Життєва безпека /Укр./

Пожежна безпека.

Організація пожежної охорони.

Пожежа — неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яку призводить до матеріальної шкоди.

Пожежна безпека — стан об'єкта, при якому із регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі й впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил й норм пожежної безпеки, невиконання Закону «Про пожежну безпечу».

Небезпечними чинниками пожежі й вибуху, котрі можуть призвести до травми, отруєння, загибелі чи матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків й споруд.

За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають її керівники, начальники цехів, майстри та інші керівники.

На підприємствах існує два види пожежної охорони: професійна й воєнізована. Воєнізована охорона створюється на об'єктах із підвищеною небезпекою. Крім того підприємствах для посилення пожежної охорони організовуються добровільні пожежні дружини й команди, добровільні пожежні товариства й пожежно-технічні комісії із числа робітників та службовців.При Міністерстві внутрішніх справ існує управління пожежної охорони (УПО) й його органи на місцях. До складу УПО входити Державний пожежний нагляд який здійснює:

Контроль за станом пожежної бепеки.

Розробляє й погоджує протипожежні норми й праила та контролює їхнього виконання в проектах й безпосередньо на об'єктах народного господарства.

Проводить розслідування й облік пожеж.

Організовує протипожежну профілактику.

Протипожежна профілактика — це комплекс організаційних й технічних заходів, котрі спрямовані на здійснення безпеки людей, на попередження пожеж, локалізацію їхні поширення, а також створення умів для успішного гасіння пожежі.

Відповідальним керівником робіт по ліквідації пожеж й аварій на підприємстві є головний інженер. Начальник структурного підрозділу, в якому виникла пожежа, є відповідальним виконавцем робіт по її ліквідації.

. Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин й матеріалів.

Горіння — це процес окислення який супроводжується інтенсивним виділенням тепла й променевої енергії.

Горіння виникає коли є горюча речовина, окислювач та джерело запалювання. Окислювачами можуть бути кисень повітря, бертолєтова сіль, пероксид натрію, азотна кислота, хлор, фтор, бром, окисли азоту, тощо .

Горіння може бути повним й неповним. Повне — при достатній чи надлишковій кількості окислювача й при такому горінні виділяються натоксичні речовини.

Неповне — відбувається при недостатній кількості окислювача. При неповному горінні утворюються продукти неповного згорання, серед які є токсичні речовини (чадний газ, водень).

При горінні однорідних горючих сумішей виникає кінетичне горіння, швидкість поширення якого залежить від швидкості передавання теплової енергії в суміші й може досягати сотень метрів хвилини й супроводжується вибухом.

Вибух — швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яку супроводжується виділенням енергії й утворенням ударної хвилі. Ударна хвиля поширюється перед фронтом полум’я з швидкістю звуку 330 м/с.

Пожежо-вибухонебезпечність виробництв визначається агрегатним станом речовин та матеріалів та їхні показниками пожежо-вибухонебезпечності. Показники пожежо-вибухонебезпечності: група спалимості, температура займання, температура спалаху, температура самозаймання, нижня та верхня концентраційні межі запалення, умови теплового самозаймання та ін.

Спалимість — це здатність речовини чи матеріалу до горіння. Займання — це вухо горіння под дією джерела запалювання. За спалимістю речовини й матеріали поділяються втричі групи:

Спалимі - речовини й матеріали здатні самозайматися, чи займатися від джерел запалювання й самостійно горіти чи тліти после його віддалення. До них відносяться усі органічні речовини.

Неспалимі - речовини й матеріали, котрі не дуже до горіння у повітрі, від джерел запалювання не займаються, не тліють й не обвуглюються. Це неорганічні матеріали, метали та ін.

Важкоспалимі - речовини й матеріали, котрі горять від джерела запалювання, але й не здатні горіти после його видалення. Це матеріали, котрі містять спалимі та неспалимі складові.

