Кавелін Константин Дмитрович

Кавелин Костянтин Дмитриевич

Кавелин, Костянтин Дмитрович (1818−1885), російський правознавець, історик, публіцист.

Родился в Петербурзі 4 (16) листопада 1818 в дворянській сім'ї.

Окончил юридичний факультет Московського університету (1839).

В 1844 там-таки захистив магістерську дисертацію, викладав спеціалісти кафедри історії російського законодавства. З 1857 працював спеціалісти кафедри громадянського права Петербурзького університету. У 1861 Кавелін пішов у відставку за політичними мотивами.

С 1878 обіймав кафедру громадянського права Военно-юридической академії.

Сторонник реформ, помірний ліберал в 1860-е роки, у період посилення революційного руху він порвав із леворадикальным табором, категорично відкидаючи тактику революційного терору. Так само рішуче Кавелін засуджував і репресивні заходи влади. Помер Кавелін у Петербурзі 3 (15) травня 1885.

Увлекавшийся в юності гегельянством і з повагою ставився до слов’янофілам (особливо до А.С.Хомякову), Кавелін під впливом Бєлінського, а пізніше Герцена і Грановського став переконаним західником.

К трудам філософського характеру ставляться передусім дві його роботи: Завдання психології (1872) і Завдання етики (1884). «Дуже обережний мислитель», за влучним висловом В. В. Зеньковского, Кавелін був схильний до філософському скептицизму і релятивізму («у світі безумовних почав чи принципів — в ньому умовно і щодо»).

Он завжди прагнув уникати крайнощів як «відстороненого» ідеалізму («метафізичні міражі»), і послідовного матеріалізму. «Знання виникає з людини, існує у ньому й йому. Намагатися пояснити, а тим паче виводити психічну життя з фізичним і навпаки — отже потраплятимуть у зачароване коло».

Высоко оцінюючи значення об'єктивного знання «точних наук», Кавелін покладав особливих надій на психологію, вважаючи, що лише лише вона «розв'яже завдання, яку не дає відповіді філософія, ні природознавство». Такий завданням він вважав розуміння внутрішньої злагоди особистості. За всієї своєї філософської «обережності» Кавелін навряд чи зміг уникнути суб'єктивізму, фактично визнаючи «первинність» внутрішнього, психічного досвіду особистості: «Світ зовнішніх реальностей є продовження особистого, індивідуального, суб'єктивного світу».

Мыслитель-либерал, Кавелін відводив на вирішальній ролі у сенсі історії особистісному початку. «Для народів, покликаних до всесвітньо-історичним действованию., існування без початку особистості неможливо… Особистість, усвідомить як така своє нескінченне, безумовне гідність, — є потрібне умова будь-якого духовному розвитку народу». Сенс російської історії вона бачила становлення і зміцненні «початку особистості», що мало зрештою призвести до зближенню Росії із Заходом. Історичний прогрес для нього немислимий поза морального розвитку людства. «Моральне розвиток виробництва і діяльність становлять ті ж самі справжню практичну потреба як й інші боку розвитку і діяльності». У плані Кавелін завжди був прибічником поміркованих адміністративних реформ, проведених «згори».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.