Алан Лілльський

Алан Лилльский.

А.А. Грицанов Алан Лилльский (Alain de Lille, Alanus de Insulis) (прибл. 1120/1130—1202/1203) — фр. теолог, філософ і львівський поет; «універсальний доктор» (doctor universalis). Викладав у Парижі (прибл. 1157—1170) і Монпельє (прибл. 1171−1185); боровся з єрессю катарів. На старості, ставши цистерцианцем, пішов у Сито.

Согласно О.Л., що у боротьби з релігійними поглядами, заперечують докази Одкровення, безглуздо звертатися до авторитету Письма і святих Отців, для захисту католицького вчення слід вдаватися до доводам розуму. Теологія чому повинна наскільки можна будуватися як сукупність висловлювань, дедуктивно виведених з самоочевидних посилок, тобто. наближаючись до моделі, поданої у геометрії. «У авторитету, — писав О.Л., — ніс з воску, та її можна повернути у напрямку, тому слід підкріпити його розумними доказами». Так, «Правила священної теології» О.Л. є ланцюг з 134 аксіом з коментарями, які, починаючись з визначення поняття «одиниця», описують процес переходу від одиничності Бога до множинності світу і логічно призводять до постулатам, які належать до богословської проблематики. Серед них визначення: «Бог є умопостигаемая сфера, центр якої скрізь, а окружність нигде».

Перу О.Л. належать дві алегоричні поеми, наскрізний темою яких є тема Природи як посередниці між Творцем і витвором, підтримує встановлений світі порядок. Це «Плач Природи», діалог, осудливий тих, хто, погрішивши, порушує і псує природні закони; і «Анти-клавдиан», епопея, що повідала про перемогу чеснот над пороками шляхом створення Богом і Природою (з допомогою богослов’я і вільних мистецтв) досконалу людину, після чого світі запановує новий золотий век.

***.

Французский схоласт, філософ, теолог, поет, відзначений титулу «Doctor Universalis». Особливо популярний у Західної Європи 15 в. Викладав у Парижі, боровся з єрессю катарів. Основні твори: трактат «Про католицької вірі проти єретиків», трактат «Правила теології» (134 «правила» чи «теологічні максими»), біблійний словник («сума») «Словоразличия» (розбір біблійних понять за трьома рівням сенсу), «Плач природи» (философско-моралистическое бачення у мистецькій прозі і віршах), гекзаметрична алегорична епопея «Антиклавдиан» (1183−1184) — енциклопедія загальних знань свого часу, як теологічного, і нетеологического характеру. Богослов’я прагнув фундировать на раціональні підстави в такий спосіб, щоб мислення підпорядковувалося правилам логіки: «У авторитету ніс з воску, і можна повернути у будь-якому значенні, а тож слід підкріпити його розумними доказами».

Источник породження природи, і його не відає, — у Богові, витоки думки можуть бути би мало бути находимы в вірі й теології містичного плану. Містичне пізнання «вірить, щоб пізнавати», природне пізнання — «пізнає, щоб верить».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.