Просвещение і наука епохи Петра 1

1.

Введение

…2.

2. Школы…2−4.

3. Книги…4−5.

4. Ассамблеи…5−6.

5. «Юності чесне зерцало». …6−7.

6. Велике посольство…7−11.

7. Академія наук…12.

8. Кунсткамера…13.

9. География…14.

10.

Заключение

…15.

11.

Список литературы

…16.

Російська культура першої чверті 18 століття розвивалася під впливом трьох взаємозалежних процесів, витоки яких проявилися ще попередньому столітті: відбувалося подальше змирщення культури, розвивалося особистісне початок, нарешті, переборювалася її національна замкнутість. Але, зазначаючи наступність культури петровского часу з культурою 17 століття, слід підкреслити, що це були на плавне розвиток, лишённое якісних зрушень, а стрибок, що супроводжувався появою численних нововведень. При Петра вперше виникли: друкована газета, музей, регулярний місто, спеціальні навчальними закладами, асамблеї, вітчизняні художникипортретисти тощо. до того ж час багато речей, що у 17 столітті лише пробивало собі шлях збереження та проявилося під час вигляді тенденції розвитку, у роки перетворень набуло настільки бурхливий ріст і масштабність, що створювалося враження про відсутність наступності з попереднім часом. Такі громадянське зодчество, перекладна література і друк книжок світського змісту, змирщення храмової архітектури, встановлення міждержавних культурних зв’язків коїться з іншими народами.

Школы.

Петро є основоположником світського освіти у Росії. Він усіма силами прагнув як ведуть у російському товаристві європейські звичаї, а й підняти російську техніку й просвітництво до рівня европейских.

Змирщення школи, переважання серед які дисциплін точних наук є характерною рисою постановки освіти. Поруч із навчальними закладами, відкритими у період перетворень (Навигацкая, Артилерійська школи — в 1701 року, Інженерна — 1712 року, Медичне училище — 1707 року), мережу шкіл у подальшому поповнилася відкритими в 1714 року цифирными школами в губерніях. Діти вивчали у цих школах арифметику і формального початку геометрії, причому у ролі викладачів виступали випускники Навигацкой школи. Наприкінці першої чверті 18 століття до губерніях були відкриті 42 цифирные школи з 2000;го учнів. Діти духівництва проходили навчання у 46 єпархіальних школах, а діти солдатів — в гарнізонних школах. При металургійних заводах на Уралі й у Олонецком краї уряд організувало перші у Росії гірські школи, котрі готували фахівців гірничорудного дела.

Щоб утримати командні висоти у державі, дворянство мало опановувати знання. Тому навчання дворянських дітей став них повинністю. Поруч із навчанням у російських школах молодих дворян для оволодіння навігаційним справою відправляли зарубіжних країн. Після прибуття Петербург навігатори тримали іспити, нерідко тримають у присутності царя. Більшість дворянських недоуків, особливо з аристократичних прізвищ, прагнули ухилятися від навчання, у 1714 року було видано указу, загрожував недоукам забороною одружуватися. З іншого боку, з думкою викликати в царя зарубіжних країн на навчання мореплавству відправлялися літні дворяни. Так, відомий дипломат П. А. Толстой пішов у Венецію, Віра вже мала внуков.

Особливу групу навчальних закладів становили школи, які готують високоосвічені кадри духівництва. Передусім це Славяно-греколатинська академія у Москві, заснована ще 17 столітті. Передана в 1727 року Синоду, вона частіше іменується тепер «школами», перша у тому числі Славянолатинська. У 1727 року у ньому було 357 учнів. Друга — Славяно-российская (143 учня), а третя — Елиногреческая (41 учень). Остання школа при Стефане Яворском була ущемлена і мало зберігалася. Іншим великим центром духовного освіти було Київ, де на кількох Подолі, в Братському монастирі діяла Києво-Могилянську академію. У 1727 року у ній навчалося більш 500 людина (малоросіяни, великороссияне і «ів Польши»).