Температура займання — це найнижча температура речовини, при якій вона виділяє парі із такою швидкістю, що после займання їхні від джерела запалювання виникає стійке горіння.

Температура спалаху — це найнижча (в умовах спеціального дослідження) температура речовини, при якій над її поверхнею утворюються парі, котрі здатні спалахнути у повітрі від джерела запалювання, але й швидкість утворення парів недостатня для подальшого горіння.

Спалимі рідини более пожежонебезпечні, ніж тверді матеріали й речовини, бо смердоті легко займаються, інтенсивніше горять та утворюють із повітрям вибухота пожежонебезпечні суміші й характеризуються температурою спалаху, нижньою й верхньою межею поширення полум’я нижньою й верхньою межею поширення полум’я.

За температурою спалаху розрізняють рідини:

Легкозаймисті (ЛЗР) — це рідини із температурою спалаху до 61° З (в закритому тиглі) чи до 66 ° З (у відкритому тиглі).

Спалимі рідини (СВ) — це рідини із температурою спалаху понад 61° З (в закритому тиглі) чи понад 66 ° З (у відкритому тиглі).

Ступінь пожежовибухонебезпечності спалимих газів визначається також концентраційними межами поширення полум’я.

Нижня концентраційна межа поширення полум’я — це мінімальний вміст палива в середовищі, при якому можливе поширення полум’я по суміші на чи — якої відстань від джерела запалення.

Верхня концентраційна межа поширення полум’я визначається максимальним вмістом палива в середовищі, вище якого суміш стає нездатною до поширення полум’я.

Всередині цих між суміш спалима, а поза ними суміш не горить.

Пожежой вибухонебезпечний пив.

Залежно від значення нижньої межі поширення полум’я пив поділяють на вибухой пожежонебезпечний. Пив, який складається із найменших частинок спалимих речовин, що перебувають у зваженому стані (аерозоль) в межах від нижньої до верхньої концентраційної межі поширення полум’я є вибухонебезпечним. За ступенем вибухой пожежонебезпесності пив поділяють на дві групи й чотири класи.

Вибухонебезпечний пив (група А) — пив із нижньою межею поширення полум’я до 65 г/м3.

Найбільш вибухонебезпечний пив (І клас) — пив із нижньою межею поширення полум’я до 15 г/м3 (пив сірки, каніфолі, нафталіну, сухого молока, торфу).

Вибухонебезпечний пив ІІ клас) — пив із нижньою концентраційною межею поширення полум’я від 15 г/м3 до 65 г/м3 (пив кави, чаю, борошна, вугілля, сіна, гороху).

Пожежонебезпечний пив (група Б) — пив із нижньою межею поширення полум’я понад 65 г/м3.

Найбільш пожежонебезпечний пив (ІІІ клас) — пив із температурою самозаймання до 250 ° З (пив тютюну).

Пожежонебезпечний пив (ІІІ клас) — пив із температурою самозаймається понад 250 ° З (деревний та вугільний пив).

Самозаймання речовин.

Самозаймання — явище різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, котрі приводять до виникнення горіння речовини при відсутності запалювання. Залежності від причин самозаймання буває хімічним, тепловим, мікробіологічним.

Хімічне самозаймання виникає в результаті дії на речовину кисню повітря, води чи взаємодії речовин. Наприклад, самозаймання забрудненого оливою ганчір'я, через окиснення олив повітрям із виділенням тепла, чи под дією води на лужні метали займається водень.

Теплове — це самозаймання виникає внаслідок самонагрівання, яку виникло под дією зовнішнього нагріву речовини вище температури самонагрівання.

Мікробіологічне самозаймання виникає в органічних речовинах. При певній вологості й температурі в органічних речовинах, торфі, ініціюється життєдіяльність мікроорганізмів й утворюється павутинний гліт (грибок). При цьому підвищується температура й міняються форми мікроорганізмів, а при температурі 75° З гинуть. Алі при 60−70° проходити окиснення й обвуглення деяких легкозаймистих органічних сполук із утворенням дрібнопористого вугілля. Адсорбуючи кисень повітря це вугілля нагрівається до температури розпаду й активного окиснення органічних речовин, що й призводить до займання.

