Взаимодействие ЗМІ й аудитории

державний університет факультет.

Кафедра.

Курсова работа.

«Взаємодія ЗМІ й аудитории».

Виконав студент го курса.

Науковий руководитель:

1999 г.

Зміст :

Запровадження. 3.

Більшість. 5.

Глава перша. 5.

Средства масової інформації. 5 1. Загальні поняття, класифікація. 5.

Глава друга. 12.

Аудитория. 12 1. Понятие, характеристики. 12 2. Отношение аудиторії до ЗМІ. 15.

Глава третя. 17.

Информация. 17 1. Информационные потреби аудиторії. 17 2. Информация діє. 19.

Глава четверта. 23.

Взаимодействие. 23 1. Включеність населення систему ЗМІ. 23 2. Особистість у сфері впливу ЗМІ. 24 3. СМИ і духовний світ людини. 27.

Заключение

32.

Бібліографія. 34.

Учебные посібники 34 Література. 34 Преса 35.

Мільйони газетних шпальт щодня потрапляють до рук читачів. Хвилі сотень радіостанцій пронизують сьогодні ефір, доносячи до слухачів новини із будь-якої куточка нашої планети. Тисячі телебашт, десятки космічних супутників роблять нас свідками подій у різних країнах мира.

Значення друку, радіо та телебачення в світі переоцінити просто неможливо. Вони перетворилися на потужний інструмент впливу, охоплюючи своїм впливом безпрецедентне історія число людей. З вище сказаного можна зрозуміти, що соціологу — досліднику конче необхідно знати все процеси, котрі пов’язують ЗМІ та їхніх аудиторію, у тому, аби зрозуміти закономірності формування суспільної думки, идеологии.

Більшість досліджень сучасності, безпосередньо чи опосередковано що стосуються до цієї теми засобів, присвячені проблемам підвищення ефективності ЗМІ, збільшення роль ЗМІ у суспільства, їх впливу на світогляд окремої людини для цілого соціуму. Однак майже хто б замислюється у тому, що перш ніж щось вдосконалити потрібно спочатку вивчити це у дрібних деталях, зрозумівши все тенденції і закономірності цього явища. Автору даної роботи здалося необхідним вивчити, для початку, окрему частку складного процесу масової комунікації, якось — аудиторію, продемонструвати її інформаційні потреби та була пов’язана із нею необхідність використовувати ЗМІ, її ставлення до засобів масової інформації, переваги, і залежність від них.

Робота складається з чотирьох глав, запровадження, ув’язнення й библиографии.

Перша глава посвященна засобам масової інформації, докладно представлені три найвідоміші види ЗМІ - печатку, радіо і телебачення. Дани їх характеристики, представлені чесноти та вади, як у окремішності, і у порівнянні. У зв’язку з останніми показані переваги аудиторії, котра вибирає залежно від своїх бажань, можливостей та реальну ситуацію ту чи іншу СМИ.

У наступній постановці цілей інформаційну діяльність, у виборі засобів і методів її здійснення, в передбаченні результатів явно чи неявно у тому чи іншого формі присутній уявлення про аудиторію — про те, кому адресовано матеріал, передача. У тому свідомості, у тому діяльності має відбутися то, навіщо працює потужний механізм сучасної масової інформації. Тому з глав присвячена безпосередньо поняттю «аудиторії», її характеристикам. Наводиться класифікація аудиторії по різним ознаками, показується цінність її вивчення конкретно для соціології. Соціологічне аналіз проблем аудиторії передбачає вивчення як об'єктивних, і суб'єктивних сторін феномена. Тут мають бути наведені у систему всі системи зв’язку між аудиторією і коштами масової інформації в всім їх різноманітті та різних рівнях. Аналіз таких зв’язків, понять, що відбивають їх, і навіть конкретних їх проявів та є предметом другий главы.

Предметом з вивчення у третій главі є інформація. Ефективність роботи ЗМІ залежить від цього, наскільки враховані особливості аудиторії, до котрої я звертається журналістика. Ефективна діяльність вимагає точних знань про аудиторію. Головним критерієм виступають тут інформаційних інтересів й потреби аудиторії, а постановка цілей, щоб же не бути довільній, має опиратися на конкретні ставлення до діючих силах сучасної історії, розуміння законів громадського розвитку, на усвідомлення класової розстановки зусиль і т. буд. Потреба інформації можна знайти і при співставленні реальним станом, скажімо, суспільної думки, знання про об'єкт, яким володіє потенційна аудиторія, з тими даними, якими ця аудиторія повинний мати для вибору правильних і точних рішень. Саме тоді можна зрозуміти, які знання, ідеї, цінності треба підтримати і розвинути, що у свідомості аудиторії перебудовувати, витісняти, долати, яким питання відповідати, ніж поповнити інформаційну «картину світу» читачів, глядачів, слушателей.

Отже, ефективність засобів визначається ступенем реалізації цілей, поставлених їх, природно, з урахуванням об'єктивних інформаційними потребами аудиторії тепер й у даних умовах. Тому знання інформаційними потребами аудиторії важливо задля соціології, які задоволення — коштів масової інформації. Знання про інтереси аудиторії, про її прагненні одержувати інформацію певної проблематики, типу розповіді, кола авторів, спрямованості тощо. буд. дає підстави для програмування ефективнішої роботи. Близькість матеріалів інтересам аудиторії дозволяє встановлювати і стеження з нею.

Четверта глава присвячена найголовнішим проблемі даної роботи — стосункам засобів і аудиторії на яку вони існують. Як немає артиста без публіки, то ні і ЗМІ без слухачів, глядачів, читачів. У розділі розглянута включеність населення нашої країни у системи масової інформації, проблеми, заважають розширенню цієї системи та дано реальні цифри соціологічних досліджень, проведених по цій вічній темі. Процес включеності особистості сфери впливу засобів масової інформації, безсумнівно цікавий для сучасної соціології. Протягом всього життя людина, особливо сучасний, нерозривно пов’язані з ЗМІ, які мають потужне впливом геть формування особистості. Розповсюджувана ними інформація впливає на індивіда, неї характерні швидкість і регулярність впливу, безособовий, опосередкований характер. Важливою особливістю впливу ЗМІ є його перманентність. Випадки, коли окремі повідомлення газети, радіочи телепередача, книга чи кінофільм серйозно змінюють установки людини, надзвичайно рідкісні. Проте тривале, постійне сприйняття інформації однієї й тієї ж характеру може помітно позначитися на формуванні духовного світу людини. Механізм впливу засобів на особистість залежить від поширенні моделей, громадських норм, які можуть слугувати зразком як материально-предметной середовища сім'ї (квартира, одяг тощо. буд.), так і за формуванні людські стосунки, цінностей та інтересів, визначальних спосіб життя. Що ж до цінностей, те, як разів про них докладніше ідеться в підрозділі «ЗМІ й духовний світ людини». Тут розглянуто вплив засобів масової комунікації для культури, зокрема на зближення традиційної культури та нових її цінностях, здобуті за в зв’язку зі розвитком суспільства. До того ж представлені 6 принципів гармонізації духовного життя у допомогу й участі засобів масової информации.

Основна часть.

Глава первая.

2 Кошти масової информации.

1 1. Загальні поняття, классификация.

Якщо засобами пражурналистской діяльності переважно були усні і письмові форми повідомлення, то власне журналістика прямо пов’язані з використанням розвинених технічних засобів комунікації — преси (коштів поширення інформації з допомогою друкованого відтворення тексту і зображення), радіо (передачі звуковий інформації з допомогою електромагнітних хвиль) і програм телебачення (передачі звуковий і відеоінформації також за допомогою електромагнітних хвиль; для радіо та телебачення обов’язково використання відповідного приемника).

Завдяки використанню цих комунікаційних коштів виникли три підсистеми журналістики: печатку, радіо і телебачення, кожна з яких складається з величезної кількості каналів — окремих газет, журналів, альманахів, книжкову продукцію, програм радіо та телебачення, здатних поширюватися як у всьому світу, і у невеликих регіонах (областях, районах, округах). Кожна окрема підсистема виконує земельну частку функцій журналістики на основі використання своїх специфічних особливостей, виявляються колись лише у засобах фіксації і передачі информации.

Печатка (газети, тижневики, журнали, альманахи, книжки) придбала особливу увагу у системі ЗМІ на зв’язки Польщі з фіксацією інформації на паперовому аркуші (на тканини, полімерному полотні тощо., що ні принципово) з допомогою друкарською техніки відтворення текстів і зображень в чорно-білому чи кольоровому варіанті. Нетрадиційна медицина з-під друкарської машини продукція несе інформацію як надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших изобразительно-графических форм, які сприймаються читателем-зрителем без допомоги будь-яких додаткових коштів (тоді як отримання радіо — телевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон і т.д.).

Ця обставина (те, що інформація у пресі фіксується на паперовому аркуші й сприймається читачем «без посередників»), сприяє прояву низки важливих властивостей взаємовідносин преси, та аудитории.

По-перше, є можливість швидкого, оглядового ознайомлення з всім «репертуаром» повідомлень, включених в номер чи книжку, що у своє чергу дає нагоду отримати первинну цілісну орієнтацію всього обсягу і розмаїтті інформації (з урахуванням місця твори сторінка, заголовків і підзаголовків, «лидов» та інших виділених частин творів). Завдяки цьому можна скласти загальне враження про змісті випуску і, далі, обравши цікавий для матеріал, визначити характер «вилучення» (перегляд, вибіркове ознайомлення, докладний читання, збереження номери або вирізки потім із нього для збереження і повторного ознайомлення і т.д.).

По-друге, можна скористатися можливостями «відкладеного читання» — після первинного ознайомлення залишити матеріал на уважне і докладного прочитання у час й у підходящому місці (скажімо, перенести ознайомлення з номером на вечір, перервати читання книжки, щоб повернутися щодо нього пізніше і т.д.).

Усе це можливе оскільки друкарські видання автономні завдяки способу фіксації. Їх легко мати «при собі» і звертатися до «вилучення» інформацією зручне час, не заважаючи оточуючим, й у обставин, не дозволяють чи заважаючих слухати радіо чи дивитися телепередачі (поїздом, метро, автобусі, літаку тощо.). Щоправда, можна використовувати переносної і обладнаний навушниками радіоприймач чи телевізор (зокрема плеєр), але у цьому випадку виникають додаткових труднощів та обмеження (треба носити з собою техніку, можливі перешкоди і заборони, екранування, трансляція не цікавій для передачі й т.д.). У цьому читання тексту і ставлення до образотворчого друкованого матеріалу відбувається на відповідність до бажанням вибірково, у порядку, темпі і ритмі, що встановлює сам читач. Він може звертатися одного й тому твору кілька раз, зберігати потрібне, підкреслювати, робити позначки з полів (маргіналії) і т.д. тощо. Усе це визначає безліч ступенів свободи за хорошого контакту з друкованими виданнями, що зробила їх на доступний для огляду період незамінними і важливими носіями масової информации.

Проте і в друку є властивості, якими вона програє іншим засобам комунікації. Якщо телебачення та особливо радіо здатні передавати інформацію практично безупинно і у вищій ступеня оперативно, то печатку самої технологією приречена дискретність випуску номерів і книжок. Нині частота випуску друкованої періодики коштує від щоденного (газета) до щорічного (альманах). Звісно, можна зробити випуски газет, особливо з екстреної інформацією, і кілька разів на добу (нерідко у умовах нерозвиненості аудіовізуальних коштів комунікацій), але ці пов’язане з труднощами пресі й доставки, і тому з повсюдним поширенням радіо та телебачення така практика склалася майже прекратилась.

