Медицина Китаю

Медицина Китая В історичної перспективі китайська медицина у деяких відносинах випередила західну. Вже сьогодні понад двох тисячоліть у період правління династії «Весняного і осіннього періодів» (770−476 рр. е.) і «Ворогуючих імперій» (475−221 рр. е.), у Китаї існувала запис праці в медицині, книга «Нэй-цзин». Праці грецького лікаря Гіппократа, жив 446−377 рр. е., який вважається батьком західної медицини, ставляться до пізнішого часу. «Ней-цзин» можна вважати тому найдавнішим у світі працею лауреати з медицини. Він узагальнює практичний медичний досвід, накопичений попередніми поколіннями китайських лікарів, обгрунтовує теоретичну систематику традиційного мистецтва лікування Китаю, передає основи китайської лікарської терапії, і навіть голковколювання і припікання, акупунктури*. При порівнянні медицини Китаю та країн проявляються й деяких інших пріоритети китайської медицини. До до їх числа належить застосування наркотичних коштів на досягнення повного наркозу під час проведення операцій на черевної порожнини і інших видах хірургічного втручання китайським хірургом і фахівцем щодо акупунктурі хуа Туо понад тисячу семисот років тому я. хуа Туо, жила з 112 до 207 р. н.е., використовував для анестезії зі своїми сміливих операціях що стала знаменитої чайну суміш «Мафэй-сан». Лікар Чжан Чжуанчин (150−219 рр. н.е.) написав вже у той час свій працю «Розгляд різних хвороб від впливу холоду», у якому розробляються питання особливої діалектичній діагностики китайської медицини, зберегли значення до нашого часу. Це було при життя греко-римського лікаря Галена (129−199 рр. н.е.), який виклав основне і велике вчення у сфері медицини, яке залишалося обов’язковим для західних лікарів до кінця середньовіччя. Інший значної віхою історія китайської медицини є опублікування Лі Шичженем в 1578 року фармацевтичного збірника «Бэн-Цзяо Ган-Му». У цілому до нас дійшло понад шість тисяч китайських книжок з медицині, у яких розповідають про різні методи лікування та профілактики які служать китайським лікарям до нашого часу як довідкових посібників. Значне місце у китайської медицині завжди займала превентивна медицина. Ідея запобігання хворобам стояла від початку дійшов до нас лікарського спадщини Стародавнього Китаю. Приміром, змістом одного з діалогів першому розділі книжки «Нэй-Цзин» є питання, як то вона може зберігати своє добре здоров’я. Через це гігієнічні заходи й боротьби з паразитами постійно грали значної ролі в китайської історії. У період Танской династії (618−907 рр. н.е.) китайським лікарям вже було відомо, що витівка є інфекційної хворобою, і ізолювалися від здорових людей. Запобіжні щеплення проти віспи було проведено вперше не англійським лікарем Дженером (1749−1823), як вважають у країнах. Противооспенная щеплення відкрили Китаї і вперше використана тут приблизно одинадцятому столітті, причому сироватка, узята в хворих віспою, вводилася здоровим людям з метою профілактики. Китайська книга «Нова книга про щепленнях проти віспи» (Чжунтоу Хин-жу), новаторський праця викладачів у області імунології, був відомий в XVI столітті у деяких країнах Європи та Азії. І взагалі китайська медицина справила великий вплив в розвитку медицини інших країнах, використовуючи зі свого боку багато ідей іноземної медичної науки. Вже епоху династії Цін (221−26 рр. е.) і Хань (206 р. е — 220 р. н.е.) існував обмін медичними знаннями між Китаєм, Кореєю, В'єтнамом і Японією, який був поширений згодом на арабський світ, Росії й Туреччини. Мала нормативне значення китайська книжка в лікарської терапії «Бэн-Цзяо Ган-Му» було переведено багато мови, зокрема на латинський, корейський, японський, російський, англійської і французький, й набула широкого поширення західному світі. Під упливом західних колоніальних держав з середини ХІХ століття почався занепад традиційної медицини у Китаї. Пануюча верхівка країни початку віддавати перевагу західної медицині; традиційна китайська медицина піддавалася дискримінації як примітивна і відстала й конкуренції початку приходити в занепад. Дійшло до справжнього придушення китайської медицини при гоминдановском уряді (1912;1949 рр.). Тільки після приходу до партії влади Мао-Цзедуна сталося відродження традиційної медицини, який приніс їй знову світове визнання. Нині в КНР визнають, майбутнє китайської медицини залежить від поєднанні традиційної китайської і сучасній західній методик. Спочатку китайська медицина складалася з чотирьох дисциплін. Так було в епоху від династії Інь (1324−1066 рр. е.) до династії Чжоу (1066−1221 рр. е.) відмінності існували між диетологией (Инь-ян-и), лікувальної медициною (Нэй-гэ), зовнішньої медициною чи хірургією (Вай-га) і ветеринарией (Шоу-и). У період від династії Тан (618−907 рр.) до династії Сун (960−1279 рр.) китайська медицина отримувала подальший поділ. Виникло 11 різних направлений:

1. Медичне обслуговування дорослих (Да-фэн-май).