.Протипожежні вимоги до будинків й споруд.

Виходячи із властивостей речовин й матеріалів, умів їхні застосування й обробки й у відповідності з ОНТП 24−86 «Визначення категорій приміщень й будівель по вибухопожежній й пожежній небезпеці» приміщення по вибухопожежній й пожежній небезпеці діляться на п’ять категорій — А, Б, У, Р, Д.

До категорії А належати приміщення, де перебувають спалимі та легкозаймисті рідини із температурою спалаху, що не перевищує 28° З, а також речовини й матеріали здатні вибухати й горіти при взаємодії із водою, киснем чи одне із одним; при утворенні вибухонебезпечних сумішей розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.

До категорії Б належати приміщення, в які є пив та волокна, легкозаймисті рідини із температурою спалаху понад 28° З та спалимі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні та пароповітряні суміші, при займанні які розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.

До категорії У належати приміщення, де перебувають спалимі та важкоспалимі рідини, тверді спалимі та важкоспалимі речовини та матеріали (до того числі пив та волокна), а також речовини й матеріалиякі здатні при взаємодії із водою, киснем повітря та одне із одним лише горіти (за умови, що ці приміщення не відносяться до категорії А чи Б).

До категорії Р належати приміщення, в які є неспалимі речовини та матеріали в гарячому, розпеченому чи розплавленому стані, а також спалимі гази, рідини та тверді речовини, котрі спалюються чи утилізуються як паливо; процес їхні обробки супроводжується виділенням променевої теплоти, іскор та полум’я.

До категорії Д належати приміщення, в які є неспалимі речовини та матеріали у холодного стані.

На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу тепла, тобто їхні вогнестійкість.

Вогнестійкість — здатність будівельних конструкцій чинити опір дії високої температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню в умовах пожежі й виконувати при цьому свої звичайні експлуатаційні функції. Вогнестійкість конструкцій будівель характеризується межею вогнестійкості.

Межа вогнестійкості - це годину, протягом якого конструкція може витримати дію вогню, а потім уже починається деформація.

Всі приміщення й споруди за ступенем вогнестійкості за СНиП 2.01.02−85 поділяють п’ять щаблів.

Будинок може належати доти чи іншого ступеня вогнестійкості, якщо значення між вогнестійкості й між поширення вогню всіх конструкцій не перевищує значень вимог СНиП 2.01.02−85.

Пожежна профілактика електрообладнання.

Електрична енергія певних умовах легко переходити у теплову й це може викликати пожежі й вибухи. Пожежна небезпека електрообладнання, електронних приладів, радіоелектронної апаратури, апаратури управління, електроприймачів пов’язана із використанням спалимих матеріалів: гуми, пластмас, лаків, олій.

Джерелами займання можуть бути електричні іскри, дуги, короткій нозі замикання, струмові перевантаження, перегріті опірні поверхні, несправність обладнання. Окислювачем звичайно служити кисень. Алі потужність й тривалість дії цих джерел займання порівняно малі, тому горіння, як правило, не розвивається. Виникнення пожежі в електронних пристроях можливо, якщо використовуються спалимі й важкоспалимі матеріали й вироби.

Кабельні лінії електроживлення виконані із спалимого ізоляційного матеріалу, тому є найбільш пожежонебезпечними елементами в конструкціях електрообладнання.

Коротке замикання (КЗ).

КЗ виникають в результаті порушення ізоляції частин обладнання, що проводять струм й зовнішніх механічних пошкоджень в електричних дротах, монтажних дротах, обмотках двигунів й апаратів. Ізоляція елементів, що проводять струм може пошкоджуватися при дії на неї високої температури чи полум’я, інфрачервоного випромінювання, переходу напруги із первинної обмотки силового трансформатора на вторинну, при підвищених режимах навантаження (нагрів до високих температур, й як наслідок при охолодженні конденсується вода) та інш.