Нарешті, найважливішими у системі петровского освіти були технічні спеціальні навчальними закладами. Найвідоміша їх — Навигацкая школа у Москві. До неї приймали дітей від 12 до 17, та і до 20 років. Приготовишки навчали у двох класах російську грамоту і арифметику. Потім — геометрію, тригонометрію з додатками в геодезії, астрономії, навігації і мореплаванні. Серед предметів були живопис і «рапирное справа». З Навигацкой щколы вийшли сотні інженерів, мореплавців, гидрографов, топографів, бомбардирів тощо. п. Невдовзі такі школи відкрили Ревелі, Нарві і Новгороде.

У 1715 року указом царя у Петербурзі грунтувалася Морська академія. Штат її (305 учнів) був укомплектований з учнів Навигацкой школи, а і з Новгородської і Нарвской навигацкой шкіл. Навчалися там переважно дітей із знатних сімей від 10 до 18 років. Серед спеціальних предметів були навігація, фортифікація, артилерійське, мушкетное справу і т.п. Але головне, тут вчили кораблебудування. Як і Навигацкой школі, в Морський академії спочатку основними вчителями були іноземні професора. У Навигацкой школі тривалий час працював Магницкий, автор найвідомішого підручника «Арифметика». Авторами низки підручників було також У. Купріянов («Новий спосіб арифметики»), Р. Кушнірів — Писарєв («Наука статична чи механіка»). Але, звісно, переважна більшість підручників була або перекладами, або результатами робіт іноземних педагогов.

Книги.

З розширенням мережі шкіл пов’язано поява різноманітної навчальної літератури. Учитель Славяно-греко-латинской академії Федір Полікарпов в 1701 року випустив «Буквар словенськими, грецькими, римськими письмены учатися хотящим». У 1703 року вийшов знаменита «Арифметика, себто наука числительная» Леонтія Магницкого, протягом півстоліття служила основним навчальним посібником з математики. Підручник Магницкого давав практичні поради, наприклад, як визначити глибину колодязя, висоту муру і т.д.

У першій чверті 18 століття було відкрито кілька нових друкарень: в 1705 року посадский людина Василь Кіпріянов відкрив першу приватну друкарню, в 1711 року й почала працювати друкарня у Петербурзі, печатавшая матеріали офіційного змісту: укази, маніфести, реляції. Невеликі друкарні існували при Сенаті, Олександро-Невської лаврі та заснованої в 1715 року морської академии.

Крім підручників стали виходити книжки по природознавства й лазерній техніці. Це роботи з астрономії, гидростроительству, медицині, фортифікації, артилерії, мореплаванню, кораблебудування, архітектурі. З’явилися тогочасні книги й гуманітарним знання. Також друкарні друкували календарі, котрі здобули серед читачів великий попит. Вони повідомлялися інформацію про часу сходу і заходу сонця, про очікуваних затьмареннях, про погоде.

Величезне значення у справі освіти мала реформа громадянського шрифту. Словолитец Михайло Єфремов створив перші зразки літер громадянського шрифту. Остаточний їх вибір (як і арабських цифр) було зроблено 1710 року самим Петром. Настільки радикальна реформа сприяла більш масовому споживання книжкової друкованої продукції. Книжки з історії («Синопсис» І. Гизеля, «Введення ЄІАС у історію європейську» З. Пуффендорфа, «Феатрон» Стратемила та інших.), переклади античних авторів (Йосипа Флавія, Юлія Цезаря, Езопа, Овідія та інших.) друкувалися тиражем не 200−500 примірників, тоді як у багато разів більше. Величезне значення мало видання друкованої газети «Відомості», тираж якої роки коливався від 100 до 2500 экземпляров.

Ассамблеи.

Наприкінці 1718 р. населення столиці було сповіщено про майбутнє запровадження асамблей. Петро сам становив правила організації асамблей і правил поведінки ними гостей, встановив очерёдность їх созыва.

Асамблея, роз’яснював цар у зазначеному указі, — слово французьке, воно означає певна кількість людей, присутніх разом або заради свого звеселяння, чи для міркування та розмов дружніх. На асамблеї приглашалось обраний суспільство, разом із жёнами туди мали бути вищі офіцери, вельможі, чиновники, корабельні майстра, багаті купці і вчені. Починалися вони у чотири-п'ять годин дні й тривали до вечора. Господарі, яких з'їжджалися гості на асамблеї, мали надати їм приміщення, і навіть легке частування: солодощі, тютюн і трубки, напої для втамування спраги. Спеціальні столики виставлялися для гри акторів-професіоналів у шашки і шахматы.