2. Загальна медицина (Цзэ-и).

3. Педіатрія (Хао-фэн-май).

4. Лікування паралічів (Фэн-га).

5. Гінекологія (Фу-гэ).

6. Офтальмологія (Ян-гэ).

7. Стоматологія (Гоу-ци).

8. Лікування хвороб горлянки та гортані (Ян-хоу).

9. Ортопедія (Чжен-гу). 10. Зовнішні хвороби та хірургія (Цзинь-чжуан). 11. Метод голковколювання і припікання, чи акупунктура.

(Чжень-цзю). Нині китайська медицина ділиться на дев’ять спеціалізованих областей: терапія, зовнішня медицина, гінекологія, педіатрія, офтальмологія, ларингология, ортопедія, масаж і акупунктура. Кожна з цих галузей охоплює великий обсяг знань, який має вивчатися особливо як лікарської спеціальності. Єдиним виходом із від цього, що було відомо на Заході, є голковколювання і припікання, «акупунктура». Всі ці різні спеціальні галузі мають загальну теоретичну основу, яка вперше комплексно викладається для західних лікарів у справжньої книзі. Поруч із призначенням спеціальних ліків та застосуванням акупунктури китайська медицина знає такі методи впливу, що використовуються відповідно до показаннями у різноманітних галузях медицины:

1. Скребковий масаж, наприклад, з допомогою монети (Хуа-ша).

2. Наклеювання лікарських засобів шкіру (Бо-ди).

3. Банки (Хуа-гуань).

4. Запровадження медикаментів в шкіру шляхом прасування (Юнь-фа).

5. Гідротерапія (подібно нашої терапії методом Кнайпа).

(Шуй-лао).

6. Бальнеотерапія (Ю-фа).

7. Лікування лікарськими парами і димами (Хунь-чжэн).

8. Накладення пов’язок з природним воском (Ла-лао).

9. Бруду (Ни-лео). 10. Лікувальна гімнастика (Дао-инь). 11. Масаж (Дуй-на). 12. Китайська дихальна терапія (Ци-гун). 13. Щипковая терапія хребта (переважно в детей).

(Ни-жи). 14. Надрізи шкіри (Га-чжи). Різні методи знаходять у зараз у Китаї багатоаспектний застосування у практиці, і наскільки можна вдосконалюються. У пошуках типових ознак, які різнять медицину Китаю від сучасного західної медицини, наштовхуєшся на два вирішальних фактора:

1. Розгляд людини у ролі єдиної цілого (Чжен-ди).

2. Діалектична діагностика, і лікування залежність від синдромов.

(Бинь-чжэн)*. Китайська медицина розглядає людини у ролі органічного цілого, центральне місце, де займають накопичувальні і порожнисті органи (Цзянвиженіть), а внутрішні комунікації забезпечуються каналами (меридіанами) і сусідніми судинами (Чин-люо). Усі явища навколишнього світу, включаючи чоловіки й природу, інтерпретуються китайської медициною як взаємодія між двома началами інь та янь, котрі представляють собою різні аспекти єдиної дійсності. Виникнення та розвитку хвороби розглядаються китайської медициною як наслідок боротьби між захисними силами організму (Чжэн) та викличним хвороба порушенням (Пхе), як вияв неврівноваженості між інь та янь чи як наслідок внутрішніх причин, існуючих всередині організму людини. Так було в частини Су-вэнь книжки «Нэй-цзин» сказано: «Там, куди проникає що викликає хвороба порушення (Пхе), точно є недолік ці (функціональне початок, „енергія“)». На доповнення до тієї ж частини Су-вэнь читаємо: «Туди, де є захисні сили (Чжэн), не проникає що викликає хвороба порушення (Хе)». При лікування захворювань найбільша увага китайська медицина приділяє профілактиці. У цьому плані нині, як і нового тисячоліття тому, застосовується принцип «лікувати пацієнта, як виникне хвороба». Основним правилом лікування є «усунення їх (Бэнь)». До терапевтичним правилам належить і лікування пацієнта при суворому обліку його індивідуальної схильності, географічне розташування і часу года.