Сила струму КЗ може бути від одиниць до сотень кілоампер. Струми КЗ викликають термічну й електродинамічну дію й супроводжуються різким зниженням напруги в електромережі. Струми КЗ можуть перегріти частини, що проводять струм й розплавити дроти (температура до 20 000° З). Протікання по провіднику тривалого припустимого струму силою (І) пов’язано із виділенням тепла Q (Дж), й кількісно визначається законом Ленца-Джоуля:

,.

I — сила тривалого припустимого струму, А;

R — активний опір, Ом;

t — годину, з.

Час проходження струму КЗ не перевищує декількох секунд чи навіть долі секунди й залежить від дії апаратів захисту (плаких запобіжників, автоматичних виключателі, інш). При проходженні струму КЗ сила якого перевищує допустимий струм, температура нагріву дроту різко підвищується й може досягнути небезпечних значень.

Відомо, що два провідники, по які проходити електричний струм, взаємодіють один із одним. Напрям сили взаємодії визначається напрямом струму в провідниках. При однаковому напрямку струму електродинамічні сили притягують провідники, при різних — відштовхують. При КЗ в мережі можуть виникати струми, що кілька десятків й сотні раз перевищують номінальні, тому електродинамічні сили стараються деформувати провідники й ізолюючі частини, на які смердоті кріпляться.

КЗ супроводжується різким зниженням напруги в електромережах. У результаті виникає частковий чи повний розлад електропостачання споживачів.

Профілактика КЗ передбачає наступні заходь:

правильний вибір, монтаж й експлуатація електричних мереж, електрообладнання.

правильний вибір конструкціїї електрообладнання, способу встановлення й класу ізоляції (опір ізоляції згідно із ПУЕ 500кОм).

електричний захист електричних мереж, електрообладнання (швидкодіючі реле, автоматичні вимикачі, запобіжники).

Перевантаження.

При проходженні струму по провідниках виділяється тепло, яку нагріває їхні до температур при які посилюються окислювальні процеси, на дротах утворюються оксиди, котрі мають високий опір, збільшується опір контакту й, відповідно кількість тепла, що виділяється. А це спричиняє старіння чи руйнування ізоляції. Наслідком цого може бути електричний пробій ізоляції й пошкодження прилаштую, а при наявності спалимої ізоляції й пожежой вибухонебезпечного середовища -пожежа чи вибух. Оскільки кожний провідник розрахований на певний струм, то збільшення його може призвести до перевантаження.

Причиною перевантаження може бути неправильний розрахунок при проектуванні мереж й схем (занижений переріз дротів, перевантаження радіоелементів, додаткове включення пристроїв до джерел живлення на котрі смердоті не розраховані), пониження напруги в мережі.

Профілактика пожеж від перевантажень:

при проектуванні необхідно правильно вибирати переріз провідників мереж й схем за допустимою густиною струму, щоб Ідоп.>=Ір;

в процесі експлуатації електричних мереж не можна включати додатково електроприймачі, якщо мережа на це не розрахована;

для захисту електрообладнання від струмів перевантаження найбільш ефективні автоматичні й електронні схеми захисту, виключателі, теплові реле й плавкі запобіжники.

Перехідні опори.

Причиною пожежі й аварій можуть бути великі перехідні опори, котрі виникають в місцях з'єднань та розгалужень провідників, в контактах пристроїв, чи на клемах, якщо ці з'єднання зроблені неправильно чи покрилися іржою.

При проходженні струму навантаження в такому контактному з'єднанні виділяється деяка кількість тепла, пропорційна квадратному струму й опору точок дійсного дотику. Вона може бути досить велика, що місця перехідних опорів сильно нагріваються. Якщо контакти будуть торкатися спалимих матеріалів, то ці матеріали можуть зайнятися, якщо ж є вибухонебезпечна суміш газів виникне вибух.

