Толстой Олексій

Толстой Олексій

А. Грушкин.

Толстой Олексій, граф (1817—1875) — поет, драматург і белетрист. Раннє дитинство провів в Україні, у маєтку свого дядька А. Перовского, письменника, відомого в 20-х рр. під псевдонімом Погорільська. Отримав домашнє виховання, був близьким до придворної життя. Багато подорожував Росією і поза кордоном, з 1836 служив у російської місії у Франкфурті, в 1855 брав участь у севастопольської кампанії. Помер своєму чернігівському поместьи. Попри блискучу придворну кар'єру (був флігель-ад'ютантом Олександра ІІ, потім егермейстером), Т. у творчості відбив фрондерские настрої слов’янофільського відтінку. Конфлікти Т. з Олександром II грунті боротьби за особисту незалежність поета, під час визволення його від придворних уз знайшли свій відбиток у «Іллю Муромця» («государыне-пустыне поклонюся знову»), в «Садко», де у алегоричній формі їдко осміюється царський двір, в тому числі в декларативної поемі «Іоанн Дамаскін», прославляющей те що із чудового палацу каліфа («відпусти мене, каліф, дозволь дихати і співати волі»). Коріння цього вільнолюбства Т. лежать глибоко у минулому. Він всіляко поетизує Київську Русь, противопоставляемую абсолютизму як нібито антиславянскому у своїй основі, «татарському» початку («Змей-тугарин», «Поток-богатырь»). Слов’янофіли 40—50-х рр. зводили у культ московський період російської історії. Т. був переконаний, як і московський період був збоченням істинно слов’янського духу. Іван Грозний саме як винищувач боярських родів та творець бюрократичного держави символізує у власних очах Т. зле початок в російської історії. Звертаючись до російської історії, Т. перетворював в героїв всіх борців за реставрацію феодальних вільностей («Князь Михайло Рєпнін», «Василь Шибанов»), зло знущаючись над ревнителями централізму у історичному плані, а й у злободенних відгуках (див. напр. вірш. «Єдність», бичующее Каткова), й те водночас ще більше затято відкидаючи політично прогресивні, буржуазно-демократичні течії («Поток-богатырь», «Балада з тенденцією»). Поетична продукція Т. — це, по-перше, балади з давньоруської (іноді древнескандинавской) життя з різко вираженої героїчної тематикою, по-друге — ряд ліричних творів, переважно що відбивають потяг до природі, до примітивним життєвим враженням. Слід зазначити, що у баладах Т. героїчна епічність узгоджується з життєрадісним биологизмом, з любовним проникненням у життя птахів, тварин і звинувачують рослин, яке їм гармоніює емоційний світ улюблених героїв Т. Герой балад Т. — зазвичай — малюється у вигляді мужнього, повнокровного і грубого варваро. У культ зводяться фізична сила, мужність, незламне здоров’я. Життєрадісна біологізм, сп’яніння ярью «веселого місяці травня», під впливом якої «в луках співають бабки, у лісах співають струмки», а князівським дочкам «не шиється, хоч голки изломай» — служить лейтмотивом балади «Сватання», де ми маємо приклад поєднання феодальної героїки з поэтизацией весняного тріумфування природи. Характерно, як і смерть, яка чатує на феодального героя Т. («Кануть»), не сприймає похмурому світлі, т. до. малюється і натомість весняного цвітіння, що пом’якшує трагізм фабули. Тут коріння примітивного пантеїзму, своєрідного язичництва Т. Хрещення Русі Т. сприймає з відтінком дуже помітної іронії («Попи прийшли натовпами, хрестяться і кадять»). У російському трактуванні Т. князя Володимира зовсім на християнин, заботящийся про просвітництво своєї країни, а самий непідробний варвар-язычник, сприймає християнську мораль. Поєднання поганських симпатій з ідеологією слов’янофільства надає позиції Т. відоме своєрідність, різко відрізняє його від канонічного слов’янофільства. У протилежність штампів салонної поезії він часто-густо яскраво передає грубе, почуття буття. Потяг до патріархальності пояснює наявність в Т. часто-густо навмисного зниження стилю, прагнення до простонародності як і лексиці, і у відборі образотворчого матеріалу. Слов’янофільська тенденція визначає тягу Т. до імітації народної пісні («Якби знала я, якби відала», «Ой, честь це молодцю льон прясти» тощо. п.). Деякі його сільські пейзажі зовні нагадують некрасовские («У млини давньої і хисткій сидів у траві мужики, віз із розбитою конячкою ліниво підвозить мішки»). Але реалізм Т. носить зовнішній характер, скільки-небудь глибокої правдивості в відображенні дійсності у Т. немає, окрім деяких сторін сучасної бюрократичної системи, разоблачавшейся Т.

