комунікації і постачання військ залишилося без значного впливу партизанів. Саме виправдатись нібито відсутністю тилу німецьких військ взимку 1941;42 рр. широкомасштабних диверсійних дій подібних діям армійських партизанських загонів у Великій Вітчизняній Війні врятувало вермахт від долі армії Наполеона.

Отже, організаційна плутанина, застаріле розуміння цілі й завдань партизанських дій на теренах противника, відсутність спеціальних мінно-вибухових коштів, неправильний вибір способів дій партизанських загонів, їх націлювання на розгром супротивника у відкритому збройному зіткненні призвели до того, що у першому періоді основний формою дій партизанів переформують на тилу противника був відкритий в бій із бойовими і тыловыми частинами і підрозділами, німецькими гарнізонами і комендатурами.

Різко негативне ставлення вищого військово-політичного керівництва країни, до долі військовиків, яких спіткало полон, небажання прийняти ефективних заходів до визволенню дозволили німецького командування утримувати в таборах на окупованій радянській території багато тисяч солдатів, офіцерів і генералів Червоною Армією. Завдання звільнення військовополонених з порушенням традицій російської армії взагалі розглядали як завдання збройних сил.

Діями партизанських загонів і диверсійних груп, як і, керували республіканські і обласні комітети партії, політуправління, розвідуправління й особливі відділи фронтів. Начальник політуправління Південно-Західним фронтом в записці, спрямованої на Головне політуправління РСЧА квітні 1942 року зазначав: " …роботою серед частин Червоній Армії та партизанських загонів, які у тилу противника, нині займаються кілька самостійних органів прокуратури та організацій. Приміром, ЦК КП (б) України, разведотдел.

Південно-Західним фронтом, НКВС, партизанський відділ політуправління Юго;

Західного фронту. Єдиного центру керівництву зазначеної роботою немає «. Централізація керівництва стала пекучої необхідністю. І за 11 місяців після вторгнення німецьких військ Постановою ДКО от.

30 травня 1942 року за Ставці ВГК було створено Центральний штаб партизанки (ЦШПД) як спеціального военно-боевого органу ВКП (б) у керівництві і координації бойової діяльності партизан.

Постановою було також утворені деякі республіканські і обласні штаби партизанського движения.

Поява ЦШПД прискорило планування партизанських дій, здійснення взаємодії на оперативному рівні за республіканськими та обласними штабами партизанського руху та фронтами, організувати цілеспрямовану роботу з встановленню в зв’язку зі партизанськими формуваннями, виробляти й доводити до партизанських командирів рекомендації за тактикою дій, підказувати найефективніші кошти та прийоми ведення диверсійної роботи, постачати партизанів зброєю, боєприпасами, медикаментами, готувати кадри, здійснювати взаємодія партизанських формувань з радянськими войсками.

Наявність у складі ЦШПД оперативно керувати дозволяло організувати підготовку й здійснення бойового застосування партизанських формувань в оперативному масштабі, повніше й тісніше координувати діяльність республіканських і обласних штабів партизанського движения.

Наприкінці серпня — початку вересня 1942 року відбулося нараду керівних працівників Наркомату оборони та ЦШПД з представниками підпільних партійних органів, командирами і комісарами великих партизанських формувань. Результати наради і найважливіші напрями боротьби у ворога сформульовані наказі Наркома оборони И.В.

Сталіна від 5 вересня 1942 року «Про завдання партизанки » .

Наказ від початку змінював передвоєнні погляди в ролі, місце і форми партизанської війни. Вже сам собою факт, що завдання партизанки визначалися не партійним документом, а наказом наркома оборони, говорив, що партизанські дії знову розглядалися як із видів бойових дій в Збройних Сил на теренах противника, якому відводилася стратегічна роль збройної боротьби. У ній запевнялося, що розгром німецьких армій може бути здійснений лише одночасними діями на фронті і потужними безперервними ударами партизанських загонів по ворогу з тилу. Наказ націлював партизанські загони насамперед порушення роботи залізничного транспорту противника з допомогою диверсійних засобів і прийомів боротьби, ведення безупинної розвідувальної роботи у інтересах Червоної Армии.

6 вересня 1942 року заснована посаду Головнокомандуючого партизанським рухом, куди було призначений член Політбюро ЦК.

ВКП (б) Маршал Радянського Союзу К.Є. Ворошилов. Їм внесли пропозицію про створення на теренах німецьких військ регулярної партизанської армії. Організація, підготовка і ведення партизанських дій зі задуму маршала мають стати складовою військових действий.