Асамблея — місце непринуждённых зустрічей, де верхи суспільства проходили школу світського виховання. Кожен міг проводити час те щоб отримати задоволення: одних цікавили танці, і вони кружляли парами, інші вели оживлённую розмову, ділилися новинами, треті напружено міркували за шаховим чи шашечным столиком над черговим ходом. Четвёртые відводили собі роль глядачів чи слухачів. Такий асамблея представлялася царю, такий він її хотів би бачити. Але й невимушеність, і непідробне веселощі, і вміння вести світський розмова чи вставити доречну репліку, і, нарешті, танцювати досягнуто далеко ще не відразу. На перших балах петровского часу панувала гнітюча нудьга, над гостями нависала загроза викликати якимабо вчинком роздратування царя. Танцювали, як відбували неприятнейшую повинність. Розмови також виходили — натомість односкладові відповіді простенькі і питання обтяжує довгі паузи. Сучасник змалював таку асамблею з натури: «Дами завжди сидять окремо від чоловіків, тож із ними як не можна розмовляти, але з вдається майже сказати й слова; коли не танцюють, все сидять, як німі, і лише дивляться на друга».

Найчастіше асамблеї влаштовувалися в зимові місяці, рідше — влітку. Періодичності ніякої немає. У 1719 р., наприклад, перша асамблея було проведено у генерала Вейде 18 січня, наступна — у четвер 22 січня у князя Дмитра Михайловича Голіцина, потім у неділю 25 січня у князя Долгорукого. Іноді господарем асамблеї був сам царь.

Асамблеї відкривали нової форми спілкування людей. Головна їхня значення полягала у цьому, що вони поклали край самітницької життя столичних женщин.

«Юности чесне зерцало».

Умінню марнотратити усмішки і «бути попереджувальними нащадки вельмож, вищих чиновників і старших офіцерів навчалися у асамблеях й у навчальних закладах, де учні опановували фехтуванням, танцями, красномовством, але і студіюючи спеціальні настанови. Одне під малозрозумілим назвою «Юності чесне зерцало, чи Показання до життєйському обходженню» користувалося особливо широкої популярністю серед столичного населення. При Петра воно друкувалося тричі, що свідчить про величезному попиті на нього. Невідомий упорядник цього твору скористався кількома іноземними творами, їх він переказав ті частини, які вважав корисними російському читателю.

«Юності чесне зерцало» излагало правил поведінки молодих людей сім'ї, на погостинах, у суспільних місцях і службі. Воно навіювало юнакам скромність, працьовитість, слухняність, поштивість і благоразумие.

У сім'ї потрібно було «батька і матір у великій честі утримувати». Дітям внушалась думку, що розпорядження з дому могли виходити тільки від батьків: «У своїй хаті нічого своїм добрим ім'ям не повелівати, але ім'ям батька чи матери».

«Юності чесне зерцало» не залишало юнаків без наставлянь у тому разі, що вони виявлялися поза сім'ї. Вони були виявляти запобігливість до старшого, шанобливо, не перебиваючи, слухатимуть мова, же не бути назойливыми.

Цікаві рекомендації, як поводитись громадських місцях і поза столом. Тут передбачено все, починаючи з ходи і постави молодого чоловіки й до вміння приймати їжу: «Ніхто немає повеся голову і потупя очі вниз вулицею ходити, чи людей косо взглядывать, але прямо не зігнувшись ступать».

Останні сторінки «Юності чесного зерцала» присвячені дівицями. Якщо юнак мав мати трьома чеснотами — «смирний, привітний і вихованим», то дівиці їх було мати значно більше: смиренність, працьовитість, милосердя, сором’язливість, ощадливість, вірність, охайність і т.д.

Велике посольство.

«Велике посольство» був у історії дипломатії дуже знаменною подією. Незвичайність цієї події була насамперед у тому, що у Європу вирушив російський цар власної персоною. Офіційна частина полягало у «підтвердженні дружби й любові на загальних всьому християнству справ, до послаблення ворогів Господнього, салтана Турецького, хана кримського та інших бусурманских орд». Але це було лише офіційне призначення «великого посольства».

