Название як кодированная ідея тексту

Название як кодированная ідея текста

Оформление письмового виду промови починається в назві тексту, що є яке закінчила вираз певної ідеї. Назва залежно від як у ньому мовних одиниць то, можливо два види: іменне (наприклад, «The White Monkey ») чи дієслівне (наприклад, «Те Let »). Назви змішаного типу, зазвичай, не спостерігаються, хоча у принципі не виключені (наприклад, «Алітет іде в гори»). Зазначені види назв можуть мати структурне розширення. Найбільшою частотністю відрізняється структурне розширення іменного центру всередині себе, яке купує характер глибинного плану (порівн. «Ліс» і «Російський ліс», де у другому назві відбувається значеннєве розкриття іменного центру з допомогою сочетающегося з нею лимитатора).

В назвах найчастіше використовують іменники в називному відмінку («Постріл»), іноді у формі множини («Біси»), іноді з'єднані союзом (наприклад, союзом «і»: «Війна і світ»). Дієслова, використовувані в назвах, зазвичай вжиті у вигляді наказового нахилення («Live with Lightning »), інфінітива («Час жити та палестинці час вмирати»). У нерідко використовуються прислів'я («Much Ado About Nothing », «Щоправда добре, а щастя краще»), власні імена («Macbeth », «Фома Гордєєв»), словосполучення іменного чи дієслівного плану («The Twelfth Night », «Троє в сірих шинелях»), пропозиції («Алітет іде в гори»), пропозиції з нульовими членами, чи пізно це звані еліптичні висловлювання («Час, вперед!»).

В залежності від складових його одиниць (компонентів) назва то, можливо: 1) однокомпонентным (під час використання одиниць лише одну грамматического статусу, т. е. або іменників, або дієслів, — «Ганна Кареніна»); однокомпонентным з розширенням (під час використання лимитаторов адъективного чи рідше адвербиального характеру — «Російський ліс», «Таємниця двох океанів»); 2) двухкомпонентным (під час використання прийменників та створення спілок — «Sense and Sensibility », «будинок із мезоніном»); двухкомпонентным з розширенням («Декілька років у селі», «Alice «p.s Adventures in Wonderland »); 3) багатокомпонентним (при використанні одиниць різного грамматического статусу — «Людина, який сміється», «Алітет іде в гори»); багатокомпонентним з розширенням («Життя невпинно й дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, прожив 28 років у повній самотності на острові біля берегів Америки, біля усть річки Оріноко, куди він його викинуло кораблекрушением…»). Хто ж назва? Так само воно пропозиції, эллиптическому висловом, словосполученням чи слову? Почати з відповіді друге запитання. На думку, пропозицію характеризують три провідних ознаки: 1) структурна модель, що носить стабільного характеру і допускає додавання чи опущення з яких складається членів (порівн. «Рано», «Морозить», де якесь зміна — типу «це морозить» — суперечить структурної моделі, яка у даному мові); 2) вираз щодо закінченою думки, чим є неодмінну прикметну рису пропозиції, бо «у кожному пропозиції можна (це має), як в «осередку «(«клітинці «), розкрити зачатки всіх елементів діалектики…» «; 3) просторово-часової характер зв’язки Польщі з об'єктом, оскільки принцип побудови кожного пропозиції зводиться до встановлення просторово-часової соотносимости вираженої думки із зафіксованою в пропозиції дійсністю. (Цей принцип поширюється як у односоставные, і на двусоставные пропозиції, однак у односоставных пропозиціях за відсутності граматичної морфеми часу дію сприймається як що у момент, близька до говорящему.).

