Роль ОБСЄ у підтримці європейської безопасности

Білоруський державний університет Факультет міжнародних отношений Роль ОБСЄ у підтримці європейської безопасности.

Курсова робота Студентки 3 курсу відділення міжнародних відносин Науковий руководитель:

Минск 1999.

ОБСЕ — сама велика із усіх існуючих організацій щодо підтримки безпеки, наймолодша і найбільш що має найбільш великим потенціалом в сфері підтримки стабільності. ОБСЄ - досить нове утворення, офіційно оформлене лише 1995 р., але почало своє формування в 1975 р. після підписання Гельсінських угод. У світі, що стоїть одразу на порозі нового тисячоліття, питання безпеки важливі як ніколи. Вкупі питанням екології, боротьби з міжнародної злочинністю і економічними питаннями вони, мій погляд, стануть найактуальнішими для прийдешнього століття. Світова спільнота не раз намагалося виробити єдиний механізм задля об'єднаного підтримки безпеки. Цей процес відбувається бере початок ще від часів освіти Ліги Націй і залишається однією з актуальних по сьогодні. Природно, що численні протистояння між групами держав, соціальні й політичні відмінності, аспекти зовнішньополітичних концепцій завжди були дестабілізуючими за будь-яких спроб вироблення єдиного всім механізму. Створені ж структури часто виявляються недієздатними або недостатньо авторитетними до ухвалення І що найважливіше, виконання рішень, пов’язаних із підтримкою світу і загальну стабільність. Не винятком є і сьогоднішня ситуація. Процес розрядки, прямий наслідок якого і стало освіту ОБСЄ, схоже, зупинився на невизначений термін, що ставить під дієвість міжнародних механізмів, покликаних сприяти загальному світу й відкритості. У ситуації, коли найголовніший орган з підтримки міжнародної безпеки — Рада безпеки ООН — виявився недостатньо авторитетний у недопущенні війни, рискующей знову повернути світ у період «холодної громадянської війни», важко казати про конструктивної роль інших регіональних утворень з підтримання миру, серед яких і було перебуває ОБСЄ. Проте, потенціал цієї організації величезний, і взагалі ще доведеться використовувати усі свої змогу реалізації практично своєї мети і принципів. Саме тому головним напрямом моєї роботи було, передусім, розкриття потенційні можливості ОБСЄ як найбільш перспективної регіональною організацією безпеки. І, хоча недавні югославські події та показали неефективність миротворчих дій ОБСЄ на Балканах, вона і продовжує грати конструктивну роль по підтримці стабільності решті регіонів Європи та Азії. Діяльність приділено багато уваги опису діяльності місій ОБСЄ як конкретних механізмів щодо реалізації рішень, прийнятих организацией.

ГЛАВА 1. ОБСЕ: НОВА АРХІТЕКТУРА БЕЗПЕКИ ДЛЯ ЄВРОПИ. 1.1.ЧТО ТАКЕ ОБСЄ? Організація з безпеки і у Європі (ОБСЄ) представляє собою організацію за безпеку, куди входять 54 держави (членство 55 держави — Югославії - було припинено в 1992 р.), розташовані біля «від Ванкувера до Владивостока». У цьому регіоні ОБСЄ головне міжнародним інструментом для раннього розпізнання, попередження й запобігання конфліктам, і навіть регулювання криз і постконфліктної реабілітації. ОБСЄ займається широким колом питань безпеки, включаючи контроль над озброєнням, превентивну дипломатію, заходи зі зміцнення довіри, прав людини, контролю над проведенням виборів, економічну екологічну безпеку. Рішення ухвалюються на базі косенсуса — все що входять до організацію держави мають рівний статус. Усе це виділяє організацію серед інших організацій та інститутів Європи. 54 держави — члена включають континентальну Європу, Кавказ, Центральну Азію та Північну Америку. ОБСЄ також співпрацює зі средиземноморскими і азіатськими партнерами. Можна сміливо сказати, що ОБСЄ таким чином з'єднує євроатлантичне і євро-азіатське суспільство «від Ванкувера до Владивостока».

1.2.ВСЕОБЪЕМЛЮЩИЙ ПІДХІД До ВОПРОСАМ БЕЗПЕКИ. ОБСЄ практикує широкий і всеосяжний підхід до питань безпеки, а саме: захист і сприяння розвитку правами людини і основні свободи, співробітництво у сфері економіки та екології є так само важливими питаннями підтримка й зміцненні світу та безпеки як і політичні та військові питання. Їх рішення є головним метою діяльності ОБСЄ. Різні аспекти розглядаються як взаємозалежні, і взаємозалежні. На протязі всієї існування організації країни — члени активно сприяють зміцненню додаткових заходів у різні сфери безпеки — політичної, військової, економічної, соціальної. Ще одна приклад те, що дію ОБСЄ полягає в розумінні безпеки як всеосяжної є участь організації переважають у всіх стадіях розвитку конфліктів, від раннього попередження й запобігання конфлікту до сприяння розв’язанні конфлікту і постконфліктної реабилитации.

