До інтерпретації етруського напису з Риму (REE 47/29)

До інтерпретації етруського напису з Риму (REE 47/29)

Проблеми етруської присутності, правління «етруської династії» у Римі царського періоду та дешифровки етруської писемності завжди були актуальними і тому знахідка недалеко від Бичачого ринку (район церкви Сант Омобоно) етруського напису на фігурці у вигляді лева (REE 47/29), що датується другою чвертю VI ст. до н. е., спонукала дослідників до його прискіпливого витлумачення.

Видавець напису М. Паллоттіно визначив призначення предмету — тессера і пояснив напис як ономастичну формулу, запропонувавши таку розбивку на слова: «araz silqetenas spurianas» (SE, 1979, № 47, p. 320). Він порівняв перше ім'я з жіночим araziia з етруського, але також римського, напису цього ж періоду (TLE, № 24), а третє - з відомим з напису VI ст. до н. е. з гробниці Биків (Тарквінії) родовим ім'ям spurianas (СІЕ, № 5327= TLE, № 78) [28, р. 294 295]. Етрусколог припустив, що автор напису був з оточення Тарквінія Пріска і походив із міста Тарквінїї (друга чверть VI ст. до н. е. — правління Сервія Туллія 578−535 рр. до н. е. — А. Я.). Друге слово напису, згідно М. Паллоттіно, номен silqetenas. Такого гентильного імені в етруській ономастиці не було знайдено. Але історик вказував як формаційну паралель близьке за зовнішнім виглядом ім'я tarcvetenas (СІЕ, № 4922) (SE, 1979, № 47, р. 323). Варто зазначити, що дослідники ономастики не підтримують такого раннього терміну для появи когномена ні в римлян, ні в етрусків [15, р. 52; 25, р. 2; 34, s. 276]. Тим більше, неприродним виглядає його розташування на другому, а не на третьому місці після особистого імені.

О.Й. Немировський намагався зблизити компонент silq із відомими термінами, що позначали етруських вищих посадових осіб zilc (TLE, № 137, 165, 170) та zilc (TLE, № 126, 175) [5, c. 47]. Відмінності у написанні він пояснював двомовністю в латино-етруському місті. Родове ім'я spurianas дослідник пов’язував не лише з етруською родиною Спурінна з Тарквіній, але й із легендарним префектом Риму за Тарквінія Суперба Сп. Лукрецієм Триципітином (Liv., I, 59, 11; Tac., An., VI, 11) [5, c. 49]. Підставою слугувало те, що Spurius буцімто пов’язане не з латинським «позашлюбний син», а з етруською основою «spur» (місто). За семантикою spurianas, на думку ученого, є ідентичним латинському Publius. Тессера використовувалася як жетон для голосування під час виборів префекта міста.

О.Й. Немировський не пояснив, як номен перетворився на преномен, чи можливі вибори за царської влади, чому республіка в етрусків запанувала раніше від римлян (хоча в реальності все було навпаки (Liv., I, 60, 3: 509 р. до н. е. — Рим; V, 1,3: 403 р. до н. е. — Етрурія, крім Вейїв)), як головна посада в етруському місті zilc перетворилася у Римі на незначну (до того ж, неможлива така її рання поява), як це пов’язати з повідомленням, що вибори «custodis urbis» (стража міста) стали можливими у Римі лише в 487 р. до н. е. (Lyd., De mag., I, 38) (до цього префекта призначав цар). Слід додати, що тессериперепустки для участі у виборах з’явилися у Римі з появою самих виборів у період ранньої Республіки, а тесери з іменами кандидатів — лише після того, як вибори стали закритими і письмовими (lex Gabinia 139 р. до н. е.) [2, c. 8182].

Дж. Колонна справедливо зазначав, що напис із Риму (його дослідник вважав присвятою у храмі) дещо старший від напису з Тарквіній (відповідно: 575−550 та 530 рр. до н. е.) і цей останній створений особою «Ara0 (його історик називає також на латинський штиб Аррунтом) Spurianas», господарем престижної ізольованої гробниці з трьох приміщень [17, p. 568, 570−571].