Отже, преса програє в оперативності інформування. Адже неможливо уникнути значного розриву у часі між підготовкою номери, друкуванням тиражу, доставкою та придбанням його «споживачем». Це особливо стосується преси, розповсюджуваній всій країні. Хоча багато хто видання друкуються на місцях (з отриманих по фототелеграфу оригіналів) водночас з друком їх переважно місці видання, тим не менш, у зв’язку з різницею вартових поясах між різними регіонами країни й необхідністю часу на доставку значної частини аудиторії отримує загальнонаціональні газети значно пізніше місцевих, а де й другоготретій день.

Слід враховувати також, що печатку доступна лише грамотному людині, располагающему досить розвиненими навичками читання, що дозволяє використовувати усі переваги цього комунікативного кошти: високий й у через відкликання розвитком радіо та телебачення все зростаючий рівень аналітичності і комментированности інформації; організованість газетних і журнальних добірок і 100 сторінок за особливими «правилам»; систему добору шрифтів, розміщення матеріалів за значенням, різноманітних виділення тощо. Наприклад, відсутність досвіду переглядати видання по заголовками розташуванню матеріалів, визначаючи в такий спосіб об'єкти і характеру читання, значно ускладнює контакти читача з пресою і обмежує можливості оптимального використання періодики щоб одержати «необхідної і з достатньою» информации.

І позитивні, й негативні властивості друку залежить від природи цього носія масової інформації. У разі сусідства з радіо та телебаченням вони мають максимально враховуватися журналістами, щоб можливо повно використовувати позитивні і мінімізувати негативні. Основа, де будується діяльність журналіста преси, передбачає покладання специфіку: щодо рідкісний вихід, що дозволяє отримати і вимагає поглибленої аналітичності інформації; фиксированность на паперовому носії, що дозволяє можливість урізноманітнити режим «зняття» інформації; можливість тривалого збереження і різної форми використання зафіксованої на папері информации.

Підсистема друку, у структурі системи масової інформації — сама найрозвинутіша журналістиці та процвітати складається з величезної розмаїтості видів газет, тижневиків, журналів, книжок. Це розмаїття відповідає особливостям різних життєвих циклів — денного, тижневого, місячного, річного і інших, більш протяжних. У цьому можна видавати газети накладом десятки мільйонів примірників і листівки числом кілька десятків, книжки — у кілька сотень сторінок, і оперативні буклети на двух-восьми сторінках, скромні чорно-білі текстові видання і тонко передають всю колірну гаму художні вкладки в журнали та фотокниги. Ця розмаїтість можливостей має бути максимально затребуване в творчестве.

Другим за часом появи засобом масової комунікації є радіомовлення. Найхарактернішою межею і те, що носієм інформацією тому випадку опиняється лише звук (зокрема й паузи). Радіозв'язок (яка використовує радіохвилі — ефірне мовлення, здійснювана по дротах — проводове мовлення) дозволяє миттєво передавати інформацію на необмежені відстані, причому отримання сигналу відбувається у момент передачі (чи — під час передачі на дуже великі відстані — з низькою затримкою). Звідси можливість такий оперативності радіомовлення, коли повідомлення надходить практично в останній момент звершення події, чого неможливо у принципі домогтися в прессе.

Якщо спочатку радіо мала змогу транслювати лише мовні повідомлення, то мері вдосконалення передавальної і приймаючої радіотехніки стало можливим передача звуку всіх типів — звучала промови, музики, шумів. Завдяки цьому радіо здатне створювати повнокровну звукову картину світу. Ще збагачують його технічні можливості запис і відтворення звуку в режимах «стерео» і «квадро», часто набагато збільшує здатність передавати «який малює» звук при висвітленні подій, трансляції сценічної дії, музичних творів. Винахід різних способів записи звуку дозволило широко скористатися наявними можливостями монтажу, відтворювати в цілому або «цитувати» які пройшли передачі, створювати «перемонтажные» твори т.д.

Характерним для радіо є вневизуальность — (латів. viceo «бачення»). На погляд це недолік радіо, на ж, становлячи глибоку основу специфіки радіо, вневизуальность дозволяє реалізувати можливості звуку такою мірою, як і дозволяє зробити це телебачення. Журналісту радіо слід пам’ятати, що печатку дає нерухоме зображення, телебачення — рухливий, але в радіо треба у максимальному ступені реалізувати можливість «чистого звука».

Відсутність відеоряду представляє слухачам радіо дві групи можливостей сприйняття. Перша пов’язана з тим, що «чистий» звук сприймається повніше і «глибоко, оскільки слухач не відволікається від звучала промови, музики, голосів життя, «не ділить» своєї уваги до звуку з тим, що його супроводжує. У цьому сенсі існує різниця між прослуховуванням концерту класичної музики з і «слушанием—смотрением» його за телебаченню (либонь у першому випадку сприймаємо вже «зроблене» твір, тоді як у другому — стаємо очевидцями того, «як робиться» твір диригентом, оркестровими групами, окремими оркестрантами, та, крім того, спостерігаємо живу реакцію глядачів тощо.) Радіо хіба що відфільтровує звук від інших компонентів ситуації, неминуче несучих при глядачевій сприйнятті інформацію, часто непотрібну і навіть небажану, і тим самим зосереджує сприйняття у ньому «самому собою». Але «монополія» звуку, зрозуміло, обмежує змогу аудиторії «побачити», як і ким створюється «звукова картина».

Друга ж група можливостей сприйняття, пов’язана з відсутністю відеоряду, — це активізація уяви слухачів, що дозволяє їм виявити свої здібності «фантазування» уявної образу. Радиотеатр, радиомемуары, читання малярських творів і передачі літературномузичних композицій не примушують слухача через образ актора сприймати Гамлета чи короля Ліра, а дозволяють створювати з допомогою музики і тексту своє бачення персонажа, відповідне особовому характеру сприйняття мистецького твору (хоча актор, або провідний деяким чином «задає рамки» слухацької фантазии).

Проте особливості радіо визначають і її негативні властивості. Радіомовлення у сенсі принудительно—передачу можна слухати лише той час, коли йде до ефіру, кубло у тому порядку, темпі і ритмі, які задано в студії. Тому неможливо відкласти прослуховування на зручне час (і немає тут завжди допоможе наявність магнітофона), робити це швидше чи повільніше, на вибраному порядку, тим більш «переглядати», як це властиво контактів із друкованими текстами. Ці загальні риси радіо змушують особливо уважно вивчати можливості розв’язання тих чи інших верств аудиторії та складати програми з максимальним урахуванням типових форм розподілу часу, характеру занять, психічного й фізичного стану слухачів у різні часові відрізки. Відповідно підвищується роль предваряющего передачі огляду її змісту (типу «спочатку новини коротенько») і внутрішнього будівлі, враховує закономірності зосередження, перемикання та відвертання уваги, і навіть, зрозуміло, більшої опертя переваги, інтереси, мотиви аудиторії при зверненні до інформації радио.

Певним чином, за контакти з радіо негативно позначається то обставина, що з сприйнятті передач задіяні лише слухові рецептори, завдяки чому з’являється можливість суміщення зі слуханням передач багатьох інших справ України та занять, де переважно зайняті руками і зір. Через це, з одного боку, розростаються можливості передачі масової інформації, оскільки заповнюються недоступні для преси, та телебачення «ніші» її сприйняття («радиообеспечение» ранкового часу, часу у шляху, організація функціонального радіо у трудовому процесі на підприємствах, наприклад, швейної чи годинниковий промисловості, радіо у життя домогосподарки, молодий матері та т.д.) при значне поширення легкодоступною та простий у спілкуванні радіотехніки, передусім переносної транзисторної. Але, з іншого боку, в такому поєднанні слухання радіопередач стає фоновим, неминучими пов’язані з втратами інформації. Тож потрібно відповідна організація мовлення з урахуванням розподілу уваги, що веде до потреби повторів, акцентування істотного, збільшення програми часу, відведеного для музики і розважальних клипов.

Нарешті, треба сказати, що, хоч і можливе створення безлічі каналів радіомовлення, слухач у визначений час здатний сприймати тільки один програму, відмовившись від інших, одночасно які йдуть (адже відкладену слухання, як, наприклад, відкладену читання, неможливо). Тому важлива сувора, чітко розрахована на аудиторію програмна політика, при хорошою реалізації якої «накладення» необхідні одному й тому ж аудиторії передач буде минимальным.

Телебачення увійшло життя 30-х роках та стало, як й радіо, рівноправним учасником «тріумвірату» засобів в 60-х роках ХХ століття. Надалі воно розвивалося випереджаючими темпами за низкою параметрів (подієва інформація, культура, розвага) висунулося на перше место.

Телевізійна специфіка народилася хіба що на перетині можливостей радіо та кіно. Від радіо телебачення взяла можливість передавати сигнал з допомогою радіохвиль на далекі відстані (щоправда, у зв’язку з тим, що телебачення користується метровими і дециметровыми хвилями, распространяющимися по прямий лінії, великі відстані телебачення може подолати лише за допомогою наземних ретрансляційних ліній чи космічної супутниковому зв’язку). Цей сигнал одночасно має звукову і відеоінформацію, а її екрані свого телевізора залежно від характеру передачі несе кінематографічний характер або ж характер фотокадра, схеми, графіка тощо. Інакше висловлюючись, відеоряд по телебаченню то, можливо подібним киноизображению і книжно-журнально-газетным формам уявлення відеоматеріалів (як і чорно-білому, і у кольоровому варіанті), з тими обмеженнями, пов’язані з розмірами, можливостями цветопередачи, роздільну здатність телевізійного екрана. На екрані свого телевізора може бути відтворено і друкований текст.

Як і радіо, по телебаченню можлива організація оперативних передач що з студії, і з місця подій (хоча пряме включення має низку труднощів технічного порядку, подоланих з недостатнім розвитком відеотехніки і каналів зв’язку). Переваги ж виникає такий оперативної «живої» передачі, що йде просто у ефір із місця події, значно більшому, ніж в радіо, «ефект присутності», що у органічному єдності перебувають звукоі відеоряд і задіяні обидва найважливіших типу рецепторів людини, що забезпечує створення більш міцних зв’язку з аудиторією. Єдність аудіовізуальних (звукозорових) коштів створює самі можливості й у записаних на плівку (кіночи відео-) передач, котрі посідають значне місце у структурі программ.

Аудіовізуальний синтез по телебаченню може отримувати різні форми — «аудіо» і «відео» можуть виступатимуть і проти однакові, але у необхідних випадках передачі роблять із акцентом або на звуковий ряд або на відеоряд (як, наприклад, передача з картинної галереї). Значиму, часом визначальну роль для якості передач має монтаж (навіть тоді з однією актором), вміле використання великого плану, темпоритмической організації подачі матеріалу. Специфіка телебачення визначає особливості всіх типів програм — і публіцистичних, та мистецьких, і научно-популярных.

Для журналіста телебачення важливо враховувати особливості сприйняття програм аудиторією. Хоча у сукупності аудиторія телебачення становить мільйони, перед екраном зазвичай збирається невеличка, найчастіше сімейна, група людей, причому перегляд проходить, зазвичай, за домашніх умов. Це дуже важливу обставину. Якщо газети, журнали, книжки спочатку призначені для читання самотужки, при цьому у різних умовах (в тому числі у дорогою навіть у роботі), якщо прослуховування радіопередач також може вперше іде у найрізноманітніших умовах й переважно індивідуально, то телебачення (родинне за своїми аудіовізуальним характеристикам кіно України й театру — видам мистецтва, здавна сформованим як колективні видовища) вимагає вміння звертатися це й до мільйонної аудиторії, і до малої групі людей, контакти з якою має відбуватися високому рівні довірливості. У той самий момент це виключає трансляції із великих залів з показом великих груп глядачів, коли характер спілкування з аудиторією виявляється іншим, близьким на кшталт до «мітингу миллионов».