1.3. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ І ОСНОВНІ НАПРЯМКУ ДІЯЛЬНОСТІ ОБСЄ. Історія створення ОБСЄ бере початок з підписання 1 серпня 1975 р. 33 державами Європи, і навіть навіть Канадою до Гельсінки Заключного акта Ради з безпеки і у Європі (НБСЄ). Цей документ, вироблений з урахуванням інтенсивних трирічних консультацій, отримав назву «10 заповідей разрядки"1. «заповіді» включали у собі норму закону про повазі суверенітету, непорушності кордонів, відмовитися від використання сили під час вирішення конфліктів, визнання територіальної цілісності і право народів самовизначення, невтручання одних країн у внутрішні справи інших, повагу правами людини і свобод можливо, співробітництво між державами й дотримання міжнародних законів. З того часу процес розрядки і розробки спільного напрями на вирішення проблем континенту повільно розвивався, що призвело до проведенні низки зустрічей представників держав-учасників хельсінкського наради. Було очевидно, механізм, розроблений з урахуванням «10 заповідей», підписаних країнами, підходив при цьому більше, ніж військових блоках. Після об'єднання Німеччини, розпаду СРСР і розпуску Організації Варшавського Договору у Європі та розгорнулася широка дискусія на проблеми будівництва нової системи безпеки. Пророблялися різні сценарії його розвитку з огляду на те, що у першому плані виходили питання економіки, екології, демократії, культури, інформації, а військово-політичні категорії, здавалося, переставали відігравати провідну роль. Отже, 5−6 грудня 1994 р. на Будапештському саміті було вирішено перетворити із першого січня 1995 р. НБСЄ в Організацію за безпеку і у Європі (ОБСЄ) зі статутом і юридично-правовий базою. ОБСЄ стала першої всеосяжної організацією, сфальцьованої на загальноєвропейському процесі (в на відміну від ЄС і НАТО, що залишаються «полюсом тяжіння») і справді з часом може бути форумом загальноєвропейського діалогу й співробітництва. У 1995;1996г.г. розробили сценарії «трьох концентричних кіл», за яким передбачалося тісне взаємодія «малого кола» ЗЄС зі «середнім колом» НАТО і «великим колом» ОБСЄ. У цьому сценарії, розмовляючі про повернення політиці балансу сил замість інтеграційних підходів у вирішенні питань безпеки, зазнавали критики. Особливо говорилося про Росію, про роллю в нового європейського системі. Так Геншер, колишній міністр закордонних справ ФРН, говорив: «Заходу потрібна сильна Росія як партнер у справі європейського будівництва… У більш загальному плані йдеться про зміну Європи, а зовсім не від стосовно приєднання Сходу до демократичного заходу континента"2 На самітах ОБСЄ велися дискусії щодо створенні моделі безпеки для наступного століття, але розробка її і залишилася у початковій фазі. Учасники зійшлася на думці у тому, що «необхідно глобальне бачення проблем безпеки, нових викликів та збільшення ризиків, що має Европа». 3 ОБСЄ розглядали як основа нової архітектури європейської безпеки як організація, вже що накопичила певний досвід щодо чотирьох напрямам діяльності - раннє попередження кризових ситуацій, превентивні дії з єдиною метою недопущення трансформації кризових ситуацій в конфлікти, врегулювання криз, постконфликтная реабілітація (як і випадку з Боснією і Герцеговиною). У Чечні ОБСЄ виявила здатність діяти як посередницька нейтральна сторона. Розглядалися можливості ОБСЄ у сфері контролю за озброєннями й роззброєнням, і її у сфері економічного і охорони культурної співробітництва, захисту людини. Але дослідники вважали, організація не має достатніми фінансовими, інституційними і організаційними можливостями для надання її учасникам надійних гарантій безпеки проти загроз всіх типів: «Нарада за безпеку і у Європі, наприклад, охоплює усі держави, але позбавлене здібності прийняття справді ефективних решений». 4 «… і може взагалі одна організація забезпечити ці гарантії, і бути домінуючим елементом у новій системі? На погляд, відповідь однозначний — немає, не может». 5 Проте, чому ж процес становлення ОБСЄ як всеосяжної організації безпеки такий важливий для Європи? По-перше, для реалізації нової концепції безпеки потрібні відправні точки — загальні всім. У принципах ОБСЄ це — демократія, забезпечення прав людини, верховенство закону, ринкової економіки, соціальна справедливість й збереження довкілля — поняття, не що зустрічають заперечень практично переважають у всіх країнах-учасницях. По-друге, основа ОБСЄ - рівноправність всім держав-учасників, що ставить за однакову становище всі країни, не приймаючи до уваги рівень їхнього економічно-соціального розвитку, і це відкриває двері для широкого діалогу різноманітні, зокрема й фактично економічним проблемам. По-третє, військових союзах що неспроможні забезпечити всеосяжну безпеку, оскільки об'єднують військовий потенціал держав, аби протистояти загальному противнику. Потенційний противник, своєю чергою, шукає союзників для протистояння, що ні сприяє зміцненню довіри між великими групами держав. Співтовариства ж беруть в основі загальні цінності й своєї активністю сприяють вниканию країн інтереси одне одного, створенню «прозорості» й довіри. Але: оскільки співтовариства повністю покладаються на невійськові кошти, вони «неспроможна протистояти навмисної агресії. Вони безсилі, коли освіту співтовариств зазнає краху й спалахує война». 6 По-четверте, ОБСЄ єдина реальна загальноєвропейська організація безпеки. У період після 1990 р. вона обзавелася поруч нових органів, роблять її дієздатної і поза рамками організації. До них належатьПостійний рада, бюро із демократичних інститутах і прав людини в Варшаві, Верховний Комісар з справам національних меншин і Центр по запобіганню конфліктів. З іншого боку, вона надіслала місії спостерігачів майже в усі осередки конфліктів у Східної Європи з метою з’ясування дома ситуації та можливостей мирного врегулювання конфліктів. До того ж ОБСЄ включено до ролі «регіонального угоди», відповідно до гол. VIII Статуту ООН, в глобальної системи колективної безпеки все. Щоправда, поки усе це виявилося неэффективным.

1.4.ПРОБЛЕМЫ ДІЯЛЬНОСТІ ОБСЄ. Головні проблеми, які стоять перед ОБСЄ, зводяться до наступним: 1. Зоні дії ОБСЄ бракує умов формування ефективного співтовариства безпеки. Вона охоплює демократичні й авторитарні держави й простирається від сучасних, багатих західноєвропейські північноамериканських товариств до бідних, традиційних товариств Центральної Азії. У цьому зоні відсутні гомогенність, загальні цінності, взаємна емпатія та багатосторонні, інтенсивні контакти, чого вимагають співтовариство безпеки. І на недалекому майбутньому тут можна нічого не зміниться. 2. ОБСЄ у ролі системи колективної безпеки все недієздатна. Хоча вона з допомогою своїх механізмів врегулювання криз і теж усупереч волі який-небудь країни розслідувати його дії, які під загрозу світ, чи порушення статуту ОБСЄ її території (принцип «консенсус мінус один»), але тільки мова про прийнятті конкретних заходів, все 54 члена, включаючи зацікавлена держава, мусять дати своє згоду (напрошується порівнювати з ООН, де залишається лише консенсус п’яти постійних і більшості інших членів Ради Безпеки). 3. НАТО та ЄС випереджають ОБСЄ у військовому і економічним сприянні по питанням безпеки. Проте ОБСЄ має найбільш прогресивним в міжнародному масштабі інструментом у тому, щоб виявити основи нестабільність у Європі. Довгострокові місії ОБСЄ на місцях та інститут Верховного комісара у справі національних меншин можуть сприяти реалізації практично захисту прав меншин, заблаговременному виявлення этнонационалистических конфліктам та посередництву між сторонами для здобуття права взагалі допустити ескалації насильства, і навіть встановити взаєморозуміння між колишніми воюючими сторонами після припинення цієї ескалації. Поки, проте, цей інструмент показав свою неспроможність. 4. Варто було подумати про активізацію діяльності ОБСЄ у сфері екологічну безпеку, через спільності цього питання всім країн. У природоохоронній сфері важливо активізувати зусилля щодо подальшого розвитку екологічної програми дії до Центральної і Східної Європи, схваленої в 1993 р. на конференції у Люцерні, і навіть з безпеки АЕС та інших ядерних об'єктів. Країни — учасниці ОБСЄ повинні також активно включиться в здійснення Програми ООН з охорони навколишнього середовища — ЮНЕП, і навіть дотримуватися міжнародні угоди з захисту довкілля, відновлення та підтриманню стійкого екологічного балансу. З огляду на першорядної важливості і терміновість вирішення екологічних проблем, слід запропонувати розробити й ухвалити Програму негайних дій чи Хартію захисту довкілля, а також створити бюро із співробітництву, спостереженню й оцінки виконання існуючих зобов’язань у сфері екології. Мають бути вжиті заходи, що стосуються засудження та покарання тих, хто руйнує довкілля, до кримінальних. 5. Неодноразово пропонувалося розгорнути такі напрями діяльності ОБСЄ як криміногенне, моральне та інші виміру. У межах криміногенного виміру можна було б проводити Рада міністрів внутрішніх справ, безпеки, прокуратури й інших органів з залученням «Інтерполу» і «Европола», порушити питання створенні по аналогії Агенства боротьби з злочинність у межах ОБСЕ.

