Рембрандт Харменс ван Рейн

Рембрандт Харменс ван Рейн (1606−1669)

Реферат виконав: студент гр. СКБ-21 Михальчук О.М.

Міністерство освіти України Тернопільська академія народного господарства.

Інститут комп’ютерних інформаційних технологій Кафедра економіки природокористування й управління Тернопіль 1999.

Яке не є великим значення творчости Халса в історії голландського живопису, але й його славу в очах потомства затьмарює інший голландський митець Рембрандт Харменс ван Рейн. Його твори, живописні й графічні, різноманітні по сюжетах й глибині характеристик, складають одну із вершин європейського й світового мистецтва, одну із найбільш високих досягнень в розвитку реалізму.

Народився Рембрандт в Лейдені в сім «ї мірошника Харменса ван Рейну. Дуже рано виявилася у хлопчика схильність до живопису. Недовго провчившись в Лейденськом університеті, молодий Рембрандт цілком віддався мистецтву. Три рокта пробув він в майстерні живописця Сваненбюрха, а потім декілька місяців у амстердамського художника Пітера Ластмана. Алі більше, ніж у них, вчився Рембрандт біля життя: він допитливо вдивлявся в навколишній світло, спостерігав за мімікою й жестами людей, вивчав ефекти освітлення. Він писавши жанрові й релігійні сцени, портрети своїх близьких й портрети багатих замовників, численні автопортрети (власне обличчя здавалося художнику зручним про «єктом для спостереження й експериментів). Рембрандт працював масляними фарбами, олівцем, пером й пензлем, а також досконало володів технікою офорту (див. ст. «Графіка»).

У 1632 р. Рембрандт переїхав в Амстердам й швидко завоював там популярність. Кількість замовників безперервно зростало. Подібно іншим голландським художникам, Рембрандт умів жваво написати людську особу, відтворити м «котрі складки тканин й холодний блиск металу. Алі уже в цей період він багато в чому перевершує по глибині й різноманітності задумів своїх побратимів по кисті.

У традиційний для голландського мистецтва жанр групового портрета Рембрандт своєю картиною «Урок анатомії лікаря Тюлпа» (1632, Музей Мчурицхейс, Гаага) вносити нові риси: єдине почуття уваги й інтересу про «єднує слухачів лікаря Тюлпа. Зосереджені його словами, смердоті порівнюють розітнений труп із малюнками в анатомічному апасе. Картина сприймається не як ретельно продуманий по композиції портрет, а як переконливий своєю безпосередністю життєвий епізод.

Ця ж рису властива й «Автопортрету із Саскіюєю» (бл. 1635, Картинна галерея, Дрезден), в якій Рембрандт зобразив собі зі своєю молодою дружиною за одним столом. Підіймаючи келих, він як бі звертається до тихий, хто дивуватися на картину, й пропонує розділити із ним його безмірну радість й щастя. Він робить глядача мимовільним учасником виникаючої сцени. Потоки світла, що грають на обличчях й дорогих тканинах одягу, ніжні переливи золотистих й червонуватих тонів посилюють святковий настрій картини.

Задачі, котрі ставити собі за Рембрандт, не так на спрямування більшості інших голландських художників. Він все частіше вражає сучасників сміливістю й новизною своїх задумів. Прагнучи до більшої й більшої натхненності образів, Рембрандт жертвує зовнішніми подробицями й декоративними ефектами, нехтуючи годиною й вимогами замовників. Показова в цьому відношенні історія із картиною, що отримала пізніше назву «Нічний дозор» («Рота капітана Франса Баннінга Кока й лейтенанта Віллема ван Рейтенберга», 1642, Рейксмюсеум, Амстердам). Ця велика картина винна був являти собою груповий портрет членів стрілецької гільдії. Однак Рембрандт, відмовившись від прийнятого у тому годину рівного розташування фігур й статичного зображення всіх учасників, задумавши сцену, повну рушення. Він зупинився на моменті, коли як бі за сигналом тривоги поспішно й безладно виходять на площу стрілки, в процесі лікування поправляючи зброю. Попереду групи урочисто виступають капітан Баннінг Кок й його помічник.

Нерівне світло осяває групу, посилюючи враження рухливого натовпу. Не скільки портретні характеристики окремих персонажів прагне передати тут художник, стільки хоче створити враження схвильованості, раптовості події. Цього й не зрозуміли замовники, незадоволені тім, що самі обличчя видно добро, а інші майже приховані від глядача. Замовники вважали, що якщо смердоті сплатили художнику рівні суми, то повинні бути зображені ним із рівною увагою. Починаючи із цієї картини нерозуміння амстердамськими бюргерами творчих спрямувань Рембрандта якщо посилюватися все понад й більше.