Було звернуто увагу на подібність означеного предмету тессері (tessera hospitalis згідно А. Моранді [27, p. 94]) у вигляді дикого кабана, також виготовленої зі слонової кістки, із Карфагену, що має етруський напис і датується початком VI ст. до н. е. (NRIE, № 1042=CIE, № 5552=TLE, № 724).

А. Момільяно вважав пластинку пожертвуванням для храму [26, p. 78]. Ф. Кольб вказував, що ця tessera hospitalis була серед вотивних пожертв нового храму 530 р. до н. е. чи залишків старої культової споруди (середина VI ст. до н. е.), а напис містить ім'я одного чи двох осіб, можливо, пов’язаних з Тарквініями, звідки до Риму потрапила царська династія [24, S. 88]. Ф. Прайон вважав, що предмет є приношенням невідомому божеству від етруського вельможі, пов’язаного з сім'єю Спурінна з Тарквіній [29, S. 52]. Р Росс Холловей пропонував читати напис як «Араз Сілкетена Спуріани», а пластинку вважав залишком кістяної фурнітури чи об'єкту декору вотиву, що був принесений у храм [32, p. 71]. етруський напис рим дешифровка Дж. і Л. Бонфанте вважали, що аристократ із Тарквіній, наближений до царів етруської династії, контролював будівництво і опорядження храму Юпітера на Капітолійському пагорбі, приносив дари в храм разом із тими, на чию честь було названо римський квартал «Tuscus vicus» (Етруська вулиця) [14, p. 31]. Дослідники самі датують напис 580−560 рр. до н. е., тож він давніше згаданого вже напису з Гробниці биків (530 р. до н. е.), тому стверджувати щось напевно про «тарквінійський слід» не можна.

Г. Форсайт пов’язував обставини створення храму на Бичачому форумі (де був і ринок) у Римі VI ст. до н. е. недалеко від берегу Тибру з аналогічними обставинами побудови культових споруд в етруських торговельних портах Гравіски і Пірги [20, p. 90]. Г Беккер інтерпретувала пластинку з Риму як половинку tesserae hospitalis 540−530 р. до н. е., де вказано або два родових імені однієї особи на ім'я Araz, або номен Спурінна належить дарувальнику бляшки, що демонструє узи гостинності між римськими і тарквінійськими знатними родинами [13, p. 111]. Зміну в датуванні бляшки вона не пояснила.

С.О. Яцемирський і Ж.-П. Тюійє здійснили спробу кожний по-своєму витлумачити друге слово напису. Перший співвідніс основу імені «silqetenas» з неіндоєвропейською «сільською» лексикою: silicia, siligo, siliqua; SilaKhvoi (Strab., XVI, 1, 18, C. 745), Seligius [11, c. 152]. Відзначимо, що перші три слова належать до словника латинської мови і позначають бобові та пшеницю вищого ґатунку, четверте — месопотамський етнонім, останнє ж, вочевидь, пов’язане з латинським дієсловом «seligo» (вибираю, обираю) і не пов’язано з попередніми.

Звернувши увагу, що третє ім'я spurianas подібне етруському терміну «spurana» (міський) та пізнішому етруському номену spurina, лінгвіст порівняв це з оформленням гентильного імені у римлян під час усиновлення за допомогою елементуan- (наприклад, Caius Octavius став Caius lulius Caesar Octavianus) [11, c. 242]. Тому даний напис він вважав можливим представити у вигляді *Arruns Seligius Popilianus. Як уже зазначалося, існування у такий ранній період когноменів у епіграфіці не зафіксовано. До того ж, латинським аналогом етруського spur повинно бути urbs, а не populus (publicum) (етруською відповідно «rasna» (народ) і «tuei» (громада) [14, p. 218−219]). Тим більше, що етруски вже мали родове ім'я pupliana (TLE, № 763).

Зазначимо, що не всі неіндоєвропейські слова обов’язково повинні бути етруськими (згадані Страбоном сілакени були вавилонським племенем). Крім того, аналіз навіть незначної кількості написів (ThLE, p. 324) дозволяє припустити, що номен spuriana був лише перехідною ланкою від архаїчного spuri (i)aza (VII ст. до н. е.) до новоетруського spurina (IV-III ст. до н. е.).

