Шота Руставелі

Шота Руставели

Ал. Барамідзе.

Руставели Шота — найбільший поет Грузії, жив і творив межі XII—XIII ст. Його геніальна поема, чи роман віршем, «Вепхис-Ткаосани» («Що Носить тигрову (барсову) шкуру») написана цілком імовірно між 1189—1212. Незаперечних біографічних даних про Р. немає; за деякими даними поет належав до знаменитому роду і він владетелем Руставського майорату.

К XII в. давня Грузія простиралася «від Никопсии» (приморський місто у Чорному море) до Дарубанда (сучасного Дербента), досягнувши апогею свого політичного та скорочення економічної могутності. Резиденція правителів Грузії була центром осередку культури та освіти на той час. При царському дворі перебували видатні поети, історики, вчені, філософи, художники. Зрозуміло, і література у той час носила придворний характер.

Из дійшли до нас фрагментарних творів грузинської літератури XII в., так зв. класичного її періоду, самим блискучим пам’ятником епохи є епічна поема Р. «Вепхис-Ткаосани» («Що Носить тигрову (барсову) шкуру»). Поема ця в своєму первинному вигляді до нас потребу не дійшла. Століттями текст поеми чимало спотворювався і майже изуродовался до рук продовжувачів — наслідувачів і багатьох переписувачів. Збереглося чимало интерполированных пізніших редакцій (XVI—XVIII ст.), серед дослідників точиться суперечка як щодо вмісту у цілому, і щодо тлумачень окремих місць твори. З усіх редакцій поеми «Що Носить тигрову (барсову) шкуру» канонізованої і найпоширенішої є так нав. Вахтанговская редакція, віддрукована у Тифлисі в 1712 царем Вахтангом VI і споряджена спеціальними коментарями. Нових видань поеми налічується до тридцяти, але крім двох, всі вони у сутності виявляють більшою або меншою мірою повторення Вахтанговського видання.

В 1937 за постановою Компартії (б) Грузії буде урочисто відзначено 750-летний ювілей народження великого поета Р. Ця історична постанову забезпечує міцну базу для наукового дослідження поеми «Що Носить тигрову (барсову) шкуру». До ювілейним урочистостей видадуть остаточний науково перевірений текст поеми.

Фабула поеми «Що Носить тигрову (барсову) шкуру» зводиться ось до чого: славетний, але літній цар Аравії — Ростеван, які мають сина-спадкоємця, будує на престол свою єдину дочка — чарівну розумну Тінатін, яка живила любов до видатному полководцеві і рыцарю-царедворцу Автандилу. Якось під час полювання цар з Автандилом зустрілися біля річки з дивною плачучим витязем. Спроби заговорити з нею залишилися марними. Тоді Тінатін доручила своєму коханому у що там що привести загадкового чужоземця. Автанділ після довгих роздумів і небезпечних поневірянь відшукав цього уединившегося в пустельній печері витязя під назвою Тарієл. Клятвою скріпивши дружбу і побратавшись з Автандилом, Тарієл розповів йому свою скорботну історію: він — великий царедворець великого індійського царя Персадана, шматований жагучої любові до сонцеподібної царівною Нестан-Дареджан. Проте доля не милосердна до закоханим; цар Персадан задумав видати Нестан заміж за сина Хварезм-шаха, який при цьому оголошувався спадкоємцем індійського престолу (яким цілком правомірно вважався Тарієл). По наущению Нестан Тарієл убив суперника та готувався влади до рук. Нестан обвинуватили у порочної любові до заколотнику і після тяжких побоїв безслідно видалили далеко межі Індії. Тарієл розпочав пошуки, але не вийшло… Нарешті доведений до відчаю витязь залишив світ, усамітнився, гірко оплакуючи у пустелі своє життя… Автанділ втішав і обнадіював свого славного побратима — зрештою він справді напав на слід Нестан-Дареджан. Вона опинилася закладеною у неприступної фортеці Каджети. Тарієл і Автанділ за сприяння третього побратима Придона оволоділи фортецею, звільнивши Нестан, і радісні і щасливі повернулися на свої краю.