1.5.МЕХАНИЗМ ДІЇ ОБСЄ. Місії ОБСЄ й інші представництва у тих чи інших регіонах — головне вираз роботи організації. Вони направляють у країни, нужденні, по думки ОБСЄ, у допомозі для втілення у життя політичних рішень. Як було зазначено, ОБСЄ діє в всіх фазах розвитку конфлікту: раннє попередження, превентивна дипломатія, сприяння розв’язанні конфлікту, постконфликтная реабилитация. В найзагальніших рисах його завдання і цілі місій такі: сприяти політичним процесам, які намагаються запобігти чи залагодити конфлікт, і навіть забезпечити своєчасну інформованість представників ОБСЄ про розвиток ситуації у країні чи регіоні. Завдання, цілі й втягнутість місій в які у тієї чи тієї іншій країні процеси може істотно варіюватися, підкреслюючи гнучкість цього інструмента врегулювання. Всім місій, проте, ключовими питаннями є соціальні, питання демократії та забезпечення сили закону. Місії ОБСЄ різняться і по кількості представників, варіюючись від чотирьох (місії ОБСЄ з взаємодії у Центральній Азії, центри ОБСЄ у Алма-Ати, Ашгабаді і Бішкеку) до як двох тисяч (місія у Косові). Усі місії співробітничають із міжнародними і неурядовими організаціями у сфері своєї роботи. Місії ОБСЄ представлені у Косово, в Боснії й Герцеговині, Хорватії, Естонії, Грузії, Латвії, Молдові, Таджикистані, Македонії, і навіть в Україні. Представлена ОБСЄ й у Чечні, Албанії, Білорусі, Азії, АлмаАто, Ашгабаді, Бішкеку. Місії та інші представництва зазвичай направляються рішенням Постійного Ради з угоди приймаючої країни. Спочатку звичайно розгортаються на період від шість місяців до один рік, і відновлюються принаймні необхідності. Більшість членів місій призначаються державамиучасниками і є представниками цивільних чи військових інститутів. Місії очолюють глави місій, представники країн-членів ОБСЄ, яких призначає голова організації. Діяльність місії управляє і підтримує Центр з запобігання конфліктам при Секретаріаті, Департамент управління і операцій та голова ОБСЄ. Місії почали своєї діяльності у першій половині 90-х. Їх створення було необхідно «запобігти разгорание внутрішньодержавних конфліктів, можливих на зміну режимів державного правління в Східної Европе"7. Зоною найпильнішої уваги ОБСЄ є південно-східна Європа. Чотири найбільші місії у цьому регіоні - місія ОБСЄ у Косово, місія ОБСЄ у в Боснії й Герцеговині, місія ОБСЄ у Хорватії, і представництво ОБСЄ у Албанії. П’ята місія перебуває у колишньою югославською республіці Македонія. Балкани — перший регіон, куди були місії ОБСЄ. Це були місії у Косові, Сандьяк і Воєводіну у вересні 1992 р. й у колишню югославську республіку Македонія (восени цього року). Місії та інші представництва ОБСЄ також містяться на Кавказі, Східній Європі, двох прибалтійських державах СНД і центральної Азії. У другий — главі розглянута діяльність місій по регионам.

ГЛАВА 2. МІСІЇ ОБСЄ. Місії ОБСЄ й інші представництва у тих чи інших регіонах — головне вираз роботи організації. Вони направляють у країни, нужденні, по думки ОБСЄ, у допомозі для втілення у життя політичних рішень. Як було зазначено, ОБСЄ діє в всіх фазах розвитку конфлікту: раннє попередження, превентивна дипломатія, сприяння розв’язанні конфлікту, постконфликтная реабилитация. В найзагальніших рисах завдання і цілі місій такі: сприяти політичним процесам, які намагаються запобігти чи залагодити конфлікт, і навіть забезпечити своєчасну інформованість представників ОБСЄ про розвиток ситуації у країні чи регіоні. Завдання, цілі й втягнутість місій в які у тієї чи тієї іншій країні процеси може істотно варіюватися, підкреслюючи гнучкість цього інструмента врегулювання. Всім місій, проте, ключовими питаннями є соціальні, питання демократії та забезпечення сили закону. Місії ОБСЄ різняться і по кількості представників, варіюючись від чотирьох (місії ОБСЄ з взаємодії у Центральній Азії, центри ОБСЄ у Алма-Ати, Ашгабаді і Бішкеку) до як двох тисяч (місія у Косові). Усі місії співробітничають із міжнародними і неурядовими організаціями у сфері своєї роботи. Місії ОБСЄ представлені у Косово, в Боснії й Герцеговині, Хорватії, Естонії, Грузії, Латвії, Молдові, Таджикистані, Македонії, і навіть в Україні. Представлена ОБСЄ й у Чечні, Албанії, Білорусі, Азії, АлмаАто, Ашгабаді, Бішкеку. Місії та інші представництва зазвичай направляються рішенням Постійного Ради з угоди приймаючої країни. Спочатку звичайно розгортаються на період від шість місяців до один рік, і відновлюються принаймні необхідності. Більшість членів місій призначаються державамиучасниками і є представниками цивільних чи військових інститутів. Місії очолюють глави місій, представники країн-членів ОБСЄ, яких призначає голова організації. Діяльність місії управляє і підтримує Центр з запобігання конфліктам при Секретаріаті, Департамент управління і операцій та голова ОБСЄ. Місії почали своєї діяльності у першій половині 90-х. Їх створення було необхідно «запобігти разгорание внутрішньодержавних конфліктів, можливих на зміну режимів державного правління в Східної Европе"8. Зоною найпильнішої уваги ОБСЄ є південно-східна Європа. Чотири найбільші місії у цьому регіоні - місія ОБСЄ у Косово, місія ОБСЄ у в Боснії й Герцеговині, місія ОБСЄ у Хорватії, і представництво ОБСЄ у Албанії. П’ята місія перебуває у колишньою югославською республіці Македонія. Балкани — перший регіон, куди були місії ОБСЄ. Це були місії у Косові, Сандьяк і Воєводіну у вересні 1992 р. й у колишню югославську республіку Македонія (восени цього року). Місії та інші представництва ОБСЄ також містяться на Кавказі, Східній Європі, двох прибалтійських державах СНД і центральної Азії. Далі розглянута діяльність місій по регионам.

