Роль жінки в 17 веке

—- —;

Глава 2.

Укладання брака.

В обстановці перетворень початку XVIII в. влади зробили спробу перебудувати інститут шлюбу більш розумних засадах, ніж колись. У перших указах Петра щодо шлюбу відчувається як ознайомлення з європейськими звичаями і формами життя, і особиста зацікавленість законодавця, бо укладений по «давнини» перший шлюб Петра виявилося дуже невдалим. Просте і непорушне правило декларував Морський указ Петра I: «Усі мусять бути слухняні государеві в усіх отих справах, що до користь государя і держави стосуються». Поняття державної користі, стосовно сімейношлюбним відносинам конкретизувалася в такий спосіб: Примусові шлюби сприяють зростанню народжуваності, отже, вони мають поступитись місцем вільнішою шлюбам, які умножат чисельність населення. Натомість це мало принести певну користь Батьківщині, у вигляді збільшення працівників і кількість службовців государства.

Специальным указом Петро повелів в 1702 р. не бути щодня понад рядных сговорных і зарядних записів і реєструвати в Наказі кріпаків справ. Замість сговорных записів наказали писати розписи посагу без «заряду» Наречений і наречена мали упродовж шести тижнів до венчанья. Отже, старомодні оглядини було замінено зарученням. Побачення наречених стало неодмінною умовою зарученням. Заручини можна було порушена, якщо «після змови і заручення наречений нареченої взяти не похочет чи наречена заміж йти не похочет ж, у тому бути свободе». 1] Законодавець рішуче поривав зі старовиною і звичаєм. Перш від нареченого старанно ховали обрану сім'єю наречену. «Якщо ж хтонибудь захоче одружуватися, потрібно поговорити з батьками дівчини: В случае згоди на шлюб він посилає одного із найвірніших родичів або друзів подивитися сказану дівчину, і той розповідає йому про своє враження, і з цього розповіді укладають, хто ж порушить обіцянку, платить домовлену з-поміж них суму. Після укладання цієї договору, він йтися подивитися свою супругу"[2] Існував також інший варіант подібного сватання, колись, молода людина могла лише побічно, через «смотрительниц», осведомиться щодо зовнішності нареченої; дівиця взагалі могла сказати думки й стосунку до подій, коли вирішувалася її доля. «Молодим людей і дівицям, — писав Адам Олеарий, — не дозволяють самостійно знакомиться"[3] Сигізмунд Герберштейн в своїх записках писав: «Безчесним і ганебним вважається для молодого людини самому свататися за дівчину, щоб їх віддали то супружество"[4] Сама церемонія весілля теж яскраво й докладно відбито у записках іноземців. Можна навести лише один приклад, що містився у роботі Жака Маржерета: «У день весілля її (наречену) відводять до церкви, закривши обличчя покривалом, Отож вона може нікого бачити, і ніхто бачить особи. Потім так само її призводять і садять за стіл, й дуже вона залишається закритою до завершення свадьбы». 5] Цікаву традицію описує і Адам Олеарий: «при шлюби вони (російські) також беруть до уваги ступінь кревного кревності і одружуються з близькими родичами за кров’ю, охоче уникають шлюбів з різними родичами і навіть бажають допустити, щоб двоє братів одружилися двома сестер чи одружувалися особи, колишні хрещеними при хрещенні тієї самої дитини. Вони вінчаються у відкритих церквах із цілком особливими церемоніями і під час шлюбу дотримуються що така обычаи». 6] Сигізмунд Герберштейн в Записках про Московії писав: вони (російські) вважають єрессю, якщо рідних братів одружуються на рідних сестер «[7]. У нинішні й більш пізні часи зберігся звичай: «їм (молодим) потрібно одержати благословення священика чи ченця, як ввійти у церква «[8].

У період петровських змін і реформ стан справ різко змінилося. Тепер наречений своєї волею міг відмовитися від нареченої, коли під якимось приводом її показали, не дали особисто упевниться у правильності свого вибору і рішення. Нареченій також надавалося формальне право розірвати заручини розладнати в такий спосіб сговоренный брак.

