Освічений абсолютизм у Росії

Термин «просвітництво» вперше зустрічається у французьких мислителів (в частковості у Вольтера), але остаточно стверджується після виходу статті великого німецького філософа Еммануїла Канта «Що таке Просвітництво». (1784 року). Ця доба Західної Європи характеризується вірою у всесильність людського розуму. Історичний прогрес — одне з ідей століття Просвітництва. Вольтер покладав сподівання «освіченого монарха»; Монтеск'є пропагував конституційну монархію з обов’язковим здійсненням принципу поділу влади законодавчу, виконавчу, судову. Просвітителі вірили, що кожна людина народжується вільним, що первісне суспільство було б найбільш правильним. Їх ідеалом було царство Розуму. Характерний Громадський договір Руссо, в якому він говорить, що, позбувшись про становості, люди створять суспільство, коли кожен обмежить свою свободу заради громадського згоди. Держава стане носієм загальної волі. Ідеї просвітителів стали поширені у Росії середині (((((століття. З епохою освіти у Росії передусім пов’язують правління Катерини ((. На час вступу російський престол Катерина була добре знайома з новітніми досягненнями європейської філософської, політичної та економічної думки, основі яких в неї склалося певне розуміння у тому, що треба робити для процвітання держави. У поєднанні зі знанням російської дійсності ці уявлення вплинули формування політичної програми імператриці. Деякі приватні становища програмних засобів, і навіть засоби її реалізації згодом коригувалися, але основні цілі й ідеї залишалися незмінними. Ще великої княгинею Катерина намічала шляху знищення у Росії кріпацтва: «Відтепер під час продажу маєтку, коли новий власник придбає його, все кріпаки цього маєтку з’являються вільними. У такий спосіб років усі поголовно чи по крайнього заходу більшість маєтків перемінить панів, і вже народ свободен"1. Оскільки ідейно ця програма, отже, й внутрішня соціальність політика Катерини грунтувалися на принципах Просвітництва, те й саме цей період російської історії одержав у літературі отримав назву „освіченого абсолютизму“. Передбачається, що абсолютний монарх використовує абсолютної влади реалізації перетворень, заснованих на виключно ідеях Просвітництва. Та згодом в європейської політичної думки. Слід, проте, відзначити, що, як і з поняття, цей термін носить умовний характер хоча б тому, що було позичений. Часом „освіченого абсолютизму“ називають зазвичай кілька десятиріч перед Французької революцією 1789 року. Також потрібно відзначити, політика Катерини зовсім на постійно її царювання носила просвітницький характер. Захоплюючись піднесеними ідеями, Катерина будь-коли нехтувала реальністю, цілком земними інтересами. Утримання влади захопив важливіше. Тому хоча й в її присутності не оттенили кріпосне право, яку не збігалося з проголошеними Катериною ідеалами. Відомі думки деяких істориків, недовірливих в істинно реформаторському дусі імператриці. Історик Г. Б. Каменський пише: „складається враження, що розмови про просвітництво і ліберальної фразеології, якої користувалася імператриця, були лише свого роду димову завісу, яку вона приховувала своє марнославство, властолюбство і реакційні по суті погляди“. На підтвердження своєї теорії Каменський наводить висловлювання О.С. Пушкіна, який називав імператрицю „Тартюфом“ в спідниці і короні». У М. Т. Белявского навіть більше радикальне оцінка правління Катерини: «Реакційна за змістом і з спрямованості політика була наділена в форму „освіченого абсолютизму“. Вона відрізнялася широким застосуванням лавірування, ліберальної і „просвітницькою“ фразеології, словесними жестами й обіцянками поліпшення стану народу. Ця тактика мала на меті зміцнити самодержавно-крепостнический лад, посилити ілюзії про надкласовості самодержавства і мужицьку віру в „доброго царя“, послабити гостроту класових і соціальних протиріч та запобігти назревавшую в країні селянську войну». 11.