Ж.-П. Тюійє був упевнений, що silqetenas було ім'ям, пов’язаним з географічною назвою — містом Сульчі на Сардинії [9, c. 169]. У античний період це була фінікійська колонія Sulh (топонім передавався грецькою SoIkoi (Paus., X, 17, 9; Ptol., Geog., III, 3) і латиною Sulci (Pompon., II, 124). Очевидно, для дослідника привабливим виявився етнонім, утворений від цієї назви: латиною Sulcitani (Plin., N. H., III, 85) і грецькою Solkitavoi (Ptol., Geog., III, 6). Як бачимо, етруськеetenas (як і у згаданому вище tarcvetenas, а також у vipitenes (CIE, № 5662) і vipieenes (TLE, № 286)) відповідає латинськомуitani та грецькомуitavoi. Існували й інші подібні утворення Caralitani, Neapolitani (Plin., N. H., III, 85).

Залишається виявити, чи відповідає етруське silq грецькому SoIkі латинському Sulc-. Найпевніше пунійську основу передає латинське запозичення, воно ж є найдавнішим із нам відомих. Латинськеuетруски подекуди передавали на письмі якi-, але не завжди. Достатньо поглянути на латино-етруські білінгви. Наприклад, на урні з Кьянчіано латинське ім'я Quintus передавалося cuinte (TLE, № 523), а от «свій» номен velimna у Перузії транскрибували латиною Volumnius (TLE, № 605). Однак в Арреції cassius був canzi (CIE, № 378), тобтоiне змінювалося. Навіть без білінгви зрозуміло, що pupli у написах із Клузія (CIE, № 2550−2551) відповідає лат. Publius.

Можливість етруської транскрипції фінікійського топоніма за посередництва грецької треба відкинути. Нам відомо, як етруски передавали грецькі імена. Наприклад, «Aiovocios» (Діонісій) транскрибувалося як tinusi (CIE, № 2066, 2067, 2835, 2836). Як і в попередніх більшості випадківiтаuстоять на своїх місцях.

Отже, дослідники напису не прийшли до якогось певного результату. Мета нашого дослідження — спробувати розкрити призначення тессери, витлумачити напис та визначити його історичний контекст.

Спершу треба прояснити походження неодноразово згаданої пластинки у вигляді вепра з етруським написом, знайденої у Карфагені. Г. Беккер підкреслює зв’язок зображень дикого кабана на фресках з гробниці Жонглерів (IV-II ст. до н. е.) і монетах із міста Тарквінії [13, p. 143; 286, fig. 66].

Вона вважає, що господар поховання Vel Pinies був водночас і чиновником Тарквіній, що відповідав за карбування монети [13, p. 144−145]. Для нас важливо, що двома емблемами, спільними для приватної гробниці та монет міста є літера «А» (мабуть, грецька a — числівник) і вепр. Можна припустити, що останній символізував Тарквінії так само, як вовчиця була символом Риму. Із цього випливає, що лев (наша фігурка утворює силует лева) не міг бути символом Тарквіній, отже, Спуріана з римського напису міг і не бути тарквінійцем. Що ж символізував лев?

Тут варто згадати серію етруських зображень левиці, що годує груддю одного чи двох хлопчиків (стела з Фельзіни 400 р. до н. е., цисту з Пренесте цього ж часу, бронзове люстро з Вольсіній третьої чверті IV ст. до н. е.) [20, p. 95]. Відомий також «римський фрагмент» Лікофронової «Александри», де говориться, що Еней залишить нащадків «Sirclo'Bs cKomvous leovtas» (пару дитинчат левів) (Lycophr. Alex., 1232−1233). Незвичний, але прозорий натяк на Ромула і Рема, а етруських героїв Тархона і Тірсена поет називав вовками (Lycophr. Alex., 1243−1244).