РСЧА оперативному і стратегічному масштабі. Але вже 11 листопада посаду Головнокомандуючого було скасовано, а ЦШПД як военнооперативного органу партії підпорядкований безпосередньо Ставці ВГК. 7 березня 1943 року Постановою ДКО ЦШПД було розформовано, але у травні цього року знову відновлено. На думку П. К. Пономаренко така непослідовність стосовно вищому орган управління партизанським рухом пов’язана з сильним впливом що на деяких членів ДКО тодішнього керівництва НКВС, у особі Л. П. Берії, який всіляко не хотів керівництву партизанським рухом будь-яким органом управління поза нею відомства. Проте, центральний орган керівництва збройною боротьбою на теренах противника при Ставці ВГК створили, що було важливий чинник, влиявшим на розмах і організованість партизанки, появі та розвиткові всіх форм партизанських дій в тактичному, оперативному і стратегічному масштабе.

Істотну роль виборі забезпечення і форм партизанки зіграло матеріально-технічне забезпечення партизанських формирований.

Зростання партизанки, багатогранна бойова діяльність партизанських загонів, що з’явилися партизанських сполук, зростання їхні потреби в зброї, боєприпасах, засобах зв’язку, мінно-вибухових озброєннях, дозволяли партизанам домагатися ефективних результатів, не беручи відкрите безпосереднє бойове зустріч із противником — усе це викликало в создания.

20 червня 1942 року відділу матеріально-технічного постачання ЦШПД. Якщо освіти Центрального штабу та інших штабів партизанки, партизани постачалися озброєнням з допомогою виділення зброї військовими порадами фронтів і армій, трофеїв та збору його за місцях минулих боїв, нині почалося централізоване і планомірне постачання зброєю, боєприпасами, минно-подрывной технікою, речовим, медичним майном і продовольствием.

Поява на озброєнні партизанських загонів радіостанцій, спеціальних мінно-вибухових коштів зажадало відповідної підготовки командирів, підривників і радистів, здатних організувати застосування спеціальних зусиль і засобів у диверсійних та інших видах спеціальних дій партизанських формувань. Підготування спеціалістів диверсійної роботи (інструкторів мінно-вибухової справи і підривників) у спеціальних школах і центрах становила 2/3 всього обсягу підготовки до шкіл і центрах.

Наявність спеціальних мін та мінно-вибухових коштів, і навіть підготовлених західних спеціалістів мінно-вибухової справи дозволило партизанським формуванням різко збільшити кількість найефективнішого способу порушення роботи залізничного транспорту противника — вчинення диверсій. Тож якщо 1941 року в Україні внаслідок диверсій було виконано 23 великі аварії на залізницях, то 1942 року — 223. Різко активізувалися також дії партизанів на залізницях оперативному тилу групи армій «Центр «с.

41 диверсії у квітні 1942 року по 236 у червні. У цьому, якщо у квітні таку форму як відкритий бій становила 58% бойової діяльності партизанів, а різні види спеціальних дій лише 42%, то вересні такі види спеціальних акцій як нальоти, засідки і диверсії становили 75% бойової діяльності партизанів. Наявність спеціальних минновибухових коштів, що застосовуються у будь-яку пору року, дозволило також знизити сезонну різницю у бойової діяльності партизан.

Збільшення бойових можливостей партизанських загонів, необхідність концентрації та координації їх дій покликали до життя таку організаційну структуру як об'єднання кількох партизанських загонів бригади чи інше партизанське з'єднання. Основний організаційної одиницею сполук, зазвичай, залишався партизанський загін. Чисельність сполук становить від кількох сотень до 3−4 тисяч жителів, загонів — від кількох основних десятків за кілька сотень партизанів. Зазвичай з'єднання складався з 4−7 загонів, загони — з рот, взводів чи бойових груп. Створення партизанських сполук дозволило розпочати здійсненню спеціальних дій на більш великому масштабі спочатку у межах районів базування, та був і поза їхніми межами способом рейда.

Так було в вересні 1942 року рейди зробили з'єднання під командованием.

С.В. Ковпака у складі 5 загонів чисельністю 1075 чоловік і з'єднання під керівництвом О. Н. Сабурова у складі 7 загонів загальною чисельністю 1617 людина. Рейд включав у собі послідовне здійснення диверсій на залізничних і шосейних дорогах, нальоти на комендатури й невеличкі гарнізони, діючі промислові підприємства, руйнація ліній зв’язку, і навіть застосування інших засобів спеціальних дій зі маршруту пересування. Важливе завдання на, розв’язуваної під час рейду, була організація та активізація партизанки у нових районах, а саме перебазування сполук мало оперативне значение.

