Новая і новітня історія Іспанії

Новая і новітня історія Испании

Испания — світова держава

Благодаря плавання Колумба в 1492 і відкриттю Нового Світу було закладено основа іспанської колоніальної імперії. Оскільки Португалія теж претендувала на заморські володіння, в 1494 був укладено Тордесильясский договору про розділі між Іспанією і Португалією. У наступні ж роки були значно розширено рамки Іспанській імперії. Франція повернула Фердинандові прикордонні провінції Каталонії, а Арагон міцно утримував свої позиції Сардинії, Сицилії й у південної Италии.

В 1496 Ізабелла влаштувала шлюб сина, і дочки зі дітьми імператора Священною Римською імперії Максиміліана Габсбурга. Після смерті сина Ізабелли право наслідування трону перейшла її дочки Хуане, дружині спадкоємця імператора, Філіппа. Коли в Хуаны виявилися ознаки запаморочення, Ізабелла побажала зробити регентом Кастилии Фердинанда, тільки після смерті Ізабелли в 1504 на троні запанували Хуана і Філіп, а Фердинанд був змушений піти в Арагон. Після смерті Філіппа в 1506 Фердинанд став регентом Хуаны, хвороба якої прогресувала. За нього Наварра була прилучена до Кастилии. Фердинанд помер 1516, та її спадкоємцем якого став онук Карл, син Хуаны і Филиппа.

Испания — світова держава. Іспанський король Карл I (роки правління 1516−1556) став імператором Священною Римською імперії під назвою Карла V в 1519, змінивши свого діда, Максиміліана I. Під його владою виявилися Іспанія, Неаполь і Сицилія, землі Габсбургів в Бельгії й Нідерландах, Австрія та іспанські колонії у Новому Світі. Іспанія перетворилася на світову державу, а Карл став наймогутнішим монархом Європи. Під час його управління Іспанія була залучена в проблеми, які мали вельми віддалений стосунок до її національних інтересів, але саме пряме — до утвердженню влади Габсбургів. Через війну багатства і армія Іспанії були кинуті боротьбу з лютеранами у Німеччині, турками до Середземномор’я і французами Італії і по Рейнській області. Карлу зірвалася стримати навала турків і завадити утвердженню лютеранства у Німеччині. Йому більше з проведенням церковних реформ, прийняті Тридентским собором 1545−1563. Війни Карла і Франції почалися зі перемог, але закінчилися поразкою. Подолавши труднощі перших років правління, Карл завоював авторитет як монарх.

После зречення Карла від імені влади в 1556 австрійські володіння перейшли для її братові Фердинандові, але бoльшая частина імперії дісталася його синові Філіппу II (роки правління 1556−1598). Філіп був вихований у Іспанії і, попри німецьке походження, вважався істинним іспанцем. Не настільки хоробрий, як, він був обачним і затятим, до того ж переконаним в тому, що Бог поклав нього місію сприяти остаточному тріумфу католицизму. Однак протягом тривалого правління його переслідувала низка невдач. Політика на Бельгії й Нідерландах призвела до революції (1566) і освіті в 1579—1581 Республіки Сполучених провінцій. Спроби втягти Англію до сфери впливу Габсбургів також безуспішними. Нарешті 1588, обурений грабіжницькими нападами англійських моряків на іспанських торговців і допомогою королеви Єлизавети голландцям, він спорядив знамениту «Непереможну армади», щоб висадити десант на північному узбережжі Ла-Маншу. Це підприємство завершилося загибеллю майже всього іспанського флоту. Втручання в релігійні війни мови у Франції, мабуть, стало на перешкоді гугеноту стати французьким королем, але, коли Генріх IV прийняв католицтво, Філіп вимушений був відкликати свої війська. До великим досягненням політиків ставляться придбання у спадок Португалії в 1581 і блискуча морська перемога над турками у бою при Лепанто (1571), яка підірвала військово-морську міць османов.

В Іспанії Філіп зберіг колишню адміністративну систему, ще більше зміцнивши і централізувавши королівську влада. Проте його укази часто вже не втілювалися у життя, грузнучи в бюрократичної рутині. За нього внушавшая жах іспанська інквізиція сильною як ніколи. Кортеси скликалися дедалі рідше, а останнє десятиліття царювання Філіппа арагонцы змушені були поступитися своїми свободами під тиском королівської влади. У 1568 Філіп зробив переслідування морисків (насильно хрещених мусульман) отже спровокував їх заколот. На придушення заколоту пішло 3 роки. Мориски, займалися товарним виробництвом і які торгівлею і що тримали в руках значну частину в промисловості й торгівлі Півдні Іспанії, були виселені у внутрішні безплідні райони страны.