Історик Карамзін, навпаки, прославляє діяння Катерини не бачить недоліків у її правлінні. Його думці так само суб'єктивно, але цілком протилежно думці Белявского:

«Катерина ((була истинною преемницею величі Петрову й второю образовательницею нової Росії. Головну справу цей незабутньої монархині у тому, що вона пом’якшилося самодержавство, не втративши сили своєї. Вона тішила про філософів XVIII століття і зачаровувалася xapaктеpoм древніх республіканців, але хотіла повелівати як земної Бог, — і веліла. Петро, насильствуя звичаї народні, мав потребу у засобах жорстоких — Катерина обійтися без них, до задоволення свого ніжного серця: бо зажадала від росіян нічого супротивного їх совісті й цивільним навичок, намагаючись єдино возвеличити яку їй Небом Батьківщину чи славу свою — перемогами, законодавством, просвещением». 12.

Но все-таки багато ідей європейських мислителів були втілені у життя при її царствовании. Про неї як і раніше особливо. Найважливіше ідея — про громадське договорі Томаса Гоббсона і навіть ідея поділу влади Шарлем Луї Монтеск'є. На думку М., при поєднанні тільки в руках хоча б відразу двох з цих функцій неминуче настає сваволю. Ще однією важливим напрямом у внутрішній політики Катерини було продовження справи Петра першого. Його головну заслугу Катерина бачила у європеїзації Росії, у перетворенні їх у потужну імперію з провідною роллю в світової політики. Катерина була переконана, що сама успіх петровських реформ — краще свідчення приналежності Росії до європейської цивілізації. Але її ставлення було таким однозначним. Ось що пише про відносини імператриці спадщини Петра великого історик М. У. Рязановский: «Пильну увагу Катерини до першого імператору викликало в неї критичне ставлення, посилився з роками. Хоча цей критичний ставлення міг би почерпнути вже в свого улюбленого Монтеск'є, вважало Петра Великого тираном. Стурбована насамперед ідеалом справедливого законодавця — центральним в концепції освіченого абсолютизму і навіть у цілому у політичної думки століття освіти — Катерина ((з жалем виявила у Петра Великого чимало вад. Він у міру суті робив на покарання і керував скоріш з допомогою страху, ніж кохання, і довіри до поданим. Свої власні «правила управління» Катерина ((сформулювала так: «Коли державний людина помиляється, коли він розмірковує погано, чи помилкові заходи, цілий народ відчуває пагубні слідства цього. Потрібно часто запитувати себе: чи справедливо це починання? Корисно ли?"2 Саме ця поступовість і проведення Катериною реформ всередині держави. І тому спочатку було створено кілька комісій, що складалися з найвищих сановників, яким було доручено вивчити стан справ. Отже, Катерина вдається до здійсненню реформ. Перша з реформ була сенатська (1763 рік). Причиною цього було застарілість Сенату: він поєднав у собі занадто багато функцій (законодавчу, судову, контрольну), укази Сенату погано виконувалися, і навіть сенатори були недостатньо утворені. Проект перетворення розробили Н.І. Паниным. Проект передбачав поділ Сенату на шість департаментів із суворо певними функціями у конкретних сферах. Сенат також втратив своєї законодавчої влади, проте, контрольна функція і судова в нього залишилися. Отже, ідея про розмежування влади було втілено у життя не, що було головним недоліком реформи. Ще однією продовженням реформи Петра вважатимуться секуляризацію церковних земель. Згідно з указом 1764 року монастирські землі з селянами передавалися у провадження спеціальної Колегії економії. Колишні монастирські селяни було названо тому економічними, які правове становище стало приблизно настільки ж, як становище черносошных, тобто. державних селян. Усі податі відтепер мали платити державі, було значна полегкість. Близько 2 мільйонів селян позбулися монастирської панщини, їх земельні наділи збільшилися, їм полегшало займатися ремеслом і торгівлею. Іншим наслідком секуляризації стало зміну розташування російської православній церкві. Церква стало повністю залежною потім від держави, тепер навіть у економічної погляду. Як бачимо, зміцнення влади держави й монарха було й важливішою завданням, ніж установлення царства розуму. Влада поступово стає абсолютно, підтримується вона великим чиновницьким апаратом. Ця централізація виявлялася й у змінили статусів окремих російських земель (Новгородські), міст (привілеї Смоленська), і навіть спроба ліквідувати автономний Статус України. Про це задумі вона пише в інструкції 1764 року князя Вяземського: «Мала Росія (Україна), Лифляндия (Латвія й Естонія) і Фінляндія (Карельський перешийок) — суть провінції, які відправляються дарованими їм найвищої владою привілеями, порушити вони всі раптом дуже непристойно було… Ці провінції, ще й Смоленську, слід легенькими способами призвести до тому, щоб обрусіли і перестали б дивитися як вовки в лесу…"3 Потім листом слід припинення і ліквідація всіх привілеїв в Україні встановлення кріпацтва. Цей указ явно свідчить про переважання централізованої політики Катерини, ніж прагнення підпорядкувати все Царству Розуму. Кріпосне право явно протистояло ідеї загального рівності. І залишиться Україна міг стати відправною точкою на ліквідацію кріпацтва, як і свого часу стало князівство Литовське. Національна політика Катерини була м’якої. У 18 століття Росію запросили німецькі селяни і освоєння Поволжя і Приуралля. Їм надавалися всілякі пільги. Катерина відрізнялася також віротерпимістю. Проте за її правлінні в 1791 року було встановлено риса осілості. Важливими етапами для освіченого абсолютизму були Покладена комісія, і Наказ. Покладена комісія відрізнялася від попереднього тим, що у роботі брали участь виборні депутати і вперше проекти надходили не понад, а виходили з виборців. Цим Катерина показала себе освіченої законодавицею. Наказ Катерини і з її інші укази свідчить про її прагнення до реформування сформованій системи. Багато в чому її у вплинули ідеї Просвітителів. Проте за різкій зміні внутрішньополітичного курсу країни Катерина боялася втрати влади, оскільки головною його покладанням досі залишалося дворянство, а головною його привілеїв — володіння селянами і землею. Спроба Катерини створити третє стан нічого не привела. У той час імператриця намагалася посилити свій держава шляхом централізації і кріпацтва. Для депутатів Покладеної комісії Катерина написала Наказ, який носив комплементарний характер. У нього був з'єднані основні ідеї Монтеск'є і інших просвітителів. 1765 року представила найближчому оточенню, що свідчить про недеспотичной влади монарха. Наказ було піддано цензурі. Вважається, що каменем спотикання стала питання кріпацькій праві, яке імператриця вважала «економічно невигідним і негуманним». Проте те, що найближче оточення не розділяло ідей імператриці, говорить про реакційності і відсталості поглядів суспільства на той час. Оскільки Катерина не піти кардинально проти бажання своїх підданих, не боючись втратити владу (наприклад шляхом перевороту), те й подальші її дії були настільки ефективні, як у тому мріяла, і з її укази прямо суперечили поглядам, що вона декламувала. Але Наказ Покладеної комісії саме відрізняється своєї революційністю. Наказ починався з розмірковування про характері законів, які мають враховувати історичні особливості народу. Особливістю російського народу є належність до європейських народів. Росії необхідно самодержавне правління, у зв’язку з її розмірами, і ніякий інший. Мета самодержавства — благо всіх підданих. Самодержець спирається у своїй правлінні на закони, за дотриманням яких стежить Сенат. Наказ містить деякі пункти, що у революційної декларації 1905 року: 1. всіх громадян рівні перед законом 2. свобода громадян у тому, що можуть робити всі дозволене законом… Інші глави Наказу присвячені різним сферам життя суспільства, але у документі ми маємо такий регламентації кожного кроку, як, наприклад, був у указах Петра першого. Найімовірніше, це оскільки Наказ носить дорадчий характер. Метод імператриці - рада. Окремі глави присвячені «середньому роду людей». Імператриця усвідомлювала, що таке стан не має ні чіткої політичної, ні особливою соціальною влади, тоді як у європейських країнах не тільки їй має, а й створює економічну основу добробуту країни. Питання окремих шарах та його правах був з найважливіших завдань Покладеної комісії. Цікаво виклад теорії Катерини про побудову суду. Покарання злочинця, на її думку, — це безчестя. Його завдання у муках чи залякування, а виховання і спрямоване на раскаянье. Покарання має бути пропорційно злочину, — інакше втрачається його зміст. Ось інші норму закону про устрої суду: Людина має право захисника, перед винесенням вироку