Все рідше будуть звертатися до нього із великими офіційними замовленнями. Алі конфлікт із пануючим середовищем не зменшить творчої енергії майстра й аж до останнього року свого життя він якщо створювати чудові по силі емоційного впливу й правдивості реалістичні твори.

У рік створення картини «Нічний дозор» художник переживши велике особисте горі: померла його кохана дружина Саськия. Він залишився один із однорічним сином Тітусом. Рембрандт багато писавши його в різному віці, відмічаючи із великою теплотою зростаючу вдумливість й допитливість хлопчика.

У 40-х роках в картинах Рембрандта переважають золотисто-коричневі тони, чудово багаті по своїх відтінками. Трактування сюжетів й характеристики людей стають глибшим й задушевніше.

У картині Рембрандта «Святе сімейство» (1645), що зберігається в Ермітаже, в образах героїв євангельської легенди Марії, немовляти Христа й Іосифа втілені сам звичайні й прекрасні в своїй щирості й чистоті людські почуття ніжність й дбайливість матері, відчуття домашнього спокою ті, що у усі часи зрозуміло й дорого людям. Обстановка кімнати гранично проста, це житло бідного теслі, який відразу зайнятий своїм ремеслом. Не подібних картинах, але й й в своїх численних малюнках Рембрандт завжди із величезною симпатією зображав людей із народу, завжди співчував старості й самотності.

Величезне місце в творчости художника займає портрет. Рембрандт залишив нам чудову галерею облич чоловічих й жіночих, молодих й старих, але й майже завжди серйозних й зосереджених. На відміну від Франса Халса, як бі вмить фіксуючого в своїх портретах певний вираз обличчя людини, Рембрандт у вигляді зображеного узагальнює свої спостереження й роздуми над його переживаннями й над життям. Це свого роду портрет-біографія. Такий, наприклад, «Портрет старенька» (1654, ДМОМ ім. Пушкіна, Москва). Світло виділяє в картині обличчя старої жінки, її скорботний погляд приковує увагу глядача безвихідністю горя, глибиною думи, примушує задуматися над значенням існування. Рембрандт показує доброту й людяність нічим не знаменитої людини. Краса душевна перетворює втомлене, зморшкувате обличчя й робить його привабливим.

Вершина в розвитку голландського групового портрета картина «Старійшини суконного цеху, чи так звані синдики» Рембрандта (1662, Рейксмюсеум, Амстердам). Старійшини цеху сукнарів зображені в останній момент обговорення якихось важливих питань. як різні їхнього обличчя, хоч усі смердоті охоплені якоюсь однією думкою, одним спрямуванням! Це враження виникає передусім бо усі, кого зобразив художник, дивляться в одному напрямку. Вони дивляться на тихий, хто як бі знаходиться перед картиною й до кого звернені слова синдика, вміщеного в центрі групи. Таким чином, глядач, що розглядає цю композицію, стає свого роду учасником того, що відбувається: адже на нього звернути увагу діючих осіб. Причому усі смердоті по-різному дивляться, слухають виступаючого, по-різному виражають свої почуття жестами й мімікою. Весь простір картини наповнений світлом й повітрям. Єдина коричнювато-червона гама, то затухаюча, то що спалахує місцями тонкими відтінками кольору, про «єднує усі частини призначення одним нерозривним цілим.

До останніх й найбільш довершених картин художника належить велике полотно, що зберігається в Ермітаже, «Повернення блудного сина» (бл. 1668 1669). Євангельська притча про юнака, який прийшов із батьківського будинку, розтратив свій статок й жалюгідним, приниженим повернувся до батька, виростає у Рембрандта у велику загальнолюдську тему. Не можна без хвилювання дивитися на обличчя напівсліпого батька, його тремтячі старечі руки й фігуру сина, що виражає глибоке й щире розкаяння. Благородна ідея любові до приниженої й страждаючої людини розкрита туп на разючих по життєвій переконливості образах. Особисті знегоди не зломили майстра, а додали особливу силу й майстерність його пізнім творам.

Крім живопису протягом всьому своєї творчости Рембрандт приділяв велику увагу офорту. І в цій області коло тим його було б також надзвичайно різноманітне. Виконані ним саме в техніці офорту портрети й пейзажі, побутові й релігійні сцени завжди відрізнялися сміливістю й новизною художніх прийомів. Художник домагається у яких чудового багатства світлотіні, виняткової виразності й лаконізму ліній. У невеликих по розмірах офортах Рембрандт створив складні, глибоко реалістичні образи.

Багаті голландські бюргери основні замовники Рембрандта не зрозуміли й не оцінили геніального художника. Трагічно самотнім, в злиднях помер Рембрандт в 1669 р. Художника поховали на кладовищі для бідняків на громадські кошти. Алі справедливість перемогла: Рембрандта шанують нащадки, їм пишатися не лише його батьківщина, але й й все людство.