Цілісний підхід до аналізу явищ Характерний для китайської медицини цілісний підхід до аналізу явищ переважно базується двома факторах:

1. Розгляді організму людини як органічно єдиного целого.

2. Визнання цілісності стосунки між людиною и.

природою. Людське тіло як органічно єдине ціле Китайська медицина розмірковує так, що різні частини людського тіла перебувають між собою у тісній органічної взаємозв'язку. Центр цього органічного цілого перебуває у п’яти щільних органах, чиї стосунки з до іншим частинам тіла встановлюються системою каналів (Чин-люо), що включає відповідно до традиційним китайським уявленням кровоносні судини нервові шляху. Дія системи каналів виявляється в взаємодії між окремими щільними і по-лыми органами й у обміні між внутрішніми органами та інші частинами тіла. Приміром, серце пов’язано системою каналів з тонким кишечником, воно відає* кровоносними судинами. Ключем до розуміння його зі стану є поверхню мови. Легкі перебувають у зв’язки України із товстим кишечником, вони визначають шкіру волосяний покрив тіла. Ключем до розуміння їх становища є ніс. Селезінка пов’язана системою каналів з шлунком, вона відпо-відає м’язи і кінцівки. Ключем до її стану є рот. Печінка пов’язані з жовчним міхуром, обидва відають сухожиллями. Ключем до її стану є очі. Нирки пов’язані каналами з сечовим міхуром, вони відають кістками. Ключем до розуміння їх до стану є вуха. Відхилення від норми у роботі нутрощів відбиваються відповідно до уявленням китайської медицини системою каналів лежить на поверхні тіла. З іншого боку, хвороби, проникаючі всередину через поверхню тіла, можуть далі за канальным судинах. Наполнительные і порожнисті органи також можуть впливати друг на одного крізь систему каналів. З огляду на взаимосвязь, китайский лікар під час встановлення причин захворювання робить з урахуванням оцінки стану про п’яти отворів (мову, ніс, рот, очі, вуха), зовнішнього вигляду, кольору обличчя і пульсу висновок про зміни всередині організму. Відтак можна встановити, перебувають чи внутрішніх органів може спорожнювання (Ху) чи наповнення (Шиа), такі й рясні (Чэн) чи слабкі (Шуай) ці і кров, яке співвідношення між захисними силами організму (Чжан) і хвороботворним початком (Хе) і т.д. Відповідно до тим самим підходом на практиці китайської медицини використовується метод лікування «охолодження печінки» (Цин-гань), коли пацієнт скаржиться на печіння у власних очах, мають почервонілий збуджений вид. Метод «охолодження серця» (Цин-синь) і «відводу вогню тонкого кишечника» (Хе Сяо-чан-хуо) застосовується, коли пацієнт скаржиться на поява пухирців в роті і мові. Гриппозную інфекцію і кашель можна вилікувати, сприяючи функції «розширення» (Хуань) легких. При хворобах шкіри, фурункульозі та інших ознаках захворювання лежить на поверхні тіла застосовуються методи «внутрішнього підтримки» (Дуо-ли) і «внутрішнього знищення» (Нэй сяо), що також грунтується на теорії цілісності, що у основі китайської медицини, за якою внутрішній стан і зовнішній вигляд людського тіла утворюють нероздільне ціле. Відносини між людиною і природою Розглянутий у минулому розділі цілісний підхід до аналізу явищ не лише людиною. Для китайської медицини останній є складовою оточуючої його природи й перебуває у постійних взаєминах із аналізованим як єдине ціле довкіллям, в живому обміні з Всесвіту. Отже, й у традиційної китайської медицини є цілком очевидним, що людина має все необхідних існування передумови з довколишнього його природи. У книзі «Су-вэнь» ми читаємо: «Життя людини освічена з ці піднебіння та землі і перебуває під впливом чотирьох пір року». Аналогічну думку знаходимо… у 9- і главі тієї самої праці: «Небо живить людини п’ятьма ці (вплив погодних умов), земля забезпечує його п’ятьма різними смаками (йдеться про видах зернових)». Продукти харчування, необхідний дихання повітря людина має з оточуючої його природи, до місцевих умов якою має пристосовуватися в бажанні мати сприятливіші умови життя. Це стосується до погодних умов чотирьох пір року, котрі враховуються китайської медициною як вихідний пункт захворювання. Так, весняне тепло, літня спека, осіння прохолода й зимову холод можуть викликати хвороби, унаслідок чого які й по час зараховуються у сучасній китайської медицині до причин виникнення хвороб. У вашій книзі «Лин-шу» знаходимо: «Якщо стоїть теплою погодою, а люди продовжують носити товсту одяг, то пори відчиняються й піт виходить назовні… У холодну погоду пори закриваються, волога неспроможна вийти назовні, вона іде до сечовому міхуру, перетворюючись там в сечу і ці». Тут описується процес природного пристосування людини до температурі довкілля: при спеку виступає піт, який випаровується, щоб адаптувати людини до спеці. При низької температури пори закриваються, обмежуючи виділення поту, відбувається виділення рідини як сечі, температура тіла зберігає свою сталість. Аналогічно людський організм пристосовується зміни місць, зміні дні й ночі. При порушенні регуляторного механізму людського тіла виникають захворювання. Що стосується інфекційних захворювань і епідемій також знаходить своє вираження єдність відносин між людиною й навколишньої природою. У Китаї виникає навесні багато захворювань, пов’язаних з впливом температури; влітку збільшується кількість випадків теплових ударів, дизентерії, малярії; взимку — більшість пацієнтів страждає на захворювання. Численні хронічні хвороби реагують на несподівані зміни погодних умов. До до них відносяться хвороби ревматичного характеру (по-китайськи Бі), астма, мігрень. На протягом інших захворювань впливає природна зміна дні й ночі. У певних хворобах настає полегшення у першій половині дні й погіршення на другий, за інших навпаки. Китайська медицина постійно враховувала минулий людський досвід, котрий свідчив у тому, завдяки розумного поведінці можна запобігти шкідливих впливів довкілля. Приміром, у книзі «Су-вэнь» міститься таке попередження: «Коли п’ять інфекційних захворювань досягають найбільшого поширення, можна легко піддатися зараженню… людина має уникати їх отрутного дихання». На тому книзі читаємо в 1-ї главі: «Знаходячись у стані слабкості, уникай збудливого хвороба вітру». Китайці віддавна знали про рекомендації лікарів, регулярно полоскати рот після ухвалення їжі. Їм рекомендували частіше змінювати одяг, регулярно купатися і робити запобіжні щеплення (наприклад, проти віспи). Важливе значення надавалося також збереженню фізичної рухливості. Вже згадуваний нами лікар Хуа-Туо розробив цієї мети спеціальні гімнастичні вправи, удосконалений варіант яких, відомий під назвою «Таи-жи-цюань», до нашого часу користується популярністю в усьому Китаї. Отже, й у разі ухвалюються до уваги обидва полюси діалектичних взаємин у системі «человек-окружающая середовище». Китайця привчали пристосовуватися до природи, але роз’яснювали ще й необхідність підвищення опірності власного організму. Крім того, класики медицини вчили його змінювати довкілля у своїх інтересах. Усе це входить важливими складовими елементами в традиційну китайську медицину.