Безліч прикладів вказувало те що, нові форми укладання шлюбу набули поширення серед населення, хоча різні верстви і групи зсвоєму преломляли звернені до них укази і вносили у яких поправки. Відомий промисловець і публіцист петровского часу Іван Тихонович Ціпків становив докладні настанови синові щодо матримоніальних справ. Помітивши наречену, повчав батько. Треба спочатку навести неї довідки, потім його побачити «не ошатним справою, але в церкви, чи переході де,… щоб тобі на дівицю зазору як і не навести. Себе покажи, якщо сподобався, те й починай своє дело"[9].

Умови створення сім'ї змінювалися, коли звичайний хід життя поступався місце складним життєвим ситуацій. Однією з цих ситуацій було народження дитини до шлюбу. Церква суворо переслідувала людей, винних у цьому грехе.

Петровські закони помітно пом’якшували санкції на батька «незаконнонародженого «дитини. Військовий статут Петра передбачав, що холостий чоловік в тому разі зобов’язаний одружується з чреватого, або народила жінці, коли він їй усе звісно про шлюбі обіцяв. У іншому разі його не міг неволити до шлюбу. Система штрафів (плати) покарання з боку держави розглядалися як спонукання до шлюбу, бо одруження визволяла «винного «від будь-яких платежів і боргів. Реформатора займала думка, як полегшити одруження сиротам, котрих виховували у чернечих монастирях. Зберігся лише недатований чорнової начерк указу, писаний рукою Петра 1, з цікавими і цікавими міркуваннями з цього приводу: «Час певне сиротам видетца й говорити публічно для женитьдо, а кажетца, в неділі обідати разом й говорити і з обіді годину або чи як лутче озобретено буде «.

Церква завжди була вищим авторитетом у питаннях сімейношлюбних відносин. Вже наприкінці 17 століття церковне керівництво вживало слабкі спроби змінити звичну форму вступу до шлюб. У листопаді 1693 г. патріарх Андріан звернувся безпосередньо до священикам з велінням «некреко допрашивати «молодих при вінчанні, по добру чи згоди вступають у шлюб, а чи не від насильства чи чи неволі які, у сором’язливою нареченої допитувати батьків тощо. «Патріарший указ був свідченням добрі наміри церкви. Він змінював традицію, яка залишала «молодим мало шансів вплинув на вибір «з кохання й згоди ». Однак це указ з’явився свідченням того, що й церква, оплот традиціоналізму, до кінця 17 століття стало замислюватися над недосконалістю «храмини », над спорудженням якої вона трудилася багато веков.

Питання примусових шлюбах стала об'єктом ширшого обговорення у церковних колах по тому, як із провідних ідеологів петровского часу Феофан Прокопович видав у 1720 року букваркатехізис під назвою «Перше вчення отрокам «Один із заповідей катехізису проголошувала: «А діти повинні батьком всяке старанність… І їх благословення не починати ні як і справи важливого, щонайпаче не обирати чину житія… «Ф, Прокопович твердив питання батьківської волі у традиційному дусі, восходившим до Домострою.

З критикою катехізису Ф. Прокоповича виступив Дмитро Кантемир, Він рішуче протестував проти тлумачення церковним ідеологом примусових шлюбів, ув’язнених волею батьків, без участі дітей, передусім ув’язнених заради майнових вигод і чинів. Князь близький був й у суперечках на теми і по прочитанні книжки Ф, Прокоповича заперечив автору в анонімному листі, які мають поширення серед читачів. Феофан, на думку Д, Кантемира, неправильно тлумачить догмат про первородному гріху. Він вважає, що Бог засудив людей на страждання і смерть тимчасову і вічну лише прародительский гріх, — Адам і Єва ослухалися Панове, зірвали за порадою Змія без попиту яблуко, — і було відразу ж вигнані із Раю. Проте зміст цього епізоду не такийпогана виявилася людська порода, перші люди виявили природну свою зіпсутість, погані якості від нього котрі переходять до нащадкам з покоління до покоління. Не за прабатьківських гріх, а й за власні вади суспільства і погані навички засуджуються люди прийшли на загибель і на смерть.

