Венеричні захворювання

Венеричні захворювання

Реферат

2000 рік

Зміст:

1.Поняття про венеричні хвороби.

2.Перебіг сифілісу.

3.Перебіг гонореї.

4.Боротьба із венеричними захворюваннями.

5. Фактори, що ускладнюють боротьбу із венеричними захворюваннями.

6.СНІД:

Що таке СНІД?

2)Як можна заразитись СНІДом?

3)Чи є методи діагностики СНІДу?

Поняття про венеричні хвороби.

Венеричні захворювання — це особлива група інфекційних хвороб, котрі передаються переважно статевим шляхом; ними хворіють однаковою мірою як чоловіки, то й жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають после собі імунітету, й при повторному зараженні кісточка розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає саме по собі: без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби й хворіє попри всі життя.

Венеричні хвороби називають іноді «хворобами поведінки», бо їхні поширенню сприяють моральна розбещеність, випадкові статеві зв’язки та ін. Саме неправильна поведінка певної частини людей — причина існування венеричних хвороб у наш час.

Кожне венеричне захворювання спричиняється певним виглядом мікроорганізму: сифіліс — блідою спірохетою, гонорея (трипер) — гонококом; відомі і інші венеричні захворювання.

Перебіг сифілісу.

На слизовій оболонці статевих органів збудник сифілісу — бліда спірохета — посилено розмножується і поширюється на найближчі ділянки тіла. Від 4 до 5 тижнів после зараження триває інкубаційний період, ознаки захворювання при цьому не виявляються. Потім на місці оселення спірохети з’являється виразка чи садно округлої форми із блискучою поверхнею та затвердінням в основі. Через кілька днів после появи виразки різко збільшуються найближчі лімфатичні вузли. Це — первісний період сифілісу. Він триває приблизно місяць, та оскільки сифілітична виразка й збільшення лімфатичних вузлів не супроводяться болем, хворий на сифіліс може не помічати ознак хвороби й не звернутися вчасно за медичною допомогою.

Спірохети, інтенсивно розмножуючись, поширюються в організмі. Вони з’являються в всіх його органах й тканинах, у крові і лімфі. У цей вторинний період сифілісу спостерігаються явища інтоксикації (отруєння) організму трутою спірохет. При цьому немає якихось характерних ознак, за якими можна було б б безпомилково визначити захворювання на сифіліс; звичайні загальна слабкість, головна біль, нездужання, біль у м’язах, суглобах й кістках, невелике підвищення температури. Часом усє це хворий розцінює як грип. Єдина характерна ознака вторинного періоду сифілісу — рожево-червоні плями по всьому тілу; смердоті нелегко виявляються, а якщо хворий їхні й помічає, то, як правило, вважає, що це алергія на якусь їжу. У вторинний період сифілісу хворий дуже заразний для навколишніх. У третинному періоді сифілісу в місцях скупчення спірохет дуже уражаються тканини: спочатку тканина сильно набрякає, а потім мертвіє й розпадається, на її місці утворюється глибокий рубець, характерний лише для сифілісу. Такі ураження тканини (гуми) можуть із' явитись на будь-якій ділянці тіла. Поява гуми на ділянці твердого піднебіння спричиняє руйнування кістки в цьому місці і виникнення характерної для сифілісу гугнявості. Гума на ділянці спинки носа руйнує кістки носа, призводить до його «провалювання». Ушкодження різних частин тіла спотворюють людину й роблять її інвалідом.

При сифілісі дуже уражаються судини, особливо аорта, стінка якої втрачає свою високу міцність, еластичність й под тиском крові поступово розтягується і може розірватись. Розривання аорти спричиняється до майже миттєвої смерти. Сифілітичні ураження судин й тканин спинного мозку спричиняють появу тяжких неврологічних ускладнень, при які порушується чутливість різних ділянок тіла, виникають постійні чи періодичні сильні свердлячі чи «стріляючі» болі. У результаті сифілітичного ураження нервової системи порушується координація рухів, ходу стає нестійкою, втрачається рівновага, людина похитується; типовими є порушення мови, випадіння пам’яті, розлад лічби, писання, читання, поступовий розвиток слабоумства. Хворі стають надзвичайно дратівливими, запальними чи, навпаки, млявими і апатичними.

Перебіг гонореї.

На слизовій оболонці статевих органів збудник гонореї - гонокок — посилено розмножується, спричиняє її запалення, яку супроводиться набряком й сильним виділенням гною. Ушкоджені місця слизової оболонки починають дуже різати й пекти, ними виникають ерозії. Хвороба ускладнюється порушенням відтікання сечі. У крові гонокок швидко гине, тому на відміну від сифілісу, гонорейна інфекція звичайно має місцевий характер. У ослаблених людей з зниженим імунітетом гонокок може поширюватись по всьому організму, уражаючи суглоби, серцевий м’яз, навколосерцеву сумку. Гонокок виділяє отруту, й через це, крім місцевих уражень, у хворого спостерігається слабкість, втрата апетиту, головний біль.

Визначити гонорею можна за інтенсивним виділенням гною з сечовивідного каналу, сильною різзю й печінням при сечовиділенні, болісними позивами на сечовиділення, пов’язаними із поширенням інфекції на сечовий міхур. Ці ознаки хвороби з’являються через 1 — 3 дні после зараження і досягають найбільшої інтенсивності через 2 — 8 днів. Через кілька тижнів смердоті стихають, й зернятко переходити у хронічну форму, Яка протікає майже безболісно. Хвороба може загостритись при вживанні алкоголю, при ослаблені організму, в жінок под годину менструації й после пологів.