Название, в на відміну від пропозиції, передбачає наявності стабільної структурної моделі. Воно не одно пропозиції і з значеннєвий установці, оскільки висловлює не щодо закінчену думку, що стосується одного якогось об'єкта, а концентрує у собі основну ідею твори. Отже, значеннєва установка в назві виступає як певного коду. Назва не передбачає і просторово-часової кореляції з об'єктом, у зв’язку з ніж у назвах часто використовуються: 1) прислів'я і приказки («Не все котові масниця»), де дію необмежена у часі; 2) імперативна форма («Живи і пам’ятай»), на яку характерна волеизъявительная спрямованість повелительно-побудительного плану, не соотносимая з реально тимчасовим поданням об'єкт; 3) ономастическая структура («Ганна Кареніна», «Жучка»), теж має просторово-часових зв’язку з об'єктом. Прислів'я і приказки як виразники зображеного у яких досвіду і мудрості народу багатомірні, т. е. застосовні до різним сторонам психологічної та соціологічною оцінки об'єкта. У такій самій ступеня багатомірні назви, представлені у формі імперативу, коли невизначеність дії, спрямованого у майбутнє та наверненого до читача, допускає широту психологічного і соціологічного підходу у витлумаченні змістовної боку тексту. Ще більшою мірою багатомірність підходу властива назв — іменам власним: у яких виділений обличчя виступає одній з стрижневих постатей, навколо якої вже розкривається психосоциологический конфликт.

На підставі вищевикладеного можна дійти невтішного висновку у тому, що сама назва містить основну ідею твори, подану у певному коді, і не лише смисловим, а й психосоциолингвистическим ядром цієї ідеї, раскрываемой всім произведением.

Перейдем до розгляду співвідношення назви і еліптичного висловлювання. Останнє, як вказувалося вище, допускає наявність нульових членів і, отже, характеризується відсутністю просторово-часової кореляції з об'єктом, вираженої мовними засобами, перепусткою смысловыразительных елементів, доходить до опущення що підлягає і присудка, змістовної повнотою переданого об'єкта. Останнє пояснюється, природно, тієї ситуативностью, яка заповнює відсутні просторово-часові морфеми і допускає опущення певних членів пропозиції через дію закону мовної економії. Назва, на відміну еліптичного висловлювання, немає ситуативно. Укладена у ньому зміст не розпочинається текстом, а, навпаки, розкривається саме його прочитання. Назва навіть паралельно змісту тексту і тому то, можливо одночасно заповнене з допомогою останнього. Тому назва не одно эллиптическому висловом. Так само чи назва, що складається з кількох слів (які стосуються іменний чи дієслівної групі), словосполученням? Відомо, тому що словосполучення необов’язково має бути зазначено ознакою часу, й у воно подібно під назвою. Проте словосполучення кількісно одномірне, т. е. воно передає поглиблене уявлення якесь однієї боці об'єкту і не переходить межі виділеної боку. Назва тексту в формі словосполучення кількісно многомерно: він покликаний висловити не лише одну, а кілька ліній розповіді (часом паралельних, а іноді навіть контрадикторных), кожна з яких по-своєму переломлює у собі зміст тексту. Отже, назва — це «специфічний психосоциолингвистический вузол, що стягує все іноді навіть різнопланові боку тексту у єдиний значеннєвий пучок; він обов’язкову багатомірність кількох сюжетних ліній, що реалізується через ідею, закодовану в назві произведения.

В зв’язки й з вищевикладеним треба сказати, що сама назва, випереджаючи змістовну канву твори, не повторює її, а має ще особливої сили ретроспективного на читача, коли відразу після ознайомлення з текстом відбувається хіба що співвідношення викладеного змісту під назвою (у своїй розкриття кодового сенсу назви здійснюється, як вище, з допомогою і осмисленням тих психосоцирлогических моментів, з допомогою яких автор прагне висловити ідею твори). Тому назва націлює на певну значеннєву перспективу, розуміння якої можливо лише після ознайомлення із вмістом тексту, а повне розкриття відбувається після ретроспективну зв’язок розповіді й назви. Отже, назва розкривається і осмислюється завдяки цілісно висловленому змісту тексту. Але і назву, своєю чергою, дозволяє переосмислити текст відповідно до тієї ідеєю, яка закодована у ньому. (Наприклад, назва твори У. Распутіна «Живи і пам’ятай» змушує читача знову повернутися до його змісту, у якому головні герої — Настена й жити Андрій (і навіть їх ще народжений дитина) — гинуть по суті, приречені на загибель через неправильне вчинку Андрія. Саме назва цього твору звертає увагу читача тих соціальні моменти, про які повинен пам’ятати кожен живе.) Отже, назва — це внутрішньо залежна й те водночас спрямовуюча віха тексту. По узагальнюючої силі назва наближається до речі. Проте, в на відміну від слова, він просто узагальнює якийсь фрагмент дійсності, а висловлює цілісну ідею твори, закодированно представленную.