Сам Петро символізував три мети: 1) побачити політичного життя у Європі. 2) Знайти союзників. 3) Вивчити морське дело.

Третє займало Петра надто. Петро поставив завдання вивчити кораблебудування і кораблеводіння в Англії й Голландии.

У складі посольства перебувало 35 волонтерів, зокрема і цар під ім'ям Петра Михайлова. Багато членів посольства мали слуг. Штат передбачає численний обслуга — від священиків, лікарів і перекладачів до кухарів, хлєбніков і навіть чотирьох карлів. Разом з солдатами охорони чисельність посольства перевищувала 250 людина. Його кортеж налічував 1000 саней.

Петро обіймав посольстві двоїсте становище: офіційно він значився однією з десятників загону волонтерів. У той самий короткий час він був фактичним керівником посольства, у якому Лефорту, як правому послу, відводилася парадна роль.

На початку квітня посольство прибуло до Риги, де йому влаштували урочисту зустріч. Петро, вперше переступивший кордон Росії, жадібно спостерігав навколишнє. Свої враження він викладав у листі: «Тут ми рабською звичаєм мешкали й ситі були лише зрением…».

Петру зірвалася повністю приховати свого перебування у складі посольства. Вже Ризі звідси здогадувалися, хоча точних даних цей рахунок або не мали. Цар залишив непривітну Риги, зберігши інкогніто. Він відкрив свого імені й в герцогстві Курляндском, хоча, за свідченням сучасника, в Митаве посольство було винесено з усілякою обходительностью і великолепием.

Натомість у Кенігсберзі, куди Петро прибув потім кораблем до, в нього відбулося таємне побачення з курфюрстом Бранденбурзьким Фрідріхом 3, які шукали зближення Росії з Россией.

Серед торжесвенных прийомів, бенкетів і увесилений посольство за чиєї активної участі Петра вело переговори з бранденбурзьким курфюрстом щодо антитурецькою коаліції. Вони завершилися укладанням усного домовленості про союзі, але з проти Туреччини, а проти Швеції. То був перший крок зміну зовнішньополітичної орієнтації России.

Від часу переїзду Петра з Бранденбургского курфюршества до Голландії збереглася лише кілька його листів. Зокрема, листи Виниусу. Предметом їх листування була турбота про наймання майстрів для металургійних заводів. Ще до від'їзду Петра зарубіжних країн на Уралі було знайдено чудового якості залізна руда. Виниус, який керував Сибіром, дошкуляв царя проханнями про наймання фахівців, спроможні будувати домни, лити гармати, плавити руду. Петро обіцяв після приїзду Голландію «про майстрів старатца».

Кордон Голландії, багатющої країни Європи, котра славилася розвиненою промисловістю і торгівлею, Петро перетнув на початку серпня відразу ж пішов у центр кораблебудування — місто Сардам. З власного звичаю швидко їздити Петро випередив посольство і по прибуття справи до Амстердам мав тиждень часу, щоб обрядитися у турецьку одіж, яке носили саардамцы, ознайомитися з верфями, оглянути лісопильні і паперові млини і навіть попрацювати сокирою. Плотничьи інструменти він купив в однієї вдовы.

16 серпня 1697 року відбулася урочистий в'їзд посольства в Амстердам. У почті посольства на другорядних ролях, вбраний в каптан, в червону сорочку і повстяну капелюх, був і Петро, прибулий у цій випадку з Саардама. Почалася буденна життя посольства, робота над здійсненням цілей, заради яких цар, його дипломати й волонтери зробили таке далеке подорож. Не скрізь посольству супроводжував однаковий успіх. Ліпше всього влаштувалися справи із навчанням волонтерів кораблебудування. Петро широко користувався посередництвом Миколи Видзена, бував у Росії знав російську мову. Видзен поруч із посадою амстердамського бургомістра обіймав посаду однієї з директорів Посаду — Индской компанії. Це дозволило зарахувати Петра і волонтерів на верф цієї компанії. Директори компанії розпорядилися закласти спеціальний корабель, щоб «вельможа, що перебуває тут incognito», мав можливість ознайомитися з усіма етапами його спорудження і снастки.