Профілактика пожеж від перехідних опорів:

для збільшення площі дійсного дотику контактів необхідно використовувати пружні контакти чи спеціальні стальні пружини;

для відводу тепла від точок дотику й розсіювання його необхідно виготовляти контакти певної маси й поверхні охолодження;

всі контактні з'єднання повинні бути доступні для огляду.

Головним засобом запобігання пожеж й вибухів від електрообладнання є правильний вибір й експлуатація обладнання у вибухой пожежонебезпечних приміщеннях й виробництвах. Згідно ПУЕ, приміщення (цехи, дільниці та інш.) поділяються на пожежонебезпечні (П-1, П-іі, П-Ііа, П-ІІІ) й вибухонебезпечні (В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-ІІ, В-Ііа) зони.

Пожежонебезпечна зона — це простір, де можуть знаходитися спалимі речовини, як при нормальному технологічному процесі, то й можливих його порушеннях.

Вибухонебезпечна зона — це простір, в якому є чи можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші.

За ступенем пожежної небезпеки пожежонебезпечні приміщення поділяються на наступні класи:

П-І - приміщення, в які використовуються чи зберігаються тверді спалимі рідини із температурою спалаху парів вище, ніж 61 градус цельсія (склади мінеральних масел, насосні станції спалимих рідин).

П-ІІ - приміщення, в які виділяється спалимий пив чи волонка із нижньою концентраційною межею займання более, ніж 65 г/м3 до об'єму повітря, котрі не можуть утворювати вибухонебезпечні суміші (деревообробні цехи, малозапилені цехи, млини).

П-ІІа — приміщення, в які утворюються тверді спалимі матеріали без виділення пилку й волокон (склади паперу, цехи зберігання меблів).

П-ІІІ - зовнішні установки, в які використовуються спалимі рідини із температурою спалаху, більшою ніж 61 градус цельсія чи тверді спалимі речовини (склади палива й деревини).

Згідно ПУЕ вибухонебезпечні установки й приміщення поділяються на такі класи:

По газу — В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг.

По пилку — В-ІІ, В-Ііа.

В-І - приміщення, в які виділяються спалимі гази чи парі легкозаймистих речовин в такій кількості й мають такі властивості, що можуть утворювати із повітрям вибухонебезпечні суміші при нормальних умовах роботи (постійно є вибухонебезпечна концентрація — завантаження-розвантаження технологічних апаратів, зберігання чи переливання легкозаймистих речовин).

В-Іа та В-Ііа — приміщення, в які вибухонебезпечні суміші утворюються в результаті аварії чи несправності апаратів, установок, а нормальних умовах роботи технологічного обладнання вибухонебезпечні суміші не утворюються.

В-Іб — приміщення характеризуються такими ж показниками, як й в В-Іа, але й мають наступні особливості:

Спалимі гази мають високу нижню між вибуховості (15% й понад й різкий запах при гранично допустимих концентраціях);

Може матір місце локальна вибухонебезпечна концентрація;

Спалимі гази легкозаймистих речовин знаходяться в кількостях, котрі не створюють загальної вибухонебезпечної концентрації, робота із ними проводитися без використання відкритого вогню. Ці приміщення відносяться до невибухонебезпечних за умови, що робота виконується в витяжних шафах чи под витяжною парасолею).

В-Іг — зовніші установки, в які містяться вибухонебезпечні парі, гази й легкозаймисті речовини (сховища легкозаймистих речовин).

В-ІІ - приміщення, в які виділяється пив, який переходити в завислий стан, що здатний утворювати із повітрям й іншими окислювачами вибухові системи при нормальних нетривалих режимах роботи технологічних апаратів та обладнання.

Згідно із ПУЕ в пожежонебезпечних зонах використовуються електрообладнання закритого типу,.