Итак, назва не одно ні пропозиції, ні эллиптическому висловом, ні словосполученням, ні слову. Головна відмінність у тому, що тільки назву на силу своєї органічної в зв’язку зі дешифрующим його текстом може висловити ідею твори (в закодованому виде).

Следовательно, назва виступає у ролі кодовою одиниці промови, мінімальної за кількістю з яких складається мовних одиниць, але максимальної за силою психосоциолингвистического узагальнення. Текст виступає у ролі дешифрующей одиниці, максимальної за кількістю з яких складається мовних одиниць, але рівної назві за силою психосоциолингвистического узагальнення. Різниця лише у цьому, що сама назва дає це узагальнення в кодово-зашифрованном вигляді, а текст у всієї повноті изложения.

В висновок розглянемо кілька докладніше зв’язок назви із тим твори (яка, як відомо, визначає світоглядну позицію автора, має певне значеннєве втілення), ні з цільової установкою (що вже ідеї, оскільки визначає лише світоглядну позицію автора). Ідея твори, куди входять у собі певну цільову установку, передає світоглядну позицію автора у її психосоциолингвистической інтерпретації. Автор стверджує цю позицію у першу чергу назвою, та був розкриває її усім своїм твором. Тому назва, втілене з тексту, є максимально завершене вираз ідеї, яку автор намагається передати широкому полотні психосоциолингвистического узагальнення. Аспекти такого узагальнення неминуче носять багатоплановий характер (порівн. у романі «Війна і світ> різне ставлення до війни персонажів цього твору) і може бути передані через різні конфліктні ситуації до взаємовиключних. Таке взаємовиключення є лише формою ще загостреного висловлювання ідеї, й у плані можна стверджувати, що сама назва у разі, навіть коли вона сформульовано як антитеза («Війна і світ»), покликане фіксувати певну односпрямованість ідеї. Односпрямованість ідеї визначає і одномірність цільової установки, яка, як і ідея твори, віднаходить своє вихідне вираження у назві. Слід зазначити, що у назві світоглядна позиція автора формулюється або безпосередньо («Живий труп», «Вороги спалили рідну хату…»), або опосередковано, т. е. набуває певну функцію через зміст твору під час оборотності свого на читача («Подорож з Петербурга у Москві»). І у тому випадку, коли назва не співвідноситься у свідомості із будь-яким соціальним, політичним або іншим суб'єктам явищем («Дон Кіхот», «Ганна Кареніна»), воно легко набуває певну функцію, оскільки за своїй — природі назва є похідною цільової встановлення і покликане насамперед розкривати саме її. Саме тому невідомий доти персонаж, введений назва роману, п'єси тощо. п., набуває рис, наприклад, обивателя («Ионыч»), шляхетного лицаря («Дон Кіхот»), ревнивого чоловіка («Отелло») тощо. буд. Якщо така світоглядне переосмислення назви у свідомості читачів реалізувалося, це отже, що відбулася необхідна для автора ідентифікація його розуміння з розумінням читачів твір сягнуло них. (У значною мірою це від заходи таланту автора, його переконаності і правильності своїй ідеї.) Якщо ж назва не пробуджує в читачів необхідних асоціацій, залишається, крім б «річчю у собі», то навряд можна сказати, що це твір сягнуло читачів. Іншими словами, назва має узагальнюючу социально-заостренную собі силу й може придбати характер універсального обобщения.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.