Корабельному майстерності разом із царем навчалося ще десять волонтерів, у тому числі двоє пізніше набудуть популярність у лише як близьких сподвижників Петра: Меншиков і Головкин.

Кінець серпня і почав вересня випали на засвоєнні мудростей кораблебудування, а 9 вересня закладено фрегат, повністю сооружённый волонтёрами під керівництвом голландського майстра Поля. Не всім волонтёрам виявилася до душі важка робота, необхідність брати з царя, дуже невибагливого й у одязі, й у їжі, й у комфорті. Група російських молоді, прибула до Голландії трохи раніше Петра, намагалася повернутися в батьківщину, обучившись лише поводження з компасом, ніколи не після море. Ця спроба була Петром відразу припинили. Серед деяких волонтерів велися розмови, осуджували участь царя у побудові корабля. Петро, що його волі хто б смів суперечити у Росії, велів закувати критиканів у подальшому ланцюгу, щоб потім відрубати їх голови. Лише протест бургомістрів, напомнивших царю, що у Голландії не можна страчувати людини без суду, змусив його змінити рішення і тоді замість страти заслати в віддалені колонии.

У листопада фрегат «Петро Павло», над спорудою якого трудилися волонтери, спустили за грати. Учні одержали свідоцтво про оволодінні майстерністю. Атестат, виданий царю з його корабельного вчителя Поля, був такий, що Петро Михайлов «був старанним і розумним теслею», навчився виконувати різні операції кораблебудівника, і навіть вивчив «корабельну архітектуру і креслення планів», настільки грунтовно, «скільки самі разумеем».

Менш успішно велике посольство впоралося коїться з іншими завданнями, заради яких вона прибуло до Голландії, — з найманням іноземних фахівців і отриманням допомоги для війни із Туреччиною. Виниус, стурбований будівництвом уральських заводів, наполегливо нагадував Петру про наймання «залізних майстрів», і цар, не випускав з полем зору цієї прохання, неможливо міг її виконати. Залучення фахівців на російську службу ускладнювалося їх незнанням російського языка.

Не зустріла розуміння у Голландії й думка, що Росія, ведучи війну із Туреччиною, захищає інтереси всіх християнських держав проти «бусурман» І що «така війна, кожен вона може розуміти, може бути без великих мільйонів та численного війська». Чотири рази посли зустрічалися з представниками голландського уряду та щоразу отримували чемний, але твёрдый відмову у допомоги, вмотивований тим, що Голландія щойно закінчила виснажливу війну і Франції і володіє ні грошима, ні зайвим оружием.

З Голландії Петро у супроводі 16 волонтерів пішов у Англію. Там він дуже хотів стати кораблестроителем-инженером, пізнати таємниці теорії. Багато років в написаному нею самою передмові до Морському регламенту Петро докладно оюъяснил мету свого поїздки до Англию.

Під керуванням майстра Поля вона засвоїла все, «що треба було доброго теслі знати». Поль був чудовим мастером-практиком, але теорії він став, ні ті голландські кораблебудівники було невідомо, і Петру «дуже стало огидно, що така далеку дорогу для цього восприял, а бажаного кінця не достиг».

11 січня 1698 року яхта, де перебував цар та його супутники, кинула якір поблизу Лондона.

Більшість з четырёхмесячного перебування у Англії Петро присвятив вивченню кораблебудування. Крім верфей, цар оглядав лондонські підприємства, побував на Англійському королівському суспільстві, являвшемся центром наукової думки, ознайомився з Оксфордським університетом, кілька разів їздив у Грінвічську астрономічну обсерваторію і Монетний двір. Цар не задовольнявся роз’ясненнями. Знаходячись у майстерні знаменитого годинникаря Карті, настільки захопився технікою виготовлення годин, що сама досконало опанував їх складанням і розбиранням. Чи просте цікавість долало Петра, що він зачастив в Грінвічську обсерваторію і Монетний двір. Інтерес з астрономією був із мореплаванням, а інтерес до монетному справі підігрівався можливістю використання їх у Росії недавно изобретённой в Англії машини для карбування монет. Знайомлячись з технікою карбування монет, Петро розраховував використовувати винахід англійців в собі дома.