1.ЮГО-ВОСТОЧНАЯ ЄВРОПА. Наприкінці 1998 р., готуючись до повноважень чинного голови ОБСЄ, польський міністр закордонних справ Геремек виклав свою думку на спроможності ОБСЄ у врегулювання ситуації на Балканах. «Конфлікт в Косово поставив під сумнів стабільність по всій території Балкан і тих самим, у Європі. Зрозуміло, що він у епіцентрі активності всієї міжнародної спільноти. З початку ОБСЄ жваво реагувала на події у Косово, сформулювала свої принципи в березні (1998 р.) Активну участь у цієї роботи приймала також Россия"9, — підкреслив Геремек. Він характеризував взаємодії НАТО та ОБСЄ, у тому, що, попри відмінності, саме ОБСЄ співробітництва з НАТО було доручено місія по реалізації резолюцій Ради Безпеки ООН. «Активне присутність ОБСЄ на Балканах, безсумнівно, сприяє стабільності у регіоні. Місії ОБСЄ у в Боснії й Герцеговині, в Албанії, в Македонії і Хорватії створюють струнку систему раннього оповіщення про загрози й дозволяють міжнародної громадськості проводити правильне розвиток демократичних інститутів власності та дотримуватися права етнічних меншин у країнах. Розміщення сил підтримки НАТО в Македонії, покликаних забезпечити можливу евакуацію спостерігачів ОБСЄ у Косово у разі виникнення небезпеки її безпеки, також має стабілізуюче впливом геть цю частину Балкан», 10- підкреслив міністр. Також пролунала надія на, що під впливом координованих зусиль міжнародного співтовариства може піти у минуле поняття «постійно киплячого балканського казана». На жаль, сьогоднішній день доводиться визнавати, що ОБСЄ виявилася неспроможною запобігти війну в Югославії, навіть відповідальність лежить як у ньому. 1.1. МІСІЯ ОБСЄ У КОСОВО. Місія ОБСЄ у Косово — найчисельніша, найбільш мобільний і ускладнена із усіх місій, зроблених ОБСЄ. Завданнями цієї місії було забезпечення виконання резолюцій Ради Безпеки ООН 1160 і 1199, збереження перемир’я, контролювання пересувань військ, забезпечення допомоги у поверненні біженців і переміщених осіб, спостереження проведенням виборів, допомогу у формуванні виборних органів самоврядування та поліції, сприяння дотриманню правами людини і побудові демократії. Місія склалася внаслідок підписаного 16 жовтня 1998 р. в Белграді угоди між ОБСЄ й Республікою Югославія. Його підписали голова ОБСЄ, польський міністр закордонних справ Броніслав Ґеремек і югославський міністр закордонних справ Живадин Йованович. Угоду передбачало створення місії з 2000 неозброєних спостерігачів — представників країн-членів ОБСЄ. Місія було засновано Постійним Радою 25 жовтня 1998 р. У мандаті місії говорилося, що завданнями став: — забезпечити злагоду між усіма політичними опонентами у Косові в відповідність до резолюцією 1199 Ради Безпеки ООН, переконатися, що протиборчі боку дотримуються перемир’я і використовують зброю для репресій проти місцевого населення, поліпшити соціальну обстановку і створити умови для повернення біженців і переміщених осіб; розпочати змістовний діалог виведення політичну ситуацію з кризи. Усі приклади незгоди чи досягнення на успіх рішенні даних питань повинні бути повідомлено в Постійний рада ОБСЄ, Рада безпеки ООН та інші організації; - забезпечити тісний зв’язок з і організаціями, присутніми в Косово; - стежити виборами у Косово, гарантувати їх відкритість і справедливості закидів у відповідність до прийнятими правилами і процедурами; - допомагати у створенні у Косові інститутів управління та поліцейських сил; - повідомляти Постійному Раді ОБСЄ, Раді Безпеки ООН та інших органам і організаціям про зроблених діях та робити рекомендації по питанням, порушеним в резолюції 1199 Ради Безпеки ООН11. Місія у Косові була cоздана терміном 1 рік із застереженням про її продовженні по запиту Голову ОБСЄ чи уряду Югославії. Вона прибула в Косово у жовтні 1998 р. Штаб-квартира місії розташовувалася у Приштині, зі зв’язковим офісом у Белграді та місцевими представництвами у містах краю. Згодом були створено координаційні центри у кожному опстине (адміністративну одиницю Косова). Деякі з цих центрів мали представництва у невеликих у містах і селах опстин, їх кількість варіювався залежно від обстановки у певній місцевості. Місія в Косово тісно співпрацювала з декотрими міжнародними організаціями, в частковості з ООН (з Верховним Комісаром у справах біженців), НАТО і Міжнародним Комітетом Червоного Креста.

1.2.МИССИЯ ОБСЄ У БОСНІЇ І ГЕРЦЕГОВИНІ. Місія ОБСЄ у в Боснії й Герцеговині було створено Радою Міністрів на засіданні Будапешті 8 грудня 1995 р. до виконання зобов’язань, покладених на ОБСЄ у рамках мирної угоди по в Боснії й Герцеговині, підписаної Дейтоні. Місія почала працювати 29 грудня 1995 р., узявши за основу яка існує, а більш обмежену місію ОБСЄ у Сараєво, що знаходиться із жовтня 1994 р. Штаб-квартира місії лежить у Сараєво, відкрито також п’ять регіональних центрів — і двадцять дрібніших офісів. Місія становить понад ніж двохсот міжнародних представників, що робить її однієї з найбільш численних місій ОБСЄ. Основними функціями став сприяння підтримці світу, демократії та стабільності у Боснії й Герцеговині. Вона сприяла організації та проведення виборів у вересні 1996 р., муніципальних виборів у вересні 1997 р., виборів у Республіці Сербській у листопаді 1997 р., національних виборів у вересні 1998 р. Участь проведенні виборів включало створення тимчасової виборної комісії, прийняття правив і інструментів регулювання, забезпечення організаційної, підготовчої і втрати фінансової підтримки місцевою виборчою комітетам, нагляд реєстрацією виборців (як у країні і до її межами), реєстрацію партій і кандидатів, забезпечення виконання результатів виборів. Ці вибори вважалися важливою складовою процесу повоєнної реабілітації у Боснії й Герцеговині. Виконуючи свої зобов’язання, місія тісно співробітничає з міжнародними організаціями та іншими представництвами, зокрема з місією ООН в в Боснії й Герцеговине.

1.3.МИССИЯ ОБСЄ У ХОРВАТІЇ. Місія ОБСЄ у Хорватії покликана допомагати, асистувати і стежити виконанням всіх угод та зобов’язання по двосторонньому поверненню біженців й вимушені переселенців, захищати права національних меншин відповідно до рішеннями хорватського уряду. Місія також сприяє розвитку демократичних інститутів власності та процесів і європейських механізмів із приведення їх у дію. Це і у собі широке коло питань, що з правами людини у загальному, правами меншин, місцевими демократичними інститутами, повагою закону, свободою інформації та правовим забезпеченням реформ. На місію покладено право давати особливі рекомендації хорватським владі й надавати, якщо знадобитися, інформацію про ситуацію у регіоні Постійному Раді. Вона проти неї працювати з Верховним Комісаром по справам національних меншин і використати його рекомендації. Місія також тісно співробітничає з іншими міжнародними інституціями та організаціями, представленими у Хорватії, такі як Ради Європи, Спостережна Місія Європейського Співтовариства, Верховним Комісаром ООН у справах біженців і Червоним Хрестом. Особливо активну роботу ведеться у місцях із нерозв’язаними проблемами біженців і переміщених осіб, які стосуються власності, місце проживання, освіти, амністії. Найважливіша був її проведення січні 1998 р., коли уряд Хорватії відновило владу у Дунайському регіоні після закінчення терміну Перехідною адміністрації ООН у Східній Славонії, Баранячі і Східному Сурмиуме (UNTAES). Доти ОБСЄ підтримувала роботу UNTAES по розвитку демократичних інститутів, процесів і немає механізмів на муніципальному, обласному і рівні. Після припинення дії UNTAES ОБСЄ стало головним міжнародної силою у Хорватії і розширила свою активність, узявши він зобов’язання щодо виконання роботи, раніше предпринимавшейся ООН. Через 15 років жовтня 1998 р., коли минув термін присутності групи з підтримці поліції ООН, ОБСЄ взяла він роль спостерігача над роботою місцевої поліції в хорватському Дунайському регіоні. Це така операція, розпочата ОБСЕ.

