Теория Якобінською диктатуры

Тема мого реферату «Якобінська диктатура». Реферат складається з: 1. Введения (вступна частина мого реферату) 2. Основной частини (дослідницька робота з моєї темі) 3.

Заключение

(тут підводжу підсумки зробленого) 4. Список використовуваної літератури. 5. Рецензия і отзыв.

Я вирішила досліджувати цієї теми, оскільки якобінці зіграли значної ролі під час Французької буржуазної революции.

Вважаю, що цю тему актуальна на дослідження: 1. Французская революція була буржуазна, тому треба набагато простіше підійти до її вивчення. 2. С початку встановлення Французькій революції її за аналогії можна порівняти з Жовтневої революцією. 3. Якобинцы займали дуже важливе місце у період Французької революции.

Якобінці по приходу до тієї влади здійснили низку заходів: 1. Создали Нову конституцію 1793 г. 2. Провозгласили встановлення революційного правління. 3. Установление диктатури, відмінністю якої була її опора на народ (спроба). 4. Разрешили продаж земель емігрантів. 5. Создавали спеціальні й різні декрети і законы.

Історіографія має власну долю, вона задавала і задає Французької революції свої вопросы.

По-перше, спрощене прямолінійне застосування принципу класового підходи до вивченню і осмисленню Французькій революції. Оскільки революція була буржуазної, здавалося б висувався критерій «буржуазної ограниченности».

Друге, слід зазначити — над радянської історіографією Французької революції з її становлення тяжіла пряма чи подумки подразумевавшаяся аналогія з Жовтневої революцією (тим більше, що незмінно підкреслювалася їхня противоположность).

Третя особливість історіографії Французькій революції, тісно що з попередньої - привілейоване місце, яке займали у ній якобінський період, самі якобінці і якобинизм. Тут, безсумнівно, працювали зазначені вище аналогія з Жовтневої революцією, в тому числі що сягала початку століття аналогія між якобінцями і більшовиками .Природно, такий підхід диктував надзвичайно високу історичну оцінку якобінською диктатури (критиці піддалася, переважно, «класова обмеженість» якобінців, їх відданість ідеї недоторканності приватної власності), роблячи зі якобінською республіки точку відліку, критерій для оцінки інших течій і періодів революции.

Важливим для історіографії Французькій революції є й розширення й відновлення проблематики досліджень. Вивчали Французьку революцію майже «знизу» і «зліва», цей напрям досліджень зовсім на втратило значення. «Поза увагою» історіографії залишалися капітальні проблеми революційної історії. Зовсім або вони майже не вивчали «верхи» суспільства тієї епохи — дворянство і буржуазію; але можна чи без звернення до цій проблематиці виробити цілісне розуміння революції, яку ми розглядаємо, як антифеодальную і буржуазную?

Поза полем зору наших істориків залишався весь табір контрреволюції, неоднорідний і дуже суперечливий у плані политическом.

Останнє запитання — проблема якобінською диктатури. Сама проблема не нова, але у час і різними людьми вона вирішувалася не одинаково.

Для більшості саме поняття «диктатура» асоціювалося насамперед з ліквідацією демократичних завоювань, з загибеллю республіки. Ця реальна загроза військової, военно — політичної диктатури, яка настільки часто підстерігає революцію, визначала то і ставлення до революційної диктатурі, занадто часто зведеної тільки в насильству, до терору, тобто. до тому боці її, що занадто часто виявляється обтяжена найбільш тяжкими последствиями.

У період Французькій революції, коли саме слово «диктатура» звучало більш як грандіозно, коли обвинувачення політичних опонентів прагнення диктатурі було з найпоширеніших й те водночас однією з страшных.

Вже під час якобінською диктатури Максиміліан Робесп'єр пояснюючи необхідність їх у доповіді (25 грудня 1793г): «Мета конституційного уряду — зберегти республіку; мета революційного уряду — створити її. Революція це війна свободи проти її ворогів, конституція це режим переможної і мирної свободы."(.

Розмірковуючи про значення якобінською диктатури у тих структурних змін, що відбулися у Франції межі ХVIIIХІХ ст., російський історик Кареев писав: «Не створивши жодних знахідок, союз якобінців і санкюлотів сприяв лише порятунку того соціального ладу, який був створено Установчим зборами й остаточно консолідований імперією Наполеона"((.