Масова аудиторія звертається до телебачення переважно у вільне час, найчастіше ввечері після робочого дня чи дні відпочинку, що потребує від журналістів вміння поєднувати інформаційну насиченість з великим рівнем захопливості, ось щодо здатності «вписати» передачі у годинник відпочинку і підготовки ось до чого робочому дню.

Така сама (як і в радіо) «примусовість» телепрограм, тобто. неможливість для глядача змінити час перегляду передач, їх порядок, структуру і темпоритм, вимагає особливо ретельного підходи до складання программ.

Печатка, радіо і телебачення є своєрідний «тріумвірат» засобів, кожна з яких має низку особливостей, які з характері й засобах донесення інформації до аудиторії. Проте за наявності специфічних властивостей печатку, радіо та телебачення мають щось спільне — це здатність донести її до масової аудиторії більш-менш оперативно словесно-понятийную і емоційнообразну інформацію. Форми втілення поняття і відчуття образу може бути загальними обох із трьох коштів комунікації (звук на радіо й телебаченні, нерухоме зображення по телебаченню й у пресі, вневизуальное — звукове і словесне — розповідь на радіо й у пресі й т.д.). Але є й світло своєрідні риси, належать лише якогось одного засобу (кінематографічний зображення по телебаченню, словесно-буквенная інформація у пресі, вневизуальное звукове повідомлення на радио).

До цих «триумвирам» останніх років приєднується і активна що розвивається четвертий тип каналів інформації — всесвітня комп’ютерна мережу (подана у час Інтернетом), у якій значне місце (разом із спеціальної) займає масова інформація. Це електронні версії і дайджести газет, т.зв. мережні газет і журналів, радіоі тілі -«сетевещание», сайти («сторінки») окремих журналістів, притому оперативно що змінюють утримання і одержувані як реального часу. Отже, комп’ютерні мережі з'єднують у собі можливості всіх типів ЗМІ, щоправда, друковані тексти можуть читатися лише з монітора (і за необхідності распечатываться у власному принтері). Важливо врахувати також, що найбільше інформації передається на іноземних мовах, що утрудняє багатьом повноцінне освоєння інформації навіть за про наявність у комп’ютері программы-переводчика.

Видання і програми широко використовують свої комунікативні можливості. У цьому у аудиторії на практиці контактів із різними комунікаційними засобами складаються свої вподобання й мотивації, врахувати які теж корисно журналистам.

При зверненні читача преси першому місці виявляються прагнення глибше орієнтуватися у що відбувається, розумітися на закономірності життя, потім — бажання почерпнути якусь утилитарно-полезную інформацію, з до пуття провести вільний час. Радіо передусім задовольняє прагнення отримувати оперативну інформацію, якому супроводжує бажання цікаво провести вільний час, бути включеною у рух життя, отримати практичну пораду. Мотиви звернення до телебачення подібні з причинами звернення до радіо, відмінність лише у цьому (проте важлива), що перше місце тут висувається бажання провести перед телевізором вільне час, а отримання оперативної інформації забирають другий план.

Якщо врахувати ці мотиви і переваги, можна сказати. Для діяльності преси має бути характерним сводное уявлення подієвої інформації, що супроводжується серйозним коментарем і зверненням до фундаментальним закономірностям життя; важлива також практична спрямованість інформації, орієнтація ж відпочинок то, можливо ослабленою і використовувати як фонова. Журналісти радіо зобов’язані передусім оперативно висвітлювати події дня (й у першу чергу — останніх годин), причому активним тлом цієї інформації то, можливо музика чи інша інформація «культурних розваг»; у своїй безперервність і розмаїтість інформаційного потоку створюють можливість відчути «пульс життя світу», а довідкові інформацію про погоді, програмах передач, відповіді питання, реклама тощо. задовольняють бажання отримати утилітарну інформацію. Тележурналісти лише тому випадку повно виконують свої завдання, коли враховують орієнтацію глядача телебачення як головний чинник проведення вільного часу передусім. Але водночас зобов’язані готувати насичені передачі про події дня, що дозволить не втрачати в зв’язку зі світом і задовольнити бажання отримувати практичну пораду з найрізноманітніших вопросам.

Значення для аудиторії інформації, котра надходить по глобальним комп’ютерних мережах типу «Інтернет» поки що недостатньо ясно. Більшість нашої аудиторії ще спроможна виходити в «Інтернет». Користуються само одержувати його можливостями найчастіше лише настроюється на отримання інформації, «прикидають» він його можливості, виробляють своє ставлення до нього як каналу масової інформації. Але є і «фанати», у яких «Інтернет» діє і як свого роду інформаційний наркотик.

Глава вторая.

1 Аудитория.

Поняття, характеристики.

Реальним «фізичним» об'єктом соціологічного вивчення аудиторії ЗМІ є маси людей, різні суспільні групи у системі відносин — відносин на інформацію, розповсюджуваній каналами періодичної преси, радіо, телебачення. У цьому такі взаємини розглядаються й більш широкої системі соціальних отношений.

Етимологічно поняття «аудиторія» пов’язані з поданням щодо безлічі людей, безпосередньо включених у процес сприйняття інформації. У емпіричних дослідженнях воно трактується зазвичай як сукупність людей, йдуть на контакти з джерелом інформації. Таке визначення неспроможна вичерпати всіх рівнів соціологічного аналізу аудитории.

На рівні спеціальної соціологічною теорії це поняття окреслює становище мас у системі масової інформації і пропаганди. «Видавець», «журналіст», «аудиторія» — поняття, описують функції, ролі, місце різних соціальних суб'єктів у системі. Поняття «аудиторія» закріплено за суб'єктом, зайнятий у межах системи передусім споживанням інформації та цим є інформаційного впливу. У системі масової інформації діють інститути, що їх закріплені функції збору, оброблення і поширення інформації, з одного боку, і маси, котрим призначена цю інформацію, — з іншого. Так складаються функціональні відносини між участниками—издателем, журналістом, аудиторией.

Масова комунікація, як і людське спілкування, тяжіє до встановленню зворотному зв’язку з адресатом. Тільки це робить вплив особи на одне людини цілеспрямованим, коригує його з урахуванням реакції партнерів у спілкуванню: вплив інформації на людини опосередковується його активним ставленням до неї. Без зворотної синхронної зв’язку, суб'єкти масової інформації змушені поступово переорієнтовуватися під ймовірного споживача, на його характеристики, заздалегідь відомі журналісту, що визначають, на його думку, очікування інформації та реакцію її у. У цьому розрахунок робиться на ті характеристики повторювані, типові, бо адресат у тому разі масовий. Газети, радіо, телевидение—даже у самому спеціалізованому виде—обращаются до тисяч і сотням тисяч читачів, слухачів, зрителей.

З іншого боку, система масової інформації і пропаганди розрахована на індивідуальне споживання, «із доставкою додому». Цю систему орієнтована безпосередньо зв’язок суспільства взагалі (і навіть соціальнотериторіальних і фахових спільностей) з личностью.

Кошти масової інформації апелюють до постаті разом її соціальних ролей—как до громадянину й семьянину, представнику російського народу цілому і жителю конкретного району, представнику даної професії і працівникові народногосподарської галузі й т. буд. У цілому зміст масової інформації охоплює усі сторони зв’язків людини з і його підсистемами, всі сфери громадських відносин, у яких включена особистість. Тому журналістика, її практичні завдання виявилися так близькі до конкретної соціології, також що вивчає особистість разом її соціальних ролей, науці, яку «окремій людині цікавить не сам по собі, бо як член певного суспільства, класу, соціальної групи, що втілює у собі деякі социально-типичные черты».

У центрі зору соціології журналістики потрапляють, і ті характеристики (відносини) аудиторії, визначених рамками самої системи масової інформації (аудиторні характеристики чи добросусідські відносини), й ті, що визначаються об'єктивним становище у ширшим соціальної системі (соціально-демографічні та професійні характеристики) і суб'єктивним ставленням до свого становищу людей (соціально-психологічні характеристики). Властивості аудиторії, що характеризують її становище у широкої соціальної системі, розглядаються як чинники, незалежні перемінні по відношення до аудиторным характеристикам—зависимым переменным.

Кожна їх соціально-демографічна та соціальнопсихологічна характеристика дає можливості припускати із високим мірою вірогідності той чи інший вибір людиною інформації, її оцінку, реакцію її у тощо. п. Так було в системі масової інформації знання лише професійних характеристик аудиторії дає можливості прогнозувати її аудиторне поведінка. Отже, досліднику не можна пояснювати, а практику прогнозувати поведінка аудиторії, виходячи лише з соціально-професійних) характеристик.

Шукаючи підстав щодо планування інформаційного впливу практики й радянські дослідники у сфері масової інформації прагнуть відшукати стійкі поєднання соціально-демографічних і соціально-психологічних характеристик аудиторії. У цьому вся сенс типологічних досліджень. Виявлення представниками різних типів серед аудиторії дозволяє: зробити адресат масової інформації конкретнішим і більш действенным—информационное воздействие.

Є частина інформації та зовсім розрахована відразу усім— на «середнього» представника аудиторії. Такі довідкові відділи газет і передачі радіо та телебачення, значної частини інформаційних розділів і програм, тож ін. Існують матеріали, які шляхом поєднання різних аспектів проблеми, аргументів, ілюстрації тощо. п. також розраховуються на максимально широку аудиторію. Таке більшість розважальних і пізнавальних передач радіо та телебачення, добірки, колонки новин в газетах, інформаційні програми радіо та телебачення. Чітке усвідомлення кордонів розрахункової аудитории—важнейшая завдання практичного програмування діяльності масової інформації. Це може йти за принципом «слоеного пирога» (надання матеріалу, передачі чорт, привабливих до різних верств аудиторії) і шляхом диференціації видань, рубрик, программ.

Переходячи від спільного уявлення про аудиторію до конкретносоціологічному рівню, слід конкретизувати поняття аудитории.

У цілому нині всю систему масової інформації розрахована попри всі населення країни, місцеві средства—соответственно попри всі населення того регіону, в якому діють. Населення країни чи регіону становить потенційну аудиторію ЗМІ (для галузевих органів інформацією цьому ролі виступатимуть все працівники даної сфери професійної роботи і їх партнери за іншими сферах діяльності, і навіть клієнти, замовники тощо. п., що потребує спеціального рассмотрения).

У межах кожного із засобів інформації діють видання, програми, розраховані певну частину населення, виділену по конкретному ознакою (підлозі, віку, освіті, професії, аматорським захопленням). Така аудиторія є розрахункової, або цільовий (цим поняттям можна означати і ті частини аудиторії видання, даного каналу інформації, яку розраховані дані рубрика, цикл передач тощо. п.). Люди, котрі вступають у контакти з джерелами інформації (окремо розглянутими рубриками, циклами передач) становлять реальну аудиторию—это ті, хто читає, дивиться, слухає дані матеріали, передачі чи взагалі звертається до даному виданню, программе.

Для аудиторії ЗМІ характерна риса, що можна з’ясувати, як стійкість, бо робота засобів розрахована на регулярний контакти з аудиторією. Цьому сприяє система поширення інформації: підписку друкарські видання на термін, купівля радіоі телеприймачів, що дозволяють довго «абонувати» ефірну информацию.

Дані низки досліджень дозволяють припустити, що статистична кордон аудиторії та не аудиторії (реальної аудиторії та не аудиторії) щоденних газет, радіо та телебачення пролягає між такими заходами регулярності звернення «кілька разів на тиждень» і «раз на тиждень» (тобто. якщо й люди користуються даним засобом масової інформації, то роблять це менше рази на тиждень, а найчастіше — кілька разів на тиждень). Співвідношення потенційної та реальною аудиторії, аудиторії та не аудиторії, регулярної і нерегулярною аудиторії ставляться до показників ефективності СМИП. І такі показники слід розглядати, як базові чи за умови задля досягнення від інших, які можна отримати без контакту з аудиторією, і аудиторією расчетной.