1.4.ПРИСУТСТВИЕ ОБСЄ У АЛБАНІЇ. Рішення присутність ОБСЄ у Албанії було прийнято після розпочатих взимку 1997 р. безладь у нашій країні. Постійний Рада прийняла постанову про створенні «присутності» 27 березня 1997 р., робота була започаткована Тирані 3 квітня цього року. Присутність було забезпечено визначення рамок, відповідно до якими інші зацікавлені міжнародних організацій міг би зіграти своєї ролі підтримка стабільності в Албанії. З іншого боку, Постійний Рада спеціально направив представників ОБСЄ (разом із Радою Європи) для допомоги албанському уряду України у демократизації, розвитку незалежної преси, забезпеченні поваги правами людини, підготовки й проведенні виборів. Присутність ОБСЄ поряд з іншими місіями внесло внесок у стабілізацію обстановки. Воно допомогло країні стати на шлях демократизації, почавши з спроб асистувати і стежити парламентськими виборами у червні і липні 1997 р. Пізніше присутність забезпечило «гнучкі рамки сотрудничества"12 міжнародним представникам і албанському уряду. Співробітництво включало у собі гуманітарний і економічне сприяння, спостереження ходом парламентських процедур і сприяння виробленні проекту Конституції. З вересня 1998 р. ОБСЄ разом із Радою Європи очолює групу «Друзі Албанії», яка об'єднує країни й міжнародних організацій, які надають Албанії фінансову, технічну і той підтримку. Із початком загострення кризи у сусідньому Косово в 1998 р. було винесено рішення про надання присутності ОБСЄ функцій контролю по закордонах Албанії й Югославії. Головне — і кілька тимчасових представництв були відкриті цьому сенсі у березні 1998 р. Завданням є надання міжнародного співтовариства інформації про ситуацію за українсько-словацьким кордоном Албанії й Косово.

1.5.МИССИИ ОБСЄ У КОСОВО, ВОЄВОДІНУ І САНДЬЯКЕ. Ці місії були першими розгорнутими місіями ОБСЄ. Місія у Косові розміщається у Приштині, місія в Сандьяке в Нові Пазаре, місія в Веводине — в Суботіці. Усі місії раніше мало сукупний офіс у Белграді. Завданнями місій було поставлено: забезпечення діалогу між представниками населення і побудову громад у цих регіонах, нагромадження інформації про порушення правами людини, при вирішенні таких проблем, захист національних меншин, вільні кошти і демократичні вибори. Це був перші спроби роботи у даних сферах з допомогою представництв на місцях. Мандати місій були відновлені югославським урядом у червні 1993 р. Місії вивели, які завдання взяла він спостережна група у Відні. Кілька разів Постійний Рада закликав уряд Югославії дозволити присутність місій (навесні і позаминулого літа 1998 р.), але безрезультатно. Що ж до місії у Косові, то присутність ОБСЄ у даному регіоні забезпечує перевірочна місія ОБСЄ у Косово, яка налічує 2000 человек.

2. КОЛИШНІ РАДЯНСЬКІ РЕСПУБЛІКИ. 2.1.МИССИЯ ОБСЄ У ГРУЗІЇ. Її було створено у грудні 1992 р. з метою забезпечення переговорів між сторонами конфлікту Грузії задля досягнення мирного політичного врегулювання. Штаб-квартири місії перебувають у Тбілісі, і з квітня 1997 р. ще одне відділення було відкрито у Цхінвалі, південної Осетії. Персонал місії налічує 18 людина. Стосовно Грузії цілому завданнями місії є забезпечення дотримання правами людини і основні свободи, спостереження виборами й консультації з розробці нової конституції, забезпечення виконання закону про громадянство й створення незалежної юриспруденції. Чимало з цих цілей вже досягнуто, часто через співробітництво із Верховною Радою Європи, Верховним Комісаром у справі національних меншин та інші міжнародними інститутами. Також йде тісна співпраця з ООН і його представництвами, неурядовими організаціями. Місія працює над врегулюванням грузинсько-осетинського конфлікту, зменшуючи розбіжності між противниками і домагаючись політичного узгодження. Робота ОБСЄ також пов’язані з пошуком шляху визначення політичного статусу південної Осетії у складі Грузії. На додачу до цього місія стежить за конфліктом в Абхазії. Її роль цьому питанні підтримана миротворчої активністю ООН в регионе.

2.2.ВСПОМОГАТЕЛЬНАЯ ГРУПА ОБСЄ У ЧЕЧНЕ. Рішення з приводу створення групи у Чечні було винесено Постійним Радою 11 квітня 1995 р. після численних консультацій і візитів до Грізний і Москву особистого представника голови ОБСЄ. Група почала виконувати своїх зобов’язань 26 квітня. Вона міститься у Грозному, налічує п’ять людина, але, можливо збільшена до дванадцяти (максимум). Час її перебування у Чечні необмежена. Група виконує дві основні функції - вирішення конфлікту і повоєнна реабілітація. Під час війни вона активно виконувала роль посередника між ворогуючими сторонами. Однією із перших цілей місії було забезпечення мирного владнання конфлікту і стабілізація ситуації у Чеченської республіці з урахуванням принципів територіальної цілісності Російської Федерації й у відповідності до принципів ОБСЄ. Група також мала забезпечувати дотримання шанування правами людини й основних свобод і фіксувати факти їх порушення, допомагати у пришвидшенні поступу демократичних інститутів, включаючи реставрацію місцевих органів влади, асистувати підготовкою можливого нового конституційного угоди, проводити стежити виборами, підтримувати створення механізмів, які гарантують виконання законів, забезпечення громадську безпеку і порядку. Переговори під орудою ОБСЄ сприяли підписання 30 липня 1995 р. Угоди по військовим питанням, який закликає до негайному припинення військової ворожнечі, визволенню полонених і висновку військ. Передбачалося, виконання угоди забезпечуватиметься спеціальної спостережної комісією, складеної із тих представників ОБСЄ, Росії та Чечні. Проте виконання угоди було перервано висновками, зробленими подіями, і допоміжна група опинилася у осередку бойових дій. Проте, вона залишилася в Грозному, допомагаючи у пошуках шляху мирного владнання конфлікту. Глава групи, посол Швейцарії Тім Гулдиманн, зробив величезні дипломатичні зусилля, котрі зіграли своєї ролі у створенні прямих переговорів між ворогуючими сторонами у травні 1996 р. Згодом ОБСЄ брала участь у переговорах і підписанні двох протоколів в Назрані, що стосуються припинення вогню й зупинки бойових дій, заходів для врегулюванню конфлікту й освіті двох комісій по розшуку зниклих осіб звільненню полонених. Ця робота перервалася боями в Грозному у серпні 1996 р., після чого група виступила як каталізатора у процесі поновлення врегулювання між чеченськими і російською владою. Група зіграла роль організації президентських парламентські вибори в Чечні січні 1997 р. Після виборів вона зосередила свої зусилля на повоєнної реабілітації. Вона у собі прискорення повернення Чечню організацій, надають гуманітарну допомогу, сприяння обміні полоненими і похованні трупів, спостереження дотриманням правами людини. ОБСЄ також пристала на що у реконструкції економіки Чечні й її інфраструктури, проводила консультації представникам місцевої власти.