У історії Західної Європи є рядки: «Якобінці були тільки партією, вони були сектою, окремі члени якої є як вылитыми в одну форму — з тими самими ідеями у голові, одними й тими самими словами на вустах, з тими самими манерами, із загальним всіх ним фанатизмом, з якою і вони ставилися до свого політичному догмату, що стоїть вище розуму і допускающему ніяких операцій із протилежними чи відмінними від цього началами життя і мысли"(((.

Ставлення до «якобинце» як особливому психологічному типі, фанатическом приверженце певних догм спонукало Кареєва тлумачити цей термін обмежено. Він схильний був вважати «справжнім якобінцем» лише Робеспьера.

У роботах Н.І. Кареєва трактування якобінською диктатури дозволяє зробити висновок у тому, що у надзвичайних умовах 1793−1794 рр. до влади в Франції прийшли люди, ідеологічні уявлення та психічні особливості найбільш відповідали цілям побудови «державної казармы».

У працях Н.І. Кареєва історія зберігає і функцію «наставниці життя». Розмірковуючи навченого знаннями історії і особистим досвідом вченого про небезпечність доктрин, які б громадянські свободи і що виправдовують режим надзвичайностей, поколишньому повчальні і актуальны.

(Робесп'єр М. Хат. Произвед. Т.3 М., 1965, с. 91 ((Кареев Н.І. Історія Західної Європи Т.3. с. 588 (((Кареев Н.І. Історія Західної Європи Т.3. з. 583.

Більшість. ГЛАВА 1. Якобінська диктатура та юридична Конституція 1793 года.

Якобінці здобули владу на вельми важкий для Франції момент. Їх винесла хвиля народного протесту проти влади жирондистів, які змогли, та й хотіли діяти швидко і зовсім у сфері народних мас, у сфері порятунку та розвитку революції. Але й буржуазні демократи — якобінці не відразу зробили необхідне у цьому напрямі. І тому знадобилися зрушення розставити класових наснаги в реалізації країні, злиття (хоча б тимчасова не повне) різних потоків народного руху, суттєва зміна поглядів самих якобинцев.

Відразу ж із прихід корумпованої влади якобінці пішли шляхом зустріч вимогам селянства. Декретом 3 червня Конвент встановив пільговий порядок продажу конфіскованих земель емігрантів малозабезпеченим селянам — дрібними ділянками з розстрочкою платежу на 10 років. Кілька років тому Конвент декретував повернення селянам всіх віднятих поміщиками общинних земель і Порядок розділу общинних земель порівну душу населення на вимогу третини членів громади. Нарешті, 17 липня, що його головні вимоги селянства, Конвент прийняла постанову про повному, остаточному і безоплатному знищенні всіх феодальних прав, повинностей і поборів. Феодальні акти і документи підлягали спалено, а зберігання їх каралося каторгой.

Селянство після нових аграрних законів рішуче перейшло на бік якобінською революційної влади. Селянин — солдатів республіканської армії бився тепер свої кошти інтереси, які злилися воєдино великими завданнями революції. У цих економічних та соціальних умовах й укладався у кінцевому рахунку джерело чудового мужності відваги армій Республіки, героїзму, що вражав сучасників і що залишився назавжди пам’ятною у свідомості народов.

З такою самою революційної рішучістю і швидкістю якобінський Конвент прийняв і представив затвердження народу нову Конституцію. Якобінська Конституція 1793 року робила великий крок уперед проти Конституцією 1791 року. Це була демократична з буржуазних конституцій XVIII — ХІХ ст. У ньому відбилися ідеї Руссо, на які захопилися якобинцы.

Конституція 1793 року встановлювала мови у Франції республіканський лад. Вища законодавча влада належала Законодавчому зборам, яке обирається усіма громадянами (чоловіками) коли вони 21 рік; найважливіші законопроекти підлягали утвердженню народом на первинних зборах виборців. Вища виконавча влада давалася Виконавчому Раді з 24 людина; половина членів цієї Ради щорічно підлягала оновленню. Прийнята Конвентом нова Декларація правами людини і громадянина повідомляла правами людини свободу, рівність, безпека продукції та власність, а метою суспільства — «загальне счастье».