У схоліях до «Епод» Горація вказано, що на межі Форуму і Коміцію, позаду Ростр, існувала могила Ромула (яку ще вважали похованням або Фаустула, або Госта Гостілія (Paul. Fest., p. 177 M)), біля якої стояло дві статуї левів (Porph. Hor. Epod., XVI, 13). Діонісій Галікарнаський, описуючи це ж місце, говорить про одного кам’яного лева (Dion. Hal. Ant. Rom., I, 87, 2). Пізніше тут було відкрито споруду, що отримала назву Lapis niger. Серед приношень біля нього знайдено уламок посудини з головою лева [4, c. 89].

" Лев’яча" символіка використовувалася у декорі храму Фортуни і Матері Матути, біля якого була знайдена наша фігурка, в Етрурії фігурами левів прикрашалися гробниці Пантер, Червоних левів, Квітки лотоса з Тарквіній, що відносяться до періоду між кінцем VII та серединою VI ст. до н. е. [6, с. 316]. Гробниці Тарквіній узагалі багаті на фрески з левами: гробниця Жонглерів 510 р. до н. е. на центральній стіні має два лева; гробниця Левиць 520 р. до н. е. підтверджує свою назву зображенням двох левиць; гробниця Покарань (Вакхантів) 490 р. до н. е. — битва лева і оленя [8]. Широко відома золота фібула VII ст. до н. е. з гробниці Реголіні-Галассі (Цере) з рельєфним зображенням п’яти левів [10, с. 53; 16, р. 66].

Серед декількох пластинок зі слонової кістки, що знайдені на Поджо Чивітате у Північній Етрурії, привернула увагу пластинка у формі лев’ячої голови з написом «mi avil…» (я (належу) Авлові) [36, р. 69, fig. 3−4]. Складається враження, що лев був мало не тотемною твариною етрусків, а за правління етруських царів у Римі левиця заміняла Капітолійську вовчицю.

Однак не все так просто. Під час розкопок першої грецької колонії на Заході (о. Пітекусса, нині Іск'я) було знайдено печатку-скарабея із зображенням лева і птаха групи майстрів «Лірник» другої половини VIII ст. до н. е., що походить з Північної Сирії або Кілікії [1, с. 123, рис. 17; 22, р. 100, fig. 17]. Поряд було знайдено імпасто з Південної Етрурії.

Евбейські колоністи заснували поселення на цьому острові, а також місто Куми на материку і встановили тісні контакти з кампанськими етрусками з Капуї ще з останньої третини VIII ст. до н. е. [1, с. 122−126; 22, р. 101−103]. Етруська аристократія сприйняла поховальні ритуали у евбейської військової еліти (tombi principesci етрусків та «княжі поховання» греків) [19, р. 3−20].

Скарабеї групи «Лірник» із зображеннями лева були знайдені й у самій Етрурії, а також у Південній Італії, на місці грецької колонії Сибаріс, останній із арамейським написом [21, р. 84, fig. 2; 23; 31, р. 136; 33, р. 281,287, fig. 3−4]. Очевидно, перед нами приклад запозичення етруською знаттю не лише поховальних звичаїв, а й деяких символів зі Східного Середземномор’я за посередництва грецьких колоністів.

Ономастична формула напису варта окремого розгляду. Період VIIVI ст. до н. е. в Етрурії характеризувався формуванням міського населення на основі різних етнічних компонентів, що відображено і в епіграфіці. Наприклад, «ахаргі rutile hipucrates» (TLE, № 155, Тарквінії, VII ст. до н. е.), де друге слово — відоме латинське родове ім'я Rutilius (Рутілій), а останнє - перекручене грецьке ім'я «'IppoKpatj» (Гіппократ). Явище, коли персональне ім'я стає на друге місце відносно гентильного імені патрона, Дж. Колонна порівняв із появою подвійного гентильного імені у громадян етруських міст, італіків за походженням, періоду III-II ст. до н. е. (складалося з особистого імені їхнього італійського пращура та родового імені їхнього етруського патрона, наприклад: «au. tite. marcna. velus» (Авл Тіте Маркна, (син) Вела) (CIE, № 3916, Перузія) [18, р. 647−649, пор.: 34, s. 278].