Спец операції партизанів. («Рейкова війна» і др.).

Відновлений у травні 1942 року штаб партизанки розпочав розробку плану першої операції партизанів на залізничних комунікаціях противника стратегічного масштабу. У основу плану операції було покладено Постанова ЦК КП (б) Белоруссии.

" Про руйнуванні залізничних комунікацій противника методом.

" Рейкової війни ", тобто. руйнацією рейкового полотна мінно-вибухових та інші способами. У наказі начальника ЦШПД від 14 липня 1943 року «Про партизанської рейкової війни на комунікаціях ворога «вказувалося, что.

" величезний зростання і розмах партизанки дозволяє нині наносити масовані повсюдні удари по залізницях з метою їхнього повної дезорганізації і зриву операцій ворога на фронтах " .

Можливість досягнення стратегічну мету — повної дезорганізації залізничних комунікацій на теренах противника не викликала сумніву ні з управління партизанським рухом, ні з самих складі партизанських загонів. Проте спосіб досягнення цієї мети — підрив двохсот тисяч рейок зустрів заперечення. Командування вважало, що супротивник не бракує рейках і навіть відправляє частина їхньої переплавку І що найбільше вразливим місцем німецької системі залізничних комунікацій є паровози, яких всієї окупованій части.

СРСР є менш 5 000. Ця оцінка підтвердилася згодом німецьким дослідником у цій галузі Р. Теске, який писав, что.

Німеччина «мала в 1939 року значно меншим парком паровозів і вагонів, ніж кайзерівська імперія в 1914. Причиною цього була переоцінка мотора. Повністю виправити цю помилку зірвалася й під час самої війни ». Підрив рейок, ще, викликав перерву у русі лише тимчасово, необхідне їх заміни (кілька годин), у своїй істотно утруднюючи нормальну експлуатацію залізничних колій після звільнення території від німецьких військових. У остаточному підсумку Українському штабу партизанки вдалося домогтися права розпочати підготовку операції, зосередивши свої головні зусилля на устрої катастроф військових ешелонів, тобто. виводити з експлуатації поїзда противника, а чи не підривати рейки. 30 травня 1943 року ЦККП (б)У прийняв рішення розпочати не «рейкову війну », а «війни на рейках » .

Проведення операції планували розмістити у три етапу, кожен по 15−30 суток.

Операцію намічалося розпочати орієнтовно 1−5 серпня 1943 року раптовим нанесенням першого стратегічного масованого удару, підірвавши одночасно 26 000 рейок. У перші 15 діб повинні бути зруйновані основні залізничні комунікації на теренах групи армій «Центр ». Надалі передбачалося завдати трохи інших масованих ударів і, паралізувавши рух інших залізничних комунікаціях, у майбутньому можливість перейти до систематичним диверсійним діям по воспрещению роботи залізничних комунікацій на теренах противника. Утворювана щодо операції угруповання партизанських сил включала 167 партизанських бригад, окремих загонів і груп загальною чисельністю 95 615 людина, розгорнута біля протяжністю понад 1 000 км фронтом й у глибину від лінії фронту до західного кордону СРСР, що говорило про стратегічному масштабі та спеціального характері угруповання. Имевшаяся на теренах противника партизанська угруповання була настільки потужної, що партизанські формування розташовувалися поблизу більшості найважливіших залізничних комунікацій. Тому передислокація партизанських формувань за необхідності здійснювалася на відстань 70−80 км і лише інколи — понад сто км.

На виконання завдань із підриву рейок та на залізницях тил до партизанам потрібно було додатково доставити 200;

250 тонн вибухових речовин. Так, перекидання в тил противника вибухових речовин та інших засобів зажадала 400 літако-вильотів протягом липня-серпня, зокрема 180 літако-вильотів протягом 5−6 днів, починаючи з 12 липня на підготовку до першого диверсійному удару.

Істотна залежність успіху операції від дій авіації підтвердила значний вплив даного чинника на масштаб і змістом диверсійних та інших спеціальних дій на теренах противника. Необхідність перекидання для партизанів переформують на тил противника багатьох сотень тонн вантажів зажадала централізованого і систематичного застосування авіаційних сполук і частин. На середину 1943 року у інтересах партизанів діяли дві авіатранспортні дивізії, дванадцять окремих авіаполків, кілька полків авіації дальньої дії, ескадрильї фронтовий й армійської авіації і авіації повітряно-десантних військ. Усього упродовж свого війни до партизанам було виконано 109 тисяч літако-вильотів, 96% польотів було виконано вночі. Використання авіації Любимов у інтересах партизанів виявило низку істотних вимог, і особливостей бойового застосування авіаційних зусиль і средств.