Діалектична діагностика залежно від синдромів і лікування Діагностика залежно від синдромів (Биень-чжэн) пов’язана з ній лікування є особливостями китайської медицини. Захворювання аналізується з допомогою діалектичній діагностики, виділяється у складі інших захворювань шляхом диференціального діагностування і класифікується відповідно до то симптомами. І тому китайська медицина використовує численні твердо встановлені синдроми. У тісному поєднані із цими діагнозами перебуває застосована китайської медицині терапія, причому синдром і метод лікування повинні підходити одна одній, як ключі до замку. Тим самим було діагностика залежно від синдромів є передумовою ефективності лікування, байдуже йде чи мова у своїй про призначенні медикаментів, масажі, застосуванні «мокса», банках, акупунктурі і т.п. Ця терапія має своєю метою, як й у західної медицині, зцілення хворого. Однак водночас вона лежить з діалектичній гнучкістю для контролю діагностики. Тобто. якщо вона буде безуспішною, лікар має переглянути свій діагноз. Понад те, тільки якщо на початок лікування була проведена діалектична діагностика методом китайської медицини, яка призвела до встановленому синдрому, взагалі говорити про раціональному застосуванні китайської медицини. Особливість діалектичній діагностику і терапії у тому, що у тому випадку не застосовується просто симптоматичне лікування, з другого боку, непотрібен (як і сучасній західній медицині) повного пізнання хвороби, щоб використовувати потім на її лікування одновимірний цілеспрямований метод. Китайська медицина розмірковує так, що різним стадіям хвороби відповідають різні симптоми, й що різні хвороби може мати різних стадіях схожі симптоми. Тож властивої китайської медицині терапії характерні двоє геть різних подхода:

1. Застосування різних методів лікування однієї й тієї ж заболевания.

2. Застосування однієї й тієї ж методу лікування що за різних заболеваниях.

Синдромы, властиві китайської діагностиці («чжэн» з поняття «Биеньчжэн», що означає «симптом захворювання»), беруть у основному такі элементы:

1. Узагальнену оцінку причини виникнення болезни.

