Зруйновані храми Росії

На початку 90-х років безліч демократів виступали проти відновлення храму Христа у Москві. Виступали люто, не соромлячись у висловлюваннях. Дісталося всім прибічникам відновлення храму й особливо Лужкову. І це зрозуміло: храм Христа Спасителя — символ колишньої Росії. Могутньої та самобутньою, що йде власним шляхом, а чи не смиренно топчущейся на задвірках Заходу, выпрашивающей чергову подачку. Але смільчаків як починалося дуже довго в незвичайної долі храму. Ще у грудні 1812 року, коли Олек-сандр І видав Найвищий маніфест, де йшлося: «У збереження вічної пам’яті того безприкладного старанності, вірності, любові до Віри і Батьківщині і на відзначення подяки нашої до Промислу Божу, врятувало Росію від загрожує їй загибелі, намірилися ми первопрестольном граді нашому Москві створити церква в ім'я Спасителя Христа. Так благословить Всевишній Почин Наше! Так здійсниться воно! Так простоїть храм багато повіки!» Але, так би мовити, скоро казка мовиться, так швидко робиться. Спочатку місцем закладення храму було обрано Воробйов гори, що завжди були однією з улюблених місць російських царів. Храм передбачалося спорудити заввишки 110 сажнів. 12 жовтня 1817 року, у той самий день, коли французи не за п’ять років доти залишили Москву, відбулася урочиста закладання храму на Воробйових горах у присутності Олександра I. Але за кілька років зупинили тому, що грунт виявився піщаним, і навіть низки інших причин, що з труднощами спорудження такого грандіозного споруди. За велінням Государя Імператора (вже Миколи I) в 1827 року комісія, призначена будівництва храму, була закрита, а проект А. Л. Витберга віднесли до незбутніх і нездійсненних. Після закриттям комісії два її члена —А. Л. Витберг і Рунич — набули суду Московської кримінальної палати: вони звинувачувалися у зловживаннях і протиправні дії на шкоду скарбниці. А. Л. Витберг був засланий до В’ятки. Новостворений комітет затвердив новий проект —професора К. А. Тона. Тепер місце для храму вибрав сам Государ, неподалік Кремля, березі Москвирічки, де доти перебував Алексеевский жіночий монастир. 10 вересня 1829 року, відбулася нова урочиста закладання грандіозного храму. Архітектура його відрізнялася від візантійського стилю легкістю і бездоганною красою форм і нагадувала древні російські церкви. Зовнішні стіни храму б прикрашені поруч горельєфів, виконаних з російського мармуру відомими скульпторами Рамазановым, Логиновским і бароном Клодтом, які трудилися з них протягом 20 років. Вибір сюжетів тих горельєфів по Найвищої волі було надано митрополиту Філарету. Усі вхідні двері (які 12) було виконано з бронзи, а прикрашали їх зображення святих, відлитих за моделями відомого скульптора графа Толстого. Паперті ганків виготовлені з фінського мелкозернистого граніту темно-червоного кольору, яким було облицьований і зовнішнє цоколь всього храму. У 1849 року закінчився найбільший купол храму, а 1858 року зовнішні риштування зняли, і храм з’явився в усій своїй до краси і грандіозності розмірів. Усередині храм був облицьований двома сортами російських каменів — Лабрадору і шошкинского порфіру і п’ятьма сортами різнобарвних італійських мармурів. Духовна живопис виконана найкращими російськими художниками, серед багатьох чудових творів зустрічалися просто зразкові, неповторні. У 1982 року храм був цілком готовий, але освячення його відбулося лише у 1883 року — на рік коронації Государя Олександра ІІІ. Це була надзвичайно урочиста церемонія, яку бачила вся Москва. Усередині храму, в північному його розі, стояли ветерани Великої Вітчизняної війни 1812 року, їх залишалося не багато. Государ милостиво розмовляв із ними кожен із яких був нагороджений Георгієвським хрестом. При чотирьох імператорах зводився храм Христа Спасителя, і потім був знищено одного дня у період управління Москвою пріснопам'ятним Лазарем Кагановичем. Храм підірвали, щоб цьому місці звести Палац Рад, ніколи ні споруджено. Проте від храму щось залишилося. У запасниках знайдено архітектурні фрагменти, дзвони, деталі внутрішнього оздоблення. Невідома бабуся передала ікону з ликом Спасителя, яку роки бережно зберігала вдома. У фондах кремлівських музеїв випадково виявили золочену бронзову пластину як хреста. Це була заставна плита храму. Її знайдено в руїнах, і потім взагалі неї забули. На обороті яку можна прочитати: «План і фасад склав професор архітектури, колезький радник Костянтин Тон». Храм і відбудовувалося точному відповідність до задумом видатного архітектора. Колись, понад півстоліття тому, освічена злидарка Филимонівна, обійшовши востаннє храм Христа Спасителя, сказала: «На цьому місці ніколи й нічого антихристами нічого очікувати споруджено. Одного разу спуститься з неба сам Господь і відродить порушенный храм…».

Трагічна доля спіткала Каріна-Даниленка та краснодарські храми. Багато були зруйновані, опоганені у роки лихоліття і невіри. Одна з найбільш гарних перебував навпаки нашої гімназії, в сквері. У 1853 року у Екатеринодаре почалося будівництво військового АлександроНевського собору. Тривало воно майже 20 років. Будувався цей храм у проекті військового архітектора Е.Черника. Строгістю і лаконічністю своїх форм Білий собор, як його звали між собою колір, було дуже гарний. Площа, де стояв храм, тепер називається Соборній. На Соборній площі стали проводитися паради війська та інші торжества, пов’язані з знаменними датами й небуденними подіями. У такі дні у собор приносилися військові регалії, і після літургії звідси починався Хрещений хід по вулиці Червоної. Після остаточного встановлення радянської влади у місті ухвалено рішення про перейменування деяких вулиць та площ. Соборну площа перейменували у Червону. На 1929 року був і собор. Будинок храму передали совпрофу для обладнання ньому Будинку культури. З неї зняли бані, і центральної башточці став розвиватися червоний прапор. Навколо нього було розбитий сквер, який присвоєно ім'я В. И. Сталина. Працював Будинок культури недовго, бо Білий собор знесли в 1932 року. Ось де позначилася вимогливість будівельників собору матеріалу: вибухом падали цілі уривки стін, а цегла залишався цілим і легко відламувався від кладки, що дозволяло вдруге використовувати його на будівництві. На що залишилася собору «гірці» влаштували великий квітник з фонтаном. Але всі повертається назад. Так було в кінці 1994 року у східної боці скверу побудована каплиця на згадку про репресованих, гнаних і «без вини вбитих» у роки лихоліття козаків, а 22 січня архієпископ Ісидор відслужив в каплиці присвячену їм панахиду. Як можна і стоїть тут раніше у центрі Соборній площі військової собор, каплиця називається св. Олександра Невського. Втрачений собор збираються відновлювати, вже закладено камінь, котрий символізує його відродження. Можливо, нині він простоїть століття? Натомість постане можна тільки у цьому разі, якщо не потраплять остаточно під ярмо космополітів. Так допоможе їм Бог!