Свобода особистості, віросповідання, друку, податі петицій, законодавчої ініціативи, декларація про освіту, громадську допомогу у разі непрацездатності, декларація про опір обмеження — такими були демократичні принципи, проголошені Конституцією 1793 року. Конституція було поставлено затвердження народу — первинних зборів виборців — і схвалена більшістю голосів .

Жорстока класова боротьба змусила, проте, якобінців відмовитися від практичного здійснення Конституції 1793 року. Крайня напруженість зовнішнього й внутрішнього становища Республіки, яка билася з численними і непримиренними ворогами, необхідність організувати і озброїти армію, мобілізувати весь народ, зломити внутрішню контрреволюцію і викоренити зраду — усе це вимагало міцного централізованого руководства.

ГЛАВА 2. Комітет Громадського порятунку. Реорганізація армії й хід війни. Революційний календарь.

Ще липні Конвент обновив створений раніше Комітет Громадського порятунку. Дантон, котрий грав доти керівну роль Комітеті і більш проявлявший примиренське ставлення до кричав до жирондистів, усунули. У склад Комітету у різний час було обрано який знайшов непохитну волю до придушення контрреволюції Робесп'єр й огрядні революційної енергії і сміливості СенЖюст і Кутон. Видатний організаторський талант у створенні Збройних Сил республіки виявив обраний Комітет великий математик і інженер Карно. Фактичним керівником Комітету Громадського порятунку став Робесп'єр. Вихований на ідеях Руссо, людина твердої волі і потрібна проникливого розуму, безстрашний боротьби з ворогами революції, далека від будь-яких особистих корисливих розрахунків, Робесп'єр — «непідкупний», як він прозвали, здобув надзвичайний авторитет і вплив, став насправді вождем революційного правительства.

Комітет Громадського порятунку, підзвітний Конвенту, перетворився під керівництвом Робесп'єра у Ганно-Леонтовичевому чільний орган якобінською диктатури; йому підпорядковувалися усі державні заклади і армія; йому належало керівництво внутрішньої і до зовнішньої політикою, справою Ізраїлю. Велику роль грав також реорганізований Комітет громадської безпеки, де покладено була завдання боротися з м’якою внутрішньою контрреволюцией.

Конвент і Комітет Громадського порятунку здійснював свою влада з допомогою комісарів у складі депутатів Конвенту, які направлялися на місця з надзвичайно широкі повноваження подолання контрреволюції та її реалізації заходів революційного уряду. Комісари Конвенту призначалися й до армії, де їх проводили величезну роботу: опікувалися постачанні військ всім необхідними, контролювали діяльність начальницького складу, нещадно розправлялися зі своїми судженими, керували агітацією і т.д.

Важливе значення у системі революційно — демократичної диктатури мали місцеві революційні комітети. Вони стежили над втіленням директив Комітету Громадського порятунку, боролися з контрреволюційними елементами, допомагали комісарам Конвенту у виконанні що стояли перед ними завдань. Видну роль період революційно -демократичної диктатури грав якобінський клуб з його розгалужену мережу відділень — провінційними клубами та народними товариствами. Великим впливом користувалися також Паризька комуна і комітети 48 секцій Парижа.

Отже, сильна централізована владу у руках якобінців поєдналася з широкою народної ініціативою знизу. Потужне рух народних мас, спрямований проти контрреволюції, возглавлялось якобінською революційно-демократичної диктатурою .

До літа я 1793 року сили антифранцузькою коаліції зросли в багато раз. Промисловість і фінанси Англії, її флот і з армії європейських країн було використано проти революційної Франції. Щоб вистояти і перемогти, Франції вимагалося військова сила, техніка, хоча б мінімальне забезпечення армії всім необхідними, і навіть упевненість у справедливості війни, сила духу, і революційний підйом. Для більшої узгодженості дій старих лінійних частин, які були армію перед революцією, з волонтерськими військами, менш навченими і дисциплінованими, треба було злити воєдино всю армію. Комітет Громадського порятунку провів «амальгаму», тобто. з'єднання лінійних полків з волонтерськими. Волонтерські частини підняли дух всієї армії. Чимало понять з волонтерів палко підтримували якобінців. «Світ хатинам, війна палацам» — головний гасло французької армии.