Хронічна гонорея поступово ускладнюється враженням чоловічих статевих залоз (яєчок) й передміхурової залози; при цьому нерідко розвивається безплідність. У жінок безплідність може спричинитися гонорейним ураженням матки й маткових труб. Хронічна гонорея загострюється под годину пологів. Ос-кільки в післяпологовому періоді слизова оболонка статевих органів особливо сприятлива до інфекцій, хвороботворний процес дуже поширюється на усі статеві органи й ушкоджує їх.

Боротьба із венеричними захворюваннями.

В нашій стране створено усі необхідні умови для успішної боротьби із венеричними захворюваннями. Проводяться заходь, що запобігають поширенню цих хвороб; хворим подається безплатна медична допомога. всіх хворих обов’язково ставлять на облік у спеціальні медичні заклади — шкірно-венерологічні диспансери, а тихий, хто ухиляється, карають у кримінальному порядку.

Працівники шкірно-венерологічних диспансерів лікують хворих й обов’язково знаходять джерело зараження, незалежно від того, звертається цей носій хвороби в диспансер чи ані. Обстежують також всіх, хто був у контакті із хворим. З профілактичною метою регулярно обстежують працівників сфери обслуговування, харчових підприємств, дитячих закладів — дитячих садків, ясел, шкіл-інтернатів та ін., оскільки їхнього захворювання може завдати навколишнім особливо великої шкоди.

Лікують хворих на венеричні захворювання як в умовах диспансеру, то й в стаціонарі. У стаціонар направляють хворих в заразному періоді сифілісу, а також хворих із будь-яким венеричним захворюванням, якщо смердоті лікуються нерегулярно, порушують рядки відвідування лікаря для контролю за лікуванням, що проводитися в диспансері.

Фактори, що ускладнюють боротьбу із венеричними захворюваннями. Державна система боротьби із венеричними захворюваннями працює ефективно, медичні працівники мають сучасні методи й засоби діагностики і лікування венеричних захворювань. Проте хворі годиною намагаються вводити на оману медичних працівників. Вони приховують захворювання, перекручують відомості про джерело та обставини захворювання, багато чого замовчують. Це ускладнює боротьбу із венеричними хворобами.

Поведінка людей, котрі знають про своє захворювання, але й приховують його й заражають інших людей, розцінюється як суспільно небезпечна. Статті Кримінального Кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за таку поведінку.

Щодо венеричних захворювань існує чимало передсудів, котрі сприяють їхні поширенню. Наприклад, деякі люди вважають, що заразитись венеричними хворобами можна лише после певного віку. Алі зараження може статись у будь-якому віці. Заразитись можна від людини іншої статі і нестатевим шляхом — якщо користуватися чужою губною помадою, посудом хворого, докурювати чужу сигарету, але в громадських пляжах. Сприйнятливість до зараження венеричними захворюванням підвищується у стані сп’яніння.

СНІД

Що таке СНІД?

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) визивається специфічним вірусом. Цей вірус потрапляє у притулок й пошкоджує певний тип білих кров’яних кульок (лімфоцитів), котрі є важливим ланцюгом захисної (імунної) системи організму. У результаті заражене людина стає «беззахисною» перед мікробами та опухлями. Хвороба розвивається повільно, протягом декількох років єдиною ознакою хвороби може бути збільшення декількох лімфатичних вузлів. Потім починаються підвищення температури, розлад шлунку, пітливість, похудіння. Пізніше настає запалення легень, сепсис (зараження крові), злоякісні пухлини, переважно на шкірі. Усі це призводить до смерти хворого.

Діагноз СНІД може встановити лише лікар.

Як можна заразитись СНІДом?

СНІД — мало заразна кісточка. Внаслідок вивчення декількох тисяч хворих, зареєстрованих в світі, встановлено, що вірус СНІДу передається:

при статевому контакті із хворими чи зараженими вірусом СНІДу, частіше при статевих збоченнях;

в результаті використовування для ін'єкції нестерильних шприців, в основному наркоманами;

шляхом введення крові чи її препаратів, котрі вміщують вірус;

від вагітної жінки, зараженої СНІДом, новонародженій дитині.

Вірус СНІДу не передається через повітря при розмові, кашлі й т. буд. При використанні загального посуд та іншими промовами побуту, санвузлом, ванною, басейном й т.д. заразитись СНІДом не можна.

Жодного випадку зараження СНІДом не виникло при побутових контактах чи у разі контактів на роботі. Жоден медичний працівник не заразився при допомозі хворим на СНІД.

При спільному перебувані здорових дітей й дітей, хворих СНІДом, не було б відмічено передачі вірусу до шкіл й шкільних закладах.

Чи є методи діагностики СНІДу?

При проникненні вірусу СНІД в організм виникає відповідна реакція — утворюються антитіла. Цю реакцію можна виявити спеціальними методами, при дослідженні проби крові. Позитивна реакція вказує тих, що людина заразилася вірусом СНІДу. У частини осіб із позитивною реакцією надалі розвивається СНІД. Інші можуть зовні залишатись здоровими, але й зберігають вірус в організмі й тому можуть заразити інших людей. За результатами реакції не можна сказати хто захворіє, а хто якщо лише вірусоносієм.

Реакція на СНІД проводитися при кожній здачі донорської крові. Донорська притулок, котра дає позитивну реакцію знищується.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.