слід провести розслідування. Злочинцем людини, можна вважати з винесення вироку. Смертна страту в стабільній державі не обов’язкова, лише коли злочинець загрожує самому підставі держави. З положень цих положень видно, що імператриця мала дуже прогресивні погляди на пристрій суспільства. Хоча Наказ власне був лише інструкцією і з її положення були втілені у життя, саме її поширення та печатку (ще й від імені імператриці) мало чимале значення і консультації безумовно, впливало на громадськість. Покладена комісія була найпершою спробою створення установи парламентського типу. Попри котрі розгорнулися найгостріші дебати про права окремих верств, багато питань прогресивні закони, на яких очікувала імператриця, не було вироблено. Це різними причинами: поганий підготовкою до законодавчу діяльність, недостатньою освіченістю, а головне — консерватизмом і відстоюванням суто власних інтересів членами Комісії. У грудні 1768 року Покладена комісія було розпущено під виглядом розпочатої війни. Імператриця був у ній розчарована. Так завершився перший етап єкатерининських реформ, характерною рисою якого треба було прагнення імператриці здійснити перетворення, враховуючи бажання різних соціальних груп. проте з’ясувалося, що широкий загал налаштовані консервативно і тому по-справжньому радикальні реформи неможливі. Але це етап реформ дав Катерині реальної картини громадських поглядів і можливість розробляти нову тактику подальших перетворень з урахуванням цих поглядів. Першу половину 70-х років — це найбільш тривожний час під час царювання Катерини: спочатку «чумної» бунт у Москві (1771), та був Пугачевское повстання (1773−1774 рр.), що було найсильнішим соціальним потрясінням за історію 18 століття. Подібних попередніх повстань його відрізняє масовість, велика організованість і більше чітко виражені мети. Призвідниками були козаки, але кожен шар, після участі в повстанні, мав свої певні цілі: козаки — привілеї дворянства, селяни свободу від кріпацтва. Та найшвидше з запровадженням Пугачова держава став би більш патріархальним, про що свідчать видані їм укази і маніфест. У його маніфесті він звільняє селян від всіх податей і залежностей, поважає всієї землею дозволяє вбивати небажаних панів. Повстання Пугачова позначилося внутрішній політиці Катерини. Переконавшись в глибокому консерватизмі нижчих верств населення і побудову у цьому, що дворянство — опора трону, Катерина вирішила здійснювати перетворення поступово, незважаючи те що, що соціальній кризі був наявний. Головний висновок — Росія скасування кріпацтва неготовим. Катерина почала з реорганізації місцевого самонаведення створення суворо централізованої та уніфікованої системи. Найважливіше — втілення в ній принципу поділу влади. Виконавча владу у губерніях очолював губернатор (+ губернське правління); в повітах — городничий (+ воеводная канцелярія); у місті - бургомістр (+ міської магістрат). Судову реформу становила відділення кримінального виробництва від громадянського. У місці із цим у суді залишався принцип становості - це суперечить ідеям просвітителів. У реформи були інші недоліки: дозвіл втручатися губернатору в судочинство. Всесословный суд зовсім не мав поширення і. Відповідно до Установою 1785 року в місцях створювалися накази громадського піклування (перші спеціальні заклади, з соціальними функціями) ряд посад у нових управління передали до рук виборних дворян. Тим самим було досягалося 2 мети: 1. виборні органи; 2. передання влади на місцях дворянам. Заснування — одне з найважливіших документів цього періоду правління імператриці Для процвітання торгівлі, і підприємництва імператриця намагалася вводити на життя принцип вільного підприємництва, які базуються на приватної власності. Було зроблено кілька кроків у цьому напрямі: 1760 рік — ліквідація монополій у деяких галузях, спрощення порядку організації підприємств. 1775 рік — пільги для купців 1 гільдії, але водночас збільшення майнового цензу для запис у них. Це було зроблено стимулювання підприємців до активнішої діяльності. До того ж відкриття промислових підприємств без дозволу. 