Практично у кожному виданні (і якщо взяти систему масової інформації у цілому або засіб масової інформацією целом—то тим паче) співіснують матеріали, створені задля усі поголовно чи деякі види аудиторії. З іншого боку, до аудиторії є такі, мають становищем системі громадського поділу праці, по стану системі громадського управління різне об'єктивне ставлення до визначених виданням, програмам, рубриках, матеріалам. Найлегше знайти різницю в взаємовідносинах органу інформації з, масової аудиторією і соціальними інститутами (організаціями, відомствами, установами). Деякі дослідники взагалі запропонували розділити читачів газети на «ділових» і «эмоциональных"—тех, хто читає дані матеріали з приводу за службовим обов’язком, і тих, кому просто подобаються і тому цікаві. Попри умовність такого поділу, у ньому відбиті обидві сторони результативності діяльності ЗМІ - ефективність яких і дієвість. Ефективність прийнято розглядати в в зв’язку зі впливом на масову аудиторію, действенность—на соціальні інститути. У це виявляється впливом фізично самих і тієї ж людей, але ситуативно — у тому різних функціях одні матеріали апелюють до них як до конкретних представникам конкретних організацій сфері їх посадовий компетенції, другие—касаются їх у тій ж мері, як і багатьох іншим людям різних професій і вікових груп, посади й положения.

Більше тонким виявляється поділ аудиторії на масову і спеціалізовану. Воно випливає з явища диференціації інформації всередині системи ЗМІ. У аудиторії багатьох видань чи програм радіо та телебачення є частка аудиторії, на інтереси і компетенцію якої робиться особливий акцент. Взагалі в більшості матеріалів є подвійний адресат, точніше, у тому аудиторії є дві групи: одна, на яку дане повідомлення несе інформацію, пов’язану з професійно — посадовий чи суспільно-політичної роллю, інша — на яку зміст повідомлення в такий спосіб «повернений» немає. Інакше висловлюючись, хоча, наприклад, наші центральні видання звернені до найширшої аудиторії, є «свій» особливий читач у видань у цілому, «свій» слухач й глядач у програм, тож циклів передач. Масові видання і програми повинні розраховувати свої виступу у обидві групи аудиторії, іноді поміщаючи диференційовані матеріали, іноді — ті, вони повинні привернути увагу обох груп, бо «покликання» ЗМІ — встановлювати зв’язок між фахівцями та нефахівцями, виробниками споживачами, обслуговуючими та його клієнтами, і т. буд. Проте спеціалізована аудиторія «проти неї» і особливу увагу якогось видання чи програми. Отже, щодо аудиторії до СМИП поєднується загальне та особливе, що дозволяє виділяти в ній для дослідження різні группы.

Ставлення аудиторії до СМИ.

Функціональні відносини між учасниками процесу масової інформації реалізуються в багатьох приватних зв’язків (відносин). Аудиторія характеризується безліччю зв’язків із ЗМІ, які охоплюють загальним поняттям «ставлення аудиторія до засобів масової информации.

Характеристики аудиторії не вичерпуються зовні що з’являються чинниками поведінки: вибором тієї чи іншої джерела, тієї чи іншої матеріалу, тривалістю підписки на газету і користування телевізором тощо. буд. За зовні однаковими я поведінковими актами стоять різні потреби, інтереси, очікування. З іншого боку, одні й самі потреби, інтереси, Iочікування по-різному виявляється у поведінці аудиторії. Серед зв’язків (відносин) аудиторії з учасниками системи інформації можна виділити зв’язку об'єктивні і суб'єктивні. До перших належать такі, що проявляються у вчинках, фактах поведінки людей: вибір джерел інформації, письмові і усні контакти з «журналістом» і «видавцем». Ко другим — інтереси й думки, уявлення та вимоги, і багатьох інших форми внутрішнього відносини аудитории.

Усі групи приватних відносин лише на рівні конкретного дослідження постають як система характеристик, мають якісну і кількісну визначеність — як система якісних і кількісних показників. Поєднання однотипних показників можна розглядати як індекси, (наприклад, інтерес до визначеної тематиці може бути описаний через індекс, складений з урахуванням низки проявів — заявленого інтересу, лінії вибору джерел інформації та окремих повідомлень тощо. п.).

У конкретних соціологічних дослідженнях вивчаються як самі прояви відносин аудиторії із засобами масової інформації, продовжує їх чинники. Ці чинники різноманітні й у самому суб'єкт відносини, в об'єкті відносини, і навіть конкретно-історичної ситуації, у якій мають місце студійовані отношения.

Розвиток формалізованих методів аналізу масової інформації (контентаналізу), організація комплексних дослідженні ЗМІ дозволяють проводити пряме накладення характеристик аудиторії на ті характеристики текстів. Звісно ж необхідною і розробка методики формалізованого аналізу ситуації (часу, соціального середовища, проблем громадського розвитку), у межах якої вивчається аудитория.

Для завдань конкретного аналізу відносини аудиторії до масової інформації то, можливо представлена система рівнів відносини, вибудованих «лінією споживання», вибору масової інформації (те може бути зроблене і з лінії участі аудиторії у виробництві информации).

1. Включеність до системи масової інформації, вибір коштів (газети, журнали, радіо, телебачення), використання «наборів» средств.

2. Вибір джерел інформацією окремих коштів (центральні і місцеві канали, видання), використання «наборів» источников.

3. Вибір окремих повідомлень (матеріалів, передач) обсягом матеріалів, поставлених даним джерелом информации.

4. Виборче сприйняття (запам'ятовування, засвоєння, оцінка) матеріалу та її частей.

5. Актуалізація (післядія) інформацією людській свідомості та поведінці споживача информации.

Дехто з чинників діють всіх рівнях, інші — на окремих. До числу «наскрізних» належить система життєвих інтересів особистості, дію якій відбивається у своїй проявлений.

Показники кожного з рівнів відносин дозволяють лише із певною ймовірністю будувати висновки про показниках інших, «конкретніших». Чим конкретніше рівень відносин, то більше вписувалося чинників впливає них.

Поняття відносини вбирає у собі як стійкі, і ситуативні характеристики. Їх важливо розрізняти. Так, у багатьох дослідженнях з’ясовується популярність матеріалів конкретних газет, передач радіо та телебачення. По таким даним не можна однозначно судити про стійких формах відносини. Якщо читачеві, наприклад, не подобається економічна рубрика у цій газеті, то це отже, що він не цікавиться питаннями економіки. Цей інтерес може задовольняти з допомогою інших систем соціальної інформації (спеціальної літератури), інших засобів інформації (у межах даної системи інформації), інших джерел. Це стосується вибору конкретних матеріалів: він у значною мірою зумовлений їхнім конкретними качествами.

Глава третья.

1 Информация.

Інформаційні потреби аудитории.

У широкий спектр людських потреб є і потреба у інформації. Остання випливає з сутності соціальної системи як системи інформаційної, у якій взаємодія (співробітництво) між підсистемами і елементами протікає у формі энерговещественных, а й інформаційних процесів. Потреба інформації висловлює в суб'єкт громадську потреба у інформаційному забезпеченні практично всіх видів людської роботи і визначає включення особистості яка у суспільстві систему соціальної інформації. Потреба інформації, як б пронизує й інші людські потреби, обслуговує їх й те водночас має й самостійний характер, висловлюючи творчу сутність людської свідомості. Адже інформація забезпечує процес мислення, який «має власної основний функцією випередження, передбачення, активним ставленням до ззовні що надходять даним» .

Для будь-якого соціального суб'єкта (особистості, групи, суспільства взагалі) існує у отриманні інформації. Проте сказати так — це отже пояснити тільки об'єктивне бік потреби, висвітлити ставлення суб'єкта з дійсністю однобічно: в напрямі від середовища суб'єкту. Є й зворотне отношение—избирательное ставлення суб'єкта до среде.

Життєві інтереси і породжені ними інформаційних інтересів специфічно реалізуються у різних системах соціальної інформації. У принципі всяка інформація апелює до життєвим інтересам особистості, обслуговує виконання нею різних соціальних ролей. Особливості масової інформації у тому, що, розрахована обслуговування системи основних ролей, виконуваних особистістю, вона, по-перше, обслуговує в цілому, по-друге, спрямовано висновок особистості межі повсякденно виконуваних ролей, розширення «життєвого простору» людей, збагачення їх соціальних контактів. У разі особливо стають такі риси масової інформації, як його привабливість, новизна, доступність (адже тут вибір іде від професійно — посадовий обязанности).

Ці особливості масової інформації позначаються на характеристиках аудиторії, отриманих у ході конкретно — соціологічних досліджень. Опитувані набагато частіше пояснюють характер своїх взаємин з джерелами масової інформації не боргом чи обов’язком, а «просто интересом».

Дослідження інформаційними потребами має виходити із їх типології: общепсихологические, комунікативні, науковедческие, інформативні. Виявлення ступеня задоволення — першочергове завдання. В усіх випадках подібного дослідження в основі необхідно брати предметну область ЗМІ, т. е. вивчати як інтереси, а й мотиви. Всебічна з’ясування мотиваційного діапазону інформаційними потребами можна буде управляти мотивировками.

Інформаційні потреби слід розглядати, як потреби у повідомленнях певного забезпечення і форми, які потрібні людям для орієнтації у навколишній дійсності, уточнення сформованій вони картини світу, для вибору лінії поведінки й рішення проблемних ситуацій, для досягнення внутрішньої рівноваги і узгодженості із соціальної середовищем. Без задоволення цих потреб неможлива цілеспрямована розумна діяльність людини. Тому ступінь розвитку інформаційними потребами та його задоволення міцно пов’язана із соціальної активністю людини. Це вкотре підтверджує важливість серед критеріїв ефективності ЗМІ їх роль задоволенні та розвитку інформаційними потребами населения.

У цьому необхідно розрізняти поняття інформаційні потреби і тематичні інтереси аудиторії. Потреби в інформації соціальні по своїй — природі і зумовлюються насамперед змістом, структурою повсякденну діяльність індивіда, зокрема об'єктивними характеристиками його професійній й суспільної діяльності. Тематичні ж інтереси є суб'єктивним відбитком ознака інформаційними потребами. Вони залежить від змісту запропонованої інформації та від ситуативних соціально-психологічних чинників (як-от популярність, злободенність, престижність певних тим, осіб, явищ і т.д.). Не всі інформаційні потреби усвідомлені самим суб'єктом і виражені у його тематичних інтересах держави й комунікативному поведінці; частина з них залишається неусвідомленої і тому нереалізованої через брак необхідної інформації, недоступності джерел інформації, нерозвиненості комунікативних навичок тощо. буд. Деякі дані про інформаційних потребах аудиторії можна було одержати шляхом опитування. Опитування дає ґранти лише картину тематичних інтересів аудиторії. Її треба доповнити аналізом характеру рольової діяльності представників різних груп населення праці, сфері суспільного і духовного життя, побуті й семье.

Природа і змістом інформаційними потребами глибоко пов’язані з всієї життєдіяльністю людини. Тому і аналіз повинен виходити тільки з сфери спілкування (як із тематичних інтересах). Необхідно брати до уваги цілісну систему діяльності, у якому включена особистість. Як вона та будь-які інші потреби, інформаційні є побудником активності людей. Якщо вони самі не задовольняються повідомленнями, переданими ЗМІ, то аудиторія або шукає важливу інформацію за іншими каналах, або придушує потреба у такої інформації, а отже, і свій активність у цій сфері. Тому важливо знати, яким чином задоволення (чи незадоволення) певних інформаційних потреб може спричинити характері і ефективність повсякденної діяльності людей, з їхньої активність у різноманітних галузях життя. Адже вплив радіо, телебачення, друку громадські свідомість вимірюється не числом (і навіть якістю) «дбайливо обрамлених» картинок, а здатністю цих коштів спонукати особистість, соціальну групу включитися у діяльність суспільства до різних рівнях — від безпосереднього, найближчого оточення до громадських рухів світового масштаба.