2.3.ОБСЕ І НАГОРНО-КАРАБАХСКИЙ КОНФЛІКТ. ОБСЄ учавствует у вирішенні нагірнокарабахського конфлікту з березня 1992 р. 24 березня Рада Міністрів на позачергове засідання Гельсінкі прийняв постанову по скликанні якомога швидше конференції під орудою ОБСЄ до ухвалення рішення з забезпечення мирного врегулювання конфлікту між Вірменією й Азербайджаном, що ще в 1988 р. Передбачалося, що конференція пройде Мінську, у ній візьмуть участь 11 країн — ворогуючі боку (Вірменія і Азербайджан), Трійка ОБСЄ (у період Чехословаччина, Німеччина, та Швеція), приймаюча країна (Білорусь) і пояснюються деякі зацікавлені держави (Франція, Італія, Росія, Туреччина та). Конференція, проте, була проведена через неможливість досягнення згоди сторін, що у конфлікті. Плановані учасники, виключаючи Вірменію і Азербайджан, зустрічались у ролі так званої «Мінської групи», здійснюючи спроби прискорити вирішення конфлікту з урахуванням резолюцій Ради Безпеки ООН. У 1993 р. Мінська група запропонувала графік поступового врегулювання, а саме: застосування заходів для висновку військ з окупованих територій, реставрації транспорту, й комунікацій, обміну полоненими, безперешкодному доступу у регіон міжнародної гуманітарної допомоги, припинення вогню під наглядом ОБСЄ й проведенню Мінської конференції. Ці домовленості не було прийнято. Проте ворогуючі боку погодилися 12 травня 1994 р. прийняти припинення вогню, запропоноване Російською Федерацією. З того часу, крім кілька інцидентів, угоду виконується. У вересні 1994 р. країни-учасниці ОБСЄ, бачачи позитивні зрушення в розв’язанні конфлікту, почали вивчати можливість організації присутності миротворчих наснаги в реалізації регіоні у межах Глави III Гельсінкського документа 1992 р., що дало ОБСЄ мандат для проведення операцій із підтримці світу. Консенсус досягнуто не було в питанні про «третій силі» в миротворстві, але у грудні 1994 р. саміт Україна-ЄС у Будапешті прийняв рішення про посилення ролі ОБСЄ у розв’язанні такого конфлікту. Росія стала однією з держав, які очолюють Минскую групу, посередницькі зусилля збільшено і країниучасниці оголосили про намір забезпечити — з урахуванням резолюції Ради Безпеки ООН — присутність у Нагірний Карабах багатонаціональних миротворчих сил, слідуючи угоді ворогуючих сторін про яке припинення конфлікту. Планує група була створена Відні до ухвалення рекомендацій, що стосуються таких сил. Віденська група прийняла концепцію, що стосується багатонаціональної миротворчої місії ОБСЄ у Нагірний Карабах, подану голові ОБСЄ 14 липня 1995 р. Вона у собі чотири варіанта, троє фахівців з яких припускали запровадження як Збройних Сил, і присутність неозброєних спостерігачів у кількості від 1500 до 4500 людина, четвертий ж припускав присутність лише неозброєних спостерігачів. Нині Віденська група проводить роботу з адаптації варіантів до сучасного стану справ у регіоні. Торішнього серпня 1995 р. призначили особистий представник голови ОБСЄ з конфлікту, пов’язаному з Мінської конференцією ОБСЄ. Його завдання — інформування голови з питань, що з Нагорним Карабахом (особливо з досягненню домовленості про припинення конфлікту і створення умов розміщувати миротворчих сил ОБСЄ), ассистирование Віденської групі, допомогу сторонам у запровадженні та розвитку заходів для зміцнення довіри, налагодженні прямих контактів, надання звіту про дії в регіоні хоч і співробітництво з мері необхідності покінчити з представниками ООН і іншими міжнародними організаціями в Нагірний Карабах. Офіс представника лежить у Тбілісі з філіями в Баку, Єревані та Степанакерте. Йому допомагають п’ять службовців. Більшість часу приділяється спостереженню за контактами сторін. У 1996 р. на саміті НАТО у Лісабоні голова ОБСЄ зробив офіційну заяву, підтримане усіма країнами-учасницями крім Вірменії. У заяві говорилося, що три принципу слід покласти основою угоди з конфлікту в Нагірний Карабах — територіальну цілісність Вірменії і Азербайджану, визначення правового статусу Нагірного Карабаху з урахуванням самовизначення і присвоєння Карабаху найширшу автономію у межах Азербайджану, і навіть гарантія безпеки від населення регіону. У 1997 р. голова вирішив розширити склад сопредседательствующих країн у питанні, додавши Росію, Франції і США. Співголови висунули нову мирну ініціативу, що складається з цих двох щаблів — демілітаризацію лінії фронту й повернення біженців, та був ухвалення рішення про статус Нагірного Карабаху. Ініціатива провалилася через розбіжності сторін. У 1998 р. співголови Мінської конференції посилили спроби щодо висунення пропозицій, прийнятних для обох сторін. Проте до сьогодення справа не просунулося далі формальних переговоров.

2.4.МИССИЯ ОБСЄ У МОЛДОВІ. Місія було створено 4 лютого 1993 р. й конкуренції початку працювати Кишиневі 25 квітня 1993 р. 13 лютого 1995 р. була відкрита філія в Тирасполі. Персонал місії налічує восьмеро. Завданням місії є створення всеосяжних рамок для діалогів і переговорів і медичну допомогу сторонам в конфлікті за її проведенні, і навіть досягнення усвідомлення особливого статусу Придніпровського регіону. Вона інформує про ситуацію у регіоні, включаючи військову ситуацію, і розслідує особливі факти порушення угод. Місія також виконанням домовленості про повному виведення російських військ із країни і спостерігає над діями спільних тристоронніх миротворчих сил, які з молдавських, придніпровських і російських військ. 20 липня 1994 р. місія уклала з Спільної комісії з Контролю (органом, управляючим зоною безпеки, встановленої між Придністров'ям і Молдовою), яким було дозволено вільно пересуватися у зоні під час розслідування інцидентів і у засіданнях Комісії. Угоду було відновлено у вересні 1997 р. На основі засад співробітництва з Комісією місія внесла свій внесок у організацію миротворчих операцій, проведених СКК. Внесок включав у собі закулісне посередництво, коли робота Комісії заходила у безвихідь, створення нових процедурних правил для засідань СКК і консультації із військовим командуванням спільних сил. На додачу до цього місія забезпечує підтримку з дотриманні прав чоловіки й прав меншин, у стійкому демократичному трансформації і репатріації біженців. Приміром, місія сприяла уряду Молдови, у виробленні закону же про мови, і навіть розширила свої посередницькі повноваження у сфері, що з чутливими для сторін питаннями, такі як освіту й транспорт, внесла внесок у проведення парламентських і президентських виборів у Молдові. Однією з головних завдань місії є сприяння визначенні особливого статусу Придністровського регіону. Хоча остаточне і повний угоду поки що що немає, зустрічі президента Молдови та лідера Придністров'я сприяли висновку 5 липня 1995 р. домовленості про незастосування сили та економічного тиску. Угоду підписано двома сторонами, і навіть представником Росії і близько главою місії ОБСЄ. 8 травня 1997 р. президенти Молдови, Росії й України підписали разом із лідером Придністров'я та головою ОБСЄ Меморандум з основ нормалізації відносин між Республікою Молдова і Придністров'ям, в якому обидві сторони конфлікту заявили, що мета — консолідація, як можна швидке визначення статусу їхніх стосунків, статусу Придністров'я та поділ компетенцій. У 1998 р. робота місії задовольнила усі сторони, що висловили надію, що ОБСЄ продовжуватиме своєї діяльності. Місія було представлено на молдавської зустрічі у верхах Одеси 19−20 березня 1998 р., де боку обговорювали текст «Мер у зміцненні довіри й розвитку контактів» і «Протокол про деякі пріоритетних кроках у досягненні політичного згоди по придністровської проблемі». Було так само прийнято угоду з російської військової власності на сході Молдові. Місія продовжує сприяти сторонам в переговорах всіх уровней.