У Великобританії, як та Голландії, Петро зберігав інкогніто. Однак це, не не перешкоджало йому значно розширити коло знайомих. Зав’язалися знайомства і з представниками церковного світу. Виявивши обгрунтовану обізнаність в священному писанні, Петро, проте, під час розмов із представниками духівництва цікавився й не так питаннями богослов’я, скільки з’ясовували стосунки між церковної і світським владою на Англії. У голові царя, певне, дозрівали плани церковної реформи, у Росії, для реалізації якій він приступив невдовзі після повернення з закордонного путешествия.

Петро встановив зв’язки Польщі з людьми, относившимися до середовища, добре йому відомої за Німецької слободі у Москві. Це був купці. З ними він вів переговори щодо наданні права монопольної торгівлі табаком.

Після цього Петро побував ще Голландії, Лейпцигу, Празі, Дрездені (тут Петро вивчив королівську кунсткамеру) і Відні, звідки 19 липня 1698 року рушив в Россию.

Академия наук.

Для розвитку і поширення наукових знань було засновано в Петербурзі Академія наук. Вона була служити центром науководослідницької праці та вести підготовку молодих ученых.

Думки про її організації Петро виношував давно, але перші крок до її організації зробив у червні 1718 р. Його резолюція одному з доношений проголошувала: «Зделать академію. А нині приискать від росіян, хто учён і до того що схильність має. Також розпочати переводити книжки: юриспруденції і протчии до тому. Це вчинити цього році після початку». Однак у 1718 р., ні з найближчі роки виконати цю намір Петру зірвалася. Створення Академії затяглося почасти у зв’язку з тим, що Петро переймався більш невідкладними справами, почасти через труднощі залучення до роботи на цього іноземних вчених. Цар наполягав, щоб у Петербурзьку академію запросили не вчені взагалі, а найбільші вчені Європи, інші ж не наважувалися їхати у далёкую північну страну.

22 січня 1724 р. відбулося судове засідання Сенату, де був присутній цар. На ньому Петро після осуду затвердив проект статуту Академії. У проекті було зазначено: «Неможливо, щоб тут потрапляти протчих державах прийнятому образу». Тим самим висловлено негативне ставлення до організації таких закладів у країнах Західної Європи. Своєрідність Петербургській академії наук полягала у цьому, що вона покликана була об'єднати три установи, що діяли західноєвропейських державах самостійно й більше незалежно друг від друга, саме — університет, під яким передбачалося «збори вчених людей», зобов’язаних навчати юнаків медицині, філософії та права; гімназію, готовившую учнів для проходження курсу в університеті; власне Академію, т. е. «збори науковців світу й грамотних людей».

Відкриття Академії наук сталося вже по смерті Петра — в 1725 р., коли відбулася перша конференція академіків. Серед академіків, запрошених в Петербурзьку академію наук, — найбільші вчені Європи: фізіолог і математик Д. Бернуллі, астроном і географ Делиль і др.

Кунсткамера.

Пропаганду наукових знань здійснювала також відкрите 1719 р. для загального огляду Кунсткамера — перший Росії естественно-исторический музей. Перші експонати для музею Петро мав ще під час закордонного подорожі 1697−1698 рр. тоді й познайомився з цими двома природознавцями: анатомом Фредеріком Рюйшем, уславленого умінням майстерно бальзамувати трупи, і зоологом Левенгуком, з допомогою изобретённого їм мікроскопа який відкрив перехід крові з артерій в вени. Анатомічна колекція Рюйша, яку та збирав протягом півстоліття, була покладено основою Кунсткамеры.

Збір рідкостей у країні теж був із ініціативою Петра. Він видав кілька указів, закликали населення приносити все, що «дуже старо надзвичайно»: кістки вимерлих тварин і птахів, предмети старовини, древні грамоти, рукописні і друкарські книжки, і навіть уродов.