1780 рік — закріплення приватної власності за власниками підприємств. Це благотворно вплинув розвиток підприємств, особливо, легкої промисловості. А розвиток важкої промисловості було загальмовано. Використання кріпаків у роботі затормаживало розвиток виробництва і збільшувала відставання з інших західноєвропейських країн. Кріпосне право і сільському господарстві. Сільське господарство мало екстенсивний характер, основу його лежав працю кріпаків, що уповільнює розвиток. Катерина пише в мемуарах про кріпосне право: «Додаток до деспотизму прищеплюється з раннього віку дітям, бачать, з яким жорстокістю їхні батьки звертаються відносини із своїми слугами… Ті, кого природа помістила у цей нещасний клас, якому не можна розбити свої ланцюга без злочину. Щойно посмітиш сказати, що вони таку ж люди, як і ми, і коли сама кажу, я ризикую тим, що у мене стануть кидати каменьями…"4 «Великий двигун землеробства — воля і власність. Коли кожна селянин буде впевнений, що той, що належить іншому, він покращувати це. Державний податки їй немає важкі, у вигляді те, що вони умерены, і якщо держава зовсім не від потребує збільшенні доходів, хлібороби можуть розташовуватися, як він завгодно, аби вони мали волю і власність». 5 Отже, дворянство — ж це серйозна політичну силу (селяни — основна привілей, що становить основу їх економічного добробуту. Кріпацтво, як суспільно-політичного життя, змінювалося в бік посилення експлуатації селян погіршення їхнього економічного становища. Образ дворянина вимагав дедалі більше грошей (обсяг повинностей селян виріс у 12 разів у протягом 18 століття. Цікавий указ від 17 січня 1765 року — дозвіл поміщикам засилати винних селян на каторгу. Це було економічно вигідно державі, оскільки безплатна праця крестьян-каторжников використовувався Адміралтейством на будівельних роботах. Цей указ — символ піка кріпацтва. А відносини держави до своїх підданих нагадує тридцятих років 20 століття і масові роботи з ТЕЦ, БАМ тощо. Що стосується внутрішньої політики Катерини можна сказати, що, з одного боку, вона хотіла звільнення селян, але, з іншого, не перешкоджала ще більшого їх покріпаченню, навіть заради за економічну вигоду держави. Використання праці засланців прямо суперечило гуманності. 22 серпня 1767 роки вийшов указ, який забороняє подавати скарги на поміщиків селянами. Але він багатьма трактується не так. Це заборона подавати скарги особисто імператору, його скарги можна було подавати в спеціальні установи. Наступний етап — створення законодавства про станах. То справді був найважливіший задум Катерини. 21 квітня 1785 року його видала два великих документа, які заведено називати Жалуваними грамотами дворянства і містам. Законодавче оформлення всіх правий і привілеїв дворянства остаточно відокремив його з інших станів, зміцнивши його панування, при визнання монарха своєї главою. Другий грамотою Катерина хотіла допомогти встановленню 3 стану, але оскільки воно ще до кінця не сформувалося, то грамота носила дуже багатоплановий характер: права й не лише міського населення, а й купецтва, створення ремесельных цехів тощо. Проте завершення програми створення станів не міг, без урахування найчисленнішу більшість населення — селянство. Документи свідчать про існування як і грамоти, але проект її був затверджений. Адресована грамота була всім селянам, а лише державним, що ставали «вільними сільських жителів». Селяни ділилися на 6 категорій (два звільнялися від тілесних покарань), й була створена нову систему управління, котра передбачала самоврядування: вибиралися старшини і старости. Ці уявлення, сформовані імператрицею у трьох грамотах, носять риси поглядів на добре отрегулированном суспільстві від станової структурою і притаманні початку Нового часу. Але третя грамота не було видано! І це проект вважатимуться незавершеним. Щоправда, саме з катерининського часу, на думку істориків, можна говорити про появу у Росії станів. Розуміючи, що це успіх соціальних перетворень залежить від рівня освіченості народу, Катерина приділяла багато уваги проблемі освіти. У його прагнення до реорганізації освіти позначилося також вплив філософів-просвітителів й ідей Нового часу. Хоча 1763 рік Катериною було створено Комісія зі народному освіті, проект знову знайшов виходу друком, як і ще. Головним провідником по-літики Катерини у природничо-технічній освіті став І.