Очевидно, у нашому написі маємо подібне явище, де silqetenas, що пов’язане з неіндоєвропейським siliqua (бобові прянощі азійського походження) [35, S. 537], є першою частиною гентильного імені, а spurianas є його другою частиною. На нашу думку, перед нами ім'я, своєрідне клеймо майстра, нащадка сирійських різьбярів зі слонової кістки. Вони були втікачами від ассирійської навали, що принесли на початку VII ст. до н. е. своє ремесло разом із матеріалом до Етрурії і Лація [7, с. 789; 12, р. 451−452; 30, р. 663]. Чужоземці опинилися тут під покровительством етруських аристократичних родин.

Символом етруського Риму тоді була левиця. У центрі фрески з Гробниці биків 530 р. до н. е. з Тарквіній, де похований Арат Спуріана (є спокуса ототожнити його з героєм напису з Риму, що закінчив там свої роки), де зображено Ахілла, який влаштовує засідку Троїлу, сину Пріама, бачимо фонтан, прикрашений статуями двох левів, що «присіли» так само, як і лев на бляшці з Риму [3, с. 32, ил. 14]. Не виключено, що це натяк художніми засобами на боротьбу міста Тарквіній за відновлення царської влади у Римі (Liv., II, 6, 1−2, 4−5; Dion. Hal. Ant. Rom., V, 14, 1), адже троянці вважалися предками римлян.

Таким чином, пластинка зі слонової кістки була частиною декору вотивного приношення з написом-клеймом ремісника до храму богині Фортуни у Римі періоду правління там царя Сервія Туллія, чужоземця і обранця Фортуни, теж від іноземця, нащадка сирійських ремісників і (або) торгівців, що асимілювалися у Римі за правління царів етруського походження.