Аналізуючи зміст інформаційними потребами та його задоволення різними, зокрема і масовими, засобами спілкування, треба враховувати спосіб життя населення. Це дозволить пояснити закономірності формування аудиторії ЗМІ, і навіть причини неоднаковою ефективність використання окремих каналів інформації певними групами населення. Проведені соціологічні дослідження свідчать, що передвиборне збільшення ролі телебачення в задоволенні інформаційних і культурних запитів особливо помітно в групах, спосіб життя якої характеризується, по-перше, підвищенням ступеня урбанизированности серед населення містечок й сіла, по-друге, великим кількістю вільного часу, по-третє, більшої орієнтацією на домашнє проведення часу, по-четверте, обмеженими об'єктивними і суб'єктивними можливостями участі у активних формах духовного життя. У той водночас такі характеристики життя, як проживання культурних центрах, менша зануреність у побутові турботи, підвищена активність участі у громадської роботи, трудова діяльність, що з рішенням управлінських, суспільних соціальних і творчих проблем, породжують специфічний комплекс інформаційними потребами, які задовольняються читанням газет, книжок, журналів. Отже, якщо ефективність телебачення залежить від чинників поза трудовий сфери, то звернення людини до газет, журналам, книгам (зокрема і до спеціальної літературі) пов’язано першу чергу, з характером його професійній діяльності, статусом особистості, т. е. з його трудовій сферою. Це обумовлює вибір цілей діяльності ЗМІ і критеріїв ефективності, Функції, які виконують засобу масової інформації, виявляються різними до різних груп населення залежності від життя, інформаційними потребами аудиторії. Наприклад, для певних груп населення телебачення почало домінуючим каналом задоволення всіх культурних запитів та інтересів, займаючи більшу частину їх вільного часу. Щодо людей, активно утягнутих у решта видів духовного життя і які мають широкий спектр джерел друкованої і міжособистісної інформації, телебачення виконує лише другорядні функции.

Серед основних факторів, визначальних за зміну життя, і зміст інформаційними потребами особистості, першорядну роль грає рівень освіти буде. Підвищення освіти має двояке впливом геть характер інформаційними потребами і ефективність ЗМІ на їх задоволенні. До отримання середньої освіти спостерігається поступове розвиток інформаційними потребами «вшир» і підвищення активності споживання масової інформацією цілому. Особливо швидко зростає роль телебачення. Подальше підвищення рівня освіти такої різкої «котрий розширює» впливу інформаційні потреби не надає. У віці старше 18 років основне значення набуває тип освіти (гуманітарний, технічне й т.п.), відповідно до яким відбувається поглиблення і диференціація інформаційними потребами, і навіть функцій, виконуваних ЗМІ. Спільним для груп різних типів вищої освіти є зростання ролі й ефективність використання друкованих джерел інформації, і навіть міжособистісного спілкування на роботі. У використанні ж телебачення як засобу прилучення до культурі спостерігаються помітні відмінності: в групах із технічною, сільськогосподарським, економічним вищою освітою ефективність телебачення залишається порівняно високої, до того ж час котрі мають вищою гуманітарною освітою ставлять на місце литературно-общественные журнали, тогочасні книги й т. буд., залишаючи телебаченню лише роль інформатора про поточні події культурної революції й політичного життя і развлекателя.

Розгляд проблеми ефективності у ЗМІ з погляду задоволення і розвитку інформаційними потребами аудиторії дає можливість точно визначити роль кожної конкретної каналу масової інформацією загальної системі ідеологічної роботи, виявити резерви й недоліки, які заважають злагодженою та ефективної діяльності всієї інформаційної системи сучасного общества.

Інформація в действии.

Говорячи про успіхи (не успішності) впливу інформації ми явно чи неявно розуміємо певні цілі на аудиторію. Результати впливу СМИП виявлятися у трьох сферах: інформаційної, мотиваційної і поведінкової. Ці прояви може бути виявлено лише на рівні свідомості людини та поведінки окремої особистості, її безпосереднього оточення, ширших спільностей (виробничих колективів, регіону), суспільства взагалі. Вочевидь, що у будь-якій із цих рівнів результируются впливу як СМИП, а й інших систем спілкування, і взаємодії людей. Вони можуть суммироваться і взаимоослабляться. У факті складного переплетення різних впливів — перша труднощі з вивчення впливу масової інформації на аудиторію. Друга труднощі — у самій природі ефектів впливу інформації. У принципі так, є підстави щодо легко зафіксовані у поведінкової сфері, але при цьому момент спостереження повинен взаємодіяти з актами поведінки (це скоріше всього то, можливо досягнуто в лабораторної ситуації, дуже відрізнялася від реальної). Важче вивчати ефекти у сфері інформованості та мотивації. Понад те, що що є результат різних впливів, розділити які найчастіше принципово неможливо для суб'єкта — спостережуваного, ні на суб'єктаспостерігача. Тут від особливої силою діють чинники, які знижуватимуть надійність одержуваної інформації; помилкова реконструкція відсутніх впливів, формування раніше відсутніх елементів знання, позиції опитуваних в момент спостереження, тощо. п.

Виміряти ефект інформованості аудиторії у принципі легше, ніж мотиваційні ефекти. Поінформованість сприймається як результат, сумарного впливу всіх засобів, доступних населенню міста. У результаті виявилися групи, істотно різняться за рівнем інформованості. Найбільш інформованими виявляються люди, активно використовують канали інформації, які стосуються різним системам (масові і спеціальні, технічно опосередковані і прямі) тощо. буд. Траплялися спроби дослідження поведінкових ефектів. Зазвичай, вкрай нечисленні дослідження результативності ведуться лише на рівні окремо взятій особистості. Аналізується, наприклад діяльність масових коштів інформації, а результат визначається переважно за впливом на окрему особистість. Тут явно позначається нерозуміння те, що суспільство є складний організм, для дослідження якого і має виділяти різні рівні аналізу". Справді, вплив СМИП на особистість, зазвичай, опосередковується впливами тих контактних малих спільностей, у яких постійно включений людина. Вони виявляються вже в стадії вибору джерел масової інформації. Результати впливу масової інформації однак реалізуються зі спілкуванням і співробітництво людини коїться з іншими людьми. Вплив інформацією суспільстві розраховане обслуговування й зміцнення різних суспільних підсистем — малих груп, социально-территориальных, виробничих, галузевих спільностей. Будучи засобом зв’язку особистості з макросредой, ЗМІ є і засобом соціального контролю за микросредой, вони забезпечують громадське впливом геть внутригрупповые процеси. У цьому вся взагалі сенс діяльності ЗМІ: здійснювати вплив вищих рівнів організації на нижчі (наприклад, району —підприємств і господарства, області — на райони). У цих явищах можна назвати зв’язку кооперативні і конфліктні. І всі та інші мало изучены.

Вимагає вивченні проблема зв’язку характеристик ситуації сприйняття масової інформації з характеристиками інформації. Так припустити, що й телевізійна інформація, зазвичай, потрапляє до постаті в ситуації сімейного спілкування, та найбільш ефективної формою контакту даного засоби інформації з людьми буде звернення до семи введення у програму значної частини передач, що розповідають) родині і сім'ї (такі, наприклад, цикли «Папа, мама, я — спортивна сім'я», «Моя сім'я» у яких органічно поєднується інформація, і про внутріродинною життя, і виробничих справах членів сім'ї). Варто перевірити гіпотезу у тому, що «розподіл праці» між засобами масової інформації найуспішнішим може бути за тематичного підставі (це був зовсім не так), як за типами і способам відбиті (що правильно, але часто недосить), але і з переважно адресата. Наприклад, газеті це з перевазі виробничий колектив, телебачення — сім'я, і приятельська кампанія. Зазвичай, у таке явище вбачають лише негативні моменти, а тим часом ситуація колективного перегляду передач з одночасним обміном думками має і свої позитивні стороны.

У остаточному підсумку все вплив ЗМІ на особистість, групу, ширші спільності результируются образ життя людей. Поняття «спосіб життя» є надійної методологічної підвалинами цілісного вивчення об'єктивних і суб'єктивних впливів СМИ.

У проблемі «СМИП і життя» можна назвати три етапу: 1) відбиток життя суспільства та його підсистем в матеріалах друку, радіо, телебачення; 2) ЗМІ як впливу вдосконалення життя; 3) споживання масової інформацією структурі образу жизни.

Найбільш вивченим виявився третій з названих аспектів — щодо нього можна адресувати матеріали конкретно-соціологічних досліджень, що характеризують включеність населення систему ЗМІ на її різних вимірах. Ці дані, як і зазначалося, свідчить про загальної поширеності такого види занять, як споживання масової информации.

Ряд аспектів ефективності інформаційного на аудиторію проявляється у рамках самої системи відносин: «орган інформації — аудиторія». Це рамки певної соціально-психологічної спільності, яке може створювати навколо себе орган інформації. У наших умовах таке явище скоріш може відбутися що стосується окремими центральними виданнями, мають і натомість загальної соціально-політичної проблематики свою спрямованість в тематиці, адресаті, ніж із місцевими виданнями, органами радіо та телебачення (хоч і можливі тісніші контакти між частиною аудиторії та спрямованими передачами, точно угадавшими свій адресат, з єдністю форми та змісту, відповідним інтересам, смакам окремої частини аудиторії. Вочевидь, у разі особливу роль грає автор чи провідний передачі, постійні автори певного видання. Особливе прихильність до виданню, програмі робить, цілком імовірно, найбільш ефективним засобом впливу що склалася навколо них аудиторию.

Природно, що вивченими аспектами впливу масової інформації на соціальну активність мас видалися ті, що безпосередньо виявляється у діяльності самих засобів — маємо у вигляді таку форму активного, як вираження думки, участь у створенні матеріалів і передач, контакти з працівниками редакції. По-перше, як відомо, найбільш переконливий для аудиторії той автор, з котом вона ідентифікує. Тому доцільно залучити усіх верств суспільства, населення цього регіону тощо. буд. в авторському складі. По-друге, — і це як широкий погляд На цей явище — СМИП є доступним (технічно, організаційно, психологічно) каналом вираження думки самих широкого загалу з найрізноманітніших проблемам життя суспільства. І це ролі вони забезпечують масам що у соціальному управлінні, гарантують здійснення соціального контролю, контролю громадськості з усього які у окремих підсистемах общества.

Участь непрофесійних авторів у створенні масової інформації набуло, як відомо, широкого розмаху. Кількісні параметри процесу участі мас у виробництві інформації можуть бути оцінені лише позитивно. Якісний аналіз ставить проблеми, потребують й подальшого вивчення, і практичного решения.

Дослідження свідчать, що є позитивна зв’язок між активністю в споживанні інформації та активністю у її виробництві (висока інтенсивність споживання інформації окремих груп населення узгоджується з високої інтенсивністю участі цих груп у створенні інформації). Найактивніше поводиться найбільш освічена частина населення, яка активніше працювати і як читачі, слухачі, зрители.

Глава четвертая.

1 Взаимодействие.

1. Включеність населення систему СМИ.

Найбільш значної частини матеріалу, нагромадженого у конкретних соціологічних дослідженнях аудиторії, присвячена долю першому з названих вище рівнів відносини: включеності населення і окремих регіонів у аудиторію різних засобів і потужної пропаганди, відбиває міру такий включенности.

З’ясовано, що поза межами безпосереднього дії цією системою залишається настільки незначна частка населення (міського — менш 1%, сільського — майже п’ять%), які можна р стверджувати: майже всі населення включено до аудиторії в системи засобів та вмілої пропаганди. Тут спрацьовує загальний для даної системи інформації чинник — об'єктивна потреба всіх груп суспільства на інформації, які забезпечують можливість соціальної ориентации.