2.5.МИССИЯ ОБСЄ НА УКРАЇНІ. Місія початку своєї роботи 24 листопада 1994 р. Штаб-квартира її лежить у Києві, а квітні 1996 р. відкрите відділення у Симферополі. Місії довірили встановлення контактів із владою та політичними інститутами, і навіть представниками різних громад для збирання інформації, допомоги у запобігання суперечностей, і підвищення порозуміння. Завданням місії є також надання регулярних звітів про всі аспекти ситуації у автономної Республіку Крим, про чинниках, які впливають ситуацію і з пошуку дозволу негараздів у цієї області. Місія сприяє дотриманню принципу свободи інформації та готує звіти про ситуацію із правами чоловіки й дотриманням прав національних меншин у Криму. З початку свого існування найбільшу увагу у роботі місія приділяє питання статусу Криму, як автономної України. Круглий стіл, організований в Локарно у травні 1995 р. з ініціативи ОБСЄ, вніс суттєвий внесок у просування діалогу між владою Києва і здати Сімферополя у вирішенні цієї проблеми. Місія також брала участь у організації круглого столу Голландії у березні 1996 р. з єдиною метою узгодження конституцій Криму й України. Багато чого у роботі місії стосується питань багатонаціональності Криму й з поверненням у Крим більш 250 тисяч виселених покупців, безліч їх нащадків, переважна що їх становлять кримських татар. Круглий стіл, організований з допомогою місії у Ялті у вересні 1995 р., допоміг перебування шляхів розв’язання пов’язаних із цим проблем. З того часу місія, тісно співробітництво з іншими міжнародними організаціями, спостерігає за виконанням українських законів про громадянство кримськотатарського народу, і навіть співробітничає з українськими і узбецькими владою у питаннях, що стосуються збереження узбецького громадянства, які порушують близько 65 тисяч кримськотатарського народу. У червні 1998 р. друга міжнародна конференція по пожертвуванням виділила декілька мільйонів доларів на допомогу в реінтеграції колишніх депортованих. Це інша частина процесу сприяння. Місія постійно збільшує концентрацію зусиль у сфері досі не вирішених економічних та соціальних проблем Криму. Вона також провела кілька семінарів, конференцій і симпозіумів, що стосуються економічних пріоритетів і екологічних питань в Україні. Коли місія виконала частина покладених її у завдань, Постійний Рада прийняв рішення про скорочення її чисельності з шостої чотирьох людина у грудні 1997 г.

2.6.КОНСУЛЬТАТИВНАЯ СПОСТЕРЕЖНА ГРУПА ОБСЄ У БІЛОРУСІ. Рішення з приводу створення групи було винесено Постійним Радою 18 вересня 1997 р. Вона почала працювати звісно у лютому 1998 р. Серед численних сфер діяльності, часто здійснюваних з допомогою спеціалістів з інших міжнародних організацій країн-членів ОБСЄ, група спостерігає за згодою у країні й здійсненням законів, що стосуються демократичних інститутів власності та правами людини. Вона сприяє підготовці новим законом про вибори й нових законів кримінального кодексу й кримінальних процедур. Інші проекти включають допомогу у виробленні законів про місцевих виборах, підготовку місцевих спостерігачів, рекомендації у проекті закону про претензії громадян до урядовим службовцям, аналіз ЗМІ, рекомендації з розширення плюралізму структур (включаючи можливі альтернативи для контрольованих уряд і державою телебачення та радіо), і навіть аналіз економічної ситуації в. Група дає можливість для відкритого діалогу у тих семінарів і конференцій з питань, важливим задля розвитку демократії і виконання законів у Білорусі. Приклади включають семінар «Вільні і чесні вибори», який у квітні 1998 р. і семінар «Демократія, соціальна безпека продукції та ринкової економіки» у вересні 1998 р. Група підтримує відносини з представниками цивільного населення, політичними партіями, освітніми інститутами з єдиною метою активізації консультацій, що стосуються демократизації країни й ролі політичної опозиції, і навіть громадян, і неурядових відділу міжнародних організацій спостереження над втіленням законів і прав человека.

2.7.ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ОБСЄ У ЕСТОНІЇ. Місія ОБСЄ у Естонії почала працювати 15 лютого 1993 р. в Таллінні. Воно складається з шести людина. Її метою є підтримка прискорення інтеграції і розширення розуміння між різними співтовариствами Естонії. Місії доручено підтримувати відносини із місцевими і верховними владою Естонії (особливо з тими, хто відпо-відає громадянство, міграцію, мовні питання, соціального забезпечення і безробіття), ні з неурядовими міжнародними організаціями, політичними партіями, профспілками і ЗМІ. Її наділено правом збирати, класифікувати і поширювати інформацію, пов’язану зі статусом різних співтовариств Естонії, правами і обов’язками з членів. Місія спостерігає за політикою уряду щодо розширенню і поглибленню діалогу й розуміння між різними співтовариствами Естонії, особливо у відношенні прийнятих правок закону про громадянство, які мають полегшити натуралізацію дітей, народжених у Естонії від осіб без естонського громадянства після 1991 р. Вона підтримує інтеграційну стратегію естонського уряду, розроблену восени 1997 р., метою котрої є зміну ставлення у суспільстві до неэтническим естонцям, зменшення кількості жителів, з невирішеним питанням про громадянство, розвиток естонської системи освіти як основного чинника інтеграції, поліпшення знання рівня естонської серед неэтнических естонців, зменшення ізоляції таких осіб, підтримування політичної інтеграції естонських громадян, які є естонцями з походження. Місія внесла свій внесок у інтеграційні процеси Естонії, різні програми розвитку й ряд проектів, чимало з яких здійснювалися з допомогою неурядових організацій, національних інститутів власності та іноземних спонсорів. Вона підтримує створення умов та роботу неурядових організацій корисною і допомагає їм у отриманні інформації про потенційної ролі таких організацій політичного життя суспільства. У Естонії ОБСЄ також має спеціального представника під час естонської урядової комісії з питань військових пенсіонерів. Його робота не пов’язані з діяльністю місії ОБСЄ у Естонії - бере участь в діяльності даної комісії, що була сформована з урахуванням «Угоди з питань, що стосується соціальних гарантій для військових пенсіонерів Російської Федерації біля Республіки Естонія», підписаним між двома країнами у червні 1994 р. з вироблення рекомендацій на проблеми місце проживання. Представник, завданням якого є також інформування голови ОБСЄ на роботу даної комісії, розпочав виконання своїх зобов’язань у листопаді 1994 г.