2. Встановлення локалізації болезни.

3. Характерні ознаки болезни.

4. Оцінку протиборства між що викликало хвороба порушенням (Хе) і опірністю організму (Чжэн) пацієнта. Розглянемо за приклад дизентерією, на яку характерно наявність різних стадій течії і симптомів. Спочатку виникають біль у животі, що супроводжуються поносом з кров’ю і слизом. Пізніше при подальший розвиток хвороби виникатимуть симптоми синдрому ци-фэнь і синдрому фэнь крові, що супроводжуються попеременным запалом і ознобом при малої чи значної вологості. У разі китайська медицина використовує в різних стадіях захворювання на залежність від симптоматики різні методи лікування. Такий їхній підхід відповідає принципу застосування «при одному й тому ж хвороби різних методів лікування». Інший приклад. При запаленні нирок (нефрит) з порушенням функції серця виникатимуть набряки, може з’явитися симптоматика вчення янь відповідно до теорії китайської медицини. І тут застосовується терапія, куди входять такі элементы:

1. Зігрівання янь (Бэнь-ян).

2. Сприяння процесу випаровування (Хуа-ци).

3. Сприяння виділенню води (Ли-шуй). Ці три елемента утворюють єдиний метод лікування. Вони разом впливають як у запалення нирок, і послаблення серця. Отже, в тому випадку два різних хворобливих стану, запалення нирок і серцева недостатність, піддаються одному й тому ж терапії, що відповідає принципу китайської медицини «лікувати різні порушення як однаковими методами». Необхідно у своїй відзначити, що діалектична діагностика китайської медицини ні в першій-ліпшій нагоді виявляється достатньої задля встановлення повного діагнозу захворювання на відповідність до уявленнями сучасної медицини. Вона має тому поєднуватися з точними, об'єктивними і кількісними способами діагностики сучасної західної медицини щоб уникнути помилок при лікуванні і заподіяння шкоди здоров’ю пацієнтів. Теорія китайської медицини займається фізіологією організму людини, його патологією (виникнення захворювань, і їх причини), методами лікарського дослідження, діалектичній діагностикою, терапією і профілактикою захворювань. України і питань науково-теоретичного розмежування китайської медицини та сучасного західної медицини. ВІДНОСИНИ МІЖ ЗАХІДНІЙ І ТРАДИЦІЙНОЇ КИТАЙСЬКОЇ МЕДИЦИНОЮ Передусім слід зазначити те спільне, що притаманне традиційної китайської та сучасного західної медицині. Передусім необхідно підкреслити, що теоретична система китайської медицини, безперечно, орієнтується ту дійсність, якої займається і західна медицина, саме зрозумілою людською організм. Хвороби виглядають у Китаї точно як і, як у Заході. Пацієнти страждають тими самими захворюваннями з тими самими симптомами. Те, що таке саме становище існувало вже й вчасно написання книжки «Нэй-цзин», було продемонстровано недавно західного світу китайським документальним фільмом. У ньому показано патологоанатомічне розтин жінки, законсервованою понад дві тисячі сто років у лаковом труні, який знайшли у 1972 року у могилі періоду західної Ханьської династії (206−24 рр. е.). У цьому виявилося, причиною смерті жінки (вона належала до верхнім верствам суспільства) з’явився серцевий інфаркт. Усі анатомічні і гістологічні розрізи мумії дали таку ж картину, яке характерне для померлих час. У шлунку ще перебувало вміст останнього приймання їжі, в м’язах знайшли трихины, суглоби мали ревматичні деформації, стінки судин носили сліди артеріо-склерозу, на який хворіла китаянка. Крім таких підтверджень історичного характеру, існують обставини науково-теоретичного і практичного порядку, що вказують те що, що у основі традиційної китайської та сучасного західної медицини лежить сама й той самий реальність. До них належать: 1. Збіг активних точок, званих ми у країнах точками акупунктури (по китайски чжэнь-цзю), з найхарактернішими в топографоанатомическом відношенні місцями організму людини, які грають цілком певну роль й у західної анатомії. 2. Схожість поглядів на фізіологічних зв’язках між внутрішніми органами, властивих вченню китайської медицини та сучасного західної фізіології. 3. Факт, що західна медицина містить сутнісно все діагностичні елементи, які відомі у традиційної китайської медицині, саме: а) грунтовний огляд пацієнта; б) прослуховування внутрішніх шумів як дослідження запахів тіла; в) розмова лікаря з пацієнтом; р) пальпационное дослідження, включаючи діагностику за отриманими даними пульсу. Причиною більш різнобічної диференціації методів безпосереднього обстеження хворого на Давньому Китаї слід назвати культурні й історичні умови. Раніше для китайської жінки вважалося непристойним показуватися лікаря в оголеному вигляді. Тому китайські медики змушені були обмежуватися в оцінці внутрішніх змін діагностикою виходячи з стану мови, очей і пульсу. Цьому простому факту зобов’язані ми сьогодні наявністю доведеної до досконалості китайської діагностики. Подальше подібність це випливає з порівняння основних глав західного підручника диференціальної діагностики внутрішніх хвороб з основними главами підручника традиційної китайської медицини, присвяченими тієї темою. Західна книжка вмістила у двадцяти чотирьох розділах такі рубрики: анемії, геморагічний діатез, підвищена температура, задишка, порушення серцевого ритму, ціаноз, зміни ЕКГ, біль у грудях, гіпертонія, гіпотонія, наявність затемнень у легенях, збільшені лімфатичні вузли, біль у животі, діарея, запори, желтушность, збільшення селезінки, наявність крові, білка, слизу в сечі, набряклість, біль у кінцівках й області хребта, паралічі, непритомність, порушення водного обміну. У китайському підручнику містяться такі тридцять три розділу: підвищення температури, озноб, пітливість, головний біль, біль у грудях, біль у подложечной області, біль у животі, біль у спині, біль у суглобах, болю, пов’язані з появою грижі, запори, пронос, затримка сечі, полиурия, запаморочення, безсоння, жага, відсутність апетиту, надмірно підвищений апетит, блювота, желтушность, набряклість, кашель, астма, задишка, тонічні і клонические судоми, блювота з кров’ю, кровохаркання, носове кровотеча, кровоточивість ясен, кров в стільці й у сечі, паралічі і парестезия, серцебиття. У цьому порівнянні впадає правді в очі, кілька глав західного підручника пов’язані з застосуванням сучасних наукових методів дослідження: зміни ЕКГ, наявність затемнень у легенях, гіпертонія і гіпотонія. Інші глави західної диференціальної діагностики виявляють вплив точних методів дослідження: порушення серцевого ритму, анемії, порушення водного обміну, гематурия, протеинурия, пиурия. А переважно й у китайської, й у західної діагностиці йдеться про одним і тієї ж категоріях розпізнавання хвороб. Передусім за безпосередньої обстеженні хворого й в китайської, й у західної медицині перевіряються одні й самі функції. Пов’язана з застосуванням спеціальної апаратури, розрахована використання технічних засобів діагностика західної медицини здійснює, ще, перевірку численних параметрів відповідно до вимог сучасних математично-природничої грамотності, тобто. з повним дотриманням принципів точності, однозначності, кількісного висловлювання показників, логічного взаємозв'язку, можливості перевірки отриманого результату об'єктивності, що дозволяє їм отримати велику надійність результату дослідження хворого. Однак у кожному разі - і це потрібно завжди пам’ятати — китайський лікар, користується прийомами традиційної медицини, зіштовхується у своїй повсякденній працювати з тієї ж дійсністю, що його сучасний західний коллега.