І. Бецкой, також який одержав непогане освіту по закордонах (також у дусі часу). Розроблене їм «Генеральне установа вихованням обоего статі юнацтва» взяла своє коріння від відомої європейської ідеї Руссо про «вихованні нової породи людей». За задумом автора у Росії треба створити мережу училищ, де діти б виховувалися в ізоляції від нашого суспільства та поганих впливів. Але, природно, не вдалося здійснити, що вже самі вчителя були зіпсовані суспільством. Найстрашніше відоме громадське заклад, створене Бецким, — Смольний інститут шляхетних дівиць в Пітері, став першим жіночим навчальним закладом у Росії. Воно користувалося заступництвом імператриці. Також було організовано училище при Академії мистецтв, виховні вдома для сиріт у Москві Петербурзі, комерційне училищі та т.д. потрібно додати, що виховним будинками, що були на пожертвування, зароджувалася ще одне російська доброчинність і меценатство. Наприкінці 1970;х років відмовившись від ідилічної ідеї виховання нових людей, Катерина перейшла до створення загальної системи освіти; двох класних училищ в повітах і 4-х класних у містах. До цього проекту Катерина почала 1782 року, у ньому брав участь спеціально запрошений з Австрії відомого педагога Ф.И., Яначкович де Мириево. У програми училищ було включено математика, історія, географія, фізика, архітектура, російський письменник і іноземні мови. Спеціально для іноземних цих училищ Бецкий та… Катерина написали книжку «Про посадах чоловіки й гражданина», носившей просвітницькі ідеї, їх погляди на поняття «чеснота», «душа», «обов'язки» стосовно Богові і суспільству. Цим було створено єдина система освіти із загальною методикою викладання. Але недолік в цій реформи теж був: народні безстанові установи, які працюють у містах, недоступних селянам. Але з масштабам на той час реформа була грандіозна. Приклад освіченою імператриці, що захоплювалась читанням і творчістю, мав сприятливий впливом геть розвиток російської культури. Короткої період союзу держави й культури дав таких особистостей, як Ломоносов, Сумароков, Державін тощо. «Освічений абсолютизм» визнавав свободу слова, думки, самовираження, не знаходячи них небезпеки. У єкатерининське час йшло формування тієї культурної середовища, яка проіснувала у Росії до 1918 року. Катерина пильнувала над усіма літературними новинками, заохочувала авторів, брала участь у створенні забудови і перебудови міст, поклала початок петербурзькому Ермітажу. Період її правління — розквіт російської журналістики. У 1769 року імператрицею заснована сатиричний журнал «Будь-яка всячина», де висловлювала свою думку різні проблеми, переважно, в сатиричної формі описуючи різноманітні пороки. Це викликало жваву полеміку про роль сатири у суспільстві. Головним опонентом імператриці став М. М. Новиков — видатний російський просвітитель. Суперечка, став носити ідеологічний характер, спричинив за збій цензурні переслідування Новикова. А сама собою відкрита полеміка у пресі государині одним із підданих стала явищем безпрецедентним. Це тим, що у російської історії в єкатерининське час у держави був потреби захищатися від нових ідей у літературі, та й автори були так сміливі. Цензурні заборони торкалися лише творів друку, вважався єретичними, безбожними чи неетичними. Пов’язане з абсолютизмом й громадською думкою 18 століття слід назвати масонський протягом, яке проголошувало побудова суспільства вільних людей шляхом самоочищення і самовдосконалення, звільнення з всіх станових і національних рамок. Для думаючих людей 18 століття масонство уявлялося альтернативою ідеології офіційної державності, й так само непридатному сліпій копіювання французької культури, яка вплинула екатерининскую епоху. Практична діяльність масонів в Росії цього часу не віддільна від суто просвітницькою, тобто спрямованої на просвітництво народу. Але вже безпосередньо до 70-х років 18 століття російському й європейському масонстві настає час, пов’язані з розчарування у ідеях і досвіді просвітителів. Тож у нашої теми розвиток цього ідеологічного течії нас потребу не цікавить. Але яке це імператриці до нього дуже важливо. Спочатку вважаючи масонство модним дивацтвом і легкодумством, пізніше імператриця побачила у ньому явну небезпеку обману самодержавства: «за борг почитаю вернолюбезного народу остерігати від приваблювання до выдумленного не наших межах під покаранням, від різноманітних масонських лож та інших містичних єресь, точно клонящих до руйнації християнського православ’я і …"6.