2.8.ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ОБСЄ У ЛАТВІЇ. Місія ОБСЄ у Латвії була створена листопаді 1993 р. Її завдання — розглядати і навіть рекомендації з питань, що з громадянством і супутніми проблемами, забезпечувати інформацією інститути, організації й з, що у діалозі з цих питань, збирати відома і робити доповіді про забезпечення та її реалізації принципів ОБСЄ. Діяльність місії сфокусованою на процесі інтеграції більшості нелатышского населення латвійське суспільство. Вона містить у собі рекомендації для розробки пов’язаних із цим законів (про громадянство, мові, освіті, прийомі працювати, про особу без громадянства) і плідне спостереження право їх виконанням, наприклад, за видачею паспортів негромадянам Латвії і іспитами на громадянство. Місія також вдається до кроків щодо поглиблення розуміння між різними співтовариствами Латвії, часто разом із неурядовими організаціями. На додачу до цього місія працює із латвійським урядом над виробленням шляхів забезпечення мирної інтеграції Латвії, вона вітала проведення 3 жовтня 1998 р. референдуму, що схвалив поправки до закону про громадянство, прийняті латвійським парламентом 22 червня 1998 р. із єдиною метою полегшення отримання громадянства особами інших національностей. Після висновку про російської військової персоналу з Латвії 1994 р. глава місії ОБСЄ у Латвії став представником ОБСЄ при спільної латышско-российской комісії з питань військових пенсіонерів. Ця комісія розглядає проблеми, пов’язані з російськими військовими пенсіонерами, що залишилися в Латвії після її висновку російських наснаги в реалізації 1994 р. Ще один сфера, де діє ОБСЄ - це виконання двосторонніх угод за посередництва представника ОБСЄ за спільної комітеті на радарної станції в Скрунде. 30 квітня 1994 р. Латвія та Росія підписали «Угоду про офіційний статус радарної станції тимчасово її і демонтажу». У червні 1994 р. Латвія та Росія попросили ОБСЄ сприяти в виконанні угоди. Спільний латышско-российский комітет із виконання угоди під керівництвом ОБСЄ було створено травні 1995 р. За виконанням угоди спостерігає міжнародна інспекція (двічі на рік), починаючи із серпня 1995 р. 31 серпня 1998 р. Російська Федерація виконала свої зобов’язання, і радарна станція перестала функціонувати. Закінчення вирішення цієї питання у ОБСЄ як важлива міра у зміцненні довіри між двома країнами. Нині радарна станція демонтується. У угоді говориться, що цей процес має завершитися до 29 лютого 2000 г.

2.9.МИССИЯ ОБСЄ У ТАДЖИКИСТАНУ. Створена з урахуванням рішення, прийнятого 1 грудня 1993 р. на Римському засіданні Ради Міністрів, місія ОБСЄ у Таджикистані початку працювати Душанбе 19 лютого 1994 р. У 1995 р. було відкрито три філії місії інших містах республіки. Планується подальше розширення присутності. Завдання місії - підтримка політичної реконструкції, побудови демократії і дотримання правами людини Таджикистані. Вона спрямована на підтримку контактів, і зміцнення діалогу й довіри між різними регіонами і політичним силам країни, контролю над дотриманням і принципів ОБСЄ, забезпечення шляхи й кошти, з яких ОБСЄ може допомагати республіці у розвитку демократичних інститутів власності та процесів. Після відкриття трьох регіональних філій місія початку також ознайомитися з дотриманням правами людини при поверненні біженців й вимушені переселенців у країну, зважати влади проблеми, що стосуються даних груп, і робити регулярні доповіді, що стосуються вирішення питань. Багато чого у роботі місії пов’язані з гуманітарної сферою. Вона бере активну участь у вирішенні проблем, що з рівноправністю громадян, і поліпшенням умов вмісту у в’язницях. Регіональні відділення займаються питаннями, пов’язані з приналежністю будинків культури та землі, гуманним поводженням із ув’язненими та призывниками (включаючи звільнення незаконно затриманих осіб), перебуванням зниклих безвісти, асистують у розвитку ЗМІ і справедливий розподіл місцевою владою гуманітарної допомоги. Місія є гарантом Угоди у світі Таджикистані, досягнутого червні 1997 р. Найбільшу активність вона виявляє у вирішенні питань політичного згоди, повернення біженців, військових вопросах.

2.10.СВЯЗНОЕ ВІДДІЛЕННЯ ОБСЄ У ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ. Створене 16 травня 1995 р. рішенням Постійного Ради, це відділення початок роботу у Ташкенті у червні 1995 р. Крім глави відділення, до нього входять два експерта із питань і експерт з економіки та медичної екології. Відділення було створено, щоб міцніше зв’язати п’ять країнах Центральної Азії - учасниць ОБСЄ з організацією. Воно проводить роботу з виконання ухваленій у 1992 р. спеціальної ініціативи ОБСЄ до Центральної Азії. Завдання відділення — забезпечення інститутів ОБСЄ інформацією щодо регіоні, підтримку зв’язку з місцевими університетами, дослідницькими інституціями та неурядовими організаціями, сприяння дотриманню принципів ОБСЄ, допомогу у організації регіональних семінарів ОБСЄ й підготовці візитів делегацій ОБСЄ високого рівня. Відділення організувало семінари ОБСЄ з регіональної безпеки і зміцненню довіри, на проблеми транспортуванні наркотиків унеможливленню злочинів, регіональним екологічні проблеми, дотриманню прав чоловіки й проблемам Аральського моря.

2.11.ЦЕНТРЫ ОБСЄ У ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ. 23 липня 1998 р. Постійний Рада прийняв рішення про створення трьох нових центрів ОБСЄ у Алма-Ати, Ашгабаді і Бішкеку. Відкриті на початку 1999 р., центри проводять роботу з забезпечення дотримання принципів ОБСЄ, і навіть по підтримці співпраці між Казахстаном, Туркменістаном та Киргизією в ОБСЄ. Особливого значення приділяється питанням економічної, соціальної, екологічної безпеки й політичної безпеки регіону. Центри розширюють контакти, й забезпечують обміну інформацією між інститутами ОБСЄ й становищем країн Центральної Азії - учасницями ОБСЄ, і навіть допомагають співробітництву країн із іншими міжнародними організаціями та інститутами. Вони підтримують тісні зв’язки з владою, університетами, дослідницькими інституціями та неурядовими організаціями. Як бачимо, місії ОБСЄ охоплюють дуже широку сферу діяльності, починаючи з контролю над виконанням різних угод і до допомогою поліції. Питання ефективності діяльності місій є питанням рамок повноважень ОБСЕ.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

ОБСЄ діє великій території, переважно у регіонах, стали ареною конфліктам та збройних сутичок внаслідок катастрофи соціалістичної системи та Радянського Союзу. Саме до таких ставляться колишні радянські республіки й у значною мірою, балканські країни. На сьогодні можна говорити, що механізм дії ОБСЄ, незважаючи з його активність та наявність розгалуженої системи органом, все-таки неефективний у недопущенні потенційних конфліктів. Проте, аналіз місій ОБСЄ показує, організація діє дуже гнучко і мобільно, І що питання ефективності його дії, можливо, пов’язані з обмеженістю її повноважень. До того ж світ знову дав, питання конкретних політичних амбіцій і воєнно-стратегічних інтересів поколишньому стоять вище, ніж абстрактна «загальна безпеку». Проте, ОБСЄ може сконцентрувати свої зусилля у інших напрямах, як, наприклад, екологічному чи боротьби з злочинністю, і навіть постконфліктної реабілітації, якщо вже механізм запобігання конфліктам виявляється поки недієздатною. 1 «Компас », № 50, 12.12.96 г. 2 Пархалина Т. Про нової архітектурі безпеки у Європі// Світова економіка і впливові міжнародні відносини. № 12, 1999. 3 Саме там. 4 Фрідмен Л. Силовий потенціал і вакуум безпеки у Європі// Світова економіка й отримуючи міжнародні відносини. № 2, 1995. 5 Пархалина Т. Про нової архітектурі безпеки у Європі// Світова економіка і безкоштовні міжнародні відносини. № 12, 1999.

6 Створення нової виборчої системи європейської безпеки й роль міжнародних організацій. М., 1996. 7 USIA Electronic Journals, Vol. 1, # 19, December 1996. 8 USIA Electronic Journals, Vol. 1, # 19, December 1996. 9 Броніслав Ґеремек: Присутність ОБСЄ на Балканах сприяє стабільності// Компас № 52, 1998. 10 Саме там. 11 internet 12 internet.