Феофан ж критики не терпів. Він оспорював поправку вченого князя: «Від таких любопретельных совопросников слід уже, що простий люд, боючись моральної псування дітей своїх, не захочуть їм давати корисне наставляння, і бажання царської величності бачити людей освіченими марно буде висловлено? З такою грубим немистецтвом як дерзати братися до учительському справі і судити читання богословські? ». Теологічний суперечка Феофан перевів у адміністративне річище і запропонував не засмучувати государя Петра 1. Опонентові довелося замовчати. Суперечки межі батьківської влади за укладанні шлюбів послужили прелюдією до розробки нового законодавства про шлюбах. 22 квітня 1722 року Петро 1 зазначив Сенатові і Синоду вчинити заборона шлюбів, ув’язнених через примус із боку батьків або опікунів, і навіть шлюбів «рабів «і рабинь, примушених до такого панами будь-якого звання, Розробка указу наштовхнулася на опір в Сенаті, оспорившем пункт, належить до холопам. Петро прийняв до уваги думка сенаторів і п’яти січня 1724 року Президент підписав Указ, що мав все раніше підготовлені пункти. Бо у столиці й інших містах значну частину населення дворові люди, а цьому середовищі примусові шлюби були особливо частими, Петро намагався поширити нововведення і. Указ1724года зобов’язував панів видавати своїм слугам підтвердження клятвою і присягою письмові свідчення, що де вони неволять слугу до шлюбу. Указ, проте, нічим не гарантував вільне волевиявлення дворових слугхолопів, отже, він повинен залишитися на папері. Цілковита й нічим не обмежена влада феодалів над своїми холопами прирікала на невдачу спроби що така. Оскільки петровські закони стверджували можновладців і безправ’я низів, будь-яким спробам пом’якшення сваволі імущих чинився від початку приреченими на невдачу. Спроби реформувати шлюб торкнулися переважно міське населення. Навіть найбільш радикальні укази Петра 1, складені їм у кінці його життя, мовчали про селянське населенні, що складав переважну масу російського народу. Черносошные (державні) селяни в Помор’я, Півночі й у Сибіру було невідомо поміщицького гніту і надійно трималися за древні традиційні звичаї. Звичайними для селянської середовища був висновок шлюбів між членами сімей, які були на такому рівні матеріального статку. Селянське посаг зазвичай включало одяг (сорочки, сорочки, каптани,) прикраси, іноді певний свійську худобу та деньги.

У дворянській середовищі види на надане нерідко спонукали сватати малолітніх наречених. Селяни ж, укладаючи шлюби дітей, керувалися потребами жизни.

У частновладельческой селі висновок шлюбів між селянами ускладнювалося постійними втручаннями кріпосників-поміщиків, зі своїми дрібними, приватними, егоїстичними розрахунками про особистої користь і вигоді. Починаючи з 17 століття нареченаселянка вони мали можливості перейти з маєтки у маєток у зв’язку з заміжжям без сплати «виходу » , — особливої мита на користь феодала. Поки «вихід «не перевищував 1−2 рубля, не занадто ускладнював справа, але землевласники піднімали до 5 рублів з дівок, до 10−15 рублів зі вдів, це ставало часом непереборної перешкодою і перепоною для укладання шлюбів крестьян.