Притік експонатів — монстрів (виродків) і раритетів (рідкостей) — збільшувався з кожним роком: з Виборга надіслали вівцю, що має замість двох — чотири ока і двоє мови; з Тобольська отримали кілька баранчиків: одного з них вісім ніг, в іншого троє очей, два тулуба і шість ніг. У Нижньому Новгороді народився немовля із трьома ногами, а Уфі - з двома головами. Вони також виявилися експонатами Кунсткамеры.

У Кунсткамері зберігалися також гармати старовинного лиття, опудала птахів та тварин, препарати за анатомією чоловіки й т.д.

Спочатку Кунсткамера розміщалася в «Кикиных палатах» — домі казнённого Кикина, причетного до діла царевича Олексія. У першому поверсі розміщався сам музей — Кунсткамера, але в другому — бібліотека. На час смерті Петра вона налічувала близько 11 тисяч томів і була однієї з найбільш багатих в Европе.

Кунсткамера і бібліотека був у 1719 р. відкриті до безплатного і користування. Обом установам цар від їх виникненню надавав просвітницький характер. «Я дуже хочу, — розмірковував він, щоб люди дивилися і учились».

География.

Великий внесок у розвиток вітчизняної науки внесли географи. Відважні російські землепроходцы, нерідко малоосвічені, але спостережні і з гострим розумом, виробляли опис Сибіру та відкритих «нових землиц». До їх числу належить устюжский селянин Володимир Атласів, призначений прикажчиком в Анадырский острог. На свої скромні кошти Атласів в 1697 — 1699 рр. становив перше етнографічний і політичний географічне опис Камчатки. У 1713 — 1714 рр. російські землепроходцы побували на Курильських островах.

Проте основних успіхів вітчизняна географія досягла в обстеженні вже територій й нанесенні їх у карту. Росіяни картографи Ф. Соймонов і Ко. Верден завдали карті Каспійське морі та описали його. У 1720 року карта була опублікована у Росії, подарована Петром 1 Паризької академії, яка обрала його членом. Картографи петровского часу «відкрили» Аральське море, про яку західноєвропейські вчені або не мали достовірних відомостей. Зусиллями Василя Киприянова, Олексія Зубова і Якова Брюса на карти було нанесено Балтійське й Азовське моря, басейн Дона.

У петровський час був належить початок вивченню продуктивних сил країни. У 1720 року уряд організувало першу у Росії експедицію з вивчення Сибіру, перед якому було поставлені виключно наукові мети. Експедиція, керована Данилом Мессершмидтом, зібрала велике кількість природно-історичних і етнографічних колекцій, характеризуючих побут і релігію сибірських племен, природу Сибири.

Пошуки з корисними копалинами увінчалися відкриттям покладів кам’яного вугілля околицях Підмосков'я, Дону і Кузнецька і до Поволжя. «Земляний» вугілля тоді не вміли залучити до практичні, проводилися лише перші досліди вживання його як палива при выварке солі, а нафту застосовували лише медицині. Особливо успішно велося вивчення гірничорудних багатств Уралу і Сибири.

Заключение

.

Нові явища, якщо утворилися, часто мають здатність неодолимо розвиватися, пробивати собі шлях збереження та врешті-решт ставати визначальними. Звісно ж, Росія позбавлена виходу на море, зрештою його отримала б. Чи з’явилися б в неї і регулярна армія, і флот, і Академія наук, і мануфактурна промисловість, та професійні навчальними закладами, люди заходилися б голити бороди і носити європейський одяг. Питання у цьому, якби усе це появилось.

Заслуга Петра у цьому, що не обмежився пасивним спогляданням того, як що зародилися перед ним процеси продовжували автоматично розвиватися. Він владно вторгалося у всі сфери житті країни та віддав свій неабиякий талант і кипучу енергію прискореному розвитку всіх почав, що виникли перед ним. Петро хіба що подстёгивал события.

Использованная литература.

1. Павленко М. І. Петро Перший, і його час. Москва, 1989 г.

2. Павленко М. І. Петро Великий. Москва, 1990 г.

3. Анісімов Є. У. Час петровських реформ. Л., 1989 г.

4. Анісімов Є. У. Петро Перший: народження імперії. Історія Батьківщини: люди, ідеї, рішення. Москва, 1991 р. ч.1.