У перебігу 1793 року у період якобінською диктатури загострилася боротьби з католицька церква як оплотом реакції. За всією Франції восени 1793 року проводилася «дехристиянізація». Священиків змушували відмовитися від сану, закривали церкви. Комуна Парижа у листопаді 1793 року заборонила католицьке богослужіння. Ці заходи використовували вороги Франції для контрреволюційної агітації, і крізь місяць Конвент, враховуючи невдоволення селян, змушений був прийняти декрет про свободу культов.

Найбільш ліві угруповання, особливо послідовники Эбера, так звані эберисты, проводячи «дехристианизацию», дуже вводили «культ Розуму», прагнучи замінити старі свята новими, влаштовуючи урочисті ходи, процесії, поклоніння Розуму, який представляла акторка в лазоревом одеянии.

У 1793 року Конвентом було прийнято революційний календар, який проіснував порівняно довго. Лише 1806 році за наказом Наполеона він замінили старим католицьким календарем. Початком ери вважався 1792 рік — перший рік тривають республіки. Рік починався з 22 вересня — від часу осіннього рівнодення. Усі дванадцять місяців було по 30 днів (три декади). Назви місяців, як і як і днів, пов’язані з природой.

Осінь: вандемьер (вересень — жовтень) — місяць збору винограду, брюмер (жовтень — листопад) — місяць туманів, фример (листопад — грудень) — паморозь. Зима: нивоз (грудень — січень) — сніг, плювиоз (січень — лютий) — дощ, вантоз (лютий — березень) — вітер. Весна: жерміналь (березень — квітень) — проростання, флореаль (квітень — травень) — квіти, преріаль (травень — червень) — луки. Літо: мессидор (червень — липень) — жнива, термідор (липень — серпень) — спека, фрюктидор (серпень — вересень) — плоди. Дні стали називатися днем бджоли, днем ластівки тощо. буд. Дні року ввійшли до місяці, називалися санкюлотидами. Після закінчення збирати врожай підійшов, у дні санкюлотид влаштовувався загальний праздник.

ГЛАВА 3. Боротьба всередині якобінського блока.

Якобінці були однорідної угрупованням. Вони представляли собою блок різних в класове відношенні сил: демократичну буржуазію (середню і дрібну), міське плебейство й більшість селянства. У період військових невдач, під час боротьби з влади жирондистів якобінці були згуртовані, вони боролися проти загального свого ворога. «Поблажливі» чи помірні (як тоді називали дантонистов), і навіть народні низи — учасники секцій і Паризької Комуни — санкюлоти кілька днів підтримували основне ядро якобінського блоку — робеспьеристов. Група робеспьеристов твердо стояла за республіку, прагнучи обмеження надмірного багатства та ліквідації крайньої злиднів. Робесп'єр і його прихильники прагнули немає рівнянню майна, а на загальний політичному рівності. «Ми чи на рівність майн, а вважаємо необхідним рівність правий і щастя ."(Ця думка, висловлена Робеспьером у травні 1793 року, багаторазово в різних варіантах їм повторювалася .

Представники міських секцій і Комуни, категорично вимагали таксації на предмети першої необхідності, найбідніше селянство хотіло розділу великих ферм. Суперечності в якобінському блоці мали місце і зараз, але з особливою почали виявлятися з осені 1793 года.

Керівники Паризької Комуни, діячі секцій Парижа вимагали захисту національних інтересів бідноти. Найяскравішим їх представником був Шометт, який, як більшість революційних діячів, був молодий (26 років) і від початку намагався проводити якобінську диктатуру у сфері найбіднішої населення. Крайнім противником «поблажливих» був Ебер. Эберисты виступали проти католицькій Церкві, боролися за найсуворішу боротьбу з спекуляцією і виконання максимуму, вимагали розділу великих ферм і розбазарювання майна «підозрілих». Під впливом лівих наприкінці лютого 1794 року було прийнято «вантозные декрети» про безкоштовному розділі майна «підозрілих» (ворогів революції) між неімущими. Якобінці пішли шляхом це, оскільки розділ мав збільшити кількість власників з незаможних і тим самим розширити коло людей, підтримують якобінську диктатуру. Але це декрети наштовхнулися на гостро вороже ставлення багатьох членів Конвенту та урядової апарату і не проведено життя .