Спільність й гендерні відмінності в історичному розвитку Якщо звернути погляд, у глиб історії, можна знайти ще більші паралелі між китайської й західної медициною. Остання до запровадження природничо-наукової методології приблизно двісті 50 років тому також була і у сфері теорії феноменологический характер, як і традиційна китайська медицина. Древнеевропейская медицина має тому деякі паралелі з традиційною китайської медициною. Як підтвердження цього положення наведу цитату з «Регулювання образу життя» Гіппократа, у якій йдеться про аналогічні китайському вченню про інь та янь стосунках між вогнем і води: «Усі живі істоти, а отже й людина, утворені з основних складових частин, які різні за своїми можливостями, але мають те ж кінцеву мета, саме, з вогню й води. Взяті разом, вони вистачає всього решти і один для друга, але окремо ні на себе самої, ні на чого іншого. Можливості, якими володіє кожен із новачків, перебувають у наступному: вогонь може постійно наводити всі в рух, вода — постійно живити все. Вони ділять влада між собою — і піддаються влади одне одного до крайнього максимуму і мінімуму». У працях німецького лікаря Парацельса, жив епоху пізнього середньовіччя, є таке зауваження, що належить до терапії: «Застосовуй лікування по відповідності, холодне лікуй теплим, вологе сухим, переповнювання опорожнением, порожнечу наповненням, бо природа вчить, що це виганяється своєї протилежністю». Ця остання місце начебто взято у якогось класика. Рання західна медицина оперувала, як і традиційна китайська, переважно якісними показниками, була проникнута ідеєю єдності організму людини і струменіла з діалектичних передумов. Ці ознаки зникли із західної медицини після запровадження сучасної природничо-наукової методики, що явилася наслідком філософії Декарта та її учнів. У у вісімнадцятому сторіччі природно-наукова методика ставала в усі зростаючій ступеня пробним каменем для західної медицини, яка заслужила, йдучи цьому шляху, незаперечне світове визнання. Однак у захваті від успіхів, досягнутих завдяки точної методиці, західна медицина забула більшість джерел чи втратила їх. У результаті цього їй загрожує небезпека запасти у однобічність, тому настав час згадати про своє старих джерелах. У цьому необхідно уникнути помилки, яка можуть призвести до руйнації всього досягнутого: годі було прагне, щоб вдіяти колесо історії, що й неможливо. Нині неможливо відродити «додекартовскую» медицину, яка проти від природничо-наукової методики, властивій сучасної медицини. Відмінності між сучасній західній і традиційної китайської медициною у сфері теорії пізнання і з наукового теорії Це було зрозуміло зрозуміло в Китайської Народної Республіки. Мао Цзедун вже у 1928 року висловився за сполуки традиційної китайської медицини з сучасній західній. Два чинника привели його до такого выводу.