Поэма «Що Носить тигрову (барсову) шкуру» в усій своїй складності відображає епоху грузинського феодалізму, відомого під назвою «петронкмоба» (патронат). Головні і ідеальні герої поеми — Тарієл і Автанділ — це типи відданих і шанобливих «кме» — васалів, безкорисливих служителів свого патрона, виплеканих і статечних, глибокодумних царедворців, хоробрих і самовідданих лицарів. У поемі ідеалізуються відданість васала і обов’язок перед царем — вищим патроном. Безпосередні васали царя, царедворці і інші вельможі чи знатні люди також мають власними поддаными вассалами-вельможами (як напр. Автанділ, Тарієл та інших.) Так. обр. громадськість, відображена в поемі, є хіба що ланкою патронатских чи, вірніше, сюзеренно-вассальных взаємовідносин, Р. романтизує гуманістичні форми цих взаємовідносин: «краще будь-якої закоханої подружжя взаємно люблячі одне одного сюзерен і васал», заявляє він. Автор свідомо попереджає читачів: «служба своєму сюзерену (патрону) будь-коли пропаде даремно». Але поет сприймає сюзеренів лише «рідними, солодкими, благомилостивыми, уподобляющимися небу, источающему милість». Р. — затятий поборник гуманістичного монархізму, зиждущегося на засадах сюзеренно-вассальных взаємин української й династичного легітимізму. Однією з центральних мотивів поеми є культ лицарства, військова доблесть і мужність. Идеализируемый поетом герой-рыцарь відданий і самовідданий у великій дружбі й у товаристві. Дружба і товариство — основа лицарського правопорядку; солідарність та самопожертву — плеканий ідеал Р. Лицарі безкорисливо й безвідплатно захищають торговців від піратів і розбійників, з великою пошаною і повагою ставляться до жінки, протегують і допомагають вдовам і сиротам, нужденним, незаможним. Р. проповідує щедрість, рівномірну милість «до великих малий», «оскільки сонце однаково осяює своїми променями і троянди і послід». Він намагається розв’язати свободую любов, за вільний «вибір в дружини». Оспівуючи любов, чужу користолюбних почуттів, Р. пристрасно засуджує бездушність і неприборкані сексуальні пожадання. Примітно, що і руставелевской любові — «миджнуроба» — притаманні форми патронатских (сюзеренно-вассальных) взаємовідносин. Улюблена жінка зі свого становищу є найвищим патроном-сюзереном, закоханий ж витязь лише «всепреданнейший» вассал-слуга (кма). Характерно і те, що героїні (Нестан і Тінатін) й у соціальному відношенні належать до кола патронів (сюзеренів).

В поемі відбилися і негативні риси побуту купецького стану. Натомість Тариела і Автанділа ми вже Усена, а Нестан і Тінатін тут, у середовищі, змінює Фатман. Втім, яка прірву лежить з-поміж них як і протипоставлено їх фізичні і моральні якості. Найближчий приятель («арифи») царя Гуланшаро (представник купецтва), як і царедворець Усен, показаний фізичним потворою і морально падшей особистістю, хоча у торгівлі він чимало процвітає. Той самий негативною постаттю є і Фатман, жінка легкої політичної поведінки. У купецької середовищі замість аристократически-рыцарского великодушності і утримання панують слабкодухість і жадібність. Щедрість і скромність тут поступаються місце скупості та користолюбству; відданість та моральна чистота — моральної неприборканість і розпусті. Р. точно протиставляє лицарські традиції купецьким нравам. У цьому плані його симпатії безумовно за феодально-рыцарской середовища.

Р. — художник мислитель. Йому чужі христианско-клерикальный догматизм середньовічного Заходу, і містицизм перського суфізму, й офіційне мусульманство. Це звісно значить, що Р. атеїст: його философски-религиозное мислення носить у собі сліди сильного впливу неоплатонізму, глибоко пустившего свого коріння в Грузії мав тут видатних представників; «неоплатоническое умогляд розширило розумовий обрій грузинського суспільства… Неоплатонізм розбив винятковість національних-національної-релігійно-національного мислення грузинів і полегшив їм тісне літературне спілкування з мусульманським світом» (М. Я. Марр). Р. чужа і націоналістична замкнутість. У поемі любовно зображені представники різних народностей. Философски-религиозные погляди Р. офіційна церква того часу визнавала єретичними; відкрила гоніння проти поеми. Переслідування тривали цілі століття, у результаті майже повністю знищено перше повне видання поеми 1712.