Эберисты стали ще активніше критикувати якобінців і закликали до повстання. Ебер і эберисты розраховували у боротьбі проти Робесп'єра допоможе Комуни, але Шометт та інші заявили протест проти призову до здійснення якобінською влади. Тоді як робеспьеристы вважали винних всіх, хто був лівіше їх. Робесп'єр бачив і хотів би бачити інших лівих сил, крім уряду, очолюваної ним самим. Ебер, Шометт і ще ліві заарештували .

24 березня 1794 року було страчено 14 чоловік і у тому числі Ебер. 13 квітня стратили Шометт. Цей ворожий стосовно санкюлотам акт позбавив якобінське уряд значної опори лівих сил .

За тиждень після страти эберистов Комітет громадського порятунку та Комітет громадську безпеку ухвалив заарештувати Дантона, Камілла Демумна та його однодумців. Друзі Дантона, дізнавшись звідси, запропонували йому бігти, але він відповів що стала згодом крилатою фразою: «Хіба можна взяти батьківщину на підошві башмаков». (.

Дантона і дантонистов обвинуватили у змові на користь монархії, із метою скинути республіку і знищити Конвент. Разом з прихильниками Дантона судили та інших людей за різні злочину — всього 16 людина. На суді дантонисты відмовлялися захищатися, а нападали на Конвент громадську безпеку .

Суд тривав дні, з 2 по 4 квітня 1794 року. 5 квітня Дантона та її однодумців гильотинировали .

Після розправи з «скаженими», эберистами та інші лівими, а і з дантонистами влада Робесп'єра та його групи, здавалося зросла. На насправді зв’язку з народом поменшало, коло однодумців звузився. Тоді, розуміючи це, Робесп'єр спробував зміцнити свій вплив з допомогою нової «громадянської» релігії, проповідуваної раніше лівими. Він відкидав як католицизм, і атеїзм і насаджував культ Верховного істоти природи. Робесп'єр хотів навколо Верховного істоти об'єднати всі революційні елементи Франції .

Декрет про культі Верховного істоти було прийнято 7 травня 1794 року, але й народні маси, ні буржуазія не співчували новому культу, він був штучне і було бути довговічним .

У травні - червні Комітети посилили терор, але становище трудящих міста Київ і села не поліпшилося. Максимум не дотримувалися. Розправившись із «скаженими» й іншими лівими, якобінці порвали майже всі зв’язки України із плебейським населенням міста Київ і села. Разом про те нові багатії, скупивши землі під час революції, нажившиеся на спекуляції великі промисловці тяготилися обмеженнями і контролі робеспьерской групи. Зовні влада Робесп'єра та, здавалося, не протестували ніким, він був у зеніті своєї могутності. Але залишки дантонистов, і навіть лівих все враждебнее ставилися до Робеспьеру, проривалися відкриті виступу з обвинуваченнями їх у диктатурі і тиранії. У травні 1794 року був скоєно два замаху на Робеспьера.

18 флореаля (7 травня 1794 р.) Робесп'єр виступив у Конвенті з одного із найяскравіших своїх промов. Він завжди казав про величезних перетвореннях, про велич революційної Франції, французького народу. «Французький народ як нібито випередив на дві тисячі років іншої рід людський. Світ змінився, він має змінитися ще більше, Франція, ця чудесна, обласкана сонцем земля, створена щастя і свободи. Французи, будьте доблесні. На вас дивиться все людство. Вважайтеся тільки з благом нашого суспільства та інтересами людства"(. Однак у Конвенті не було більшості тих, хто поділяв ці думки чи міг би їм розділити. «Людство», «чеснота», «доблесть», «благо батьківщини», пуританізм і висунув вимогу скромності у побуті - вже не захоплювало тих, хто залишився у Конвенті. Сам Робесп'єр жив там-таки, що й перед революцією, вів хоча б спосіб життя, як і раніше. Та більшість хто залишився Конвенті членів хотів такого життя, і коли всі більш і більше людей, отримали від революції політичні права, а чимало й багатство, стали протидіяти «апостолам рівності», решта при владі якобінці на чолі з «непідкупними» захотіли змести зі шляху цих противодействующих.