Діалектичне мислення, яке, з одного боку, відповідає китайської традиції, і, з іншого боку, властиво діалектичному матеріалізму. У цьому обгрунтовується статтю Мао «Про протиріччі», де він говорить про «єдності протилежностей». Шляхом діалектичного вирішення суперечностей в Китаї уникають те, що критикують як властивих Заходу «метафізики» или.

«реакційного ідеалізму». З цих позицій як механистически-причинная думка, і одностороннє ідеалістичний світогляд, котре надає перевагу духовному початку перед фізичним, розглядаються однаковою мірою як «метафізичні заблуждения».

Специфічна ситуація, характерна політики у сфері охорони здоров’я на 40-ві, 50-ті і 60-ті роки у Китаї. Тоді у Китаї відчувалася дуже гостра нестача фахівців західної медицини за наявності цілу армію лікарів традиційної медицини різної кваліфікації. Ми побачимо згодом, що Мао мав рацію як і суспільно-політичному відношенні, і з теоретически-познавательной і науково-теоретичної точок зору. Вирішальне різницю між сучасній західній і давньокитайській медициною коріниться у відмінності їх вихідних позицій, що з теорією пізнання. Китайська система лікування ж розпочинає з виявлення широких взаємозв'язків, на основі яких враховуються численні спостереження та висновки за аналогії, виводяться практичні заходи лікувального характеру. Західний ж медик ж розпочинає з вимірювання, і аналізу найменших подробиць, пізнаючи що він розраховує зрозуміти явища загалом. Він використовує протилежний шлях. Оскільки мова йде у разі про явищах, які стосуються теорії пізнання, необхідно передусім зупинитися на понятті «наука»: «У на відміну від неупорядкованого (опытового) знання (емпіризм) наука розглядає непросто явища, але й причини речей. Вона переходить аналітично цілої до частини, а синтетично частково до цілого; шляхом індукції від досвіду і спостережень до поняттям, висновкам та висновків, від приватного, особливого до спільного, а шляхом дедукції від загального до окремого, постійно перевіряючи одне іншим. Науковий прогрес полягає у нескінченному систематичному проникненні на реальність, як вшир, і всередину, до елементам буття й подій і пізнання їх взаємозв'язків, пізнання великої взаємозв'язку дійсності, яку ми називаємо оточуючим світом». Це сформульоване у країнах поняття науки вважають у справжнє час на весь світ, зокрема й у КНР, яка докладає великих зусиль доведення цього подання про науку до свідомості людей, хай у формі діалектичного матеріалізму. Китай в усі зростаючих розмірах імпортує нашого часу із Заходу наукові ідеї, технічні досягнення, обладнання та споживчі товари. Повернімося до традиційної китайської медицині, яка користується для пізнання медичних закономірностей усіма основними науковими методами. У обох медицинах застосовується індуктивний і дедуктивний методи чи причинний аналіз. Щоправда, обидві медичні системи користуються ними на протилежної послідовності: китайська медицина ж розпочинає з дедукції, а західна з індукції. Але що відрізняються одна від друга обидві медичні теорії? Ми вже назвали вище два типових чинника, притаманних традиційної китайської медицини. 1. Розгляд організму людини як створення єдиного цілого (Чжэнді). 2. Діагностика відповідно до синдромами з урахуванням цієї цілісності (Бяньчжэн). З розглядом організму людини як створення єдиного цілого і з діалектикою пов’язано та обставина, що традиційна китайська медицина сягає менш точної об'єктивізації результату дослідження хворого, ніж сучасна західна медицина. Аристотель є автором становища, за яким ціле є щось більше, ніж простий сума складових його частин. Що стосується сучасних математично-природничої грамотності поняття цілісності є гіпотезою, вона може бути доведено. У цьому вся причина неможливості реалізації з природничо-наукових позицій медицини, що оперує поняттям цілісності. Дещо по-іншому стан справ у сучасній науці з діалектикою. Хоча західні природні науки, і з ними медицина, не застосовують досить точно діалектичний принцип, але у дослідницької практиці він знаходить широке застосування. Краща і найбільш точна