Вибір тієї чи іншої засоби інформації у системі ЗМІ (печатку, радіо, телебачення) чи окремих джерел у цих коштів (певна газета, певний телеканал) відбувається під впливом значної частини чинників об'єктивного і суб'єктивного властивості. Величина вільного часу, дохід одну людину у ній, розміри житлоплощі, престижність володіння тій чи іншій маркою телевізора, радіоприймача — тільки з тих чинників, що визначають включеність людей аудиторію окремих каналів і вибір джерел масової інформації. Серйозну роль відіграють і власне комунікативні чинники (які у самої системі спілкування людей джерелами інформації). Склад аудиторії (і не аудиторії) формується під впливом безлічі чинників, які можна було б об'єднати загальним поняттям доступности.

Доступність інформації має багато аспектів: фізіологічний (людина має досить добре бачити чути, щоб сприйняти інформацію), тимчасової (в людини має бути час, який може приділити сприйняттю інформації), фізико-технічний (мали бути зацікавленими відповідні географічні умови, рівень розвитку тіліі радіомовлення, системи доставки періодичних видань), фінансовий (володіння даним засобом інформації має бути доступно за вартістю даному споживачеві), семиотический (споживач повинна володіти системою знаків — мовою даного кошти информации).

У складі «не аудиторії» виявляються, зазвичай, люди котрим інформація недоступна у кількох планах: у тому числі багато осіб похилого віку, які недобачають і чують, що немає навичками швидкого читання і з працею сприймають багато текстові повідомлення на радіо, немає досить коштів на придбання радіоі телеприймачів (особливо, якщо вони живуть одиноко).

Семіотичні чинники (чинники, пов’язані з користуванням мовою даної системи інформації, або однієї з засобів) особливо позначаються для формування «не аудиторії» газет. Такий комунікативний чинник, як особливості сприйняття інформаціі з цього джерела (одноразове чи різночасне сприйняття інформації кількома людьми), та соціально — побутові чинники (наприклад, розміри житлоплощі й розміри сімейного доходу, які дозволяють мати кілька телеприймачів) зумовлюють регулярність, величину витрат часу й навіть вибір передач телебачення. У ситуації індивідуального сприйняття друкованої інформації можливо більше розмаїтість вибору матеріалів. Реальні телевізійні інтереси нівелюються у процесі колективного використання цієї джерела інформації. У оцінці вибору аудиторією конкретних джерел інформації треба враховувати, що це вибір з можливого, з подається вплинув на вибір суспільством. Так, не можна точно преміювати інтереси аудиторії до різним газетам, журналам, а то й враховувати факт поки вимушеного обмеження накладів. Накладають обмеження на індивідуальну підписку і матеріальні соображения.

Аналіз даних про використання ЗМІ різного рівня свідчить про тому, що активне використання ЗМІ центрального рівня не в заважає використанню місцевих СМИ.

Аналогічна тенденція виявляється у відношенні характеристик використання різних засобів. Високий рівень регулярності звернення до друку, зазвичай, узгоджується з регулярним використанням радіо та телебачення як джерел інформації. І це є і всередині системи однотипних каналів. У сучасному аудиторії поширене читання кількох газет, причому регулярне (найбільш характерний набір газет: 1—2 центральні і місцева печатку). Теж саме відбувається у сфері телеканалів. Глядачі переважно дивляться як центральні телеканали, і місцеві, втім, найчастіше це тільки випуски новостей.

2. Особистість у сфері впливу СМИ.

Існує протиріччя між об'єктивної можливістю впливу коштів масової інформації на особистість та його реальним впливом. Вивчення найважливіших закономірностей цього впливовості проекту та визначення шляхів підвищення його ефективності — завдання як дослідників, і керівників СМИ.

Масова комунікація є процес, складаний з діяльності кількох соціальних суб'єктів. Виходячи з цього, дослідники виділяють такі основні етапи цього процесу: целеполагание (суб'єкт деятельности—издатель), відбиток, моделювання соціальної дійсності (суб'єкт діяльності — комунікатор), тиражування і розповсюдження масової інформації (суб'єкт деятельности—технический персонал ЗМІ), сприйняття і споживання масової інформації (суб'єкт діяльності — аудиторія) і пропонують визначати ефективність кожного їх у отдельности.

Перші три етапу займають звану предкоммуникативную фазу масової комунікації, т. е. період, попередній безпосередньому «контакту» читача, слухача, глядача з масової інформацією. Визначення ефективності її складових має самостійного значення для удосконалення управління даним соціальним процесом. У практиці діяльності ЗМІ вже виробилися загальновизнані критерії оцінки ефективності цих етапів. Склався також певний стереотип оцінки ефективності і заключного етапу масової комунікації, який нерідко описується «за аналогією»: в термінах діяльності комунікатора, а над термінах діяльності аудиторії. Проте можливі випадки, коли повідомлення, адекватно реалізують цільові установки видавця, підготовлені вищому журналістському та в технічному рівні, навряд чи сприймаються тими чи інші читачами, слухачами, глядачами чи інтерпретуються ними неадекватно намірам видавця і комунікатора. При поєднанні цих принципово різних ситуацій — коли сприйняття й споживання масової інформації, описувана в «системі координат» аудиторії, на справі описується за аналогією із ситуацією виробництва й розповсюдження масової інформації, в «системі координат» комунікатора — виникає свого роду «оптичну оману», ілюзія: як належне передбачається вплив ЗМІ там, де її природі немає, або ж є вплив, протилежне намірам видавця і комунікатора (так званий «ефект бумеранга»).

Отже, виникають проблеми визначення — теоретичного і емпіричного аналізу — ефективності тієї частини процесу масової комунікації, яка починається з моменту сприйняття читачем, слухачем, глядачем повідомлень ЗМІ. Вирішення даної проблеми, з погляду, одна із суттєвий аспект визначення ефективності всього процесу взагалі, бо тільки у разі масова комунікація розглядається з позицій читача, слухача, глядача, т. е. як об'єкта дослідження виступає процес включення особистості сфери впливу ЗМІ. Цей процес відбувається «здебільшого сприймається як щось просте, нерозчленоване, якщо хочете, лише як акт (серія актів) взаємодії реципієнта з джерелом (рідше групою джерел) інформації». Тоді як він вирізняється крайньою складністю і включає у собі ряд істотно різняться типів «контакту» особистості з повідомленнями ЗМІ. Б. А. Грушин, наприклад, виділяє шість типів таких «контактів»: з джерелом інформації, з туристичною інформацією, прийом інформації, освоєння інформації, вироблення ставлення до інформації, запам’ятовування інформації. Таке розчленовування цього процесу значно полегшує визначення її ефективності, зокрема і операциональное визначення використовуваних понять. Проте, хоча концепція поетапного виміру ефективності включення особистості сфери впливу ЗМІ обмежується безпосереднім сприйняттям повідомлень, вона все-таки теж не виходить далеко за межі наймасовішої комунікації. Втім, такий вихід може бути (необхідний) передусім «за вертикаллю всередину», т. е. в інші види соціальної діяльності особистості, реализующиеся до споживання масової інформації, у певний час чи після него.

Участь особистості процесі масової комунікації не зводиться лише сприйняттю повідомлень ЗМІ: вона охоплює у собі освоєння, вироблення відносини і запам’ятовування інформації, і навіть таких форм участі, які, власне справи, збігаються з виробництвом (зворотний) і поширенням (ретрансляції, обговорення сприйнятих повідомлень ЗМІ) інформації. Тому цілком правомірним, з погляду, представляється виділення масовокомунікативної діяльності як особливого, специфічного виду соціальної діяльності, яка за тотальному поширенні і доступності масової інформації стає важливим, інколи ж необхідною умовою і законним способом здійснення практично будь-який діяльності особистості: пізнавальної, суспільно-політичної, трудовой.

Визначення ефективності включення особистості сфери впливу ЗМІ залежить також від цього, реалізацію яких функцій ЗМІ стає предметом вивчення. Більшість дослідників масової комунікації розрізняють два основних рівні функціонування ЗМІ. У першому вивчається реалізація соціально-психологічних чи психологічних функційцілей, що з задоволенням потреб особистості зняття психологічної напруги, розвазі, співпереживанні, спілкуванні тощо. буд. І тут оцінюються різні ефекти сприйняття конкретної особистістю конкретних повідомлень ЗМІ. З другого краю рівні вивчається реалізація власне соціальних функций-целей, пов’язані із задоволенням потреб соціальних суб'єктів під управлінням й фізичному вихованні, її формуванні та вираженні соціальної активності. Читач, слухач, глядач виступають не як конкретна єдина свого роду особистість, бо як персоніфікований соціальний тип, комунікатор — не як конкретний журналіст, бо як соціальна інституція. Соціальні функции-цели ЗМІ у своїй виступають термінальних (цели-ценности) і може бути визначено як социально-стратегические, а соціально-психологічні і психологічні функции-цели виступають інструментальних (метикошти) і визначаються як социально-прагматические, мають підлеглий стосовно першим характер.

Отже, системний аналіз включення особистості сфери впливу ЗМІ із необхідністю передбачає вихід далеко за межі масової комунікації «по вертикалі всередину», оскільки реалізація соціально-стратегічних функційцілей ЗМІ за межі массово-коммуникативной діяльності особистості. Результати реалізації даних функцій ЗМІ на процесі впливу особистість можна накинути у відповідність до основними видами соціальної діяльності: і рівень пізнавальної, суспільно-політичної та найменшою трудовою активності особистості. Порівняння цих результатів з вихідними социально-стратегическими (термінальними) цілями дає чітке уявлення про ефективність включення особистості сфери впливу СМИ.

Розглядаючи масову комунікацію як діяльність газет, радіо та телебачення з відображенню навколишнього світу, створенню моделей соціальної неминучого у комплексі з діяльністю читачів, слухачів, глядачів зі сприйняття цих моделей, відзначимо, що реалізація соціальностратегічних цілей здійснюється комунікатором у вигляді моделювання соціальної неминучого у повідомленнях ЗМІ через різні характеристики її змісту, а социально-прагматических цілей — у вигляді комунікативного висловлювання обраної моделі, «картини світу», через різні характеристики їх форми. Комунікатор у системі масової комунікації символізує соціальна інституція і залишається функціонером. У моделі ж, очікуваної аудиторією, пріоритет належить соціальнопсихологічним функциям-целям, оскільки читач, слухач, глядач «завше залишається особистістю «собі» і «нам» як і то, можливо «часткової личностью"—"функционером» собі й інших, якщо такі його індивідуальні особливості. Інакше кажучи, він залишається вільним, у своєму ставлення до масової комунікації, єдині механізми контролю — його орієнтації й схильності, його звички й інтереси, його розум і забобони. Отже, процес включення особистості сфери впливу ЗМІ можна подати як єдність двох процесів: реалізації комунікатором запропонованої моделі соціальної дійсності (модель як система певних знань, цінностей, норм поведінки), хіба що «що матеріалізується», «опредмеченной» в повідомленнях ЗМІ — з одного боку, і реалізації аудиторією очікуваної моделі соціальної дійсності (модель як система інформаційних інтересів, очікувань), що починається з вибору джерела інформації та сприйняття, «распредмечивания» конкретного повідомлення — з другой.

Вочевидь, про ефективності цього процесу можна говорити лише тоді, коли массово-коммуникативная діяльність стає важливим і досить необхідною умовою і законним способом здійснення особистістю пізнавальної, суспільно-політичної та найменшою трудовою діяльності. Включеність особистості сфери впливу ЗМІ у своїй не зводиться до набору різних елементів масовокомунікативної діяльності, а сприймається як система соціальної діяльності особливим, специфічним умовою функціонування та розвитку якої є массово-коммуникативная діяльність. Зазначені види соціальної діяльності особистості є підсистеми включенности.