Для композиції поеми характерний динамічний драматизм, провідний часто до несподіваним ситуацій. Поема позбавлена казкових фантастичних елементів: справжні, человечески-земные, сильні переживання живих людей показані життєво правдиво, художественно-непосредственно, переконливо. Кожен герой поеми, чи це головний або другорядний, виявляється у найбільш типових рисах. У цьому плані кожна, навіть найменша деталь у поета закономірна. Такі — Нестан, Тінатін, Асмати, Тарієл, Автанділ, Придон, Шермадин, які є загальними, найбільш популярними іменами у країні. У розгортанні сюжету поет користується прийомом контрастування: різні соціальні верстви і художні образи майстерно протиставляються одна одній з великим почуттям заходи. Р. — геніальний афорист. Мудрі, глибокодумні разом із тим лаконічні, крилаті руставелевские афоризми проникли в широкі народні маси, перетворилися на народні приказки, в народну мудрість. Повинно відзначити, що афоризми ці выражавщиеся у вигляді ліричних відступів, епістолярних звернень, далекі від моралістичних сентенцій. Вони сприяють пожвавленню розповіді, динамизируют вірш, підкреслюють монументальність твори. По архітектоніці і композиції поема «Що Носить тигрову (барсову) шкуру» являє одне із величних зразків світової літератури.

Р. є законодавцем і неперевершеним майстром господствовавшего в древньої Грузії поетичного метри, званого шаири, — шестнадцатислогового вірша. Р. користується двома видами цього метри: високим (4+4) (4+4) і низьким (5+3) (5+3). Розмаїття видів метри в поемі ув’язується зі певним порядком рифмической системи. Чотиривірші поеми (числом до 1500) рясніють алітераціями, що підвищують її органічну музикальність. Серед інших особливостей руставелівського поетичного ладу треба сказати художню чіткість його метафори. Строфи поеми насичені складними і розгорнутими метафоричними рядами. І в усій цій складності руставелевской геніальною поетики домінують простота мови, ідейна глибина й мистецьку безпосередність.

Примечательна ars poetica Р., дана у знаменитій пролозі поеми. Для поета незаперечні високе громадське призначення та ідейна цінність поезії. Р. захищає перевагу епічного жанру перед ліричним, придатним, на його думку, тільки до «звеселянь, залицянь і забав». Справжній поет, з його поглядам, — епік, творець великих оповідань.

Поэма Р. «Що Носить тигрову (барсову) шкуру» — одне із найбільших пам’яток світової літератури — протягом століть був і продовжує залишатися одній з найбільш читаються книжок на Грузії, надаючи виняткове впливом геть подальше розвиток грузинської літератури до нашого часу.

Произведение «Що Носить тигрову (барсову) шкуру» переведено на багато іноземні мови, на інші повністю, але в інші — в уривках, окремими частинах.

Список літератури

I. Повні переклади Der Mann im Tigerfelle, von Schota Rustaweli. Aus dem georgischen übersetzt von Arthur Leist, Dresden, 1890.

The Man in the panther’s skin. A romantic epic by Shot’ha Rust’haveli. A close rendering from the Georgian by M. P. S. Wardrop, L. 1912: Rustaveli Tariel aparducbörös lovag. For ditotta Vikar Bela, Budapest, 1917.

Бальмонт До., «Що Носить барсову шкуру» (грузинська поема XII в.), М., 1917, Париж, 1933. Часткові переклади французькою (La peau de léopard d’après Chota Rousthavéli par Achos Borio, Tiflis, 1885), українському, вірменському і ін., докладний переказ поеми є і на іранському мові.

II. Марр М. Я., Іоанн Петрицский, грузинський неоплатоник XI—XII вв., «Записки Вост. птд. Рос. Археол. Об-ва», т. XIX, СПБ, 1909, А його, Вступні і заключні строфи витязя в барсової шкірі Шоти з Рустава (із серії «Тексти і розвідки по вантаж. і арм. філології» кн. XII), СПБ, 1910.

Его ж, Грузинська поема «Витязь в барсової шкурі» Шоти з Рустава і нове культурно-історична проблема, «Вісті Академії наук», 1917, Хаханов А., Нариси з історії грузинської словесності, П. — М., 1897.

Абуладзе І., Грузинська світська література XII в. і Вепхис-Ткаосани (на вантаж.), Тифліс 1923.

Кекелидзе До., Історія грузинської літератури, т. II, 1924.

Ингорокиа І., Rustaveliana (на вантаж.), I, Тифліс, 1926 Чичинадзе До., Аллетерация в грузинському шаири і проблему Вепхис-Ткаосани (на вантаж.), Тифліс, 1925.

Барамидзе Ал., Дослідження з історії грузинської літератури (на вантаж.), I, Тифліс, 1932.

А. З., Историко-географическая підкладка Вепхис-Ткаосани, Тифліс, 1934 (на вантаж.).

Торошелидзе М., Грузинська література, М., 1934.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.