Примітки

• 1. Гоэхем А.-Дж. Колониальная экспансия Греции / А.-Дж. Грэхем // КИДМ. — М., 2007. — Т 3. Ч. 3. — С. 103−195.
• 2. Дементьева В.В. Государственно-правовое устройство античного Рима: ранняя монархия и республика / В. В. Дементьева. — Ярославль, 2004. — 248 с.
• 3. Лосева Н.М. Искусство Этрурии и Древней Италии / Н. М. Лосева, Н. А. Сидорова. — М., 1988. — 303 с.
• 4. Модестов В.И. Памятники царского периода и древнейшая латинская надпись на римском Форуме / В. И. Модестов // ЖМНП. — 1900. — № 3. — С. 81−127.
• 5. Немировский А.И. Новая этрусская надпись из Рима / А. И. Немировский // Текст: семантика и структура. — М., 1983. — С. 46−51.
• 6. Немировский А.И. Нить Ариадны. В лабиринтах археологии / А. И. Немировский. — М., 2007. — 432 с.
• 7. Риджуэй Д. Этруски / Д. Риджуэй // КИДМ. — М., 2011. — Т 4. — С. 754−803.
• 8. Тарквиния (Tarquinia): город этрусков [Електронний ресурс]// Сайт о путешествиях. — Режим доступу: http://www.biancoloto.com/tarquinia/tarquinia. html. Доступ: 25.10.2014.
• 9. Тюийе Ж.-П. Цивилизация этрусков / Ж.-П. Тюийе. — Екатеринбург; М., 2011. — 254 с.
• 10. Этруски: Италийское жизнелюбие / [пер. с англ. О. Соколовой]. — М., 1998. — 168 с.
• 11. Яцемирский С.А. Опыт сравнительного описания минойского, этрусского и родственных им языков / С. А. Яцемирский. — М., 2011. — 312 с.
• 12. Balty J. Ch. [Rev.]/ J. Ch. Balty // Revue belge de philologie et d’histoire. — 1962. — Vol. 40. — № 2. — P 450−455. — Rev.: Brown (W. Llewellyn). The Etruscan Lion. — Oxf., 1960. — 290 p.
• 13. Becker H.W. Production, Consumption and Society in North Etruria during the archaic and classical periods: The World of Lars Porsenna / H.W. Becker. — Chapel Hill, 2006. — 342 p.
• 14. Bonfante G. Etruscan language. An introduction / G. Bonfante, L. Bonfante. — Manchester, 2002. — 253 p.
• 15. Cagnat R. Cours d’epigraphie latine / R. Cagnat. — P, 1914. — 504 p.
• 16. Collis J. The European Iron Age / J. Collis. — L.; N. Y., 2003. — 192 p.
• 17. Colonna G. Apollon, les Etrusques et Lipara / G. Colonna // MEFRA. — 1984. — T 96. — №°2. — P. 557−578.
• 18. Colonna G. Una nuova iscrizione etrusca del VII secolo e appunti sull’epigrafia ceretana dell’epoca / G. Colonna // MAH. — 1970. — Vol. 82. — № 2.
• 19. D’Agostino B. Grecs et «indigenes» sur la cote tyrrhenienne au Vile siecle: la transmission des ideologies entre elites sociales / B. D’Agostino // Annales. Economies, Societes, Civilisations. — 1977. — Vol. 32. — № 1. — P. 3−20.
• 20. Forsythe G.A. Critical history of Early Rome. From prehistory to the First Punic War / G.A. Forsythe. — Berkeley; Los Angeles; L., 2005. — 401 p.
• 21. Giovanelli E. Un inedito del Lyre Player Group da Tarquinia. Alcune considerazioni / E. Giovanelli // Aristonotos. — 2008. — № 3. — P. 73−86.
• 22. Graham A.J. The colonial expansion of Greece / A.J. Graham // CAH². — Cambr., 1982. — Vol. 3. P 3. — P. 83−162.
• 23. II.A.1.3. Scarab with an engraved lion and Aramaic inscription [Електронний ресурс]// Virtual Archaeological Museum Francavilla. — 2010. — Режим доступу: http://www.museumfrancavilla.com/index.php. Доступ: 07.10.2014.
• 24. Kolb F. Rom: die Geschichte der Stadt in der Antike / F. Kolb. — Munchen, 1995. — 783 S.
• 25. Marchesini S. New studies on etruscan personal names: gentium mobilitas [Електронний ресурс]/ S. Marchesini // Etruscan News Online. — 2007. — № 6. — p. 1−4. — Режим доступу: http://www.umass.edu/etruscannews/announcements. html. Доступ: 07.10.2014.
• 26. Momigliano A. The origins of Rome / A. Momigliano // CAH.² — Cambr., 1989. — Vol. 7. Pt. 2. — 1989 — P 52−112.
• 27. Morandi A. Note di epigrafia etrusca arcaica / A. Morandi // Revue belge de philologie et d’histoire. Antiquite. — Oudheid. — 1988. — T. 66, fasc. 1. — P. 86−100.
• 28. Poucet J. La Rome archa’i’que. Quelques nouveautes archeologiques: S. Omobono le Comitium la Regia / J. Poucet // L’antiquite classique. — 1980. — T. 49. — p. 286 315.
• 29. Prayon F. Die Etrusker: Geschichte, Religion, Kunst / F. Prayon. — Munchen, 1996. — 128 S.
• 30. Ridgway D. The Etruscans / D. Ridgway // CAH². — Cambr., 1988. — Vol. 4. -P 634 675.
• 31. Ridgway D. The first Western Greeks / D. Ridgway. — Cambr., 1992. — 181 p.
• 32. Ross Holloway R. The archaeology of Early Rome and Latium / R. Ross Holloway. — L., 1996. — 203 p.
• 33. Serrano L. Scaraboid seal of the «Lyre-Player Group» at the Huelva Museum / L. Serrano, F. Gonzalez de Canales, J. Llomart, A. Montano // Actas do V Encontro de Arqueologia do Sudoeste Peninsular (Almodovar, Portugal, 18−20 November 2010). — Almodovar, 2012. — P 279−288.
• 34. Slunecko V. Etrusky onomasticky system / V. Slunecko // Listy filol. — 1990. — Roc. 113. — № 4. — S. 272−292.
• 35. Walde A. Lateinisches etymologisches Worterbuch: in 2 Bde. / A. Walde. — [3 Aufl.]. — Heidelberg, 1954. — Bd. 2: M-Z. — 851 S.
• 36. Wallace R.E. Etruscan Inscriptions on Ivory Objects Recovered from the Orientalizing Period Residence at Poggio Civitate (Murlo) / R.E. Wallace // Etruscan Studies. — 2008. — Vol. 11. — P. 67−80.