Правомірність підходу, що розглядає основні види соціальної діяльності особистості як суб'єкта інформаційно-пропагандистського процесу через призму її массово-коммуникативной діяльності, підтверджується не лише теоретичним, а й емпіричним аналізом цього процесу. Саму інтенсивність споживання і виробництва масової інформації слід розглядати як самостійного істотного группообразующего ознаки, різко дифференцирующего населення міста, і, певне, оказывающего певним чином впливати на поведінка людей іншій системі життя общества.

Для аналізу структури включеності скористаємося концепцією диспозиционной регуляції соціального поведінки особистості, за якою «з кінця» різних за своєму рівню потреб особистості формуються відповідні диспозиції: система узагальнених соціальних установок; система ціннісних орієнтації на мети роботи і кошти їх досягнення; домінуюча спрямованість особистості ті чи інші сфери діяльності. Кожному рівню диспозиционной структури особистості відповідає «свій» рівень діяльності: поведінковий акт, вчинок чи звичне дію; поведінка батьків у тій чи іншій у сфері діяльності, життєдіяльність загалом .

Принципове значення нам має висновок про регулятивних функціях диспозицій особистості, за яким на вирішальній ролі у визначенні лінії поведінки грають й не так приватні диспозиції до способів діяльності, скільки загальна зануреність у сфери діяльності… Поведінка людини не ситуативно, але є тенденцію, у межах якої окремі вчинки або коливаються навколо деякою загальної «осі», образуемой вышележащими диспозиціями, або ж збігаються з ним". Виходячи з цього, найважливішими компонентами підсистем включеності особистості сфери впливу ЗМІ вважатимемо вищі диспозиції на або ту соціальну діяльність (як внутрішній аспект діяльності) і їх реалізації у цій діяльності (як зовнішнє вираз деятельности).

Включеність особистості сфери впливу ЗМІ як система, характеризується тісними взаємозв'язками між активністю особистості основних видах соціальної діяльності та її активністю в массово-коммуникативной діяльності, що виступає як особливе, специфічне умова функціонування та розвитку даної системи; підсистеми включеності, в ролі яких виступають основні види соціальної діяльності особистості, утворюють певну ієрархію, підставою якій служить тіснота зв’язки Польщі з массово-коммуникативной діяльністю, інакше кажучи, вплив ЗМІ на активність особистості різні види соціальної діяльності неоднаково; процес включення особистості сфери впливу має прогресивний характер: рівень загальної соціальної активності особистості підвищиться поруч із зростанням її массово-коммуникативной активності (що має виражатися у зміні підсистем включеності та його компонентів, взаємозв'язків з-поміж них), інакше кажучи, включеність є стійку систему.

ЗМІ й духовний світ человека.

Щоб з’ясувати місце й ролі системи ЗМІ на механізмі функціонування динамічно що розвивається культури, відтворенні і трансляції її цінностей, слід уточнити саме поняття культури. Культура представляє собою активну діяльність людей з освоєння і споживання суспільно значимих потребує матеріальних та духовні цінності, у якої відбувається людський розвиток й особистості. Функціонуючи як сложноструктурированное і багатогранне соціальне явище, вона охоплює всі сфери формування та прояви людські сили й виступає якісної характеристикою розвитку індивіда, власної духовної світу. При такому розумінні у центрі культури опиняється людина як суб'єкт культурної діяльності, творець, носій і споживач культурних цінностей. Таке розуміння неминуче включає у собі уявлення про процесуальному характері культури, критерієм прогресивності якої виступає зростання ролі суб'єкта (трудящих мас) в історичному процесі розвитку та збагачення культури, створення реальних умов збільшення і використання духовні цінності з метою політичного, морального і естетичного воспитания.

Зрозуміло, «переклад» досягнень культури у особистісний духовний світ людини являє складний і суперечливий процес. Тут слід враховувати своєрідність самої структури духовного світу особистості, основними компонентами якої є: 1) загальнолюдські риси, оскільки кожна особистість засвоює загальнолюдські духовні цінності; 2) соціальна сутність певного типу особистості як продукту певної епохи; 3) индивидуально-особенные риси духовного світу конкретної особи, по-своєму яка втілює у собі життєві обставини і які від макроі мікросистеми (суспільство загалом, сім'я, трудовий колектив, група з інтересам тощо. буд.) культурні впливу. У процесі цього «перекладу» все важливішу роль грають засоби інформації. При з’ясуванні цієї ролі першочергового значення має облік двох моментов.

По-перше, яким шляхом здійснюється зближення так званої традиційної культури, цінності якої виражаються у камені, металі, слові, музиці, в образотворчих засобах живопису та т. буд., з новими цінностями культури, народженими самим розвитком масової комунікації, такими, наприклад, як аудіовізуальний образ по телебаченню. Звідси постає цілий ряд специфічних завдань: з’ясування зв’язок між установами традиційної культури (театрами, музеями тощо. буд.) і коштами масової інформації; визначення найефективніших шляхів використання масової комунікації з метою широкого «тиражування» справжніх цінностей національної та світової культури; уточнення того, які з цих цінностей на процесі масової комунікації виступають на чільне місце, а які відсуваються з колишніх позицій; якою мірою засоби інформації «крокують в ногу» з змінами у змісті і структурі культури (зокрема, якою мірою вони враховують виникнення нових, про синтетичних, видів художнього творчества—цветомузыки, дизайну тощо. д.).

По-друге, з’ясування те, що комунікативне поширення культури має власну культуру, звану комунікативної. На думку дослідників, до її основних компонентів ставляться: кількісні характеристики комунікативної мережі суспільства та його окремих верств населення та груп, регулярність (інтенсивність) використання; точки перетину різних видів комунікації, переважно засобів масової інформації, з межличностным спілкуванням; семіотичні параметри комунікації, включаючи умови кодування повідомлень, і навіть форми, основі яких здійснюється переконання в актах комунікації — риторика, ораторська мова, інтерв'ю, розмова з глядачем чи слухачем тощо. д.

Розглядаючи роль засобів у формуванні і збагаченні духовного світу особистості, необхідно пам’ятати, що, хоча що розповсюджується з допомогою інформація адресована масам, сприймається (приймається чи відхиляється) вона конкретної особистістю. Цілісність особистості її співвіднесеності з цілісністю і спрямованістю яка у суспільстві культури багато чому визначає досягнення цільових установок, куди орієнтована діяльність засобів масової інформацією соціалістичному суспільстві. Специфіка діяльності цих коштів у тому, що у повідомленнях, трансльованих з допомогою ЗМІ, розкривається штучний символічний світ, з якого культивуються певні зразки, еталони поведінки, норми моралі, художні смаки, ориентирующие особистість у цьому, що й істотно, що добре і погано, що правильно і неправильно, що шляхетно і низменно, що із чим і як взаємозалежне. Впливаючи через розмаїття каналів на духовний світ особистості, засоби інформації в соціалістичному суспільстві орієнтують розвитку цього світу у напрямі його гармонізації, створення матеріальних й духовних умов, формування ідейно зрілої, морально розвиненою, духовно багатою особистості. Оскільки духовна життя нашого суспільства та духовний світ кожної людини є сложноструктурированную, багатогранну і многокрасочную систему, то ефективно проводити духовні процеси можна за системної організації діяльності всіх коштів ідеологічного впливу, включаючи і засоби інформації. І це передбачає послідовне проведення життя загальних принципів, мають велике значення в дослідженні діяльності ЗМІ, і у соціологічному аналізі ефективності цієї бурхливої діяльності, заходи її впливу створення умов гармонізації духовного життя людей.

Перший принцип пов’язані з послідовним застосуванням методології системності як необхідного вихідного пункту з розумінні діалектичній цілісності всіх засобів у процесі поєднання в єдину, чітко скоординовану і діючу задля досягнення наших спільних цілей систему, засновану на взаємодоповненні і взаємозалежності всіх ЗМІ. Щодня люди слухають радіо та дивляться телевізор, читають газет і журналів. Тому кожен засіб масової інформації, як компонент загальної комунікаційної інфраструктури має водночас й у змісті, й у формах подачі інформаційних потоків висловлювати свою специфіку. І це означає, що послідовне застосування принципу системності як важливого чинника підвищення ефективності впливу засобів на духовний світ особистості пов’язані з з’ясовуванням особливостей дії кожного з них. Для газети, наприклад, важливий акцент загальну панораму світових подій з виділенням з її локальних подій, особливо значимих для цієї країни, цього регіону чи цієї групи читачів. Якщо ж ідеться про радіо, то воно, даючи так само широку інформацію про світових воєн і локальних подіях, виконує своєрідну роль «супровідного» засобу масової інформації, що дає певний орієнтир для виборчої интериоризации індивідом певних видів повідомлень із загального потоку інформації, який струменіє через різні компоненти комунікаційної системи. Цей принцип передбачає поруч із розумінням єдності інформаційноідеологічного процесу, здійснюваного складної системою коштів, чітке уявлення неволодіння реальною співвіднесеності у загальному потоці інформації її організованою (институализированной) і неорганізованою (неофіційної) інформації. Під першим виглядом інформації розуміються всі повідомлення, вступники різними каналами з інституціональних джерел — преси, радіо, телебачення. Під другим — повідомлення, вступники до індивіду стихійно, поза контролем громадських інститутів (чутки, анекдоти, відомості з закордонних джерел інформації і пропаганди). Точний облік цього аспекти дозволяє визначити залежність обсягу й значення організованою інформації для духовного життя від її спрямованості, наукової обгрунтованості, зв’язки України із життям, об'єктивності, наступальності, оперативності, соціальній та якій мірі зростає роль неорганізованою інформацією тому випадку, коли інституалізована інформація це не дає відповіді хвилюючі людини питання ж дає його з запізненням і достатньої аргументированности.

Другий принцип підвищення ефективності засобів і пропаганди в розширенні можливостей для гармонійної духовного життя людей реалізується у комплексний підхід до дослідження місця та ролі друку, радіо, телебачення, кінематографу, інформаційних агентств у процесі їх скоординованої діяльності з пропаганді комуністичних ідеалів, активної участі у комуністичному вихованні трудящих. Він передбачає диференціацію інтересів, у отриманні тієї чи іншої виду інформації різними соціально-демографічними групами населения.

Послідовне застосування принципу комплексності дозволяє підвищувати інформаційну насиченість публікованих в газетах і часописах матеріалів, телеі радіопередач, урізноманітнити жанри інформаційних потоків, посилювати вплив як у раціональну, і на емоційну сферу особистості, цілеспрямованіше й ефективніше проводити її духовний мир.

Поруч із принципом комплексності щодо підвищення ефективності впливу засобів і потужної пропаганди на духовне життя людей істотну роль грає принцип специфікації, який орієнтує на облік особливостей кожного із засобів ідеологічного впливу, до пошуку оптимальних впливів властивих йому мови, форм і коштів передачі матеріалу на человека.

Так, преса використовує графічні знаки кодування змісту, телебачення — звук, образ. Якщо друкованих матеріалах особливе значення має тут аргументованість, точність, нестандартність думки, то телевізійних за збереження значимості цих компонентів зростає роль мальовничості мови, емоційності виступи, багатства відтінків голоси коммуникатора.

Раціональне застосування саме специфічних кожному за кошти масової інформації прийомів та способів на особистість підвищує ефективність впливу всієї сукупності коштів у вдосконалення ідейновиховної роботи, на гармонізацію духовного життя людей.