Упадок іспанського могутності

Хотя по смерті Філіппа II Іспанія досі вважалася світової державою, вона лежить у кризовому стані. Міжнародні амбіції і реструктуризувати зобов’язання перед домом Габсбургів вкрай виснажили ресурси країни. Доходи королівства, увеличивавшиеся з допомогою надходжень з колоній, були величезні як для 16 в., але Карл V залишив величезні борги, і Філіппу II довелося двічі оголошувати країну банкрутом — в 1557, потім у 1575. Наприкінці його управління податкову систему стала надавати руйнівний вплив життя країни, і уряд вже ледь зводило кінці з кінцями. Негативний торговий баланс і недалекоглядна фінансова політика завдали удару торгівлі та підприємництву. Через величезного припливу дорогоцінних металів з Нового Світу ціни на Іспанії значно перевищили європейські, тому тут стало вигідно продавати, але невигідно купувати товари. Повному руйнування вітчизняної економіки сприяв і з головних джерел доходів держави — десятивідсотковий податку з торгового оборота.

Филипп III (роки правління 1598−1621) і Філіп IV (1621−1665) ми змогли змінити ситуацію в цю справу. Перший уклав в 1604 мирний договір з Англією, потім у 1609 підписав 12-річне перемир’я з голландцями, але продовжував витрачати величезні суми у своїх фаворитів і розваги. Вигнавши з Іспанії морисків період із 1609 по 1614, він позбавив країну понад чверть мільйона працьовитих жителів. У 1618 розгорівся конфлікт між імператором Фердинандом II і чеськими протестантами. Із цього розпочалася Тридцятилітня війна (1618−1648), у якій Іспанія виступила за австрійських Габсбургів, сподіваючись повернути хоча би частину Нідерландів. Філіп III помер 1621, та його син Філіп IV продовжив політичне курс. Спочатку іспанські війська домоглися деяких успіхів під командуванням знаменитого генерала Амброджио ді Спинола, тільки після 1630 терпіли одна поразка одним. У 1640 одночасно повстали Португалія і Каталонія; остання відвернула він іспанські сили, що допомогло Португалії відновити незалежність. У 1648 у Тридцятирічній війні було досягнуто світ, хоча Іспанія продовжувала не воюватимемо з Францією до укладання Піренейського миру в 1659.

Болезненный і нервовий Карл II (роки правління 1665−1700) став останнім правителем з династії Габсбургів хто в Іспанії. Він залишив спадкоємців, і після смерті Леніна корона перейшла до французького принцу Філіппу Бурбону, герцогу Анжуйскому, онуку Людовіка XIV і правнука Філіппа III. Його утвердженню іспанською троні передувала загальноєвропейська війна за Іспанську спадщину (1700−1714), у якій Франція і Іспанія боролися з Англією і Нідерландами. Імператор Священною Римською імперії Філіп V (роки правління 1700−1746) утримав у себе трон, та заодно втратив південну частина Нідерландів, Гібралтар, Мілан, Неаполь, Сардинію, Сицилію і Менорку. Він проводив не такі агресивну зовнішній політиці і зробив прагнення поліпшенню економічної ситуації. Фердинандові VI (1746−1759) і Карлу III (1759−1788), найздібнішим королям 18 в., вдалося призупинити розпад імперії. Іспанія разом із Францією вела війни проти Великобританії (1739−1748, 1762−1763, 1779−1783). На знак вдячності на підтримку Франція 1763 передала Іспанії велику територію Луїзіани у Північній Америці. Згодом, в 1800, ця територія повернули Франції, а 1803 — продано Наполеоном США.

Внешние та внутрішні конфлікти

При слабоумном Карла IV (1788−1808) Іспанія окремо не змогла вирішити складні проблеми, які виникли в з Великої Французької революцією. Хоч Іспанія в 1793 приєдналася решти європейським державам, що воював із Францією, два роки вона мусила укласти світ образу і відтоді опинилася у сферу впливу Франції. Наполеон використовував Іспанію як боротьби з Англією і за здійсненні планів захоплення Португалії. Проте, бачачи, що іспанський король неохоче підкоряється його наказам, Наполеон змусив їх у 1808 зректися престолу і корону Іспанії своєму братові Жозефу. Правління Жозефа було нетривалим. Окупація Іспанії Наполеоном та її спроба нав’язати їй монарха спровокували повстання. Через війну співдії іспанської армії, партизанських загонів і британських військ під керівництвом Артура Уэлсли, пізніше що є герцогом Веллингтонским, французька армія було розгромлено й у 1813 виведено з Піренейського п-ова.

После скинення Наполеона королем Іспанії визнано син Карла, Фердинанд VII (1814−1833). Іспанцям здавалося, що починається нова доба життя в країні. Проте Фердинанд VII був рішуче налаштований проти будь-яких політичних змін. Ще 1812 іспанські лідери, виступаючи проти короля Жозефа, розробили ліберальну, хоча й цілком практичну конституцію. Фердинанд схвалював до свого повернення Іспанію, але, коли отримав корону, порушив обіцянку і зі почав боротися з прибічниками ліберальних реформ. У 1820 спалахнуло повстання. У тому 1820 король був змушений визнати конституцію 1812. Розпочаті країни ліберальні реформи сильно обеспокоили європейських монархів. У 1823 Франція зі схвалення Священного союзу початку військову інтервенцію до Іспанії. До жовтня 1823 конституційне уряд, не зуміло налагодити оборону країни, капітулював, і король Фердинанд VII відновив абсолютну монархию.