Результати першого удару й подальших диверсійних дій протягом серпня надали значний вплив працювати залізниць, але абсолютно паралізувати рух зірвалася. Журнал бойових дій ставки верховного командування вермахту після першого масованого удару відзначається: «4 серпня. Схід. Рух по залізницях сході часто припиняється через підриву рельсов.

(у районі групи армій «Центр «3 серпня сталося 75 великих аварій и.

1 800 вибухів). Рух поїздів у районі групи армій «Центр «припинено із чотирьох серпня на 48 годин » .

Загалом із 20 липня по 16 вересня 1943 року за даними оперативного отдела.

ЦШПД під час операції «Рейкова війна «було з ладу 214 705 штук рейок, що становило 4,3% всіх рейок на експлуатованих ділянках залізниць. За підсумками минулої операції руководством.

ЦШПД було зроблено деякі висновки, й під час наступній операції у залізничних комунікаціях «Концерт », що тривала з 20 вересня по 30 листопада 1943 року, диверсійні дії партизанів переформують на більшою мірою було націлено виведення з експлуатації рухомого поїзда противника. Водночас у протягом вересня — листопада 1943 року у плану ЦШПД проводилася спеціальна операція «Пустеля «з руйнації системи водопостачання на залізничних комунікаціях. Через війну операції було з ладу 43 водокачки. Проте значно знизився рівень бойових можливостей здійсненню диверсій через брак мінно-вибухових коштів дозволило партизанським формуванням паралізувати роботу залізничних комунікацій противника.

Спеціальної завданням, виконуваної партизанами у сфері сприяння своєї авіації Любимов у завоюванні і збереження панування повітря, стало вчинення нальотів на аеродроми противника. У результаті нальотів виводилися з експлуатації самі літаки, склади з пальним, боєприпасами та інших майном. Льотний і льотно-технічний склад знищувався й у засідках, влаштовуваних шляхах руху до аеродрому. Багато літаки знищувалися також за скоєнні змушених посадок територій, контрольованих партизанами. З іншого боку внаслідок поисковорятувальних дій партизанських формувань було врятовано багато радянські екіпажі, збиті над окупованій територією. Отже, бойового досвіду показав необхідність спеціальних авіаційних коштів на всебічного забезпечення дій партизанів, зокрема вирішення завдань вогневої підтримки у їх до боротьби з карателями.

З жовтня 1943 року вплив партизанів на об'єкти залізничного транспорту різко, і неухильно знижується й у лютому 1944 по основним показниками повертається до рівня лютого 1943 року. Тилове і технічне забезпечення німецьких військ хоч і зустрічається зі значними труднощами, але переважно виконує вимоги постачання військ всім необхідними для ведення військових действий.

Стратегічне відступ німців, на відміну відступу французів в 1812 року, не перетворилося для німецької армії у катастрофу. Із початком 1944 року постачання німецької армії на що залишилася окупованій території Радянського Союзу поступово знову повертається до автомобільному транспорту. Нагромаджений на той час німцями досвід боротьби з партизанами, посилена охорона колон, жорсткий пропускної режим на шляхах і на що прилягає до ним місцевості переважно дозволив німецького командування проводити достатнє тилове і технічне забезпечення військ на фронті з допомогою автомобільного транспорту. Усього протягом трьох років війни партизани на дорогах на теренах противника знищили і захопили 52 958 вантажних, легкових і спеціальних автомашин, що близько 10% від кількості автомобільного парку вермахту, або близько 3−4% в год.

Такі втрати було неможливо викликати істотного скорочення норм постачання німецьких войск.

Стратегічне значення мала операція білоруських партизанів, підготовлена і проведена тісній взаємодії зі військами 1,2,3.

Білоруських і одну Прибалтійського фронтів в червні-липні 1944 р. На той час угруповання партизанських сил біля Білорусі включала.

150 партизанських бригад і 49 партизанських загонів загальної численностью.

272 490 партизанів. Операція старанно готувалася. У її підготовки лише авіацією 1-го Білоруського фронту в партизанські формування було перекинено 128 тонн вибухових речовин. Операція почалася ніч на 20 червня нанесенням масованого диверсійного удару по залізничним комунікацій і лініях зв’язку противника, у результаті якого рух щодо залізницях було цілком паралізовано до.

23 червня. Операція була високо оцінена Маршалом Радянського Союзу Г. К.