Четвертий принцип, який відіграє важливу роль посиленні впливу коштів масової інформації і пропаганди, — це необхідність розуміння, що значення информационно-идеологического потоку не зводиться тільки в інформування читача, слухача, глядача, а визначається зростаючій ступеня активним взаємодією засобів й особистості. Тому, за розробці різних аспектів спеціальної теорії духовного збагачення людей слід пам’ятати, що державні кошти масової комунікації як є із єдиним джерелом інформації, але становлять свого роду «вторинне» освіту, що базується на таких первинних системах соціального інформування, як соціальний досвід особи і неформальне міжособистісне общение.

Наявність навколо індивіда відразу кількох джерел соціального інформування породжує його вибірковість, певну автономію по відношення до кожному із джерел, дає можливість розрізняти, зіставляти, вибирати, практично оцінювати, сприймати або їх відхиляти відповідну інформацію. До того кожен джерело взаємодіє зі іншими, джерелами. Отже, вивчення шляхів підвищення ефективності впливу засобів і потужної пропаганди на духовний світ особистості то, можливо продуктивним лише за поглиблене вивчання з застосуванням методів і коштів конкретного соціологічного дослідження, реальних процесів взаємодії різних джерел інформації, в частковості, взаємодії засобів масової комунікації, з одного боку, з соціальним досвідом суб'єкта (особистість, соціальна група тощо. буд.), і з інший — неформальним межличностным спілкуванням, що може бути й простим транслятором вже переданих із засобів масової інформації повідомлень, і інтерпретатором цих повідомлень, і «замінником» їх, коли засоби інформації запізнюються з деякими видами повідомлень, важливими певні, часом широкі кола громадськості, що чоловік-українець може призвести до виникнення чуток та кривотолков.

При визначенні шляхів підвищення ефективності і правоохоронної діяльності коштів масової комунікації треба враховувати, що масова комунікація позбавлена такий істотною риси, як, що йде від реципієнта (від публіки) до джерелу інформації. У тих випадках, коли слухачі чи глядачі відгукуються на або ту інформацію, їх відповідь має або приватного характеру (індивідуальні листи), або має мно-гоосмысленностью (у разі масових відгуків), що потребує додаткового соціологічного аналізу отриманих матеріалів, зіставлення цього аналізу з показниками поширеності засобів та вмілої пропаганди, тематичної спрямованості своєї діяльності, забезпечення і форми подачі повідомлень і др.

П’ятий принцип, дозволяє підвищити роль засобів і пропаганди в розширенні можливостей для гармонійної духовного життя людей, — це принцип наступальності, послідовне провести яку передбачає органічне з'єднання активної підтримки всього нового, прогресивного, народжуваного в соціалістичної дійсності з такою ж активної боротьбою не хочуть, що заважає нашому руху вперед, у цьому однині і проти спроб пропагандистських коштів класового противника посилити розкладницьке вплив на свідомість радянських людей.

Шостий принцип полягає у закріплення прямих і зворотного зв’язку між всіма компонентами системи духовного життя нашого суспільства та всієї системи ідеологічних коштів, які у сучасному обществе.

Заключение

.

Отже, сьогодні у пострадянської Росії складається нова журналістика. Процес ще триває. Сучасна система масової комунікації вбирає у собі численні елементи колишньої партійнорадянській пресі. Водночас у неї проникали елементи західних буржуазних ЗМІ. Їх взаємодія, взаємовплив приведе у майбутньому тому, що систему російських засобів придбає своє оригінальне обличчя, з'єднає у собі характерні риси російської традиційної журналістики, і досягнення ЗМІ. Окремі риси цієї особи можна розрізнити вже нині. Многосубъектность ЗМІ привела до суттєвим змінам в типології вітчизняної журналістики. На місці моноліту комуністичної пресі з’явилися численні періодичні видання різноманітної спрямованості, відмінні друг від одного й програмами, і змістом, і формою. Тепер кожен засновник і видавець проти неї створювати власну газету або часопис відповідно до своїми устремліннями, цілями і завданнями, якщо де вони суперечать закону про ЗМІ. Це можна повністю можна здійснити практично при стабілізації життя суспільства, зміцненні законності, жорсткому контролю над її дотриманням. Відсутність даних умов спричиняє час до різним порушень закону як з боку засобів, так і з боку структур. Російська журналістика знову почала багатопартійної, вона була до Жовтневої революції. Кожна новою партією, громадське рух намагаються заявити себе через власний друкований орган. Попри невеликі тиражі, партійна печатку є досить велику частина загальнополітичних видань. Багато незалежні ЗМІ, які намагаються афішувати своїх політичних уподобань, тим щонайменше теж містять приховану партійність, стоять на певних позиціях, активно відстоюючи їхню в інформаційних баталіях. А ще вказує політичне розмежування ЗМІ, що з драматичними подіями останніх. Регіоналізація засобів — також з характерних чорт сучасному російському журналістики. Процес набирає сили, відбиваючи прагнення суверенізації окремих автономних республік, країв, і областей. Він супроводжується істотним типологічним розширенням місцевих ЗМІ, підвищенням їхнього впливу на соціально-політичну життя регіонів. Разом про те нове обличчя вітчизняної журналістики перекручене сьогодні конфронтацією ЗМІ друг з одним, з осередками влади, з аудиторією. Нерідко їх публікації носять дестабілізуючий характері і викликають напруженість у суспільстві, що ні сприяє поліпшенню у ньому соціальнопсихологічної атмосфери і народу загалом. Комерціалізація ЗМІ поруч із позитивними результатами появою нових видів видань, тіліі радіопрограм, фінансово незалежних від втручання влади — принесла й негативні явища. Це народження «тіньової журналістики «- підкуп окремих журналістів бізнесом для прихованої реклами, антиреклами, замовних статей, інтерв'ю, використання працівників ЗМІ як знаряддя задля досягнення непорядних, корисливих цілей. І це зниження критеріїв журналістської діяльності, захоплення ЗМІ епатажем, скандалами, бульварними темами; пропаганда споживання, поширення буржуазної масової культури; дегуманізація ЗМІ, падіння духовності. Комерціалізація дала поштовх і такому явища, як непрофесіоналізм працівників ЗМІ, який одержав стала вельми поширеною в інформаційнокомерційної пресі, радіомовлення, по телебаченню. Він виявляється у слабкій володінні молодими журналістами літературною мовою, його заміні вульгарнопросторічної, або навіть ненормативної лексикою. З іншого боку, їх матеріали грішать недостовірністю, необ'єктивністю, однією причиною яких у некомпетентність авторів, їх слабкої освітньої підготовці. Непрофесіоналізм є й з причин те, що іноземні ЗМІ зайняли досить сильні позиції російському інформаційному ринку. Без тут гідних конкурентів, вони мають значний вплив на російську аудиторію, в тому числі на вітчизняну журналістику, особливо демократичної орієнтації, що практично втратила характерні вираженими національними рисами і набрав досить чіткі обриси західних буржуазних ЗМІ. Журналістів сьогодні також можна порівняти з духовними пастирями, за, якими слід наш довірливий російський народ. Використовуючи всеосяжність, безперервність впливу ЗМІ, особливо телевізійного мовлення, вони мають великий вплив на уми людей, ніж пастирі минулих років — священнослужителі, вчителя. Вплив їх у час невелика: церква ще відродилася до колишньої своєю духовною мощі, чи авторитет вчителів руйнуються очах. У цьому тлі ЗМІ залишаються у числі небагатьох соціальних інститутів, який має можливість досить сил продовжувати сіяти розумне, добре, вічне. У нинішніх кризових умов дуже важливо, щоб журналісти відчували й розуміли всю відповідальність перед своєї аудиторією за кожне написане та мовлене ними слово. Тільки високі творчі, гуманістичні цілі й правильно обрані кошти на її досягнення можуть зупинити процес розпаду нашого суспільства, стабілізувати життя народу. І ЗМІ можуть зіграти у цьому провідну роль.

Библиография.

1 Навчальні пособия.

. Актуальні проблеми вдосконалення СМИП. -Свердловськ, УрГУ, 1986. Багіров Є.Г Місце телебачення у системі СМИП: Навчальний посібник. -М: Виду МДУ, 1976. Буданцев Ю. П. Системність до вивчення масових інформаційних процессов.

-М: Вид-во Ун-ту дружби народів, 1986. Грабельников А. А. ЗМІ пострадянської Росії. -М: Вид-во Російського Унта дружби народів, 1996. Любивий Я. В. Сучасне масову свідомість: динаміка й развития/АН України, Ин-т філософії. -Київ: Наукова думка, 1993. Основи телевізійної журналістики. -М: Вид-во МДУ, 1987. Поваляев С. А. Наукова інформація: діяльність, потреби, мотивы.

-Мінськ: Університетське, 1985. Прохоров Е. П. Введення ЄІАС у теорію журналістики. -М: Вид-во «ВДП — холдинг», 1998. СМИП. -М: ІНІСН, 1985. ЗМІ на суспільстві: тенденції розвитку, підготовка кадрів. -М:

Вид-во Російського Ун-ту дружби народів, 1995. ЗМІ на соціалістичному суспільстві. -М: Политиздат, 1989. Соціологічні проблеми суспільної думки й агентської діяльності ЗМІ. -М:

ІСІ, 1979. Соціологія журналістики. -М: МДУ, 1981. Соціологія і пропаганда. -М: Наука, 1986. Шкондин М. В. Організація СМИП. -М: Вид-во МДУ, 1985.

2 Литература.

. Багдикян Б. Монополія засобів. -М: Прогрес, 1987. У дзеркалі критики: з історії вивчення художніх можливостей масової комунікації. -М: Мистецтво, 1985. Вачнадзе Г. Н. Всесвітнє телебачення. -Тбілісі: Ганатлеба, 1987. Вильчек В. М. Під знаком ТБ. -М: Мистецтво, 1987. Горшков М. К. Громадська думка. -М: Политиздат, 1988. СМИП. -М: Политиздат, 1984. Телеекран — необмежене панування? -М: Прогрес, 1987. Чачановский А. А. Інстанція істини: ЗМІ й життя: можливості, пошук, відповідальність. -М: Политиздат, 1989.

3 Пресса.

. Сальникова Ю. «Вільна преса у Росії відбулася «//Сьогодні - 1995.;

19 січня.. Брутенц До. Криза довіри? Чому ми знову майже віримо прессе//Независимая газета. — 1994.-1 лютого.. Сумнівний капітал на нечистої грі. Заява Комітету Российской.

Федерації з питань преси// Російська газета. 1994. 30 березня.. Гаків М. Неугодний кореспондент// Правда.1986. 25 серпня. Розправилися з // Правда.-1986. 13 червня. Новоплянский Д. Як шліфували критику// Правда.1986. 22 марта,.

. Без боротьби немає перемоги// Незалежна газета — 1993. 27 жовтня;. Шкляр В.І. Політика, преса, влада: стереотипи і призначає нові технологии//Политология і соціально-політичні процеси у радянському суспільстві - Одеса, 1991. — С.38.. Реформування Росії: міфи й реальність. — М., 1994.-С.27,53.. Климов З. У Росії її можна вкрасти навіть телесигнал//Известия.-1994.-9 грудня.. Руденко Б. Загибель четвертої власти/Совершенно таємно — 1995. ., № 4.. Батыгин А. Преса, до ноге?//Российская газета.1995. 21 січня.. Коц І. Чому живучі слухи//Советская Росія. 1986. 1 лютого.. Бовкун Є. Наклеп як боротьби за споживача // Вісті- 1994.;

23 листопада.. Карамьян Є. Від народного інформбюро. Шанувальникам слухотерапии посвящается//Московский комсомолець — 1994. 5 листопада.. Сокольников У. Не вір вухам своїм. По поширенню чуток можна будувати висновки про настроях людей//Столица.-1994, № 40. С.44−45.. Ківа А. Від паніки до зрадництва — один шаг//Российские вести. 1994. ;

15 грудня.. Шіллер Р. Маніпулятори свідомістю. — М., 1980.