С 1833 по 1874 країна може нестабільності, переживши ряд соціальних, економічних пріоритетів і політичних потрясінь. Після смерті короля Фердинанда в 1833 декларація про престол його дочки Ізабелли II оспорював її дядько Карлос, що спровокував з 1833 по 1839 т.зв. карлистские війни. Конституційне правління було відновлено в 1834, а 1837 було прийнято нова конституція, ограничившая влада монарха двопалатними кортесами. Революційні події 1854−1856 завершилися розгоном кортесов і скасуванням ліберальних законів. Черговий підйом революційного руху, що у 1868 повстанням на флоті, змусив королеву Ізабеллу II втекти з країни. Конституція 1869 проголосила Іспанію спадкової монархією, після чого корона була запропонована Амадею Савойскому, синові італійського короля Віктора Еммануїла II. Проте, ставши королем Амадеем I, він незабаром визнав свою становище вкрай хистким й у 1873 зрікся престолу. Кортеси проголосили Іспанію республікою. Досвід нетривалого республіканського правління в 1873—1874 переконав військових тому, що тільки реставрація монархії може покласти край внутрішнім чвар. За таких міркувань, генерал Мартінес Кампос 29 грудня 1874 здійснив державний переворот і збудував на престол сина Ізабелли короля Альфонса XII (1874−1885).Монархистская конституція 1876 запровадила нову систему обмеженою парламентської влади, яка дозволяла гарантії політичну стабільність і представництво переважно середньої й вищої класів. Альфонс XII помер 1885. Народжений вже після смерті Леніна син став королем Альфонсом XIII (1902−1931). Але до його повноліття (1902) регентом залишалася королева.

В економічно відсталою Іспанії були сильні позиції анархізму. У 1879 країни було створено Іспанська соціалістична робоча партія, але він довгий час залишалася нечисленної і маловпливовою. Посилювався невдоволення, і серед представників середнього класу. Останні заморські володіння Іспанія втратила внаслідок поразки у іспансько-американської війні 1898. Ця поразка виявило повний військовий і політичний занепад Испании.

Конец монархії. Друга республіка

Конец монархії. У 1890 було введено загальне виборче право чоловікам. Тим самим було було підготовлено підґрунтя освіти численних нових політичних партій, які відтіснили Ліберальну і Консервативну партії. Коли молодий король Альфонс XIII, щоб домогтися згоди сторін, став втручатися у політичні справи з його обвинуватили у особисті амбіції і диктаті. Католицька церква досі мала великий вплив, але вона дедалі більше перетворюватися на об'єкт нападок із боку антиклерикалів з найнижчих і середніх верств общества. Чтобы обмежити влада короля, церкві та традиційної політичної олігархії, реформатори вимагали внести поправки до конституції. Інфляція у час Першої світової війни та економічний спад у роки погіршили соціальні проблеми. Анархо-синдикалісти, зміцнілі у робітничій середовищі Каталонії, спровокували чотирирічне стачечное спрямування промисловості (1919−1923), супроводжувана масовими кровопролиттями. Ще 1912 Іспанія встановила обмежений протекторат над Північним Марокко, але спроба підкорити цю територію призвела до розгрому іспанської армії при Анвале (1921).

Стремясь пом’якшити політичну ситуацію, генерал Прімо де Рівера встановив 1923 військову диктатуру. Опір диктатурі посилилося наприкінці 20-х років, й у 1930 Прімо де Рівера був змушений піти у відставку. Альфонс XIII не вирішувалося на негайне повернення до парламентської форми правління і звинуватили у угодовстві з диктатурою. На муніципальних виборів у квітні 1931 у всіх великих містах рішучу перемогли республіканці. Навіть помірні і консерватори відмовилися підтримувати монархію, і 14 квітня 1931 Альфонс XIII, не відрікаючись від трону, залишив страну.

Вторая республіка була урочисто проголошена Тимчасовим урядом, состоявшим з лівих республіканців, представників середнього класу, супротивників католицькій Церкві і представників набрав силу соціалістичного руху, котрі мали намір підготувати грунт мирного початку «соціалістичної республіці». Були здійснено численні соціальні реформи, Каталонія отримала автономію. Проте за виборів у 1933 республиканско-социалистическая коаліція зазнала поразка через протидії поміркованих і католиків. Прийшовши до української влади коаліція правих сил протягом 1934 звела нанівець результати проведених реформ. Соціалісти, анархісти і комуністи підняли повстання на гірничодобувних районах Астурії, що було жорстоко придушене армією під керівництвом генерала Франсіско Франко. На виборів у лютому 1936 правому блоку католиків і консерваторів протистояв лівий Народний фронт, що представляв всього спектра лівих сил, від республіканців до комуністами, і анархо-синдикалістів. Народний фронт, отримавши перевага голосів на 1%, взяв владу у своїх рук і продовжив розпочаті раніше реформы.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.