Другое напрям російської суспільной думці цього часу представлено ім'ям А. М. Радіщева. Як вважати, від нього почалося формування в Росії революційної ідеології. Отримавши освіту по закордонах і ставши шанувальником ідей просвітителів, Радищев надає їм радикальний, нігілістичного характеру. Такі погляди сформували рішуче неприйняття існували країни порядків і кріпацтва. Взагалі критичне ставлення відповідає дійсності, породжене ідеями Просвітництва, розвивалося у Європі, але там носієм революційної ідеології стала буржуазія, боролася за права. Радищев і його прихильники не бачили відмінностей у історичному розвитку й у становищі Росії і близько Європи, не виявив себе в достатній мірі і негативний досвід Французькій революції. Здавалося, що революційний переворот вони здатні вирішити всі проблеми нашого суспільства та принести народу справжню свободу. Ці ідеї, й були виражені Радищев у його «Подорожі з Петербурга у Москві», виданий 1790 г.

Хорошо відомі слова, написані Катериною II з полів книжки Радіщева: «бунтівник, гірше Пугачева».

Интересна у тому ключі думка Пушкіна, який критично ставився до Екатерине:

«Сетования на нещасна стан народу, до насильства вельмож та інші. перебільшені й вульгарні. Пориви чутливості, манірної і надутій, іноді надзвичайно смішні… У Радищеву відбилася вся французька філософія його століття: скептицизм Вольтера, філантропія Руссо, політичний цинізм Дидерота і Реналя, але не всі в нескладному, спотвореному вигляді, й усе предмети криво позначаються на кривому дзеркалі. Він є істинний представник напівосвіти. Некультурне презирство до всього що пройшла, недоумкувате здивування перед своїм століттям, сліпе пристрасть до новизни, приватні поверхневі відомості, навмання пристосовані до всему…"7.

Но він теж погоджується і на позицію Радищева, що він пише у своїй вірші «Вільність». Для Радіщева існує ієрархія народ (закон (монарх. Він прославляє царевбивство як засіб вийти з «беззаконного» стану. Пушкін засуджує ця була йому ієрархія наступна: закон (монарх (народ:

«Вихованці вітряної судьбы, Тираны світу! Трепещите!

А ви тримайтеся і внемлите Восстаньте, падші рабы!".

…"И горі, горі племенам Где дрімає він неосторожно Где чи народу чи царям Законом панувати возможно!". .8.

Закончить свої міркування ролі Катерини історія і Столітті освіти, з яким її пов’язують б хотіла словами У. Про. Ключевського: «Потрійна завдання [Катерини М — А. До.] розвинулася у таку практичну програму: суворо національна, патріотична зовнішня політика, благодушно-либеральные, можливо гуманні прийоми управління, складні і стрункі обласні заклади, з участю трьох станів, салонна, літературна і педагогічна пропаганда просвітницьких ідей часу й обережно, але послідовно консервативне законодавство з особливим увагою до інтересів одного стану. Основну думку програми можна сформулювати так: попустительное поширення ідей століття і законодавчо закріпити фактів места».

Несмотря протягом усього суперечливість епохи Катерини і незавершеності багатьох її реформ, вона однаково залишається однією з найяскравіших особистостей російської історії, принесли в російську культури і життя, таке як «Просвещение».