Тоді як досягнення ери загального щастя все ще залишалося далекими і примарними. Замість казенних ворогів з’являлися дедалі нові. На гільйотину було відправлено цей час втричі більше людей, аніж у попередньому місяці. Друзів ставало дедалі менше, а інші перетворювалися у ворогів. «Ліга всіх клік» — так називав Робесп'єр блок всіх ворожих сил, який все увеличивался.

Влітку 1794 року Робесп'єр було отримати підтримки робітників і міського плебейства. Усі закони проти робочих збереглися. За створення робочих організацій, за страйку робочі віддавалися суду. На збройових заводах робочі перебували на казарменому режимі. Жорстокими були й декрети про сільськогосподарських батраках. У цілому нині якобінська диктатура в останніми місяцями свого існування втратила грунт під ногами.

Конкретні мети досягнуто. Інтервенти було з меж Франції, з феодальними відносинами у селі розібралися, небезпека голоду майже минула. Багато членів Конвенту, і навіть Комітету Громадського порятунку отримали від якобінською диктатури все, що воно могло їм дати. Тепер група Робесп'єра, куди входили Кутон, Сен-Жюст, брат Робесп'єра Огюстен та інших., стала гальмувати подальші плани багатьох якобінців, яких пуританська життя й надія на далеке не приваблювала, не задовольняла він і найбідніше населення. 10 червня 1794 року Конвент на вимогу Робесп'єра прийняв Закон про спрощення судочинства, що мало значно посилити терор. Невдоволення цим законом підштовхнуло організацію змови проти Робесп'єра Члени Комітету Громадського порятунку, Комітету громадську безпеку, члени Конвенту сталі у центрі змови. Установою, де Робесп'єр і його групи майже мали ворогів, залишався якобінський клуб.

8 термідора (26 липня) 1794 року після тривалої перерви Робесп'єр виголосив промову на Конвенті, у якій закликав оновити склад комітетів. Йдеться його була грізної, він попереджав про змові проти республіки, але з називав імен. Усім присутнім зрозуміли, що прийшов вирішальний момент. Тоді як Робесп'єр і його групи не готувалися до цієї останньої боротьбі. З одного боку, усвідомлювали крайню небезпека, з іншого — хотіли силу свого авторитету, сформовану традицію підпорядкування. Тоді як змовники їй всю ніч розробляли план завтрашнього засідання Конвенту, Робесп'єр пішов зважується на власну квартиру і проспав до ранку .

Избежавшие кари дантонисты і близькі до них депутати Конвенту, і навіть люди, близькі до эберистам, вступив у таємні через відкликання метою усунення Робесп'єра та інших керівників Комітету громадського порятунку. До липня 1794 року у глибокому підпіллі виник новий змова проти революційного уряду. Головними організаторами були особи, боялися суворого покарань свої злочину: безпринципний, запятнавший себе розкраданнями і беззаконням під час перебування комісаром в Бордо Тальен: той самий вимагач і хабарник Фрерон; колишній аристократ, розпусний цинік і користолюбець Баррас; брехливий, спритний, виверткий Фуше, відкликаний з Ліона за співучасть в злочинних жестокостях і темних справах. У змова було втягнуто як багато членів Конвенту, в тому числі депутати «болота», а й деякі члени Комітету громадського порятунку (наприклад, близькі до эберистам Колло буд Эрбуа і Билло — Варенн) і Комітету громадську безпеку. Суб'єктивні настрої й наміри окремих осіб, брали участь у змові, були різними, але об'єктивно змова цей носив контрреволюційний характер .

Робесп'єр й керівники революційного уряду здогадувалися про подготовлявшемся перевороті, але вже мали сил запобігти його .

ГЛАВА 4. Контрреволюційний переворот 9 термидора.