В вибухонебезпечних зонах й зовнішніх установках необхідно використовувати вибухозахищене електрообладнання, виготовлене згідно із ГОСТ 12.2.020−76 «Електрообладнання вибухозахищене».

Засоби та способи гасіння пожежі.

Пожежу, котра виникла можна ліквідувати, якщо забрати один із трьох факторів необходимых для горіння: горючу речовину, окислювач, джерело тепла.

Існують два способи гасіння пожеж: фізичний та хімічний.

До фізичних способів припинення горіння відносяться.

охолодження зони горіння чи горючих речовин.

розбавлення реагуючих речовин в зоні горіння негорючими речовинами.

ізоляція реагуючих речовин від зони горіння.

Хімічний спосіб припинення пожежі - це хімічне гальмування реакції горіння. До основних засобів гасіння пожежі (із допомогою які здійснюється тієї чи інший спосіб припинення горіння) відносяться:

вода (у вигляді струменя чи у розпиленому стані).

інертні гази (вуглекислий газ, азот).

піни хімічні та повітряномеханічні.

порошкові суміші.

покривала із брезентові та азбесту.

Вибір тихий чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежї, масштабів загорянь, особливостей горіння речовин та матеріалів.

Вода — найбільш дешева та поширена вогнегасна речовина. Це пояснюється:

великою теплоємністю (теплота пароутворення 539 кал/г).

високою термічною стійкістю (розкладається при температурі вище 1700° З).

значним збільшенням об'єму при пароутворенні (1 л води при випаровуванні утворює понад 1700л парі).

охолоджує зону горіння.

Воду застосовують у вигляді потужних струменів й як пару. Струменем води збивають полум’я й одночасно охолоджують поверхню. Струменем води гасять тверді спалимі речовини; дощем й водяним пилом — тверді, волокнисті сипучі речовини, а також легкозаймисті та спалимі рідини (спирт, трансформаторна олія, тощо). Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м³ невеликих загорянь на відкритих установках.

Промислові підприємства мають зовнішнє й внутрішнє протипожежне водопостачання. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними помпами, які забезпечують подання компактних струменів на висоту не менше 10 м чи рухомими пожежними помпами й мотопомпами, що забирають воду з гідрантів.Внутрішній протипожежний водогін обладнується пожежними кранами, котрі встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом.

Для гасіння пожеж всередині будівель, крім пожежних кранів встановлюються автоматично діючі спринклерні чи дренчерн установки. Спринклрна установка водяної системи являє собою розгалужену мережу труб под стелею зі спринклерними головками (розбризкувачами), котрі закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141, 182 ° З. Установки мають контрольно-сигнальний клапан, який пропускає води спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до й после клапану.

Дренчерні установки обладнуються розбризкуючими головками, котрі постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну чи автоматично при спрацюванні пожежних давачів, котрі відкривають клапан групової дії.

Інертні гази (вуглекислота, азот, аргон, інш.) особливо доцільно застосовувати тоді, коли застосування води може викликати вибух чи поширення горіння, чи ж пошкодження апаратури, обладнання, цінностей.

Вуглекислота виконує дві функції :охолоджуючу та ізолюючу.

Вуглекислота — газ без кольору й запаху. Він важче від повітря в 1.5 рази; при 0° З й Р=36атм легко переходити у рідкий стан, тоді його називають вугликислотою. З 1 л рідкої вуглекислоти при t° =0° утворюється 506л газу. Зберігаються в стальних балонах. Подача кислоти проводитися через раструби — диффузори, внаслідок чого відбувається переохолодження кислоти, що виходить й утворення вуглекислого снігу.

При використанні вуглекислоти необхідно врахувати токсичність її. При вдиханні повітря, яку містить 10% СО2, й не має запаху наступає параліч дихання й смерть.