Жуковим, які координували тоді дії фронтов.

Кінець партизанської войны.

Але переміщення бойових дій на радянсько-німецькому фронті межі СРСР позбавило командування фронтів і штаби партизанки більшості що діяла раніше угруповання партизанських сил. Партизанські з'єднання та загони, вони виявилися на звільненій території, расформировывались. Відсутність у складі Червоною Армією штатних диверсійних частин і з'єднань, виділені на ведення спеціальних дій на теренах противника, призвела до того, що має колосальний досвід диверсійних дій особовий склад партизанських формувань, придатний до військової служби, звертався для поповнення звичайних регулярних частин Червоною Армією, а переважна більшість кадрових офіцерів, отримали досвід планування, організації та управління спеціальними діями на теренах супротивника у стратегічному й оперативному масштабах, надалі використовувалися за своїми колишнім військовим облікованим спеціальностями. Так було в повідомленні ШПД 3-го Українського фронту повідомлялося: «Відповідно до директивою ЦККП (б)У і вказівками начальника Українського штабу партизанки, отриманими на радіо від 3 вересня 1944 р. про розформування штабу партизанки 3-го Українського фронту на 20-те вересня 1944 р., доношу:

20 вересня 1944 року штаб партизанки 3-го Українського фронту расформирован.

Особистий склад штабу і партизани, що перебували на резерві для засиланням в тил ворога, відряджено до військкоматів, а кадровий офіцерський склад направлений у відділи кадрів фронту відповідно до їх специальностью.

Усі озброєння, боєприпаси, минно-подрывные кошти у із повною відсутністю поблизу фронтових складів передані за актом начальнику гарнізону г. Тирасполь… " .

Які Здійснили рейди завезеними на територію Польщі, Чехословаччини, Угорщини и.

Румунії окремі радянські партизанські формування через обмеженою чисельності та бойових можливостей було неможливо самостійно здійснювати спеціальні дії оперативному чи стратегічному масштабі. Партизанський рух серед населення зарубіжних країн, як і радянське, организуемое за принципами у партійну діяльність, вимагало допомоги й підтримки, насамперед військовими фахівцями у сфері спеціальних методи ведення збройної боротьби. Так, на основі Постанови ЦККП (б)У «Про допомоги Чехословацької компартії у створенні партизанки на территории.

Чехословаччини «з липня 1944 року по травня 1945 року туди були 53 організаторські групи загальною чисельністю 1 200 человек.

Діяльність організаторських груп, і навіть інших радянських партизанських формувань територій розвинених країн істотно обмежувалася відсутністю достатньої кількості військовослужбовців, знають іноземну мову. І було також ураховувати особливості організації диверсій та інших засобів спеціальних дій зі нелегальних позицій населених пунктах, викликані відзнаками в агентурно-оперативної обстановці в суміжних країнах. Діяльність партизанських керівників над кордоном зажадала знання специфіки военно-административной діяльності територій інших держав. Так, від початку Словацького національного повстання туди надання допомоги спрямували групу радянських офіцерів, а Головний штаб партизанського движения.

у Словаччині ролі радника призначили полковник О. Н. Асмолов, який раніше керував партизанської боротьбою різними радянських фронтах.

Отже, організація іррегулярних збройних формувань біля інших держав, вплив них на военнополітичну орієнтацію керівництва та обстановку у країні у цілому, і навіть бойове застосування формувань у сфері оперативностратегічних об'єднань Червоної Армії стали важливою спеціальної завданням Збройних Сил на завершальному етапі войны.

З виходом радянських військ завезеними на територію Німеччині, й Східній Прусії партизанська боротьба радянських партизанських формувань на теренах німецьких військ своє самостійного значення втрачає та поступово припиняється. Диверсійні дії тривають лише у формі окремих, які пов’язані загальним задумом спеціальних акцій, здійснюваних армійськими диверсионно-разведывательными групами за планами розвідувальних управлінь і відділів фронтів і армій у межах розвідувального забезпечення бою, бою чи операции.

1. Радянська військова энциклопедия.

2. Дробов М. А. Мала війна (партизанство і диверсии).

3. Пономаренко П. К. Всенародна боротьба на теренах немецкофашистських захватчиков.

4. Азясский Н. Ф., Князьків О. С. Партизанська операція «Рейкова війна » .

5. Історія Великої Вітчизняної Війни 1941;1945гг.

ПЛАН.

1. До войны.

2. Партизанство у роки Вітчизняної Войны.

3. Спец операції партизан.

4. Кінець партизанської войны.