9 термідора (27 липня 1794 року) знову зібрався Конвент. Першим виступив Сен — Жюст і говорив про розбіжності, та його перервали змовники. Почався гомін лісу і крики. Члени змовницької групи Тальен, Билло — Варрен та інших. почали звинувачувати Робесп'єра в узурпацію влади і тиранії .

У розпал суперечок про майже нікому невідома депутат Муше запропонував заарештувати Робесп'єра. На хвилину запанувала тиша, але потім більшість членів Конвенту криками підтримали цю пропозицію. Тоді брат М. Робесп'єра Огюстен, його соратників, і друзі - Леба, Кутон, Сен-Жюст запропонували заарештувати та його. Це негайно було зроблено. Здавалося, все було скінчено. Але Комуна і Якобінський клуб, секції Парижа, дізнавшись про події в Конвенті, забили на сполох, створили революційні комітети, звільнили заарештованого Анрио — начальника Національної гвардії та інших. Самого Робесп'єра змовники безпосередньо з Конвенту повезли за грати, але комендант в’язниці відмовився їх прийняти як укладеного, Робесп'єра відвезли в поліцейський відділок, звідки його звільнили національні гвардійці і переправили у будинок мерії; туди привезли його. Тим часом війська Національної гвардії оточили Конвент, і змовники думали, що програли. Робеспьеру запропонували бути головнокомандувачем військами. Він зволікав і вирішувалося, Конвент ж діяв. Було створено комісію оборони, яка оголосила Комуну і групу Робесп'єра поза законом. Національних гвардійців (війська Комуни), котрі стояли майдані біля Ратуші, умовляли розійтися і, т.к. ними фактично не командував, вони разошлись.

У 2 години ночі змовники понесли війська до мерії, жандарми ввірвався до будинку, де засідала Комуна. Розправа почалася відразу. Пострілом роздробили щелепу М. Робеспьеру. Огюстен Робесп'єр викинувся з вікна, але так і живий. Леба застрелився. Пораненого Робесп'єра перенесли в Конвент, де вороги всіляко знущалися з нього у його останню ніч. Вранці 10 термідора їх усіх, 22 людини мертвих і живих, гильотинировали. 11 термідора гильотинировали 70 членів Комуни Парижа. Годувало влади захопила прошарок буржуазії, отримавши багатство під час революції. Почалася буржуазна контрреволюція. З злетом революції було покончено.

Попри розходження інтересів і різнорідність соціальних прагнень якобінського блоку, вплив низів міста Київ і села — санкюлотів, секцій Комуни на політику якобінців була така значно, що у час якобінською диктатури були остаточно розірвані феодальні путы.

«Історичний велич справжніх якобінців, якобінців 1793 року, полягала у цьому, що вони були «якобінці з народом», з революційним більшістю народу, з революційними передовими класами свого часу"(. Якобінці виконали своєї місії: вони допомогли прокласти шлях капіталізму, хоч і прагнули цілей вищим, до загального благоденству всього народа.

Содержание Введение …1−4.

Основная часть.

Глава 1. якобинская диктатура та юридична Конституція 1793 года…5−7.

Глава 2. Комитет громадського спасения…8.

Реорганизация армії й хід войны…9.

Революционный календарь…10−11.

Глава 3. Боротьба всередині якобінського блока…12−17.

Глава 4. Контрреволюційний переворот 9 термидора…18−19.

Заключение

…

Список використаної литературы…

Заключение

.

Французька революція XVlll століття стояла справді великої революцією. Вона покінчила з феодальним строєм, з пережитками середньовіччя і прожила шлях до розвитку нового, прогресивного на той час ладу — капіталізму. Велика французька революція покінчила і з монархією, встановила новий порядок, що сприяє розвитку, як економіки, і суспільной думці, мистецтву, науці - всіх областях матеріальну годі й духовного життя французького суспільства. Французька революція вразила феодальний лад у багатьох странах.

Французька революція відбулася на півтора століття англійської. Якщо Англії буржуазія виступала проти королівської влади у разом із новим дворянством, спираючись на плебейські маси міста Київ і крестьянства.

