Вільям Оккам

Уильям Оккам

Оккам, Вільям (Ockham чи Occam, William) (прибл. 1284 — прибл. 1350), англійський философ-схоласт, відомий сьогодні переважно завдяки запропонованому їм принципу економії мислення («бритва Оккама»). Народився прибл. 1284 у містечку Оккам (графство Ліс, Англія). Після вступу в францисканський орден навчався у Оксфордському університеті, де отримав ступінь доктора теології й обійняв посаду «инцептора», чи бакалавра, тобто. викладача нижчого рангу. Пізніше цю пошесть послідовники називали його «Високоповажним инцептором» (Inceptor venerabilis). Іншим його почесним титулом був титул «Непереможний вчитель» (Doctor invincibilis).

В Оксфорді Оккам написав що з найважливіших своїх філософських і богословських праць, в частковості - пространнейший коментар на Сентенції Петра Ломбардского. Оккамизм протистояв томизму і скотизму (філософським системам Фоми Аквінського і Дунса Худоби) і набув популярності за доби пізнього Середньовіччя як вираз «сучасного» методу філософствування (via moderna). Вчення Оккама може бути охарактеризоване як чистий номіналізм, оскільки Оккам стверджував, що універсалії (загальні поняття) є лише «імена» — що містяться про себе «поняття» і «слова» усній чи письмовій промови. «Поняття» — це природні знаки речей, а «слова» — лише конвециональные (умовні) знаки. Реальним існуванням мають не універсалії, а індивідуальні, тобто. поодинокі, речі навколишнього світу — «партикулярии». Цей акцент на одиничному як на єдиною реальності висловлює суть оккамизма.

Кроме того, Оккам наполягав у тому, що всяке справжнє пояснення (отже — будь-яка теологічна чи філософська спекулятивна система) має бути гранично простим. Цей принцип «економії мислення» отримав назву «бритви Оккама». Сам Оккам формулював її таким от чином: «сутності годі було множити без необхідності». Цей принцип він використовував у тому, щоб видалити з філософської системи безліч метафізичних понять і принципів, уведених у неї його попередниками (зокрема — Дунсом Худобою), скасувавши, наприклад, розрізнення «існування» і «сутності», «загальних» і «одиничних» субстанцій, «душі» і «здібностей душі».

Еще одним ключовим моментом вчення Оккама був спектакль про абсолютному могутність Бога. Бог не пов’язаний ніякими фізичними чи моральними законами: може зробити зло про добре та, навпаки, добро — злом. Він може також виправдати грішника, який, у своїй гріховності, відвернувся від цього. Оккамово вчення про тому, що «виправдання» людини полягає просто прийнятті його Богом, не подразумевающем обов’язкової зміни у душі спонукало Лютера оголосити себе прибічником оккамизма.

В 1324 тато Іоанн XXII закликав Оккама до Авіньйона, щоб він відповів на пред’явлене йому обвинувачення у єресі. Хоча саме Оккам і не офіційно засуджений, папська комісія відкинула 51 теза, запозичений з його творів, зокрема вчення про виправданні чоловіки й про свободу Бога від морального закону, його агностицизм і вчення про євхаристії. У 1328 Оккам був відлучений від церкві та втік із Авіньйона, щоб шукати притулку в заклятого ворога тата, Людвіга Баварського. Ось він написав трактати промови про церкву і державі, заперечуючи абсолютної влади тата і виступаючи у підтримку незалежності світських правителів від церкви. Визнаючи пріоритет тата у вирішенні духовних питань, він у той час наполягав у тому, що рішення всесвітніх соборів повинні обмежувати папську влада. Останні роки життя Оккам постарався погодитися з тодішнім татом, Климентом VI. У 1349 тато дарувавши йому прощення. Помер Оккам (мабуть, від чуми) в 1349 чи 1350.

Оккам — одне із найвпливовіших англійських філософів, теологів і розширення політичних мислителів епохи пізнього Середньовіччя. Його номіналізм проклав дорогу емпіризму і позитивізму Нового часу. На наступне розвиток релігійної і політичною думки надали глибоке вплив вчення Оккама про розмежування сфер компетенції віри і розуму, церкві та держави, і навіть його демократичний ідеал державного будівництва.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.