Сохранились численні вотчинные інструкції XVIII в., регламентировавшие шлюби кріпаків. У цьому можна навести як приклад інструкцію дворянського історика і публіциста М. М. Щербатова прикажчику Ярославській вотчини над одруженням селян: «Понеже розсуду у багатьох селах, що великі селяни до престарілих років доходять холостыя і женется, ще й дівки стареются незаміжні… Потрібно було ухвалити (девкам) до будинку (чоловіка)(…) зятя, а мущины одружилися двадцяти лет"7. Проте завжди, на місцях, створювалися свідомо чи волею обставин певні труднощі у вирішенні що така питань. Деякі поміщики у вотчинних інструкціях забороняли прикажчикам втручатися у справи, що стосувалися селянських шлюбів. Типовими можна припустити інструкції зовсім іншого характеру. По з розвитком кріпосного режиму права поміщиків на особистість селянина необмежено розширилися. Власники «кріпаків душ» по своєму сваволі і розсуду втручалися в сімейне життя своєї «хрещеної» власності. Насамперед феодальні землевласники пеклися у тому, аби запобігти розголошення зі маєтку кріпаків душ жіночої статі. У зв’язку з цим вони дозволяли шлюби між селянами всередині вотчини і противилися «висновку» селянських наречених в чужі володіння. У великих володіннях селянки мали більші можливості вступу в шлюб всередині маєтку. У малих акціонерів та чересполосных маєтках і маєтках такі можливості були мінімальними, значно ускладнювала ситуацію. Нашій історії характерно таке явище, як важлива роль укладання шлюбу, яку грала церква, т.к. цієї сфери церква вважала об'єктом свого виняткового впливовості проекту та була проти використовувати її для зміцнення устоїв релігії. Від вступавших в шлюб вимагалося знання найголовніших молитов («Вірую в единаго», «Отче наш», «Богородиці дево») та 10 заповідей. Такою була обов’язковий мінімум церковних знань для парафіян. У період перетворень цінувалася не схоластична мертва мудрість, а точні знання. 20 січня 1714 р. Петро видав указ, вводив освітній мінімум для дворян, бажаючих розпочати брак[10]. Створення системи шкіл, нових умов служби в регулярного війська і флоті, ускладнення життя викликали появу XVIII в. до підвищення шлюбного віку. Суспільне життя ставала тепер важливіше приватних інтересів. Що ж до шлюбного віку, хоча б Татищев В. М. у своїй «Духовної» синові наставляв його, що він дотримувався радам, чого слід одружується у 18-ти лет… Менялась саме життя, мерялись матимуть різні погляди її у, вони ставали розкріпаченішими, новими, відповідають новим змін у суспільстві. 6апреля 1722 року Петр1 опублікував так званий указ «Освидетельствован; і дурнів въ Сенатъ», зміст якої у тому, тим, які годяться до служби, «зовсім на женитца». До цього пункту Петр1 додав в чернетці; «І заміж итит недопущення». Приписка Петра, таким чином, виключала зі сфери шлюбних відносин як непридатних до службі «дурнів» а й недоумкуватих девиц. В цьому разі ніякої процедури був встановлено. Що стосується юнаків запроваджено особливий порядок засвідчення в Сенаті. Сенат «дивився» ідіотів, «дурнів», непридатних до науки і службу, про те, ніж допускати їх до шлюбу, котре загрожувало дати погане потомство, і які обіцяли «державної користі». Що Надходять на службу «дурням» давали випробувальний термін («певні роки»). Якщо вони самі виявлялися придатними до служби, то отримували дозволу женитьбу.

Церква завжди вважалася вищим авторитетом в сімейношлюбних питаннях. Петр1 само прагнула перетворити церкву у бюрократичне заснування і повністю підпорядкувати її цілям світської влади. Уряд взяла під сферу впливу діяльність нижчого духівництва, включаючи вчинення «таїнства шлюбу». Петербург багаторазово не вимагав від місцевого духівництва (парафіяльного) слідувати новому порядку реєстрації шлюбів зі внесенням записів в книжки. Табелі з ці книжки регулярно посилалися в Синод. Духовна колегія ———————————- [1] [2] Маржет Ж Указ. Тв. З. 247. [3] [4] Герберштейн З. Записки про Московії. М., 1988. З. 110. [5] Маржет Ж Указ. Тв. З. 247 [6] Олеарий А, Указ тв. С.347−348 [7]Герберштейн З. Указ. Тв. С. 111 [8] Маржет Ж Указ. Тв. З. 247. [9] 7 Щербатов М. М. З інструкції прикажчику Ярославській вотчины.//Хрестоматия з історії СРСР М., 1963. З. 215.

8 ПСП. Т V. № 2762. З. 78.