Азот не має ані кольору ані запаху. Порівняно із СО2 в рідкий стан переходити при дуже низькій температурі (-195.8° З).

Азот як засіб гасіння використовується методом розбавлення спалимої речовини.

Вуглекислоту й азот застосовують в порівняно невеликих по об'єму приміщеннях, головним чином при гасінні речовин, що горять полум’ям (рідини, гази). Погано гасять речовини, здатні тліти.

Оскільки вуглекислота відновлюється лужноземельними металами, її не можна застосовувати при гасінні цих металів.

Азот застосовують для заповнення вільних об'ємів в посудинах над ЛЗР із метою запобігання вибухів у виробничих установках.

Піни для гасіння пожеж являють собою суміш газу із рідиною. Пухирці газу можуть утворюватися всередині рідини в результаті хімічних процесів чи механічного змішування газу (повітря) із рідиною. Гасіння піною заключається до того, що пінне покриття є якби екраном, який запобігає дії тепла зони горіння на поверхню речовини. Піна запобігає виходу рідини до зони горіння, виявляючи ізолюючу дію. Піна виявляє й деяку охолоджуючу дію.

Хімічна піна утворюється в результаті такої реакції, при якій в рідкому середовищі утворюється будь-який газ. Наприклад, для утворення піни використовують піногенераторний порошок, який містить кислотну частину — сірчанокислий глинозем (Al2(SO4)3), лужну частину — бікарбонат натрію (NaHCO3), екстракт солодкового кореня (піноутворююча речовина, Яка надає міцність плівкам пухирців). При змішуванні порошку із водою відбувається реакція із утворенням вуглекислого газу. Цю піну застосовують для гасіння нафтопродуктів.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря, води й поверхнево-активної речовини (наприклад, піноутворювача ПО-1).

Піни характеризуються кратністю й стійкістю.

Під кратністю розуміють ставлення об'єму піни до об'єму рідини із якої вона здобуто. Кратність хімічної піни складає 5. Повітряно-механічна піна буває низької (до 10), середньої (11−200) й високої (201−1000) кратності.

Стійкість — годину від моменту утворення до повного розпаду. Стійкість хімічної піни становить 40 хв., повітряно-механічної - 20−30 хв.

Піни низької та середньої кратності застосовуються для гасіння нафтопродуктів, твердих речовин та матеріалів. Піни високої кратності використовуються для гасіння легкозаймистих та спалимих речовин.

Первинні засоби гасіння пожежі:

внутрішні пожежні крани.

відра, кошми, лопати, пісок.

вогнегасники.

Пінний вогнегасник ОХП-10 складається з зварного сталевого корпусу, який містить лужний розчин соди із лакричним екстрактом. Всередині встановлено поліетиленовий посуд із сумішшю сірчаної кислоти та сульфату заліза. При змішуванні кислотного й лужного розчинів утворюється піна. Цей вогнегасник можна застосовувати для гасіння твердих речовин та легкозаймистих рідин із відкритою поверхнею. Піна електропровідна, тому цим вогнегасником не можна гасити електрообладнання, що знаходиться под напругою.

Вогнегасники вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5 складаються з сталевого балону із запорним вентилем. Балон заповнений зрідженою вуглекислотою под тиском 7 Мпа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється й за рахунок цого її температура знижується до мінус 70 ° З й утворюється снігоподібна вуглекислота. Ці вогнегасники застосовують для гасіння невеликих пожеж, електрообладнання, що знаходиться под напругою. Не можна гасити спирт й ацетон, які розчиняють вуглекислоту, а також фотоплівку, целулоїд, які горять без доступу повітря.

Порошкові вогнегасники ОП-1, ОП-5, ОП-10 та інш. — це поліетиленові балончики, котрі містять фосфорноамонійні солі, карбонат натрію. Застосовуються для гасіння магнію та його сплавів, лужних металів алюмінію, металоорганічних сполук, а чи не можна гасити пожеж водою, піною чи вуглекислим газом.