На той час буржуазія була сміливим і прогресивним класом. Вона була гегемоном революції, але будь-коли досягла б таких успіхів, якби рушійними силами ні французький народ, маси революційного налаштованого міського плебейства селян. Усі перемоги під час революції, починаючи з взяття Бастилії, були здобуто завдяки діям народних мас. Народні маси наклали відбиток попри всі видатні події революції; саме з їх вимозі і під безпосереднім тиском були здійснено революційні найважливіші акти і мероприятия.

Революція розвивалася за висхідною лінії, і найбільш сміливих і дієвих результатів вона цього домоглася в 1793 року під час якобінською диктатури, коли вплив народних мас було б найбільш сильным.

Саме завдяки брати участь у революції народних мас та його впливу її хід французька революція була буржуазно — демократичної та мала таке величезне значення наступних подій як мови у Франції, і у інших країнах. «Буржуазно — демократичний зміст революції, це що означає - очищення соціальних отношений (порядков, учреждений) страны від середньовіччя, від кріпацтва, від феодализма».

Успіхи французької революції сприяли швидкому розвитку капіталізму і цим сприяли формуванню та зростання пролетариата.

Більшість видатних діячів французької революції об'єктивно служили буржуазії, створювали світ капіталізму, однак самі вони були впевнений, хто служить народу у сфері загальної свободи, рівності і братства.

Особливий розпал політичних змагань навесні, влітку, і восени 1795 року визначався, передусім, тим, що тоді конвент став переглядати основи державного будівництва Франції. Це однієї боку, викликало запеклу протидію прибічників якобінською конституції, з другого, — дозволило реалістам сподіватися використовувати ситуацію реалізації своїх планів захоплення власти.

Термидорианцы вирішили відмовитися від влади вже прийнятої, але з яку застосовували Конституції 1793 року насамперед тому, що вона, проголосивши право народу на повстання, допускала легальну можливість прямої дії із боку нижчих верств населення, котрі дають достатніх гарантій стабільності і власності. З іншого боку, в Декларації правий і у самій конституції утримувалося чимало статей, роблять її, з погляду термидорианцев, практично незастосовною (організація роботи первинних зборів, складна твердження законопроектів тощо.) На думку, це був конституція, прийнята, щоб виправдати насильницьке захоплення влади якобінцями. Зберігаючи декларація про повстання, вона відкривала дорогу будь-яким заколотникам, які захочуть у майбутньому скинути встановлений його режим. Політики, стали на чолі республіки після 9 термідора, прагнули якнайшвидше покласти край революційним способом управління країною. Вони вважали, що російське суспільство вже стомлено від помсти років революційних збурень і потребує спокою і стабильности.

Після перевороту 9 термідора політичні та ідеологічні течії залишалися, по більшу частину, неорганізованими. Якобінський клуб та її філії на місцях було закрито. Єдиним більш-менш організованим проявом опозиції вважатимуться вандейский заколот, але його учасники не дотримувалися єдиних поглядів, бувши складний конгломерат як антиурядових, і антиреспубликанских побудов. Політичних партій на сучасному буквальному розумінні тоді, зрозуміло, не було, проте вивчення листування Конвенту і публіцистики дає можливість окреслити три хоч і неоформлених, але реально існували у суспільстві, великих ідейнополітичних течій. Центральне місце займали які були при владі термидорианцы та його однодумці називаючи себе, «патріотами 89-года». Вони стояли республіканських позиції і виступали за припинення революції, при збереженні її основних та соціально — економічних завоювань. На лівому фланзі політичного спектра термидорианцам протистояли прибічники повернення режиму якобінською диктатури. Проте після придушення повстань, якобінці, зазнавши поразки, перестали представляти організовану силу, хоча й втратили повністю свого впливу у провінції. Ці верстви пов’язували своє добробут, насамперед, з системою надзвичайного правління, коли він офіційно підкреслюючи примат народу і добродійництво бідності. З прийняттям Конституції було завершено важливий етап історія революції, етап підбиття результатів і переосмислення цінностей. Термидорианцы, підтримані населенням Франції, зробили вибору за збереження республіки за гарантій стабільності й відсутності подальших змін. Діяльність Конвенту у цьому закінчилася; він саморозпустилася і влада Директории.