Взгляд на події початку XVII століття як у громадянську війну у Росії

Взгляд на події початку XVII століття як у громадянську війну в России Не одне століття вчені б’ються над розгадкою про причини і сенсу часів Смути. Прогрес до вивчення смути було досягнуто завдяки трудам С. Ф. Платонова, И. И. Смирнова, А. А. Зимина, В. И. Корецкого та інших вчених, рассмотревших її як соціальне, підготовлене всім ходом попереднього розвитку. Але вже час дискусії, що розгорнулася на сторінках журналу «Питання історії» наприкінці 1950;х рр., є й багато уразливі місця існували концепцій. Критиці піддавалися, як спроби низки радянських істориків розглянути Смуту лише з погляду селянської війни, і побудови С. Ф. Платонова і И. И. Смирнова, за якими єдиний комплекс подій часів Смути розділявся деякі, малосвязанные між собою етапи. Н. Е. Носовым було висловлено тоді судження про Смуту, як і справу громадянської війні, що була складне переплетення класової, внутриклассовой і міжнаціональної боротьби. Проте донедавна події початку XVII століття розглядалися переважно з погляду класової боротьби селян холопів, кульмінацією якої вважалося повстання Болотникова. Іншим станам, які брали участь в Смуту, уваги не приділялося. Суттєвий внесок у вивчення часів Смути належить історику Л. Л. Станиславскому (1939;1990): мова йде, передусім, про його дослідженнях з історії казачества.

В радянської науці козацькі виступи початку XVII століття традиційно розглядалися як частину селянської війни, а саме козацтво — як авангард широкого народного антикрепостнического повстання. Справедливо пов’язуючи виступи козаків із протестом народних мас проти соціального гніту, дослідники до того ж час сутнісно ототожнювали мети козацтва і селянства, приуменьшая цим (всупереч прямих вказівок джерел) самостійну та активну роль козаків у подіях Смуты.

Л.Л.Станиславский переконливо свідчить, що став саме козаки становили ядро повстанських армій Лжедмитрія I, Болотникова і «тушинського злодія» і найпослідовніше підтримували самозванців. Принаймні зростання свого могутності козаки дедалі більше виявляли претензії на владу у країні, в ролі нового панівного класу, що серйозно загрожувало самому існуванню дворянського стану. Тільки незавершеність станової (військової) організації козацтва, зазначає автор, не дозволила козакам влади в Першому ополченні навіть у момент найбільшого ослаблення дворянства.

Вплоть до 1619 г. «вільні» козаки, виступаючи під прапорами самозванців, своїх обраних вождів — пана Лісовського і королевича Владислава, представляли серйозну загрозу що існував громадському порядку.

«Кем усе ж таки були козаки? Авангардом революційного селянства чи грабителями-кондотьерами? Визволителями Росії від іноземних інтервентів чи його посібниками? Борцями з феодальної експлуатацією чи???» (23, 5). Саме це питання Станіславський дає відвертий і точний відповідь: «Вони повинні були… козаками і доклали зусиль можливе, щоб козаками залишитися, поки що більше не довелося відступити перед всієї міццю Руської держави» (23, 242). З допомогою фактів він довів, що ядро козачого війська становили колишні селяни і холопи, для яких перехід у козачі станиці означав визволення з феодальної залежності. Отже, підтверджується висновок радянської історіографії про тісному зв’язку козацького руху початку XVII століття з протестом мас проти соціального гніту і крепостничества.

В той час, козацтво — складне й суперечливе явище, яке не вкладалося до рамок звичних поглядів на Смуту як і справу селянської войне.

Важная закономірність розуміння долі «вільного» козацтва у тому, що в міру становлення станової організації козацтва дедалі виразніше відбувалося розбіжність її інтересів з його інтересами інших станів — як дворянства, а й основною маси крестьянства.

Прекращение ж існування єдиного стану «вільного» козацтва пов’язано й не так з внутрішнім його розшаруванням, як із потужним тиском із боку феодального держави, цілеспрямованої політикою уряду Михайла Федоровича, у яких відбулося розпилення козацтва з різних територіям, станам і владельцам.

Изучение історії козацтва, одним із головних рушійних сил Смутних часів дозволяє під новим кутом поглянути і епоху Смутних часів загалом. Багато істориків вважають, що соціальний протест селянства на початку XVII століття не придбав яскраво вираженої класової спрямованості і виливалося в особливі, специфічні форми — перехід у козаки й у козацькому русі. Але саме козацтво зовсім на підходило в ролі «революційного авангарду» селянства і. більше, станові інтереси козаків найчастіше брали в протиріччя з інтересами основної маси трудового населення. Це змушує багатьох істориків переглядати традиційні ставлення до Смуту (і повстанні Болотникова, в частковості) як «про селянської войне.

Доказано, що з головних пружин розвитку Смутних часів був антагонізм між козацтвом і дворянством, що протягом півтора десятиліть вели гостру, непримиренну боротьбу владу у країни й вплив у армії. Але річ не обмежувалося зіткненням цих двох сил. Існують цікаві дані про виступи під час Смутних часів південного дворянства, які з соціальному становищу близько стояло до приладовим служивим людей і страждало від експансії з їхньої землі із боку московського дворянства.

Важное значення розуміння розстановки сил всередині дворянського стану напередодні й у період Смутних часів мають ранні дослідження А. Л. Станиславского з історії государевого двору, у яких виявив наявність серйозних протиріч між привілейованим столичним і повітовим дворянством, і навіть між дворянами центру й околиць. Історія дворянства в Смутний час потребує подальшому вивченні. Проте нині ясно, що його був просто «попутником», а відігравало в подіях початку XVII століття активну і самостійну роль.

Труды А. Л. Станиславского представляють новий напрям у дослідженні Смутних часів, основу якої лежав як антагонізм між дворянством і селянством, а й глибокий розкол всередині служивого стану. Цей розкол пов’язана з послеопричным кризою поместно-вотчинного землеволодіння, падінням колишнього значення дворянській кінноти, зміною співвідношення сил між дворянством і нижчими верствами служивого стану, серйозним розбіжністю інтересів різних чиновних і територіальних груп служивих людей. Подальше вивчення часів Смути у тому руслі - актуальна завдання історичної науки.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.