перевірка теорії завжди досягається шляхом припущення її протилежності, але це є діалектичним методом. Певні відносини є й між діалектикою і запровадженим в наукову дискусію фізиком Нільсом Бором поняттям дополнятельности. Бор зазначив, що системи понять завжди дають обмежену, односторонню картину дійсності, тобто. висвітлюють лише один бік, ціле ж вичерпується тільки з запровадженням протилежних систем понять. Поряд про цілісністю розгляду і діалектичним підходом, із західного погляду китайська медицина мають ще одну характерну особливість: 3. Використання лише якісних критеріїв з метою оцінки стану організму людини та її хворобливих станів, тобто. відсутність точності, можливості перевірки і об'єктивність сучасному науковому сенсі. Як відомо, сучасні природні науки вимагає наявності наступних умов, яким має задовольняти теорія: А. Точність Б. Можливість перевірки У. Об'єктивність Р. Плідність. Наприклад, точність має місце у тому випадку, коли теоретична система має такі риси, як однозначність, кількісне вираз предмета дослідження, логічна взаємопов'язаність. Ці три критерію значною мірою виконані теоретичної медициною Заходу. На відміну що від цього традиційної китайської медицині бракує у що свідчить однозначності. Її засадничі поняття: інь-янь, холод-жар, зовнівсередині, пустота-полнота тощо. — є однозначними себто наукових понять. Це ж стосується й шести зовнішнім причин хвороб (вітер, холод, літня спека, вологість, сухість і «шень»). В усіх цих поняттях матеріальні елементи змішуються з енергетичними чи функціональними. У даному разі маємо працювати з «додекартовской» системою, де ще не знайшли повного поділу такі поняття, як суб'єктивне й опозиції об'єктивний, матеріальне і енергетичне, фізичний і психічний. Цією системі бракує, зрозуміло, і кількісного висловлювання, заходи. У його початкової формі китайська медицина, як зазначалось, розглядає лише якісні показники, які у кращому разі, можуть мати внутрисубъективное походження, але з піддаються об'єктивізації себто сучасної медичної науки. Можливість використання кількісних категорій міг би з’явитися тут лише за умов запровадження сучасних, тобто. західних, наукових методів. Логічний взаємозв'язок й у значною мірою немає у системі китайської медицини. Отже, будинок теорії традиційної китайської медицини страждає багатьма вадами щодо точності, а внаслідок цього у питаннях можливості перевірки і об'єктивності, що повністю усвідомлюється в Китаї. Проте теоретична система китайської медицини видається дуже багатою з погляду її плодотворності, створивши незнайому сучасної західної медицині модель мислення, яка має тим перевагою, що має спиратися понад двох-тисячолітній практичного досвіду. Теорія можна вважати плідної у разі, якщо вона пропонує єдиний принцип для великого різноманіття явищ, особливо у тому випадку, якщо від початку залишалася прихованої зв’язок різних явищ між собою. Причому характерно, що правове поняття плодотворності теорії який завжди тотожний її надійності. Властивий китайської медицині принцип підходи до людському організму як єдиного цілого проявляється у розгляді які у ньому функціональних процесів, які можна об'єднані під загальним поняттям «ці». У цьому варто навести висновок відомого англійського китаеведа Джозефа Нидхэма про науковості давньокитайського мислення: «Китайські мислителі мали потерпіти фіаско у науковому відношенні, можливо, оскільки ставилися з великою невірою застосування сили розуму й логіки. Вони зазнали відносність, складність і нескінченність Всесвіту, прагнучи світорозумінню эйнштейновского типу, не заклавши при цьому, проте, ньютоновских основ. За цих умов наука абсолютно не змогла одержати відповідного розвитку». Нидхэм мав причому у виду, очевидно, кілька звужене поняття науки, властиве XIX віці. Дане нами в на початку цього розділу філософське визначення поняття «наука» перестав бути основою настільки суворої оцінки китайської науки. Принаймні наукове мислення існувало у країнах ще до його Декарта, і традиційна китайська медицина може бути однією щабель з ним.