Здесь Т. показав себе як талановитий сатирик. Деякі його сатиричні поеми, спрямовані проти царизму й бюрократії («Російська історія від Гостомисла», «Сон Попова»), є шедевром цього жанру, й користувалися свого часу великий популярності радикальних колах, кілька примирюючи воно з реакційними випадами Т. Сатиричне обдарування Т. позначилося у створенні (разом із бр. Жемчужниковими) образу Козьми Пруткова.

Лучшим драматичним творам Т. («Смерть Іоанна Грозного», «Цар Федір Иоанович») притаманні велика сила драматизму та гостра для свого часу актуальність. Значно трафаретнее Т. у своїй салонної ліриці. Історичний роман «Князь Срібний», перейнятий проповіддю монархізму, художньо слабкий. «Князь Срібний» сутнісно означав повернення до який став для 60—70-х рр. архаїзмом типу історичного роману 30-х рр., найхарактерніших представником якої був Загоскин. У «Князі Срібному» — хоча б схематизм в окресленню персонажів, те наївне протиставлення чесноти пороку, то ж захоплення зовнішньої, поверхневою стилізацією Московської Русі, нанизуванням побутових деталей з дуже примітивною сутнісно трактуванням історичних подій.

Список літератури

I. Вірші графа А. До. Толстого, СПБ, 1867 (єдиний прижиттєвий сборник).

Повне зібрання віршів, тт. I—II, СПБ, 1876 (ред. М. М. Стасюлевича.

вперше об'єднані посмертні вірші Т.).

Повне зібрання творів, тт. I—IV, СПБ, 1884 (ред. кн. Д. М. Цертелева.

надалі ця вид. механічно перепечатывалось до 1907).

Повне Повне зібр. тв., 4 тт. (12 книжок), вид. А. Ф. Маркса (прилож. до журн. «Нивка»), СПБ, 1907—1908 (ред. П. У. Бикова, критико-биографич. нарис З. А. Венгерова.

найповніше изд.).

Повне зібрання віршів. Вступ. стаття, ред. і примеч. І. Ямпільського, вид. «Радянський письменник», (Л.), 1937 (у серії: «Бібліотека поета», під ред. М. Горького.

найповніше вид. віршів Т.).

Вірші, вид. те, (Л.), 1936 («Бібліотека поета». Мала серія, № 41. Вступ. стаття, ред. і примеч. І. Ямпільського). Листи: крім листів, які увійшли до т. IV вид. 1908, див. листи Т. до М. М. Стасюлевичу в кн.: М. М. Стасюлевич та її сучасники у тому листуванні, т. II, СПБ, 1912.

до А. М. Жемчужникову — «Російська думка», М. — П., 1915, кн. XI.

до А. А. Фету — в кн.: Мої спогади А. Фета, год. II, М., 1890.

II. Салтиков-Щедрін, І. Повне зібр. тв., т. V (Про «Кн. Серебряном»).

Соколов М. М., Ілюзії поетичного творчості. Епос і лірика грн. А. До. Толстого, СПБ, 1890.

Котляревський М., Давні портрети, СПБ, 1907.

Венгеров З. А., Олексій Толстой (критико-биографический нарис) в кн.: І. Повне зібр. сочин. Т., вид. А. Ф. Маркса, т. I, СПБ, 1907.

Денисюк М., Грн. А. До. Толстой. Його час, життя й твори, М., 1907.

А. До. Толстой. Його життя й твори, Збірник історико-літературних статей. Сост. У. Покровський, 2-ге вид., М., 1908.

Назаревский Б., Грн. А. До. Толстой. Його життя й твори, М., 1911.

Кондратьєв А. А., Грн. А. До. Толстой. Матеріали для історії життя і, Петербург, 1912.

Lirondelle A., Le poète A. Tolstoï, P., 1912.

III. Библиографич. вказівки див. в І. Повне зібр. тв., Т., вид. А. Ф. Маркса, т. IV, СПБ, 1908 (сост. П. У. Биков), й у згаданих вище книгах А. Кондратьєва, A. Lirondelle.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.